Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

301

Вже з перших законотворчих кроків суверенної України було визначено

основи забезпечення екологічних прав людини. Важливими актами нової дер-

жави стали Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990 р., Закон

“Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р.,

Конституція України від 28 червня 1996 р. та інші природоохоронні законо-

давчі та нормативні акти. За роки становлення незалежності суверенної Укра-

їни було значно вдосконалено систему екологічного законодавства, яка нині

включає принаймні такі основні блоки законодавчого та підзаконного регу-

лювання [25]:

1. Конституційне регулювання екологічних правовідносин, яке закріп-

лює найбільш важливі принципи та форми використання природних ресурсів

на різних юридичних титулах, декларує низку екологічних прав громадян, ви-

моги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі ре-

алізації функцій різних державно-правових структур розподілу влади.

2. Еколого-правове регулювання, що базується на нормах Закону Украї-

ни “Про охорону навколишнього природного середовища” - своєрідної “еко-

логічної конституції

”, яка передбачає мету, завдання, принципи та механізми

забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля та еколо-

гічної безпеки в Україні. Вказаний Закон знаменує нову віху в гуманізації і

демократизації регулювання екологічних правовідносин у зв’язку із закріп-

ленням пакета екологічних прав громадян, які базуються на загальнолюд-

ських, природних правах, - зокрема, прав, які реалізуються переважно на га-

лузевому рівні, а саме:

• права на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середо-

вище (екологічну безпеку);

• на одержання повної достовірної інформації про стан навколишнього

природного середовища і його вплив на здоров’я людей (екологічної

інформації);

• на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• на здійснення загального і спеціального використання природних ре-

сурсів;

• на участь у розробці і здійсненні заходів щодо охорони навколишньо-

го природного середовища, раціонального і комплексного використан-

ня природних ресурсів (екологічних заходів);

та прав, які реалізуються на міжгалузевому рівні, а саме:

• права на одержання екологічної освіти;

• на об’єднання в громадські екологічні організації;

• на участь в обговоренні проектів законів та екологічно значущих про-

ектів і рішень;

• на подання до суду позовів до фізичних і юридичних осіб про відшко-

дування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативно-

го впливу на навколишнє природне середовище.

302

Забезпечення цих прав громадян, їх об’єднань та законних екологічних

інтересів держави і юридичних осіб передбачається законами і підзаконними

актами, прийнятими у розвиток цього Закону, зокрема Законами України:

• “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р.;

• “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р.;

• “Про тваринний світ” від 3 березня 1993 р.;

• “Про використання ядерної енергії” від 8 лютого 1995 р.;

• “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 р.;

• “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 р.;

• “Про внесення змін до Закону України “Про охорону навколишнього

природного середовища” від 5 березня 1998 р.;

• “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 р.;

• “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13 липня 2000 р.;

а також Кодексами України:

• Земельним від 13 березня 1992 р.;

• Лісовим від 21 січня 1994 р.;

• Про надра від 27 липня 1994 р.;

• Водним від 6 червня 1995 р.

3. Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами

різних галузей законодавства у сфері здійснення широкого кола позитивної

діяльності - законотворчої, виконавчо-розпорядчої, науково-технічної, під-

приємницької, зовнішньоекономічної тощо, спрямованими на впровадження

системи еколого-правових вимог у процесі їх здійснення щодо використання

природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Це, у свою чергу, дозволяє збалансувати правову систему України під кутом

зору екологізації її галузей та окремих правових інститутів.

4. Міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих Вер-

ховною Радою України міжнародних конвенцій на рівні ООН, Європейського

Союзу, дво- та багатосторонніх угод України з іншими державами світу з на-

данням пріоритету міжнародним еколого-правовим нормам у процесі реаліза-

ції (застосування), сприянням гармонізації екологічного законодавства з

принципами та прогресивними положеннями права світового співтовариства,

трансформуванням засад еколого-правового регулювання на рівень міжна-

родного публічного та приватного права.

5. Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних

галузей законодавства, які визначають підстави та особливості притягнення

винних осіб до дисциплінарної, адміністративної, майнової та кримінальної

відповідальності за екологічні правопорушення в залежності від вини, еколо-

гічного ризику і ступеня суспільної та екологічної небезпеки діяння фізичних

та юридичних осіб.

Законодавчі основи (гарантії) системного екологічного управління в Ук-

раїні реалізуються через стратегічні напрями дій Уряду України (зокрема, Ос-

303

новні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, вико-

ристання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки [73]), еко-

логічні програми національного значення (Національна програма екологічно-

го оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води [66]), еко-

логічні програми підприємств, галузей, регіонів і конкретні екологічні проек-

ти у відповідності з програмними заходами.

Сучасний період систематизації екологічного законодавства в Україні пе-

редбачає необхідність урахування таких принципів та умов:

• уточнення кола екологічних відносин, які підлягають врегулюванню

на рівні законів та підзаконних актів;

• обґрунтування, розробка та прийняття нових законодавчих актів, вне-

сення до чинних актів змін і доповнень, що випливають з потреб прак-

тики здійснення природоохоронної діяльності, забезпечення екологіч-

ної безпеки і екологічних прав громадян;

• обов’язковість наукового обґрунтування системи нормативних актів,

здатних забезпечити правове регулювання відносин у галузі викорис-

тання природних ресурсів, охорони навколишнього природного сере-

довища і гарантування екологічної безпеки;

• обґрунтування економічного, інформаційного, матеріально-технічного

забезпечення розробки, розгляду, прийняття та реалізації актів еколо-

гічного законодавства;

• гарантування поєднання в екологічному законодавстві економічних і

екологічних інтересів, урахування особливостей правового регулюван-

ня екологічних відносин в реальних кризових умовах;

• спрямованість актів екологічного законодавства на послідовне і посту-

пове поліпшення екологічного стану в Україні;

• визначення механізму реалізації екологічного законодавства.

Систематизація екологічного законодавства здійснюється в Україні у

формі кодифікації (вдосконалення нормативно-правових актів за структурою

і змістом правових приписів) та інкорпорації законодавчих та підзаконних ак-

тів (форми систематизації актів екологічного законодавства, окремих розділів

або витягів з них у спеціальних зібраннях з метою зручного використання у

практичних, наукових та інших цілях).

Пишіть коротко і неясно.

Наполеон І про створення Конституції

7.3.3.1. Конституційні вимоги щодо управління охороною природи та

природокористуванням в Україні

Особливого значення в регулюванні екологічних правовідносин мають

положення Конституції України - Основний Закон виходить з гуманістичних

та правових засад, згідно з якими людина, її життя і здоров’я, честь, гідність,

недоторканість та безпека визнаються у державі найвищою соціальною цін-

304

ністю. Тому права і обов’язки людини та їх гарантії визначають зміст і спря-

мованість діяльності держави, яка бере на себе відповідальність перед грома-

дянином за здійснення правоохоронних функцій. Визнається, що головним

обов’язком держави є утвердження і збереження прав і свобод людини.

У цьому контексті кожна людина має невід’ємне право на життя, і ніхто

не може свавільно позбавити її цього. Захищати життя людини зобов’язана

держава. Кожному громадянину в Україні гарантується право на безпечне для

життя і здоров’я довкілля (екологічну безпеку) та відшкодування збитків, за-

подіяних внаслідок порушення цього права. Крім того Конституція України

передбачає право громадян на вільний доступ до екологічної інформації, в то-

му числі про якість харчових продуктів і предметів вжитку, та можливість її

подальшого поширення.

Конституція України фіксує форми права власності на природні ресурси,

передбачаючи, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні

ресурси, які знаходяться в межах території України, а також природні ресурси

її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єк-

тами права власності українського народу, від імені якого повноваження

власника покладаються на органи державної влади та органи місцевого само-

врядування у межах норм цієї Конституції.

Основний Закон України надає кожному громадянину право користувати-

ся природними об’єктами відповідно до вимог Закону. Важливою конститу-

ційною гарантією є норма, яка закріплює, що власність надає не тільки відпо-

відні повноваження, але й зобов’язує, а тому не повинна використовуватися

на шкоду людині і суспільству. В цьому контексті держава має забезпечувати

захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, виходячи із рів-

ності їх перед законом.

Визначальними є конституційні положення про те, що основне національ-

не багатство, яке перебуває під особливою охороною держави, - це земля.

Право власності на землю гарантується, і тому воно може набуватися та реа-

лізуватися всіма суб’єктами - громадянами, юридичними особами та держа-

вою виключно відповідно до закону.

Важливим конституційним правилом є те, що використання власності не

може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам су-

спільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Тому

Конституція України передбачає гарантії щодо захисту прав шляхом оскар-

ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів

місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, надає можливість за-

інтересованим особам звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого

Верховної Ради України з прав людини, а в разі використання національних

засобів правового захисту - й до відповідних міжнародних судових установ чи

органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, та

305

захищати свої права і свободи від порушень та протиправних дій будь-якими

незабороненими законом способами.

З метою реалізації конституційних положень до повноважень Верховної

Ради України у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля та

забезпечення екологічної безпеки віднесено, зокрема, затвердження загально-

державних програм економічного, науково-технічного, соціального, націо-

нально-культурного розвитку та охорони довкілля.

Згідно з Конституцією Президент України забезпечує державну незалеж-

ність, національну безпеку та, зокрема, здійснює керівництво у сферах націо-

нальної безпеки та оборони України, оголошує у разі необхідності окремі міс-

цевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним за-

твердженням цих рішень Верховною Радою України (протягом двох днів з

часу звернення Президента).

Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень забезпечує прове-

дення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки, природокорис-

тування тощо.

Місцеві державні адміністрації забезпечують виконання державних і регі-

ональних програм охорони довкілля на відповідній території. Матеріальною і

фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, земля, природні

ресурси, що знаходяться у власності територіальних громад сіл, селищ, міст,

районів міст, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в уп-

равлінні районних і обласних рад.

До повноважень Автономної Республіки Крим Конституцією України у

цій галузі віднесено нормативне регулювання з питань сільського господар-

ства і лісів, меліорації і кар’єрів, мисливства та рибальства. До її відання та-

кож належать розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної

Республіки Крим з питань раціонального природокористування, охорони до-

вкілля - відповідно до загальнодержавних програм, визнання статусу місце-

востей як курортів, участь у забезпеченні прав і свобод громадян, встановлен-

ня зон надзвичайної екологічної ситуації загалом у республіці або в окремих

її місцевостях.

7.3.3.2. Закон України “Про охорону навколишнього природного

середовища”

В Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”

викладені основні принципи управління раціональним використанням при-

родних ресурсів в країні. Він не лише проголошує, але й передбачає систему

гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну впорядкованість в систе-

му управління в галузі природокористування, суб’єктами якого є не тільки

державні структури, а й громадські об’єднання, передбачає проведення єди-

ної науково-технічної політики у цій сфері, закладає підвалини гармонійного

306

узгодження екологічних інтересів суспільства з інтересами економічного роз-

витку, передбачаючи новий економічний механізм природокористування.

Крім загальних положень, Закон містить положення з таких питань:

• екологічних прав та обов’язків громадян, повноважень місцевих орга-

нів влади у галузі охорони навколишнього природного середовища;

• повноважень органів управління в галузі охорони навколишнього при-

родного середовища;

• спостереження, прогнозування, обліку та інформування;

• екологічної експертизи;

• стандартизації і нормування;

• контролю і нагляду, регулювання використання природних ресурсів,

економічного механізму забезпечення охорони навколишнього при-

родного середовища;

• заходів щодо забезпечення екологічної безпеки;

• природних територій та об’єктів, що потребують особливої охорони;

• надзвичайних екологічних ситуацій,

• вирішення суперечок;

• відповідальності за порушення законодавства про охорону навколиш-

нього природного середовища;

• міжнародних відносин.

Так, ст.4 Закону декларує суспільну власність на всі природні ресурси, а

ст. 9 і 38 проголошують право кожного використовувати ці ресурси, ст.40 ви-

магає, щоб громадяни, підприємства, установи та організації ефективно вико-

ристовували природні ресурси, не завдаючи шкоди навколишньому середови-

щу.

Закон визначає повноваження в галузі охорони навколишнього природно-

го середовища Верховної та місцевих рад, органів управління (Кабінету Мі-

ністрів України, виконавчих і розпорядчих органів місцевих рад) і наділяє

всією повнотою влади Кабінет Міністрів України, який затверджує систему

контролю і бюджет, а також визначає методи впровадження стандартів і збо-

рів за забруднення навколишнього природного середовища.

Згідно з цим Законом природоохоронна діяльність в Україні здійснюється

на основі розробки і реалізації державних, міжнародних, регіональних, місце-

вих та територіальних екологічних програм.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середо-

вища є реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної

безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо

охорони навколишнього природного середовища, раціонального використан-

ня ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у

галузі охорони довкілля.

Функції управління складаються із спостереження, дослідження, еколо-

гічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування та інформуван-

307

ня. Їх здійснюють: спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України

державний орган управління в особі Міністерства екології та природних ре-

сурсів України, його органи (управління) на місцях та інші державні органи,

на які покладено виконання окремих функцій, включаючи такі:

• проведення перевірок та інспекцій на місцях;

• (тимчасове) припинення чи призупинення діяльності підприємств, які

забруднюють навколишнє середовище.

Крім того, Закон дає право місцевим органам влади і Кабінету Міністрів

України закривати підприємства і переглядати повноваження Мінекоресурсів

України. Тільки Кабінет Міністрів України може повністю закрити підприєм-

ство.

Закон визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечен-

ня, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструк-

ції, введення в дію підприємств та інших об’єктів, про застосування мінераль-

них добрив, засобів захисту рослин і токсичних хімічних речовин. Закон пе-

редбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від

шкідливого впливу біологічних і фізичних факторів, забруднення виробничи-

ми, побутовими та іншими відходами, у тому числі й радіоактивними. В Зако-

ні дано поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічної катас-

трофи та підвищеної екологічної небезпеки).

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне викорис-

тання природних ресурсів, створення екологічної безпеки для життєдіяльнос-

ті людини - невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку

України. В цьому контексті Закон визначає правові, економічні та соціальні

основи організації охорони навколишнього природного середовища України

в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Проте слід зазначити, що, незважаючи на безумовну важливість принци-

пів, сформульованих у Законі, він все ще залишається дещо декларативним,

оскільки дає мало чітких механізмів реалізації та однозначних вказівок і не

наділяє Мінекоресурсів України повноваженнями для визначення підзакон-

них норм, необхідних для реалізації Закону. Закон не містить конкретних

принципів вирішення суперечностей між цілями використання природних ре-

сурсів і їх збереження, не вказує, як досягти рівноваги між попитом користу-

вачів природних ресурсів і збереженням природних екосистем. В Законі від-

сутні положення щодо способів врегулювання спорів. Нарешті, цей Закон, так

само як і інше законодавство, що діяло в минулому, не містить безпосередніх

нормативних положень щодо здійснення заходів по відновленню порушеної

екологічної рівноваги. Розділи, в яких йдеться про відповідальність, містять

посилання на інші закони (Закон про адміністративні правопорушення, Кри-

мінальний кодекс України) в частині визначення міри покарання правопоруш-

ників та розмірів штрафів. Разом з тим відсутні дієві механізми стягнення з

порушників відшкодувань за збитки, завдані навколишньому середовищу, або

308

отримання компенсації за шкоду по рішеннях суду. Тому, хоча коло повнова-

жень чинного законодавчого акту значно ширше, ніж його попередників, він

все ще недостатньо конкретний, практичний і здатний до реалізації, як цього

хотілося б.

7.3.3.3. Водний кодекс України

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного

світу і є обмеженими та уразливими природними об’єктами. В умовах наро-

щування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку су-

спільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність

розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами,

раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту. Регулю-

вання відносини з охорони водних ресурсів в Україні здійснюється на основі

Водного кодексу, прийнятого 6 червня 1995 р. Водний кодекс в комплексі із

заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу спри-

яє формуванню водноекологічного правопорядку і забезпеченню екологічної

безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтова-

ному використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичер-

пання.

За Водним Кодексом, усі води (водні об’єкти) на території України визна-

ються національним надбанням, однією з природних основ економічного роз-

витку і соціального добробуту народу України, його виключною власністю і

можуть надаватися тільки у користування. Народ України здійснює право

власності на води через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної

Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження

водами можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Ефективним засобом забезпечення раціонального використання і охорони

вод та їх відтворення виступає економічний механізм, який передбачає збір за

спеціальне водокористування, розмір якого визначається на основі нормати-

вів, фактичного обсягу забору води та встановлених лімітів на забір, а в разі

скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти такий розмір відповідно за-

лежить від фактичних обсягів скидів речовин, встановлених лімітів скиду і

нормативів збору.

7.3.3.4. Земельний кодекс України

Земельний кодекс, прийнятий 13 березня 1992 р., регулює охорону і раці-

ональне використання земель. В цьому Кодексі встановлено три форми влас-

ності на землю: державна, колективна і приватна. Право на одержання зе-

мельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадя-

ни України. Земельні ділянки можуть надаватися в постійне або тимчасове

користування, в тому числі на умовах оренди.

309

Земельний кодекс встановив переважне надання земель для потреб сіль-

ського господарства з метою забезпечення раціонального використання ро-

дючих земель.

Охорона цінних і продуктивних земель (ріллі, ділянок, зайнятих багато-

річними насадженнями, земель природоохоронного, рекреаційного призна-

чення, курортів та ін.) досягається встановленням особливого порядку їх ви-

лучення для державних і громадських потреб: тільки як виняток, за рішенням

Верховної Ради України. Вилучення особливо цінних продуктивних земель,

земель науково-дослідних сільськогосподарських установ, заповідників, наці-

ональних, дендрологічних та меморіальних парків, поховань та археологічних

пам’яток не допускається.

З метою охорони земель Кодекс встановлює такі обов’язки власників зе-

мельних ділянок і землекористувачів:

• використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призна-

чення;

• підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології

виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслі-

док своєї господарської діяльності;

• здійснювати захист земель від водної і вітрової ерозії, забруднення,

заболочення, засолення та інших процесів руйнування, для збережен-

ня і підвищення родючості землі.

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових та ре-

конструйованих об’єктів і споруд повинно передбачатися додержання еколо-

гічних та санітарних вимог щодо охорони земель.

В разі порушення вимог земельного законодавства (самовільного заняття

земельних ділянок, псування, забруднення земель, невиконання вимог приро-

доохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, бу-

дівництва і введення в експлуатацію об’єктів, які негативно впливають на

стан земель, та ін.) наступає адміністративна, кримінальна або цивільна (від-

шкодування заподіяної шкоди) відповідальність згідно із законодавством Ук-

раїни.

7.3.3.5. Закон України “Про охорону атмосферного повітря”

Закон “Про охорону атмосферного повітря”, прийнятий 16 жовтня 1992

р., спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, йо-

го відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєді-

яльності людини, а також запобігання шкідливому впливу на навколишнє

природне середовище.

Закон встановлює екологічні стандарти і нормативи в галузі охорони та

екологічної безпеки атмосферного повітря: гранично допустимі концентрації

забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, нормативи гранично допус-

тимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і шкідливого

310

впливу фізичних та біологічних факторів для кожного стаціонарного джерела

викиду, граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводять-

ся в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнан-

ня, споруд і об’єктів

7.3.3.6. Закон України “Про природно-заповідний фонд України”

Закон “Про природно-заповідний фонд України, прийнятий 16 червня

1992 р., визначає правові основи організації, охорони і використання природ-

но-заповідного фонду і відтворення його природних комплексів і об’єктів.

До природно-заповідного фонду належать природні заповідники, біо-

сферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні пар-

ки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендро-

логічні та зоологічні парки і парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору,

природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, нау-

кову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження

природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного

світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фоново-

го моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо

якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

7.3.3.7. Закон України “Про екологічну експертизу”

Цим Законом, прийнятим 9 лютого 1995 р., регулюються відносини у га-

лузі екологічної експертизи, метою якої є запобігання негативному впливу

антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та

здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської ді-

яльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Закон про екологічну експертизу чітко визначає завдання, принципи,

об’єкти цієї експертизи, форми участі громадськості в еколого-експертному

процесі. Головним завданням екологічної експертизи є визначення ступеня

екологічного ризику і небезпеки запланованої чи здійснюваної діяльності,

здійснення комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів, що переда-

ються на експертизу, перевірка дотримання вимог екологічного законодав-

ства, стандартів, лімітів та нормативів екологічної безпеки, оцінка можливого

чи реального впливу об’єктів на стан навколишнього природного середови-

ща, здоров’я людей і якість природних ресурсів та ефективності, повноти, об-

ґрунтованості й достатності природоохоронних заходів і підготовка на цій ос-

Мінекоресурсів України планує у 2001 р. внести зміни та доповнення до Закону України “Про

охорону атмосферного повітря”, встановити в Законі технологічні нормативи допустимих вики-

дів забруднюючих речовин та вимоги до ведення технологічних процесів в частині обмеження

викидів в атмосферне повітря.