Михайлин І.Л. Основи журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

Загальна жанрологія і журналістика

371

умовами праці журналіста, адже він письменник на щодень,

він не може витрачати дорогоцінний час на пошук креативних

прийомів розв’язання тих чи інших творчих завдань. Тому для

нього знання жанрових законів творення тексту є не просто

важливим, а обов’язковим. Оволодіння жанровими законами

пов’язане передусім з баченням структури тексту. Якщо майбут-

ній журналіст буде добре розуміти й виразно бачити структурні

елементи, з яких складається жанр, то він зможе на цій підставі

успішно розв’язати завдання створення тексту.

Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними ін-

формаційними, аналітичними та художньо-публіцистичними

жанрами, висвітлення структури й особливостей яких перед-

бачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанро-

логічних питань, яким і присвячений цей виклад. Незважаючи

на теоретичну загальність даного матеріалу, він має важливе

значення для розв’язання суто творчих конкретних завдань,

що рано чи пізно виникають перед кожним автором, надто тоді,

коли він залишає позаду період учнівства й виходить на шлях

власної, самостійної творчості.

Під жанрологією розуміємо ту частину теорії журналістики

(й літератури), що вивчає поділ текстів на роди і жанри. Слово

«жанр» запозичене в українську мову з французької, де вжива-

ється в двох значеннях: «рід» і «вид». Це створило певну плутани-

ну в жанрологічній термінологічній системі, де утворилося від-

разу кілька понятійних рядів для позначення одних і тих самих

явищ. Не вдаючись до викладу подробиць дискусійних моментів,

відзначимо, що найбільш поширеною є концепція, згідно з якою

щодо літературних текстів застосовуються три рівні поділу, що

називаються

1) рід,

2) жанр,

3) жанровий різновид.

У відповідності із загальнофілософським законом зміст і фор-

ма перебувають у діалектичній єдності, у якій пріоритет нале-

жить змістові. Це породжує іноді деяке скептичне ставлення

до форми як до чогось другорядного, неістотного. «Дайте мені

сенсаційний зміст, – говорить молодий журналіст, – а вже офор-

мити його я як-небудь зумію». Насправді ж, форма не є другоряд-

ним чинником у журналістській праці, а досконале оволодіння

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

372

нею є законом творчості. Зрештою, у творчому змаганні журна-

лістів перемагає той, хто пише яскравіше, здійснює вичерпне

збирання інформації, формує на її підставі переконливі кон-

цепції, вміє знайти нестандартні підходи до матеріалу, глибоко

оволодів жанровими типами мислення.

Важливе значення форми розкрив свого часу великий

німецький філософ Г. В. Ф. Геґель (1770–1831). «Форма є зміст, –

писав він в „Енциклопедії філософських наук” (1817), – а у своїй

розвинутій визначеності вона є закон явищ»

. «Зміст не безформ-

ний, – продовжував він далі, – а форма водночас і міститься в са-

мому змісті, і являє собою щось зовнішнє стосовно нього. (…)

Зміст є не що інше, як перехід форми у зміст, а форма – перехід

змісту у форму»

(підкреслення Гегеля. – І. М.).

Наявність певних родів і жанрів, згідно з цим філософським

законом, означає ні що інше, як існування певного змісту, який

визначає адекватні способи свого оформлення, невіддільного від

форми. У процесі історичного розвитку жанри інтенсивно розви-

валися. Змінювалася дійсність, що була предметом відображен-

ня в творчості, змінювалися ідеологічні системи, які визначали

сутність цього відображення. Часом дуже важко співвіднести два

цілком різні твори і побачити в них наявність спільних жанрових

ознак. Величезна часова дистанція між «Антігоною» Софокла і

п’єсою Е. Іонеску «Король помирає». Але нерозв’язний художній

конфлікт і відображення його крізь призму поважного величного

пафосу об’єднує ці твори в жанр трагедії, встановлює тяглість

історичної традиції між ними.

Літературні жанри – явище таке ж давнє, як і сама література.

Жанри журналістики народилися тоді, коли народилася й сама

журналістика. Сталося це порівняно недавно. Тому, згідно з іс-

торичною послідовністю, розглянемо спершу умови творення

літературних жанрів.

Нагадаймо, що зміст складається з двох частин: 1) предмета

відображення і 2) авторської оцінки відображуваного. Ці два

боки змісту актуалізуються залежно від того, про який рівень

жанрового поділу йдеться. Крім того, слід розуміти, що у випадку

Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук/Гегель. – М.: Мысль, 1974. –

Т. 1. – С. 298.

Там само.

Загальна жанрологія і журналістика

373

об’єднання безкінечного ряду одиниць в жанрову єдність немож-

ливо враховувати в кожному випадку оригінальний предмет

відображення чи своєрідну авторську концепцію, а необхідно

знайти такі узагальнені способи їх вираження, які й дозволять

сприйняти їх як приналежні до певного сталого типу художнього

мислення.

Визначаючи зміст літературного роду, не можливо взагалі вра-

ховувати авторську оцінку, навіть знайшовши для неї певну фор-

мулу узагальнення. Своєрідність, родового змісту виявляється

лише на рівні предмета відображення.

Головним предметом літератури віддавна вважається суспіль-

на людина – явище розмаїте й багатогранне, що й диктувало по-

требу дальшої спеціалізації художнього пізнання. У силу цього

з’явилися літературні роди, об’єктом кожного з них був пред-

мет літератури (людина в цілому), але конкретний рід звужував

сферу пізнання (предмет) до певних окремих сторін її життєді-

яльності.

Так, предметом лірики є внутрішня людина, її свідомість,

думки й почуття. Явища об’єктивної дійсності входять до пред-

мета лірики як другорядні, як чинники інтелектуального та

психічного життя індивіда. Реальне життя в ліриці завжди ві-

дображається крізь призму свідомості особистості, як факти її

автобіографії.

Драма – рід літератури, предметом котрого є суспільні супер-

ечності як сфера найвиразнішого вияву життєдіяльності лю-

дини.

І лише епос, об’єднуючи риси драми й лірики, практично то-

тожний самому художньому мисленню, має своїм предметом

буття людини в цілому, в усій розмаїтості й багатогранності його

виявів.

Окремим, яскраво вираженим змістом (предметом) літератур-

ного роду обумовлений той чи інший спосіб його оформлення.

Головним елементом лірики є образ ліричного героя, що фор-

малізується в творі як «Я». У ній надзвичайно істотними є засоби

відтворення людських емоцій: ритм, рима, тропіка, поетичний

синтаксис. Тож не дивно, що вона найчастіше оформлюєть-

ся у вірші, а якщо у деяких випадках послуговується прозою,

то спричинює її якісні відмінності, привносить сюди ритмізацію,

активізує тропіку тощо.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

374

Драматургія ж, відтворюючи суперечності людського життя,

засобом їхньої реалізації, має художні конфлікти, формалізовані

як безпосередня дія та діалоги персонажів, що відбуваються

в теперішньому художньому часі. Лише в ХХ столітті з’явилася

драма для читання; головне ж призначення цього роду літератури

від самого зародження до наших днів полягало в створенні творів

для театру, де на сцені перед очима глядачів розігрувалася без-

посередня дія і промовляли діалоги персонажі.

Головним елементом епосу є подія, формалізована в епічній

прозі або епічному вірші, що передбачає обов’язкову наявність

розгорнутого подієвого сюжету, представленого в розповіді сто-

роннього, всебічно поінформованого спостерігача, так званої

«третьої особи».

Чітко виражений зміст кожного літературного роду зробив

можливим утворення певних абстрактних понять, що стали зго-

дом естетичними категоріями – ліричне, драматичне й епічне – і

вживаються сьогодні не лише для вказівки на приналежність

до роду, але й на означення своєрідності художнього мислення

чи певного письменника, чи літературної школи, чи стильового

напрямку.

При аналізі жанру як конкретної складової роду треба йти

таким же шляхом, намагаючись в першу чергу дослідити його

зміст, а потім похідну від нього форму.

Жанр як представник літературного роду є завжди носієм

певного родового змісту. Наприклад, і комедія, і трагедія, і дра-

ма (як представники драматургії) завжди будуть відображен-

ням суспільних суперечностей, тоді як нарис, повість, роман

(як представники епосу) – відтворенням людського життя в усій

різноманітності й багатогранності його виявів.

Істотним для розуміння жанрового змісту є також предмет

жанру. Предметом трагедії є нерозв’язні на даному етапі життєві

суперечності, суспільні та міжособистісні антагонізми. Пред-

метом байки є соціально-моральні відносини між членами сус-

пільства. Гегелівське визначення роману як твору про конфлікт

між поезією серця й прозою життєвих відносин та випадковістю

зовнішніх обставин також враховує саме особливості жанрового

предмета роману. Крізь призму жанрового предмета осмислю-

ється як змістовна проблема обсяг твору. Адже від об’єму безпо-

Загальна жанрологія і журналістика

375

середніх явищ і фактів дійсності, що стали предметом естетич-

ного освоєння, залежить і розмір твору.

Предметом оповідання чи нарису є окрема подія суспільно-

го чи індивідуального буття. Навіть коли вони присвячені долі

людини, остання постає в них як окрема подія народної долі,

національної історії. Предмет роману включає в себе загальні

закономірності суспільного та індивідуального буття, зосеред-

жується на процесах реальної дійсності.

Для розуміння жанрової специфіки надзвичайно істотним є

другий бік художнього змісту, а саме – авторська оцінка відобра-

жуваних явищ дійсності. Проте – знову наголосимо – для розу-

міння жанрового змісту важливо враховувати не індивідуально-

конкретну концепцію світу, а найзагальнішу позицію автора,

виражену як пафос твору.

Найбільш яскраво пафос як жанротворчий чинник виявля-

ється в ліриці й драмі. Закономірно жанр оди пов’язується з

пафосом піднесеного, гімну – героїчного, елегії – драматичного

тощо. У драматургії жанрові найменування трагедії й комедії за-

вдяки сталому їх пафосу утворили абстрактні поняття комічного

й трагічного, що теж збагатили арсенал естетичних категорій.

Найскладніше виділити домінанту естетичного пафосу в епіч-

них творах, які в силу специфіки свого предмета (буття в цілому)

схильні до концентрації в собі різних типів пафосу.

Отже, жанровий зміст виражається в

1) родовому змісті,

2) предметі жанру і

3) естетичному пафосі.

Від жанрового змісту залежить і жанрова форма конкретного

твору.

Так, наприклад, роман для передачі свого жанрового змісту

вимагає розлогого сюжету як відображення певних життєвих

процесів, значної кількості персонажів, розгалуженої компо-

зиції. Ода – урочистої лексики, піднесених образів, чіткої стро-

фічної будови.

Жанрова форма завжди залежна від жанрового змісту і є по-

хідною від нього. Зміни останнього спричинюють, кінець кінцем,

обов’язкові зміни першого, хоча формі й властиве певне відста-

вання від змісту в процесі невпинного розвитку літератури.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

376

У процесі історичного розвитку ускладнилася сама людина,

суспільне середовище, у якому вона побутує, стала більш розма-

їтою сукупність зв’язків особи із зовнішнім світом. Ускладнився

сам предмет художньої творчості. Якщо раніше поділ на жан-

ри цілком задовольняв теоретиків і практиків, то в XIX ст. вже

знадобилися уточнення жанрової специфіки. Виникло поняття

жанрового різновиду.

Жанровий різновид – це конкретна складова жанру, що виді-

ляється на основі врахування

1) своєрідності проблемно-тематичного ядра твору,

2) специфіки його естетичного пафосу або

3) способу організації життєвого матеріалу.

Для виділення жанрового різновиду враховуються окремі сто-

рони змісту твору, а саме:

1) тематика (історичний, родинно-побутовий, пригодниць-

кий і т. д. роман),

2) проблематика (філософський, політичний, публіцистичний

тощо роман),

3) різновид естетичного пафосу твору (лірична чи сатирична

комедія, гумористична новела, лірична чи епічна поема),

4) головна особливість поетики (роман у новелах, роман у ли-

стах тощо).

Основні поняття жанрології виникли в надрах літератури та

науки про неї і лише потім були транспольовані в журналістику

й використані її практикою й теорією. Зародившись у XVII сто-

літті, журналістика спершу знала лише один жанр – короткої

інформаційної замітки, новинарного повідомлення. Але в про-

цесі історичного розвитку розширювала свої суспільні функ-

ції, ускладнювала способи відображення світу, вдосконалювала

жанрову систему. Журналістика талановито й творчо викорис-

тала принципи родового й жанрового бачення світу, створені

в художній літературі.

Це не означає, що журналістика запозичила готовий

жанрово-родовий арсенал літератури. Ні, вона створила свою

жанрову систему, яка відповідала її завданням – інформувати

й формувати громадську думку. Журналістика сприйняла най-

важливіші принципи літературної жанрології, як-от:

1) в основі формування розподілу творчості на роди й жанри

лежать особливості людського пізнання, яке передбачає

Загальна жанрологія і журналістика

377

потребу володіти цілим набором жанрів для огляду й

розуміння дійсності;

2) кожний жанр здатний оволодіти лише певними сторонами

дійсності, і в цьому виправданість його існування;

3) жанр є складною системою засобів і способів розумного

оволодіння дійсністю;

4) жанр – сукупність колективної орієнтації в дійсності і спо-

собах її осягнення, жанр належить не конкретному автору,

а суспільній свідомості;

5) жанри живуть сучасністю, але пам’ятають минуле;

6) жанр – засіб зв’язку творчості зі споживачами і задово-

лення їхніх читацьких очікувань.

Сьогодні вже є цілком очевидним, що журналістика, зо-

крема на рівні художньо-публіцистичної творчості, синте-

зувала в собі родові ознаки літератури. Журналістика – це

епос, оскільки це розповідь про певні події, це проза як най-

більш зручна форма існування епосу. Але журналістика – це

й лірика, бо немислима без образу автора, цілком конкретної

особи-оповідача. Нарешті, журналістика – це драма, бо вона

не мислима без конфлікту, пошуку й відкриття суперечностей,

зіткнення поглядів, думок, діалогічного викладу матеріалу

у формі інтерв’ю.

Унаслідок тривалого історичного розвитку в журналістиці

утворилося три жанрові єдності: інформаційна, аналітична

та публіцистична. Ми пропонуємо назвати їх журналістськи-

ми родами, бо рід – це не що інше, як група жанрів, об’єднаних

спільними ознаками. Традиція використовувати поняття роду

для характеристики усталених груп журналістських творів вже

складається в надрах теорії журналістики. Так, наприклад, відо-

мий журналістиколог В. В. Учонова стало вживає поняття роду

стосовно публіцистики. «Публіцистичний рід творчості, – пише

вона, – визрівав повільно і складно»

. А відтак, пристосувати тер-

мінологічний апарат літературознавства до вивчення журналіс-

тики цілком правомірно і відповідає напрямкові руху новітньої

наукової думки.

Ученова В. В. Методы исследования генезиса публицистики В. В. Учено-

ва//Методы исследования журналистики. – Ростов н. Д.: Изд-во Ростов. ун-та,

1984. – С. 7.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

378

Першою такою єдністю є парадигма інформаційних жанрів

до числа яких належать замітка, звіт, репортаж, інтерв’ю. Осо-

бливістю інформаційного журналістського роду є

1) обрання за предмет новини, важливої суспільної події,

2) оперативне представлення її в достовірному пові-

домленні,

3) зредукованість коментарів, суб’єктивних оцінок, аналізу.

Інформаційні жанри.

Замітка – найпростіший жанр оперативного газетного пові-

домлення. Його головні властивості: стислість у подачі новини,

ощадливість тексту, який не повинен перевищувати 35–40 ряд-

ків, точність і зрозумілість його для масового читача. Замітку

небезпідставно вважають найдавнішим жанром журналісти-

ки. Газети на ранньому етапі їх існування складися як листки

з розташованими на них стовпчиками новинарними повідо-

мленнями. Лише потім, з розвитком журналістики і друкарських

технологій, повноправне місце в пресі зайняла публіцистика.

Первісно ж газета складалася виключно із заміток.

У тесті замітки автор повинен бути особливо охайним у став-

ленні до кожного слова, яке мусить бути глибоко продумане,

зважене. Буває так, що журналістові доводиться підраховувати

не лише рядки, але й слова, а інколи й знаки у тексті своєї за-

мітки. Необхідно первісно розуміти, що факт завдяки мисленій

інтерпретації перетворюється на жанр замітки; оцінку події міс-

тять не тільки наші судження про неї, але й слова, якими ми її

описуємо. Це дуже легко спостерегти, зіставляючи замітки про

одну й ту саму подію в різних газетах, особливо, якщо ці газети

різної політичної спрямованості. Звідси важлива вимога до тек-

сту: вживайте нейтральну лексику, обирайте з синонімічного

ряду такі слова, які передають значення, а не містять емоційного

забарвлення.

Текст замітки найкраще збудувати за відомим законом пере-

вернутої піраміди. Цей закон народився в середині ХІХ століт-

тя, коли для передачі стислих новинарних повідомлень журна-

лісти все частіше стали використовувати телеграф. На самому

початку телеграфної інформаційної революції зв’язок між ко-

респондентом і редакцією був нестійкий, електрична мережа

часто розривалася, давала перебої. Часто траплялося так, що

через неправильну побудову замітки до редакції надходив текст

Загальна жанрологія і журналістика

379

з другорядними деталями, а головна подія в ньому була відсут-

ня. Редакція просто мусила викидати такі тексти в кошик. Тому

дуже швидко в журналістиці була напрацьована стійка тради-

ція – писати тексти за законом перекинутої піраміди. Цей закон

проголошував: новинарне повідомлення мусить композиційно

подавати спочатку максимально конкретно саму новину, а по-

тім супроводжувати її подробицями й деталями. Так народилося

уявлення про тверду і м’яку замітки.

Головним внутрішньожанровим типом є тверда замітка.

Правила із створення твердої замітки є дотримання стандарту

п’ятьох «W», який передбачає подавати опис новини як відповіді

на п’ять запитань, які англійською мовою починалися літерою

«w»: «what?», «who?», «where?», «when?», «why?», що в перекладі

означає «хто?», «що?», «де?», «коли?», «як?».

Сучасні практики додають до цих п’ятьох «w» ще два запи-

тання: «чому?» і «навіщо?». Відповіді на них збагачують бачення

події. Але в цілому стандарт п’ятьох «w» пройшов випробування

часом. Після відповіді на ці запитання можна сміливо ставити

крапку. Ваша замітка написана. Для молодого журналіста за-

вжди виникає спокуса пожвавити жанр замітки якимись креа-

тивними прибудовами. Його варто попередити: від цього краще

заздалегідь відмовитися й свідомо залишитися в межах інфор-

маційної сухості.

М’яка замітка передбачає, крім висвітлення п’ятьох нови-

нарних питань, наявність у тексті супровідних подробиць,

промовистих деталей, пожвавлення сухого інформаційного

повідомлення образним рядом. У вигляді деталі може бути ви-

користана й цитата провідного учасника події. Щоб не вийти

за межі жанру важливо не захопитися образами. Найкраще ви-

брати лише один з них, але красномовний, такий, що відображає

сутність події. Важлива вимога: у замітці повинне бути відсутнє

авторське «я».

Звіт – це інформаційне повідомлення про роботу та перебіг

заходу, у якому брала участь певна група людей, що вирішува-

ли суспільно важливі питання. Таким заходом може бути сесія

парламенту чи органу місцевого самоуправління, конференція

трудового колективу, збори громадської організації, спортивні

змагання, художні виставки. Звіт уже включає в себе елементи

коментаря журналіста. Поруч з точним повідомленням про про-

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

380

мови, репліки та інші виступи, у його тексті можуть міститися

елементи аналізу, оцінки.

Репортаж – це жанр, який передбачає оперативну і яскраву

розповідь про подію, ситуацію, явище. Репортаж – це розповідь

очевидця або учасника події. Новина тут обростає суб’єктивними

враженнями спостерігача та його співпереживаннями. Репортаж

може бути коротким або значним за розміром. Різноманітність

репортажів наштовхує на думку про те, що цей жанр мусить

мати внутрішньожанрові різновиди, але вони ще недостатньо

вивчені нашим журналістикознавством. Див. докладніше від-

повідну статтю в «Словнику молодого журналіста».

Інтерв’ю – це жанр, що подає суспільно вагому новину у ви-

гляді відповідей особи на запитання журналіста. Сучасна жур-

налістика все ширше використовує і жанр бесіди. Це такий різ-

новид інтерв’ю, у якому журналіст не обмежується короткими

запитаннями, а сперечається з співбесідником, коментує його

відповіді і висловлює свою оцінку події. Внутрішньожанрова

типологія інтерв’ю ставала предметом вивчення науки про жур-

налістику. Найбільше відповідає парадигмі інформаційних явищ

інтерв’ю-повідомлення. Однак у жанровому різновиді інтерв’ю-

міркуванні до інформаційних завдань додаються аналітичні,

викладається не лише подія, але й роздуми особи з її приводу, ви-

вчається за допомогою співрозмовника певна проблема. Таким

чином, цей тип інтерв’ю переступає межу аналітичних жанрів.

Якщо ж ми врахуємо, що багато інтерв’ю мають на меті роз-

крити людину як особистість, створити її професійний портрет,

висвітлити аспекти приватного життя, то зрозуміємо, що на цей

жанр можуть покладатися й художньо-публіцистичні завдання.

Можна прогнозувати, що з часом інтерв’ю все більше виявля-

тиме свою синтетичну природу, а його типологія включатиме

в себе інформаційний, проблемний та портретний його жанрові

різновиди.

Друга жанрова група може бути названа аналітичним жур-

налістським родом. До його числа належать такі жанри, як ко-

респонденція, стаття, рецензія і огляд. Родовими ознаками ана-

літичних жанрів є

1) встановлення журналістом однотипності фактів і явищ і

об’єднання їх в логічний ряд;