Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

ту, причому значну частину сировини одержано за останніх 25-30 років. Що-

річно з надр Землі виймається стільки мінеральних ресурсів, що завантаже-

ний ними залізничний потяг 16 разів обігнув би нашу планету. Зі всього цього

обсягу сировини людство перетворює на корисні продукти лише 1 %, а решта

викидається у навколишнє природне середовище в екологічно небезпечному

та отруйному вигляді [75]. Видобуваючи із земних надр щорічно понад 10

млрд.т гірських порід, людство тисячами свердловин, шахт, різних гірських

виробок порушує земну поверхню, послаблює міцність верхньої частини зем-

ної кори і невпізнанно змінює її вигляд кар’єрами, териконами, горами від-

вальних порід, шлаконакопичувачами та звалищами. Загальна маса речовин,

яка щорічно переміщується під впливом господарської діяльності людини,

оцінюється у 2·10

т, що перевищує сумарні наслідки дії на поверхню суші

екзогенних рельєфоутворюючих сил [43].

Щорічні втрати нафти під час видобування становлять близько 25 млн.т

на суші, 8 млн.т в океані, та близько 17 млн.т її надходить у повітряний ба-

сейн у вигляді пар бензину та інших вуглеводнів. У світі за добу спалюється

стільки ж палива органічного походження, скільки природа здатна синтезува-

ти за 1000 років. Підраховано, що за рік у світі спалюється близько 9 млрд.т

умовного палива, при цьому в атмосферу викидається понад 22 млрд.т дво-

окису вуглецю, 1 млрд.т сажі та 700 млн.т двоокису сірки (близько 70 кг на 1

км

поверхні планети, а в таких індустріальних районах, як Рурський або До-

нецький, надходження двоокису сірки досягає 100 т/км

, або в 1400 разів біль-

ше).

Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 км

шкідливих

стоків. У Cвітовий океан щорічно потрапляє близько 10 млн.т нафтопродук-

тів, 300 млн.т заліза, 6-7 млн.т фосфору, 3 млн.т свинцю та 7 тис.т ртуті.

Людство винищило ліси, скоротивши їх площу більше ніж удвічі. Щоріч-

но 6 млн.га сільськогосподарських угідь перетворюються на пустелі, під час

сільськогосподарських робіт розорюється і розпушується понад 3 тис.км

ґрунту, застосовується близько 500 млн.т мінеральних добрив і 4 млн.т різно-

манітних отрутохімікатів (пестицидів), більша частина яких осідає в ґрунтах

та виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря й океани, в дуже

значних кількостях накопичується у штучних водосховищах, що живлять во-

дою промислові центри. За останні 45 років використання мінеральних доб-

рив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів - у десять разів. Хоча за рахунок цього

вдалося тимчасово підвищити врожайність зернових та деяких інших культур

вдвічі, картоплі й буряків - на 15-20 %, однак значно збільшилася і забрудне-

ність ґрунтів, ґрунтових вод та вирощених продуктів. Тому в районах підви-

щеної хімізації сільського господарства захворюваність дітей у 3-3.5 рази

більша, ніж в районах з мінімальним використанням хімічних засобів.

Вчені застерігають: якщо терміново не змінити, або не поліпшити про-

мислові технологічні процеси, порушення хімічної рівноваги в природному

середовищі може стати необоротним. Протягом найближчих 40-50 років кіль-

кість окисів заліза в ґрунтах і водах збільшиться в два рази, цинку й свинцю -

в десять, ртуті, кадмію і стронцію - в 100, миш’яку - в 250 разів. Якщо ж до

цього додати здатність біоти накопичувати отруту, то за такої швидкої зміни

хімічного складу середовища глобальні порушення у біосфері майже немож-

ливо передбачити.

Как же это случилось? Все было так весело, мы заготовляли рога и копыта,

жизнь была упоительна, земной шар вертелся специально для нас - и вдруг...

I.Iльф, Є.Петров, “Золоте теля”

3.4. Екологічні кризи, катастрофи й революції

Біосфері на кожному етапі її розвитку властива відносна рівновага, яку

людина своєю діяльністю порушує, викликаючи регіональні та планетарні

зміни оборотного й необоротного характеру.

Посилення дії людини на навколишнє середовище призводить до виник-

нення екологічних криз - напруженого стану взаємовідносин людства і при-

роди, який характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і ви-

робничих відносин суспільства ресурсо-екологічним можливостям біосфери,

що, в свою чергу, супроводжується різким збільшенням впливу зміненої лю-

диною природи на суспільний розвиток. На відміну від екологічної ката-

строфи, яка є необоротним явищем, де людина виступає як вимушено пасив-

на, страждаюча сторона, екологічна криза - це оборотний стан, в якому люди-

на є активно діючою стороною.

В історичному плані можна виділити декілька етапів зміни людиною фі-

зичних і хімічних характеристик біосфери, які закінчувалися екологічними

кризами та відповідними екологічними революціями (якісним оновленням

живої речовини, вимиранням одних видів організмів і виникненням інших), а

саме (рис.3.1):

• зміна середовища існування живих істот, викликана появою прямохо-

дячих антропоїдів - безпосередніх предків людини;

• криза відносного збіднення доступних примітивній людині ресурсів

промислу та збиральництва, яка зумовила стихійні біотехнічні заходи

(наприклад, випалювання рослинності для посилення її росту);

• перша антропогенна екологічна криза - масове знищення (перепроми-

сел) крупних тварин через зверхінтенсивне полювання (“криза консу-

ментів”);

• екологічна криза засолення ґрунтів, деградації примітивного зрошу-

вального землеробства та невідповідності його продуктивності зро-

станню населення Землі, що призвело до переважного розвитку незро-

шувального землеробства;

• екологічна криза масового знищення та нестачі рослинних ресурсів

(“криза продуцентів”), зв’язана із загальним бурхливим розвитком

продуктивних сил суспільства (промислова та наступна науково-тех-

нічна революції), що призвело до широкомасштабного використання

мінерально-сировинних ресурсів, розорювання земель, вирубки лісів

тощо;

• сучасна криза глобальних змін усіх екологічних компонентів біосфери,

загрози неприпустимого глобального забруднення (редуценти не всти-

гають очищувати біосферу від антропогенних продуктів або потенцій-

но не здатні це зробити через неприродний характер синтетичних речо-

вин, що викидаються у довкілля, тому цю кризу можна назвати “кри-

зою редуцентів”), вихід з неї вбачається у найвищому етапі науково-

технічної революції - реутилізації

продуктів та умовному замиканні

технологічних циклів.

~3 млн. років тому

Виникнення

предків людини

35-50 тис.

років тому

10-35 тис.

років тому

2 тис.років тому

150-350 років тому

30-50 років тому

Сучасність

Прогнозний

період часу

Революція

екологічного план

вання

Енергетична революція

На

ково-технічна

еволюція

Промислова революція

ру

га сільськогоспода

ська

революція широкого

освоєння нез

ош

ваних земель

Сільськогоспода

ська

еволюція

Біотехнічна революція

Вектор посилення

антропогенного впливу

Глоб а льн а криза надійності

екологічних систем

Глоб а льн а термодинамічна

(теплова) криза

Сучасна глобальна екологічна

криза редуцентів та загрози

нестачі мінеральних ресурсів

Друга антропогенна екологічна

криза (продуцентів)

Криза застосування

зрошувального землеробства

Перша антропогенна

екологічна криза

(консументів, перепромислу)

Криза збіднення ресурсів

промислу та збиральства

Доантропогенна екологічна

криза аридизації

Рис.3.1. Екологічні кризи та революції (масштаб умовний) [98]

Останній етап розпочався порівняно недавно - не більше 300 років тому і

досяг найбільшої гостроти в останні 20-25 років.

Реутилізація - використання виробничо-побутових відходів як сировини для іншого виробниц-

тва (наприклад, речовин, що містяться у стічних водах, для виробництва хімічних продуктів).

Одночасно з “кризою редуцентів” спостерігається загострення двох ін-

ших екологічних напружень: термодинамічного (теплового) та зниження

надійності екологічних систем. Вони зумовлені екологічним обмеженням

обсягів виробництва енергії у нижній тропосфері та порушенням природної

екологічної рівноваги у біосфері. Ці екологічні кризи найближчого майбут-

нього вирішуватимуться на основі енергетичної та еколого-планової еколо-

гічних революцій. Перша полягатиме у максимальній економії енергії та пе-

реході на використання таких її видів, які майже не додають тепла у призем-

ний шар тропосфери (перш за все сонячної), друга - у регульованій коеволю-

ції

в системі “суспільство-природа” та побудові ноосфери.

Бідність від Бога, а от бруд - ні.

Єврейське прислів’я

3.5. Забруднення навколишнього природного середовища

Під забрудненням в екології розуміють внесення у навколишнє середо-

вище чи виникнення в ньому нових, зазвичай не характерних для нього фізич-

них, хімічних, інформаційних чи біологічних агентів або перевищення при-

родного рівня вмісту цих агентів у середовищі, що нерідко призводить до не-

гативних наслідків. У найбільш загальному значенні забруднювачем

є все

те, що знаходиться у не характерному для природи місці, часовому періоді чи

кількості, виводить природні системи з рівноваги, відрізняється від звичайної

або бажаної для людини норми. Забруднення може спричинювати будь-який

агент, у тому числі й “чистий” (наприклад, зайва по відношенню до природної

норми вода у наземній екосистемі є забруднювачем).

Причинами забруднення довкілля можуть бути природні, як правило ка-

тастрофічні процеси (природне забруднення) або діяльність людини (антро-

погенне забруднення). Останнє, зазвичай, і мається на увазі при обговоренні

проблем забруднення навколишнього природного середовища.

Отже, антропогенним забрудненням є несприятливі зміни навколиш-

нього середовища, що цілком або частково спричинені людською діяльністю,

прямо чи опосередковано змінюють розподіл потоків енергії, рівні радіації,

фізико-хімічні властивості середовища і умови існування живих організмів.

Забруднення може відбуватися в результаті надходження у довкілля будь-

яких твердих, рідких, газоподібних речовин, мікроорганізмів або енергії (у

вигляді звуків, шумів, електромагнітного та радіоактивного випромінювання)

Коеволюція

- паралельна, спільна, взаємозв’язана еволюція системи “

суспільство-природа

”,

яка передбачає регульований, свідомо обмежений вплив людства на природу. При цьому су-

спільство, розвиваючись за власними законами, повинно лімітувати своє екстенсивне зростання

для забезпечення умовно-природного ходу еволюції навколишнього середовища.

Слід звернути увагу на інколи невірне застосування терміну “

забруднювач

” у значенні юридич-

ної чи фізичної особи - винуватця забруднення середовища, що походить через невдалий пере-

клад англомовного виразу “polluter - pays” - “платить той, хто забруднює”.

в обсягах, що змінюють властивості компонентів природи чи шкідливо впли-

вають на людину, флору й фауну як безпосередньо, так і опосередковано - че-

рез воду, повітря і продукти живлення.

Будь-яка забруднююча речовина може поглинатися живими організмами

і завдяки багатогранним метаболічним процесам включатися в трофічні лан-

цюги екосистем, приймати участь у кругообігу речовин в біогеоценозах та

шкідливо впливати на флору й фауну. Живі організми прискорюють розпо-

всюдження токсичних речовин, збільшують площі забруднення та акумулю-

ють забруднюючі речовини у своєму організмі (наприклад, ртуть, ДДТ

то-

що). Акумуляція забруднюючих токсичних речовин в живих організмах збіль-

шується на кожному наступному трофічному рівні:

• фітопланктон - зоопланктон - ракоподібні та риби-мікрофаги - риби-

хижаки - баклани

(в морських екосистемах);

• продуценти - рослиноїдні - м’ясоїдні первинні - м’ясоїдні вторинні (у

континентальних екосистемах).

Хижаки та людина (макроконсументи), які знаходяться на вершині тро-

фічної піраміди, найбільше потерпають від дії токсичних речовин. Отже, за-

бруднюючи навколишнє середовище, людина, яка відіграє роль суперхижака

по відношенню до інших живих організмів, стикається з ефектом бумерангу,

тобто головний

винуватець

забруднення стає й головним

відповідачем

. Як

слушно стверджує один із законів Б.Коммонера: “За все доводиться плати-

ти”. Таким є суворий закон природи.

Обговорюючи шкідливу дію різних хімічних речовин на здоров’я людини

та навколишню живу природу, варто звернути увагу ще на один факт. До

впливу здавна існуючих у природі токсичних речовин усі організми були ево-

люційно підготовлені, бо пристосовувалися тисячі й тисячі років, а до дії но-

вих, які людство почало у великих обсягах продукувати протягом останніх

десятиріч, екосистеми еволюційно ще не встигли підготуватися. Ці нові ток-

сичні речовини, що раніше не існували в природі, чужі усьому живому за

своєю фізико-хімічною структурою. Вони не можуть перероблятися, розкла-

датися, окислюватися організмами, їх дія, а також вплив різних нових фізич-

них випромінювань, шумів, вібрацій призвели до виникнення невідомих рані-

ше в природі генетичних, токсикологічних, алергічних, ендокринних та ін-

ших захворювань.

ДДТ

- інсектицид для боротьби із шкідливими комахами, заборонений для використання через

стійкість (період його розкладу - 49 років) та властивість накопичуватися у навколишньому се-

редовищі. Протягом трьох десятиріч застосування знаменитого “дусту” (

ДДТ

і подібних до нього

пестицидів) він розсіювався по всій планеті, навіть на поверхню Антарктиди разом із снігом йо-

го випало майже 2.5 тис.т. Тепер відомо, що цей хімічний препарат (як, до речі, і фреони та ан-

тибіотики) є дуже шкідливим для здоров’я людини, має здатність накопичуватися в печінці і

вже повсюдно міститься в продуктах тваринництва та організмі людини в дозах, що в два-три

рази перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК).

Такими небезпечними новими токсичними речовинами є поліхлоровані

біфеніли (ПХБ)

полібромовані біфеніли (ПББ)

поліциклічні ароматичні вуг-

леводні (ПАВ)

, яких нині виробляється близько 600 видів,

нітрозоаміни

(особливо, нітрозометилсечовина),

полівінілхлорид

(міститься в різних плів-

ках, поліетиленових упаковках та трубах, пластиках) тощо.

Так, ПХБ набули широкої відомості з 1968 р., коли сталося масове отру-

єння людей рисовим маслом, забрудненим ПХБ (хвороба юшо). Тоді мали

місце масові захворювання шкіри, шлунково-кишкового тракту, нервової

системи, народжувалися мертві діти. Дуже негативно ПХБ впливають на пе-

чінку, нирки, селезінку і органи розмноження. Перші ознаки отруєння - поху-

діння, висока стомлюваність, біль у суглобах, випадіння волосся. Нині ПХБ у

біосфері поширилися майже так само, як сумнозвісний ДДТ, бо містяться на-

віть в організмах птахів на Алеутських островах та у пташиних яйцях на Ан-

тарктиді. В багатьох морських організмах (планктон, креветки, деякі риби)

коефіцієнти накопичення ПХБ становлять десятки й сотні тисяч.

Різні сучасні домішки до продуктів харчування, пакувальні матеріали,

процеси сушіння, в’ялення, випікання, копчення продуктів є джерелами поя-

ви ПАВ у харчовому раціоні людини.

Більшість із згаданих речовин (табл.3.3) є канцерогенами і впливають на

генетичний апарат людей. Дуже небезпечним є те, що прихований період за-

хворювань через отруєння цими речовинами триває 10-15 років і більше.

Табл.3.3. Вплив деяких хімічних забруднювачів на здоров’я людини і тварин

Забруднювачі Джерела Вплив на здоров’я

Пестициди,

ДДТ

Iнсектициди Рак, пошкодження печінки, ембріонів, яєць

тварин

Нафтохімікати,

бензин

Розчинники, лікарські пре-

парати, детергенти

Головні болі, втрата координації, лейкемія,

ушкодження кісткового мозку

Полівінілхло-

рид

Виробництво пластиків Рак легенів, печінки, депресія центральної

нервової системи, токсикація ембріонів

Діоксин Гербіциди, електроніка,

гальмівні і гідравлічні рі-

дини, флуоресцентні лампи

Рак, уроджені дефекти, хвороби та ушкод-

ження шкіри, хвороби шлунку, роздратова-

ність

Важкі метали,

свинець

Фарби, бензин Нейротоксикація, головні болі, подразли-

вість, зниження розумової діяльності дітей,

пошкодження нирок, печінки

Кадмій Виробництво цинку, батаре-

йок, міндобрив

Рак у тварин, пошкодження печінки, нирок

Детергенти

- синтетичні поверхнево-активні речовини, що використовуються в промисловості

і побуті як миючі засоби та емульгатори. Один з основних хімічних забруднювачів водойм через

надзвичайну токсичність та стійкість до процесів біологічного розкладу. Утворюють значну пі-

ну, яка може розноситись вітром на великі площі і розповсюджувати хвороботворні мікроорга-

нізми та яйця гельмінтів.

Iнколи накопичується стільки сміття, що

викидати його здається марнотратством.

Станіслав Єжи Лец

3.5.1. Класифікація забруднень природного середовища

Фахівці класифікують забруднення природного середовища на основі різ-

них принципів:

• за умовами утворення - природного і антропогенного генезису;

• за типом походження - механічні, фізичні, хімічні та біологічні;

• за фізичним станом - енергетичні та матеріальні забруднення, або ж

газоподібні, рідкі й тверді забруднюючі речовини;

• за часом взаємодії з довкіллям - стійкі і нестійкі;

• за способом впливу на біоту - прямої та непрямої дії (через воду, по-

вітря, продукти живлення);

• за характером походження - умисні, супутні, аварійно-випадкові, а

також первинні та вторинні.

За умовами утворення усі забруднювачі поділяють на агенти природно-

го та антропогенного генезису. Забруднювачі природного походження по-

трапляють у біосферу в результаті вулканічної діяльності, фізико-хімічного

вивітрювання ґрунтів та підстилаючих порід, згорання метеоритів, розкладан-

ня рослин і тварин тощо. Антропогенні забруднювачі утворюються внаслі-

док спалювання горючих корисних копалин, викидів та скидів промислових і

побутових відходів, при ядерних вибухах, різноманітних аваріях тощо.

За типом походження забруднення та шкідливі впливи на біосферу мож-

на умовно поділити на:

• механічні забруднення - засмічування середовища агентами, що ха-

рактеризуються, головним чином, несприятливою механічною дією без

фізико-хімічних наслідків

(наприклад, сміттям);

• фізичні забруднення - зміни фізичних параметрів середовища: темпе-

ратурно-енергетичних (теплове забруднення), хвильових (світлове, шу-

мове, електромагнітне), радіаційних (радіаційне, радіоактивне

) тощо;

• хімічні забруднення - тверді, газоподібні та рідкі речовини, хімічні

елементи і сполуки штучного походження, які надходять у біосферу і

порушують встановлені природою процеси кругообігу речовин та

енергії (миючі засоби, пластмаси, пестициди та інші синтетичні речо-

вини, похідні вуглецю, сірки та азоту, важкі метали, фтористі сполуки,

органічні речовини);

Фактично ж засмічування майже завжди супроводжується негативними фізико-хімічними

ефектами.

Забруднення радіаційне - викликане дією іонізуючого випромінювання. Забруднення радіоак-

тивне - зв’язане з перевищенням природного рівня вмісту радіоактивних речовин у довкіллі.

• біологічні забруднення - зміни біоценозів через невміле впровадження

людиною рослинних та тваринних видів, умисно чи випадково пересе-

лених з одного середовища в інше, що призводить до катастрофічного

розмноження рослин чи тварин, а також організми, які виникли внаслі-

док діяльності людини (бактеріологічна зброя, нові віруси тощо).

За фізичним станом усі антропогенні забруднення поділяють на дві ве-

ликі групи - енергетичні й матеріальні.

До першої групи віднесені теплові викиди, вібрації, шуми, ультра- та ін-

фразвук, електромагнітні поля, світлове, лазерне, інфрачервоне, ультрафіоле-

тове, іонізуюче, радіоактивне випромінювання тощо. Останнім часом у зв’яз-

ку із збільшенням кількості радіостанцій, що працюють в ультракороткохви-

льовому діапазоні, з’явився ще один вид забруднення - “електронний смог”,

який полягає у високій концентрації мікрохвиль, що негативно впливає на

здоров’я людини.

До другої групи належать:

• забруднення атмосфери (газоподібні, пароподібні, тверді, у вигляді

туману й змішані);

• стічні води (оборотні, умовно чисті та забруднені);

• тверді відходи (токсичні та нетоксичні).

В свою чергу, забруднюючі речовини за фізичним станом поділяють на

газоподібні, тверді та рідкі. Так, наприклад, у загальній кількості антропо-

генних викидів в атмосферу частка газоподібних домішок становить 90 %, а

пилу, важких металів, мінеральних і органічних сполук, радіоактивних речо-

вин, тобто твердих домішок - близько 10 %. Частка ж рідких домішок (напри-

клад, різноманітних кислот) в атмосферних викидах у порівнянні з газоподіб-

ними та твердими дуже мала.

Під стійкими антропогенними забруднювачами розуміють такі, що не

входять до природного кругообігу речовин і тому довго не зникають, не зне-

шкоджуються природою самостійно (різні пластмаси, поліетилен, деякі мета-

ли, радіоактивні речовини з тривалим періодом напіврозпаду тощо). Нестій-

кі забруднювачі - такі, що діють негативно короткий час і розкладаються,

розчиняються чи знешкоджуються в екосистемах завдяки природним фізико-

хімічним та біохімічним процесам.

Під умисними забрудненнями розуміють цілеспрямовані зміни довкілля

людиною: знищення лісів, використання родючих земель і пасовищ під забу-

дову, утворення кар’єрів, вилов риби та ін.

Супутні забруднення - це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери,

літосфери окремих регіонів та планети в цілому від комплексного негативно-

го впливу антропогенної діяльності (опустелювання, висихання боліт, озер,

морів, поява кислотних дощів, потепління клімату через “парниковий” ефект,

зменшення озонового шару тощо).

Випадкове забруднення відбувається через аварійні викиди промислових

газів або скиди стічних вод (промислових, комунальних, сільськогосподар-

ських).

Забруднення також може бути первинним - надходження у середовище

забруднювачів, що безпосередньо утворюються в ході природних, природно-

антропогенних чи антропогенних процесів, а також вторинним - утворення

(синтез) небезпечних забруднюючих речовин в результаті фізико-хімічних

процесів, що відбуваються у довкіллі. Так, з нетоксичних складових при пев-

них умовах утворюється отруйний газ фосген, а фреони, хімічно інертні біля

поверхні Землі, вступають в стратосфері у фотохімічні реакції, виділяючи іон

хлору, який є каталізатором при руйнуванні озонового екрану планети.

... разруха не в клозетах, а в головах.

М.Булгаков, “Собаче серце”

3.5.2. Основні джерела антропогенного забруднення довкілля

Основними джерелами антропогенного забруднення навколишнього сере-

довища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, котельні), усі промислові об’єкти (в

першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні, целюлозно-па-

перові), екстенсивне, перехімізоване сільськогосподарське виробництво, вій-

ськові об’єкти, транспорт (морський, річковий, автомобільний, залізничний,

повітряний) і гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля різноманіт-

ними токсичними речовинами, шкідливими фізичними полями, шумами, ві-

браціями і теплом.

Підприємства теплової енергетики є одними з основних джерел забруд-

нення атмосферного повітря. Так, в Україні на їх частку припадає близько

30 % усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел (тверді

частинки, двоокис сірки, окиси азоту, радіоактивні частинки) [73]. Вважаєть-

ся, що використання кам’яного вугілля, як правило, дає більш високі рівні за-

бруднення, ніж використання нафтопродуктів, а нафтопродукти, в свою чер-

гу, більше забруднюють атмосферне повітря, ніж газ. Рівні забруднення зале-

жать також не тільки від виду палива, але й від застосованих технологічних

процесів, у тому числі й очистки викидів.

Iншою важливою проблемою теплоенергетики є забруднення земель че-

рез накопичення значної кількості відходів (золи, шлаків, пилу). Значне за-

бруднення усіх компонентів біосфери відбувається також під час пошуку, роз-

відки, розробки, транспортування та переробки горючих корисних копалин,

що використовуються як паливо.

Атомна енергетика також спричинює ряд негативних екологічних на-

слідків. Атомні електростанції є головними місцями накопичення радіоактив-

них відходів, проблема остаточного захоронення яких і досі залишається не-

вирішеною. Значну потенційну небезпеку становить проблема спрацьовуван-

100

ня ядерних реакторів та іншого обладнання АЕС. Страшними наслідками (не

регіонального, а планетарного масштабу) загрожують аварії на атомних елек-

тростанціях. Майже всі відходи підприємств з видобування та переробки ура-

нових руд - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) є дже-

релами радіаційного забруднення навколишнього середовища. В них містять-

ся природний уран, торій-232, продукти розпаду уранового та торієвого рядів,

у тому числі вони є джерелом надходження у довкілля радіоактивного газу

радону. Для природного середовища і людей головну небезпеку становлять

крупні хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали (слід за-

значити, що при переробці уранових руд тільки 15 % від їх загальної актив-

ності вилучається з урановим продуктом, а решта активності переходить у

відвали у вигляді хвостів [40]).

Об’єкти гідроенергетики також шкідливо впливають на стан навколиш-

нього природного середовища. Їх спорудження призводить до вилучення з ко-

ристування значних масивів сільгоспугідь, завдає шкоди лісонасадженням і

викликає соціальне напруження в районах будівництва.

Металургійна промисловість, що включає чорну та кольорову металур-

гію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжні допоміжні об’єкти і

процеси, є однією з найбільш забруднюючих галузей промисловості. Так, в

Україні металургійна промисловість зумовлює близько третини забруднень

атмосфери і природних вод [73]. В результаті згорання великої кількості твер-

дого палива (переважно вугілля) навколо металургійних центрів накопичу-

ються такі шкідливі речовини, як вуглеводні й хлорвуглеводні, що мають му-

тагенні та канцерогенні властивості. Найпоширенішими шкідливими газови-

ми забруднювачами, які переносяться з димами на відстані в десятки й сотні

кілометрів (димова труба висотою 250 м розсіює шкідливі речовини в радіусі

70-80 км), є такі: сірчаний і сірчистий ангідриди, окиси азоту, бенз(α)пірен,

аміак, сполуки хлору, фтору, сірководень, вуглеводні, окиси вуглецю. Серед

твердих часток промислових димів найпоширеніші: частинки вугілля, золи,

сульфатів та сульфідів металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо), кремнезе-

му, сполук кальцію, натрію і фосфору. У димах містяться також пари основ-

них кислот, ртуті і фенолу.

Вплив на стан навколишнього природного середовища підприємств наф-

тохімічного комплексу зумовлений викидами в атмосферу вуглеводнів, сір-

чаної кислоти, сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук.

Хімічна промисловість - одна з основних галузей, де у великих обсягах

утворюються токсичні відходи. Тільки в Україні хімічні підприємства щоріч-

но скидають у відкриті водойми близько 70 млн.м

неочищених або недостат-

ньо очищених стічних вод [73].

Забруднення довкілля постійно підвищується через зростаючі обсяги і

токсичність промислових та побутових відходів. Збитки від відходів - це не

лише величезні площі землі, зайняті звалищами, териконами, шлакосховища-