Напрєєнко О.К. Психіатрія

Подождите немного. Документ загружается.

Частина друга

Загальна психіатрія

як розкладатиметься його тіло, в що перетвориться його прах.

Які рослини виростуть і т. ін. Нав'язливі спогади непереборні,

надто тяжкі, про якийсь давній вчинок. При цьому досить чіт-

ко вираженим буває відчуття сорому, розкаяння. Хворий мар-

но старається забути про це.

Нав'язливі думки (ідеї) часто поєднуються з нав'язливими

сумнівами, побоюваннями, страхами (фобіями), потягами, дія-

ми. У цьому разі правильніше розглядати їх як нав'язливі ста-

ни (синдром нав'язливих станів).

Нав'язливі сумніви проявляються тим, що хворий постійно

має сумніви щодо завершеності дій (чи замкнув квартиру, чи

не тече вода, чи вимкнув газ тощо). Багаторазова перевірка не

заспокоює хворого, хоча він і розуміє необґрунтованість сум-

нівів, їхній хворобливий характер. Хворі переживають відчут-

тя невпевненості щодо точності і правильності виконання ро-

боти, часто повертаються до об'єкту занять, перевіряють самі

себе, але залишаються невдоволеними, чекаючи поганих на-

слідків. Нав'язливі побоювання проявляються тим, що хворі,

виконуючи ту чи ту дію (навіть автоматизовану), сумнівають-

ся у власних силах. їм здається, що можуть збитися, помили-

тися, бути незграбними тощо.

Нав'язливі страхи (фобії) досить численні. Це інтенсив-

ні страхи з приводу різноманітних явищ. Хворі розуміють

безглуздість своїх фобій, намагаються їх подолати, але все те

марно.

Найчастіше спостерігаються такі нав'язливі страхи: агора-

фобія (страх відкритого простору, площ, широких вулиць),

гіпсоманія (страх висоти), клаустрофобія (страх замкнутих

приміщень), мізофобія (страх забруднення), танатофобія (страх

раптової смерті),токофобія (страх померти під час пологів),

оксифобія (страх гострих предметів), нозофобія — канце-

рофобія, сифілофобія, снідофобія і т. ін. (страх захворіти),

монофобія (страх самотності), гідрофобія (страх води), си-

гофобія (страх прийняття їжі), гінекофобія (страх бути із

жінкою), міксеофобія (страх виявитися неспроможним у си-

туації інтимної близькості), урофобія (страх мимовільного се-

човипускання), еритрофобія (страх почервоніти), фобофобія

(страх виникнення страху), пантофобія (всеохоплюючий страх)

тощо.

Нав'язливі потяги — раптова потреба в реалізації певної

дії, до якої хворий ставиться критично (розуміє її безглуздість),

Глава 11 Розлади мислення

намагається уникнути її, але це не вдається. До нав'язливих

потягів і дій (без фобій) належать звичні рухи, яких важко

уникнути, попри значні зусилля. Наприклад, скалити зуби, по-

стійно торкатися обличчя, відтягувати шкіру на обличчі, по-

правляти зачіску. Нав'язливим вважають включення в мову

зайвих за змістом слів типу "розумієш", "так би мовити", "час-

то-густо", "коротше кажучи" і т. ін.

У психіатричній практиці спостерігаються нав'язливі кон-

трастні потяги — компульсії. Приміром, нав'язливий потяг

брудно вилаятися серед людей, ударити випадкового пере-

хожого чи кохану людину, розсміятися в трагічних ситуаці-

ях. На відміну від маячіння, контрастні нав'язливості ніколи

не реалізуються. Цим вони відрізняються й від імпульсив-

них дій.

Нав'язливі дії можуть поєднуватися з фобіями. Тоді вони

мають ритуальний характер. Виконання нав'язливого ритуалу

полегшує психічний стан хворого (своєрідний психологічний

захист). Ці дії виконують усупереч здоровому глузду, начебто

для запобігання уявному лихові. Наприклад, хворі плещуть у

долоні в певній послідовності, миють руки милом до появи

якоїсь кількості мильних бульбашок, рахують на вулиці лисих

до задуманої кількості і т. ін.

Якщо хворий внаслідок якихось обставин не може викона-

ти нав'язливу дію, у нього з'являється психічний дискомфорт

(неспокій, тривога, паніка), який тримається доти, поки дію не

буде виконано.

Нав'язливі стани спостерігаються при неврозі нав'язливих

станів, психастенічній психопатії, ураженні судин головного

мозку, церебротравматичних розладах, при шизофренії.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Визначення понять "мислення", "розумові операції".

2. Класифікація розладів мислення.

3. Порушення мислення за темпом.

4. Порушення мислення за формою.

5. Що таке маячні, нав'язливі та надцінні ідеї і яка між ними різ-

ниця?

6. Види маячних ідей за змістом.

7. Форми утворення маячіння (систематизоване та несистемати-

зоване).

8. Види нав'язливих ідей.

Частина друга

Загальна психіатрія

Глава 12

РОЗЛАДИ ІНТЕЛЕКТУ

Термін "інтелект" походить від латинського intellectus, що

означає "розум". Це здатність людини до користування опе-

раціями мислення (аналізом, синтезом, порівнянням, абстрак-

цією, узагальненням, конкретизацією), уміння застосовувати

набуті знання та досвід у практичній діяльності, проникати

в сутність речей та явищ довкілля, виділяти головну ланку в

складаному ланцюзі причинно-наслідкових зв'язків і накопи-

чувати нові знання та досвід.

Порушення інтелектуальної діяльності при психічних за-

хворюваннях досить різноманітні. Стани, за яких спостері-

гається недостатність інтелекту, називаються недоумством.

Воно може бути набутим (деменція) і природженим (оліго-

френія).

Деменція — це набуте недоумство, розпад колишньо-

го інтелекту внаслідок психічних захворювань. Вона харак-

теризується стійким зниженням пізнавальної діяльності лю-

дини, прогредієнтним перебігом, порушенням поведінки

та збідненням морально-етичного ядра особистості. Розріз-

няють лакунарну, тотальну, концентричну і транзиторну де-

менції.

Лакунарна деменція (парціальна, осередкова) виявляється

частковими дефектами інтелекту внаслідок зниження пам'яті.

Людина стає малоздатною до операцій мислення. У цьому разі

обмежуються асоціативні зв'язки, що призводить до недостат-

ності кмітливості. При лакунарній деменції спостерігаються

емоційна нестійкість, зниження працездатності, але зберігаю-

ться до певної міри професійні навички. На початку розвитку

лакунарної деменції особистість хворого та критичне ставлен-

ня його до власного психічного стану збережені. Лакунарна

деменція буває при осередкових захворюваннях головного

мозку (судинні захворювання, черепномозкові травми, сифі-

літичні ураження головного мозку та ін.).

Тотальна деменція (глобальна, паретична, дифузна) вияв-

ляється зниженням усіх форм пізнавальної діяльності. Хворий

Глава 12 Розлади інтелекту

поступово втрачає здатність користуватися операціями мис-

лення, критично оцінювати свій стан, вчинки, а також нав-

колишній світ. Відбувається загальне (глобальне) зниження

розумової діяльності із розпадом ядра особистості. Глибоко

порушується пам'ять на поточні та минулі події. Нерідко буває

ейфорія. Хворий не здатний до цілеспрямованої діяльності,

потребує догляду й нагляду. Тотальна деменція розвивається

при старечому недоумстві, прогресивному паралічі, хворобах

Альцгеймера, Піка та ін.

Концентрична (епілептична) деменція характеризується

поступовою психічною деградацією особистості з втратою

гнучкості мислення за рахунок зниження здатності до корис-

тування операціями мислення. Спостерігаються в'язкість, ту-

горухомість та застрявання думок. Хворий не може перейти

з однієї теми розмови на іншу. Стає надто прискіпливим,

дріб'язковим, егоїстичним. Увага зосереджена на власній осо-

бі, своїх потребах, переважно біологічних, що сприяє розвит-

ку крайнього егоцентризму. Настрій пригнічений. Пацієнти

бувають дратівливими, злопам'ятними, скаржаться, буцімто їх

ображають інші хворі, а медичний персонал неуважний тощо.

За прогресування недуги концентричне недоумство поглиб-

люється. Тоді хворі стають безпорадними, апатичними й ма-

рантичними. їхні інтереси звужуються до задоволення лише

власних інстинктів. Концентричне недоумство спостерігаєть-

ся при епілепсії.

Транзиторна (шизофренічна) деменція характеризується

слабкістю пізнавальних процесів, розвивається поступово й

схильна до прогресування. Хворий не здатний користуватися

операціями мислення не за рахунок порушення пам'яті чи

втрати знань та умінь, а, внаслідок дезінтеграції (дисоціації)

психічних процесів. Такий тип недоумства розвивається на тлі

зниженого енергетичного потенціалу. Попри достатній рівень

формальних знань, діяльність хворих є непродуктивною, і тому

вони соціально дезадаптовані. Інколи можуть здивувати влуч-

ним зауваженням, дотепним словом тощо. Після відповідного

лікування стан хворих поліпшується, але після чергового заго-

стрення хвороба поглиблюється. Транзиторна деменція буває

при шизофренії.

Олігофренія (природжене недоумство, недорозвинення

інтелекту) є збірною групою різних за етіологією, патоге-

Частина друга

Загальна психіатрія

незом та клінічним проявом непрогредієнтних патологіч-

них станів. Загальною ознакою їх є наявність природженого

чи набутого в ранньому дитинстві загального та психічного

недорозвинення з переважанням інтелектуальної недостат-

ності.

Загальні ознаки олігофренії:

1. психопатологічна структура недоумства з тотальністю пси-

хічного недорозвитку та переважанням слабкості абстрактного

мислення;

2. непрогредієнтність інтелектуальної недостатності;

3. сповільнений темп психічного розвитку індивідуума.

За ступенем психічного недорозвинення та клінічної карти-

ни недоумства виділяють такі форми олігофренії: дебільність,

імбецильність, ідіотія.

Дебільність (лат. debilis — слабкий, немічний) є легким сту-

пенем психічного недорозвинення, що наближається до се-

редньої норми. Хворі не здатні абстрактно мислити, робити

узагальнення, утворювати складні поняття. У них переважає

конкретно-описовий тип мислення. Вони не розуміють ситуа-

цію в цілому. Сприйняття неточне, увага нестійка. Програму

загальноосвітньої школи засвоїти не можуть, особливо з мате-

матики. Часто залишаються на другий рік у класі. Значно лег-

ше дається навчання в допоміжній спеціальній школі. Із склад-

ною роботою вони не справляються, потребують допомоги з

боку старших. Легко піддаються навіюванню, через що потра-

пляють під чужий вплив. Інтелектуальний коефіцієнт (IQ) до-

рівнює 70—50.

Імбецильність (лат. imbecillus — незначний, такий, що по-

требує опори) — середній-ступінь затримки психічного розви-

тку. Пізнавальна функція порушена більшою мірою, ніж при

дебільності. Не можуть формувати поняття, абстрактно мис-

лити. Набувають навичок із самообслуговування (одягання,

елементарна охайність тощо). Розуміють просту мову і са-

мі оволодівають невеликим запасом слів. Послуговуються ду-

же короткими реченнями (іменник, прикметник, дієслово).

Засвоюють новий матеріал лише на рівні конкретних уявлень.

До повноцінного самостійного мислення не здатні через не-

можливість узагальнювати. Тому адаптація можлива лише в

звичних ситуаціях. Чужі мову, міміку, жести хворі розуміють

у межах повсякденного життя. Потребують нагляду. Інте-

Глава 12

Розлади інтелекту

реси досить примітивні й стосуються винятково задоволення

фізіологічних потреб. Поведінка їхня залежить від афектив-

ного стану й сили потягів. Інтелектуальний коефіцієнт дорів-

нює 49—20.

Ідіотія (грец. ideoteia — невігластво, своєрідність) — най-

тяжчий ступінь природженого недоумства, що характеризу-

ється нездатністю до пізнавальної діяльності. У таких осіб

різко обмежене сприйняття, вони не можуть мислити і гово-

рити. Промовляють лише окремі звуки. Не розуміють інших

людей, не впізнають навіть близьких родичів, не розрізняють

їстівне і неїстівне. Вираз обличчя тупий. Пізно починають

ходити, інколи пересуваються поповзом. Не набувають на-

вичок щодо самообслуговування, неохайні. Інколи спостері-

гаються афекти гніву (кусаються, плюються). Нерідко у них

виявляють природжені фізичні вади. Інтелектуальний коефі-

цієнт — до 20.

Для діагностики розумової відсталості, особливо легкого

та помірного ступенів, треба, крім опису клінічної картини,

застосовувати шкільний, соціальний та психометричний кри-

терії.

Шкільний критерій. Діти з легким ступенем розумо-

вої відсталості можуть навчатися в школі або відстають від ро-

весників на два роки до дев'ятирічного віку і на три — після

дев'яти.

Соціальний критерій. Слід оцінити можливість само-

стійно існувати, забезпечити своє життя. Особи в стані легкої

розумової відсталості можуть працювати самостійно, в ста-

ні помірної — виконувати нескладну роботу під контролем ін-

ших. Потребують нагляду та опіки.

Психометричний критерій. Визначають інтелектуаль-

ний коефіцієнт за допомогою патопсихологічних тестів (метод

Векслера).

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Визначення поняття "інтелект".

2. Недорозвиток психіки — олігофренія.

3. Набуте слабоумство — деменція.

4. Лакунарне (парціальне) недоумство. Нозологічна специфіч-

ність.

5. Тотальне (дифузне) недоумство. Нозологічна специфічність.

Частина друга Загальна психіатрія

Глава 13

ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ

СИНДРОМИ

Хвороба ніколи не проявляється окремим симптомом. Під

час аналізу її клінічної картини помічають взаємопов'язані сим-

птоми, що утворюють синдром. Будь-який хворобливий про-

цес має певну динаміку, і в межах синдрому завжди існують

симптоми, котрі вже сформувалися, а також ті, що перебува-

ють у стадії становлення.

Синдром — це сукупність взаємопов'язаних симптомів, що

мають спільний патогенез.

У синдромі співіснують як позитивні психічні розлади (ас-

тенічні, афективні, невротичні, маячні, галюцинаторні, ката-

тонічні, судомні), так і негативні (деструкція, випадіння, де-

фект). Позитивні симптоми завжди варіабельні, негативні —

інваріантні.

У синдромі виділяють симптоми першого (провідні), друго-

го (головні) і третього (другорядні) рангів. Такий розподіл до-

зволяє розглядати їх у динаміці захворювання. У процесі діаг-

ностики лікар виявляє у конкретного хворого специфічну для

даної хвороби симптоматику. Наприклад: не просто астенію, а

астенію, що відображує особливості хвороби (атеросклеротич-

ну, травматичну, постінфекційну тощо); не деменцію взагалі,

а атеросклеротичну, епілептичну, паралітичну і т. ін.

Синдром — етап перебігу хвороби. Нозологічна специфіка

синдромів непостійна. Один і той самий синдром може спо-

стерігатися при різних захворюваннях. Так, зовсім не мають

специфіки такі синдроми, як астенічний, кататонічний, кома-

тозний. Специфічність дизмнестичних синдромів і органічно-

го психосиндрому досить виражена. Синдроми при хворобах

однієї і тієї самої етіології можуть відрізнятися один від одно-

го, і, навпаки, існує багато однакових синдромів, що виника-

ють з різних причин.

Нижче наведено короткий опис основних синдромів, що

найчастіше спостерігаються в клініці психічних захворю-

вань.

Глава 13

Психопатологічні синдроми

КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ

ПСИХОПАТОЛОГІЧНИХ СИНДРОМІВ

I. НЕВРОТИЧНІ:

• астенічний;

• обсесивні;

• сенестопатично-іпохондричний;

• істеричні;

• деперсоналізації;

• дереалізації.

II. АФЕКТИВНІ:

• маніакальний;

• депресивний;

• дисфоричний.

III. ГАЛЮЦИНАТОРНО-МАЯЧНІ:

• галюцинаторний;

• паранояльний;

• парафренічний;

• параноїдний;

• психічного автоматизму Кандинського — Клерамбо;

• Капгра.

IV. ПАТОЛОГІЇ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ:

• кататонічний;

• гебефренічний.

V. ПРОДУКТИВНОГО РОЗЛАДУ СВІДОМОСТІ

(ПОТЬМАРЕННЯ):

• деліріозний;

• онейроїдний;

• аментивний;

• delirium acutum;

• присмерковий стан свідомості:

амбулаторний автоматизм;

транс;

сомнамбулізм;

фуга.

VI. ПОРУШЕННЯ ГЛИБИНИ ЯСНОСТІ (ВИМКНЕННЯ)

СВІДОМОСТІ:

• обнубіляція;

• оглушення;

Частина друга Загальна психіатрія

• сомнолентність;

• сопор;

• кома.

VII. ОРГАНІЧНОГО УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:

• органічний психосиндром;

• корсаковський (амнестичний);

• паралітичний (псевдопаралітичний);

• лобний.

VIII. СУДОМНІ:

• великий судомний напад;

• адверзивний судомний напад;

• малі судомні напади:

абсанс;

пропульсивні напади;

салам (напади);

блискавичні напади;

клонічні пропульсивні напади;

ретропульсивні напади;

клонічні ретропульсивні напади;

рудиментарні ретропульсивні напади;

пікнолепсія;

імпульсивні напади;

акінетичні напади;

судомні синдроми;

• напади Джексона (джексоновські);

• істеричний напад.

НЕВРОТИЧНІ СИНДРОМИ

Астенічний синдром (астенія) — стан підвищеної психічної

і фізичної втомлюваності, надмірної дратливості, слабкодухості

та нестійкого настрою у поєднанні з вегетативною симптомати-

кою і порушеннями сну. Симптоми астенії менше помітні вра-

нці і підсилюються в другій половині доби, особливо ввечері.

Якщо в клінічній картині астенії переважають запальність,

вибуховість, нестриманість, нетерплячість, відчуття внутріш-

нього напруження, тоді йдеться про. гіперстенічну астенію,

Коли ж, крім згаданих вище симптомів, є ще й прояви психічної

втомлюваності, тоді мова про астенію із симптомами подраз-

нювальної слабкості. В разі домінування не тільки психічної,

Глава 13

Психопатологічні синдроми

але й фізичної стомлюваності, відчуття безсилля астенію кла-

сифікують як гіпостенічну, найтяжчу її форму.

Астенічний синдром часто спостерігається не тільки при пси-

хічних захворюваннях, але й при більшості соматичних.

За поєднання астенії з депресією, іпохондрією або рухаль-

ною загальмованістю йдеться про астенодепресивний, астено-

іпохондричний та астеноакінетичний синдроми.

Обсесивний синдром (синдром нав'язливих станів, ананка-

стичний) проявляється різноманітними обсесіями (нав'язливі

думки). Обсесії найчастіше характеризуються фобіями (нав'яз-

ливі страхи), нав'язливими рахунком, сумнівами, спогадами,

"розумовою жуйкою". У клініці переважають фобії іпохонд-

ричного змісту: кардіо-, канцеро-, сифіло-, снідо-, танато-, но-

зо-, фобо-, а також клаустро-, агорафобія тощо.

Крім нав'язливих ідей і страхів можуть спостерігатися на-

в'язливі дії (частіше у дітей): покашлювання, піднімання брів,

плечей, намагання смоктати палець, гризти нігті (оніхофагія),

посмикувати волосся (трихотиломанія) та ін. Можуть бути пев-

ні ритуали — пов'язані з фобіями нав'язливі рухи і дії, що змен-

шують інші нав'язливості.

Розуміючи безглуздя й необґрунтованість згаданих звичок,

хворий все ж таки не позбувається їх, і вони впливають на його

поведінку. Пацієнт, доклавши вольового зусилля, спроможний

подолати хворобливі переживання.

Обсесії спостерігаються при неврозі нав'язливих станів,

психастенічній психопатії, шизофренії, органічних уражен-

нях головного мозку.

Сенестопатично-іпохондричний синдром — невротичний

синдром, що проявляється різноманітними, досить неприємни-

ми, болісними, нестерпно тяжкими відчуттями. Хворий може

скаржитися на печіння, стискування, переливання, стягуван-

ня, набухання тощо у різних частинах тіла, внутрішніх орга-

нах (сенестопатії). З'являються іпохондричні надцінні ідеї —

порушення суджень. Хворий "виявляє" в себе ознаки тяжкої

невиліковної недуги. Вони виникають на реальному ґрунті,

але пацієнт інтерпретує ці обставини однобоко, перебуває в

стані емоційного напруження. Причини хворобливих відчут-

тів неможливо виявити об'єктивними методами дослідження.

Сенестопатично-іпохондричний невротичний синдром ха-

рактерний для невротичних розладів, переважно неврастенії

та істерії.