Лютий І. О. Податкова система України

Подождите немного. Документ загружается.

181

но ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», автомобілі, автобуси, са-

мохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх ти-

пів, марок та моделей, причепи, напівпричепи і мотоколяски, призначе-

ні для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користуван-

ня, підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація транспортних

засобів здійснюється підрозділами Державної автомобільної інспекції

МВС України.

Технічний огляд транспортних засобів також є обов’язковим, його

порядок регламентується Правилами проведення державного технічно-

го огляду автомобілів, автобусів мототранспорту та причепів, затвердже-

ними постановою Кабінету Міністрів України.

За придбані протягом року юридичними особами транспортні засоби,

крім тих, що вперше реєструються в Україні, податок сплачується перед

їх реєстрацією за місяці, які залишилися до кінця року, починаючи з міся-

ця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. За транспортні

засоби, які вперше реєструються в Україні, податок сплачується перед їх

першою реєстрацією. Розрахунок суми податку за такі транспортні засо-

би в 10-денний термін після їх реєстрації подається до відповідного по-

даткового органу.

За транспортні засоби, зняті юридичними особами протягом року з

реєстрації (перереєстровані), здійснюється перерахунок розміру подат-

ку, крім податку, сплаченого при першій реєстрації в Україні. Розмір по-

датку перераховується перед зняттям їх з реєстрації (перереєстрацією)

за місяці, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, наступного

за тим, в якому транспортний засіб знято з реєстрації (перереєстровано).

Фізичні особи — платники податку зобов’язані пред’являти органам,

що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію,

зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або

платіжні доручення про сплату податку за попередній (у разі здійснення

сплати) та за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього подат-

ку, — відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.

Юридичні особи — платники податку зобов’язані пред’являти орга-

нам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереє-

страцію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, пла-

тіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи бан-

ку про зарахування податку з наземних транспортних засобів до терито-

ріальних дорожніх фондів, а з водних транспортних засобів — до відпо-

відних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних, місь-

ких).

Слід відмітити, що нормативна база стосовно експлуатації тран-

спортних засобів в Україні досить гармонійно пов’язана з податковим

законодавством, зокрема із Законом України «Про податок з власників

182

транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів». Так, як

уже зазначалось, експлуатація транспортного засобу без талона про про-

ходження технічного огляду, заборонена. В той же час, для проходжен-

ня технічного огляду, в органи ДАІ необхідно подати підтвердження про

сплату податку з власників транспортних засобів.

Окрім того, Кодексом України «Про адміністративні правопорушен-

ня» передбачена адміністративна відповідальність власників за несво-

єчасне проходження технічного огляду у вигляді штрафу від одного до

двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 121 Кодексу)

та адміністративна відповідальність посадових осіб, що випустили на лі-

нію транспортні засоби, які не пройшли технічний огляд у вигляді штра-

фу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

(ст. 128 Кодексу).

Таким чином, дотримання порядку сплати податку з власників тран-

спортних засобів контролюється не тільки податковим органом, але і

опосередковано — органом, що проводить державну реєстрацію тран-

спортного засобу.

У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що

дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні, реє-

страція, перереєстрація, зняття з обліку і технічний огляд транспортних

засобів не провадяться.

В той же час, слід зауважити, що такий стан справ свідчить про су-

перечливість податкового та цивільного законодавства України, оскіль-

ки у відповідності до ст. 2 Закону України «Про порядок погашення

зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільо-

вими фондами» № 2181-ІІІ від 21 12.2000 р., органом, що здійснює конт-

роль за сплатою податків і зборів в Україні є Державна податкова служба.

Згадана суперечність підлягає врегулюванню в ході обговорення та при-

йняття Податкового кодексу України.

Порядок сплати податку. Податок з власників транспортних засо-

бів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридични-

ми особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засо-

бів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточно-

го року. Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів

провадиться виходячи з об’єму циліндрів або потужності двигуна кожно-

го виду і марки транспортних засобів, а податку з власників водних тран-

спортних засобів — виходячи з довжини транспортного засобу за ставка-

ми, зазначеними у Законі.

Юридичні особи на основі бухгалтерського звіту (балансу) у строки,

визначені законом для річного звітного періоду, подають відповідному

органу державної податкової служби за місцем реєстрації транспортних

засобів розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та ін-

183

ших самохідних машин і механізмів на поточний рік за формою, затвер-

дженою центральним податковим органом України.

Згідно п.п. 4.1.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонда-

ми» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, Розрахунок подається на протязі 60 ка-

лендарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного пері-

оду.

Форма та порядок складання Розрахунку затверджені наказом ДПА

України «Про затвердження форм Розрахунку суми податку з власників

транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, Довідки

до уточнюючого Розрахунку та порядку їх заповнення та надання в орган

державної податкової служби» від 17.09.2001 року № 373, з наступними

змінами та доповненнями.

Слід відмітити, що сума транспортного податку розраховується і

сплачується на звітний рік, а не за звітний рік. Окрім того, згідно вимог

порядку, Розрахунок надається не тільки в податкові органи за місцезна-

ходженням юридичної особи — власника транспортних засобів, але і за

місцем постійного місцезнаходження транспортного засобу.

Законом передбачено тільки один випадок, коли податок з власни-

ків транспортних засобів не сплачується, а саме — у разі викрадення тран-

спортного засобу, якщо факт викрадення підтверджується відповідними

документами органів, якими порушено відповідну кримінальну справу.

При цьому згідно ст. 5 Закону, сплачений податок поверненню не підлягає.

Якщо право користування транспортним засобом передано фізичною

особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних за-

собів сплачується його власником або від його імені особою, якій це пра-

во передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування

транспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.

Сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних

машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється

за ставками, визначеними у Законі. За транспортні засоби, придбані про-

тягом року, крім тих, що вперше реєструються в Україні, податок сплачу-

ється пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, по-

чинаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували по-

даток з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і ме-

ханізмів, вони зобов’язані сплатити податок не більш як за три попере-

дні роки.

Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не

більш як за три попередні роки.

Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів,

зобов’язані щомісячно повідомляти податкові органи про транспортні

184

засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом попереднього мі-

сяця, за формою, затвердженою центральним податковим органом Укра-

їни.

Відповідальність платників податку. У разі приховування (занижен-

ня) об’єктів оподаткування з власників транспортних засобів стягуються

сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передба-

ченому Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платни-

ків податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від

21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Порядок стягнення штрафних санкцій визначено Інструкцією про

порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами дер-

жавної податкової служби, затвердженою наказом ДПА України від

17.03.2001 р. № 110.

Порядок ведення органами державної податкової служби обліку на-

рахування та погашення пені встановлено Інструкцією про порядок на-

рахування та погашення пені за платежами, що контролюються органа-

ми державної податкової служби, затвердженою наказом ДПА України

від 17.06.2003 р. № 290.

Слід відмітити основні штрафні санкції, передбачені зазначеними до-

кументами, а також їх основні положення, що стосуються нарахування

пені.

За неподання у встановлені терміни податковому органу Розрахун-

ку податку з власників транспортних засобів, юридичні особи сплачують

згідно п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення

зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільо-

вими фондами» штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів дохо-

дів громадян (1700 грн) за кожне таке неподання або затримку.

Якщо податкові зобов’язання по податку при неподанні Розрахун-

ку у встановлені терміни самостійно визначаються податковим орга-

ном, та до платника податків додатково до вищевказаного штрафу буде

застосовано фінансову санкцію у вигляді 10 відсотків від суми податко-

вого зобов’язання за кожен повний чи неповний місяць в затримці Роз-

рахунку, але не більше 50 відсотків від суми нарахованого податкового

зобов’язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів гро-

мадян (1700 грн).

У випадку донарахування податкових зобов’язань за результатами

документальної перевірки, необхідно буде доплатити штраф у розмірі 10

відсотків від суми заниження податкового зобов’язання за кожний по-

датковий період, починаючи з періоду недоплати та закінчуючи періодом

отримання платником податку податкового повідомлення від податково-

го органу, але не більше 50 відсотків від суми нарахованого податкового

зобов’язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів гро-

185

мадян сукупно за весь термін недоплати, незалежно від кількості мину-

лих податкових періодів.

Згідно п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок пога-

шення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними

цільовими фондами», незалежно від того, застосовувалися чи не засто-

совувалися до платника податку штрафні санкції, означені вище, якщо

такий платник не сплатив суму узгодженого податкового зобов’язання

вчасно, він повинен буде також сплатити:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем гра-

ничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, —

штраф у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за

останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податко-

вого зобов’язання, — штраф у розмірі двадцяти відсотків погашеної

суми податкового боргу;

- при затримці, більше 90 календарних днів, наступних за остан-

нім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового

зобов’язання, — штраф у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми

податкового боргу.

Відносно нарахування пені, слід зазначити, що вона нараховується

після закінчення встановлених термінів погашення узгодженого податко-

вого зобов’язання на суму податкового боргу (без врахування пені). При

цьому, під податковим боргом розуміють податкове зобов’язання (з вра-

хуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником подат-

ків або встановлене судом (господарським судом), але не сплачене у вста-

новлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов’язання.

Нарахування пені розпочинається:

– при самостійному нарахуванні суми податкового зобов’язання плат-

ником податків — з першого робочого дня, наступного за останнім

днем граничного строку сплати податкового зобов’язання;

– при нарахуванні суми податкового зобов’язання контролюючими ор-

ганами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем гра-

ничного терміну сплати податкового зобов’язання, визначеного у по-

датковому повідомленні.

У разі коли платник податків до початку його перевірки контролюю-

чим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’я-

зання та погашає його, пеня не нараховується. Це правило не застосову-

ється, якщо платник податків не подає податкову декларацію за період,

протягом якого відбулося таке заниження або судом доведено скоєння

злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою —

платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного по-

даткового зобов’язання.

186

Посадові особи, винні у приховуванні (неврахуванні) об’єктів опо-

даткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку чи веденні його

з порушенням встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному по-

данні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших до-

кументів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податку, притягаються до

відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Недоїмки із сплати податку, а також суми штрафів, пеня стягуються

з платників податку згідно із законодавством.

Пільги щодо податку. Від сплати податку звільняються:

а) фізичні особи, зазначені у пунктах 1 і 2 частини першої статті 14 За-

кону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраж-

дали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтях 4–11 Зако-

ну України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального за-

хисту», статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціально-

го захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Украї-

ні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі

діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) — щодо одно-

го легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна

до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до

750 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного)

з довжиною корпусу до 7,5 м;

б) фізичні особи, зазначені у пунктах 3 і 4 частини першої статті 14 За-

кону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраж-

дали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо одного легково-

го автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного

мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см чи одного чов-

на моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до

7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення із

зони гарантованого добровільного відселення чи зони посиленого ра-

діоекологічного контролю;

в) на 50 відсотків — громадяни, у власності яких знаходяться легкові

автомобілі (код 8703) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см,

взяті на облік в Україні до 1990 року включно, та вантажні автомобі-

лі з об’ємом циліндрів двигуна до 6001 куб. см до 1990 року випуску

включно, — щодо одного з зазначених автомобілів;

г) особи, які згідно із законодавством є платниками фіксованого сіль-

ськогосподарського податку, — за трактори колісні (крім сідельних

тягачів) та вантажні автомобілі.

Окремо слід зазначити, що основною складністю, яка виникає при

практичному застосування норм Закону України «Про податок з влас-

ників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» та

під час податкового адміністрування податку з власників транспортних

187

засобів, є визначення приналежності транспортного засобу до спеціаль-

них транспортних засобів, встановлення робочого об’єму чи потужності

двигуна. Тому цей процес передбачає тісного співробітництва технічних

та економічних служб підприємства, що в процесі такої співпраці випра-

цьовують облікові та розрахункові документи, на підставі яких, в кінце-

вому рахуну і сплачується податок.

Виходячи з наведеного, відмітимо, що порядок оподаткування подат-

ком з власників транспортних засобів та його податкового адміністру-

вання досить детально регламентовано чинним податковим законодав-

ством. Цей порядок прозорий та сталий, що дає можливість зробити ви-

сновок, про те, що оподаткування інших об’єктів власності, використо-

вуючи аналогічний підхід, може бути ефективним та необтяжливим для

платника.

3.4.2. Світовий досвід оподаткування нерухомості, майна і землі

В англійській мові термін «податки на нерухоме майно» означає по-

датки на землю, нерухомість, а також деякі інші активи. Так, в половині

штатів США податок на активи не включає промислове устаткування. У

Західній Європі податки на нерухоме майно відносяться тільки до землі

і нерухомості.

Термін «майновий податок» також має на увазі постійний характер

податку на землю, нерухомість і інші активи, тобто податок сплачуєть-

ся щорічно. Існують також інші податки, пов’язані із землею і нерухоміс-

тю, які сплачуються одноразово під час переходу права власності (гербо-

вий збір, податок за перехід права власності, податок на спадок). Такі по-

датки зазвичай не включаються в поняття «податки на нерухоме майно».

У більшості західних країн платником податку на нерухоме майно є

власник майна (землі і нерухомості). Проте, у Великобританії, користу-

вачі майна також є платниками податків на нерухоме майно.

Необхідно відзначити, що в деяких західних країнах власник землі

автоматично стає власником нерухомості, що знаходиться на земельній

ділянці, за винятком випадків, коли спеціально обумовлене інше. Таким

чином, право власності на землю визначає права власності на все воло-

діння (землю і нерухомість). Окрема реєстрація прав власності на будів-

лі не передбачена, за винятком випадків, коли нерухомість знаходиться

на орендованій землі.

Сучасна світова практика застосування податку на нерухомість фо-

кусується на наступних шести головних проблемах. Це, зокрема: визна-

чення кола платників податку на нерухоме майно, бази оподаткування,

ставки податку та гнучкість податкових надходжень в умовах інфляції,

необхідність застосування коригувальних коефіцієнтів, роль державних

і місцевих органів влади та розрахунок потоків податкових надходжень.

188

Kраїни з перехідною економікою зацікавлені у запровадженні на сво-

їх територіях податку на нерухоме майно оскільки він є одним із важелів

отримання державою зиску. Цей податок запроваджується органами міс-

цевого самоврядування для того, щоб мати кошти для оплати послуг, які

ними надаються. Розширення бази дозволяє більшій кількості громадян

брати участь у фінансуванні тих послуг, які вони отримують від місцевих

органів влади. І це є не лише свідченням їхньої готовності сплачувати за

спожиті послуги, але й допомагає їм більшою мірою відчувати себе по-

вноправними громадянами своєї країни.

У більшості країн, де запроваджений податок на нерухоме майно,

платниками податку законодавством визначені як фізичні, так і юридич-

ні особи. Єдиним винятком є Гонконг, який не стягує податок на нерухо-

ме майно з корпорацій, але при цьому корпорації сплачують податок на

прибуток, отриманий від нерухомого майна. За своєю економічною при-

родою податок на нерухоме майно в Гонконгу більше схожий на податок

на прибуток, ніж на справжній майновий податок.

Що ж стосується об’єктів оподаткування податком на нерухоме май-

но та шляхів розширення бази оподаткування, то тут міжнародна прак-

тика свідчить про дуже обережний підхід різних країн світу до вирішення

зазначеного питання. Із двадцяти країн світу, досвід яких вивчався екс-

пертами Світового банку, сімнадцять — оподатковують зазначеним по-

датком як землю, так і будівлі. Це, зокрема, такі країни, як Японія, Кіпр,

Гонконг, Німеччина, Нідерланди, Ірландія, Угорщина, Чеська Республі-

ка, Польща, Словаччина, Косово, Ботсвана, Малайзія, Пакистан, Сінга-

пур, Таїланд, Росія. Три інші країни — це Вірменія, Естонія та Латвія. Ві-

рменія оподатковує лише будівлі, маючи в своїй системі оподаткування

окремий податок на землю. В Естонії та Латвії оподаткуванню підлягає

лише земля.

Основною роллю постійного податку на нерухоме майно є постійні

податкові надходження. Розмір надходжень від такого податку може ви-

мірюватися в наступних показниках:

– надходжень податків на нерухоме майно від загальних податкових

надходжень до бюджетів усіх рівнів;

– у вигляді відсотка від валового внутрішнього продукту (ВВП);

– у вигляді відсотка від надходжень до місцевого бюджету.

Ставки податку на нерухоме майно у названих вище двадцяти краї-

нах загалом є відносно не високими. У багатьох країнах ставка податку

становить менше 1 відсотка від бази оподаткування. Проте і тут є винят-

ки. Так, наприклад, у пакистанській провінції Сіндх базові ставки подат-

ку на нерухомість мають три рівня: 20 відсотків, 22,5 відсотка та 26 відсо-

тків. Відносно високими є ставки податку на нерухомість і у Сінгапурі, де

ставка податку на житлові будівлі становить 4 відсотки, а все інше неру-

хоме майно підлягає оподаткуванню за ставкою 12 відсотків.

189

Світовий досвід свідчить про наявність різних підходів при визна-

ченні і встановленні ставок податку на нерухоме майно. Структура став-

ки податку на нерухоме майно залежить від потреб у податкових надхо-

дженнях, а також від політичної та економічної культури.

Так, в окремих країнах органи місцевого самоврядування мають пра-

во встановлювати ставки цього податку у певних межах. Такий порядок

існує в Kосово та Естонії.

Деякі країни до різних видів нерухомості застосовують різні ставки

податку. Це, зокрема, стосується Німеччини, Kосово, Росії.

Що стосується дотримання принципу гнучкості податку та його ре-

акції на рівень інфляції, то тут необхідно зазначити наступне.

По-перше, однією із переваг податку на нерухоме майно є його здат-

ність реагувати на зростання вартості нерухомості і, таким чином, забез-

печувати збільшення обсягу податкових надходжень. Якщо ж політики

не дотримуватимуться зваженого підходу, громадяни завжди обмежува-

тимуть здатність політиків збільшувати такі надходження.

Вартість проданої нерухомості фіксується в органах державної по-

даткової служби за її повною ринковою вартістю. Ця ж інформація за-

носиться і до фіскального кадастру, що дозволяє оперативно коригува-

ти базу податку на нерухоме майно у випадку його продажу. На жаль, в

більшості країн з перехідною економікою такої схеми, як продаж нерухо-

мості, чітке фіксування продажної вартості та автоматичне коригування

вартості нерухомого майна у фіскальному кадастрі, — не існує. Проте, на

думку міжнародних експертів, для ефективного адміністрування податку

на нерухоме майно цю модель доцільно було б враховувати.

Звичайно, в країнах з перехідною економікою та в Україні, зокрема,

створення такого фіскального кадастру буде вимагати додаткових витрат

на його ведення, але досвід інших країн, що застосовують оподаткування

майна свдчить про його ефективність.

В умовах швидкого зростання вартості нерухомості неспроможність

коригувати ставку податку у бік зниження може призвести до протестів,

як це сталося у Kаліфорнії.

По-друге, у випадку стабільності інфляції податок на нерухоме май-

но можна підвищувати з метою забезпечення збільшення податкових

надходжень від нього. Це ще одне свідчення щодо гнучкості податку на

нерухоме майно.

По-третє, за ідеальних обставин податкова база може щорічно перео-

цінюватися. Звичайно, цього важко дотриматися, оскільки не завжди лег-

ко в бюджеті віднайти кошти для проведення такої переоцінки наявного

нерухомого майна. Альтернативою щорічній переоцінці може бути пері-

одична переоцінка, яку можна проводити кожні три чи п’ять років. Для

збалансування зусиль та всіх необхідних для проведення переоцінки не-

рухомості витрат щорічно можна проводити переоцінку певної частини

190

(однієї третьої або однієї п’ятої) нерухомості. Це дозволить регулярно

фіксувати вартість нерухомого майна і не перевантажувати персонал від-

повідального за переоцінку органу влади. Проте, навіть такі розвинуті

країни, як Німеччина, постійно не оновлюють вартість наявної нерухо-

мості. Відсутність інформації про поточну вартість податкової бази є го-

ловною причиною того, що податок на нерухоме майно в країнах ОЕСР

не має очікуваної значимості.

Таблиця 3.5

Надходження від постійних податків на нерухоме майно

(країни ОЕСР)

Країна

Відсоток від за-

гальних податкових

надходжень

Відсоток

від ВВП

Відсоток від

місцевих по-

датків

США 9.2 2.6 73

Великобританія 8.4 3.1 99

Канада 8.3 3.2 84

Японія 8.0 2.1 28

Нова Зеландія 5.7 2.0 91

Австралія 4.4 1.3 100

Франція 4.2 1.9 23

Ісландія 2.8 1.0 15

Швеція 2.2 1.2 0

Данія 2.1 1.0 7

Ірландія 1.9 0.6 100

Іспанія 1.9 0.7 12

Нідерланди 1.9 0.8 62

Італія 1.8 0.8 33

Німеччина 1.2 0.4 15

Португалія 1.2 0.4 19

Фінляндія 0.9 0.4 4

Австрія 0.6 0.3 5

Норвегія 0.5 0.2 3

Туреччина 0.5 0.2 дані відсутні

Швейцарія 0.5 0.2 2

Люксембург 0.3 0.1 5

Греція 0.3 0.1 0

Бельгія 0.1 0 0

В середньому 2.9 1.0 34