Граматика української мови
390
Узагальнюючі слова можуть стояти:
І. Перед однорідними членами. Тоді після узагаль
нюючого слова ставиться двокрапка, рідше – тире: Ми сади&
ли ліс у полі: і дубочки, і тополі, і осику, і ліщину, і червону
горобину (М. Стельмах). Усе навколо: дерева, птахи, люди –
сповнене весняної пружної, нестримної сили (В. Собко).
2. Після однорідних членів речення: Сором, досада, злість –
усе разом прийшло в його голову (Панас Мирний).
3. Перед однорідними членами речення до слів як&от,
тобто, а саме, наприклад: Усе його цікавило, а саме: дорога,
ліс, окопи під лісом (Ю. Збанацький).
Між узагальюючим словом і однорідними членами можуть
встановлюватися різні типи відношень. Основними є такі:
а) смислові відношення родового (узагальнююче слово) і
видового (однорідні члени) понять: Я знаю до тебе усі
почуття: і темну ненавість, і ясну любов (Леся Українка);
б) цілого і частини: А по боках вимерлий від спеки
степ:засмучені трави, заспані солончаки, сіра порепана
земля (М. Коцюбинський);
в) пояснювального зв’язку – однорідні члени конкрети
зують поняття, виражене узаганюючим словом: Я зрозумів
дійсність, тобто: що сказати, де сміятися, навіщо суму&
вати... (З газ.).
Інтонація речень з узагальнюючими словами
Залежно від місця узагальнюючого слова стосовно одно
рідних членів змінюється інтонація речення:
а) перед однорідними членами голос на узагальнюючому
слові знижується, робиться пауза;
б) після однорідних членів і тривалої паузи узагальнююче
слово вимовляється з сильним підвищенням голосу.
Однорідні члени речення вимовляються з перелічуваль
ною інтонацією, незалежно від місця узагальнюючого слова.