Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

401

сутність суспільної самототожності визначається панівним у ту

чи іншу епоху засобом масової комунікації.

Так, системі усної комунікації, дописемної культури відповідає

первісне родинно-общинне суспільство. Усний спосіб поширен-

ня обмежує невеликими територіями i соціальними групами

функціонування певної інформації. Унаслідок цього одиницею

людської спільноти виступає окреме плем’я. Засоби виробництва

украй примітивні, новинки, технічні й технологічні знахідки

внаслідок локального поширення інформації не стають здобут-

ком широкого загалу, що й обумовлює вкрай низький рівень

виробництва й продуктивності праці.

Поява писемності, тобто способу фіксувати інформацію в зна-

ках i текстах, що привело до можливості, по-перше, передавати

її на великі відстані, а по-друге, зберігати її для майбутнiх по-

колінь, спричинює перехід суспільства в нову якість – народжу-

ється рабовласницька ера. Новий тип комунікації призводить

до появи держав, поширення здобувають технічні новинки, вдо-

сконалюються засоби виробництва, з’являються люди розумо-

вої праці, поліпшується зброя, що приводить до виникнення

перших імперій.

Вищий рівень організації суспільства й нова історична епоха

починається з винайденням книгодрукування. Книжка дозво-

ляє накопичувати й зберігати тривалий час фундаментальну

інформацію. Зростає й далі продуктивність праці, збільшуєть-

ся кількість освіченості, інтелігенції, розширюються державні

утворення, новий тип комунікації консолідує більші людські

спільноти. Настає епоха феодалізму. В епоху народження капі-

талізму народжуються перші газети, виникає журналістика, яка

ознаменувала стрибок людства в сфері поширення інформації,

відкрилася можливість для спеціалізації великої групи людей для

збирання, обробки й поширення інформації. З розряду стихій-

ного явища вона перетворилася на інституційний.

I, нарешті, дальший розвиток суспільства приводить до по-

яви радіо й телебачення. Людство консолідується в одну спіль-

ноту, інтенсивність нарощування знань дозволяє говорити про

науково-технічну революцію, iнформацiя поширюється прак-

тично миттєво, проблемою є не отримання, а аналіз i узагаль-

нення її. За Г. М. Маклюеном, починається ера «інформаційного

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

402

комунізму». Нагадаємо, що слово «комунізм» походить від латин-

ського «communis», яке перекладається як «спільний».

Власне, епоха ефірних ЗМК i цікавить найбільше Г. М. Маклю-

ена, роздуми над її сутністю стали головним чинником створен-

ня й усієї його концепції. Вiн переходить до розгляду її найваж-

ливіших характеристик, соціальних i психологічних наслідків

новітніх комунікативних процесів.

2. Технічні винаходи виникають з практичної потреби лю-

дини підсилити якийсь із своїх органів. Але, збільшуючи силу

цього органу, технічний пристрій призводить водночас до його

атрофії від бездіяльності. Відбувається поступове відмирання,

«ампутація» людського органу. Таку ж дію справляють на людину

й новітні технічні ЗМК. Але вплив ефірних способів поширення

інформації комплексний, синтетичний.

Сучасні ЗМК посилюють не окремі органи, а розширюють

людські почуття й думки, тобто в цілому свідомість, екстериори-

зують усю центральну нервову систему. Це призводить до важ-

ливих перетворень в соціальному й психічному бутті людини.

Настає ера «технологiчного розширення свідомості».

На людину навалюється великий вантаж зовнішньої інфор-

мації, яку вона не в силі упорядкувати, «перетравити», зробити

внутрішнім надбанням, її сприйняття, психіка, розум виявля-

ються розбалансованими внаслідок активного тиску на неї су-

перечливої, часто протилежно спрямованої інформації. Потік

інформації з електронних ЗМК зростає настільки й стає дедалі

агресивнішим, що людина втрачає здатність до вибірковості,

до опору інформаційній навалі. Довкілля перетворюється для

людини на світ абсурду. Вона остаточно заплутується в мережі

інформаційних каналів, а нова iнформацiя лише ускладнює i без

того складний навколишній світ.

Наш час Г. М. Маклюен назвав «епохою увімкнутої свідомості».

Людина весь час перебуває в полі експансивного тиску на неї

ЗМК. Це спрощує для зацікавлених політичних сил процес ма-

ніпуляції суспільною свідомістю. Електронні ЗМК дозволяють

нав’язати людській спільноті певні ідеологічні стереотипи, клі-

ше, штампи сприйняття дійсності й реакції на подiї. Вироблення

таких свiдомiсних кліше й штампів Г. М. Маклюен назвав ство-

ренням «архетипiв свідомості». Створенням таких «архетипiв» i

займається манiпулятивна пропаганда. Людина не в силі проти-

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

403

стояти тиску на неї загальних, масових духовних стереотипiв,

що спричинює знищення її особистостi.

Теорiя масових комунiкацiй Г. М. Маклюена володіє величез-

ною застерiгаючою силою. На його думку, новітня комунікатив-

на ситуація спричинює регрес людства. Алфавіт i друкарський

верстат, тобто поява писемності й книги, викликали процеси

спеціалізації, виникнення розподілу між фізичною й розумовою

працею, виробили лінійне часово-просторове бачення світу, що

привело до розгалуження й удосконалення логічного мислен-

ня. Ефірні ЗМК призначені для інтенсифікації спілкування лю-

дей, посилення їхньої співучасті в подіях, збільшення ступеня

включеностi в iсторiю. Новітні ЗМК повертають людство до рiвня

усної системи комунікації. За допомогою могутньої технiки ство-

рюється максимально широке поле (засадничо тотожне люд-

ству) функцiонування усної інформації. Особистiсть розчиня-

ється в масовiй свідомості. Це дозволяє Г. М. Маклюену твердити:

«Якщо історія починається з винайденням писемності, то вона

закiнчується з винайденням телебачення». Розгляд цього типу

ЗМК i складає наступний роздiл теорiї Г. М. Маклюена.

3. Телебачення вiдкриває нову епоху в історії людства. Ця

епоха буде базуватися на розвиткові нових електронних ЗМК,

побудованих на засадах синтетичного впливу на людину, спо-

лучення зорового образу й мовлення. У цьому сутність «Ново-

го журналізму», що започатковується зараз. Електронні ЗМК

заперечують традиційну друковану журналістику, заміняють

людині газету й журнал, а також і книгу. Саме телебачення стало

найважливішим поштовхом для виникнення маскультури, пере-

січних творів літератури, естради й відеомистецтва, що створю-

ються із свідомою настановою на заповнення ефірного часу без

особливих претензій на мистецьку цінність.

«Новий журналізм» – це вiдеожурналiзм, адже на телеекрані

може бути відображене усе, будь-які картини й сфери дійсності.

Телестилістика – це стилістика рекламного мислення, де головна

мета – яскравість форми, привабливість зовнішньої картинки.

Телестилістика – це стихія імпровізованого усного мовлення, що

не передбачає тривалого виношування думки, інтимного спіл-

кування сам-на-сам, як у читача з книгою. Телестилістика – це

прихована, таємна манiпулятивна пропаганда.

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

404

Індивід намагається пристосуватися до нової інформацій-

ної ситуації, але зустрічається з істотними перешкодами. Вiн

живе весь час з увімкнутою свідомістю, оскільки нескінчен-

ним є потік інформації з електронних ЗМК. Це перевантажує

нервово-психiчнi структури людини, вона мусить відмовитися

від фіксованої точки зору. В епоху миттєвої зміни новин, безпе-

рервного потоку інформації, щохвилинно дiючої технiки ЗМК

людина втрачає здатність до аналітичної дiяльностi, узагаль-

нюючої роботи мозку. Людина вимикається з навколишньої

дійсності, вiдокремлюється від безпосереднього соцiального

довкiлля i переключається в світ екранної дійсності, вже не то-

тожний реальному свiтовi, а зiтканий з вражень, пропонова-

них з екрана. Телебачення нищить iндивiдуально-орiєнтоване

сприйняття дійсності, дискурсивно-логiчне мислення й соці-

альну активнiсть людини, унаслідок чого вона втрачає здатність

бути особистістю.

Уже зараз завдяки телебаченню зник простір, втратив акту-

альність час, людство перемістилося назад в акустичний вимір.

Пропоновані з екрану цiнностi стають спiльними для мiльйонiв

глядачів, людство вiдтак наближається до єдиного соцiуму,

прямує до тотальної гармонiї. Пропонована телебаченням мо-

дель свідомості поширюється безмежно на весь світ, породжує

колективну, масову свідомість. Людству залишився один крок

до «всесвiтнього селища».

Висновок про рух земного соцiуму до «всесвiтнього або гло-

бального селища» здiйснюється на пiдставi таких спостере-

жень:

1) вiдновлює своє панування тип усної комунікації, пiдси-

лений, однак, новiтнiми технiчними досягненнями;

2) вiдеожурналiзм спричинює негайне й безмежне поширен-

ня всiх новин;

3) завдяки вiдеоряду найвiдомiшi полiтики, актори, пись-

менники стають всесвiтньовiдомими; усi всiх знають, як

у селi;

4) створюється всесвiтня масова культура, доступна мiльйо-

нам i розрахована на їхнiй рiвень сприйняття;

5) суспiльство набуває характеру безособовостi, у ньому

вiдсутнi соцiально активнi суб’єкти;

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

405

6) мiсто як центр творення цивiлiзацiї й культури не скоро-

чується, але набуває виразних ознак села.

Паралiзуючи свідомість, телебачення призводить до загаль-

ної духовної непритомностi. Знеособленим суспiльством легко

управляти за допомогою манiпулятивної пропаганди. Особливо

сильному манiпулятивному впливовi пiддаються малописьменнi

люди й дiти. Американський Нацiональний iнститут психiчного

здоров’я провiв дослiдження впливу телебачення на глядачів i

встановив такі основні ознаки цього впливу:

1) жорстокість i насильство на телеекранах провокує агре-

сивний вияв цих рис у поведiнцi дітей i пiдлiткiв;

2) паралiзуючий вплив справляє на глядачів реклама, яка

через зовнішню привабливість i барвистiсть, а також через

багаторазовi повторювання врізається в пам’ять, витiсняє

менш свiжi враження i сприймається як взірець змістовної

й формальної досконалості;

3) у дітей, що багато часу проводять перед телеекраном,

атрофуються розумові здiбностi, вони звикають до спосо-

бу життя пасивних спостерiгачiв, мало читають, не вміють

аналізувати й викладати побачене й прочитане нi усно, нi

письмово, у них погана пам’ять, погано розвинуті навички

усного мовлення.

Від знеособлення рятуються тi, хто виробив iмунiтет перед

загальним утягуванням в телевидовище. Але все менше i менше

людей знаходять у собі сили залишатися особистостями, роз-

чиняються безслiдно в колективнiй свідомості.

Реальнi наслiдки дослiджень науковцiв засвiдчили обґрун-

тованiсть занепокоєння Г. М. Маклюена тим становищем

в суспiльствi, що виникло від запровадження електронних

ЗМК.

У цілому ж теорiя масових комунiкацiй Г. М. Маклюена мiстить

у собі багато цiкавих думок i спостережень. Вона смiлива й

нетрадицiйна, викликана новiтньою масово-iнформацiйною

ситуацiєю в світі. Вона виразно iнформацiйноцентрична. Її ав-

тор прагне всi боки соцiальної й приватної дійсності пояснити з

погляду тих чи iнших способів функцiонування в суспiльствi ін-

формації. I тут очевидно не можливе її послiдовне застосування

до всiх випадкiв життя суспiльства. Але прагнення застерегти

людство від небезпечних тенденцій, можливих при надмiрному

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

406

захопленнi телебаченням i недооцiнцi друкованих способів іс-

нування інформації, визначають гуманiстичну сутність цiєї

теорiї.

А те, що не сам Г. М. Маклюен стурбований можливою дегра-

дацiєю людства внаслідок нiвелюючого впливу телебачен-

ня на глядачiв, свiдчить i написаний дещо ранiше роман Рея

Бредберi «451 градус за Фаренгейтом» (1953), який утверджує

неперехiдну цiннiсть друкованого способу передачi інформації

як такого, що має свої важливi переваги у порiвняннi з елек-

тронним. Радимо молодим журналiстам познайомитися з цим

твором.

Концепція інформаційного суспільства Д. Белла. Книжка

Даніела Белла «Прийдешнє постіндустріальне суспільство: Спро-

ба соціального прогнозування» уперше вийшла в світ 1973 р. і

за десять років після того була ще раз перевидана в США (1976),

вийшла у Великій Британії, а також у перекладах французькою,

німецькою, іспанською, португальською, датською, японською

мовами. У західному світі вона давно стала бестселером, зокрема

й через те, що більшість її прогнозів справдилися. У радянській

країні Даніел Белл був предметом нещадної критики, яка була

спричинена дотепним і переконливим розглядом помилок со-

ціальної теорії К. Маркса, ґрунтовним доведенням того, що світ

пішов насправді іншою дорогою, аніж та, яку йому пророчив

засновник марксизму. Російський переклад книжки Д. Белла

вийшов з великим запізненням (1999; 2-е вид. 2004) і невеликим

накладом.

Деніел Белл народився 1919 р. у Нью-Йорку, у молодості прой-

шов через захоплення соціалізмом, але вже в 1940-х рр. прийшов

до висновку про недосконалість марксизму, який не надавав ні

потрібної теорії, ні методології для аналізу сучасного монопо-

лістичного капіталізму. За 1940–1960-ті рр. Д. Белл виріс на різ-

нобічного ученого, який володів глибокими знаннями з цілого

ряду гуманітарних і соціальних дисциплін – від історії культури

до історії науки і технологій та економічної теорії. Можна ска-

зати, що він належить до числа провідних інтелектуалів кінця

ХХ – початку ХХІ ст.

Попри всю широту наукових інтересів (а можливо, і завдя-

ки їй), він вважає головними напрямками своєї діяльності 1)

політичну журналістику і 2) викладання в університетах. Як

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

407

журналіст він подолав шлях від штатного співробітника до відпо-

відального редактора соціал-демократичного журналу «The New

Leader», перейшовши потім у журнал американського великого

бізнесу «Fortune», де редагував профспілковий відділ. Як викла-

дач він викладав соціологію спершу в Чіказькому університеті,

а потім – у Колумбійському, де захистив докторську дисертацію з

філософії і дістав звання професора (1962). З 1969 р. Д. Белл пра-

цює в Гарвардському університеті. Його найголовніші праці – це

книжки «Кінець ідеології» (1960), «Прийдешнє постіндустріальне

суспільство» (1973), «Культурні суперечності капіталізму» (1976).

Дві останні увійшли в число ста книжок, які справили найбіль-

ший вплив на формування інтелектуального клімату західних

спільнот у ХХ ст.

Концепція постіндустріального суспільства Д. Белла – розга-

лужена теорія, що охоплює різні боки сучасного життя розвину-

тих країн: від економіки й політики до науки й культури та про-

гнозів структурної організації соціуму. Недарма він у передмові

до видання 1976 р. виклав свої пошуки назви для майбутнього

суспільства. На його думку, воно з однаковою мірою переконли-

вості могло б називатися «суспільством послуг», «інформаційним

суспільством» чи «суспільством знання». Але автор відхилив ці

назви і зупинився на тій, що увійшла в заголовок книжки, з та-

ких мотивів: вона була виправдана історично, оскільки ставила

нове суспільство у зв’язок з попереднім шляхом людства від до-

індустріального – через індустріальне – до постіндустріально-

го суспільства. У наше завдання не може входити всебічний

розгляд концепції Д. Белла, ми зупинимося тільки на тих її ас-

пектах, які надавали авторові право назвати змодельоване ним

суспільство інформаційним. Філософ Владислав Іноземцев, який

репрезентував бестселер Д. Белла російському читачеві, назвав

цілий ряд учених західного світу (М. Порат, Й. Масуда, Т. Стоу-

ньєр, Р. Кац, Г. Дордік, Ґ. Ванґ), які розвинули саме цей аспект

концепції і, на його думку, навіть створили теорію інформацій-

ного суспільства

. На цих аспектах, акцентованих у концепції

інформаційного суспільства ми далі й зупинимося докладніше,

Иноземцев В. Л. Постиндустриальный мир Даниела Белла/В. Л. Инозем-

цев//Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального про-

гнозирования. – М., 2004. – С. ХV.

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

408

хоча нам із зрозумілих причин не вдасться уникнути й викладу

її загальних положень.

Постіндустріальне суспільство Д. Белл протиставляє доінду-

стріальному й індустріальному за типом відношення людини

до природи й виробництва. Доіндустріальне господарство є

в основному видобувним і базується на сільському господар-

стві, видобуванні корисних копалин, рибальстві, заготівлі лісу

та інших ресурсів, аж до природного газу й нафти. Індустріальне

господарство має переважно виробничий характер, використо-

вує вже добуту енергію і машинні технології для виготовлення

товарів. Постіндустріальне суспільство складається переваж-

но з обробних типів промисловості, головним його продуктом є

новітні технології, які просувають суспільство вперед по шляху

прогресу, а обмін інформацією і знаннями відбувається за допо-

могою телекомунікацій і комп’ютерів.

За Д. Беллом, постіндустріальне суспільство не просто кіль-

кісне нагромадження рис і ознак попередніх суспільств, а ви-

хід на нову якість, воно засадничо відрізняється від попередніх

його типів. Вирішально змінюється структура народонаселен-

ня. У першому типі переважну більшість працюючого населен-

ня складають селяни, а рід занять становить обробіток землі.

У другому типі пропорції змінюються на користь промислових

робітників, а родом занять стає виробництво штучно створених

(а не природно отриманих) товарів. У третьому типі суспільства

переважна більшість населення зайнята в сфері послуг (це так

звані – «білі комірці»), машинні технології поступаються місцем

інтелектуальним. Скорочення фізичної праці й розширення сфе-

ри послуг дозволило постіндустріальному суспільству надати

широкі можливості для зайнятості жінкам, які вперше в історії

дістали надійну основу для економічної незалежності. Головні

структурні елементи індустріального суспільства – капітал і пра-

ця – поступаються місцем засадничим цінностям постіндустрі-

ального суспільства – інформації та знанням. Іншими словами,

на позицію головного товару висувається не окрема розпізнава-

на одиниця (батон хліба, автомобіль), а інформація та знання.

На відміну від попереднього типу товарів, вони не спожива-

ються й не витрачаються. Знання – суспільний продукт, його

особливість полягає в тому, що навіть будучи проданим, воно

залишається в свого виробника. «Знання, – наголосив Д. Белл, –

Осмислення проблем журналiстики в новiтнiй філософії

409

являє собою „колективне благо”, оскільки за своїм характе-

ром з моменту створення воно стає доступним усім і в окремої

людини чи підприємства немає особливого стимулу платити

за його виробництво, якщо тільки вони не прагнуть отримати

на нього майнові права у вигляді патенту чи авторського права»

(с. СLІІ).

На думку Д. Белла, сутність знання в інформаційну епоху

вирішально змінилася. У попередню добу технічні відкриття

були доволі поверхово пов’язані з теоретичною наукою. Напри-

клад, відкриття Дж. Уаттом парової машини не потребувало від

нього знання з механіки, а Т. Едісон для відкриття електрич-

ної лампочки провів біля 2 тис. дослідів, поки не наштовхнувся

на правильний варіант. Іншими словами, це був час талановитих

і наполегливих самоуків, які методом проб і помилок здійсню-

вали технічні відкриття. В інформаційному суспільстві зростає

значення фундаментальної науки і скорочуються терміни від-

найдення її практичного застосування. Д. Белл наводить при-

клади: комп’ютер не міг бути винайдений без досліджень у га-

лузі фізики твердого тіла; лазер з’явився завдяки проведеним

дослідженням молекулярних оптичних пучків. На підставі своїх

спостережень він сформулював закон: «просування в будь-якій

галузі стають все більш залежними від первісної теоретичної

роботи, яка кодифікує вже відоме і вказує шлях до емпіричного

підтвердження» (с. 33). І далі відзначив: «Фактично теоретичне

знання все більше стає стратегічним ресурсом, стрижневим со-

ціальним принципом, а університети, дослідницькі організації

та інтелектуальні інститути, де воно кодифікується і збагачуєть-

ся, виявляються стрижневими структурами новонароджуваної

цивілізації» (с. 33–34).

Як би не хотілося журналістам, але одне з основних понять

концепції постіндустріального суспільства Д. Белла – інформа-

ція – інтерпретується ним зовсім не в журналістському, а в за-

гальносоціологічному аспекті. «Під інформацією я розумію, –

вказав він, – у загальних рисах зберігання, пошук і обробіток

даних як основу всіх видів обміну, здійснюваних в економіці і

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогно-

зирования/Даниэл Белл; Пер. с английского. Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Academia,

2004. – СLХХ, 788 с. Посилання на цю працю в тексті.

РОЗДІЛ СIМНАДЦЯТИЙ

410

в суспільстві. Сюди входять: а) документація: платіжні відомос-

ті, дані про державну допомогу (наприклад, при соціальному

забезпеченні), банківські і кредитні розрахунки і т. п.; b) пла-

нування: резервування авіаквитків, виробничі плани, аналіз

стану запасів, інформація про асортимент продуктів і т. д.; с)

демографічні і бібліотечні відомості: матеріали переписів на-

селення, дані, отримані при проведенні обстежень з вивчення

громадської думки, результати вивчення ринку, відомості про

вибори і т. д.» (с. СLІ). Іншими словами, для Д. Белла інформація

сприймається не у вузькому значенні як журналістська новина,

а в широкому – як будь-які відомості, що можуть бути в будь-

який спосіб збережені, зафіксовані й надані для користування

на будь-якому носії. Це, швидше, наукова й науково-технічна

інформація, виробництво й поширення якої стає головною ру-

шійною силою сучасності.

Однак сказати, що інформаційні аспекти концепції постін-

дустріального суспільства Д. Белла зовсім не мають ніякого

відношення до журналістики, так само було б несправедливо,

оскільки журналістика – це не вузька галузь збирання, обробки

й поширення інформації (у вузькому сенсі – як новин), а в су-

часному світі – і комунікативна теорія, і швидкі зсуви в розви-

тку інформаційних технологій, які справляють свій ужитковий

вплив на зміст журналістських повідомлень. Відтак, її знання є

надзвичайно важливим для орієнтації сучасного фахівця з мас-

медіа в просторі своєї професії.

В іншому місці своєї обширної наукової праці Д. Белл заува-

жив: «постіндустріальне суспільство у такій же мірі є інфор-

маційним суспільством, у якій індустріальне суспільство – то-

варновиробним» (с. 632). Багато з прогнозів науковця мають

безпосереднє відношення до журналістики. Зупинимося на роз-

гляді деяких положень, запропонованих для обговорення вже

в епілозі, де подані такі проблеми, які перебували на час напи-

сання книжки в стані зародження, але зараз з усією очевидністю

виявили свою актуальність.

По-перше, Д. Белл, здається, був мало не першим, хто звер-

нув увагу на таку особливість: колосальне збільшення обсягів

інформації (економічної, політичної, соціальної, культурної), яку

нібито потрібно засвоїти людині інформаційного суспільства,

потребує від неї величезної уваги, часу й енергії, що їх вона на-