Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

101Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

підґрунтям для розвитку егоцентризму – нездатності співвідносити свої

прагнення з інтересами інших. Таким чином, якщо завдяки вчинку індивід

створює нову соціальну ситуацію розвитку, то проступком змінює ситуа$

цію відповідно до своїх потреб. Якщо вчинок нормативної особистості

свідчить про її децентрованість, то проступок ненормативної – про її его$

центричність. Стверджуючи таку позицію, індивід створює собі кращу

життєву ситуацію, збіднюючи ситуацію інших, серед яких нерідко близькі

люди і навіть рідні. А це уже найчастіше виступає як результат завищених

вимог батька і матері в дитинстві, пізнішої гіперпротекції тощо. Очевид$

но у свій час належним чином не спрацювали такі механізми соціалізації

як психотехнічні системи мистецтва і релігії в той час, як найпопулярніші

психотехнічні системи сім’ї і реального життя виявилися далекими від

досконалості й не змогли забезпечити формування екопсихологічної

системи особистості на базі гармонійного поєднання власно особистіс$

них та загальносуспільних інтересів.

Таким чином, на думку П.А.М’ясоїда, ненормативний психічний роз$

виток особистості є особливим типом онтогенезу, що відбувається залежно

від рівня життя у межах між психічною нормою і психічною аномалією за

біологічних, соціальних та психологічних умов. На рівні організму на ґрунті

незрілості або ранньої зрілості фізіологічних систем це призводить до не$

дорозвинення або надрозвинення функцій психіки. На рівні індивіда на

передній план виступає соціальна ситуація розвитку дитини, що сприяє

формуванню ненормативних властивостей характеру. На рівні особистості

ненормативність виявляється в проступку, до якого вдається егоцентрична

особистість.

Коли зрілість чи незрілість фізіологічних систем дитини, що впли$

ває на розвиток функцій психіки, остаточно не зумовлюється вихов$

ним впливом сім’ї, то соціальна ситуація розвитку дитини, яка спри$

чинює формування певних властивостей характеру, нормативних чи

ненормативних, залежить не тільки від сім’ї, а й таких мікрочинників

соціалізації, як: сусідство і мікросоціум, групи ровесників, виховні орга

нізації.

Під поняттям «сусідство» розуміють певну групу людей, які прожи$

вають територіально близько і другими після сім’ї розширюють терито$

рію соціального розвитку дитини. У місті сусіди живуть в одному під’їзді

або в одному будинку. В селі – в одному кінці його, на одній вулиці або на

хуторі, розташованому неподалік села. Таких людей часто об’єднують не

тільки господарські турботи: облаштування подвір’я, ремонт доріг, газифі$

кація в селі, господарська взаємовиручка, а й спільне святкування свят,

102 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

моральна і матеріальна підтримка в дні горя. Тут, як співається у відомій

пісні, «...без спроса ходят в гости», і «всім будинком» не тільки зустріча$

ють дні народження, а й проводжають в останню дорогу. Як правило,

сусідство береже в собі невидимі еталони тих моральних норм і духовних

цінностей, які виробилися в результаті застосування традиційних пси$

хотехнічних систем. Найчастіше такі системи складають психотехніки

живої народної мови, яка широко пов’язана з народною творчістю; зви$

чаїв, традицій, свят народного календаря, релігії. Помітну роль можуть

відігравати психотехніки, сформовані під впливом певної фахової діяль$

ності. У селі – сільськогосподарської. У селищі трапляються найрізно$

манітніші варіанти. Наприклад, риболовецької, гірничої тощо. Найчас$

тіше така ж специфіка формується під впливом головного виробництва,

представленого у населеному пункті. У військових містечках формується

своєрідна армійська психотехнічна система.

Важливим є те, що у згаданих еталонах моральних норм і духовних цінно$

стей сусідства, як у дзеркалі, відображається кожна людина, яка пов’язана з

цим сусідством.

...Що сусідка Даша скаже,

Прокурор того не зв’яже,

Бо як робить тітка «відчит»,

То у неї триста слідчих.

(С.Пальчевський)

Для дітей, особливо дошкільного і молодшого шкільного віку сусід$

ство не тільки середовище життєдіяльності, а й могутній чинник соціалі$

зації. Сусідські зв’язки можуть відігравати важливу соціалізуючу роль для

дітей і підлітків не тільки в позитивному напрямі, а й негативному. Адже

нерідкі випадки, коли поряд проживають неблагополучні сім’ї, з квартир

або будинків яких чути нецензурну лайку, а бійки та сварки до півночі не

дають заснути.

Сусідські стосунки дорослих у місті виражені значно слабше, ніж у селі

чи селищі. Вони більш персоналізовані та значним чином залежать від со$

ціально$культурної однорідності$неоднорідності сусідів. Об’єктивно зна$

чимими вони залишаються для престарілих пенсіонерів, неповних та бага$

тодітних сімей.

Характер сусідських зв’язків і стосунків тісно зв’язаний із мікросо

ціумом. У селах, селищах та малих містах межі мікросоціуму і цих насе$

лених пунктів співпадають. Але в середніх та великих містах ці межі зале$

103Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

жать від віку. Для маленьких дітей мікросоціумом слугує двір будинку, для

молодших школярів – квартал, для старших вікових груп – мікрорайон.

Вплив мікросоціуму на перебіг процесу соціалізації людини залежить

від численних його характеристик, просторових і сутнісних. Важливе місце

розташування, функціональна структура, благоустрій і розвиток комуналь$

ного господарства, склад жителів, їх етнічна приналежність, соціально$

психологічний клімат. Для підлітків і людей старших вікових груп суттє$

вими є можливості мікросоціуму забезпечити розвиток їх інтенційної спря$

мованості, наявність різноступеневих референтних груп для створення в

них ситуацій успіху. Зрозуміло, що ніякої порівняльної оцінки в цьому

розумінні для мікросоціуму села, загубленого у глухій сибірській тайзі, та

мікросоціумому московського Арбату не може бути.

Однак, незважаючи на низку негативних впливів мікросоціуму на

соціалізацію людини, на його величину чи наближеність до «столич$

них» параметрів, у душі кожної людини він залишає незабутній поетич$

ний слід. Спогади про нього завжди овіяні теплом світлої печалі, чи то

йдеться про село, загублене в поліських борах, чи про знамениту «Молда$

ванку» в Одесі.

Очевидно, поезія таких спогадів завдячує своїй появі групам ровес

ників, у колі яких проходять найсвітліші роки життя, дитинства та юності.

У ці групи входять не обов’язково однолітки. Насамперед, їх складають ті,

хто об’єднаний певною системою відносин, спільними цінностями, мож$

ливостями відпочинку і проведення вільного часу. Їх виділяють за різно$

манітними ознаками:

· за віком (шкільний клас, армійський взвод, студентська група і т.д.);

· за соціальним складом (тільки учні, тільки спортсмени);

· за юридичним статусом і місцем у соціальній системі (офіційні і

неофіційні);

· за соціально$психологічним статусом (групи приналежності та ре$

ферентні групи);

· за ступенем стабільності (постійні, тимчасові, ситуативні);

· за просторовою локалізацією (дворові, квартальні, сформовані в

межах певної установи);

· за типом керівництва (демократичні та авторитарні);

· за ціннісними орієнтаціями (просоціальні, асоціальні, антисоці$

альні).

Для підлітків та юнаків участь у цих групах, нерідко в кількох одно$

часно, має вагоме значення у процесі соціалізації. Однак вплив таких груп

може бути як позитивний, так і негативний.

104 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

З одного боку, для дитини чи підлітка група ровесників є своєрідним

вікном у світ чужих сімейних психотехнічних систем та внутрішніх ціннос$

тей, що певним чином сприяє «демократизації» у визнанні та сприйнятті їх,

створює можливості для відповідних порівнянь та висновків. Часто у групах

ровесників формують первинні ситуації успіху, які, зрештою, сприяють фор$

муванню рефлексу цілі. З іншого, на рівні індивіда участь в асоціальних гру$

пах створює негативну соціальну ситуацію розвитку підлітка, а на рівні осо$

бистості призводить до проступку на базі егоцентризму.

Виховні організації відрізняються від груп ровесників тим, що вони ке$

руються доцільними завданнями. Їх складає формалізована група лю$

дей, яка, як вважає А.В.Мудрик, створена «...для реалізації певних цілей

організованим чином, в якій наявні фіксоване членство, система влади,

соціальних ролей і формальних санкцій» (Мудрик А.В. Социальная педа$

гогика. – М., 2000. – С. 83).

Такі організації створюються державою, суспільством і приватними осо$

бами з метою забезпечення умов для розвитку людей певного віку або певно$

го соціально$професійного складу, самореалізації їх і самоствердження.

Серед них державні, громадсько$державні, приватні, релігійні навчаль$

но$виховні заклади різного типу клубні; організації для молодших та стар$

ших вікових груп; культурні, соціально$педагогічні та культурно$спортивні

комплекси; установи соціального нагляду, реабілітації, перевиховання і вип$

равлення.

Особливо багато організацій функціонує для виховання і перевихо$

вання підростаючих поколінь. З$поміж них ті, що зайняті різними видами

оздоровлення мікросередовища для цих поколінь, індивідуальною та гру$

повою опікою і попечительством дітей, підлітків та юнаків. Створено чи$

мало установ для дітей, підлітків і юнаків із психосоматичними чи соціаль$

ними відхиленнями.

Усі вони покликані, з одного боку, створити найсприятливіші умови

для соціалізації підростаючих поколінь, з іншого боку, – бути протидією

негативним впливам на формування особистості мікрочинників соціалі$

зації. Часто виховні організації формують власні психотехнічні системи,

які інколи виступають як конкуренти психотехнічних систем конкретної

сім’ї або реального життя.

Отже, мікрочинники соціалізації, використовуючи механізми різно$

манітних психотехнічних систем, образно кажучи, закладають фундамент

того внутрішнього психологічного «дому», який упродовж життя людини

ускладнюється та удосконалюється, щоб допомогти відшукати їй саму себе

у цьому складному розмаїтому світі.

105Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Питання і завдання

1.Психотехніка як визначений набір прийомів та засобів для досяг$

нення виховних цілей.

2.Поняття екопсихологічної системи як внутрішнього психологіч$

ного «дому».

3.Сім’я як мікрочинник соціалізації.

4.Які функції сім’ї і в чому вони полягають ?

5.Роль сім’ї в реалізації внутрішньоінтенційної спрямованості дитини.

6.Особливості соціалізації дітей та підлітків ненормативного психіч$

ного розвитку у світлі теоретичної моделі такого розвитку, розробленої на

основі системно$діяльнісного підходу.

7.Особливості роботи соціального педагога з дітьми та підлітками

ненормативного психічного розвитку на рівнях організму, індивіда та осо$

бистості.

8.Соціальний педагог як психолог та психотерапевт.

9.Сусідство і мікросоціум як мікрочинники соціалізації.

10. Групи ровесників як джерело позитивних і негативних впливів

на процес соціалізації підлітків.

11. Виховні організації як мікрочинник соціалізації, покликаний ство$

рити сприятливі умови для саморозвитку та самореалізації особистості.

Рекомендована література

1. Глотова ГА. Социальная педагогика, психология и психотехника//

Социальная педагогика: теория, методика, опыт исследования. – Свер$

дловск: Изд$во Уральского ун$та, 1989.

2.Дети с задержкой психического развития / Под ред. Т.А.Власовой,

В.И.Лобовского, Н.А.Цыпиной. – М.: Педагогика, 1984.

3.М’ясоїд П.А. Психолого$педагогічний консиліум у закладі для дітей,

позбавлених батьківської опіки // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1.

4.М’ясоїд П.А. Ненормативний психічний розвиток // П.А.М’ясоїд.

Загальна психология. – К.: Вища шк.., 2000. – С. 162 – 186.

5.Мудрик А.В. Социальная педагогика. – М., 2000. – С. 60$95.

6.Мустафаева Ф.А. Основы социальной педагогики. – М.: Академи$

ческий проект, 2001. – С. 105$235.

7.Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. – М.:

Академия, 2000. – С. 270$ 389.

106 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

1.6. Формування екопсихологічної системи

особистості в умовах впливу мезочинників

соціалізації

Наші життя схожі на острови в

океані чи дерева в лісі, коріння яких

переплетене в підземній глибині».

Вільям Джеймс

Складові впливу мезочинників на соціалізацію особистості.

Роль регіону країни у стихійній та відносно спрямованій

соціалізації. Засоби масової комунікації, їхній вплив на

соціалізацію різновікових груп населення. Роль медіа&

освіти у підготовці людини до сприйняття різноманітної

інформації. Особливості впливу різних типів поселень на

соціалізацію. Субкультура і соціалізація.

Широкий вплив на формування екопсихологічної системи особис$

тості справляють мезочинники соціалізації. До них відносять регіони краї

ни, міста, селища, села, засоби масової комунікації, субкультури. Їхній

вплив на соціалізацію людини починає посилюватися уже в підлітковому

віці, що пояснюється розширенням масштабів джерела впливу.

Проблема визначення поняття регіону країни складна в силу того, що

багато дослідників вживають його без достатнього обґрунтування. В одних

випадках, формуючи таке визначення, виходять з особливостей природно$

кліматичних умов, в інших – із народно$господарських потреб, ще в інших –

з певних історичних особливостей розвитку цих територій. У цьому випад$

ку, на нашу думку, штучно розривається та цілісність, яка породжує так

зване явище неаддитивності, за якого властивість певного цілісного ново$

утворення уже не зводиться до властивостей його складових.

У визначенні А.В.Мудрика регіон – це частина країни, яка являє собою

цілісну соціально$економічну систему, для якої властива спільність еконо$

мічного, політичного і духовного життя, спільне історичне минуле, культурна

і соціальна своєрідність. Ця система певним чином впливає на характер соціа$

лізації людини, формування, збереження і трансляцію норм способу життя,

збереження і розвиток (або ж навпаки) природних та культурних багатств.

107Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Більшість країн територіально складаються із сукупності таких регі$

онів. В одних вони більші за територією, в інших менші. Наприклад, у

Росії прийнято виділяти такі регіони: Північно$Західний, Центральний,

Центрально$Чорноземний, Поволзький, Уральський, Західно$Сибірсь$

кий, Східно$Сибірський, Далекосхідний. В Україні в період входження її

до складу царської Росії розрізняли три: Південно$Західний (Подільська,

Волинська, Київська губернії), Лівобережна Україна (Полтавська, Черні$

гівська, Харківська губернії), Новоросія (Катеринославська, Херсонська,

Таврійська губернії). Нині дослідник проблем економічної географії Ук$

раїни Ф.Д.Заставний виділяє на основах певної історичної, етнічної та

географічної спільностей такі українські регіони: Галичину (Східну Гали$

чину), Волинь, Полісся, Поділля, Закарпаття, Наддніпрянщину, Право$

бережжя, Лівобережжя, Слобожанщину (Слобідську Україну), Запоріж$

жя, Донеччину. Однак навіть цей розподіл далеко не вичерпує згаданих

кількісних та якісних характеристик території України. Названі регіони

складаються, в свою чергу, з окремих етнічно спільних частин. До Галичи$

ни, наприклад, входять Західне Поділля (східна межа проходить по річці

Збруч), Гуцульщина, Бойківщина, Покуття. Окрім цього є ще менш відомі

історико$географічні області: Таврія, Нова Сербія, Слов’яно$Сербія тощо.

Таврія – поширена в середньовіччі назва Кримського півострова, похо$

дить від назви населення гірської і передгірської частини Криму – таврів.

Нова Сербія – історична назва невеликої центральної території України

(в основному сучасної північної частини Кіровоградської і південної час$

тини Черкаської областей). У 1752 – 1764 рр. Нова Сербія була адмініст$

ративно$територіальною одиницею, створеною царським урядом у пері$

од організації військових поселень для оборони південних кордонів. У

1751$1752 рр. сюди з австрійської імперії переселилося кілька сот сербів,

угорців, болгарів, волохів, греків. У 1754 році тут появилися козаки – вихідці

з Лівобережної України. Такою ж складною виявилася історія Слов’яно$

Сербії – новоствореної в 1753 році адміністративно$територіальної об$

ласті з центром у м.Бахмуті (нині Артемівськ), яка займала територію між

Землею Війська Донського на сході і Запоріжжям на заході. Населення її

склали переселені сербські військові загони, українські та російські селя$

ни і козаки. Метою такого переселення був захист південних кордонів

імперії від нападу кочівників.

Ми навели детально ці приклади для того щоб пояснити кілька важ$

ливих моментів. Насамперед, це стосується складності взаємозв’язків

історичних, соціально$економічних, політичних, природно$географіч$

них чинників, які зумовлюють формування певного регіону. Окремі вла$

108 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

стивості, спричинені впливом відповідних чинників, нерідко виходять

за межі одного регіону, поширюючись на сусідні, а інші, навпаки, мо$

жуть діяти лише в якійсь частині його, часто проникаючи сюди з іншого

регіону.

По$друге, оскільки критерії, на основі яких визначається певний регі$

он, недостатньо чіткі і не завжди враховують адміністративно$територіаль$

ний поділ країни, то в різноманітних документах і в повсякденному житті

регіоном часто називають менші території – краї, автономні республіки,

області.

По$третє, для соціалізації людини, формування її духовного життя важ$

ливою є не стільки якась окрема умова соціалізації, яка певним чином

характеризує цей регіон, як уже згадана особлива, «синтетична» якість, що

виникає як наслідок відомого явища неаддитивності. Воно якраз і формує

ту духовну основу, яка стає підвалинами внутрішнього психологічного «дому»

людини – її екопсихологічної системи. Сприйняття будь$яких регіональ$

них особливостей часто породжує неповторні почуття, які примушують

працювати творчу думку не тільки поета, художника чи композитора, а й

теслі, будівничого чи кондитера. Зворушують ці почуття неповторні особ$

ливості природи та історичного минулого території. Ось, наприклад, По$

куття в його поетичному баченні:

...Карпати тут беруть в полон.

Стоїш і наче бачиш сон,

В якому дзвонить Черемош,

Як кришталевий майський дощ,

І Прут уперто гомонить,

Щоб доказать, що кожна мить –

То є краплиночка краси.

Її не візьмеш – віддаси,

Й повік тобі не відгадать,

Чом скелі Довбуша мовчать.

(С.Пальчевський)

Регіональні особливості формують у людини почуття прив’язаності

до рідного краю, патріотизму, відповідальності, насамперед, перед самим

собою, а у віруючих людей перед Богом, за його долю. Нерідко ці почуття

у далекій діаспорі вимушували переселенців безкорисно (у матеріальному

розумінні) віддавати свої сили, духовні й фізичні, на благо далекої, покину$

тої землі. Це вони примусили буковинця Д.Квітковського упродовж всього

109Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

життя у розлуці з цією чудовою квітучою землею збирати, мов золоті пи$

линки для золотої троянди, історико$географічні відомості для своєї книги

на 800 сторінок під назвою «Зелена Буковина». Автору вдалося створити

вражаюче літописне панорамне полотно, на якому на фоні великих мас на$

селення чітко проглядаються численні неповторні людські обличчя в не$

повторних обставинах.

На перший погляд може здатися незрозумілою та величезна концен$

трація сил і енергії, якої потребувало написання цієї книги. Однак, якщо

зважити на слова французького філософа Альбера Камю, стає зрозумілою

головна причина цього. Людина не тільки суспільна істота, запевнював у

свій час він, ми створені для того щоб жити пліч$о$пліч з іншими. Але

вмираємо по$справжньому тільки для себе. Це бажання залишатися жи$

вим для інших, уникнути, на думку датського письменника Мартина Ан$

дерсена$Нексьо, «найстрашнішого, що може бути, – заживо вмерти» ви$

мушувало і продовжує вимушувати багатьох людей віддавати своє життя

рідному краю.

Співвітчизник Альбера Камю письменник Еміль Золя, ведучи мову

про твір мистецтва в широкому розумінні цього слова, зауважував, що він

є «куточком світобудови, побаченої крізь призму певного темпераменту».

У нашому ж прикладі таким «куточком світобудови» став увесь Буковинсь$

кий край, побачений на віддалі, образно кажучи, з віконця внутрішнього

психологічного «дому» – екопсихологічної системи, яка з дитинства фор$

мувалася під впливом численних особливостей цього регіону. Тут усе

відіграло свою відповідну роль – рівень і особливості господарського жит$

тя, характер виробничих та суспільних відносин, етнічна строкатість міст,

зиґзаґи історичного розвитку на порозі «європейської тісноти», надривна

краса горянської природи, філософія народного світобачення, що знайш$

ла свій вияв у «золоті Карпат» – народній говірці, піснях, звичаях, тради$

ціях, гуляннях. І все це осідає в пам’яті людини не відірваними від життя

абстракціями, а емоційно$чуттєвою конкретикою: святковим запахом хвої

смерічок і свіжої бринзи, м’яким дотиком капелюха, виглядом барвисто

розшитого кожушка і синіх узворів, зворушливою мелодією коломийки та

урочистим гулом трембіти.

Регіон, у якому людина народилася, вже впродовж дитячих років

життя посередництвом мікрочинників соціалізації встигає закласти пев$

ну основу у фундамент внутрішнього психологічного «дому»: ставлення

до себе і людей, до праці, рідної мови, звичаїв, традицій, вірувань інших

народів. Так чи інакше , згодом у дорослому віці це виявляється не лише в

рисах характеру, а й у результатах праці. Адже не один лише технологічний

110 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

бік бачать у певному виробі, коли, купуючи його, запитують про те, де він

виготовлений.

Природно$географічні особливості регіону, визначаючи ступінь урба$

нізованості території, характер економіки, створюють більш чи менш спри$

ятливі умови для розвитку людини згідно з її потенційними можливостя$

ми. Таланить у цьому жителям «столичних» регіонів, віддаленим – навпа$

ки. Наприклад, чукчі з далекої Чукотки нерідко слід докласти чимало нас$

тирливості та сили волі, аби «продовжити себе» згідно з сформованим реф$

лексом цілі. Прийнято вважати, що безпосередній вплив на формування

рис характеру, збереження здоров’я, працездатність, тривалість життя та

психічний стан мають природно $ кліматичні умови. Тому ж таки чукчі для

досягнення поставлених цілей сили волі не позичати, якщо з дитинства він

чув настанови дідуся: «І який же ти чукча, якщо не можеш шість годин

підряд бігти по тундрі за упряжкою собак». Отже, у процесі соціалізації

людини багато чинників зрівноважують один одного, підтверджуючи відо$

му істину стосовно того, що головне багатство людини не те, що знаходить$

ся навколо неї, а те, що знаходиться в ній. Збідненість соціальної інфраст$

руктури інколи виявляє неоднозначний вплив на соціалізацію тієї чи іншої

особистості. В одних випадках ця збідненість «гасить» внутрішні потенційні

можливості її, в іншому – завдяки умовам недостатності розвиває велику

силу волі на дорозі «до самого себе». Коли десятки тисяч москвичів спокій$

но дрімали поряд із стінами столичного «храму науки», Ломоносов пішки

прийшов у Москву з морозної засніженої Півночі, щоб самому стати цим

«храмом». Зважаючи на це, стають зрозумілими слова, сказані відомим мос$

ковським гумористом Петросяном в одній з телепередач ГРТ: «У московській

естрадній еліті – більшість приїжджих».

Не завжди можна погодитися з твердженням, що певний клімат шкідли$

во впливає на здоров’я людини, працездатність, психічний стан, тривалість

життя. Все це швидше залежить від ставлення її до самої себе і тієї землі,

яка її народила. Майже всі оздоровчі системи побудовані на спілкуванні

людини із такими стихіями, як свіже повітря, холодна вода, сира земля і

вогонь. Для жителя Півночі, якщо він залишається вірним своїм з дитин$

ства природним стихіям, втрата здоров’я чи скорочення життя не загрожує.

За такої ж умови не загрожує воно й для араба, який ступає по розпеченому

сонцем піску. Загрожує така втрата, насамперед, тим людям, які в угоду сум$

нівним «благам цивілізації» зраджують рідні «стихії» дитинства. Вимирали

споєні «вогняною водою» племена американських індійців. В умовах «цив$

ілізованого Заходу» тисячі молодих людей передчасно втрачають життя в

наркотичному дурмані. «Чума ХХ століття» – СНІД уже в усіх кінцях світу –