Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

31Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

стільки заплутується, що передбачити рух загалом неможливо. Це суміш

стабільності та нестабільності.

Визнання нестабільності – це не капітуляція науки перед світом і

людиною в ньому, які все ж таки піддаються науковому вивченню. Це зап$

рошення для подальшого вивчення світу унікальностей. Єдине, що слід

зробити, пропонує І.Пригожин, це раз і назавжди розпрощатися з уявою,

начебто цей світ – наш покірний слуга. До нього потрібно ставитися з

повагою. Людина змушена визнати, що не може контролювати навко$

лишній світ нестабільних феноменів, як не може контролювати соціальні

процеси, хоч екстраполяція класичної фізики на суспільство тривалий

час примушувала її вірити в це.

Для соціального педагога ці висновки надзвичайно важливі, оскільки

вони запобігають тривіальному бажанню сприймати бажане за дійсне.

На жаль, в історії педагогіки, зокрема й історії соціалізації людини, не$

рідкими були випадки, коли людська особистість сприймалася як про$

ста макроскопічна система з обмеженим числом флюктуацій, позбавле$

на унікальних подій, вчинків, випадків, а тому передбачувана і керована

на всіх етапах свого розвитку своєрідний обездушений «гвинтик» систе$

ми загальнодержавного «механізму». Однак, якщо в міркуваннях вико$

ристовувати категорії філософії нестабільності, людина і суспільство, в

якому вона соціалізується, – це складні макроскопічні системи, які не

підкоряються тим закономірностям, що впливають на розвиток простих

макроскопічних систем. І людина, і суспільство, як і кожна складна мак$

роскопічна система, приречені проходити через періоди стабільності та

нестабільності. Доленосними моментами у їхньому житті є моменти мак$

симальної нестабільності, під час яких виникає можливість подальшого

розвитку в різних напрямах. Тут будь$яка взята окремо мікрофлюктуа$

ція, стихійно діюча чи цілеспрямована, може, за В.С.Лутаєм, відіграти

роль тієї «останньої краплини», що спрямує розвиток в один із напрямів,

та з нескінченної можливості результатів розвитку визначає якийсь один.

Отже, знання закономірностей розвитку людини, чи певної групи лю$

дей в умовах нестабільності ставить перед соціальним педагогом завдан$

ня свідомого цілеспрямованого пошуку і вибору тих флюктуацій, що

здатні спрямувати розвиток окремо взятої людини чи групи людей як

складних макроскопічних систем у доцільному для кожної особистості і

суспільства напрямі.

Давно відомим афоризмом стали слова : «Нам спокій тільки сниться».

У «спокої», тобто в рівновазі, стабільності, на думку І.Пригожина, «матерія

сліпа, а поза рівновагою «прозріває», у рівновазі кожна частина системи

32 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

«бачить тільки безпосередніх сусідів», а в нерівновазі $ «усю систему зага$

лом». Тобто для повноцінного розвитку людини як складної макроскопіч$

ної системи необхідними є періоди нестабільності. У такі періоди вона не

тільки «прозріває» і перестає бути «сліпою», а й, насичуючи своє життя уні$

кальними подіями і флюктуаціями, які сприяють цим подіям, розширює

себе як систему з відповідними якостями світобачення, світовідчуття, відчут$

тя перспективи власного розвитку. Розгортаються процеси самовдоскона$

лення, визрівають нові форми самоорганізації до життя.

Орієнтувальною основою для соціального педагога у цьому випадку є

розуміння того, що періоди нестабільності, в які входить людина чи певна

група людей, це, насамперед, ті періоди, які пов’язані з необхідністю вирі$

шення нових нетрадиційних проблем. У практиці соціальної роботи є ви$

падки, коли такі проблеми ставляться цілеспрямовано.

Важливим для соціальної діяльності є розуміння та усвідомлення ролі

аттракторів у функціонуванні та розвитку складних макроскопічних сис$

тем. Подібні «точки стабілізації» характерні як для окремої людини, так і

для групи людей, чи й для суспільства загалом. Зрозуміло, що людина як

складна макроскопічна система не може обмежуватися точковим чи періо$

дичним аттракторами. У першому випадку вона б звела своє життя до тва$

ринного примітиву, у другому – позбавила б себе розвитку як системи. Без$

мовно, лише дивний аттрактор засвідчує її як складну динамічну макро$

скопічну систему. Але динаміку її ніколи не зумовить згаданий аттрактор,

якщо він являтиме собою просту суму незмінних точкових. Для людини як

макроскопічної системи дивний аттрактор – це низка точкових, які вини$

кають у процесі розвитку системи і прирощуються спереду. Вони теж мають

динамічний характер, образно кажучи, спалахують, мов зорі, на певні й

траєкторії руху системи, і вигоряють.

У цьому випадку найскладнішою проблемою для соціального педа$

гога є проблема визначення характеру чергового аттрактора для свого

клієнта. У випадку успіху останній як складна макроскопічна система

рухатиметься від однієї точки свого розвитку до другої детермінованим

чином, і цей рух можна передбачити. Але з належною достовірністю пе$

редбачити такий рух у межах усіх точок неможливо за межами пророцтва.

Однак це не означає, що не слід планувати перспектив середнього та дале$

кого розвитку клієнтів як складно організованих систем.

Важливою методологічною основою для соціально$педагогічної

діяльності є висновок синергетики як науки, що виникла на базі філософії

нестабільності, про те, що властивість самоорганізації є загальною для всіх

явищ буття. Причому, як уже згадувалося, в розвитку цих явищ існує мож$

33Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

ливість, згідно з якою сталі структури, що виникли з хаосу, часто належать

до вищих форм організації порівняно з тими, що раніше розпалися. Нині

сучасна наука оптимістично підтверджує, що ця прогресивна тенденція істо$

ричного розвитку світу перевищує регресивну. Хаос, таким чином, за слова$

ми І.Пригожина, породжує порядок, який не означає виникнення яких$

небудь структур, а лише тих, які поєднуються в певний набір, що визна$

чається власними функціями середовища. Стосовно цього російський ака$

демік С.П.Курдюмов зауважує: «... введена таким чином уява про не$

стабільність, яка передбачає, крім усього іншого, багатоваріативність шляхів

еволюції природних і не тільки природних об’єктів, дозволяє вести мову

про внутрішні тенденції, які властиві певному фрагменту реальності, про

наявність в останнього деякого внутрішнього виміру» (Интервью с С.П.Кур$

дюмовым // Вопросы философии. – 1991. – №6. – С.56). Визнання по$

дібних тенденцій призводить, на думку вченого, до переосмислення нашо$

го ставлення до світу. Адже «... достатньо лише збудити дію внутрішніх тен$

денцій і природа сама побудує необхідну структуру. Потрібно тільки знати

потенційні можливості цього природного середовища і способи їх стиму$

ляції ... Людина, знаючи механізм самореалізації, може свідомо ввести у

середовище відповідну флюктуацію, – якщо так можна висловитися, уко$

лоти середовище в потрібних місцях і цим самим спрямувати його рух. Але

спрямувати, знову ж таки, не куди$небудь, а відповідно до потенційних

можливостей самого середовища. Свобода вибору є, але сам вибір обмеже$

ний можливостями об’єкта, оскільки об’єкт є не інертним пасивним мате$

ріалом, а володіє, якщо потрібно, власною «свободою» (Интервью с С.П.Кур$

дюмовым // Вопросы философии. – 1991. – №6. – С.56).

Екстрополяція цих положень на діяльність соціального педагога ви$

мушує зробити кілька суттєвих висновків. Насамперед, про необхідність

оптимістичного підходу до клієнта, віри у його здатність до самооргані$

зації. По$друге, про визнання та розуміння його внутрішніх тенденцій,

потенційних можливостей. По$третє, про знаходження шляхів стиму$

ляції та збудження цих тенденцій. По$четверте, про визначення на їхній

основі відповідної «флюктуації», якою, образно кажучи, необхідно «уко$

лоти» складноорганізовану макроскопічну систему клієнта у потрібний

час у потрібних місцях і цим самим спрямувати його рух у доцільному

напрямі згідно з його власними потенційними можливостями.

Важливим для соціально$педагогічної діяльності є синергетичний вис$

новок про те, що нормальне функціонування і розвиток будь$якої складної

макроскопічної системи певним чином визначається взаємодією двох про$

тилежних сил – створюючої структури і руйнуючої останні. Синергетика

34 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

розкриває, що стала структура не може самоорганізуватися не лишу у ви$

падку, коли хаотичний початок пересилює ці структури, а й тоді, коли цей

початок взагалі відсутній. (Князєва Е.М., Курдюмов С.П. Синергетика как

новое мировидение: диалог с И.Пригожиным //Вопросы философии. –

1992. – №12. – С.18).

В.С.Лутай вдало унаочнює це положення одним із відкриттів учених

ракового інституту в США. Вони зуміли відкрити гени, що, на противагу

генам, які стимулюють розмноження клітин організму, блокують це роз$

множення. Враховуючи це, виявлено, що організм залишається здоровим

лише тоді, коли дія цих протилежних сил знаходиться в певних межах.

Тобто саме недолік другого типу генів призводить до ракових захворю$

вань. Водночас подібний недолік першого типу генів також викликає смерть

клітини. Таким чином, здоровий організм вимушений мати ті механізми,

які регулюють взаємодію згаданих протилежностей.

Безумовно, у процесі соціалізації особистості мають місце сили, що

створюють і що руйнують. Тому соціальному педагогу в процесі соціально$

педагогічної діяльності слід не стільки думати про нівеляцію останніх, штуч$

не відгородження їх від клієнта, як про зміцнення механізмів, що регулю$

ють взаємодію обох сил. На практиці ж нерідко зустрічається протилежне.

У ході виконання головних завдань соціалізації певної особистості чи гру$

пи людей соціальний педагог шукає можливість гармонійного вирішення

найважливіших суперечностей соціально$педагогічної діяльності, нама$

гається оминути все зле, хаотичне у цій діяльності. Але так$само, як і в будь$

якій педагогічній діяльності, недооцінка ролі необхідного хаотичного по$

чатку в ній, а тому і нерозуміння того, що ми ніколи не можемо передбачи$

ти унікальність результату кожного конкретного елементу педагогічної діяль$

ності, на думку В.С.Лутая, нерідко призводить до протилежного результату

цієї діяльності, тобто її добрі наміри перетворюються у зле, хаотичне.

Уникнути цього допоможе застосування синергетичної методології. Вона

полягає в тому, що кожний результат конкретної, у нашому випадку соціаль

нопедагогічної, дії потребує негайного аналізу в плані його співвідношення з

метою цієї дії. Причому, коли такий результат приходить у суттєву супе

речність із метою дії, то це означатиме, що ця соціальнопедагогічна дія як

створювальна сила вийшла за свою межу і перетворилася у ту, що руйнуює, і

що це потребує відповідних коректив соціальнопедагогічної діяльності та

тієї мети, яка його визначає.

Отже, соціальний педагог, працюючи в рамках взаємодії двох проти$

лежностей, а саме: 1) соціально$педагогічної дії, що створює, що визна$

чається її метою, і 2) сили соціально$педагогічного процесу, яка руйнує, що

35Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

визначається необхідністю хаотично непередбачуваного елементу в ньому,

хоче він того чи не хоче, для успіху своєї справи повинен діяти стихійно$

синергетично. Це означає, що в системі своєї роботи йому необхідно по$

єднувати найзагальніші методологічні закономірності з фактично$емпірич$

ним дослідженням як кожного окремого клієнта, так і певного соціально$

педагогічного процесу.

Застосування діалектико$синергетичної методології до вирішення най$

важливіших проблем соціальної педагогіки особливо актуальне у світлі ви$

мог філософії глобальних проблем – сучасної галузі філософської рефлексії,

яка породжена тенденцією глобалізації життєдіяльності цивілізації доби

постмодерна. Проблемне поле цієї філософії складають, насамперед, такі

основи: 1) забезпечення глобальної безпеки фізичних та екзистенційних

першооснов існування людства, 2) пошук стратегічних шляхів для гармо$

нійного його об’єднання.

Філософія глобальних проблем, асоціюючи себе зі становленням і

поширенням почуття причетності людини до тотальної єдності природи й

Космосу, її відповідальності за майбутнє Всесвіту, за духовне життя люд$

ства, заперечує революційні методи перетворення дійсності, протистоїть

будь$яким формам фанатизму і екстремізму, визначає пріоритет еволюці$

йних змін спочатку у свідомості людей, а потім у соціально$економічній та

політичній діяльності.

Зважаючи на це, постає завдання виховання гармонійно розвинуто твор$

чої особистості, яка здатна вирішувати суперечності, що виникають між

нею та іншими людьми, суспільством, природою, не виходячи за певні межі

у взаємодії тих протилежностей, які створюють ці суперечності. В основу

розв’язання цього завдання якраз і необхідно покласти синергетичну мето$

дологію.

Отже, розглянувши різні сучасні філософські системи та їхні підходи

до проблем соціалізації людини в суспільстві, доцільно констатувати, що,

проектуючи певний соціально$педагогічний процес, необхідно врахову$

вати поєднання різноманітних філософських ідей. Це допоможе різнобіч$

ному огляду проблем соціалізації, а в конкретних випадках соціально$педа$

гогічної роботи – знаходженню тих флюктуацій, які матимуть вирі$

шальний вплив на зміну руху складних макроскопічних систем, під яки$

ми ми розуміємо об’єкти соціалізації.

Розглянуті нами філософські системи відіграють різну роль в умовно

прийнятій системі координат соціалізації кожного нового покоління і кож$

ної окремої людини. Різна їхня роль у вирішенні докорінної проблеми со$

ціалізації, яка полягає в тісному взаємозв’язку, гармонійній організації взає$

36 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

модії трьох вимірів «по вертикалі»: індивід, особистість, індивідуальність,

що певним чином відповідають узвичаєному християнському «тіло$душа$

дух». У свою чергу рух «по вертикалі» потребує відповідного руху «по гори$

зонталі», який теж має своє певне обумовлення в різних філософських сис$

темах.

У філософські основи проектованої соціально$педагогічної діяльності

необхідно закладати марксистську теорію в силу того, що економічні та

політичні чинники соціалізації відіграють надзвичайно важливу роль у її пе$

ребігу. «Три кола земного пекла» (потрійна фетишизація – С.П.) для багатьох

людей дотепер слугують «китайською стіною» відчуження від свободи, від

самого себе. І це в процесі соціалізації особистості необхідно враховувати як

вихідну основу, бо лише вихід за межі цієї «китайської стіни» дозволить лю$

дині вийти на якісно нові філософські основи власного саморозвитку: екзис$

тенційні та синергетичні. Соціальному ж педагогу це допоможе використати

у процесі соціально$педагогічної діяльності ці ж якісно нові екзистенційні та

синергетичні методологічні підходи, які дозволяють цілеспрямовувати про$

цес соціалізації як певної окремої людини, так і групи людей у русло «діало$

гу» безлічі різноманітних людських вимірів як «по вертикалі», так і «по гори$

зонталі». Лише в реалізації багатства усіх цих вимірів людина і суспільство

здатні будуть подолати «стіну відчуження» від самих себе і продовжити рух до

свободи, яка диктується необхідністю реалізації внутрішньоінтенційних ос$

нов кожного в умовах гармонізації власно особистісних та загальносуспіль$

них інтересів.

Яким чином використати розглянуті філософські основи в соціально$

педагогічній діяльності? Які їхнє місце та роль у проектуванні такої діяль$

ності та її моделі? Як взаємопов’язати для потреб моделювання соціально$

педагогічної діяльності вихідні ідеї розглянутих філософських систем?

Ці та інші питання будуть розглянуті в наступному підрозділі.

37Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Питання і завдання для самостійної роботи

1. У чому суть проблем соціальної філософії?

2.Чим філософія соціального виховання відрізняється від соціальної

філософії?

3.Роль філософських принципів субстанціональної єдності та діало$

гової згоди у вирішенні проблем філософії сучасної освіти.

4.У чому суть докорінної проблеми соціалізації людини?

5.Роль марксистських ідей відчуження людини та її руху до свободи в

колі сучасних проблем соціалізації.

6.Екзистенціалізм як популярна філософська течія сучасності, її вплив

на характер та спрямованість соціально$педагогічної діяльності.

7.Поняття автентичної людини в екзистенціалізмі як мети соціалізації

«стандартизованої» людини.

8.Роль ідей філософії нестабільності І.Пригожина для розуміння про$

цесів розвитку суспільства та цілеспрямування соціально$педагогічної

діяльності соціального педагога.

9.Синергетична методологія – як вихідна основа для проектування

соціально$педагогічної роботи з окремим клієнтом чи групою людей.

10. Застосування діалектико$синергетичної методології для вирішен$

ня завдань соціальної педагогіки у світлі вимог філософії глобальних про$

блем людства.

11. Роль різних філософських напрямів у розв’язанні докорінної про$

блеми соціалізації людини.

Рекомендована література

1.Андрущенко В.П., М.І.Михальченко. Сучасна соціальна філосо$

фія. – К.:Генеза, 1996.

2.Філософський енциклопедичний словник / Голова редколегії

В.І.Шинкарук. – К.:Абрис, 2002.

3.Новая философская энциклопедия: В 4 т. – М.:Мысль, 2001. – Т.3.

4.Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.: Центр «Магістр $ S», 1996.

5.Пригожин И. Философия нестабильности//Вопросы философии.

– 1991. №6. – С.46$52.

6.Філософія/ За ред. Г.А.Заїченка, В.М.Сагатовського, І.І.Кального,

В.І.Даниленка. – К.:Вища школа, 1995.

7.Интервью с С.П.Курдюмовым // Вопросы философии. – 1991. –

№6. – С.53$57

8.Стенгерс И., Пригожин И. Порядок из хаоса (новый диалог чело$

века с природой). – М., 1986.

38 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

9.Князева Е.М., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировидение:

диалог с И.Пригожиным //Вопросы философии. – 1992. – №12. – С.8$12.

10. Чалий О.В. Синергетичні принципи освіти і науки. – К., 2000.

11. Філософський словник соціальних термінів/ За ред. В.П.Андру$

щенка. – Київ – Харків, 2002.

12. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – М., 1997.

13. Павлёнок П.В. О понятиях, объектах, предметах и функциях соци$

альной роботы и социальной педагогики//Социальная робота и социальная

философия. – М., 1996.

14. Арнольдов А. Восхождение к гуманизму // Социальная работа. –

1994. – №3$4/6.

39Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

1.3. Психолого&педагогічні основи

соціалізації людської особистості з метою

гармонізації власно особистісних та

загальносуспільних інтересів

Часто люди пливуть за течією

часу. А, між іншим, невеличкий

наш човник має кермо.

Аліг’єрі Данте

Проблеми соціалізації особистості на порозі III&го

тисячоліття. Роль перинатального періоду в соціалізації

людини. Два напрями соціалізації. Модель соціалізації

людської особистості на засадах філософії

екзистенціалізму та філософії глобальних проблем.

Синергетична методологія як засіб соціалізації.

Роль та місце соціального педагога у

процесі соціалізації людини.

Людина у своїх найрізноманітніших вимірах безмежна, як безмежний

Всесвіт, що її оточує і часткою якого вона є. Однак у конкретні періоди

історії людства, в умовах визрівання нових обставин існування та розвитку

людини, завдань, які постають перед нею, формується певний зразок або

модель людської особистості, здатної вирішувати ці завдання. Подібна «мо$

дель» – це результат зусиль не тільки сучасного їй, а й попередніх поколінь.

Людство, у яке, за висловом відомого вченого$природодослідника К.А.Ти$

мірязєва, входить більше мертвих, ніж живих, упродовж довгого історично$

го часу несло у наш день золоті крупинки для «золотої троянди» людського

образу, вимріяного та ідеалізованого.

...Ідемо крізь століття по пустелі,

Запалюючи серце міражами.

На обрії – правічні голі скелі,

І навіть мертві йдуть вперед із нами.

Крокують Бах, Толстой, Шекспір і Гете.

Живі на них частенько поглядають.

40 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

Ідуть філософи, психологи, поети,

І натовп, що з’єднав усіх, безкраїй ...

(С.Пальчевський)

З одного боку, без такого «безкрайого натовпу», відчуття нерозривної

єдності з ним створити ідеалізовану модель сучасної соціалізованої люди$

ни неможливо, а, з іншого, ця модель вимагає першочергового врахування

таких параметрів, які ще кілька десятків років тому були надзвичайно відда$

леними. На сьогодні поступово визнається та обставина, за якого для того

щоб знати ці параметри, суспільству загалом і кожному його члену, зокре$

ма, необхідно усвідомити, що, як уже згадувалося, понад 95% достовірної

інформації про визначальні засади нашої життєдіяльності датується періо$

дом після1990 року. Неврахування цього призводить до хибного розуміння

не лише всепланетних природних процесів, а й процесів, пов’язаних із со$

ціалізацією кожної окремої людини.

Розвиток сучасної світової науки підійшов до тієї небезпечної межі,

про яку застерігав великий мислитель академік В.І.Вернадський, ведучи

мову про те, що «... наукове знання, яке виявляє себе як геологічна сила і

створює ноосферу, не повинно підводити до результатів, які суперечать тому

геологічному процесу, результатом якого воно є» (В.И.Вернадский. Науч$

ная мысль как планетное явление. – М.: Наука, 1991. – С.21).

Застереження окремих учених, різноманітних всесвітніх організацій,

останні рішення ООН, на жаль, не призвели до загального усвідомлення

того, що найближчі два$три десятиліття є своєрідною точкою біфуркації,

після якої людство підведе себе до загибелі, продовжуючи діяти за стандар$

тами XX століття, або, докорінно змінивши спрямованість процесів соціа$

лізації особистості, врятується.

Типовим прикладом цілеспрямування процесу соціалізації в на$

прямі порятунку є розробка в Данії нового морального кодексу доцільної

індивідуальної поведінки і системи цінностей XXI століття. За яким за$

бороняється накопичення матеріальних доказів особистого успіху, сти$

мулюється необмежене зростання діяльнісних знань та вмінь у про$

фесійній сфері життєдіяльності та в загальноцивілізаційній компетент$

ності.

Виходячи з необхідності врахування ситуації, що склалася в сучас$

ному зглобалізованому світі, та філософських основ соціально$педагогіч$

ної діяльності, пропонуємо вихідні конструкти для проектування про$

цесу соціалізації людської особистості, спрямованої на вирішення гло$