Огородник М.М., Падюка М.В. Економіка праці і соціально-трудові відносини

Подождите немного. Документ загружается.

Окрім чисельності працівників, кількісна характеристика трудового

потенціалу підприємства може бути представлена і фондом ресурсів праці

(Ф

п.

) в людино-днях або людино-годинах. Його можна визначити множенням

середньоспискової чисельності працюючих (Ч

с.п.

) на середню тривалість

робочого періоду в днях або годинах (Т

р.п.

..*.... пТрпЧспФр 

Структура персоналу підприємства визначається складом і кількісним

співвідношенням окремих категорій і груп працівників. Залежно від

виконуваних функцій працівники підприємства поділяються на декілька

категорій і груп. Працівники житлового господарства, медичних установ,

навчальних закладів, установ дошкільного виховання і культури належать до

непромислового персоналу підприємства.

Кадри підприємства, які безпосередньо пов'язані з процесом виробництва

продукції, тобто зайняті основною виробничою діяльністю, належать до

промислово-виробничого персоналу. Це — всі працівники основних,

допоміжних, підсобних і обслуговуючих цехів, науково-дослідних,

конструкторських відділів і лабораторій, а також служб, зайнятих капітальним і

поточним ремонтом обладнання і транспортних засобів підприємства.

Працівники промислово-виробничого потенціалу поділяються на дві

основні групи: робітники і службовці.

До робітників належать працівники, безпосередньо зайняті створенням

матеріальних благ і наданням матеріальних послуг; своєю чергою, робітники

поділяються на основних і допоміжних. Основні — це працівники, що

безпосередньо видозмінюють предмет праці, створюючи продукт. Допоміжні

працівники зайняті обслуговуванням виробництва продукції.

До групи службовців зазвичай входять такі категорії працюючих, як

керівники, спеціалісти і технічні виконавці. Віднесення працівників

підприємства до тієї чи іншої групи визначається класифікатором професій

робітників і посад.

До керівників належать працівники, які обіймають посади керівників

підприємства та його структурних підрозділів, а також їхні заступники за

такими посадами: директори, начальники, головні спеціалісти (головний

бухгалтер, головний інженер, головний економіст тощо).

До спеціалістів належать працівники, зайняті інженерно-технічними,

економічними, бухгалтерськими, юридичними та іншими роботами

(економісти, бухгалтери, інженери, юрист-консульти тощо).

Технічні виконавці — працівники, які виконують технічну роботу,

пов'язану з господарським обслуговуванням, обліком, діловодством (секретарі,

обліковці).

Залежно від характеру трудової діяльності кадри підприємства

поділяються за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації.

Професійно-кваліфікаційна структура кадрів є наслідком професійного і

кваліфікаційного поділу праці. При цьому під професією розуміють особливий

вид трудової діяльності, яка вимагає спеціальних теоретичних знань і

практичних навичок. Спеціальність — вид діяльності в рамках професії, який

111

має специфічні особливості і вимагає від працівників додаткових спеціальних

теоретичних знань і навичок. Наприклад, лікарі (професія) поділяються на

терапевтів, стоматологів, хірургів, невропатологів (спеціальність). Професія

вчителя поділяється за спеціальностями: математик, фізик, хімік, географ та ін.

Працівники кожної професії та спеціальності поділяються залежно від

рівня кваліфікації. Під кваліфікацією розуміють сукупність спеціальних знань і

практичних навичок, які визначають ступінь володіння робітником тією чи

іншою професією або спеціальністю. Вона відображається у кваліфікаційних

(тарифних) розрядах і категоріях. Тарифні розряди й категорії — це водночас і

показники, які характеризуються розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня

освіти і досвіду роботи. Для них теж існують чотири категорії: спеціалісти

найвищої кваліфікації мають науковий ступінь, спеціалісти вищої категорії

мають вищу освіту і досвід, спеціалісти середньої кваліфікації, спеціалісти-

практики — ті, що обіймають посади, але не мають відповідної освіти.

Професійно-кваліфікаційна структура службовців підприємства знаходить

відображення у штатному розкладі — документі, який щорічно затверджується

керівником підприємства. У ньому є перелік згрупованих по відділах і службах

посад службовців із зазначенням розряду (категорії) робіт і посадового окладу.

Важливу групу показників, що характеризують наявність робочої сили,

складають показники її руху. Чисельність і склад персоналу підприємства час

від часу змінюється, ці зміни відображають коефіцієнти прийняття і вибуття

кадрів.

Коефіцієнт необхідного обороту (К

н.о.

) визначається відношенням

кількості працівників, звільнених за визначений період із причин виробничого

або загальнодержавного характеру (Р

н.о.

), зокрема через скорочення чисельності

й переведення на інші підприємства, вступ на навчання, призов на військову

службу, втрату працездатності, до середньоспискової чисельності працівників

за той же період (

) у %:

%100*

оРн

оКн 

Коефіцієнт надлишкового обороту, або коефіцієнт плинності кадрів

(К

пл

) визначається відношенням кількості працівників, звільнених за

визначений період за власним бажанням, за прогул та інші порушення

дисципліни (Р

зв

), до середньоспискової чисельності працівників за той же

період у %:

%100*

Рзв

Кпл 

Коефіцієнт вибуття кадрів (К

в.к.

) визначається як відношення кількості

працівників, звільнених за всіма причинами (Р

), до середньоспискової

чисельності працівників за той же період у %:

%100*..

Рв

кКв 

112

Коефіцієнт прийняття кадрів (К

) визначається як відношення кількості

працівників, прийнятих на роботу за визначений період (Р

), до

середньоспискової чисельності працівників за той же період у %:

%100*

Рп

Кп 

Надзвичайно важливо на кожному підприємстві аналізувати рівень

використання робочої сили. Для цього використовуються показники

забезпечення робочою силою, показники використання фонду робочого часу,

рівня виконання норм виробітку, сезонності використання робочої сили.

Показник забезпеченості підприємства робочою силою визначається

зіставленням наявних ресурсів праці з потребою в них виробництва. Цей

розрахунок проводиться в розрізі професійно-кваліфікаційних груп.

Розраховується цей показник, зазвичай, у відсотковому виразі.

Для характеристики рівня використання робочого часу застосовують такі

показники.

1. Рівень використання річного фонду робочого часу, що характеризується:

а) коефіцієнтом використання номінального фонду робочого часу, який

розраховується як відношення фактично відпрацьованого часу за рік до

номінального фонду робочого часу;

б) коефіцієнтом використання можливого фонду робочого часу —

відношенням фактично відпрацьованого часу до його можливого фонду.

Ці коефіцієнти можуть бути обчислені за місяць, квартал, рік.

У розрахунку середньої кількості явочних днів працівника розрізняють

календарний, номінальний та ефективний (можливий) фонди робочого часу.

Календарний фонд робочого часу дорівнює плановій кількості календарних

днів планового періоду.

Номінальний фонд робочого часу дорівнює кількості робочих днів, яка

максимально може бути відпрацьована протягом планового періоду.

Визначається відніманням з календарного фонду неробочих днів. У

неперервних виробництвах вилучаються також невиходи за графіком змінності.

Ефективний фонд робочого часу складає середню кількість робочих днів,

які корисно використовуються протягом планового періоду. Через нез'явлення

деяких працівників цей фонд зазвичай менший за номінальний.

2. Рівень використання робочого дня характеризує коефіцієнт, який

визначається як відношення середньої фактичної тривалості робочого дня до

встановленої законом:

Тн

Тф

Квик 

де К

вик

— коефіцієнт використання робочого дня;

— середня фактична тривалість робочого дня в годинах;

— нормативна тривалість робочого дня в годинах.

Середня тривалість робочого дня визначається діленням загальної

кількості відпрацьованого часу в годинах на кількість працівників, що брали

участь у роботі. Цей показник обчислюють за день або за певний період часу —

тиждень, місяць, рік.

113

Стосовно показників сезонності використання робочої сили слід

відзначити, що вона властива лише окремим галузям народного господарства,

зокрема спостерігається в сільському господарстві, будівництві.

Найбільш поширеними показниками сезонності є:

— розмах сезонності — відношення максимальних місячних затрат праці до

мінімальних, або максимальної місячної чисельності працюючих до

мінімальної, розраховується у відсотках;

— показник сезонності — відношення затрат праці або кількості працюючих у

найбільш напружений місяць до відповідного середньомісячного показника;

— коефіцієнт сезонних коливань затрат праці — відношення середнього

помісячного відхилення затрат праці до середньомісячних затрат праці у

відсотках;

— місячні індекси затрат праці — відношення затрат праці в кожному місяці

до затрат праці в базисному місяці;

— середньорічний індекс сезонних коливань затрат праці дорівнює сумі

місячних індексів затрат праці, поділеній на 12.

10.2. Розрахунок потреби підприємства в робочій силі

У ринкових умовах господарювання надзвичайно важливим є визначення

оптимальної чисельності працівників, необхідних для виконання виробничої

програми. Вихідними даними для визначення необхідної кількості працівників

є: виробнича програма на плановий період часу; норми часу, норми виробітку;

трудомісткість виробничої програми; організаційно-технічні заходи зі

зниження трудомісткості програми; звітні розрахункові дані про коефіцієнти

виконання норм; баланс робочого часу одного працівника і деякі інші.

Баланс робочого часу одного працівника встановлює середню кількість

годин, яку працівник повинен відпрацювати протягом планового періоду. Вона

визначається множенням середньої кількості явочних днів працівника протягом

планового періоду на середню тривалість робочого дня одного працівника.

Обґрунтування чисельності працівників, необхідних для виконання

планового обсягу робіт, здійснюється на підприємстві на основі планової

трудомісткості виробничої програми. Планова трудомісткість виробничої

програми визначається за плановим нормативом трудових затрат на одиницю

продукції, помноженим на плановий випуск продукції.

Інший спосіб визначення трудомісткості виробничої програми — звітну

трудомісткість коректують за допомоги коефіцієнтів, у яких враховано заходи

плану підвищення ефективності виробництва, які зменшують трудові затрати

на виготовлення продукції.

Планову чисельність працівників визначають діленням трудомісткості

виробничої програми на ефективний фонд робочого часу одного працівника за

рік. При цьому враховується заплановане перевиконання норм часу.

КвнФпл

Рпл

пл



де Р

пл

— планова чисельність робітників-відрядників;

114

пл

— планова трудомісткість виробничої програми, нормо-годин;

пл

— плановий ефективний фонд часу одного працівника, годин;

вн

— плановий коефіцієнт виконання норм.

Планова чисельність працівників-відрядників розраховується на основі

технологічної трудомісткості. На багатьох підприємствах широко

використовується показник виробничої трудомісткості, яка враховує затрати

праці робітників усіх підрозділів підприємства і визначається за формулою

..тТобсТтТв 

де Т

— виробнича трудомісткість;

— технологічна трудомісткість (враховує затрати праці працівників,

які беруть участь в технологічному процесі);

обс.т.

— трудомісткість обслуговування технологічного процесу

(враховує затрати праці працівників, які забезпечують проходження предметів

праці через різні стадії технологічного процесу, починаючи від надходження

сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів і закінчуючи відвантаженням

готової продукції).

Чисельність працівників на основі планової виробничої трудомісткості

можна визначити за формулою:

Фпл

Рпл

пл





де t

пл

— планова виробнича трудомісткість, людино-годин.

Чисельність працівників, необхідних для виконання заданого обсягу

робіт у натуральному вираженні, визначають за нормами виробітку. Для цього

спершу визначається необхідний фонд ресурсів праці виходячи з норм

виробітку.





Тв

де Т

— робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами;

— обсяг і-х робіт у прийнятих одиницях виміру;

— планова норма виробітку і-тої продукції в одиницю часу (у

прийнятих одиницях виміру).

Коли відома кількість нормованого часу, потрібна для виконання певного

обсягу робіт, можна розрахувати необхідну чисельність працівників за

формулою.

КвнФпл

Тв



де Р — чисельність працівників.

Чисельність працівників, необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів,

машин і т. ін., визначається за відповідними нормативами за формулою:

КвнФдн

TeSРА

Рсп

***



де А — кількість робочих агрегатів;

Р — кількість робітників, необхідна для обслуговування одного агрегата

протягом зміни (норма обслуговування);

S — кількість змін на добу;

115

— кількість діб роботи агрегата у плановому періоді;

дн

— кількість днів роботи за плановим балансом робочого часу.

Планування чисельності працівників за явочним часом.

У ряді випадків планову чисельність працівників можна визначити по

явочному складу і запланованим фондом робочого часу. Для цього необхідно

розрахувати кількість робітників за зміну, за добу і на підміну працівників, які

відсутні з поважних причин.

Явочне число працівників у зміну — нормативна чисельність робітників

для виконання виробничого змінного завдання з випуску продукції. Вона

визначається за формулою:

КвнТ

НврQ

Ряв



де Р

яв

— необхідна чисельність робітників у зміні;

Q — виробниче завдання (обсяг робіт) у зміну в прийнятих одиницях

виміру;

вр

— норма часу на одиницю виробу, операцію чи одиницю роботи;

Т змінний фонд робочого часу одного працівника (тривалість робочої

зміни).

В умовах дрібносерійного та індивідуального виробництва, коли протягом

планового періоду (місяця, кварталу, року) міняються номенклатура і

календарний розподіл виробів, що випускаються, визначити змінну явочну

чисельність робітників. У таких випадках явочну чисельність робітників у

зміну розраховують за плановим обсягам робіт і фондом робочого часу в

плановому періоді за формулою:

КвнCT

Рнв





де



— сумарні затрати робочого часу в розрахунку на плановий обсяг

робіт на плановий період, нормо-годин;

С — кількість діб роботи виробництва за плановий період.

Явочну чисельність працівників розраховують також виходячи з норм

виробітку за формулою:

Ряв 

де V — плановий середній виробіток працівників певної спеціальності в

прийнятих одиницях виміру;

КвнНвV *

де Н

— змінна норма виробітку у відповідних одиницях виміру.

Для точнішого розрахунку планової чисельності працівників необхідно

доводити показники трудомісткості та її зменшення до цехів, дільниць і

окремих виробничих бригад.

На роботах, виконуваних окремими працівниками за допомогою

індивідуальних знарядь праці, явочна чисельність робітників у зміну

визначається за формулою:

116

КвнНвSФд

Ряв

***



де Фд — кількість діб роботи дільниці у плановому періоді.

На багатьох підприємствах легкої промисловості явочну чисельність

працівників-відрядників визначають за операціями виробничого процесу

діленням виробничого завдання за кожною операцією на планову норму

виробітку.

Нпв

Ряв 

де З — змінне завдання (при широкому асортименті виражається в умовних

одиницях);

пв

— планова норма виробітку за зміну.

Явочна чисельність працівників на робочих місцях в апаратурних

(машинних) виробництвах визначається на основі штатного нормативу

обслуговування агрегатів (норм обслуговування).

Для неперервно діючих виробництв, крім явочного штату, визначають

кількість робітників для роботи у вихідні дні. Загальна кількість робітників,

необхідних для такого виробництва і графіка роботи, складає розрахований

штат робітників.

Для розрахунку необхідної кількості працівників застосовують два основні

методи: за коефіцієнтом середньоспискового складу і за плановим відсотком

невиходів на роботу. Методом розрахунку за коефіцієнтом середньоспискового

складу кількість працівників визначається за формулою:

КспРявРсп *

де К

сп

— коефіцієнт середньоспискового складу, визначуваний діленням

номінального фонду робочого часу на планову кількість робочих днів:

Фдн

Фп

Ксп 

де Ф

дн

— запланована кількість робочих днів.

Середньоспискова чисельність працівників за відсотком невиходів (сума

відсотків невиходів із поважних причин) визначається за формулою:

Ряв

Рсп





100

100*

де Н — загальна кількість невиходів на роботу, %.

Планування чисельності працівників за кількістю робочих місць і

нормами обслуговування.

Планування чисельності працівників, котрі виконують роботи, на які є

норми обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об'єктів

обслуговування з урахуванням змінності. Явочна чисельність працівників

визначається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслуговування.

Нобс

КспSQ

Рсп



де Q — кількість об'єктів обслуговування;

обс

— норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання,

розмір виробничих площ, які обслуговуються одним або групою

працівників.

117

Розрахунок кількості робочих місць застосовується у плануванні

чисельності тих працівників, для яких не можуть бути встановлені ні обсяги

робіт, ні норми обслуговування. Робота їх виконується на певних робочих

місцях і пов’язана з обслуговуванням конкретного об’єкта.

Розрахунок чисельності працівників за кількістю робочих місць полягає у

складанні переліку робочих місць і визначенні потреби в працівниках для

кожного з них. У цьому розрахунку можна застосувати формулу:

КспSМРсп **

Для визначення чисельності адміністративно-управлінського персоналу

може застосовуватися формула Розенкранца. Її суть полягає в тому, що для

визначення чисельності необхідні дані про робочий час спеціалістів,

трудомісткість одиниці роботи, коефіцієнти розподілу часу і т. ін. Формула

Розенкранца слугує для перевірки відповідності фактичної чисельності

необхідній, яка задається завантаженням підрозділу або підприємства в цілому.

Формула Розенкранца має вигляд:

Кфрч

Кнрч

***





де Ч — чисельність адміністративно-управлінського персоналу певної

професії тощо;

n — кількість видів організаційно-управлінських робіт, які визначають

завантаження певної категорії спеціалістів;

— середня кількість дій (розрахунків, оброблення замовлень,

переговорів тощо) в межах і-го виду робіт за встановлений період часу

(наприклад, за рік);

— час, необхідний для виконання одиниці в межах і-го виду робіт;

Т — робочий час спеціаліста згідно з трудовим договором (контракту) за

відповідний період календарного часу, прийнятий у розрахунках;

нрч

— коефіцієнт необхідного розподілу часу;

фрч

— коефіцієнт фактичного розподілу часу;

— час на різні роботи, що їх неможливо врахувати в попередніх планових

розрахунках.

Коефіцієнт необхідного розподілу часу (К

нрч

) розраховують за формулою:

КпКвКдрКнрч **

де К

др

— коефіцієнт, який враховує затрати на додаткові роботи, заздалегідь

не враховані в часі, необхідному для визначення процесу

















;

звичайно знаходиться в межах 1,2—1,4;

— коефіцієнт, який враховує затрати часу на відпочинок співробітників

протягом робочого дня; здебільшого дорівнює 1,12;

— коефіцієнт перерахунку явочної чисельності у спискову.

Коефіцієнт фактичного розподілу часу (К

фрочн

) визначається відношенням

загального фонду робочого часу підрозділу до часу, розрахованим як

















118

10.3. Планування продуктивності праці на підприємстві

Основною метою планування продуктивності праці на підприємстві є

пошук резервів, використання яких дозволило б досягти економії витрат на

робочу силу і цим забезпечити собі конкурентноздатність. Планування

продуктивності праці відбувається на основі розрахунку впливу факторів на

його величину. Для визначення впливу того чи іншого фактора на зростання

продуктивності праці розраховують економію робочої сили. Вихідна

чисельність працівників (Чв) на певний обсяг робіт може бути визначена таким

чином:

1) за незмінної структури виробництва

ІОПЧбазЧв *

де Ч

6аз

— чисельність працівників базисного періоду;

2) за наявності структурних зрушень

ІОПЧіЧв *

де Ч

— чисельність працівників і-го структурного підрозділу;

ІОП

— ріст обсягу виробництва і-го структурного підрозділу.

Економію чисельності робочої сили (ЕЧ

) за рахунок модернізації або

впровадження нового обладнання розраховують за формулою:

Тк

Тд

Чв

ПпМмМс

ЕЧр **

*100*

100*

















де М — загальна кількість одиниць обладнання;

— кількість не модернізованого обладнання;

— кількість нового і модернізованого обладнання;

— ріст продуктивності праці за експлуатації нового чи модер-

нізованого обладнання, %;

— кількість місяців дії нового чи модернізованого обладнання;

— календарна кількість місяців у розрахунковому періоді.

Економія чисельності працюючих (ЕЧ

ПВП

) визначається за формулою:

100*100

** УзЕрЧ

ЕЧ

ПВПВ

ПВП



де Ч

пвпв

— вихідна чисельність працюючих для виробництва планового обсягу

продукції виходячи з виробітку базисного періоду;

— частка працівників, зайнятих обслуговуванням обладнання, в

чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

— відносна економія чисельності працівників, %:

100**

*100*

100*

Тк

Тд

ПпМмМс

Ер

















Зростання продуктивності праці за рахунок „підтягування” працівників, які

не виконують норм виробітку, визначається двома способами:

1) обчисленням безпосереднього росту продуктивності праці за рахунок

„підтягування” тих, хто не виконує норм, до стовідсоткового або середнього

процента виробітку колективу:

ЧрЧр

ХЧрХЧр

Пп *

)2100()100(

111







119

де Чр

, Чр

— чисельність працівників по групах, у яких рівень виконання

норм виробітку нижче 100%;

, Х

— середнє виконання норм відповідно по групах;

Д — питома вага працівників, які не виконують норм загальної чисельності

працівників;

2) виявленням економії чисельності працівників за рахунок заходів із

виконання норм виробітку працюючим:

5,0*

100

**)( ЕрПВрнбазЧр

ЕЧр 

100

*УПрн

Ер 

де П

рн

— планове підвищення рівня виконання норм виробітку групою

працівників, які не виконують норм виробітку, %;

ПВ

рн

— питома вага групи працівників, які не виконують норм виробітку, в

загальній чисельності працюючих, %;

У — питома вага працівників-відрядників, які не виконують норм

виробітку, в загальній чисельності робітників, %;

0,5 — коефіцієнт, який показує рівномірність підвищення рівня виконання

норм протягом усього планового періоду.

Економія робочої сили за рахунок спеціалізації виробництва

розраховується за формулою:

100*

*)(

Вбаз

ОВплПВбазПВпл

Ечр





де ПВ

пл

, ПВ

баз

— питома вага кооперованих поставок відповідно у плановому

та базисному періодах, %;

ОВ

пл

— обсяг виробництва у плановому періоді, грн.;

баз

— виробіток на одного працівника в базисному періоді, грн.,

а також за формулою:

















ПВбаз

ПВпл

ЧвЕЧр

100

Економія робочої сили за рахунок кращого використання робочого часу:

Ппл

ПплПбазПВрЧв

ЕЧр





100

де ПВ

— питома вага працівників у чисельності промислово-виробничого

персоналу, %;

баз

і П

пл

— втрати робочого часу відповідно в базисному і плановому

періодах, %.

Скорочення невиходів на роботу веде до економії чисельності, яку можна

обчислити за формулою:

Фбаз

ФбазФплПврЧв

Ечр

)(* 



де Фпл, Фбаз — кількість робочих днів, що їх відпрацьовує один працівник

відповідно у плановому та базисному періодах.

Скорочення браку продукції сприяє економії робочої сили працівників-

відрядників, яку можна обчислити за формулою:

120