Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи

Подождите немного. Документ загружается.

431

5.1. Роль і місце науково-педагогічного

працівника в розвитку суспільства, йо-

го функції

Будь-яке суспільство створює систему освіти, адекватну

своїй суті й соціальному розвиткові. В освіті відображено про-

блеми суспільства у конкретний історичний період. В Україні

кризові явища освіти пов’язані зі зміною суспільної свідомос-

ті, з так званими освітніми реформами, що мають малопрог-

нозовані наслідки, а також із нестабільністю і швидким тем

пом змін економічних, соціальних і політичних ситуацій.

Однак нині загальний культурний прогрес і темпи еко-

номічних змін визначають тенденцію розвитку освітньої сис-

теми. Не розуміти цього – значить залишатися на узбіччі за-

гальноосвітнього розвитку. Тому внутрішня динаміка само-

розвитку освітньої системи відповідає потребам суспільства і

суттєво впливає на його поступальну ходу.

Власне освіта пере-

творює і спрямовує перебіг життя суспільства, перетворюючи

таким чином «суспільство сьогодні» на «суспільство завтра»,

оскільки впливає на суспільну свідомість. Саме вона формує

нове мислення, нове бачення перспектив індивідуального і

соціально-економічного розвитку і сенсу власного життя.

В освіті важлива роль належить вищій школі, а отже –

викладачам (у

вищих навчальних закладах І і ІІ рівнів акреди-

тації) і науково-педагогічним працівникам (у вищих навчаль-

них закладах ІІІ і IV рівнів акредитації. Саме про науково-

педагогічних працівників, їхню професійно-педагогічну дія-

льність ітиме мова).

432

Педагогічна діяльність – процес, у якому опосередкову-

ється й контролюється інформаційний обмін, відтворюється і

формується культура, відбувається становлення суспільної

свідомості, здійснюється регуляція процесу розвитку економі-

чної, духовної та соціальної сфер і загалом суспільства.

Отже, діяльність педагога має не лише психологічне, а й

соціальне підґрунтя, оскільки залежить від чинників, що

пов’язують сьогодення

з минулим і майбутнім суспільства.

Освоєння досвіду людської діяльності, адаптація молодого

покоління до наявних соціальних відносин, економічний і

духовний стан суспільства формуються за участю педагога.

Тому роль науково-педагогічного працівника в суспільс-

тві розглядають у зв’язку з його діяльністю в системі суспіль-

них відносин, їх становленням і розвитком. Суспільство

по-

требує реалізації своїх освітніх і виховних функцій. Педагог

сприяє задоволенню потреб суспільства, бере активну участь у

творенні та в усвідомленні насамперед молодим поколінням

суспільних відносин.

Педагог – виразник і виконавець вольової та мотива-

ційної регуляції життя суспільства. Його діяльність є похідною

від саморозвитку суспільства. За допомогою соціально конт-

рольованих дій науково

-педагогічного працівника формуєть-

ся виховне й освітнє середовище, яке відповідає нормам мо-

ралі та рівню розвитку суспільства, тобто середовище, у якому

триває життєдіяльність усіх членів суспільства. Завдяки педа-

гогу синхронізуються потреби суспільства і рівня змістової та

технологічної підготовки і перепідготовки громадян.

Педагог необхідний суспільству як трансформатор його

ідей і життєвих

сил, спонукач і першоджерело його рухів, як

носій соціального досвіду й економічного розвитку суспільст-

ва, що зумовлює та ініціює його духовний розвиток.

В особі науково-педагогічного працівника суспільство

актуалізує свої потреби, усвідомлює й мотивує власні дії. Нау-

ково-педагогічний працівник є посередником між суспільст-

вом і молодим поколінням, між соціальними вимогами

суспі-

льства та їх втіленням у життя.

Діяльність науково-педагогічного працівника вищої

школи має високу соціальну значущість і посідає одне з

433

центральних місць у державотворенні, формуванні націона-

льної свідомості й духовної культури українського суспільства.

Професія науково-педагогічного працівника вищого на-

вчального закладу – одна з найбільш творчих і складних про-

фесій, у яких поєднано науку та мистецтво. Н. В. Кузьміна

виокремлює структурні складники й функціональні компоне-

нти педагогічної діяльності. Ця модель містить п

’ять структу-

рних елементів:

 суб’єкт педагогічного впливу;

 об’єкт педагогічного впливу;

 предмет їх спільної діяльності;

 цілі навчання;

 засоби педагогічної комунікації.

Ці компоненти становлять систему, бо жодного з них не

можна замінити іншим або їх сукупністю. Усі вони перебува-

ють у прямій та зворотній взаємозалежності.

Отже, діяльність науково-педагогічного працівника ви-

щого навчального закладу становить свідому, доцільну діяль-

ність щодо навчання, виховання, розвитку і професійної під-

готовки студентів. Вона має два аспекти – спеціальний та со-

ціально-виховний, що є найважливішими передумовами ефе-

ктивності педагогічної діяльності. Обидві передумови

потрібно розглядати в органічній єдності.

Спеціальна характеристика науково-педагогічної

діяль-

ності відображає зв’язок із суспільним розподілом праці.

Соціально-виховний аспект науково-педагогічної діяль-

ності пов’язаний із державно-національними ідеологічними

принципами суспільства.

Професійна діяльність має свою специфіку, яка, голо-

вним чином, полягає у:

 сукупності фізичних та інтелектуальних сил і здіб-

ностей педагога, завдяки яким він успішно здійснює

доцільну діяльність щодо виховання і навчання сту-

дента

 своєрідності об’єкта педагогічної діяльності, який

одночасно стає суб’єктом цієї діяльності. Активність

студентів як суб’єктів педагогічної праці значною

434

мірою залежить від рівня їхніх організаційних знань

та вмінь;

 своєрідності засобів праці науково-педагогічного

працівника;

 специфіці взаємозв’язку між трьома підсистемами

(сукупність інтелектуальних і фізичних сил педагога,

сукупність даних об’єкта діяльності та сукупність за-

собів і структури діяльності).

Отже, науково-педагогічна діяльність у вищому

навчальному закладі — це

висококваліфікована розумова

праця щодо підготовки фахівців вищої кваліфікації з усіх га-

лузей, а також виховання громадян. У цій діяльності поєднано

знання та ерудицію вченого і мистецтво педагога, високу

культуру з інтелектуальною і моральною зрілістю, усвідом-

ленням обов’язку і почуттям відповідальності.

Проте педагог має зробити студента центральною по-

статтю процесу освіти

, його активним, свідомим та самостій-

ним учасником. Тому завдання науково-педагогічного пра-

цівника – формувати в студентів мотивацію самовдоскона-

лення, прищеплювати навички та вміння вдосконалювати

свою особистість упродовж усього життя. Упоратися з цим

дуже складним завданням вдається не кожному науково-

педагогічному працівнику, а тільки тим, які є справжніми

майстрами своєї справи.

Тож створення сучасної гуманістичної педагогіки вищої

школи вимагає й відповідного нового образу науково-

педагогічних працівників. Якими саме уявляють педагогів

вищої школи, у чому їхня місія, які вимоги висуває суспільство

до них? Ці питання невипадково перебувають у полі зору су-

часної наукової думки й громадськості. Адже від їх

розв’язання певною мірою

залежить остаточний результат

реформування вищої освіти в Україні.

Науково-педагогічні працівники ВНЗ належать до осно-

вних соціально-професійних груп, яким суспільство дало над-

звичайно важливі завдання: збереження і примноження

культурних надбань суспільства й цивілізації загалом; соціалі-

зацію особистості на важливому етапі її формування,

пов’язаному з професійною підготовкою.

435

Функції науково-педагогічного працівника. Зі

структури діяльності педагога випливають основні його пе-

дагогічні функції – припис для педагога щодо напрямів

застосування професійних знань. Науково-педагогічний пра-

цівник вищого навчального закладу виконує такі функції:

 управлінську;

 продукування;

 передавання;

 трансформації;

 спонукання;

 соціалізації;

 прогнозування;

 корегування;

 культурологічну;



виховання;

 розвивальну.

Управлінська функція науково-педагогічного пра-

цівника полягає в керуванні процесами навчання, виховання,

розвитку й професійної підготовки кожного студента.

За стилем стосунків між науково-педагогічним праців-

ником і студентами розрізняють авторитарне, демократичне,

ліберальне і потуральне управління навчанням і вихованням

студентів.

Авторитарний стиль управління виявляється в

нав’язуванні своїх

поглядів, думок, методів, способів, засобів і

форм навчання (самоосвіти), виховання (самовиховання),

розвитку й професійної підготовки студента. Для авторитар-

ного стилю характерна висока централізація керівництва,

домінування науково-педагогічного працівника, його вимог.

Педагог одноосібно ухвалює і скасовує рішення, більшість

питань щодо проблем навчання й виховання розв’язує сам.

Провідними методами в керуванні діяльністю

студентів

є накази, які можуть віддавати у твердій чи м’якій формі (у

вигляді прохання, яке не можна не виконати). Авторитарний

педагог завжди дуже суворо контролює діяльність і поведінку

436

студентів. Ініціативи студентів не заохочує або заохочує у су-

воро визначених межах.

Розглядаючи ситуації вияву авторитарного стилю на

практиці, можна натрапити на дві крайності. Авторитарний

стиль педагог може реалізувати в режимі власних відчуттів,

які можна описати за допомогою метафор: «Я-керівник» або

«Я-батько».

Під час позиції «Я-керівник» владна

дистанція дуже ве-

лика, і в процесі взаємодії зі студентом посилюється роль про-

цедур і правил.

У разі позиції «Я-батько» сильна концентрація влади і

впливи на дії студентів у руках педагога зберігаються, але зна-

чну роль у його діях відіграє турбота про студента й відчуття

відповідальності за його сьогодення й

майбутнє.

Для демократичного стилю управління харак-

терний певний розподіл повноважень між студентами і педа-

гогом щодо проблем навчання, самостійної роботи, методів

дозвілля, інтересів та ін. Педагог намагається ухвалювати

рішення, радячись зі студентом, надає йому змогу висловлю-

вати свою думку, ставлення, робити самостійно вибір. Часто

такий педагог звертається до студента з

проханнями, рекоме-

ндаціями, порадою, рідше – наказує. Систематично контро-

люючи роботу студента, він завжди говорить про позитивні

результати й досягнення, особистісне зростання та прорахун-

ки. Звертає увагу на ті аспекти, що потребують додаткових

зусиль, праці над собою чи спеціальних занять. Педагог вимо-

гливий, але одночасно справедливий.

Ліберальному стилю управління (невтручання)

властива відсутність

активної участі педагога в цих процесах.

Чимало навіть важливих справ і проблем студенти

розв’язують без його активної участі й керівництва. Щоб сту-

денти виконали яку-небудь роботу, йому нерідко доводиться

їх умовляти. Він розв’язує здебільшого ті питання, які назрі-

вають самі, контролюючи роботу студентів, їхню поведінку

нечасто й

несистематично. Такому педагогу властива низька

вимогливість і слабка відповідальність за остаточні результа-

ти.

437

Потуральному стилю управління діяльністю

студентів притаманна певна «байдужість» (найчастіше – не-

усвідомлена) з боку педагога щодо розвитку, динаміки навча-

льних досягнень чи рівня вихованості студентів. Такий педа-

гог орієнтується на задоволення будь-яких інтересів студентів,

не замислюючись над можливими наслідками їхніх дій і вчи-

нків, не ставлячи перспектив особистісного розвитку. Голо-

вний

принцип у діяльності й поведінці такого педагога – не

перешкоджати будь-яким діям студентів і задовольняти будь-

які їхні бажання й потреби, можливо, навіть на шкоду не тіль-

ки їм, а й суспільству.

На практиці жоден із наведених стилів не може виявля-

тися окремо. Також очевидно, що застосування лише демок-

ратичного

стилю не завжди буває ефективним. Тому частіше

застосовують так звані змішані стилі: авторитарно-

демократичний, ліберально-демократичний та ін. Кожен пе-

дагог може застосовувати різні стилі управління залежно від

ситуацій та обставин.

Зміна стилю, наприклад, перехід від авторитарного до

демократичного, є радикальною подією, оскільки кожен

стиль ґрунтується на особливостях характеру й особистості

педагога, тому його зміна може супроводжуватися серйозним

психологічним «ламанням» людини.

Сформована структура професійної діяльності науково-

педагогічних працівників припускає функціональний склад

дій у логіці функціонування педагогічного управління. Таке

управління, як відомо, передбачає інформаційний синтез, що

виконує роль діагности, проектування дій та аналіз умов, ви-

конавські дії та аналіз рефлексії проведених дій.

Модель пове-

дінки, що складається на цій основі, є перетворенням інфор-

мації відповідно до мети та умов у певну структуру — програ-

му дій. Усі ці одиниці функціонального складу педагогічної

діяльності утворюють функціональні характеристики педаго-

гічного управління навчальною діяльністю студентів.

Функція продукування науково-педагогічного пра-

цівника виявляється у проведенні наукових досліджень, упро

вадженні їх у практику, експертизі, опублікуванні підручни-

ків, навчальних посібників, наукових монографій, статей;

438

виступах перед громадськістю, участі в наукових, навчально-

методичних і культурно-просвітницьких заходах регіонально-

го, всеукраїнського і міжнародного рівнів

Функція передавання полягає у переданні студентам

знань, навичок і вмінь, стилю поведінки і культури, розмаїття

форм, методів, засобів і технологій навчання (самоосвіти),

виховання (самовиховання), розвитку та фахової підготовки.

Трансформаційна функція науково-педагогічного

працівника

виявляється у перетворенні учіння студентів на

акт індивідуального постійного (неперервного) пізнання,

знань і навичок – у професійні вміння, погляди, ідей – у пере-

конання, звичок – у стійкі риси характеру, знань і поглядів – у

громадянську позицію та ін.

Спонукальна функція полягає в постійному стиму-

люванні студентів до оволодіння знаннями, самостійної акти-

вної пізнавальної

діяльності, формуванні мотивації досягнен-

ня та успіху в майбутній професійній діяльності, а також

спрямованості особистості студента.

Розвивальна функція науково-педагогічного пра-

цівника виявляється в тому, що він має постійно забезпечува-

ти духовний, інтелектуальний, фізичний, професійний, пси-

хологічний і громадянський розвиток студентів, а також їхні

особистісні якості.

Функція соціалізації науково-педагогічного праців

ника виявляється в тому, що, по-перше, він має сприяти адап-

тації студентів перших курсів до нового для них соціального

середовища – вищого навчального закладу; по-друге, вводи-

ти, залучати студентів у духовне, професійне, соціальне, еко-

номічне і політичне життя суспільства.

Виховна функція науково-педагогічного працівника

полягає в тому, що він

під час навчально-виховного процесу

формує у студентів світоглядні і життєві позиції, мораль, сис-

тему переконань, ціннісні орієнтації, почуття відповідальнос-

ті, патріотизму, національної гордості та гідності, а також по-

зитивні норми поведінки. Фактично, науково-педагогічний

працівник причетний до формування не лише фахівця, а й

громадянина українського суспільства, патріота своєї держа-

ви

439

Прогностична функція науково-педагогічного

працівника виявляється в тому, що він має передбачати на-

самперед ближні й віддалені цілі майбутньої професійної дія-

льності, планувати завдання щодо розвитку й професійної

підготовки студентів на різних етапах навчання, під час ви-

вчення різних навчальних дисциплін і практик, а також зав-

часно передбачати форми, методи

і засоби ефективного впли-

ву на студентів залежно від рівня їх зрілості й сформованості.

Корегуюча функція науково-педагогічного праців-

ника виявляється в тому, що він зобов’язаний також змінюва-

ти стиль поведінки та учіння студентів, їхні погляди, переко-

нання, принципи, норми, ставлення до оволодіння знаннями,

навичками і вміннями, громадянського обов’язку

, держави і

суспільства, інших людей і самих себе, а також особистісні

якості та властивості студентів.

Культурологічна функція полягає в тому, що нау-

ково-педагогічний працівник є носієм загальної, національної

та педагогічної культури, що загалом відображає сформова-

ний науковий світогляд, стійку систему національних і зага-

льнолюдських духовно-моральних цінностей.

Контрольні запитання та завдання:

Яка роль і місце науково-педагогічного працівника в розви-

тку суспільства?

Яке підґрунтя діяльності науково-педагогічного працівника?

У чому полягає професійна діяльність науково-

педагогічного працівника?

Охарактеризуйте функції науково-педагогічного працівни-

ка.

5.2. Вимоги до науково-педагогічного

працівника

Особливості педагогічної діяльності у вищому навчаль-

ному закладі передбачають вимоги до особистості науково-

педагогічного працівника. Серед них виокремлюють усвідо-

млення свого громадянського обов’язку — виховання

гідних громадян країни, висококваліфікованих науково-

педагогічних працівників.

440

Важливим є досконале володіння своїм предме-

том. Як засвідчує досвід, успішно навчає і виховує той нау-

ково-педагогічний працівник, який знає свій предмет. Згідно

з опитуванням студентів, найавторитетнішими вони вважа-

ють тих науково-педагогічних працівників, які мають ґрунто-

вні знання.

Однак знання науково-педагогічного працівника мо-

жуть стати могутнім засобом навчання

й виховання лише за

умови, що він не просто викладає їх, а використовує матеріал

науки для розумового розвитку студентів, їх фахової підготов-

ки, морального виховання. Крім того, науково-педагогічний

працівник має добре орієнтуватися в суміжних дисциплінах,

що сприятиме глибшому розкриттю закономірних зв’язків

між предметами, явищами і процесами реального світу,

фор-

муванню всебічно розвиненого фахівця.

Проте добре знання свого предмета автоматично не фо-

рмує вмінь його викладання. Тому науково-педагогічний пра-

цівник має майстерно володіти методикою викла-

дання та управління навчально-пізнавальною дія-

льністю студентів, що допомагає подати доступно скла-

дні завдання, врахувати особливості особистості студента,

зацікавити інформацією, захопити нею і

викликати бажання

поповнювати свої знання.

У науково-педагогічного працівника має виявлятися

педагогічна поведінка і діяльність. Педагогічна

спрямованість науково-педагогічного працівника означає

його установку на взаємодію, терпіння і допомогу студентам.

Вона виявляється у спрямованості думок і прагнень на на-

вчання й виховання студентів, у манері розмовляти, взаємоді-

яти тощо. Завдяки цій

рисі науково-педагогічний працівник

спроможний інтуїтивно вибирати з навколишнього середо-

вища навчально-виховні факти і відповідно педагогічно їх

інтерпретувати.

Науково-педагогічний працівник також має виявляти

розумну любов до студентів. Проте, як зазначив М. С.

Макаренко, така любов не може містити безпринципного й

поблажливого ставлення до молодої людини, потурання її

слабостям. На

його думку, вимогливість не суперечить любові