Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ 2. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ КОМПОЗИЦІЙНО-ЗМІСТОВОМУ АНАЛІЗІ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 91 —

Завдання 2.1.12. Ознайомтеся з наведеними нижче блоками інформа-

ції. З’ясуйте, обґрунтовуючи, якою загальною назвою доцільно

їх об’єднати та які слова є ключовими (опорними). Наведіть

аналогічну науково-популярну інформацію в контексті обра-

ної вами спеціальності та подайте її в письмовій формі.

Деякі поняття одержували свої назви на наших очах: спочатку

виникло одне, потім друге, третє слово, аж поки відбиралося і за-

кріплювалося те, яке здавалося найзручнішим у користуванні. Так,

сучасний кінотеатр пройшов через такі, на сьогодні забуті назви:

синематограф, ілюзіон, кінематограф. А авторучка мала цілий ряд

строкатих назв: стилограф, вічне перо, самописка, механічне перо.

* * *

Чи знаєте ви, що основною грошовою одиницею в Київській Русі

була гривня? Це не монета, а золотий або срібний злиток, який ва-

жив мало не півфунта (195 грамів). Зовсім інше значення мало слово

гривна: металева прикраса у вигляді обруча, яку носили на шиї, або

золотий обруч.

* * *

Винахідником пістолета вважається зброяр із міста Пістоля

(Піза) в Італії, який жив у середині ХVІ ст. Система пістолетів пара-

белум дістала переносну назву. Був такий латинський вислів: “Si vis

pacem, para bellum” (хочеш миру — готуйся до війни). З цього висло-

ву взяли другу його частину й новоутвореним словом парабелум на-

звали різновид автоматичного швидкострільного пістолета.

* * *

Присяга — урочиста офіційна клятва захищати свою Батьківщину.

Це слово, з походження слов’янське, має спільнокореневі слова при-

сягати, досягати, сягнути. Корінь означає “торкнутись”, а раніше

існував такий ритуал: коли людина клялася в чомусь, то при цьому

торкалася /сягала/ на знак клятви якогось священного предмета —

прапора або зброї.

* * *

Штаб — з німецької мови це “палиця” або “жезл”. Саме так на-

зивали “мозковий центр” військової частини, або будинок, де розмі-

щувався штаб, який прикрашався яскравим жезлом — емблемою вій-

ськової частини. У російській мові слово з’явилося в епоху Петра І.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 92 —

2.2. Конспектування друкованого джерела наукової

інформації

Конспектування наукового тексту — складний мисленнєво-мов-

леннєвий процес, мета якого — глибоко осмислити інформацію і по-

дати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого викорис-

тання письмовій формі конспекту.

Конспект* (від лат. conspectus — огляд) складається з плану й

тез, доповнених фактичним матеріалом, що в сукупності являє собою

короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

Процес конспектування включає два етапи:

1) змістова орієнтація та планування:

а) структурно-змістовий аналіз тексту джерела;

б) визначення і фіксація на папері плану-програми розро-

блюваного конспекту;

2) реалізація розробленого плану-програми:

а) відбір інформації для конспекту в суворій відповідності до

визначеного плану;

б) коректна компресія відібраної інформації;

в) запис опрацьованої інформації в лаконічній та зручній

формі.

Завдання 2.2.1. Ознайомтеся з наведеним алґоритмічним припи-

сом, звертаючи особливу увагу на коментарі в рубриках

Пам’ятайте! Примітка. Усвідомте кожен “крок” мислен-

нєво-мовленнєвих дій та їх послідовність при конспектуванні

друкованого наукового тексту.

АЛҐОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО КОНСПЕКТУВАННЯ

ДРУКОВАНОГО ДЖЕРЕЛА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. З’ясуйте для себе загальну мету конспектування, а саме: який

конспект цього разу вам потрібний — стислий чи докладний

(розгорнутий, деталізований)

* Словник іншомовних слів / За ред. чл.-кор. АН УРСР О. С. Мельничука. —

К., 1977. — С. 353.

РОЗДІЛ 2. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ КОМПОЗИЦІЙНО-ЗМІСТОВОМУ АНАЛІЗІ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 93 —

Пам’ятайте! Стислий конспект передає в узагальненому вигляді

найсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорну-

тий) конспект включає також відомості, які конкретизують,

мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді

доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

2. Пригадайте, як ви починали роботу над складанням плану.

Ці ж дії допоможуть вам зрозуміти основний зміст тексту і

становитимуть підготовчий етап для складання конспекту:

а) прочитайте заголовок та спрогнозуйте за ним проблемати-

ку і ключові поняття тексту;

б) перевірте свій прогноз, прочитавши уважно та усвідомле-

но текст;

в) визначте основну інформацію абзаців: ключові слова, сло-

восполучення, речення;

г) опрацюйте вдруге абзаци й вирішіть, як найдоцільніше

скоротити речення з головною інформацією, і позначте у

найзручніший для вас спосіб скорочений варіант абзаців;

д) розподіліть текст на структурно-змістові частини (фраг-

менти);

е) зазначте в кожному фрагменті головну й неголовну (до-

даткову) інформацію.

3. Складіть і запишіть план-програму розроблюваного конспекту.

4. Відберіть інформацію, звернувши увагу і на зазначену кур-

сивом, дійсно необхідну для реалізації визначеного плану-

програми.

5. Здійсніть, опрацьовуючи відібрану інформацію, її комплек-

сну компресію, паралельно використовуючи для цього різно-

манітні прийоми концентрації змісту і мовних засобів тексту:

• визначте і розмежуйте в обраний спосіб ту інформацію,

яку передаватимете дослівними формулюваннями з тек-

сту, й ту, що трансформуєте у скорочений варіант;

• об’єднайте прості речення у складні;

• коректно спростіть складні (довгі) конструкції;

• вилучіть з речень дієприкметникові та дієприслівникові

звороти;

• вилучіть речення з надлишковою інформацією, а також

побіжні висловлювання та міркування;

• передайте інформацію (де це є можливим і доцільним) у

вигляді таблиць, діаграм, схем, графіків тощо.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 94 —

6. Логічно об’єднавши відібраний і трансформований матеріал

(за допомогою різних засобів організації зв’язного тексту), за-

пишіть його і переконайтесь, що підготували саме конспект.

Примітка. Доцільно скористатися загальноприйнятим скороченим

записом слів.

7. Зазначте в конспекті основну, найважливішу та найціннішу

інформацію, використовуючи такі прийоми, як підкреслюван-

ня (у т.ч. різними кольорами), позначки (окличні й питальні

знаки) на берегах (полях) тощо.

8. Здійсніть самоконтроль, з’ясувавши:

а) чи всю головну інформацію тексту-джерела відбито в кон-

спекті;

б) чи є логічним за побудовою конспект;

в) чи абсолютно точно наведено цитати, цифрові і фактичні

дані;

г) чи є нормативним за мовним оформленням текст (відсут-

ні орфографічні, лексичні, граматичні та стилістичні по-

милки).

9. Відредагуйте за результатами здійсненого самоконтролю

зміст, структуру та мовне оформлення одержаного конс-

пекту.

Пам’ятайте! При конспектуванні доцільно використовувати до-

статні береги в зошиті для фіксації власної думки з приводу

прочитаного, певних позначок, подальших міркувань, запи-

тань, зауважень тощо.

Завдання 2.2.2. Складіть, зорово спираючись на алґоритмічний при-

пис (див. 2.2.1), стислі конспекти наведених власне наукових і

науково-навчальних текстів актуальної термінознавчої про-

блематики. З’ясуйте, які “кроки” процесу конспектування вам

найважче долати і чому, а що в першоджерелі суттєво допо-

магає вам у конспектуванні.

Українська наукова термінологія: стан та перспективи розвитку*

Сукупність спеціальних найменувань різних галузей науки, тех-

ніки та мистецт ва, які вживаються у сфері професійного спілкування

та втілюють результати теоретико-пізнавальної діяльності людини,

РОЗДІЛ 2. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ КОМПОЗИЦІЙНО-ЗМІСТОВОМУ АНАЛІЗІ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 95 —

становлять термінологію. Сучасна терміно логія як галузь науки, вихо-

дячи з основних властивостей терміна (співвіднесеність із поняттям,

точність, лаконічність, однозначність, експресивна нейтральність),

по єднує в собі фрагменти логіки, предметних знань, лінгвістики,

філософії, концептології, інформатики, семіотики та елементи сим-

воліки. Термінологія (сукупність термінів) існує у 2-ох вимірах: як

результат фіксації наукового пізнання (терміно логічні словники) та

як функціонування у контексті наукової та навчальної літерату ри і в

комунікативному аспекті.

Українська наукова мова сьогодення сягає глибини віків, що під-

тверджують як найстаріші зразки актової мови та правничої термі-

нології дохристиянської Русі [14, 207], так і теоретичні дослідження

окремих терміносистем. Охарактеризувати суча сний стан та перспек-

тиви розвитку наукової термінології не можна, не торкнув шись бо-

дай короткої історії її становлення. Науковій термінології передував

період стихійного термінотворення, коли в окремих мовах накопичу-

вався достатній арсе нал тематично об’єднаних слів для позначення

системи спеціальних понять. Вихід ною базою будь-якої галузевої

термінології є поняття природної (загальновжива ної) мови та її лек-

сичні одиниці.

Обслуговувати нову сферу науки, людської діяльності почина-

ють слова, які є назвами побутових понять, що виникли у процесі

практичного пізнання світу і ста ли на даному етапі представниками

наукового поняття [8, 47].

На початковому етапі становлення тієї чи іншої науки загальний

стан і розвиток пізнання був таким, що вимагав порівняння певних

понять з відповідними співіс нуючими предметами навколишньої

дійсності за аналогією як одного із зовнішніх стимулів термінологі-

зації загальновживаних слів [6, 110]. До речі, терміносистеми нових

галузей знань і сьогодні при найменуванні понять послуговуються

принци пом аналогії, зокрема в терміносфері автоматизованих сис-

тем: архітектура, за хист, надійність, поштова скринька тощо.

На відміну від загальновживаних слів, терміни є продуктом вто-

ринної номінації понять, що пов’язане передусім із подвійним бачен-

ням світу: загальним і науко вим. Наукове бачення може ґрунтуватися

* Див.: Українська термінологія і сучасність: Зб. наукових праць. —

Вип. ІV / Відп. ред. Л. О. Симоненко. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 3–8.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 96 —

на загальному, як на своєрідних знаннях нижчого порядку. Таким чи-

ном, мова науки нашаровується на природну вже тоді, коли система

звичайного, загального розуміння світу склалася і знайшла своє відо-

браження в природній мові. Мова науки, використовуючи загально-

вживані слова, наповнює їх особливим науковим змістом, закріплює у

дефініціях. Звідси вторин ність спеціальної лексики, провідне місце в

якій належить термінам [11, 228].

Історія формування української наукової мови — це постійне пе-

реборювання по літичних перешкод і заборон. Свої потенційні мож-

ливості вона розкриває при най менших послабленнях екстралінг-

вальних факторів, які тримали її в лабетах бездер жавності впродовж

століть [7, 5].

Заборона української мови як засобу літературного спілкуван-

ня затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формування

термінологічного фонду. Розви ток української мови (а відповідно й

термінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмува-

ли недержавний статус рідної мови та її територіальна роз’єд наність.

У формуванні української наукової термінології умовно можна виді-

лити кілька періодів.

Перший період (друга половина — кінець XIX ст.) пов’язаний із

журналом “Ос нова” та діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шев-

ченка (НТШ) в Галичині, іме нами І. Верхратського, М. Драго манова,

В. Левицького, М. Грушевського, І. Пулюя, П. Куліша [7]. У цей час

українська мова збагачувалася “новими термінами та ви словами, від-

повідними до прогресу сучасної цивілізації” [2, 78].

Особливістю українського термінотворення кінця XIX—початку

XX ст. було вироблення принципу орієнтації на народну мову з ши-

роким використанням термі нів і терміноелементів грецького та ла-

тинського походження, а також терміноелементів, прийнятих у між-

народній практиці.

Другий період (початок XX ст. до 20-х років) ознаменував-

ся утворенням Науко вих товариств у Східній Україні: “Просвіта”

(у Києві), ім. Квітки-Основ’яненка (у Харкові) та інших терміноло-

гічних комісій, завданням яких був збір та впорядку вання народної

термінології з різних галузей знань. У цей час медична секція Київ-

ського товариства розпочинає роботу над укладанням медичного

словника. Для розбудови української ботанічної, сільськогосподар-

ської та науково-технічної тер мінології чимало зробив гурток нату-

РОЗДІЛ 2. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ КОМПОЗИЦІЙНО-ЗМІСТОВОМУ АНАЛІЗІ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 97 —

ралістів при Київському політехнічному інсти туті, на думку членів

якого, “не знаючи термінології, не можна ні науку вперед по сувати, ні

передавати її здобутки народові” [15, 11].

Третій етап у формуванні української наукової мови припадає

на 20-ті — початок 30-х років XX ст. — час відновлення української

державності, розширення суспі льних функцій української мови.

Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стала мовою

законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного й полі-

тичного життя країни. Це спонукало до цілеспрямованої терміноло-

гічної роботи, яка була логічним продовженням термінологічної пра-

ці когорти діячів науки, тех ніки, лінгвістів, письменників у попередні

десятиліття. У 1921 році утворився Ін ститут української наукової

мови (ІУНМ), перед ученими якого ставилося завдання спрямовува-

ти процес розвитку української наукової мови. Для цього необхідно

бу ло виробити наукові засади творення як окремих термінологічних

одиниць, так і формування цілих терміносистем, заповнити прогали-

ни, що закономірно в них з’явилися: виробити принципи й методи

побудови нової лексики на позначення по нять науки, політики, дер-

жавності тощо, ще не названих українською мовою. Така ситуація, на

думку Ю. Шевельова, типова для всіх мов у період, коли вони поши-

рюють сферу вживання та мають задовольнити найрізноманітніші

вимоги суспіль ства [16, 97]. Теоретичні засади термінотворення було

чітко сформульовано в “Ін струкції до укладання словників”.

Терміни виникали шляхом переосмислення загальновжива-

них слів, творення нових, запозичення готових лексем з інших мов.

Різним був підхід до термінотво рення, нерідко вдавалися навіть до

крайніх заходів (від пуристичних до макси мальної орієнтації на запо-

зичення). О. Курило зазначала: “Саме життя покаже, який принцип

у термінології та науковій мові може перемогти, а певніше, що вони

обид ва матимуть однакову рацію виживання” [4, 1]. Творчу працю

вчених перервано звинуваченням українських філологів у народни-

цтві та націоналізмі. Впродовж 1933–1935 рр. було випущено 5 бю-

летнів під гаслом “Проти націоналізму в тер мінології”, які вилучи-

ли значну частину прийнятих у 20-ті роки термінів із різних галузей

знань. Після цього праця на термінологічній ниві майже припинила-

ся [9, 8].

Четвертий етап (50–80-ті рр. XX ст.) ознаменувався пожвав-

ленням терміноло гічної праці у зв’язку зі створенням у 1957 році

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 98 —

Президією Академії наук України Словникової комісії, основним

завданням якої було вироблення принципів укла дання термінологіч-

них словників. Зусиллям великого загону українських учених різних

галузей знань упродовж наступних років було видано серію як пере-

кладних, так і тлумачно-довідкових та енциклопедичних словників.

Поряд із лексикографічною роботою значна увага приділяла-

ся лінгвістичному дослідженню окремих терміносистем (політеко-

номічної — Т. І. Панько, біологічної — Л. О. Симоненко, ботаніч-

ної — М. М. Фещенко, А. Й. Капська, юридичної — О. Сербенська,

матема тичної — А. Крейтор та ін.). У кінці 70-х — на початку 80-х рр.

теоретичне термінознавство, яке як самостійна наука постає з досвіду

практич ної термінознавчої роботи, остаточно набуло статусу сфор-

мованої науки зі своїм поняттєвим апаратом та методологією.

П’ятий етап (кінець XX — поч. XXI ст.) є найпродуктивні-

шим у розбудові як української наукової мови, так і її термінології.

Українська мова поширюється в соціальному просторі. Визначальною

характеристикою стає законодавче закріплення за нею статусу дер-

жавної й у зв’язку з цим розширення поля її суспільного функціону-

вання [1, 33–34].

Із становленням України як суверенної держави проблема наці-

ональної термі нології набирає державного значення. Робота в галузі

наукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи,

проведеної в першій половині століття, ко ли основна увага дослідни-

ків зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народу

та літературних джерел, на основі яких співробітники ІУНМ намага-

лися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні.

Терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвіс-

тичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціо-

нують усі сфери науково-професійної діяльності. Основним завданням

сучасного термінознавства є практичний аспект — систе матизація,

упорядкування та стандартизація наявної наукової термінології шля-

хом вилучення з неї невиправданих слів-покручів, відродження окремих

забутих або несправедливо “репресованих” термінів, створення га-

лузевих словників, україно мовних підручників, посібників, довідників,

військових статутів, Кодексів, держав них стандартів на терміни та

визначення, вироблення різних законодавчих актів державною мовою.

Українська наукова мова, її термінологія визначаються, з одного

боку, особли востями мовної ситуації в Україні, з другого —- станом

РОЗДІЛ 2. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ

ДІЙ ПРИ КОМПОЗИЦІЙНО-ЗМІСТОВОМУ АНАЛІЗІ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА

— 99 —

і тенденціями розвитку лі тературної мови, складовою частиною якої

вона є. Розхитування мовностилістич них та правописних норм на

лексичному, словотворчому, фонетичному рівнях у літературній мові

виявляється і в термінології. Пор., наприклад: магнет, хемія за мість

магніт, хімія; сотня, рій, курінь, сотник замість відповідних рота, від-

ділення, батальйон, капітан.

Процес систематизації та стандартизації терміносистем учені різ-

них шкіл і регі онів вбачають по-різному. Одні намагаються повністю

відновити термінологію 20-х років, інші — надто захоплюються запо-

зиченнями з європейських мов. У одному й другому постулаті є як

позитивні, так і негативні моменти. Відомо, що штучна реставрація,

нав’язування діалектних, застарілих термінів, власних уподобань ве-

дуть до самоізоляції не лише наукової мови, а й самої науки, з одно-

го боку, а з дру гого — надмірне захоплення іншомовними термінами

призведе до втрати націо нальної мовної самобутності.

Прихильники першого напрямку забувають про те, що більшість

словників, ви даних у 20-ті роки, були і залишилися проектами, а вмі-

щені в них терміни (часом цілі синонімічні ряди на позначення того

самого поняття) були елементами пошуку терміна, який би відбивав

зміст позначуваного поняття. З часу видання зазначених словників

пройшли десятиліття, впродовж яких розширювався зміст старих по-

нять, виникали нові, що потребували найменувань. Ніхто не заперечує

того, що у своїй роботі фахівці мають використовувати досвід учених

“золотого” десятиріччя, збе регти, відновити кращі українські терміни

та позбутися тих, що суперечать лексич ним та словотвірним нормам

української мови. Але це не значить, що наявну й усталену в мові

термінологію варто замінювати вузькорегіональними термінами, як

спостерігаємо у “Словнику фізичної лексики українсько-англійсько-

німецько-російському” В. Козирського та В. Шендеровського [3],

де відомі всім зі шкільної лави терміни: діаметр, елемент, мастило,

маятник, нівелір, паралель, снаряд, трубопровід замінено відповід-

но словами: поперечник, первень, шмаровидло, вагадло/хитун, шмига,

рівнолежник, стрільно/гарматень, руровід/рурогін та бага то інших.

Усе частіше лунають заклики повернути до життя питомі наці-

ональні спортивні терміни, оскільки українська спортивна терміно-

логія надто зрусифікована. Чи зро зуміють наші терміни на зразок

руханка — гімнастика, ситківка — теніс, кошівка — баскетбол, ко-

паний м’яч — футбол, наколесництво — велосипедний спорт, кар ний

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 100 —

мет — штрафний удар, скічня — трамплін та багато інших на міжна-

родних змаганнях. “Революцію” в медичній термінології намагають-

ся провести й деякі ме дики, пропонуючи нам повернути застарілі,

регіональні назви заштрик (укол); порскавка, впорсник, штрикалка

(шприц); синьожилка (вена); дишниця, дишковиця, дишкозапал (брон-

хіт) [5], ушкодівник, ушкодознавець (травматолог) та ін.

Спостерігається прагнення відмежуватися від російської мови,

тобто диферен ціювати слова, що звучать однаково в українській та

російській мовах, замінити їх питомими українськими словами на

зразок: ансамбль — гурт, штопор — коркотяг, нувориш — скоробо-

гатько та ін.

Розвиток знань у різних країнах відбувається нерівномірно.

Ця нерівномірність позначається і на розвиткові термінології окре-

мо взятих мов. Практично жодна природна мова при творенні термі-

нів не може обійтися своїми власними ресурса ми, тому термінологія

багатьох галузей знань різних мов послуговується лексич ними та

словотворчими засобами високорозвинутих літературних мов, що

робить її склад надто строкатим, поєднуючи в собі національні та

міжнародні елементи. У період середньовіччя це були переважно кла-

сичні мови — давньогрецька та латин ська, остання дала моделі для

творення термінів, здебільшого одноосновних, та се рію високопро-

дуктивних суфіксів і префіксів, що використовуються у термінології

багатьох мов. 3 грецької мови запозичено модель творення складних

термінів (композитів). Таким чином, латинські й грецькі основи тер-

мінів уже в епоху серед ньовіччя становили єдиний греко-латинський

фонд, який запозичався багатьма мо вами [12, 129]. Пізніше джерелом

запозичень стали німецька, французька та анг лійська мови.

Прямі запозичення, з одного боку, формують спільний лексич-

ний фонд у не обов’язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозу-

мінню фахівців, які розмов ляють різними мовами [1, 109], а з друго-

го — надмірне захоплення чужими термі нами ускладнює спілкування

між членами суспільства. Зокрема немає потреби ко ристуватися

іншомовною лексикою, якщо в мові існують питомі слова на зразок

бартер (обмін), брокер (посередник), копірайт (авторське право),

слоган (реклам не гасло), субсидія (допомога, підтримка), рамбурсува-

ти (повертати борг) тощо.

Причини запозичень різні: відсутність у мові ціліснооформ-

леного, непроникно го терміна-однослова на позначення єдиного,