Мочаліна З.М., Склярук Н.І., Федоренко І.А. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

вартості додаткового продукту, підсумковий показник, результат фінансово-

господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання.

На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:

− результати, тобто ефективність його фінансово-господарської

діяльності;

− сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством

умови обліку фінансових результатів.

Прибуток суб’єктів господарювання – це показник, що формується на

мікрорівні. Прибуток народного господарства – це результат діяльності

окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних

зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

Методика визначення прибутку підприємств застосовується відповідно до

стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні з 2000 р.

Облік і визначення фінансових результатів - прибутку (збитку)

проводяться за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у

тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з

виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність

поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

залежить від виконання основної діяльності суб'єктів господарювання.

Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від

виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується

регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період

(квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру

реалізації продукції (робіт, послуг), що ним виробляється, та одержання інших

доходів. Згідно із законодавством України момент реалізації визначається за

датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою

фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів

покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах

реальне формування прибутку підприємства від реалізації продукції (послуг,

робіт) має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли

кошти від покупця (споживача) надходять на банківський рахунок

постачальника (виробника, надавача послуг).

Прибуток від реалізації безпосередньо залежить від двох показників:

обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) й собівартості. На зміну обсягу

реалізації впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої

продукції, частки прибутку в ціні продукції (робіт, послуг) – рентабельності.

Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції має вплив

не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки

змінюються умовно-постійні витрати (при зміні обсягу виробництва продукції);

витрати на зберігання продукції, інші витрати (при зміні залишків

нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також на прибуток від

реалізації має прибуток у складі ціни виробів. За умов формування ринкової

економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже

немає. Отже створюється можливість збільшення прибутку підприємства за

рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє

відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у

виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації,

змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її

рентабельність, є досить суттєвими.

Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств

визначаються раціональною організацією фінансів, яка має бути побудована

таким чином, щоб забезпечити зростання ефективності виробництва.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи,

способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для

досягнення економічних цілей відповідно до чинного законодавства.

Фінансова діяльність суб’єктів господарювання може бути організована

трьома методами: комерційним розрахунком, неприбутковою діяльністю і

кошторисним фінансуванням. Різниця між окремими методами залежить від

організації фінансової діяльності щодо фінансових ресурсів і джерел їх

формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.

За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується

на таких принципах: саморегулювання, самоокупність і самофінансування. Цим

принципам відповідає

комерційний розрахунок, тобто метод ведення

господарювання, що полягає в постійному порівнянні (у грошовому вираженні)

витрат і результатів діяльності. Його метою є одержання максимального

прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику.

Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових

умов для підприємств визначається основним орієнтиром – прибутком.

Комерційний розрахунок передбачає, що фінансові відносини підприємств

регламентуються державою в основному економічними методами – з

допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної,

протекціоністської політики. Збитки (чи втрачена вигода) підприємства,

одержані внаслідок виконання вказівок державних органів і посадових осіб, які

суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними

органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто

право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію,

як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком,

які фінансові ресурси формувати і як їх використовувати. Повна самостійність

підприємств, однак, не означає відсутності будь-яких правил їхньої поведінки.

Ці правила розроблені й законодавчо закріплені відповідними нормативними

актами. Таким чином, підприємства можуть приймати рішення самостійно

тільки в рамках чинних законів.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну

відповідальність за результати діяльності й своєчасне виконання своїх

зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За

своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами.

При невиконанні зобов'язань до нього застосовується система фінансових

санкцій. Реально самостійне підприємство покриває свої втрати й збитки за

рахунок фінансових резервів, системи страхування і за рахунок власного

прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним

використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням

навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва та ін.

Суб’єкти господарювання формують партнерські взаємовідносини з

банками й страховими компаніями, вони є рівноправними партнерами, які

організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки

не надають підприємствам безкоштовних і безстрокових кредитів.

Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських

рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні

ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання,

створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом й державними

цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в

організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові

збори й внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств

у розвитку виробництва й підвищенні його ефективності. Бюджетні

асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та

субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних

коштів.

Розвиток ринкової економіки не виключає функціонування державної

власності. До державного сектора належать ті підприємства, установи й

організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету.

Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, де держава є

основним держателем корпоративних прав (електроенергетика, вугільна

промисловість, машинобудування та ряд інших). Державна власність, проте, не

зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів

господарювання.

Законом України «Про господарські товариства» передбачена можливість

реєстрації різних видів товариств. Найбільш розповсюдженою формою

господарювання у ринковій економіці є акціонерне товариство. Розрізняють

акціонерні товариства закритого й відкритого типів. Акціонерне товариство

закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який

член товариства не може продати своєї частки без згоди інших акціонерів, які

мають переважне право на придбання цієї частки. Акціонерне товариство

відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення

відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд

продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Поширеною формою товариств є товариство з обмеженою

відповідальністю (ТОВ). Кожен з учасників такого товариства вносить певний

пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні

товариства. Надалі відповідальність учасника ТОВ обмежується його внеском.

Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його

активах. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних

від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з

обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті

визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між

членами ТОВ відповідно до їхніх внесків.

Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі

кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те,

що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників.

В організаційній та управлінській роботі підприємств особливе місце

займає фінансова діяльність.

Фінансова діяльність – це система використання різних форм і методів

для фінансового забезпечення функціонування підприємств і досягнення ними

поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує

життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких

завдань:

– фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

– пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності

й платоспроможності;

– виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання,

бюджетом, банками;

– мобілізація фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для фінансування

виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

– контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням

фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними

напрямками:

– фінансове прогнозування та планування;

– аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

– оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною

організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів і фінансовими

відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному

використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних

цілей підприємства.

Фінансовий механізм підприємства – це система управління фінансами,

призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з

метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності.

Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх

фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит,

бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших

фінансових важелів.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення

фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків

інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій з цінними паперами;

налагодження оптимальних стосунків з фінансово-кредитною системою,

суб'єктами господарювання.

Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному

підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування

ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття

короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах

доцільно використовувати кредити банків. Здійснюючи великі капітальні

вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Але таку

рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили

фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів,

урахували можливі зміни кон'юнктури й впевнені в порівняно швидкій та

вигідній реалізації цінних паперів підприємства.

Фінансисти зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів,

необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання

фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями,

цільовими фондами, суб'єктами господарювання.

Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із стадій

виробництва ще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації

продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний

фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів, яка

забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів,

незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання

виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного

інвестування необхідно визначити потребу в позикових коштах.

При тимчасовому дефіциті власних оборотних коштів підприємство

звертається в банк з метою одержання кредитів.

Управління фінансами виключає також сферу фінансового забезпечення

капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та

розширення підприємств. У цьому разі фінансисти повинні точно визначити:

власні джерела фінансування капітальних вкладень, передусім амортизаційні

відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії

цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.

Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є

забезпечення формування і правильного розподілу виручки від реалізації

продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного

фонду, валового й чистого доходу.

Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів

для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості.

Тому своєчасне й повне надходження виручки від реалізації продукції має

постійно контролюватись фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування сьогодні є найважливішим елементом витрат

на виробництво та основним джерелом відтворення основних фондів.

Управління формуванням і використанням амортизаційних відрахувань,

особливо в разі застосування прискореної амортизації є важливою стороною

фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне

виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими

фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб'єктами

господарювання.

Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні

терміни платежів з кожного виду податків та інших обов'язкових внесків.

Несвоєчасне й неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє

застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції

можуть стати причиною значних позареалізаційних витрат, чого ні в якому разі

не повинен допускати фінансовий менеджер підприємства.

Управління фінансами підприємств включає також сферу формування,

розподілу й використання прибутку, який залишається в розпорядженні

підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних

інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово-

господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді

податків, підприємство - у вигляді чистого прибутку, а працівники - від

розподілу й використання частини прибутку. Від регулювання розподілу

чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість

подальшого збільшення прибутку.

Інформаційні дані щодо фінансової діяльності суб’єкта господарювання

можна одержати з його фінансової звітності (як приклад фінансова звітність

акціонерного підприємства закритого типу наведена в додатках).

Державні й комунальні підприємства, організації і управління, витрати

яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Бюджетні організації фінансуються за кошторисами. На кошторисному

бюджетному фінансуванні утримуються:

− заклади охорони здоров’я;

− освітні заклади;

− заклади культури;

− заклади соціальної сфери;

− заклади міністерства оборони, СБУ й прикордонні війська;

− МВС;

− органи законодавчої та виконавчої влади;

− суди, органи прокуратури.

Кошторис – фінансовий план установи, який визначає цільові напрямки й

щомісячний розподіл бюджетних коштів, що направляються на утримання

підприємств і організацій та здійснення централізованих заходів

господарського і культурного розвитку.

Основні статті кошторису:

1) заробітна плата і нарахування;

2) канцелярські й господарські товари;

3) службові поїздки і відрядження;

4) витрати на навчання, науково-дослідні роботи, придбання книг для

бібліотеки;

5) стипендії;

6) витрати на харчування;

7) придбання медикаментів;

8) придбання обладнання і інвентарю;

9) придбання м’якого інвентарю та обмундирування;

10) капітальний ремонт будов і споруд;

11) інші витрати.

Кошторис складається на календарний період і затверджується

керівництвом організації вищого рівня не пізніше ніж через місяць після

затвердження відповідного бюджету, за рахунок якого здійснюється

фінансування.

Планування кошторисів проходить на нормативній основі.

В умовах дефіциту особливого значення набуває жорсткий режим

економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з чим фінансування

провадиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а в міру виконання

показників за штатами, контингентом і забезпеченнях видатків на заробітну

плату, харчування, медикаменти, стипендії і обмеження видатків на суто

господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання і

інвентарю та інших видатків.

Нормування витрат бюджету проводиться як за натурально-

матеріальними, так і грошовими нормами.

Натуральні, або матеріальні норми

відображають розміри витрат матеріалів, палива, електроенергії, продуктів

харчування, води і т.д. на планову одиницю в натуральному вираженні,

наприклад, витрати умовного палива (вугілля, газ, торф, дрова) на 1 кубометр

будівлі або денна кількість продуктів харчування на одну дитину в дитячих

садках чи одного хворого у лікувальному закладі.

Грошові норми визначають

також розміри коштів, необхідних на харчування дітей, хворих з розрахунку на

день і на паливо, електроенергію, воду і т. п. Тепер грошові норми є суто