Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи

Подождите немного. Документ загружается.

401

 усебічне забезпечення, допомога у відпрацюванні

програми самовиховання та її реалізації;

 контроль процесу самовдосконаленням студентів та

оцінка його ефективності.

Основні етапи педагогічного керівництва самовихован-

ням вихованців:

 підготовчий етап: переконання студента у необ-

хідності вдатися до самовиховання і в можливості

досягнути бажаних результатів; формування потреб,

мотивів і мотивації самовиховання; визначення

ос-

новних цілей і завдань самовиховання;

 основний етап: визначення змісту самовихован-

ня; допомога у виборі прийомів, способів, форм і ме-

тодів самовиховання; допомога у складанні програ-

ми самовиховання; допомога в реалізації програми

самовиховання; організація контролю за перебігом

самовиховання і внесення в нього необхідних корек-

тив;

 завершальний етап:

допомога у самоконтролі та

привчання вихованців до нього; стимулювання; під-

сумування досягнутих результатів і визначення но-

вих орієнтирів до самовдосконалення; корегування і

внесення нового змісту до програми самовиховання

тощо.

Орієнтиром для студентів у плануванні процесу профе-

сійного самовиховання є кваліфікаційна характеристика фа-

хівця, на основі якої слід вибудовувати програму ін-

дивідуальної

самопідготовки до майбутньої професійної дія-

льності. Вимоги до сучасного фахівця мають відповідати по-

требам сьогодення.

Ефективне самовдосконалення майбутніх фахівців мо-

жливе лише в разі тісної співпраці студентів і педагогічного

колективу вищого навчального закладу, пройнятої взаємною

повагою і вірою в людину. Самовдосконалення передбачає:

високий професіоналізм в обраній сфері; інноваційний харак-

тер

мислення і готовність до змін; навички управлінської дія-

льності; особисту творчу спрямованість, готовність за-

402

безпечувати умови не лише для свого творчого потенціалу, а

за потреби — для потенціалу підлеглих; здатність розуміти

інших людей, їхні прагнення, мотиви, інтереси тощо; високі

духовні й моральні ідеали та переконання; високу політичну,

правову та економічну культуру; системне мислення, яке пе-

редбачає психологічну готовність, здатність та навички систе-

много підходу до проблемних

ситуацій; готовність брати на

себе відповідальність; комунікативність, діловитість, здатність

до міжособистісного й управлінського спілкування; володіння

однією із найпоширеніших іноземних мов; знання

комп’ютерної техніки та ін.

Третій етап самовиховання – реалізація про-

грами самовиховання. Сутність діяльності студента на

етапі реалізації програми самовиховання в тому, що він конт-

ролює роботу над собою

, цілком тримає її в полі своєї свідомо-

сті (рефлексії) і на цій основі своєчасно виявляє відхилення

реалізованої програми від заданої, запобігає їм, вносить від-

повідні корективи до плану подальшої роботи.

Оволодіння ефективною методикою самовихо-

вання студента є однією з умов підвищення його якості й

результативності. Насамперед це пов’язано з

умінням засто-

совувати на етапі реалізації програми самовиховання різно-

манітні методи, прийоми й засоби.

Методи самовиховання – сукупність прийомів од-

норідного педагогічного впливу людини самої на себе для

формування необхідних особистісних якостей та усунення

негативних.

Прийом варто розглядати як більш приватний вплив

людини на саму себе, що становить у кожній ситуації якийсь

одиничний акт.

Засоби самовиховання – сукупність предметів матеріа-

льної і духовної культури, що їх використовують у виховному

процесі для розв’язання конкретних завдань самовиховання.

Основні методи самовиховання: самопереконан-

ня, самоспостереження, самоконтроль, самоаналіз, самозвіт,

самонаказ, самопорівняння, самоорганізація життя та діяль-

ності, самотренування, аутотренінг, наслідування прикладу,

стимулювання самовиховання, самозаохочення, самоосуд,

403

самопримус, самопідбадьорювання, самозобов’язання, само-

інструктування, самонавіювання, самовправа, самокритика,

самонагадування та ін.

Самопереконання – метод впливу на себе з метою

утвердження нових стосунків і ставлення до власних учинків,

сутність якого – у висуванні доказів, контрдоказів та їх вива-

женості.

За допомогою самопереконання студенти домага-

ються самовизнання необхідності розвитку в себе тих чи ін

ших якостей особистості, усунення вад. Відбувається своєрідне

розв’язання суперечностей між особистими поглядами, дум-

ками, почуттями і вимогами обов’язку, думками і поглядами

авторитетної особи, колективу, суспільної думки. Сформовані

за допомогою самопереконання думки й погляди додають

студентам упевненості, морально-психологічної стійкості,

роблять їх непіддатливими до шкідливих впливів, сприяють

мобілізації себе

на досягнення завершальної мети самовихо-

вання.

До самопереконання вдаються також у тих ситуаціях,

коли особа прийняла якусь пропозицію, вказівку, наказ і бра-

кує рішучості діяти.

Метод самоспостереження полягає у спостере-

женні за своїми діями, вчинками, думками, почуттями і ґрун-

тується на загальній спостережливості людини. Самоспосте-

реження є необхідною передумовою контролю

особистості за

власною поведінкою та діяльністю. Його найкраще здійсню-

вати у звичайних умовах. Насамперед, слід здійснювати рет-

роспективне самоспостереження, тобто чітко відновлювати в

пам’яті події, які щойно відбулися, факти – як продовження

самопереживання. Пряме спостереження найважче і най-

суб’єктивніше. Помилок у цьому варіанті пізнання буває бі-

льше, ніж під

час подальшого самоаналізу пережитого; потрі-

бно вміти прогнозувати діяльність, подію, передбачити пере-

біг розмови тощо. Повторне самоспостереження завжди дає

певне уточнення, доповнення. У процесі самоспостереження

інколи доцільно уповільнити процес своєї діяльності, ніби

розтягнути свої переживання в часі. Можливо, потрібно роби-

ти відповідні записи й помітки.

404

Самоконтроль – систематична фіксація свого стану

або поведінки з метою запобігти небажаним виявам та свідо-

мій регуляції особистістю своєї поведінки і діяльності, щоб

забезпечити досягнення цілей, норм і правил самовиховання.

Самоаналіз – аналіз своєї діяльності, вчинків, поведі-

нки, свого внутрішнього світу. Він полягає у зіставленні того,

що планували, з тим, що зроблено

або могло бути зробленим.

Допомагає розкрити причини успіхів чи невдач, розвиває

самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Самоконтроль та самоаналіз – зіставлення при-

йнятого плану та обов’язків із самовиховання з реальністю,

результатами діяльності, встановлення їх невідповідності та

внесення необхідної корекції для досягнення запланованого,

пошук причин відхилень тощо. Самоконтроль у самовихован-

ні виконує

функції спостереження, оцінно-констатуючу та

корегуючу. Самоконтроль як метод самовиховання розвива-

ється на основі здатності вихованця контролювати будь-яку

свою діяльність. Тому визначення особливостей самоконтро-

лю як методу самовиховання потребує, насамперед, вивчення

його підґрунтя – самоконтролю як властивості особистості.

Самоконтроль встановлює відхилення діяльності від

особистого взірця, і якщо воно протилежне об’єктивно

цінно-

му зразку, то навіть дії, що їх чітко контролюють, можуть не

дати якісного результату. Студент, який має значно розвину-

тий самоконтроль, але не має достатньо знань і навичок, може

погано виконувати те чи інше нове та складне для нього за-

вдання. І навпаки, студент, який має менш розвинутий само-

контроль, але який добре знає свою професію, може діяти

ефективніше.

Отже, немає підстав ототожнювати самоконтроль із са-

морегуляцією, він є лише функцією саморегуляції.

Вивчаючи самоконтроль, важливо розрізняти його

види: ненавмисний (мимовільний) та навмисний (довільний)

самоконтроль, який визначає свідомо поставлена мета –

стежити за точністю реалізації програми своєї діяльності.

Ненавмисний (мимовільний)

самоконтроль можна

здійснювати в структурі сприйняття, він може функціонувати

автоматично. Предметом ненавмисного самоконтролю є не

405

діяльність загалом, її мотиви, а лише процесуальний аспект

діяльності.

Самоконтроль має такі функції:

 функція стабілізації дій (реалізація програми

дій усередині діяльності);

 функція самоконтролю, яка спрямована на ко-

регування діяльності згідно з її мотивами та мотива-

цією;

 функція стабілізації діяльності. Можливості

цієї функції значно обмежені. Це пов’язано

з тим,

що об’єкт мимовільного самоконтролю наявний в

структурі сприйняття, визначається несвідомо по-

ставленою метою, а мимовільно задається конкрет-

ною діяльністю, тобто його діями, і з її зміною ми-

мовільно змінюється. З цим пов’язано швидке пере-

лаштування тих, хто навчається, на інші види діяль-

ності (запрошення ровесників відпочити,

переглянути новий фільм замість самостійної робо-

ти над удосконаленням своїх рис).

Не слід забувати, що студент може мимовільно, без спе-

ціальної мети зіставляти свої наміри з конкретними вчинками

й результатами, тобто здійснювати мимовільний самоконт-

роль на основі свідомого (логічного) аналізу. Але та обставина,

що самоконтроль є мимовільним, здійснюється несистемати-

чно, значно

знижує його можливості в стабілізації діяльності.

На відміну від мимовільного самоконтролю, довільний

самоконтроль зумовлює спеціальна мета (стежити за реа-

лізацією своїх завдань, перешкоджати мимовільній зміні дія-

льності, про яку йшлося вище) і має значні можливості стабі-

лізації діяльності. Студенти, які свідомо ставлять перед собою

ціль – здійснити заплановану програму діяльності, не

відволі-

катися сторонніми щодо неї справами, будуть спроможні

більш систематично та послідовно виконувати свої професійні

та суспільно корисні обов’язки.

Довільний самоконтроль має, на відміну від мимовіль-

ного, сприятливіші можливості також у реалізації програми

дій усередині діяльності. Враховуючи вибірковий характер

сприйняття, довільна ціль – проконтролювати певну програ-

406

му діяльності – сприяє повнішому й точнішому відображенню

інформації про неї і, як наслідок, чіткішому самоконтролю.

У процесі самовиховання довільний самоконтроль набу-

ває особливого значення. Це пов’язано з особливостями реа-

лізації програми самовиховання, яка залежить від будь-якої

діяльності (навчальної, суспільної, професійної тощо). Від

того, наскільки ці види діяльності узгоджуються з

цілями са-

мовиховання, залежить, наскільки самоконтроль підвищує

стійкість діяльності із самовиховання.

Сутність методу самоорганізації життя та дія-

льності в самовихованні полягає в тому, що студенти орга-

нізовують свою поведінку й діяльність відповідно до сформо-

ваних правил поведінки, основних напрямів самовиховання,

ефективно працюють над собою згідно з програмою самови-

ховання. Важливою

умовою є вміння людини керувати собою,

домагатися здійснення поставленої мети.

Самонавіювання – вплив студента на самого себе з

метою самовиховання, як наслідок, у нього виникають різні

психічні й соматичні стани. Через повторення словесних фо-

рмул або викликання яскравих уявлень на основі впевненості

в досягненні результату самонавіювання впливає на психіку,

дає змогу закріпити

та в необхідні моменти викликати потрі-

бний психічний настрій. Це технічна процедура, яку здійсню-

ють через повторювання певних вербальних формул, які ви-

являють бажання, визначені іншими формами самовихован-

ня.

У роботі над собою студенти можуть застосовувати ме-

тод аутотренінгу. В основі цього методу – емоційно-

вольове тренування, суть якого полягає в

розвитку здібностей

впливати на психорегулювальні процеси. Для цілеспрямова-

ного самовпливу застосовують спеціальні вправи самонавію-

вання у вигляді словесних формул. У процесі таких тренувань

студент у змозі сам створити собі модель уявлень, почуттів,

емоцій, станів, увести цю модель у свою психіку завдяки зосе-

редженню, увазі чи багаторазовому повторенні. Після введен-

ня

в пам’ять модель переходить із короткочасної пам’яті в

довготривалу, зі свідомості в підсвідомість і, зрештою, вже

407

автоматично, мимоволі починає впливати на самонавіяння й

поведінку людини.

Самозобов’язання як метод самовиховання полягає у

прийнятті рішення про самовиховання за обраними напря-

мами. Психолого-педагогічний механізм самовпливу цим

методом полягає в тому, що, беручи на себе зобов’язання за-

йматися самовихованням за обраними напрямами, студенти

мобілізують свої сили, формують у

себе внутрішню готовність

до активної та цілеспрямованої праці над собою.

У процесі реалізації програми самовиховання в особис-

тості формується бажання виконувати вимоги колективу або

педагога, будувати свою поведінку згідно з правилами та ви-

могами гідної поведінки. Виникнення програми самовихо-

вання можна представити як наслідок еволюції зовнішніх

вимог до вихованця у

його внутрішні вимоги до своєї програ-

ми діяльності; як наслідок, він з’ясовує невідповідність між

цими вимогами та конкретною поведінкою і дає собі обіцянку,

зобов’язання реалізувати програму самовиховання. Виника-

ють самозобов’язання щодо своєї програми поведінки.

Самозобов’язання – процес зіставлення свого «Я» з ви-

могами, які висувають колектив, група, вихователі

, суспільна

організація, суспільство загалом, усвідомлення протиріч між

своєю поведінкою та взятими на себе зобов’язаннями щодо

самовдосконалення. Цей метод допомагає студентові вироби-

ти правила поведінки та професійної діяльності, розвивати

здібності, зіставляти своє «Я» із загальними вимогами.

Самозобов’язання – добровільне прийняття усвідомле-

них цілей, завдань, змісту самовдосконалення, бажання сфо-

рмувати в

собі позитивні якості, усунути негативні та форму-

вання на цій основі програми самовиховання. Самозо-

бов’язання виникають завдяки внутрішньому переконанню в

їх необхідності і, зрештою, залежать від умов життя, потреб

суспільства, обов’язків вихованця.

Слід враховувати, що хоча самозобов’язання і виника-

ють у процесі еволюції зовнішніх потреб у внутрішні зо

бов’язання особистості, згодом особистість може брати їх са-

мостійно. Це не означає, що на самозобов’язання не вплива-

ють і далі об’єктивні причини, що від зобов’язань їх можна

408

відокремити на основі протиставлень зовнішніх потреб і

суб’єктивних бажань.

Отже, самозобов’язання – необхідний і специфічний

метод самовиховання. Це внутрішня вимога до своєї поведін-

ки. Завдяки самозобов’язанню визначають загальний напрям

змін у власній особистості, за допомогою яких людина більше

відповідатиме ідеалу.

Узяті на себе самозобов’язання лише тоді можна реалі

зувати, коли особистість контролює свою діяльність із самови-

ховання. Інакше бажання особистості із самовиховання та її

конкретна поведінка різко відрізняються, з’являються факти

розчарування деяких вихованців у можливостях самовихо-

вання.

Самозвіт – ретроспективний погляд на шлях, прой-

дений за певний час. Може бути усним або письмовим.

Самопорівняння – пізнавальна операція, що виявляє

подібність та відмінність себе щодо інших.

Самотренування – спрямованість на активне вико-

нання цілей та завдань, які ведуть до поставленої мети само-

виховання, реалізації програми самовиховання, розуміння

кожної наступної перешкоди як можливості для самовдоско-

налення своїх здібностей. Цей метод дає змогу закріпити на-

вички та вміння, які необхідні вихованцю у процесі

професій-

ної діяльності.

Наслідування прикладу – орієнтація на пошук най-

кращих прикладів дій і поведінки, їх активне засвоєння. Це

збагачує вихованця досвідом інших людей, більш авторитет-

них та видатних у своїй справі.

Самостимулювання – визначення для себе певних

заохочень і стягнень та їх застосування. Самозаохочення і

самостягнення – взаємопов’язані

прийоми самовихован-

ня. Самозаохочення – усвідомлення та переживання своїх

успіхів, нагородження себе в разі успіху виконання програми

самовиховання самоподякою, вільним часом, улюбленою

справою. Самостягнення – усвідомлене переживання про-

вини перед собою, перед колективом; незадоволення собою.

Сутність самовиховання у тому, що особистість усвідом-

лено змінює сама себе. Самовиховання є вищим рівнем са-

409

мозміни як діяльності, мета якої – зміна своєї особистості.

Усвідомлення своєї особистості як об’єкта самовиховання,

сприяють становленню мети, мотивів і мотивації самовихо-

вання. Усвідомлення діяльності самовиховання сприяє під-

вищенню ефективності засобів самовиховання, систематич-

ності та самостійності роботи над собою.

Стимулювання самовиховання як спонука до ак-

тивнішої роботи над собою полягає в

тому, щоб забезпечити

вищу потребу в самовихованні, викликати позитивні мотива-

ційні установки для подальшого удосконалювання своєї осо-

бистості. Стимулювати самовиховання можна двома способа-

ми:

 створенням зовнішніх умов для самовиховання;

 впливом на внутрішні (мотиваційні) передумови са-

мовиховання.

Стимулювання самовиховання за допомогою створення

зовнішніх умов полягає в тому, що у

ВНЗ створюють такі умо-

ви, які спонукають студентів займатися самовихованням. Та-

кими стимулювальними умовами є:

 чітка внутрішня організація навчально-виховного

процесу;

 наукова організація навчально-пізнавальної діяль-

ності студентів;

 формування позитивної громадської думки у студе-

нтських колективах;

 висунення високих вимог до студентів, поєднане з

турботою про них;



залучення кожного студента до активної діяльності;

 пропаганда діяльності найкращих студентів;

 організація дозвілля і відпочинку тощо.

Стимулюючи вплив на внутрішні передумови самови-

ховання, необхідно формувати у студентів свідому мотивацій-

ну установку, необхідний духовний настрій до самовиховання.

Формування такої настанови пов’язане, насамперед, із впли-

вом на потреби та мотиви

особистості. Цьому сприяють педа-

гогічно цілеспрямовані заохочення за досягнуті результати у

самовдосконаленні, надання дієвої методичної допомоги в

410

опрацюванні програми самовиховання, що призводить до

досягнення вагомих результатів у роботі над собою.

Стимулювання самовиховання передбачає використан-

ня таких прийомів, як самонавіювання, самозаохочення, са-

моосуд, самонаказ та ін.

Самонавіювання – психічний вплив людини на себе

через повторення подумки або вголос певних висловлювань

до повного опанування собою («Я зможу спокійно вислухати

зауваження»).

Такий прийом пропонують використовувати,

якщо потрібно подолати в собі страх перед труднощами, не-

впевненість у власних сили, нерішучість.

Самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний,

якщо студент ніяковіє в складних ситуаціях, зневірюється у

власних силах та можливостях.

До самозаохочення вдаються, якщо є необхідність

позбутися негативних рис характеру, коли студент, долаючи

певні труднощі, виконав

складне завдання.

Самоосуд – вияв незадоволення своїми діями, вчинка-

ми, поведінкою. Докори сумління пробуджують свідомість,

спричинюють внутрішнє хвилювання і почуття провини. Са-

моосуд зумовлює бажання позбутися недоліків у поведінці.

Самонаказ полягає в ухваленні рішення ніколи не від-

ступати від принципів. Студент спонукає себе до виконання

запланованої діяльності з метою самовиховання.

Найчастіше ми

стикаємося з тлумаченням волі у широ-

кому значенні як будь-якої свідомої поведінки. У такому разі

не залишається місця вольовому компоненту в процесі само-

виховання. Тому для того, щоб справді проаналізувати сут-

ність самоуправління і визначити основні прийоми самовихо-

вання, необхідно з’ясувати сутність волі як специфічного

явища, виявити місце

волі в системі самоуправління.

Самонаказ залежить від переконаності людини. Само-

наказ, який відповідає провідним життєвим цілям людини, її

переконанням, значно ефективніший, ніж самонаказ, який

суперечить спрямованості особистості, її життєвим настано-

вам.

Свідомі вправи у виконанні вчинків із самонаказу спри-

яють виробленню стійкої звички слухатися себе. Для науково-