Михалевська Т.В., Ісаєнко В.М., Гроза В.А. Основи статистичного обліку і банки інформації в екології. НАУ-друк, 2009

Подождите немного. Документ загружается.

Звідси випливає, що ядром екологічної інформації є жива речо-

вина в усіх формах свого прояву і сама людина як соціально-

біологічний вид. Решта змінних відповідно в різних комбінаціях

мають розглядатись у відношенні до цього біологічного ядра.

Відповідно до формалізованого математичного поняття відно-

шення ставить у визначену, не обов’язково однозначну, відповід-

ність функцію й аргумент. Оскільки з погляду екології цікавлять як

прямі, так і зворотні відносини, то відповідно функції й аргументи

можуть мінятися місцями.

Парні відносини можуть з’єднуватися в ланцюжки і цикли. Про-

те часто таке правило з’єднання дуже ідеалізується, і виникає необ-

хідність розглядати відношення функцій одночасно до двох, трьох і

більшого числа аргументів. При цьому чим більше аргументів і чис-

ло можливих комбінацій їхніх станів, тим відповідно більша кіль-

кість необхідної для їх ідентифікації інформації.

Для більшої предметності слід одразу зазначити, що інформація

про відношення міститься в елементарному і/або складному логіч-

ному вислові. У простому випадку інформація могла б зводитися до

безлічі функцій висловів у двійковій або в багатозначній логіці: у

формі числення предикатів, у вигляді залежностей в прямому мате-

матичному записі з чисельним визначенням констант або у формі

матриць ймовірностей переходу, тобто в усіх випадках встановлю-

ється відповідність між станами функцій і аргументів. Очевидно, що

це була б семантична частина інформації.

Ідентифікація цих відношень не може відбуватися сама по собі,

вона неминуче будується на основі фактичних даних, результатів

прямих вимірювань і спостережень. У цих спостереженнях відповід-

но до прийнятих умов також мають відображатися відношення між

функціями і аргументами. Семантика відношень в цьому випадку

безпосередньо не відома, але очевидною вимогою є необхідна або

обґрунтована єдність місця й часу спостережень станів функцій і

аргументів і можливість зіставлення їх алфавітів. Якщо йти цими

критеріями, то переконуємося, що екологічна інформація має спе-

цифічні риси і відрізняється від власне біологічної, геофізичної та

взагалі будь-якої іншої інформації.

Через неминучу обмежену пропускну спроможність будь-якого

каналу зв’язку за інших рівних умов власне екологічна інформація

міститиме менше біологічного, менше геофізичного, менше геохіміч-

ного змісту і кількості, але вона міститиме те, чого немає в інфор-

мації про кожну з цих предметних областей.

Треба враховувати, що в жодній інформаційній системі дві, а тим

більше три, чотири і більше змінних не можуть бути рівнопотужні.

Відповідно в кожному окремому випадку екологічна інформація

краще за інші відображатиме один наочний аспект. Якщо ми як ядро

виділяємо біологічний компонент, то він матиме більший об’єм, з

більшою довжиною алфавіту, ніж інформація про інші аргументи,

наприклад про клімат, літологію, рельєф тощо. І навпаки, якщо ми

маємо справу з екологією клімату, то біологічний компонент матиме

узагальненіший вигляд.

Така спеціалізація інформаційних систем абсолютно неминуча, і

намагатися обійти ці правила просто марно. Отже, предметна об-

ласть екологічної інформації, безумовно, існує і хоча вона багато в

чому перетинається з іншими класами інформації про природу і су-

спільство, але її самостійність, власна семантика і прагматична цін-

ність очевидні. З іншого боку, так же очевидно, що інформаційних

систем, які відповідають необхідним властивостям, в науці і прак-

тиці не так уже і багато.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Які наукові відкриття стали основою виникнення екології?

2. Схарактеризуйте структурні елементи сучасної екології.

3. Що є ядром екологічної інформації?

4. Поясніть поняття алфавіту певної галузі знань.

1.2. Типи екологічної інформації

Екоінформатика — це область, що формується, і реально в науці

і практиці є лише її окремі структурні елементи, мало пов’язані один

з одним. Необхідність же розвитку цього напряму ясно визначається

вимогами сьогоднішнього дня.

Типізація інформації в загальному випадку можлива на основі

визначення класу об’єкта, управління, мети управління, належності

до відповідного функціонального блоку інформаційної системи, фор-

ми збирання, передачі, зберігання і зображення. Цілком зрозуміло,

що типізація враховує кількісний, семантичний і прагматичний ас-

пекти інформації.

Найбільш загальні типологічні одиниці, прямо не пов’язані з еко-

логічною інформацією, визначаються належністю інформації до пев-

ного функціонального блоку інформаційної системи.

Можна виділити інформацію на стадії її збирання, на стадії пере-

дачі, зберігання, обробки і зображення.

Інформацію, зібрану безпосередньо за допомогою яких-небудь

вимірювальних засобів, можна визначити як первинну. Її характерис-

тики повністю залежать від технічних особливостей вимірювальних

засобів, від принципів організації вимірювань відповідно до цілей

збирання інформації.

Своєю чергою, первинна інформація може бути за цілями поді-

лена на такі типи: науково-пошукова, науково-режимна і практично-

го призначення.

Особливість науково-пошукової інформації, що збирається за-

звичай в рамках фундаментальних досліджень під нові, іноді дуже

нечітко визначені гіпотези і цілі: вона майже завжди надмірна й ін-

терактивна. Надмірність пов’язана з великою невизначеністю при

постановці завдань, висока інтерактивність визначається необхід-

ною швидкою зміною методів і методик спостережень, що забезпе-

чує розширений науковий пошук.

Другий тип наукової інформації — науково-режимна інформа-

ція — пов’язується з дослідженнями, в яких здійснюється верифіка-

ція досить реалістичних гіпотез і теорій. Характерною її межею є

достатньо чітке обґрунтування змінних, методів, об’ємів інформації,

що збирається. Такого типу дослідження, як правило, проводяться за

добре обґрунтованими програмами.

Специфічною рисою первинної інформації в практичній сфері

діяльності є її жорстке підпорядкування певним народногосподарсь-

ким завданням із максимальним здешевленням всієї процедури

збирання. Вимірюються тільки ті змінні і в такому об’ємі, в якому

це необхідно і достатньо для надійних практичних дій в даній

предметній області.

Звичайно, майже як усюди, реальні множини, що належать до то-

го або іншого типу інформації, є нечіткими, і завжди можна виділи-

ти деякі перехідні ситуації.

Передача інформації в систему обробки може здійснюватися за

допомогою найрізноманітніших носіїв. У простому випадку — це

польові щоденники, журнали запису спостережень. У сучасному

варіанті — це магнітні носії інформації, канали телекомунікацій та

мережі Інтернету. При передачі наукової інформації майже завжди

застосовується принцип часткового або повного дублювання каналів.

Цим знижується ризик втрати унікальної інформації, який завжди іс-

нує навіть у найдосконаліших носіях. При передачі практичної інфор-

мації принцип дублювання застосовується в тих випадках, коли раз

зібрана первинна інформація в разі втрати в принципі невідтворна.

Надійшовши в систему обробки, первинна інформація тим або

іншим чином перетвориться. Найпростішим способом її перетво-

рення, що завжди реалізується, є класифікація, мета якої полягає в

упорядкуванні за деякими змінними всієї інформації і її стискування

за рахунок зменшення числа змінних і їх грубого квантування, не-

обхідного і достатнього для вирішення конкретних цілей. Простим

типом класифікації є усереднення даних за деякими підмножинами

спостережень і оцінки статистичних параметрів розподілів.

У загальному випадку завдання обробки екологічної інформації —

виявлення в тій або іншій формі залежностей між змінними. Методи

такого аналізу можуть застосовуватися найрізноманітніші, але мета

в усіх випадках одна: здобуття емпіричних залежностей.

У всіх випадках обробки первинної інформації одержують вто-

ринну інформацію, яка сама по собі бере участь в різних перетво-

реннях і має самостійну науково-практичну цінність.

В інформаційних системах з одним блоком обробки інформації

результати обробки можуть розглядатись як основа для ухвалення

рішень. У складніших системах вторинна інформація надходить в

наступні блоки обробки й аналізу.

Досить типовим варіантом є інтеграція вторинної інформації

першого роду про деякі змінні з аналогічною або первинною інфор-

мацією за іншими змінними. Наприклад, спряжений аналіз тематич-

них карт за різними компонентами природи.

В іншому достатньо типовому варіанті здійснюється узагальнен-

ня емпіричної вторинної інформації в теорію, дедуктивну за своєю

природою. Ця операція здійснюється на основі верифікації наявних

моделей або моделей, спеціально розроблених для даного об’єкта.

В результаті таких операцій відбувається ще більше стискування

інформації і надання їй форми елементарних дійсних висловів.

Отже, доцільно виділити вторинну інформацію другого роду.

Якісно вона відрізняється від вторинної інформації першого роду —

продукту прямої обробки наявних масивів даних. В одних випадках

ця інформація пов’язується з вищим рівнем інтеграції змінних, а в

іншому — з глибшим теоретичним узагальненням відносин.

Нарешті інформація переходить в блок підготовки її для кінцево-

го споживача. Аналіз первинної інформації дозволив її максимально

стиснути, надавши форми, зручної для використання. Аби скориста-

тися результатами, необхідно знов перетворити її так, щоб з обме-

женого числа елементарних висловів можна було отримати множи-

ну можливих істинних складних висловів — наслідків. Така інфор-

мація є вже результат роботи моделі або теорії з її мовою. Це інфор-

мація, в якій не залишилося жодної невизначеності, а там, де неви-

значеність існує, вона оцінена з позицій статистичних гіпотез або

ризиків, є кінцевим продуктом локальної інформаційної системи і

може бути визначена як третинна. Вона може використовуватись і

для практичних рішень, і для синтезів вищих рівнів інтеграції тощо.

Остаточно всі типи інформації можуть бути визначені як знання.

Первинна інформація являє собою множину більш-менш точно зіб-

раних фактів і відповідає суто кількісному аспекту інформаційного

процесу. Вторинна інформація наділяється певною семантикою, тре-

тинна інформація з необхідною і можливою повнотою розкриває

структуру мови і правила перетворень елементарних висловів (пра-

вила виведення наслідків).

Кожен із розглянутих типів інформації має власну потенційну

прагматичну цінність і підлягає незалежному зберіганню. При цьо-

му мається на увазі, що на будь-якому рівні обробки інформацію, як

первинну, так і вторинну, можна перетворювати скільки завгодно

різними способами, і немає гарантії, що прийнятий спосіб є найкра-

щим. З цих позицій первинна інформація має найвищу прагматичну

цінність, оскільки тільки при її збереженні можливе постійне послі-

довне вдосконалення методів отримання вторинної інформації і вза-

галі відображення об’єкта управління в системі знань. Якщо збере-

жена первинна інформація, то завжди можна дістати будь-яку іншу.

Якщо вона загублена, то реконструкція і розвиток досліджень здебі-

льшого неможливі.

Типи екологічної інформації можна розглядати на основі таких

незалежних підстав:

• розглядаються відношення в просторі і/або в часі;

• за масштабами в просторі і/або в часі, в рамках яких розгля-

даються відносини;

• за типами відношень;

• за провідним об’єктом—функцією;

• за найважливішим аргументом;

• за залежним аргументом;

• за множиною аргументів;

• за відображенням тільки прямих зв’язків або прямих і зворот-

них зв’язків;

• за логічним обсягом функцій і аргументів.

Найважливішою умовою збирання первинної інформації є прин-

цип синхронності спостережень змінних, масштаб яких виділяється

як провідна підстава.

Найбільш типові два способи синхронізації: синхронізація спо-

стережень в просторі і синхронізація спостережень у часі. Згідно із

загальною теорією адекватне, сумісне зображення двох типів син-

хронізації в єдиній вимірювальній системі неможливе. Поліпшення

часової синхронізації неминуче спричиняє погіршення просторової

за якістю або об’ємом інформації і навпаки.

Тип екологічної інформації, при якому відбувається синхроніза-

ція спостережень за змінними в просторі, можна визначити як гео-

графічний або, точніше, еколого-географічний; тип синхронізації за

часом — як власне екологічний.

При синхронізації інформації в просторі зазвичай мають на увазі,

що вона збирається в допустимо невеликому єдиному інтервалі ча-

су, так само як при часовій синхронізації забезпечується допустимо

невелика відмінність в розміщенні спостережень в просторі. У пер-

шому випадку має бути «однорідним» час, у другому — простір.

В обох випадках мається на увазі топологічна однорідність об’єкта,

тобто властивості елементів множини, що створює простір об’єкта,

мають бути ізоморфними одна одній: за прийнятої точності вимірю-

вання не відрізняється.

Реальні лінійні та часові масштаби синхронізації визначаються

власними просторово-часовими відношеннями об’єкта і в окремому

випадку для визначення цих масштабів потрібні спеціальні тестові

дослідження. Тут масштаб задається власними властивостями об’єк-

тів: у дерев він один, у трав — інший. Проте масштаб може бути

визначений і з погляду організації самого простору та часу. При

цьому допускається, що в часі і просторі мають місце коливальні

процеси з циклами різної тривалості та протяжності.

Коли йдеться про простір, то кажуть про локальний масштаб

збирання інформації (зазвичай лінійні розміри системи спостережень

мають порядок кількох кілометрів), субрегіональний, регіональний і

глобальний.

Для часу в практиці застосовують поняття короткого екологічно-

го часу, великого екологічного часу і тому подібне. Звичайно, це

тільки вельми груба прагматична інтерпретація уявлень про просто-

рово-часові масштаби. Реальний їхній спектр значно ширший і сам

по собі є наочною областю екологічних досліджень й екологічної

інформації. Поняття «локальний», «регіональний», «глобальний»

дуже умовні і неточно типізують інформацію за просторовими мас-

штабами. Те саме справедливе і для часових типів.

Важливим загальним принципом є певний зв’язок, або когерент-

ність, між просторовими і часовими типами.

Так, наприклад, говорити про локальну просторову інформацію в

еволюційному масштабі часу просто безглуздо, оскільки локальний

масштаб у просторі просто нескінченно мала, багато разів зміщена

точка в еволюційному масштабі часу. Справедливо і зворотне. Для

багатьох реальних екологічних процесів, кажучи про глобальний

масштаб змін, безглуздо розглядати такі часові масштаби, як добові,

річні, десятирічні, а для деяких процесів і сто- і тисячолітні. Чим з

меншою внутрішньою інерцією системи пов’язаний процес, тим

менші часові масштаби змін зіставні з глобальним рівнем, чим

більше інерційність, тим відповідно ці масштаби будуть більші.

Загалом зрозуміло, що коли йдеться про глобальні зміни клімату,

то маються на увазі масштаби часу в кілька десятків років. Але якщо

пов’язувати зі зміною клімату глобальні перетворення зональної

структури рослинного або ґрунтового покриву, то йтися вже може

про десятки тисяч, сотні тисяч і мільйони років.

Типологія екологічної інформації за об’єктами дослідження має

автоматично відображати множину змінних. Кожна змінна може

бути відображена, починаючи з найбільш високого загального рівня.

Звернемося до логічних побудов В. І. Вернадського. Його пер-

шим логічним посиланням є твердження, що в найбільш спроще-

ному вигляді земні оболонки — це відображення динамічної рівно-

ваги незалежних змінних, таких як температура, тиск, фізичний стан

і хімічний склад речовини тощо.

Другим посиланням є твердження, що всі емпірично встановлені

земні оболонки (геосфери) можуть бути схарактеризовані такими

змінними: термодинамічними (температура і тиск), фазовими (фізи-

чний стан речовини — газоподібний, твердий і рідкий), хімічними

(хімічний склад речовини).

Третє посилання зводиться до того, що в цій системі не врахо-

вана ще одна незалежна змінна — жива речовина, що має абсолют-

но автономне внутрішнє термодинамічне поле і внутрішні рівноваги

всіх змінних, що і дає змогу виділити живу речовину, живі організ-

ми як ще одну незалежну змінну.

Цілком зрозуміло, що взаємодія всіх змінних реалізується в по-

тоці космічного і сонячного випромінювань (ще одна змінна) і в по-

лі дії гравітаційних сил.

Визначення змінних дає, по суті, перший рівень класифікації

можливих екологічних баз даних за об’єктами-функціями: біологіч-

на екологічна база даних, геофізична екологічна база даних (термо-

динамічні змінні, фазові стани), геохімічна екологічна база даних,

екологічна база даних променевої енергії, екологічна база даних ко-

смічного випромінювання.

Цілком зрозуміло, що можуть існувати й існують або формують-

ся бази даних у кожній предметній області без визначення «екологіч-

на». Але в них жодним чином не відбиті відносини компонентів.

Так, наприклад, в кліматичних базах даних зберігаються відомості

про тиск на планеті за різні інтервали часу, про температури, про

опади, про хмарність тощо як за станціями, так і за прийнятою раст-

ровою мережею, але в них немає відомостей про стан живої речо-

вини або відомостей про газовий склад атмосфери і навпаки.

Звичайно, за певних умов ці бази даних можна об’єднати і дослід-

жувати відносини. Проте таке об’єднання не може бути здійснене

суто механічно: по-перше, потрібно синхронізувати спостереження

за різними компонентами, по-друге, в об’єднаній базі даних потрібні

далеко не всі змінні і їх відповідним чином потрібно відібрати,

по-третє, сама синхронізація все-таки буде неминуче не ідеальна і

прийнятна лише з деякими допущеннями. Так або інакше створення

бази даних екологічного типу — цілком спеціальне завдання і в іде-

алі вона має будуватися на основі реальних синхронізованих спо-

стережень, про які поки лише йдеться.

Залежно від того, яку змінну ми визначаємо як функцію, а які

змінні — як аргументи, визначається і тип екологічної інформації.

Якщо ми визначаємо як функцію живу речовину, то аргументами

стає геофізична і геохімічна інформація та інформація про промени-

сту енергію. Якщо як функція розглядається клімат, то відповідно

змінюються і об’єм, і зміст інформації.

Складається враження, що неважко — окрім суто технічних за-

трат — зробити інформаційну систему рівнопотужною, наприклад, і

за кліматичними змінними, і за біологічними, і за хімічними, до того

ж так, аби вона однаково задовольняла відповідних фахівців. Проте

теорія і практика показує, що універсалізм приводить або до вели-

ких втрат, так що система не задовольняє практично нікого, або до

гігантизму, неповороткості і до подальшої неминучої диференціації

на підсистеми, що функціонально діють відносно незалежно.

Оскільки ядром екологічної інформації є жива речовина і люди-

на, то подальшу її типізацію логічно вести саме за цими змінними.

Ієрархічна структура організації живої речовини на надорганіз-

менному рівні виглядає таким чином:

• популяційний рівень (сукупність споріднених організмів на

обмеженій території, здатних до тривалого самовідтворювання);

• рівень співтовариств (сукупність організмів різних видів,

об’єднаних єдністю місця і часу та здатних до тривалого сумісного

стійкого співіснування і відтворення);

• екосистемний, або біогеоценотичний, рівень (співтовариство у

взаємодії з абіотичними, косними природними тілами, що є його

власним (внутрішнім) середовищем).

Для кожного з цих рівнів правомірно говорити про об’єкти різно-

го просторово-часового масштабу: на популяційному рівні — від

локальних популяцій до сукупності популяцій, що утворюють вид

відповідного організму, на рівні співтовариств — від конкретної,

відносно однорідної сукупності організмів до біомів, на екосистем-

ному рівні — від конкретної екосистеми з лінійними розмірами кон-

кретного співтовариства до біосфери.

Відповідно екологічна інформація може збиратися на рівні попу-

ляції, на рівні співтовариств, на рівні екосистем з урахуванням від-

повідних аргументів — зовнішніх змінних. При цьому для рівня по-

пуляції аргументом можуть бути відомості, що відображають стани

співтовариств.

Простір ознак, спостережуваних на кожному рівні, і простір ар-

гументів можуть суттєво різнитися.

Оскільки відношення і відповідно процес є найважливішим ат-

рибутом екологічної інформації, то наступна незалежна змінна при

її класифікації зв’язується з функціональною роллю живої речовини

в біосфері: продуценти (автотрофи, хемоавтотрофи) і консументи

(гетеротрофи 1, 2, 3 порядків, деструктори, редуценти).

Найкомпактніше подається інформація про автотрофи (рослини),

сукупності яких добре спостережувані як ціле. Відомості про гете-

ротрофи на рівні співтовариств надходять в основному через сукуп-

ність частинних показників. Цей класифікаційний рівень екологіч-

ної інформації диференціює її на рівні популяцій і співтовариств,

але не поширюється на рівень екосистем. На рівні екосистем функ-

ціональні типи організмів утворюють ознаковий простір.

Далі класифікація екологічної інформації будується на основі

класифікації життєвих форм, яка іноді збігається з токсономічною

класифікацією, наприклад:

1. Автотрофи (вищі рослини (трав’янисті (..., ...), дерева (…, …),

чагарники (…, …), (нижчі рослини (…,…)).

2. Гетеротрофи (фітофаги 1-го порядку (безхребетні, хребетні)) тощо.

Найменування життєвої форми на кожному рівні з відповідною

повнотою відображає відношення об’єкта до структури всієї систе-

ми і відповідно — функціональне значення відповідної інформації.

В екологічну інформацію на рівні популяції і на рівні співтова-

риств інформація про параметри середовища зазвичай включається

за тими змінними і в тому об’ємі, який необхідний відповідно до

загальної концепції для відображення відносин.

Так, автотрофним організмам притаманні такі показники, як сумар-

ний прихід прямої і розсіяної фотосинтетично активної радіації, серед-

ні температури, суми біологічно активних температур, середні екстре-

мальні значення температур, середня амплітуда температур за певний

період або дисперсія, вологість повітря (екстремальні значення) за пе-

ріодами, сума опадів за періоди, показники радіаційного балансу і різ-

ного типу індекси сухості, тобто всі ті змінні, які відповідно до гіпотези

можуть впливати на стан і функціонування автотрофних організмів.

Цілком зрозуміло, що такого роду інформація здебільшого є результа-

том спеціального перетворення інформації, зібраної в рамках вузько-

предметної інформаційної системи. Відповідно в більшості випадків

аргументи зображаються через вторинну інформацію.

Якісно інша класифікація екологічної інформації на екосистем-

ному рівні. Тут як частини системи розглядаються не тільки живі

організми, а й абіотичні змінні, значення яких є функціями взаємодії

живої речовини із зовнішніми змінними в потоці сонячної радіації.

Сама ж жива речовина за структурними показниками виступає як

аргумент, а за функціональними (продукційний процес) — як функ-

ція самої живої речовини та решти змінних.

Основні змінні, покладені в основу загальної класифікації еколо-

гічної інформації — жива речовина, термодинамічні параметри, фа-

зовий склад, хімічна речовина, — класифікуються за середовищами:

атмосфера системи, гідросфера системи, ґрунт (кора вивітрювання

при еволюційних масштабах часу), атмосфера ґрунту.

Відповідно термодинамічні змінні утворюють такі поєднання з

середовищами: температура і тиск атмосфери, температура і тиск в

гідросфері, температура і тиск в ґрунті, фазовий склад відповідно у

перелічених середовищах, газовий склад в середовищах, хімічний

склад відповідних фаз у середовищах тощо.

Комбінуючи змінні, можна визначати основний зміст інформації.

Наприклад: термодинамічна змінна, рівень локальних екосистем,

атмосфера, хімічний склад; рівень біосфери глобальний (атмосфера,

газова фаза) тощо.

За домовленістю можна визначити місце у вислові для кожного

типу понять:

перше місце: загальне найменування змінної;

друге місце: системний рівень;

третє місце: просторовий рівень (просторово-часовий);

четверте місце: середовище;

п’яте місце: основна предметна область (функція).

Слід зазначити, що для рівня локальних екосистем зовнішні

змінні за ступенем своєї генералізації відповідають їхнім внутріш-

нім аналогам. При переході до рівня територіальних поєднань еко-

систем зовнішні змінні мають бути зображені сумірними, більш уза-

гальненими показниками, аж до біосфери. Сумірність має забезпе-

чуватись і відмінностями в рівнях квантування змінних, і в їх прос-

торово-часовій інтеграції.

Функції мають бути зображені в системі вимірювання з більшою

детальністю і з більшим об’ємом інформації, ніж зовнішні змінні. В

цілому ж внутрішні змінні верхнього ієрархічного просторово-

часового рівня системи являють собою зовнішні змінні для систем

того самого типу нижчого рівня: елементами біосфери є екосистеми

субрегіонального або регіонального рівня, а змінні біосфери в ціло-

му — їх аргументами. Зрештою тип інформації визначається за клю-

човими словами, що ідентифікують відповідні змінні.

Цілком зрозуміло, що ЛЮДИНА як об’єктна область визначає

особливий тип інформаційної системи. За деякими елементами зміс-

ту інформація тут схожа з рівнем популяції, проте неминуче більш

деталізована за медико-біологічними показниками.