Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

нально відповідають один одному. Випадіння однієї частини системи немину-

че призводить до виключення усіх тісно пов’язаних з нею інших частин та до

функціональних змін цілого в рамках

закону внутрішньої динамічної рівнова-

ги

Цей закон особливо важливий для збереження видів живого, які ніколи не

зникають ізольовано, а завжди взаємозв’язаною групою.

Закон оптимальності: жодна система не може звужуватись або роз-

ширюватись до безконечності. Цей закон витікає з фундаментального поло-

ження теорії систем:

розмір будь-якої системи повинен відповідати її функці-

ям. Жодний цілісний організм не може перевищити певні критичні розміри,

які забезпечують підтримку його енергетики і які залежать від умов живлення

та факторів існування.

У природокористуванні наведений закон допомагає знайти оптимальні, з

точки зору продуктивності, розміри ділянок полів, вирощуваних тварин, рос-

лин. Багатопільна система землеробства ґрунтується на емпіричному (дослід-

ному) знанні

закону оптимальності

. Ігнорування закону - створення величез-

них площ монокультур, вирівнювання ландшафту масовими забудовами то-

що - призводить до неприродного одноманіття на великих територіях і викли-

кає порушення функціонування екосистем, екологічні кризи (кліматичні змі-

ни, масові розмноження організмів тощо).

Закон послідовності проходження фаз розвитку: фази розвитку при-

родної системи можуть слідувати лише в еволюційно закріпленому (істо-

рично, екологічно обумовленому) порядку, зазвичай, від відносно простого до

складного, як правило, без випадіння проміжних етапів (але, можливо, з до-

сить швидким їх проходженням чи еволюційно закріпленою відсутністю)

Наприклад, метаморфоз комах з повним перетворенням може йти лише в на-

прямку “

яйце - личинка - лялечка - імаго

” без випадіння або зміни послідов-

ності будь-якої з фаз.

Цей закон необхідно особливо чітко усвідомлювати при розгляданні еко-

логічних процесів типу сукцесії, що нерідко ігнорують, наприклад, намагаю-

чись виростити хвойні лісові культури там, де згідно природного алгоритму

зміни порід їм повинні передувати у сукцесійному процесі інші види дерев-

них рослин. Iнколи такі культури вдається виростити, але вони або хворіють,

або виявляються настільки нежиттєвими, що гинуть від найменших відхилень

у стані навколишнього середовища.

З прогресу в минулому виростають проблеми в майбутньому.

2.5.3. Міжсистемні закони

Закон обмеженості природних ресурсів:

усі природні ресурси (та умо-

ви) Землі вичерпні. Планета є природно обмеженим тілом, і на ній не можуть

існувати нескінченні складові частини.

Закон зменшення природно-ресурсного потенціалу: в рамках однієї

суспільно-економічної формації (способу виробництва) та одного типу тех-

нологій природні ресурси стають дедалі менш доступними і вимагають

збільшення витрат праці та енергії на їх видобування і транспортування

Прикладами можуть бути: мінеральні багатства, що виснажуються у густо-

заселених та комфортних районах планети і видобуваються з дедалі глибших

пластів; сільськогосподарське виробництво, куди вкладається все більше

енергії (до 20 % загальної її кількості, що виробляється); гідрогеологічне гос-

подарство, яке страждає через дедалі глибше залягання (виснаження) підзем-

них вод тощо.

Закон зменшення родючості (ґрунтостомлення): поступове зниження

природної родючості ґрунтів відбувається через тривале їх використання

(вилучення поживних речовин з врожаєм) та порушення природних процесів

ґрунтоутворення, а також в результаті накопичення токсичних речовин,

що виділяються рослинами (при тривалому вирощуванні монокультур), за-

лишків пестицидів та мінеральних добрив. Цей процес частково нейтралізу-

ється накопиченням біомаси підземних частин культурних рослин, але, голов-

ним чином, внесенням добрив (створенням штучної родючості). На сьогодні

родючість тією чи іншою мірою втрачена приблизно на 50 % усіх орних угідь

світу (від 1.5-1.6 до 2 млрд.га) при середній швидкості втрат близько 7 млн.

га/рік [98]. Iнтенсифікація сільського господарства дозволяє отримувати деда-

лі більші врожаї при менших витратах людської праці і частково нейтралізу-

вати дію закону, але енергетична ефективність виробництва при цьому змен-

шується.

Закон зменшення енергетичної ефективності природокористування

в процесі одержання з природних систем корисної продукції з часом (у істо-

ричному аспекті) на її виготовлення в середньому витрачається дедалі біль-

ше енергії (збільшуються також і енерговитрати на одну людину). Так, нині

витрати енергії на одну людину за добу майже в 60 разів більші, ніж у часи

наших далеких предків. Тільки з початку ХХ сторіччя до наших днів кількість

енергії, що витрачається в розвинених країнах світу на виробництво одиниці

сільськогосподарської продукції, зросла у 8-10, а промислової - у 10-12 разів

при зменшенні частки більш екологічно чистої мускульної енергії. Збільшен-

ня енергетичних витрат не може відбуватися безконечно, зокрема, через не-

безпеку термодинамічної (теплової) та екологічної криз. Його можна і слід

розраховувати, плануючи свої стосунки з природою з метою їх гармонізації.

Правило міри перетворення природних систем: в ході експлуатації

природних систем не можна переходити певні межі, які дозволяють цим

системам зберігати властивість самопідтримання (самоорганізації та са-

морегулювання).

Цей закон у самому загальному вигляді був сформульований в минулому столітті українським

економістом-марксистом С.О.Подолинським.

Закон відповідності між рівнем розвитку виробничих сил та природ-

но-ресурсним потенціалом:

розвиток виробничих сил відбувається відносно

поступово до моменту різкого виснаження природно-ресурсного потенціалу,

який характеризується як екологічна криза. Криза вирішується через рево-

люційну зміну виробничих сил (технічна, промислова революція).

Не будемо, одначе, занадто втішатися нашими перемогами над природою.

За кожну таку перемогу вона нам помститься. Кожна з таких перемог

має, щоправда, в першу чергу ті наслідки, яких ми очікували, але в другу й

третю - зовсім інші, що дуже часто знищують значення перших.

Ф.Енгельс

2.5.4. Емпіричні наслідки екологічних законів

Закон однонаправленості потоку енергії:

енергія, яку одержує екосис-

тема, і яка засвоюється продуцентами, розсіюється або разом з їх біомасою

необоротно передається консументам першого, другого, третього та інших

порядків, а потім - редуцентам, що супроводжується втратою певної кіль-

кості енергії на кожному трофічному рівні в результаті процесів, які прохо-

дять водночас із диханням. Оскільки у зворотний потік (від редуцентів до

продуцентів) потрапляє дуже мало початкової енергії (не більше 0.25 %), то

говорити про “кругообіг енергії” не можна.

Закон піраміди енергій (Р.Ліндемана): з одного трофічного рівня еколо-

гічної піраміди на інший переходить в середньому не більше 10 % енергії. За

цим законом можна виконувати розрахунки земельних площ, лісових угідь з

метою забезпечення населення продовольством та іншими ресурсами.

Правило одного відсотка:

зміна енергетики природної системи при-

близно на 1 відсоток (від небагатьох десятих до, як виняток, одиниць від-

сотків) виводить її з рівноважного (квазістаціонарного) стану

. Емпірично

це правило підтверджується дослідженнями в галузі світової кліматології та

інших геофізичних і біофізичних процесів. Всі крупномасштабні явища на по-

верхні Землі (потужні циклони, виверження вулканів, процес глобального фо-

тосинтезу), як правило, мають сумарну енергію, що не перевищує 1 % енергії

сонячного випромінювання, яке надходить на поверхню нашої планети. Пере-

хід енергетики процесу понад це значення зазвичай призводить до істотних

аномалій - різких кліматичних відхилень, змін у характері рослинності, круп-

них лісових та степових пожеж тощо. Слід мати на увазі, що це правило є

ймовірнісним - багато залежить від стану природної системи, в якій відбува-

ються зміни.

Особливе значення правило одного відсотка має для глобальних систем.

Їх енергетика, очевидно, принципово не може перейти рівень приблизно 0.2

відсотки обсягу надходження сонячної радіації (рівень енергетики фотосинте-

зу) без катастрофічних наслідків. Iмовірно, що це непереборний поріг та ліміт

для людства (з нього виходить і небезпека “ядерної зими

”).

Правило “м’якого” управління природою:

“м’яке” (опосередковане,

спрямовуюче, відновлююче екологічний баланс) управління природними проце-

сами, як правило, здатне викликати бажані природні ланцюгові реакції і

тому соціально та економічно краще за “жорстке”, техногенне

. “М’яке”

управління ґрунтується на відновленні колишньої природної продуктивності

екосистем або її підвищенні шляхом цілеспрямованого комплексу заходів, що

ґрунтуються на застосуванні об’єктивних законів природи і дозволяють ске-

ровувати природні ланцюгові реакції у сприятливому для господарської ді-

яльності людей напрямку.

Прикладом може бути співставлення двох форм ведення лісового госпо-

дарства - суцільної лісосіки (“жорсткий” вплив) та вибіркових рубок (“м’я-

кий” вплив). Вважається економічно більш рентабельною суцільна рубка, при

якій одразу забирається вся деревина. При вибірковій рубці виникає багато

ускладнень технічного порядку, і тому деревина виявляється дорожчою. При

суцільних лісосіках ліс відновлюють шляхом масової його посадки, що кош-

тує дешевше, проте при цьому поступово втрачається саме лісове середови-

ще, що призводить до падіння рівня річок, в інших місцях - до заболочування,

заростання лісосіки нелісовими видами рослин, які перешкоджають росту лі-

су, утворення осередків поширення шкідників лісу та інших несприятливих

наслідків. Більш низькі початкові витрати “жорсткого” заходу дають такі

збитки, відшкодування яких потребує потім значно більших витрат. І навпаки,

при вибіркових рубках управління відновленням лісу полегшується через збе-

реження лісового середовища. Більші початкові витрати поступово окупають-

ся в результаті попередження збитків.

З цього правила витікає принцип природності (або правило “старого ав-

томобіля”): технічні системи управління природою з часом вимагають дедалі

більших витрат аж до повної нераціональності їх подальшої підтримки, і

тому природні (“м’які”) форми управління у кінцевому підсумку завжди

ефективніші за технічні (“жорсткі”)

Принцип облудного благополуччя: перші успіхи (або невдачі) у приро-

докористуванні можуть бути короткочасними - успіх заходу з перетворен-

ня природи або управління нею об’єктивно оцінюється лише після з’ясування

ходу та результатів природних ланцюгових реакцій в межах природного цик-

лу

. Цей принцип ґрунтується на тому, що початково отримується нескомпен-

сований ефект, який фактично суперечить законам природи, а вже потім - дій-

“

Ядерна зима”

- модельно прогнозоване різке та довгочасне загальноземне похолодання, яке

може відбутися у випадку війни із застосуванням термоядерної зброї і призведе до повної не-

можливості збереження на Землі вищих форм життя, включаючи людину. Механізм виникнення

“ядерної зими” - екранування поверхні планети від надходження сонячного випромінювання

внаслідок горіння лісів, торфовищ, горючих корисних копалин тощо.

сно об’єктивний результат, який складається із взаємодії природних та антро-

погенних чинників. Тільки глибокий за часом екологічний прогноз може за-

безпечити справжній успіх господарського заходу.

Наприклад, молоді зростаючі ліси забирають воду й інколи висушують

місцевість, сформований лісовий біоценоз спочатку збалансовує вологообмін,

а потім поступово призводить до підвищення вологості, однак перестійні ліси

інколи знову осушують місцевість.

Принцип віддаленості події: явище, віддалене в часі та просторі, вида-

ється менш істотним

. У природокористуванні цей принцип особливо часто є

підґрунтям помилкових практичних дій. Передбачається, що в майбутньому

на основі науково-технічного прогресу екологічні проблеми вирішуватимуть-

ся легше, ніж зараз. Насправді ж нащадки платитимуть дорожче через більш

напружену з часом ресурсну ситуацію аж до докорінного перелому - екологіч-

ної (господарської) революції, яка, зазвичай, супроводжується соціальними

змінами.

Принцип неповноти інформації (принцип невизначеності): інформація

при проведенні акцій з перетворення природи завжди недостатня для апрі-

орної оцінки усіх можливих наслідків (особливо у віддаленій перспективі)

здійснюваного заходу. Це зв’язане з виключною складністю природних сис-

тем, їх індивідуальною унікальністю та неминучістю природних ланцюгових

реакцій, напрямок яких інколи важко передбачити. Для зменшення ступеня

невизначеності, особливо при експертизі проектів, моделювання необхідно

доповнювати безпосередніми дослідженнями у природі, натурними експери-

ментами та виявленням динаміки природних процесів. Цей принцип є важли-

вим обмеженням у застосуванні методу аналогій в екологічному прогнозуван-

ні, оскільки аналогія завжди неповна через індивідуальність природних сис-

тем.

Принцип інстинктивного заперечення-визнання: факти та законо-

мірності, концептуально заперечувані особою, що складає модель процесу,

несвідомо (підсвідомо) виключаються з моделі, а фактам, що визнаються

правдивими, інстинктивно надається більша вага, ніж вони дійсно мають

(грубо кажучи, кожний бачить те, що хоче бачити). В зв’язку з цим при моде-

люванні складних багатоаспектних подій та систем, як правило, отримують

те, що “хотіли” отримати (до чого свідомо чи несвідомо прагнули), або ре-

зультат, наближений до суб’єктивно бажаного (але не об’єктивного) положен-

ня речей. Неврахування цього принципу - тривіальна помилка при проекту-

ванні (моделюванні) заходів з природокористування.

Земля - не вечна благодать.

Когда далекого потомка

Ты пустишь по миру с котомкой,

Ей будет нечего подать.

В.Федоров

3. Використання природних ресурсів та антропогенний вплив на

навколишнє природне середовище

Якщо умовно прийняти вік Землі (4.5 млрд. років) за одну добу (24 годи-

ни), то в таких часових одиницях життя на Землі існує принаймні 20 годин,

перші живі істоти вийшли з моря на сушу 6 годин 35 хвилин тому, ссавці іс-

нують 3 години 46 хвилин, а людина - останні 10 секунд. Годі й казати, на-

скільки різко змінилися склад і характеристики біосфери за ці останні 10 се-

кунд “великого космічного дня” Землі.

Корисні копалини, що залишилися в землі - врятовані, а не втрачені.

Х.Броді

3.1. Природні умови і ресурси та їх використання

В процесі своєї життєдіяльності людство використовує різноманітні

об’єкти, сили і явища природи для прямого чи опосередкованого споживання,

створення матеріальних багатств, відтворення трудових ресурсів, підтриман-

ня умов існування та підвищення якості життя. Ці природні джерела отриман-

ня необхідних людям матеріальних та духовних благ інколи поділяють на

умови та ресурси, хоча такий поділ є дещо умовним. Відмінність між при-

родними ресурсами та умовами вбачають у тому, що ресурси приймають без-

посередню участь у виробництві, в той час як умови розглядаються не як

окремі матеріальні тіла чи об’єкти, а через призму їх властивостей, що мо-

жуть відчутно полегшувати або ускладнювати розвиток виробництва, безпо-

середньо в ньому не використовуючись.

Таким чином, під природними умовами розуміють сукупність факторів,

сил, організмів, предметів та явищ, що складають особливості навколишнього

природного середовища на певній території і мають істотне значення для

життя та діяльності суспільства (тобто клімат, рельєф, родючість ґрунтів,

характер стоку річок тощо).

Зазвичай, природні умови розрізняють за компонентами природного се-

редовища (геологічні, гідрологічні, гідрокліматичні, ґрунтово-кліматичні),

територіальною ознакою (наприклад, умови Полісся), часовими показниками

(сучасні, умови палеоліту), видами природокористування (сільськогосподар-

ського виробництва, лісового, водного господарства тощо), ступенем і харак-

тером змін та ін.

Під впливом діяльності людини деякі елементи природних умов можуть

зазнавати перетворень.

Під природними ресурсами розуміють об’єкти і сили природи, які вико-

ристовуються (або потенційно придатні до використання) в процесі суспіль-

ного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб люд-

ства: як

засоби праці

(земля, водні шляхи, вода для зрошування),

джерела

енергії

(гідроенергія, атомне паливо, запаси горючих копалин),

сировина та

матеріали

(мінерали, ліси, ресурси води для технологічних цілей),

об’єкти

споживання (питна вода, дикорослі ягоди, плоди, гриби, продукти мислив-

ства та рибальства), умови життя (простір), рекреаційні ресурси (місця від-

починку та оздоровлення), генофонд (ресурси надійності екосистем, виведен-

ня нових сортів та порід), джерела інформації про навколишній світ (керівні

палеонтологічні

форми, еталони природи, біоіндикатори), об’єкти для задо-

волення естетичних потреб тощо.

З огляду на забезпеченість людства природними ресурсами ще донедав-

на їх було прийнято поділяти на

вичерпні

та

невичерпні

. Умовність такого по-

ділу цілком очевидна, оскільки деякі “невичерпні” ресурси під впливом госпо-

дарської діяльності людини настільки змінюються, що їх використання за

прямим призначенням стає неможливим (вода, повітря), і навпаки, окремі

“вичерпні” копалини в процесі використання утворюють нові хімічні сполуки,

що теж використовуються людством (

вторинні

ресурси). Тому нині вважаєть-

ся, що всі природні ресурси Землі є вичерпними, різниться лише час їх вичер-

пання. Умовно невичерпними можна вважати енергію сонця, вітру, морів і

океану та земних надр (геотермальну), проте поняття “невичерпності” тут

включає лише “необмеженість” отримання ресурсів в часі і не враховує неми-

нучі

кількісні

обмеження їх практичного використання. В умовах кінцевої за

розмірами планети не може бути нічого безкінечного, тому цей термін краще

не застосовувати.

За можливістю відновлення природні ресурси умовно поділяють на:

• абсолютно невідновні - багатства, на утворення яких природа витра-

тила тисячоліття, причому при своєрідних умовах (повністю знищені

види організмів, більшість корисних копалин);

• частково невідновні - ресурси природи, що відновлюються із швид-

кістю у сотні тисяч та мільйони разів меншою, ніж відбувається їх ви-

користання (запаси торфу, осадових порід та інших корисних копа-

лин);

Керівні форми

- залишки викопних організмів певної таксономічної категорії та еволюційного

часу існування, які мають обмежене вертикальне і широке горизонтальне поширення в осадових

породах, що дозволяє стратиграфічно датувати ці породи.

Палеонтологія

(від гр.

palaiós - ста-

родавній

та

anthología - зібрання квітів

) - наука, що вивчає рослинні і тваринні організми мину-

лих геологічних епох у їх історичному розвитку та взаємозв’язку з навколишнім середовищем по

викопних залишках та слідах життєдіяльності з метою розуміння історії становлення біосфери і

перспектив її подальшого розвитку.

• самовідновні - ресурси природи, здатні за порівняно короткі історичні

строки, що вимірюються роками й десятиріччями, відновити свою

кількість (при попередній якості) за рахунок властивих їм процесів, як-

що використання чи знищення їх людиною, а також негативна дія на

них різних факторів припиниться чи істотно зменшиться (всі тварини й

рослини, чисельність яких не зменшена до критичної для даного виду);

• відновні за активної участі людини - ресурси, що мають здатність до

самовідновлення, але сприяння цьому процесу з боку людини конче

необхідне (рослини і тварини при їх критичній чисельності, мікро- та

мезоклімат, родючість ґрунтів, фізичний та хімічний склад повітря й

води тощо).

За темпами економічного поповнення (за рахунок пошуку нових дже-

рел або удосконалення технологій видобутку) виділяють ресурси поповнюва-

ні та непоповнювані.

За ступенем необхідності ресурси поділяють на:

• абсолютно необхідні - брак чи якісні зміни цих ресурсів призводять

до загибелі людини або життєво необхідних для неї організмів (ґрунти,

повітря, вода, тепло, сонячна радіація, рослини та тварини, що культи-

вуються);

• відносно необхідні - їх збіднення або якісні зміни не загрожують існу-

ванню людини та життєво важливих для неї організмів (усі інші ресур-

си, у тому числі й потенційні).

За ступенем взаємозамінності ресурси поділяють на незамінні, заміна

яких іншими ресурсами в дійсному чи майбутньому практично або теоретич-

но неможлива (жива природа, умови існування людей), та замінні, що в прин-

ципі можуть бути замінені іншими ресурсами (наприклад, мінеральне пали-

во - сонячною енергією).

Для кожного елементарного чи комплексного ресурсу повинен бути чітко

з’ясований ступінь його необхідності та можливість заміни у найближчому чи

віддаленому майбутньому. Охорона абсолютно необхідних ресурсів повинна

бути особливо суворою як на державному, так і на міжнародному рівнях.

За характером рухомості ресурси поділяють на:

• безперервно мігруючі з Космосу (сонячна та космічна радіація, метео-

ритна речовина, космічні радіохвилі, енергія припливів та відливів);

• мігруючі в межах Землі (повітря, вода, хімічні елементи, тепло, орга-

нізми, при цьому ступінь рухомості цих ресурсів може значно різнити-

ся);

• відносно нерухомі (всі інші ресурси).

Ця класифікація є досить умовною, оскільки деякі ресурси в залежності

від конкретних умов можуть бути і досить рухомими, і майже зовсім нерухо-

мими (наприклад, вода в річках та у безстічних озерах).

Залежно від напрямів використання всі природні ресурси поділяють на

енергетичні, сировинні та продовольчі, хоч і між ними розмежування здій-

снюється досить умовно (наприклад, основні енергетичні ресурси - нафта, ву-

гілля - одночасно є сировиною для хімічної промисловості; ліс, виступаючи

традиційним побутовим джерелом тепла, одночасно є сировиною для хіміч-

них і деревообробних виробництв, осередком багатьох видів продовольства

тощо).

Загальна класифікація природних ресурсів за М.Ф.Реймерсом (1990)

[98]

наведена у табл.3.1.

Табл.3.1. Класифікація природних ресурсів за джерелами і місцезнаходженням

Класифікаційні одиниці Примітка

1. Енергетичні ресурси

Будь-які джерела механічної, хімічної і фізичної енергії, при-

родно та штучно активовані

А. Такі, що приймають

участь у постійному кру-

гообігу та потоку енергії

1.1. Сонячна енергія Сонячне випромінювання та всі енергетичні процеси, ним

спричинені: енергія вітру, хвиль, морських течій, теплоти по-

вітря, різниці температур поверхневих та глибинних шарів во-

ди тощо

1.2. Космічна енергія Усі види космічного випромінювання

1.3. Енергія морських при-

пливів та відливів

Енергія, що виникає під дією сили тяжіння Луни на океанічну

поверхню

1.4. Геотермальна енергія Енергія глибин Землі. Можуть використовуватись природні ви-

ходи геотермальних вод, свердловини для отримання таких

вод, а також енергія нагрівання газів та рідин, що закачуються

в земні глибини

1.5. Гравітаційна енергія та

енергія тиску

Потенційна і кінетична енергія повітря, води та гірських порід

(енергія відносного положення тіл, тиску, різниці тиску, сейс-

моенергія тощо)

1.6. Атмосферна електрика Поки що на практиці не використовується

1.7. Земний магнетизм Як джерело енергії поки що не використовується

1.8. Енергія спонтанних хі-

мічних реакцій та природ-

ного атомного розпаду

Те ж. Штучно активований атомний розпад використовується в

АЕС.

1.9. Біоенергія Усі форми енергії, що отримуються від живих організмів та в

результаті переробки їх тіл чи продуктів життєдіяльності - від

спалювання деревини до отримання технічного спирту та біо-

газу

1.10. Вторинні форми енер-

гії

Тепло, що відходить, електромагнітні та радіаційні відходи, го-

рючі тверді відходи тощо

Б. Депоновані енергетичні

ресурси

1.11. Нафта -

1.12. Природний газ -

1.13. Вугілля -

1.14. Сланці Включаючи так звану мікронафту - бітумоподібні речовини

1.15. Торф -

В. Штучно активовані

джерела енергії

1.16. Атомна енергія Енергія, що отримується в результаті розщеплення атомного

ядра

1.17. Термоядерна енергія Енергія, що отримується в процесі злиття більш легких атом-

них ядер у більш важкі (енергія керованого термоядерного син-

тезу)

2. Атмосферні газові ресурси

2.18. Ресурси окремих газів

атмосфери

Особливе значення має озоновий екран, О

та СО

2.19. Газові складові гідро-

сфери

Гази, розчинені у воді. Зазвичай їх не розглядають як ресурси,

але у випадках рибних заморів вони набувають такого значен-

ня.

2.20. Газові складові ґрунтів Ґрунтове повітря, необхідне для дихання коренів рослин

2.21. Озоновий екран -

2.22. Фітонциди

та ін. біо-

генні леткі речовини

Ще дуже слабо освоєна людством ресурсна група, яка стано-

вить важливу умову для збереження здоров’я людей

2.23. Іонний склад атмосфе-

ри

Важкі та легкі іони, певна концентрація та співвідношення

яких служать передумовою збереження здоров’я людей

2.24. Газові забруднення Група “антиресурсів”, тобто агентів, що знецінюють інші ре-

сурси. У той же час багато газових викидів можуть залучатися

у процес виробництва

3. Водні ресурси

3.25. Атмосферна волога -

3.26. Океанічні (морські) во-

ди

У даний час стали обмеженим ресурсом у зв’язку з їх забруд-

ненням. Особливо важливою є поглинаюча спроможність мор-

ських вод, наприклад, здатність антропогенної вуглекислоти

розчинюватися в них

3.27. Континентальні во-

дойми

Води озер, водосховищ, ставків: прісні, солонуваті та солоні

3.28. Водотоки Річки, струмки, поверхневий та глибинний стік

3.29. Тимчасові малі замкне-

ні водойми

Калюжі, мілководні пересихаючі озера, інші невеликі тимчасо-

ві басейни. Їх особливе ресурсне значення зумовлене тим, що

вони служать водопоями для диких тварин, місцями для випло-

ду безхребетних тварин, зростання водної рослинності тощо

3.30. Волога, зв’язана в рос-

линах та тваринах

Особливого ресурсного значення набуває в аридних

регіонах

3.31. Рідкі поверхневі за-

бруднювачі

Від забруднень у звичайному розумінні слова до зайвої вологи

в природних екосистемах. “Антиресурси”, як і газові забруд-

нення

3.32. Гідрогеологічні ресурси Підземні води - підґрунтові та глибинні

3.33. Ґрунтова волога Вільна та зв’язана (молекулярна) у ґрунті

3.34. Глибинні рідкі забруд-

нювачі

Забруднювачі, що природно просочуються, штучно закачують-

ся та виникають в результаті ланцюгових хімічних реакцій.

Можуть використовуватись як ресурси і є небажаними як “ан-

тиресурси”

4. Ресурси літосфери

Уся група природних ресурсів, зв’язаних з доступною людині

земною товщею

Фітонциди (від гр. phytón - рослина та лат. caedo - вбиваю) - хімічно активні продукти виділен-

ня рослин, переважно газоподібні, що пригнічують або згубно діють на мікроорганізми (бакте-

рії, гриби тощо), у тому числі й хвороботворні.

Аридність (від лат. aridus - сухий) - сухість клімату, яка призводить до браку вологи для життя

організмів.