Лютий І. О. Податкова система України

Подождите немного. Документ загружается.

161

3.2.3. Мито

Непряме оподаткування передбачає сальдовий розподіл доходів гро-

мадян. Чим вищі доходи, тим більше їх залишається на власні потреби,

тому, що рівень непрямого оподаткування відносно збалансований самим

рівнем споживання. Таким чином, є стимул заробляти більше, і не має по-

боювань, що держава забере більшу частку додатково отриманих доходів.

В Україні у процесі становлення ринкової економіки непрямі подат-

ки виступають інструментом мобілізації валового внутрішнього продук-

ту до Державного бюджету України.

Відповідно до бюджетної класифікації України ввізне та вивізне мито

є податками на зовнішню торгівлю, а податок на додану вартість і акциз-

ний збір є внутрішніми податками. Така класифікація повністю відпо-

відає положенням ст. ІІІ ГАТТ «Внутрішні податки або інші внутрішні

збори будь-якого типу», в якій зазначається, що ті податки та збори, які

застосовуються до вітчизняних товарів та до подібних імпортних товарів,

стягуються або примусово стягуються у судовому порядку у випадку ім-

портованої продукції під час або в місці імпортування, повинні вважати-

ся внутрішніми податками або зборами. З товарів, що переміщуються че-

рез митний кордон України, справляється мито, якщо інше не передбаче-

но Митним Кодексом України, законодавством України та міжнародни-

ми договорами України.

Мито підвищує ціну конкурентного імпортного товару при його над-

ходженні на внутрішній ринок країни, що дає змогу національним вироб-

никам підвищити загальний рівень цін вітчизняних товарів та одержати

додатковий прибуток.

Мито захищає внутрішні ціни і прибутки національних підприємств.

Введення мита може передбачати досягнення кількох цілей, серед

яких:

- фіскальна;

- економічна;

- політична.

Введення мита може мати на меті здійснення економічного тиску на

певні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політич-

них мотивів.

Платниками мита є будь-які фізичні або юридичні особи, які здій-

снюють переміщення через митний кордон України товарів або ін. пред-

метів.

Об’єктом оподаткування митом виступає митна вартість товарів або

інших предметів. Мито сплачується при здійсненні митного оформлен-

ня товарів на підставі основного митного документа — «Вантажної мит-

ної Декларації».

162

Митним кордоном України є межі митної території України, що

включає територію штучних островів, установок та споруд, що створю-

ються в економічно-морській зоні України. Митний кордон України збі-

гається з Державним кордоном країни за винятком території спеціальних

митних зон, межі яких є складовою частиною митного кордону України.

Митний кордон передбачає відмежованість митної території — те-

риторії держави (в тому числі і окремих островів, установок і споруд в

економічних зонах), по відношенню до якої держава має виключні пра-

ва в регулюванні митних платежів. Різні цілі, механізм і особливості пе-

ресування товарів і транспортних засобів передбачає їх різний митний

режим, який охоплює умови віднесення товарів під відповідний режим;

особливості митного контролю.

Різний митний режим дозволяє виділити декілька видів пересування

через митний кордон держави:

1. Ввезення (вивезення) постійне — фактичне пересування товарів і ін-

ших предметів через митний кордон, при якому вони залишаються на

території держави постійно без зобов’язання про зворотне вивезення.

Постійне ввезення (вивезення) передбачає сплату всіх митних плате-

жів і дотримання всіх встановлених законодавством процедур (отри-

мання ліцензій, надання сертифіката і т.д.).

2. Ввезення (вивезення) тимчасове — фактичне пересування товарів че-

рез митний кордон; при якому вони використовуються на даній те-

риторії тільки визначений період часу і звільняються (повністю або

частково) від митних платежів. Строк тимчасового ввезення (виве-

зення) зазвичай не перевищує одного року і може бути подовжений

до двох років.

3. Транзит через територію держави — пересування товарів під митним

контролем через територію держави, яке виключає використання їх

на митній території. Транзит може здійснюватись між двома пункта-

ми або в рамках одного, який знаходиться на митному кордоні.

Подальше використання товарів, які пропущені через митний кордон

держави, визначається більш вузькими механізмами митних режимів, які

деталізують вищевказані: вільне використання, тимчасове використання,

пропуск через митний кордон, реекспорт, реімпорт і т.д.

Диференціація видів митних податків може здійснюватись за декіль-

кома критеріями.

Так, по характеру направленості пересування товарів і інших пред-

метів митні податки діляться на:

- ввізні митні податки — це податки, які стягуються митницями в ре-

зультаті надходження іноземних товарів на внутрішній ринок;

- вивізні митні податки — це податки, які нараховуються на товари і

інші предмети в результаті їх вивезення за межі митної території дер-

163

жави. Вони застосовуються в деяких країнах і встановлюються на ви-

значений строк, як правило, в результаті нестачі сировини в країні;

- транзитні митні податки — це податки які нараховуються на това-

ри і інші предмети, що пересуваються через митну територію краї-

ни транзитом. Вони теж застосовуються в деяких країнах, однак їх

роль в сучасних умовах знижується. Вони встановлюються, як прави-

ло, тільки для покриття витрат, пов’язаних з контролем транзиту іно-

земних вантажів.

Справляються митні податки за ставками, що передбачені в митно-

му тарифі, який вміщує назву іноземних товарів, що ввозяться або націо-

нальних товарів, що вивозяться, одиниці оподаткування товарів і ставки.

Ввізне (імпортне) мито нараховується на товари під час їх ввезення і

виконує такі основні функції:

а) формує оптимальну структуру імпорту шляхом диференціації ставок

на ввезення різноманітних товарів;

б) впливає на господарську діяльність підприємств та соціальну сферу

в суспільстві, виступаючи складовою частиною механізму ціноутво-

рення;

в) через проведення політики протекціонізму захищає окремі галузі на-

ціональної економіки від можливого заподіяння збитків іноземною

конкуренцією;

г) дозволяє проводити активну зовнішньоторгівельну політику та впли-

вати на партнерів під час проведення торгівельних переговорів, фор-

мувати митні союзи;

д) сприяє оптимізації співвідношення експорту та імпорту, митних ви-

трат та надходжень, досягненню сприятливого торгівельного ба-

лансу.

Вивізне (експортне) мито нараховується на товари під час їх виве-

зення за межі митної території країни. Його застосовують з метою одер-

жання додаткових надходжень до державного бюджету та регулювання

експорту окремих видів товарів. Це не розповсюджений вид мита, і фак-

тичне існування цього мита в законодавстві свідчить про низький рівень

розвитку економіки країни; в Україні експортне мито запропоновано для

захисту споживчого ринку України та поліпшення структури експорту.

На сьогоднішній день вивізне мито застосовується на три види това-

рів: насіння соняшника, жива худоба та шкіряна сировина.

Відповідно до режиму митної політики можна виділити такі види

мита:

1) статистичне;

2) протекціоністське;

3) фіскальне;

4) преференційне.

164

Статистичне мито встановлюється з метою обліку експорту та імпор-

ту товарів в умовах зовнішньої торгівлі. Статистична інформація вико-

ристовується для:

 визначення стратегії, тактики та основних напрямків розвитку зо-

внішньоекономічної діяльності, проведення переговорів з торгі-

вельно-економічних питань;

 застосування методів тарифного і нетарифного регулювання;

 складання платіжного балансу, планування і проведення валютно-

фінансової політики;

 визначення ринків збуту товарів та ін.

Статистичне мито не має бюджетного призначення і ставки його не

високі.

Фіскальне мито має бюджетне призначення і встановлюється на то-

вари сталого попиту.

Протекціоністське мито вводиться в односторонньому порядку з ме-

тою захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку товарів інозем-

ного виробництва.

Преференційне мито, протилежне протекціоністському, встановлю-

ється на двосторонній або багатосторонній основі з метою сприяння між-

народній торгівлі.

Особливі види мита використовуються з метою захисту внутрішньо-

го ринку, вітчизняних товаровиробників, а також економічних інтересів,

що визначається законодавством України під час ввезення та вивезення

товарів, незалежно від інших видів мита застосовується:

1) попереднє та/або остаточне спеціальне мито;

2) тимчасове та/або остаточне антидемпінгове мито;

3) попереднє та/або остаточне компенсаційне мито.

Спеціальне мито застосовується:

 в разі, коли товар ввозиться на митну територію України в такій кіль-

кості і на таких умовах, що завдає збитків або існує загроза заподі-

яння значних збитків українським виробникам подібного товару або

безпосередньо конкуруючого товару;

 як запобіжні заходи щодо учасників зовнішньо-економічної діяль-

ності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, або для

припинення недобросовісної конкуренції у випадках, що визнача-

ються законами України;

 у відповідь на дискримінаційні або недружні дії з боку іноземних дер-

жав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують вико-

ристання законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної

діяльності.

Антидемпінгове мито вводиться для захисту внутрішнього ринку в

умовах товарного демпінгу.

165

Під демпінгом розуміється продаж товарів за ціною нижчою, ніж се-

редня ціна продажу подібного товару в країні-експортері.

Компенсаційне мито встановлюється з метою компенсації субсидії,

яка надається виробникам даного товару державними фондами.

Компенсаційне мито має врівноважувати ціни на іноземні та вітчиз-

няні товари з метою виключення цінової конкуренції.

Види ставок мита:

• адвалорні ставки — це ставки мита, визначені у відсотках до митної

вартості товару.

• специфічні ставки — це ставки мита, визначені в фіксованих одини-

цях на одиницю предмета оподаткування.

• комбінована ставка — це ставка мита, в якій поєднується відсоткова

ставка та фіксована (тверда) ставка.

Розміри ставок і види мита в Україні встановлюються у відповідності

з Єдиним митним тарифом України, який визначається Законом Украї-

ни «Про Єдиний митний тариф» і міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф України — це систематизоване зведення ста-

вок митних податків, якими оподатковуються товари або інші предмети, що

ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх

суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власнос-

ті, організації господарської діяльності і територіального розташування,

за винятком випадків, що передбачені законами України і її міжнародни-

ми договорами.

В Україні преференційні ставки ввізних митних податків застосову-

ються до товарів і інших предметів, що походять з країн, які входять ра-

зом з нашою державою до митних союзів або утворюють з ними спеціальні

митні зони, та при встановленні будь-якого спеціального преференційно-

го митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

У зв’язку з відсутністю переліку країн, до товарів з яких застосовуєть-

ся преференційний режим митного оподаткування, а також відсутністю

міжнародних угод про створення митного союзу або спеціальних мит-

них зон, преференційні ставки митного податку, що передбачені Єдиним

митним тарифом, на даний час в Україні не застосовуються.

На базі пільгових ставок мита утворюється режим найбільшого спри-

яння імпорту товарів з країн і економічних союзів, з якими Україна укла-

ла угоди про вільну торгівлю, або торгово-економічні угоди з наданням

режиму найбільшого сприяння або національного режиму. Таким чином

іноземні суб’єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають

пільги по митним податкам.

На даний час діє перелік країн, з якими Україна уклала угоди про

вільну торгівлю і торгово-економічні угоди з наданням режиму найбіль-

166

шого сприяння або національного режиму. При ввезенні на митну тери-

торію України товарів і інших предметів, походженням з вказаних в пере-

ліку країн, застосовуються пільгові ставки ввізного мита.

Повні митні ставки застосовуються до всіх товарів і інших предметів,

що ввозяться на митну територію України (за винятком тих, до яких за-

стосовуються преференційні та пільгові митні податки).

На окремі товари і інші предмети можуть встановлюватись сезонні

ввізні і вивізні митні податки на строк не більше 4-х місяців з моменту їх

встановлення.

Ставки мита для конкретного імпортного товару визначаються Єди-

ним митним тарифом України. Оподатковувані товари зведені в товар-

ну класифікаційну схему, яка базується на Гармонізованій системі опи-

су і кодування товарів. Всі предмети, що підлягають митному контролю,

систематизовані в 21 розділі, 97 підрозділах, 1241 товарній позиції, 5019

товарних підпозиціях, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з

Гармонізованою системою.

Отже, розглянувши основні види непрямих податків можна виділи-

ти їх переваги та недоліки.

Бюджетні переваги:

- регулярність та великі суми надходжень до бюджету. Непрямі подат-

ки в багатьох країнах світу, в т.ч. в Україні, займають одне з провід-

них місць в доходах бюджету.

- природне збільшення доходності, тобто доходність непрямих подат-

ків підвищується сама собою, внаслідок зростання народного багат-

ства.

Регулюючі переваги:

- вплив на виробництво, а саме стимулювання (або стримування) дея-

ких виробництв;

- вплив на споживачів. З допомогою непрямих податків держава може

регулювати процес споживання і накопичення.

Економічні переваги:

- опосередковане визначення платоспроможності платника, тобто ви-

значення платоспроможності за його витратами, а не доходами. В су-

часних умовах є особи, які очевидних доходів або джерел доходів не

мають, але свої потреби задовольняють споживанням товарів (робіт,

послуг), і саме ці витрати оподатковуються непрямими податками.

Фіскально-технічні переваги: у відношенні фіскальної техніки не-

прямі податки дуже зручні. Для кінцевого споживача непрямі податки

зручні тим, що визначаються розміром споживання, зручністю сплати у

часі, близькістю до місця внесення, відсутністю примусового характеру,

відсутністю втрати часу для сплати, не потребують накопичення визна-

чених сум.

167

Психологічні переваги: непрямий податок включається до ціни това-

ру (послуги) і якщо платник і усвідомлює, що ціна підвищена податком,

то все одно він отримує натомість необхідний продукт.

Територіальні переваги: споживання більш-менш рівномірне в те-

риторіальному розрізі, а тому непрямі податки знімають напругу в між-

регіональному розподілі доходів. Якщо ж доходи бюджету базуються на

доходах підприємств, то внаслідок нерівномірності економічного розвит-

ку виникає проблема нерівноцінності доходної бази різних бюджетів.

Оскільки ніде у світі не вдалося досягти збалансованого розвитку всіх

регіонів, то без застосування непрямих податків виникають труднощі і в

збалансуванні місцевих бюджетів.

Соціально-економічні недоліки:

- регресивність непрямих податків. Сплата непрямих податків не за-

лежить від розміру доходів платника, враховуючи те, що розмір спо-

живання предметів першої необхідності у платників з різними дохо-

дами однаковий, то питома вага цих податків у доходах громадян тим

вища, чим нижчий рівень доходів. Але варто відмітити, що такий не-

долік непрямих податків може пом’якшуватися державою.

Бюджетні недоліки:

– коливання надходжень. Надходження від непрямих податків, що

знаходяться залежно від розміру споживання, природно, повинні коли-

ватися відносно розширення або звужування споживання, що в свою чер-

гу залежить від зростання або спаду благополуччя, торгового пожвавлен-

ня або криз і т.п.

Підприємницькі недоліки: непрямі податки в умовах розвинених

ринкових відносин обмежують розмір прибутку підприємництва, так як в

умовах конкуренції не завжди можливе підвищення ціни на величину не-

прямих податків, особливо у випадках підвищення ставок цих податків.

Найбільші можливості для підвищення цін на всю суму податку мають

державні підприємства і монополії.

Слід зазначити, що переваги і недоліки не являються чимось вічним

раз назавжди зафіксованим. Те, що було перевагою в одних умовах, може

бути недоліком в інших і навпаки.

Таким чином, комплексно розглянувши непрямі податки, можна зро-

бити висновок, що використання їх цілком доцільне, і при ефективному

застосуванні вони можуть бути дієвими фінансовими інструментами ре-

гулювання економіки.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть види мита та опишіть його еволюцію.

2. Механізм формування ставок мита та їх різновиди.

3. Що таке Єдиний митний тариф?

4. Розкрийте методи визначення митної вартості.

168

3.3. Платежі за використання природних ресурсів

3.3.1. Плата за землю

Плата за землю в Україні справляється у вигляді земельного подат-

ку чи орендної плати, у залежності від того, чи знаходиться земельна ді-

лянка у власності або передана у користування на умовах оренди. Роз-

мір плати за землю встановлюється у розрахунку на рік у вигляді плате-

жів за одиницю земельної площі і залежить від якості і місцезнаходжен-

ня ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. Законодавчо стягнен-

ня плати за землю регулюється Земельним кодексом України, Законом

України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. в редакції від 19.09.96

№ 378/96-ВР, нормами щорічних законів про Державний бюджет (вони

вносять зміни щодо розміру платежів).

Платниками є юридичні і фізичні особи — власники землі, землеко-

ристувачі, орендарі земельних ділянок. Об’єкт оподатковування — зе-

мельна ділянка, а також земельна частка (пай), які знаходиться у влас-

ності або у користуванні, у тому числі на умовах оренди. У залежності від

призначення виділені групи земель сільськогосподарського і несільсько-

господарського призначення.

Плата за землі сільськогосподарського призначення. Ставки земельно-

го податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у

відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах (на початок 2008 р.):

– для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

– для багаторічних насаджень — 0,03.

За земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визнача-

ється річний розмір плати за одиницю площі оподаткованої земельної ді-

лянки.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської

діяльності власників землі, землекористувачів. Середні ставки земельно-

го податку, встановлені з одного гектара ріллі, багаторічних насаджень,

сіножатей і пасовищ, також диференційовані по областях.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості,

транспорту, зв’язку справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової

оцінки одиниці площі ріллі по області.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку вста-

новлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі.

Для обчислення суми податку платник повинен мати таку інформа-

цію про:

– земельну ділянку (кадастровий номер, місце розташування, право-

встановлюючий документ;

– площу земельної ділянки;

– грошову оцінку земельної ділянки, якщо така оцінка проведена;

169

– коефіцієнт індексації грошової оцінки;

– ставки оподаткування відповідно до Закону № 2535;

– пільги щодо сплати земельного податку.

Плату за землю визначають залежно від грошової оцінки земель, яку

здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах за методи-

кою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з вартості 1

кв. м земель та за допомогою коефіцієнтів, зокрема коефіцієнтів функці-

онального використання землі (окремо за землями промисловості, зем-

лями комерційного використання тощо (табл. 3.2), а також локальних ко-

ефіцієнтів (табл. 3.3) та встановленої індексації грошової оцінки земель

за відповідний рік.

Відповідно до ст. 23 Закону № 2535 грошова І оцінка земельної ділян-

ки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації.

Закон № 2535 передбачає різний підхід до обчислення земельного

податку за землі, грошову оцінку яких проведено, та за землі, грошову

оцін¬ку яких не проведено.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунк-

тів та інших земель несільськогосподарського призначення індексується

станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт, що визначається за фор-

мулою:

= [І — 10] : 100,

де К

— коефіцієнт індексації;

І — середньорічний індекс інфляції року, за ре¬зультатами якого про-

вадиться індексація.

Таблиця 3.2

Коефіцієнти, які характеризують функціональне

використання земельної ділянки (К

)

Категорія земель

за функцією

використання

Склад категорії

Значення

коефіці-

єнта

Землі

промисловості

Землі легкої промисловості

Землі важкої промисловості

Землі будівництва (за винятком

будівельних майданчиків)

1.2

Землі гірничої

про мисловості і

відкритих розробок

Землі торфорозробок

Землі відкритих розробок і кар’єрів

гірничої промисловості

Інші землі гірничої промисло вості

1.0

170

Продовження табл. 3.2

Землі комерційного

використання

Землі автотехобслуговування

Землі оптової торгівлі та складського

господарства

Землі роздрібної торгівлі та комерцій-

них послуг

Землі ринкової інфраструктури

Землі досліджень і розробок

Землі іншої комерційної діяльності

2.5

Землі транспорту,

зв’язку

Землі шляхів

Землі автомобільного транспорту

Землі залізничного транспорту

Землі трамвайного і тролейбус ного

транспорту

Землі трубопровідного транс порту

Землі водного транспорту

Землі повітряного транспорту

Землі зв’язку і телекомунікацій

0.8

Землі технічної

інфра структури

Інші землі транспорту і зв’язку

Землі санітарної очистки і благоустрою

Землі водопостачання та кана лізації

Землі енергозабезпечення

Землі іншого інженерного забез печення

0.65

Таблиця 3.3

Локальні коефіцієнти

на місце розташування земельної ділянки

Назва

рентоутворюючих

факторів

Назва

локальних коефіцієнтів

Значення

коефіці-

єнтів

123

1. Інженерно-

інфраструктурні

фактори

Земельна ділянка, що прилягає до

вулиці:

з твердим покриттям 1.05–1.10

з централізованим водопостачанням 1.05–1.10

з каналізацією 1.05–1.10

з тепломережею 1.05–1.10

з централізованим газопостачанням 1.05–1.10