Момот Т.В. Фінансовий менеджмент
Подождите немного. Документ загружается.
141
З одного боку зростання
частоти вкладень резервів у
фінансові інструменти знижує
величину середнього залишку
грошових коштів.
З іншого, вкладення коштів у
фінансові інструменти теж
пов’язано з витратами коштів, а
збільшення періоду вкладень
приводить до втрати доходу.
Модель Баумоля побудована на основі таких припущень:
Сукупні витрати на
формування залишку
грошових коштів
Втрата альтернативних
доходів внаслідок
збільшення періоду
зберігання коштів
Витрати на вкладення
коштів у цінні папери
Оптимальний
розмір грошового
залишку
Грошовий
залишок
Витрати
Відповідно до моделі Баумоля максимальний (ГК
МАКС
) та середній
(ГК
СЕР
) залишок грошових коштів підприємства визначаються за
формулами:
АД
ПЛЦП
МАКС
В
ГКВ
ГК
2
; (6.66)
2
МАКС
СЕР
ГК
ГК
, (6.67)
де В
ЦП
– витрати на здійснення однієї операції з вкладення коштів у
цінні папери, тис. грн.;
ГК
ПЛ
– обсяг використання коштів у плановому періоді, тис. грн.;
В
АД
– втрата альтернативних доходів внаслідок збільшення терміну
зберігання грошових коштів.
142
Одним з суттєвих недоліків розглянутої моделі є припущення про
стабільність надходження грошових коштів, однак вказаний недолік можна
усунути, за умов використання моделі Міллера-Орра.
Базовим положенням цієї моделі є припущення про можливість
коливання розміру грошового залишку в межах мінімального та максимального
значення. При цьому, мінімальне значення приймається на рівні страхового
залишку, а максимальне – втричі перевищує його розмір.
Важливою умовою застосування моделі є вкладення грошових коштів у
цінні папери тоді, коли їх значення досягає максимального рівня. У разі
зниження до мінімального рівня (страхового залишку) відбувається зворотній
процес – поповнення грошового залишку здійснюється за рахунок реалізації
частини цінних паперів.
ГК
МІН
Грошові
кошти
Періоди
ГК
CЕР
Зміни
грошового
залишку
ГК
MAКС
Вкладення
коштів у
цінні
папери
Поповнення
коштів
143
Для визначення оптимального розміру залишків грошових коштів
підприємства розглянуті вище моделі доцільно використовувати одночасно, з
метою забезпечення більш високого рівня обґрунтованості отриманих
результатів. Крім того, застосування наведених підходів потребує врахування
специфіки вітчизняних підприємств, переважна більшість яких
характеризується вкрай низьким рівнем показників ліквідності, оскільки
керівництво, як правило не приділяє належної уваги питанням планування
залишку грошових коштів.
Модель Міллера-Орра передбачає розрахунок відстані між
мінімальни та максимальним значенням залишком грошових коштів
(В
МІН-МАКС
). При цьому використовується співвідношення:
3
2
4
3
3
АД
ГКЦП
МАКСМІН
В
В
В
, (6.68)
де В
ЦП
– витрати на здійснення однієї операції з вкладення коштів у
цінні папери, тис. грн.;
σ
2
ГК
– середнє щоденне коливання обсягу грошових коштів;
В
АД
– втрата альтернативних доходів внаслідок збільшення терміну
зберігання грошових коштів.
Використання розрахованого вище показника дає змогу визначити
максимальний та оптимальний розмір залишків грошових коштів.
МАКСМІНМІНМАКС
ВГКГК
;
3
МАКСМІН
СЕР
В
ГК
, (6.69)
Третій етап пов'язаний з розробкою та реалізацією системи
заходів контролю за використанням грошових коштів підприємства,
з метою забезпечення його поточної платоспроможності.
144
Встановивши оптимальне співвідношення між обсягами інвестування
грошових коштів у цінні папери та зберігання їх на рахунках, необхідно
перейти до реалізації заходів з підвищення платоспроможності підприємства.
При цьому в якості критеріїв ефективності системи контролю необхідно
дотримуватися таких умов:
Умови забезпечення
платоспроможності
підприємства
Залишок грошових
коштів на рахунках
підприємства
перевищує розмір
термінових
зобов’язань
підприємства
Сукупний розмір
грошових коштів
та дебіторської
заборгованості
підприємства
перевищує величину
його поточних
зобов’язань.
Дотримання перелічених умов у комплексі з застосуванням
моделей оптимізації грошових коштів підприємства дозволить
суттєво підвищити ефективність їх використання у
короткостроковому періоді, що позитивно позначиться на
ефективності діяльності підприємства в цілому.
145
6.8. Управління необоротними активами підприємства. Управління
основними засобами, нематеріальними активами
Управління нематеріальними активами
підприємств – це система обґрунтування та реалізації
управлінських рішень, що стосуються вибору,
придбання (створення), оцінки та використання
нематеріальних активів, з метою підвищення
ефективності їх використання та діяльності
підприємства.
Суб’єктами управління виступають менеджери
підприємства, а об’єктами – його нематеріальні
активи.
Перший етап: розгляд варіантів придбання нематеріальних активів
різних видів – здійснюється на основі їх класифікації за різними ознаками.
Згідно з класифікацією наведеною у П(С)БО № 8 «Нематеріальні активи»,
означені економічні ресурси відображаються підприємством за такими
групами:
В сучасних умовах здійснення господарської діяльності
зростає значення знань, як ключового економічного
ресурсу, оскільки втілення принципово нових ідей
приводить до створення нематеріальних активів,
використання яких дозволяє підприємству зміцнити
конкурентні позиції шляхом виробництва
високотехнологічної продукції.
Нематеріальні активи – немонетарні активи, які не мають матеріальної
форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства) та
утримуються підприємством з метою використання протягом періоду
більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один
рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду
іншим особам.
ЕТАПИ СТВОРЕННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ
146
Нематеріальні активи підприємства
права користування майном
права користування природними ресурсами
права на знаки для товарів та послуг
права на об’єкти промислової власності
авторські та суміжні права
незавершені капітальні вкладення у нематеріальні активи
інші нематеріальні активи
Методи витратного підходу дозволяють визначити вартість активів,
що створюються підприємством з метою внутрішнього використання.
Вибір нематеріальних активів значною мірою залежить від галузевої
специфіки підприємств і особливостей їх господарської діяльності.
Критеріями вибору є економічний ефект від використання активів, та
їх ефективність, що визначаються на основі співставлення вартісних
характеристик.
Другий етап: визначення вартості нематеріальних активів
підприємства – пов’язаний з використанням методів їх оцінки, що
розроблені в межах витратного, та доходного підходів.
147
Методи доходного підходу передбачають визначення вартості
нематеріальних активів, виходячи з перспектив їх використання, що найбільш
повно характеризуються грошовими потоками. Залежно від способу
перетворення грошових потоків у величини вартості, методи доходного підходу
поділяють на:
Характеризуючи їх особливу увагу слід звернути на метод капіталізації
додаткових прибутків, що дозволяє визначити економічний ефект від
використання нематеріальних активів на основі порівняння прибутковості
активів підприємства що використовує нематеріальні активи, та середньої
Вартість активів при цьому визначається як загальна
величина витрат на створення, або придбання
аналогічних за призначенням об’єктів. У першому
випадку має місце застосування методу вартості
створення, а у другому – методу вартості заміщення.
Варто відзначити, що метод вартості заміщення за своїм
змістом близький до ринкових методів оцінки, що
базуються на порівнянні аналогічних об’єктів.
методи
дисконтування
грошових потоків
методи капіталізації економічного
ефекту від використання
інтелектуальних активів
Суттєва різниця між цими методами полягає в тому, що у разі
дисконтування вартість нематеріальних активів визначається як
загальна величина дисконтованих грошових потоків за період їх
використання; а при застосуванні методів капіталізації трансформація
економічного ефекту у величини вартості здійснюється за допомогою
ставки капіталізації.
148
прибутковості групи підприємств певної галузі, звітність яких не свідчить про
використання нематеріальних активів.
Розглядаючи метод капіталізації додаткових прибутків, необхідно
акцентувати увагу на показникові ∆Р
П
і
. Саме цей показник є критерієм
ефективності використання підприємством нематеріальних активів.
Залежно від значення ∆Р
П
і
керівники підприємства можуть робити висновки
про доцільність їх подальшого використання у господарській діяльності.
Найбільш розповсюдженим методом, що запропонований для визначення
ціни ліцензії є метод звільнення від роялті, який передбачає розподілення
прибутків від продажу ліцензованої продукції між ліцензіатом та ліцензіаром
у відповідності до частки кожного з них, з урахуванням обсягів виробництва
продукції та розміру роялті.
Якщо ΔР
П
і
> 0 – використання нематеріальних активів підвищує
ефективність діяльності підприємства
Якщо ∆Р
П
і
= 0 або близьке до нульового значення – використання
нематеріальних активів не пов’язане з економічним ефектом
Якщо ∆Р
П
і
< 0 – використання нематеріальних активів економічно
недоцільне
Роялті – винагорода власника ліцензії (ліцензіара), за
надання ліцензії іншому суб’єкту господарювання
(ліцензіату). Роялті як правило визначається у
відсотках від прибутку ліцензіата від продажу
продукції, що виготовлена з використанням ліцензії.
149
ДОХОДНІ МЕТОДИ ОЦІНКИ
НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА
Назва
методу
Формула
розрахунку
Метод
капіталізації
економічного ефекту
С
СЕР
НА
і
CF
В
, (6.70)
Метод
дисконтування
грошових потоків
Метод капіталізації
додаткових
прибутків
Метод
звільнення від роялті
n
t
t
t
НА
r
СF
В
1
1
, (6.71)
n
t
t
ttt
НА
r
RQP
В
1
1
, (6.73)
С
i
П
i
НА
і
АP
В
, (6.72)
Умовні позначення
CF
CЕР
– середньорічний грошовий потік від використання
нематеріального активу, тис. грн.; і
С
– ставка капіталізації; В
НА
–
вартість нематеріального активу, тис. грн.; CF
t
– грошовий потік від
використання нематеріального активу за певний період тис. грн.; t –
термін використання нематеріального активу, років; r – ставка
дисконтування; А
і
– активи підприємства, тис. грн.; Р
і
П
– показник
перевищення прибутковості активів підприємства, що використовує
певний вид нематеріальних активів над середньою прибутковістю
підприємств, які не використовують такі активи, тис. грн.; Р
t
–
розрахункова ціна одиниці продукції, що випущена за ліцензією у
році t, тис. грн.; Q
t
–
обсяг виробництва продукції в році t, ум. од; R
t
–
ставка роялті, частка одиниці.
150
У більшості випадків для оцінки нематеріальних активів застосовується
декілька методів, що дозволяє суттєво підвищити економічну обґрунтованість
результатів оцінки.
Роялті може сплачуватися загальною сумою, або на
основі періодичних внесків. У першому випадку платіж
називається паушальним. Сплата роялті за певний
період теж є досить розповсюдженою. Крім того,
останнім часом набуває розповсюдження комбінований
спосіб сплати роялті – певну частку ліцензіат сплачує
одразу, а решту – періодично. Метод звільнення від
роялті зветься так тому, що при його застосуванні
підприємство, що володіє ліцензією визначає вартість її
використання, тобто ліцензіар уявляє себе ліцензіатом,
ніби відмовляючись від володіння ліцензією.
Метод звільнення від роялті є найбільш специфічним
серед методів доходного підходу, оскільки відображає
особливості ліцензій як виду нематеріальних активів,
використання якого досить поширене у таких сферах як
використання природних ресурсів, франчайзинг, та
інших.
Методи витратного підходу також можуть успішно застосовуватися
для визначення вартості активів, що можуть створюватися і
використовуватися виключно підприємством. Собівартість об’єкту
нематеріальних активів складається при цьому з видатків на матеріали та
послуги (М), видатків на заробітну плату працівників (ЗП), інших видатків
(І), та накладних витрат (НВ), які можна віднести до конкретного активу.
Таким чином вартість нематеріального активу (В
на
), виходячи з положень
МБО 38, можна визначити за формулою.
НВІЗПМВ
на
, (6.74)