Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи

Подождите немного. Документ загружается.

391

За своєю сутністю самовиховання − явище соціальне.

Воно властиве тільки людині, яка усвідомлює себе в системі

суспільних відносин. Вдаючись до самовиховання, людина

реалізує соціальну потребу набути гаму особистісних якостей,

що якнайбільше сприяли б їй у виконанні суспільних функ-

цій.

Соціальна детермінація самовиховання визначає також

специфіку формування і розвитку потреби в самовихованні

Така потреба розвивається в процесі суспільної діяльності

особистості, її спілкування з іншими людьми. Виявляється

активно-вибіркове ставлення людини.

За соціальною функцією самовиховання − специфічний

індивідуальний педагогічний процес. Унікальність його в

тому, що і суб’єкт, і об’єкт виховання – у тій самій особі. Це

зумовлює особливий характер організації, змісту, методики

роботи над собою. Попри соціальну зумовленість, самовихо-

вання – глибоко індивідуальне й залежить від ступеня вираз-

ності внутрішніх передумов.

Суттєвою передумовою ефективності процесу самовихо-

вання українського студентства на сучасному етапі становлен-

ня національної системи виховання є:

 постійне врахування суб’єктами виховання важли-

вості, необхідності та складності цього процесу у ви-

ховній

роботі ВНЗ;

 наявність необхідних психолого-педагогічних знань

і практичного досвіду науково-педагогічних праців-

ників (кураторів) з питань організації самовихован-

ня студентів;

 усвідомлення необхідності постійного керівництва

та здійснення системного психолого-педагогічного

впливу на самовиховання студентів;

 перетворення студентів на суб’єктів самовиховання;

 творче поєднання процесу самовиховання з актив-

ною навчально-пізнавальною діяльністю та органі-

зацією культурно-просвітницької роботи і дозвілля;

 надання цьому процесу гуманного, національного і

особистісного спрямування.

392

До найважливіших внутрішніх передумов, які визнача-

ють ефективність самовиховання студентів, варто зарахувати:

 потреби й мотиви, що спонукують до роботи над со-

бою;

 переконання, розвинуту самосвідомість і самокри-

тичність, які дають змогу об’єктивно оцінити свої

достоїнства, позитивні якості й вади;

 наявність почуття самоповаги та гордості за належ-

ність до обраного навчального закладу, яке вимагає

не відставати від інших студентів і бути серед най-

кращих;

 певний рівень розвитку вольових якостей, звичок

самооцінки, самоконтролю і саморегулювання, які

надають процесові самовиховання цілеспрямованос-

ті та різнобічності;

 оволодіння теорією самовиховання та методикою

роботи над собою;

 свідома установка на позитивний результат

самови-

ховання;

 психологічна готовність до активної, системної ро-

боти із самовиховання.

Внутрішні передумови визначають можливість глибоко

усвідомленого, продуманого, творчого характеру роботи над

собою. Від рівня їхньої розвиненості значною мірою залежить

остаточний результат самовиховання. Ось чому в керівництві

самовихованням студентів важливо особливу увагу звертати

на формування й розвиток внутрішніх передумов.

Однією з характерних рис самовиховання студентів є

його стійкий взаємозв’язок із процесом виховання у ВНЗ та

суспільною дійсністю. Завдяки організованим виховним

впливам у студентів розвивається самосвідомість, з’являється

потреба у самовихованні, формуються інтереси й життєві іде-

али, визначаються основні напрями самовиховання. У процесі

цілеспрямованої виховної роботи формується внутрішній світ

студента

, який визначає згодом його здатність, прагнення і

можливість до самовиховання.

393

Вивчення студентів, їх життєвої позиції та її впливу на

характер поведінки особистості, дає змогу простежити зв’язки

між зовнішніми і внутрішніми факторами самовиховання,

розвиток самовиховання в процесі, наприклад, навчально-

пізнавальної діяльності. Це дає змогу подолати відомий від-

рив самовиховання від реальних процесів життя, замикання

його у сфері самоаналізу. В основі розвитку

самовиховання –

становлення та рух взаємопов’язаних процесів усвідомлення

особистості та зміни позицій вихованця в його взаємодії із

зовнішнім світом.

Самовиховання здійснюється на основі певних принци-

пів, які є найбільш загальними вихідними положеннями і

вимогами особистості до самої себе і визначають мету, ідеали,

зміст, методику та організацію процесу самовиховання.

Основні принципи

самовиховання:

 природовідповідності та народності самовиховання;

 демократичності самовиховання, виховання стійкої

громадської позиції та гуманістичної моралі;

 системності, цілеспрямованості, ціннісної орієнтації

виховання та самовиховання;

 послідовності, неперервності та систематичності;

 єдності самовиховання та наукового світосприйнят-

тя;

 формування активної життєвої позиції та позитив-

ного спрямування самовиховання;

 взаємозв’язку виховання та

самовиховання і профе-

сійної діяльності.

Педагогічний аналіз процесу самовиховання студентів

дає підстави окреслити низку логічно взаємозалежних і взає-

мозумовлених етапів роботи над собою: самопізнання,

планування, реалізація плану (програми), конт-

роль і регулювання.

Початковий етап у самовихованні – самопізнання.

Самопізнання – складний процес визначення своїх здібностей

і можливостей, системи цінностей, життєвих намірів

і праг-

нень, провідних мотивів і мотивацій, характеру і темперамен-

ту, особливостей перебігу психічних пізнавальних процесів

394

(відчуття, сприйняття, пам’яті, уваги, уяви, мислення, мов-

лення). Завдяки цьому вихованець може самостійно визначи-

ти, яких успіхів може досягнути в житті, а також проаналізу-

вати можливості вдосконалення своєї повсякденної діяльнос-

ті, які спеціальні вправи можна використовувати для досяг-

нення цих цілей та ін.

Важливість цього етапу в самовихованні зумовлена

тією

обставиною, що людина не може розумно діяти без хоча б

мінімального знання про себе. Невипадково ще древні мисли-

телі зазначали: «Хто знає ціну сутності своєї, той найбільш

придатний із людей».

Девіз «Пізнай самого себе» було написано на арці

Дельфійського храму в V ст. до н. е. в Греції. Він означав: пі

знай волю богів у своїй долі, підкорися їй. Давньогрецькі мис-

лителі часів Платона трактували цей девіз так: пізнай своє

призначення, відкрий свої можливості, передбач свою поведі-

нку.

Академік А. В. Петровський пропонує два шляхи пі-

знання власного істинного «Я»:

 перший шлях: уважний аналіз не стільки задумів

власних вчинків, скільки

самих вчинків у співвідно-

шенні із задумами. Умовно кажучи, з’ясування сенсу

власного життя та зіставлення його зі своєю поведі-

нкою, із суспільними й особистісними цінностями,

аналіз конкретних вчинків з погляду загальнолюд-

ської, національної та особистісної моралі, профе-

сійного й особистісного становлення і діяльності;

 другий шлях: вдатися до можливостей науки

та

з’ясувати з її допомогою власні індивідуально-

психічні властивості, життєві настанови тощо. Цією

наукою є психологія особистості.

Обидва шляхи, на думку А. В. Петровського, багато разів

переплітаючись, приведуть кожного, хто ними піде, до пі-

знання самого себе.

Отже, самопізнання – процес цілеспрямованого

отримання інформації про розвиток якостей своєї особистості.

395

Методично правильно організоване самопізнання, згід-

но з А. В. Петровським, має такі напрями: самоусвідомлен-

ня; самовивчення; самооцінка.

Процес самопізнання починається з самоусвідомлення,

тобто усвідомлення себе як суспільної істоти – особистості та

свого місця й життєвих орієнтирів у суспільній діяльності.

Загалом самоусвідомлення є вищим рівнем розвитку свідомо-

сті людини, що виявляється в

усвідомленні та системи її уяв-

лень про саму себе, місце і роль у суспільному житті, потреби,

інтереси, мотиви та мотивацію поведінки й діяльності, які

активно розвиваються у межах «Я-концепції». Самоусвідом-

лення дає змогу студентові глибше усвідомити себе й систему

вимог, що їх висувають до нього, а також зрозуміти свої

за-

вдання у навчально-виховному процесі, чіткіше уявити перс-

пективу свого подальшого розвитку.

Самовивчення в процесі самопізнання спрямовано на

вивчення якостей власної особистості, зіставлення їх з вимо-

гами, які висувають до громадянина. Самовивчення відбува-

ється через самоспостереження, самоаналіз своїх учинків,

поведінки, конкретних результатів діяльності, критичне став-

лення до висловлювань на свою

адресу з боку студентів, нау-

ково-педагогічних працівників, керівників ВНЗ, самоперевір-

ку в конкретних умовах. На основі самовивчення формується

самооцінка, яка є судженням людини про міру наявності в неї

якихось якостей, властивостей і зіставлення їх з еталоном,

зразком.

У самооцінці виявляється думка студента про самого се-

бе. Завдяки самооцінці створюється

власний проект самоор-

ганізації. Об’єктивна самооцінка відіграє важливу роль і в

організації самовиховання, і в керуванні своєю поведінкою.

Вона виконує кілька функцій:

 порівняння наявних якостей особистості з вимога-

ми, що їх ставлять до конкретних фахівців;

 фіксації успіхів і недоліків у роботі над собою;

 корегування (дає змогу вчасно

відмовитися від недо-

сконалих форм і методів роботи над собою, удоско-

налювати застосування засобів і прийомів, які мають

позитивний ефект).

396

Неодмінною умовою об’єктивної самооцінки є самокри-

тичне ставлення студента до своєї особистості, уміння прави-

льно реагувати на критичні зауваження інших людей. На під-

ставі самовивчення й самооцінки у студентів формується рі-

шення вдатися до самовиховання. Процес ухвалення такого

рішення відбувається, зазвичай, за умов глибокого внутріш-

нього переживання позитивних і негативних

аспектів своєї

особистості.

Самооцінка формується за двома напрямами:

 зіставлення самого себе зі зразками для наслідуван-

ня, із висунутими вимогами;

 повсякденне спілкування студентів з членами коле-

ктиву, педагогами.

У колективі формується певне ставлення до того чи ін-

шого студента. Сила колективної думки спонукає до

об’єктивнішої самооцінки.

Пізнання іншого

не тільки випереджує пізнання самого

себе, а й слугує для нього джерелом та опорою. Порівняння,

зіставлення себе з іншими є загальновизнаним критерієм

самооцінки. Порівнюючи себе з ровесником у процесі спільної

діяльності, студент помічає в собі те, що спершу помітив в

інших і, як наслідок, приходить до усвідомлення своїх вчинків

і дій

, якостей та властивостей власної особи. Відбувається

своєрідне перенесення різних властивостей особи, помічених

в іншому, на самого себе. Однак існує також нестійкість само-

оцінки особистості, що є наслідком ще не сформованого став-

лення до самого себе.

Особливості самооцінки залежать від реальних умов

життєдіяльності особистості.

Виокремлюють такі основні види самооцінки: адеква-

тна

й неадекватна (завищена і занижена). Самооцінка –

це знання вихованця про самого себе і ставлення до себе ра-

зом узяті.

Самооцінка передбачає виокремлення власних умінь,

дій, якостей, мотивів, мотивацій і цілей своєї поведінки, їх

усвідомлення та оцінного ставлення до них, уміння оцінити

свої сили та можливості, узгодити їх із зовнішніми умовами

вимогами навколишнього середовища, уміння самостійно

397

ставити перед собою ту чи іншу мету і відіграє велике значен-

ня у формуванні особистості. Самооцінка, залежно від своєї

форми (адекватна, неадекватна), може стимулювати або, на-

впаки, пригнічувати активність вихованця.

Неадекватна занижена самооцінка знижує рівень со-

ціальних прагнень студента, сприяє розвитку невпевненості у

власних можливостях, обмежує його життєві перспективи.

Така самооцінка

може супроводжуватися негативними емо-

ційними зривами, внутрішнім конфліктом, девіантною пове-

дінкою. Внутрішній конфлікт може спричинити конфлікт між

самооцінкою та оцінками, які дають ровесники, а також між

самооцінкою й ідеальним «Я», до якого прагне вихованець.

Існує залежність між характером самооцінки і такою

якістю особистості, як упевненість у собі. Якщо людина впев-

нена в собі, це означає, що вона правильно оцінює власні сили

й можливості; її поведінка відповідатиме соціальним вимогам

навколишніх. В основі невпевненості в собі – недооцінка своїх

якостей і можливостей, самовпевненості – переоцінка.

Від самооцінки вихованця залежать особливості його

спілкування, взаємини з ровесниками, успішність навчально-

пізнавальної, професійної та іншої діяльності, подальший

розвиток особистості

, формування і розвиток життєвих орієн-

тирів. Правильна самооцінка дає йому моральне задоволення.

Самооцінка, особливо здібностей та можливостей осо-

бистості, впливає на рівень прагнень вихованця, що виявля-

ється у завданнях, які студент ставить перед собою та

розв’язати які вважає спроможним. Рівень його прагнень і

характер самооцінки яскраво простежуються у різноманітних

ситуаціях вибору: і у важких життєвих ситуаціях, і в повсяк-

денній навчально-пізнавальній та іншій діяльності, у колек-

тиві.

Отже, самооцінка є компонентом самосвідомості студе-

нта, що містить, окрім знання про себе, оцінку своїх здібнос-

тей, моральних якостей і вчинків та інших індивідуально-

психічних властивостей.

Планування самовиховання передбачає:

 визначення мети

і основних завдань на перспективу

та на певні етапи навчання і діяльності студента;

398

 розроблення програми (плану) самовиховання;

 визначення умов діяльності із самовиховання (ви-

роблення власних правил поведінки, вибір форм,

засобів, методів і прийомів розв’язання завдань у

роботі над собою).

Добре спланована робота над саморозвитком, самовдос-

коналенням своєї особистості є запорукою ефективності та

результативності самовиховання. План має бути конкретним

за змістом, з

чіткою послідовністю розв’язання завдань.

Мету й завдання конкретизують на ближні, середні й

далекі перспективи розвитку студента.

З метою й завданнями визначають також головні цінні-

сні орієнтири і зміст самовиховання, ідеали, до яких прагне

особистість.

Відомо, що в кожного студента є свій ідеал, зразок, згід-

но з яким він формує

процес самовдосконалення.

На підставі сформульованих цілей, завдань розробля-

ють програми (плани) самовиховання – їх студенти складають

на період навчання у ВНЗ. Після самооцінки позитивів і вад, з

метою їх удосконалити та усунути, такі індивідуальні програ-

ми (плани) доопрацьовують. Це не обов’язково має бути офі-

ційний документ, як правило, їх розробляють

в особистих

щоденниках, блокнотах. Головне їхнє призначення − допомо-

гти студенту організувати і систематизувати роботу над собою.

Практика засвідчує, що своє призначення програми

(плани) самовиховання виконують тоді, коли в них відобра-

жено такі питання:

 за якими напрямами студент має намір працювати,

які особистісні якості планує формувати, розвивати,

удосконалювати, усувати;

 за допомогою чого хоче реалізувати заплановане і

що використає в інтересах самовиховання;

 терміни виконання, а також терміни самоконтролю

роботи над собою.

Програми (плани) самовиховання конкретизують і до-

повнюють відповідними правилами поведінки.

Програму самовиховання здійснюють через:

399

 підпорядкування власної діяльності мотивам і моти-

вації самовиховання;

 реалізацію програми виховання за умов збереження

навчальної, громадської, спортивної та інших видів

діяльності, власних смислоутворювальних мотивів і

в разі супутнього мотиву та мотивації самовихован-

ня.

Існують правила поведінки, які напрацював студент.

Це своєрідні орієнтири його поведінки в конкретних життє-

вих та

навчально-виховних ситуаціях. Вони можуть мати і

більш глибокий та перспективний характер. Часто для окре-

мих студентів напрацьовані правила поведінки стають про-

грамними в їхній роботі над собою. У процесі самовиховання

те чи інше правило постійно наповнюється новим змістом.

На цьому етапі роботи над собою використовують само-

зобов’язання (письмово

оформлені зобов’язання перед собою

за відповідний період досягти певних результатів: виховання

у собі конкретних позитивних якостей, викорінення вад тощо;

їх можна оформити і як власні правила поведінки); особистий

план роботи над собою (передбачає систему заходів, спрямо-

ваних на формування в собі особистісних якостей, необхідних

майбутньому фахівцю); програму самовиховання (передбачає

розкриття

змісту роботи студента над удосконаленням своєї

особистості на тривалий період); девіз життя (влучно сформу-

льована життєва мета, життєве кредо, яке визначає повсяк-

денну поведінку особистості).

Ефективність самовиховання майбутнього фахівця

значною мірою залежить від педагогічного керівництва цим

процесом.

Педагогічне керівництво самовихованням сту-

дентів – оптимальна організація їх життєдіяльності, акценту-

вання їх уваги

на питаннях саморозвитку, відповідальності за

себе, своє сьогодення та майбутнє, а також стимулювання

самовиховної діяльності під час навчально-виховного проце-

су.

Систематичне керівництво самовихованням

студентів в умовах ВНЗ можна розглядати як одну з найваж-

ливіших умов формування особистості студента. Суть психо-

400

лого-педагогічної сутності керівництва самовихованням у

тому, що у ВНЗ формуються такі функціонуючі зв’язки й від-

носини, які дають змогу ефективно впливати на свідомість і

поведінку студентів, характер їхньої роботи над собою. Ці

зв’язки забезпечують можливість узгодити педагогічні зусил-

ля суб’єктів виховної діяльності за метою, часом, змістом, ос

новними напрямами.

Основні умови успішного педагогічного керівництва са-

мовихованням студентів – реалізація таких навчально-

виховних завдань:

 визначення головної мети, цілей і конкретних за-

вдань із самоосвіти і самовиховання студентів;

 наявність чіткого плану, програми самовиховання;

 постійне вивчення індивідуальних особливостей сту-

дентів, популяризація та поширення найкращого

досвіду їхньої роботи над

собою;

 розроблення сучасних ефективних методик самови-

ховання та їх упровадження в навчально-виховний

процес ВНЗ;

 роз’яснення студентам сучасних вимог до особис-

тості фахівця вищої кваліфікації, значення профе-

сійного самовдосконалення;

 опанування студентами методик, методів, прийомів

та засобів роботи над собою;

 формування яскравих ідеалів для самовиховання;

 прищеплення

навичок і вмінь самовивчення, виок-

ремлення власних і позитивних, і негативних інди-

відуально-психічних якостей, рис характеру;

 формування здорової морально-психологічної атмо-

сфери в студентських колективах, позитивної гро-

мадської думки та настрою, колективних традицій,

стимулювання процесу самовиховання;

 залучення студентів до різноманітних видів діяль-

ності, які сприяють інтенсифікації процесу

самови-

ховання;