Мочаліна З.М., Склярук Н.І., Федоренко І.А. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

1 2

порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і

фінансової звітності; організацією функціонування ринку

цінних паперів; здійсненням заходів з мобілізації коштів через

систему державного кре

диту та управління державним боргом;

забезпеченням фінансових відносин держави з іншими

країнами, міжнародними організаціями і фінансовими

інституціями; організацією і здійсненням фінансового

контролю в країні.

Проведення у країні економічних реформ передбачає

розширення функцій Мінфіну за рахунок розробки

макроекономічної стратегії та макроекономічного

прогнозування; податкової та фіскальної політики; митної

політики й організація митної справи; забезпечення стабільності

державних фінансів; організації і контролю за страховою

діяльністю; сприяння розвитку місцевого самоврядування і

реформування міжбюджетних відносин та ін.

Державна

контрольно-

ревізійна служба

організує роботу контрольно-ревізійних підрозділів щодо

проведення ревізій і перевірок, узагальнюючи їх наслідки. У

випадках, передбачених законодавством, повідомляє про них

органам законодавчої та виконавчої влади. Проводить ревізії та

перевірки фінансової діяльності, стану і збереження коштів,

матеріальних цінностей, достовірності обліку й звітності в

міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших

органах державної виконавчої влади, в державних фондах,

бюджетних установах, а також на підприємствах і в

організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних

валютних фондів; правильності витрачання державних коштів

на утримання місцевих органів державної виконавчої влади,

закордонних установ і організацій, що фінансуються за рахунок

держбюджету і ін..

Державне

казначейство

управління коштами Держбюджету та позабюджетними

коштами шляхом організації і контроль їх виконання (в

національній і іноземній валюті), фінансування видатків,

ведення касового обліку коштів держбюджету і позабюджетних

фондів, складання звітності, передбаченої законодавством,

управління державним боргом (внутрішнім і зовнішнім),

розподіл відрахувань від загальнодержавних податків і

обов’язкових платежів між держбюджетом країни та

територіальними одиницями згідно законодавчо затвердженим

нормативам, розробка нормативно-методичних документів з

питань бух обліку, звітності та організації виконання бюджетів

всіх рівнів, обов’язкових для всіх підприємств, установ і

організацій, що використовують бюджетні і позабюджетні

фонди.

Державна

податкова

адміністрація

реалізує податкову політику держави шляхом розроблення

проектів податкового законодавства, контролює правильність

нарахування і сплати податків, та ін. обов’язкових платежів,

1 2

обліковує платників податків і надходжень платежів до

бюджету, накладає штрафні санкції і адміністративні стягнення

на порушників податкового законодавства, проводить

роз’яснювальну роботу серед платників податків, бере участь у

міжнародному співробітництві щодо оподаткування.

Рахункова палата

Верховної ради

здійснює підвідомчий контроль за складанням і виконанням

Держбюджету, аналізує державну бюджетну політику держави,

проводить контроль у сфері державного кредиту і грошово-

кредитної політики.

Національний банк Регулює грошовий обіг і організує ефективне функціонування

грошово-кредитної системи, виконує агентські послуги держави

щодо цінних паперів, обслуговування державного боргу,

організує касове виконання бюджету, проводить міжнародні

розрахунки держави, здійснює валютне регулювання.

Міжбанківська

валютна біржа

проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют, внаслідок

яких ціни, сформовані біржею, визначають ринковий курс

валют як наслідок впливу попиту і пропозиції на національну

чи іноземні валюти. Вплив Національного банку на ринковий

курс національної валюти здійснюється завдяки участі його в

торгах (скупка тієї чи іншої валюти або валютні інтервенції).

Державна комісія з

цінних паперів та

фондового ринку

організовує функціонування ринку цінних паперів: проводить

реєстрацію випуску цінних паперів, регулює їх кругообіг,

забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії

фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними

паперами, здійснює контроль за діяльністю суб'єктів ринку

цінних паперів - емітентів, інвесторів, фінансових посередників,

фондових бірж відповідно до чинного законодавства.

Фондова біржа – проводить операції з цінними паперами, організуючи

функціонування вторинного ринку. Через неї може

здійснюватись також первинне розміщення цінних паперів.

Розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів (якщо

вторинний ринок функціонує поза біржею).

– проводить котирування акцій підприємств, створюючи

систему незалежної і об'єктивної оцінки діяльності акціонерних

товариств.

Фінансові

посередники

виконують на ринку цінних паперів роль сполучної ланки між

емітентами цінних паперів (проводять випуск та розміщення

цінних паперів на фінансовому ринку) та інвесторами

(проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод).

Пенсійний фонд акумулює і доцільно розміщує кошти, призначені для

пенсійного забезпечення, проводить нарахування пенсій і

проведення їх виплат. Пенсійний фонд як орган управління має

відповідні повноваження з контролю за повнотою і

своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Фонд соціального

страхування

акумулює і доцільно розміщує кошти фонду, проводить

нарахування виплат (пільг, страхових виплат та ін.), контролює

своєчасність і правильність сплати внесків юридичними й

1 2

фізичними особами.

Страхові компанії укладають страхові угоди, приймають і виплачують

відшкодування за страховими платежами, інвестують

тимчасово вільні кошти. До їх функцій відноситься розробка

форм, умов і видів страхування, розмірів страхових тарифів.

Аудиторська

палата (не

являється

фінансовим

органом)

Організовує незалежний фінансовий контроль, видає ліцензії

юридичним і фізичним особам на право проведення

аудиторської діяльності, контролює дотримання вимог

законодавства щодо аудиторського контролю.

Слід сказати, що Міністерство фінансів має розгалужену регіональну

структуру, до якої входять: Міністерство фінансів АР Крим, обласні й міські (м.

Києва і Севастополя) фінансові управління, районні й міські (міст

республіканського та обласного підпорядкування) фінансові управління і

відділи, що мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони

підпорядковуються відповідному фінансовому органу вищого рівня (наприклад,

районні фінансові відділи - обласному фінансовому управлінню), а

горизонтально - місцевим органам державного управління (входять до складу

відповідних державних адміністрацій).,

Державна контрольно-ревізійна служба (входить до складу Мінфіну)

складається з Головного контрольно-ревізійного управління України,

контрольно-ревізійних управлінь у АР Крим, областях, містах Києві й

Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах,

містах і районах у містах. Спеціалізується на здійсненні фінансового контролю.

Система фінансів в Україні тільки в 90-х роках почала формуватися як

національна, створюючи якісно нову фінансову систему, яка б стимулювала

високоефективну працю, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини,

стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого

суспільства, підйому життєвого рівня народу.

Перехід економіки України до ринкового типу й перші кроки до

створення національної фінансової системи показують, що держава

орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької

діяльності, на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

Питання до теми:

1. Роль фінансової системи в розвитку економіки.

2. Призначення i специфічні ознаки сфер і ланок фінансової системи.

3. Правове регулювання фінансових відносин.

4. Управління фінансовою системою. Суб’єкти управління фінансами в

Україні, їх функції.

5. Поняття державних фiнансiв. Їх місце в загальній фінансовій системі

держави.

6. Охарактеризуйте кожну ланку сфери державних фiнансiв.

7. Роль фінансової системи у забезпеченні умов економічного зростання

держави.

Література: 14, 20, 22, 27.

СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ 2. «ФІНАНСОВА

СИСТЕМА»

Схема 2.1 – Регіональна структура Міністерства фінансів України

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ

УКРАЇНИ

Міністерство

фінансів АР Крим

Обласні й міські (м. Києва і

м. Севастополя) головні

фінансові управління

Районні й міські фінансові управління та фінансові відділи

Схема 2.2 – Склад органів та інституцій України

Фінансова система України

Міністерство

фінансів

Рахункова

палата

Національний

банк

Державна комісія з

цінних паперів і

фондового ринку

Пенсійний

фонд

Фонд

соціального

страхування

Українська

державна

інвестиційна

компанія

Державна

податкова

адміністрація

Державне

казначейство

Державна

контрольно-

ревізійна

служба

Аудиторська

палата

Аудиторські

фірми

Комерційні

банки

Небанківські

кредитні

установи

Страхові

компанії

Фондові біржі

Інституційні

інвестори

Міжбанківська

валютна біржа

ТЕМА 3. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА І ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

План заняття:

1. Сутність і завдання фінансової політики

2. Складові фінансової політики. Проблеми фінансової політики України.

3. Фінансовий механізм та його функціональні елементи.

4. Фінансовий контроль, управління фінансами.

Функціонування держави пов’язане з певними заходами щодо

економічного і соціального розвитку, тобто в процесі функціонування кожна

держава відпрацьовує свою фінансову політику.

Фінансова політика – це сукупність дій і заходів держави щодо

використання фінансових відносин для забезпечення економічного й

соціального розвитку країни.

Фінансова політика відображається у формах і методах мобілізації

фінансових ресурсів і використання їх на різноманітні потреби держави,

соціальну політику, на розвиток економіки. Основна мета фінансової політики

– оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями

народного господарства, соціальними групами й територіями.

Зміст фінансової політики полягає в наступних заходах:

− розробка загальної концепції фінансової політики, визначення

загальних цілей, завдань, які потрібно вирішити за певний період;

− створення адекватного фінансового механізму, тобто розробка

методів, засобів і конкретних форм організації відносин, за допомогою яких

досягаються поставлені цілі;

Ключові слова: фінансова політика, грошово-кредитна політика,

бюджетна політика, фінансові важелі, фінансовий механізм,

фінансові методи, фінансовий контроль,

− управління фінансовою діяльністю держави і суб’єктів

господарювання, тобто підбір і розстановка кадрів, які здатні вирішити

поставлені завдання і організувати їх виконання.

Залежно від тривалості періоду й характеру поставлених завдань

фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які

визначаються довго- й середньотерміновими перспективами використання

фінансових ресурсів у вирішенні масштабних проблем, при цьому виробляється

тактика – цілі та завдання на поточний момент, тобто вирішуються завдання на

конкретних етапах розвитку суспільства.

Рис. 3.1 – Схема формування фінансової політики держави

Основними завданнями фінансової політики є:

− забезпечення умов для формування максимально можливого обсягу

фінансових ресурсів;

− раціональний розподіл і використання фінансових ресурсів;

− організація регулювання і стимулювання економічного та

соціального розвитку фінансовими методами;

ФІНАНСОВА

ПОЛІТИКА

БЮДЖЕТНА

ПОЛІТИКА

ГРОШОВО – КРЕДИТНА

ПОЛІТИКА

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА

ІНВЕСТИЦІЙНА

ПОЛІТИКА

ПОЛІТИКА УПРАВЛІННЯ

БОРГОМ

ЕМІСІЙНА ПОЛІТИКА

КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

ЦІНОВА ПОЛІТИКА

ВАЛЮТНА ПОЛІИКА

ВІДСОТКОВА

ПОЛІТИКА

ІНВЕСТИЦІЙНА

ПОЛІТИКА

− створення фінансового механізму і його розвиток відповідно до

зміни цілей та завдань;

− створення ефективної і максимально працюючої системи

управління фінансами.

На рис. 3.1 наведена схема формування фінансової політики держави.

Складовими фінансової політики є бюджетна, кредитно – грошова

політика (зміст яких подано на рис. 3.2 і 3.3) й міжнародна політика.

Рис. 3.2 – Сутність бюджетної політики країни

Рис. 3.3 – Сутність грошово-кредитної політики

БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА –

це визначення державою:

джерел формування доходів Держбюджету

пріоритетних напрямків витрат бюджету

допустимих меж розбалансування бюджету

(

бюджетний дефіцит)

джерел фінансування бюджетного дефіциту

принципів взаємовідносин між окремими ланками

бюджетної системи

формування податкової політики, якою:

затверджуються склад і ставки податків, пільги і

санкції за кожним видом податків;

регулюються конфіскаційні й стимулюючі

напрямки як податкової системи у цілому, так і

окремих різновидів податків

забезпечення стійкого

грошового обороту

шляхом управління

емісією, регулювання

інфляції курсу

національної грошової

одиниці

забезпечення своєчасних і

безперебійних розрахунків у

народному господарстві й

різних сферах фінансової

системи на основі

регулювання активності

банківської системи

управління діяльністю

фінансового ринку через

регламентацію емісії та

розміщення державних і

корпоративних цінних

паперів та регулювання їх

обороту

ГРОШОВО – КРЕДИТНА (МОНЕТАРНА) ПОЛІТИКА

включає:

Міжнародна фінансова політика ґрунтується на фінансових і кредитних

зв’язках у сфері міжнародних відносин, пов’язаних як з міжнародним поділом

праці, формуванням і погашенням державного боргу, так і з урахуванням

активності міжнародних фінансових операцій.

Держава захищає власні інтереси шляхом проведення відповідної

митної

і валютної політики, особливості якої визначаються рівнем зацікавленості

держави в розширенні або скороченні імпортних чи експортних операцій.

Центральною проблемою поточного часу і майбутньої фінансової

стабілізації України залишається інфляція. Її негативні соціальні й економічні

наслідки змушують уряди різних країн проводити політику, направлену на

зміцнення національної валюти. Держава завжди приділяла значну увагу

регулюванню грошової маси.

Антиінфляційна політика нараховує безліч

різноманітних грошово-кредитних, бюджетних, податкових заходів, програм

стабілізації і заходів з регулювання і розподілу прибутків.

Залежно від тривалості періоду й характеру завдань фінансова політика

ділиться на

фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це політика, розрахована на довготермінову

перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку.

Фінансова тактика - це поточна фінансова політика, спрямована

вирішення конкретних завдань відповідного періоду для реалізації завдань

фінансової стратегії.

Залежно від рівня законодавчого чи адміністративного регулювання

фінансових відносин щодо розподілу і споживання доходів розрізняють

фінансову політику

жорсткої регламентації (переважна частина фінансових

відносин регулюється на державному рівні законами чи адміністративними

рішеннями, передбачає високий рівень концентрації ВВП);

помірної

регламентації (врівноважує інтереси суспільства, юридичних і фізичних осіб,

що дає змогу стимулювання їх продуктивної діяльності й державних інтересів

щодо впливу на соціально-економічний розвиток країни),

політику мінімальних

обмежень (регламентування державою обмежене, переважна частина

фінансових відносин ґрунтується на договірних засадах окремих суб’єктів).

Основа фінансової політики держави – вибір фінансової моделі

суспільства. Співвідношення між напрямами фінансової політики,

використання її певних типів визначаються характером існуючої на поточний

час фінансової моделі [22].

Залежно від завдань, що вирішуються із залученням фінансової політики,

вона поділяється на політику

стабілізації (спрямована на підтримку

макроекономічної рівноваги на основі стабільних обсягів виробництва і цін),

економічного зростання (розрахована на досягнення щорічного приросту ВВП

з урахуванням потенціалу країни),

стримування ділової активності

(використовується для регулювання економічного циклу для запобігання кризи

надвиробництва або виснаження економіки країни внаслідок надмірних темпів

економічного зростання).

За характером реалізації фінансова політика класифікується на

дискреційну (прийняття державою стимулюючих або стримуючих заходів, що

вирівнюють економічну чи фінансову ситуацію) і

недискреційну (державою

використовуються такі фінансові інструменти, як податки, соціальні виплати,

субсидії та ін.). Оптимальним для збалансованих фінансових відносин є

поєднання дискреційної і недискреційної фінансової політики.

Реалізація фінансової політики здійснюється за допомогою

фінансового

механізму. Це досить складна система впливу на різні сторони фінансової

діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є

взаємовідносини держави щодо розробки і реалізації фінансової політики й

суб’єктів господарювання, які забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий механізм – це сукупність форм і методів створення,

розподілу, використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення

різних потреб держави, господарюючих суб’єктів і населення.

Структура фінансового механізму включає: фінансові методи й фінансові

важелі; нормативне, правове й інформаційне забезпечення.