Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ 5.

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ

— 361 —

Логическая культура, являющаяся важной составной

частью общей культуры человека, включает многие

компоненты. Но наиболее важным из них, соединяю-

щим, как в оптическом фокусе, все другие компоненты,

является уме ние рассуждать обоснованно.

Особую роль требование обоснованности знания

играет в науке. В каждой конкретной научной дис-

циплине исто рически складывается свой уровень

точности и доказатель ности. Математическое до-

казательство не спутаешь с рас суждением истори-

ка, философа или психолога. Но к какой бы отрас-

ли знания ни относилось то или иное” положение,

всегда предполагается, что имеются достаточные

основа ния, в силу которых оно принимается и счи-

тается истинным.

Требование обоснованности относится и к наше-

му по вседневному знанию. При всей неточности и

аморфности последнего, оно также должно опирать-

ся на определенные, достаточно надежные основа-

ния. Пренебрежительное от ношение к обоснован-

ности высказываемых утверждений, фразерство и

декларативность недопустимы не только в науке, но

и в других областях.

Требование обоснованности знания обычно на зы-

вают принципом достаточного основания. Впервые

этот принцип в явном виде сформулировал немец-

кий философ и матема тик Г. Лейбниц. “Все суще-

ствующее, — писал он, — имеет достаточные осно-

вания для своего существования”, в силу чего ни

одно явление не может считаться действительным,

ни одно утверждение истинным или справедливым

без ука зания его основания.

В самом общем смысле обосновать некоторое

утверж дение — значит привести те убедительные

или достаточные основания, в силу которых оно

должно быть принято. Обо снование теоретичес-

ких положений является, как правило, сложным

процессом, не сводимым к построению отдельного

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 362 —

умозаключения или проведению одноактной

эмпирической, опытной проверки. Обоснование

обычно включает целую се рию процедур, касаю-

щихся не только самого рассматри ваемого поло-

жения, но и той системы утверждений, той теории,

составным элементом которой оно является. Су-

щественную роль в механизме обоснования играют

дедук тивные умозаключения, хотя, как уже сказано,

лишь в ред ких случаях процесс обоснования удает-

ся свести к умо заключению или цепочке умозаклю-

чений.

Все многообразные способы обоснования, обеспе-

чивающие в конечном счете “достаточные основа-

ния” для приня тия утверждения, можно разделить

на эмпирические и тео ретические. Первые опира-

ются по преимуществу на опыт, вторые — на рас-

суждение. Различие между ними являет ся, конеч-

но, относительным, как относительна сама грани ца

между эмпирическим и теоретическим знанием.

(А. Ивин)

5.4.1.6. Некоторые особенности речевого поведения пред-

ставителей гуманитарной и технической интелли-

генции

Как известно, речевое поведение человека отражает,

с одной стороны, черты той языковой среды, к кото-

рой он изначально принадлежит, а с другой стороны,

престижные для него языковые эталоны той среды,

к которой он стремится принадлежать, в которой

желает утвердиться. Сочетание этих тенденций —

воспитанных средой языко вых навыков и осозна-

нного стремления к определенным образцам — ле-

жит в основе сохранения традиции.

Модели поведения человека в обществе в извест-

ной мере опре деляются характером мировосприя-

тия, способом познания мира — достоверным или

вероятностным, в основе которого лежит противо-

поставление знания и мнения. Мнение и знание,

РОЗДІЛ 5.

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ

— 363 —

греческие докса и эпистема, преломляясь в моде-

лях поведения, порождают две тен денции. Знание

порождает уверенность, определенность, катего-

ричность. Мнение сродни сомнению, неувереннос-

ти, осторожности. Эти две тенденции различают

основные когнитивные стратегии: ориентация на

модус знания более характерна для представителей

точных наук, технической интеллигенции; ориента-

ция на модус мнения обычно присуща гуманитар-

ной интеллигенции.

Эти тенденции прослеживаются и в языковом по-

ведении представителей этих двух социально-

профессиональных групп. Так, в речи гуманитариев

можно отметить уклончивость в оценках, гипо-

тетичность суждений, избегание окончательных

определений, своего рода “недоопределения” с помо-

щью особых лексических показателей, выражающих

неопределенность, типа “как бы”, “некий”, “какой-

то”, “так сказать”, или апеллирующих к общему

мнению: “как говорится”, “если угодно” и подобных.

Словечко “как бы”, показатель неопределенности,

вернее избегания определенности, подхваченное

у гуманитариев и распространившееся особенно в

сфере публичной речи, становится всеобщим зна-

ком сегодняшнего дня, символом времени.

Противоположные устремления — к точности, лако-

низму, катего ричности, достоверности — отмечаются

в речи “технарей”: для них более характерны опред-

еленность суждений, использование лекси ческих

показателей типа “естественно”, “действительно”,

подтверж дающих закономерный и ожидаемый ход

вещей.

По лученный вывод, естественно, нуждается в под-

тверждении на более широком экспериментальном

материале (по Л. Федоровой).

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 364 —

5.4.2. Опрацюйте фрагменти з наукових праць українських лінг-

вістів. Складіть питальний і тезовий плани, запропонуйте

найточніші заголовки до текстів та обґрунтуйте адресат

останніх для рекомендаційних анотацій.

5.4.2.1. Функціональні стилі — різновиди літературної мо-

ви, які виокремлюються від повідно до колективно

усві домлюваних типів спілку вання і функцій мови

у різ них сферах суспільної ко мунікації. У сучас-

ній україн ській літературній мові виді ляють такі

функціональні стилі: науковий, офіційно-діловий,

публіцис тичний, розмовний, худож ній, конфе-

сійний.

Конфесійний функціональний стиль покликаний

забезпечити спіл кування людей у релігійній сфері.

Це мова Святого письма, молитов, казань, пропові-

дей тощо. Цей стиль має свої канони, стильові домі-

нанти, вибирає із синонімічних рядів національної

мови одиниці піднесеного урочистого звучання.

Науковий функціональний стиль — стиль нау кових

праць, мета яких на громаджувати знання, досвід у

галузі науки, техніки, вста новлювати закономір-

ності розвитку явищ, процесів. Характеризується

вживан ням термінів та розкриттям їхнього змісту,

специфічною побудовою тексту, в якому перева-

жають логічні, причи ново-наслідкові відношення

між конструкціями. Науко вий функціональний

стиль має підстилі: на уково-технічний, науково-

популярний, науково-навча льний тощо.

Офіційно-діловий функціональний стиль — стиль

ділових документів: міжнародних договорів, юри-

дичних зако нів, урядових постанов, ука зів, стату-

тів, службового лис тування, діловодства тощо, для

яких характерна кон кретність, лаконічність фор-

мулювань, чіткий виклад ре комендацій, прохань,

у ціло му — вольова модальність висловлювання.

Йому влас тиві усталені звороти, офі ційні форму-

ли звертання, використання віддієслівних іменни-

РОЗДІЛ 5.

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ

— 365 —

ків у складі іменних конструкцій, висока частота

вживання інфінітивних конструкцій, речень із діє-

прислівниковими та дієпри кметниковими зво-

ротами, із формами на -но, -то, функціонування

складних сполучників та прийменни ків, специфічні

композицій ні прийоми побудови тексту.

Публіцистичний функціональний стиль — той, що

виконує функцію формування масової свідо мості,

впливу на неї через добір інформації. Це стиль засо-

бів масової інформації. Йому властиві мовні форми

стандартизації та експресив ності, залучення елемен-

тів розмовного, художнього сти лів для досягнення

публіцис тичної експресії.

Розмов ний функціональний стиль — стиль, який ви-

користовується в безпо середніх побутових ситуаці-

ях спілкування, в ньому перева жають форми усного

діало гічного мовлення з актив ним використанням

емоцій ної інтонації, жестів, міміки. Характеризується

вживанням розмовно-побутової, часом просторіч-

ної некодифікованої лексики. Розмовний функціо-

нальний стиль є сферою функціону вання емоційно-

експресив них засобів мови (часток, вигуків, форм

суб’єктивної оцінки). Розмовний функціональний

стиль про тиставляється офіційно-діло вому та на-

уковому функціональному стилям, які мають най-

більш книжний характер. Одиниці розмов ного

функціонального стилю використовуються в ху-

дожньому функціональному стилі як стилістичні

засоби.

Художній функціональний стиль — той, що реалі-

зує естетичний вплив мови через конкретно-чут-

тєвий зміст художніх образів. Комуні кативна,

інформативно-піз навальна функції мови під поряд-

ковуються в художньо му функціональному стилі

естетичній функції. В ньому використовуються мов-

ні засоби всіх інших функціональних стилів; знач-

ну роль виконують інди відуально-авторські засоби

мовної виразності, перенос но-образне вживання

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 366 —

слів, експресивні одиниці всіх мов них рівнів, що за-

безпечують емоційно-образний вплив на читача.

Функціональні стилі взаємодіють між собою, зокре-

ма художній, публіцистичний і розмов ний. Більш

замкненими, стійкими виявляються офі ційно-діло-

вий, науковий, конфесійний. Проте публі цистичний

функціональний стиль викорис товує в своїх підсти-

лях (жан рах) одиниці офіційно-діло вого, наукового

функціонального стилю. Ви діляють також оратор-

ський та епістоляр ний стилі. На систему мов них за-

собів функціональних стилів впливають експресив-

ні стилі. (С.Єрмоленко)

5.4.2.2. Термінологія (сукупність термінів) є найдинамічні-

шою частиною сучасного словника, джерелом попо-

внення словникового складу мови. Американський

уче ний Маріо Пей стверджує, що не менше як поло-

вина словництва всіх цивілізованих мов складаєть-

ся з наукових і технічних термінів.

Термін, на відміну від загальновживаних слів, має

зв’язок з науковими концепціями, у ньому відо-

бражаються факти, спостережені дослідниками, та

їхнє теоретичне осмислення. У широкому розумін-

ні термін — це слово чи словосполучення, що по-

значає поняття певної галузі науки, техніки, мис-

тецтва, основними ознаками якого є системність,

відповідність позначуваному по няттю, наявність

дефініції, тенденція до однозначності в межах сво-

го терміно логічного поля, тобто термінології певної

галузі знань, стислість, стилістична ней тральність,

точність, висока інформативність. Системність, як

одна з основних оз нак термінології, передбачає сис-

темність поняттєвого змісту термінів, системність

словесного вираження (словотвірний, правописний

аспекти), системність відповід ності між змістом і

вираженням.

Виходячи з того, що терміни виникають у профе-

сійному середовищі і вживаються у строго термі-

РОЗДІЛ 5.

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ

— 367 —

нологічній функції тільки в спеціальній літературі

та професійному вживанні, В.П.Даниленко звертає

увагу на усвідомленість термінологічного словотво-

рення, що дає можливість штучно запроваджу вати

в галузеві термінології спеціалізовані за значенням

словотворчі морфеми, які, будучи в певних терміно-

системах виразниками конкретних значень, викону-

ють ра зом із тим класифікаційну функцію, зокрема

суфікс -ом(а) в медичній термінології вказує на на-

явність пухлини: гематома, фіброма, суфікс -ит —

на за пальні процеси в організмі, хворобу: гепатит,

отит, бронхіт тощо; у біологічній терміносистемі за

допомогою суфіксів -ов, -ев визначають родину рос-

лин та тва рин: вересові, ропухові та ін. Отже, для тер-

мінології, на відміну від загальновжива ної лексики,

характерний принцип аналогічності.

Науково-технічний прогрес сприяє не лише бурх-

ливому розвиткові науки й техніки, а й вносить іс-

тотні зміни в лінгвістичну модель світу появою як

окремих термінів, так і цілих терміносистем. Це зу-

мовлює перегляд, систематизацію та кодифікацію

наявної в мові термінології. Робота в цьому на-

прямку проводиться в 2-ох аспектах: теоретичному

і практичному. Перший передбачає вивчення і по-

глиблення теорії терміна, закономірностей творен-

ня термінологічної лексики та шляхи її поповнення.

Другий — практичний аспект — полягає в унорму-

ванні та стандартизації наукової термінології, яка

регулюється фахівцями і лінгвістами у таких на-

прямках: видання галузевих словників, створення

державних стандартів на терміни та визначення,

видання правових кодексів тощо. Цей аспект покли-

каний забезпечити державотворення, навчальний

процес, пресу, видавництва, радіо, теле бачення нор-

мативною термінологією.

На позначення поняття приведення чого-небудь

до єдиної форми, системи в науковій літературі іс-

нує кілька термінів: систематизація, унормування,

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 368 —

уніфікація, кодифікація, стандартизація. Спро-

буємо проаналізувати, чи всі наведені терміни од-

наковою мірою відбивають назване поняття і в

яких семантичних відношеннях во ни перебувають.

Більшість із названих термінів має прозору етимо-

логію, зокрема, слово систематизація утворилося

від дієслова систематизувати “приводити в сис-

тему” [СУМ], “розподіляти у визначеному порядку

і зв’язку частини чого-небудь”, “правильне розта-

шування частин у встановленому порядку” [СІС].

Одним із значень слова унормування є визначен-

ня, запровадження норми в чому-небудь [СУМ];

уніфікація (лат. Unus (uni) — один і facere — роби-

ти) — приведення чого-небудь до єдиної форми,

системи; кодифікація — процес вироблення загаль-

ноприйнятих норм літературної мови; стандарти-

зація (стандартування): 1) процес установлення

і за стосування стандартів; 2) зведення багатьох

видів виробів до невеликої кількості ти пових для

раціональнішої організації виробництва [СІС].

І. Встановлення єдиних норм і вимог на готову

продукцію, напівфабрикати, сировину й матеріа-

ли; ІІ. Дотри мання єдиних стабільних граматико-

стилістичних норм у національній мові (переважно

в науково-технічному та офіційно-діловому її сти-

лях) [СУМ].

У наведеному ланцюжку термінів спостерігається

певна ієрархічна підпорядкованість. Для того, щоб

унорму вати ту чи іншу терміносистему, потрібно

провести її уніфікацію на поняттєвому, логічному та

мовному (лексичному, фонетичному, граматичному,

словотвірному) рівнях. Названі терміни потребують

чіткого розмежування у роботі над терміноло гією.

На думку В. П. Даниленко і Л. І. Скворцова, прин-

ципова різниця між уні фікацією і стандартизацією

полягає в тому, що уніфікація стосується окремих

груп термінів, а стандартизація — всієї терміносис-

теми. Із названих вище термінів найзагальнішим є

РОЗДІЛ 5.

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ

— 369 —

унормування, тобто приведення термінології до пев-

ної норми.

Метою внормування лексичної системи мови є при-

ведення її у відповідність з тими мовленнєвими або

лексичними варіантами та моделями, які найкра-

щим чи ном сприяють здійсненню її комунікативної

функції. Унормування терміносистем української

мови безпосередньо залежить від вирішення низки

проблем: порушен ня лексичної загальнолітератур-

ної норми, неточне лексичне позначення наукових

понять, уживання слів, невластивих українській

мові, наявність термінологічної полісемії, омонімії,

синонімії, словотвірних варіантів тощо.

Уніфікація терміносистем відбувається на поняттє-

вому; лексико-семантичному, словотвірному, мор-

фологічному та правописному рівнях, що перед-

бачає приведення термінології до існуючих у мові

лексичних норм та словотвірних типів, де, в першу

чергу, орієнтуються на вимоги, які висуваються до

наукового терміна, — відповідність його змісту по-

значуваному науковому поняттю.

Нормативність термінології полягає не лише у спів-

відношенні терміна і понят тя, в наявності у терміна

відповідного значення, що фіксується на рівні визна-

чення поняття, а й у подоланні полісемії та синонімії.

На думку вчених, невід’ємною властивістю терміно-

логії має бути однозначність. На жаль, на прак тиці

цю однозначність зберегти не вдається. Не сприяє

внормуванню терміносистем і синонімія. Наявність

синонімічних рядів створює певний дисбаланс між

системою термінів і системою понять, якими оперує

та чи інша наука. Усунути цей дисбаланс допома гає

термінологічна лексикографія, першочерговим за-

вданням якої є приведення у відповідність системи

термінів системі понять.

Заключним етапом у “приведенні термінології до

єдиної системи” є стандартизація. Стандарт у широ-

кому розумінні слова — взірець, еталон. Як науково-

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 370 —

технічний доку мент він становить комплекс норм,

правил, вимог щодо об’єкта стандартизації. В Ук-

раїні вперше за багаторічну історію створюються

загальноприйняті визначення.

Термінологічне стандартування в Україні відбува-

ється у стисненому часовому режимі. Зусиллями

провідних академічних і вузівських висококвалі-

фікованих фахівців та експертів-філологів упро-

довж 1992–1996 рр. в Україні видано понад 600

Державних стандартів (ДСТУ) на терміни та визна-

чення. У процесі роботи набуто великий практичний

досвід щодо розроблення термінологічних стандар-

тів, який знайшов втілення у створеному Технічним

комітетом стандартизації науково-тех нічної термі-

нології банку даних унормованої української науко-

вої термінології.

Кожен унормований термін повинен мати понят-

тєве значення. Невід’ємною частиною нормативної

терміно логії має бути однозначність. Мовна норма в

термінології повинна враховувати особливості тер-

мінів як знаків спеціальних понять і лексики мови

науки зі своїми функціями і особливостями (за

Л. Симоненко).

5.4.2.3. Наукова лексика охоплює кілька сотень терміноеле-

ментів, в основі яких лежать греко-латинські корені.

Уперше список міжнародних терміноелементів, що

використовуються для створення російських науко-

вих термінів, подав М. Юшманов (1933 р.).

Міжнародні терміноелементи відіграють важливу

роль у мові науки та техніки, бо полегшують розви-

ток науково-технічних зв’язків між країнами. Крім

того, з них легко побудувати термін у тих випадках,

коли з національних терміноелементів побудувати

короткий і точний термін не вдається. Міжнародні

терміноелементи легко поєднуються між собою і

сприяють подальшому терміно творенню.

В українській мові такі компоненти виділені у тлу-

мачному словнику української мови, у словниках