Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи

Подождите немного. Документ загружается.

411

педагогічного працівника дуже важливо пояснити це студен-

там.

Дієвість самонаказу залежить від рівня відповідальності

особистості; відсутність переконаності у необхідності викону-

вати програму самовиховання сприяє непідкоренню самона-

казу. Тому важливою є роль самопереконання в здійсненні

вольового зусилля, коли студент наводить собі нові аргументи,

які підкріплюють та розширюють мотиви виконання накрес-

леної програми

У процесі свідомих тренувань самонаказ, на відміну від

неусвідомленого самонаказу, який віддають, зазвичай, внут-

рішньою мовою, нерідко промовляють уголос. Промовляння

самонаказу вголос здебільшого має позитивніший результат,

ніж промовляння його про себе. Це можна пояснити тим, що

під час промовляння самонаказу вголос до механізму самона-

казу долучається слуховий аналізатор, унаслідок чого

самона-

каз підсилюють додаткові імпульси. Долучається також функ-

ція навіювання зовнішнього наказу, суть якої в тому, що осо-

бистість без зайвого критичного аналізу, категоричної зовні-

шньої вимоги виконує самонаказ.

Результативність самонаказу залежить від самопереко-

нання особистості в необхідності цих дій.

Самопримус – виявлення незадоволення собою в разі

невиконання самообов’язків, призначення

собі додаткового

завдання та примушення себе його виконувати.

Практичні прийоми:

 «крок уперед» – щоденне планування діяльності на

наступний день;

 «оцінювання прожитого дня» – аналіз своїх дій,

учинків, вад;

 «правила моєї поведінки» – дотримання складених

для студента правил поведінки, привчає до вико-

нання своїх обов’язків.

Ці методи, прийоми

та способи забезпечують реалізацію

плану самовиховання.

Четвертий етап самовиховання – контроль і ре-

гуляція самовиховання. На цьому етапі застосовують при-

йоми самоконтролю, самозвіту, самооцінки.

412

Самоконтроль є одним із видів усвідомленої регуля-

ції власної поведінки та діяльності з метою забезпечити від-

повідність їхніх результатів сформульованим цілям, вимогам,

правилам, зразкам. Самоконтроль у самовихованні ґрунтуєть-

ся на здатності студента контролювати будь-яку свою діяль-

ність, тобто, аналізуючи перебіг роботи із самовиховання,

студент установлює відхилення в програмі самовиховання і

вносить відповідні корективи у план роботи над собою. Безу-

мовно, робота над собою вимагає, у разі необхідності, самоко-

регування.

Самозвіт – звітування студента перед собою в різних

формах (подумки, у щоденнику тощо) про виконання взятих

зобов’язань, реалізацію плану та програми самовиховання.

Важлива роль у самовихованні належить навчальному

закладу, передусім його

науково-педагогічним працівникам.

Основні завдання щодо організації самовиховання майбутніх

фахівців: пояснення значення, актуальності процесу самови-

ховання для всебічного розвитку особистості; виховання

вміння адекватно оцінювати себе; виховання готовності до

співпраці з дорослими, які можуть дати поради, рекомендації

щодо самовиховання.

Отже, неодмінною умовою дієвості керівництва самови-

хованням студентів є висока теоретична й

методична підгото-

вка всіх керівників та науково-педагогічних працівників ВНЗ

з питань самовиховання.

Контрольні запитання та завдання:

Розкрийте сутність понять «самовиховання», « метод са-

мовиховання» і «професійне самовдосконалення».

Назвіть основні принципи самовиховання.

Що таке програма самовиховання і як її можна здійснюва-

ти?

Назвіть основні етапи педагогічного керівництва процесом

самовиховання.

Яким чином можна стимулювати самовиховання?

Розкрийте сутність етапу планування процесу самовихо-

вання.

Розкрийте основні функції самоконтролю.

413

Назвіть відомі вам методи та прийоми самовиховання.

Охарактеризуйте метод самозобов’язання.

У чому сутність стимулювання самовиховання за допомо-

гою зовнішніх умов?

4.7. Індивідуально-виховна робота

зі студентами

Важливе місце у виховній діяльності науково-

педагогічного працівника належить індивідуально-виховній

роботі зі студентами. Але для її реалізації будь-який науково-

педагогічний працівник має оволодіти набором педагогічного

інструментарію. Для цього потрібно досконало оволодіти ме-

тодикою індивідуально-виховної роботи, яка становить суку-

пність підходів, методів, способів і прийомів взаємодії з окре-

мим

студентами.

«Студент» у перекладі з латинської означає «той, що

сумлінно працює», «той, хто бажає знання». А. С. Власенко

пропонує таке визначення: «Студентство – це особлива соціа-

льна група, що формується з різних соціальних прошарків

суспільства і характеризується особливими умовами життя,

праці, побуту, особливою суспільною поведінкою і психологі-

єю, для якої набуття

знань і підготовка себе для майбутньої

роботи в суспільному виробництві, науці та культурі є голо-

вним і здебільшого єдиним заняттям».

Т. В. Іщенко акцентує увагу на тому факті, що студентст-

во є складовою такої суспільної групи, як молодь. Наділене, як

соціальна група, усіма притаманними молоді якостями. Вод-

ночас студентство має

свої особливості. Одна з них – соціаль-

ний престиж, оскільки більшість студентів усвідомлюють, що

вищий навчальний заклад є одним із засобів соціального зро-

стання.

Студентство — мобільна група, метою існування якої є

організована за певною програмою підготовка до виконання

професійних і соціальних ролей у матеріальному і духовному

виробництві.

Одне із завдань науково-педагогічного

працівника на

всіх етапах становлення студента – допомогти йому знайти

414

себе. Якщо людина отримує завдання, яке не відповідає її на-

хилам, вона ніколи не пізнає, наскільки цікавою може бути

праця.

В індивідуально-виховній роботі зі студентом провідним

аспектом є проектування його особистості на зміст навчально-

виховної діяльності та суспільного життя. Чимале значення

має також інформація про те, чого хоче студент у

житті, чого

він чекає від навчання тощо.

Організація індивідуально-виховної роботи зі студента-

ми передбачає:

 діагностику особистості студента (якостей, властиво-

стей, мотивації, установок, особливостей та ін.);

 визначення близьких і перспективних цілей індиві-

дуально-виховної роботи зі студентом;

 вироблення формуючих, розвивальних і корекцій-

них заходів, спрямованих на усунення

відхилень у

поведінці студентів, розвиток інтелектуальної, емо-

ційної та вольової сфер;

 здійснення впливу (вибір оптимальних форм, мето-

дів і прийомів психолого-педагогічного впливу та

їхнє практичне застосування);

 аналіз досягнутих результатів виховного впливу на

студента та корегування цілей індивідуально-

виховної роботи з ним.

Науково-педагогічному працівнику необхідно знати:

 загальні

біографічні відомості: прізвище, ім’я, по ба-

тькові, рік народження, соціальний і родинний стан,

умови, у яких ріс, учився, виховувався, товаришів,

друзів, знайомих;

 моральні якості: рівень свідомості, ставлення до

обов’язку навчання, дотримання норм моралі, дис-

циплінованість, чесність, організованість, покора й

ретельність, ставлення до товаришів і колективу;

 психічні особливості студентів;

 стан здоров’я: фізичний і психічний розвиток.

Щоб вивчити студентів, педагогічно виправдано вико-

ристовувати такі методи: спостереження, індивідуальна бесі-

415

да, вивчення документів, використання думки інших осіб;

аналіз результатів повсякденної діяльності, опитувальні мето-

дики, тести, проблемні ситуації, наприклад, введення в ситуа-

цію морального вибору і виконання ролей. Розглянемо деякі з

них.

Найпоширенішим методом вивчення студентів є бесіда.

Однак педагогічна практика засвідчує, що бесіда як метод

індивідуально-виховної роботи не завжди

досягає позитивно-

го результату. Причини – різні. Одна з них полягає в тому, що

цей метод вихователь має застосовувати професійно.

По-перше, бесіда тоді досягає мети, коли вихованець ус-

відомлює її необхідність.

По-друге, бесіда стане результативною, якщо науково-

педагогічний працівник підготує умови для взаєморозуміння,

зуміє схилити до себе студента, встановить з

ним міцний кон-

такт взаємодії. Педагог також має виявити стурбованість до-

лею студента, доброзичливість, готовність надати йому реаль-

ну практичну допомогу.

По-третє, готуючись до бесіди, не слід забувати про те,

що студент може бути по-різному налаштований на її резуль-

тат. Якщо, наприклад, науково-педагогічний працівник по-

ставив собі

завдання сформувати установку на зміну способів

самоутвердження студента в колективі, йому необхідно знати,

що активним діячем є не тільки педагог, а й студент, і керува-

тися цим у процесі бесіди.

По-четверте, бесіда може забезпечити очікуваний вихо-

вний ефект тоді, коли в ній повно реалізувати можливість

основного методу виховання, який становить

фундамент бесі-

ди. Наприклад, мета бесіди в тому, щоб домогтися зміни сту-

дентові раніше сформовані моральні критерії.

Зрозуміло, що об’єктом педагогічного впливу буде сві-

домість студента. А провідним методом впливу − переконан-

ня. І залежно від обставин, науково-педагогічний працівник

може скористатися різними прийомами цього методу:

роз’ясненням, спростуванням,

доведенням, демонстрацією

своєї позиції, прикладами позитивного досвіду тощо.

Якщо студент не впевнений у собі, у розвитку якоїсь яко-

сті, можна застосувати метод навіювання. У разі навіювання

416

під час бесіди варто орієнтуватися на створення такої психо-

логічної атмосфери взаємодії зі студентом, яка б сприяла не-

критичному сприйняттю змісту установок, що їх повідомляє

науково-педагогічний працівник. Цього досягають завдяки

сприятливому емоційному настрою бесіди, відкритої добро-

зичливості й сильного прагнення вихователя надати практи-

чну допомогу підлеглому, спираючись на безумовний автори

тет джерела інформації – науково-педагогічного працівника.

Часто необхідно студента залучити до інтенсивного

освоєння моральної чи правової норми, адаптації її у внутрі-

шню площину, тобто в орієнтир, мотив дії чи вчинку. Навми-

сно створена ситуація морального вибору допомагає зробити

моральне знання фактом свідомості студента, компонентом

світогляду й основою практичної дії.

До

навмисного введення в ситуацію морального вибору

вдаються також стосовно студентів, які порушують навчальну

дисципліну, громадський порядок та ін. Доцільно попередньо

з’ясувати ступінь стійкості мотивації такої поведінки студента,

запропонувати йому ще раз зіставити форми властивої йому

поведінки із загальною метою життя, професійною діяльніс-

тю, його власною соціальною перспективою. Варто постійно

спонукати

студента до того, щоб він сам навів аргументи на

користь певних форм поведінки, зіставив їх із нормами внут-

рішньо-колективного життя й вимогами морального ідеалу.

Застосовуючи метод виконання ролей, слід

пам’ятати, що не можна ні змінити, ні розвинути жодного

компонента в структурі особистості студента, не ввівши в си-

туацію

, котра вимагає виявлення саме цієї якості, цього ком-

понента структури особистості.

Враховуючи цю обставину, серед першочергових за-

вдань індивідуально-виховної роботи – завдання підготувати

студента до ефективного виконання ролей, зумовлених май-

бутньою професійною діяльністю, до навчанням у вищому

навчальному закладі, стосунків у студентському колективі.

Метод виконання ролей вимагає, щоб науково-

педагогічний

працівник попередньо осмислив основні пара-

метри тієї чи іншої ролі, її вимог до якостей особистості студе-

нта. Потім розробляють і реалізовують на практиці тактику

417

«введення» студента в роль і педагогічне корегування її осво-

єння в різних ситуаціях навчання і громадської діяльності,

життя й побуту студентів. Отже, методика індивідуально-

виховної роботи за своєю суттю – досить складне педагогічне

явище, освоєння якого вимагає значних зусиль усіх науково-

педагогічних працівників.

Завжди в індивідуально-виховній роботі важливим є

аналіз

досягнутих результатів, який потрібно здійснювати

систематично, щоб внести корективи у роботу зі студентами.

Для цього необхідно володіти об’єктивною інформацією про

студентів та їхню поведінку.

Позааудиторну виховну роботу у вищому на-

вчальному закладі проводять на основі студентського само-

врядування, активності та самостійності студентів за умови

керівної ролі студентського активу і педагогічної

допомоги

науково-педагогічного працівника. Позааудиторна робота

стимулює формування особистості студента.

Професіоналізація позааудиторної роботи містить, з од-

ного боку, «спеціалізацію», тобто урахування специфіки фа-

культету, а з іншого – «педагогізацію», яка враховує загальну

професіограму студента як майбутнього фахівця-вчителя,

надаючи системі виховної роботи у вищій школі педагогічної

спрямованості.

Позааудиторна виховна робота дає

змогу надати проце-

сові здобуття фаху особистісного забарвлення. Вона містить

форми, які забезпечують удосконалення загальної педагогіч-

ної підготовки студентів. Основні напрями професіоналізації

позааудиторної виховної роботи:

 урахування специфіки факультету під час організації

та проведення виховної роботи із студентами;

 широке використання форм, що відображають спе-

цифіку професійної діяльності студентів;

 моделювання

і розв’язання педагогічних ситуацій;

 удосконалення вмінь і особистісних якостей студен-

тів у процесі залучення їх до активної позааудитор-

ної виховної діяльності;

418

 психолого-педагогічне обґрунтування методів і

форм позааудиторної роботи студентів.

Основні напрями виховної роботи у вищому навчально-

му закладі: формування наукового світогляду; громадянське

та патріотичне виховання; правове виховання; моральне ви-

ховання; художньо-естетичне, трудове, фізичне виховання;

екологічне виховання; професійно-педагогічне виховання.

Реалізація цих напрямів роботи у вищих навчальних за-

кладах має

такі основні форми: диспути, вечори, читацькі

конференції, бесіди, свята, лекції, зустрічі тощо.

Серед основних заходів виховання можна назвати:

 бесіди та лекції на патріотичну тематику з історії,

культури, літератури і мистецтва різних народів і

країн, про їхні культурні взаємозв’язки;

 екскурсії історичними та літературно-мистецькими

місцями України;

 диспути

про культуру міжетнічних, статевих та ін-

ших відносин;

 вечори і зустрічі поколінь;

 святкування ювілею просвітителів, письменників,

діячів літератури, науки, культури, мистецтва;

 відзначення українських народних свят, обрядів;

 ознайомлення з традиціями і побутом народу Украї-

ни;

 роз’яснення основних засад Конституції України;

 лекції та бесіди з питань

правового виховання;

 зустрічі з працівниками правоохоронних органів;

 дискусії на тему «Молодь і закон».

Серед форм позааудиторної виховної роботи – педагогі-

чні інформації; диспути на педагогічні теми; читацькі конфе-

ренції; усні журнали; бесіди за круглим столом; вечори на

різні теми; конкурси; студентські гуртки.

Історично склалося, що виховну роботу в студентських

групах здійснюють через інститут кураторів. Це управлінська

ланка, яка взаємодіє з іншими в системі позааудиторної вихо-

вної роботи і забезпечує її організацію на рівні студентської

419

академічної групи. Результатом діяльності куратора є те, що

молода людина набуває соціального досвіду поведінки, фор-

мується її національна самосвідомість, ціннісні орієнтації і

розвиваються індивідуальні якості особистості.

Куратора призначає адміністрація університету на під-

ставі подання декана факультету, а також враховуючи поба-

жання студентів для роботи з академічними групами 1 – 5

курсів.

На посаду куратора

академічної групи призначають

провідного спеціаліста, досвідченого педагога. Враховують

також профіль підготовки фахівців та специфіку діяльності

факультету. Термін перебування на посаді куратора – один

навчальний рік (згідно з наказом керівника ВНЗ). Термін дії

наказу про призначення на посаду можуть щороку продовжу-

вати.

Обов’язкові умови призначення на посаду: стаж науко-

во-педагогічної

роботи у вищому закладі освіти (не менше

двох років, з них у цьому ВНЗ – не менше року); обов’язкове

викладання одного з лекційних курсів чи проведення семі-

нарсько-практичних занять в академічній групі. Куратор, як

правило, працює із конкретною академічною групою впро-

довж трьох – п’яти років.

Діяльність куратора академічної групи

здійснюється на

підставі статуту вищого навчального закладу.

Концепції виховної роботи з урахуванням особ-

ливостей і традицій навчального закладу. Зміст його

діяльності закладено в таких основних документах: Закон

України «Про освіту», Державна національна програма

«Освіта. Україна XXI сторіччя»; «Концепція виховання дітей

та молоді у національній системі освіти», «Національна докт-

рина розвитку

освіти України у XXI столітті», відповідні ін-

структивно-методичні документи Міністерства освіти і науки

України, а також положення, розроблені структурними лан-

ками вищого навчального закладу. Згідно зі своїм соціальним

статусом та функціональними обов’язками, куратор академіч-

ної групи у своїй діяльності реалізує конкретні виховні функ-

ції.

420

На кураторів академічних груп поширюється система

матеріального заохочення, прийнята у вищому навчальному

закладі. Результати діяльності куратора обговорюють систе-

матично на засіданні кафедр, вчених радах факультетів, засі-

даннях ректорату та вченій раді вищого навчального закладу.

Куратор веде документацію, відповідно до основних но-

рмативних документів з організації навчально-виховної робо-

ти у вищих

навчальних закладах. Куратор академічної групи

діє на підставі плану виховної роботи, розробленого на навча-

льний семестр, рік, згідно з перспективним та річним плану-

ванням вищого навчального закладу за формою, затвердже-

ною вченою радою.

Організаційно-методичну допомогу кураторам надає

адміністрація вищого навчального закладу, згідно з їх посадо-

вими обов’язками та

рівнем професійної компетентності. Ме-

тодичну підготовку куратора забезпечують різноманітні фор-

ми методичної роботи.

Функції куратора академічної групи: аналітична, органі-

заторська, комунікативна та соціальна.

Аналітична функція передбачає планування та ор-

ганізацію виховної роботи студентської групи на підставі ура-

хування: міжособистісних стосунків у колективі, мотивів на-

вчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня

їх інтелек-

туального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-

побутових умов життя (останнє куратор досліджує спільно з

профоргом групи), стану здоров’я, результатів навчання тощо.

Організаторська функція забезпечує надання не-

обхідної допомоги студентському самоврядуванню, творчим

групам, радам тощо.

Функція соціалізації реалізується в гуманістично

орієнтованій взаємодії «педагог – студент». Куратор академі-

чної групи допомагає

студентам в особистісному розвитку,

засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотри-

манні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе мі-

сію старшого колеги допомогти студентові оволодіти позити-

вними соціальними ролями, використовуючи позааудиторну

виховну роботу як «ситуації соціального досвіду поведінки».

Але і сам куратор є об’єктом соціалізації, тому що

теж пере-