Лекції з агролісомеліорації / Автор невідомий

Подождите немного. Документ загружается.

необхідно рівномірніше розподіляти на всій площі насаджень. Якщо на певній

ділянці деревостан найкращих дерев дуже густий, то під час проріджування

смуги частину їх вирубують.

Допоміжні дерева — це ті, що ущільнюють полог смуги, сприяють очищенню

стовбурів найкращих дерев від гілок, впливають на формування їх стовбурів і

крон та виконують ґрунтозахисну роль. Ними можуть бути дерева допоміжних і

головних порід.

До третьої категорії належать дерева, що затінюють головні породи і

затримують їх ріст та розвиток, сухі, пошкоджені та ті, що всихають. Під час

проріджування смуг їх повністю вирубують.

Смуги проріджують за 2—3 прийоми. При цьому вирубують усі «заважаючі»

дерева, а на стовбурах залишених дерев підрізують нижні гілки до висоти 1—

1,5 м так, щоб грунт на лінії крайнього ряду стовбурів був затінений

залишеними гілками протягом усього дня.

Проріджуючи лісосмуги, треба слідкувати, щоб після рубки у полозі крон не

було «вікон». Зімкненість пологу після рубки повинна становити не менше 0,8.

У лісових смугах, створених гніздовою сівбою жолудів, гнізда проріджують

у два прийоми. Спочатку у кожному гнізді залишають по 4— 5 дубків, через

4—5 років видаляють ще 2—3 рослини. За допоміжними і чагарниковими

породами доглядають так само, як і за деревами в

рядових смугах.

У т р е т і й п е р і о д розвитку смуг слід підтримувати необхідну їх

конструкцію і забезпечувати активну життєдіяльність та довговічність насаджень.

Для цього регулярно вирубують усі сухі, всихаючі та пошкоджені дерева,

періодично проріджують нижній ярус пологу, вирубують чагарниковий підлісок і

паростки на пеньках. Одночасно видаляють допоміжні породи, що заважають

росту головних. Рубка догляду в смугах провадять у міру потреби, але не рідше

як через п'ять років. Нижче наведена приблизна кількість дерев головних і

допоміжних порід, які необхідно залишати під час проріджування. Перед кожною

рубкою догляду лісові смуги старанно обстежують відповідальні за полезахисне

лісорозведення спеціалісти. Для рубок дерева відбирають заздалегідь і відмічають

їх фарбою, розбавленою на гасі. Вирубують дерева і чагарники, як правило, пізно

восени до випадання снігу. Молоді дубки, вирощені з жолудів, краще вирубувати

влітку — у липні — серпні. Паростки, які з'являються після рубки, до зими

відмирають і надалі не буде потреби вирубувати їх. Цей час є найкращим для

обрізування гілок на деревах.

Під час рубок догляду пеньки слід залишати без розщепів, гілки обрізують

нарівні з стовбуром гладким зрізом і без задирів кори, для чого спочатку їх

надпилюють знизу. Чагарники зрубують біля самої шийки кореня. Вирубані

дерева, чагарники й гілки виносять із смуги і складають окремо в купи.

Характер рубок догляду залежить здебільшого від породного складу

насаджень. Нижче наведено особливості рубок догляду в, лісових смугах із

найбільш поширених головних деревних порід.

Рядові смуги з дубом, створені садінням за деревно-чагарниковим та деревно-

тіньовим типами. Перший догляд за л і с о в и м и с м уга ми д е р е в н о -

ч а г а р н и к о в о г о т и п у провадять у 3—5-річному віці. Він передбачає

освітлення дуба та посилення ґрунтозахисної ролі чагарників. Для цього останні

садять на пень та обрізують гілки з дерев допоміжних порід, що заважають

розвитку головних. Після змикання крон у віці приблизно 8—9 років вирубують

усі чагарники, що відновилися паростками, обрізують гілки і вирубують окремі

допоміжні дерева, що дуже затінюють головні. Це й сприяє кращому

продуванню смуг взимку, більш рівномірному розподілу снігу на суміжних

полях та меншому відкладанню його в смузі.

Коли лісосмуги досягнуть 12—13-річного віку, провадять черговий догляд,

при якому вирубують чагарники, що відновилися паростками, та допоміжні

дерева, які заважають розвитку головних. Одночасно на всіх деревах, що

залишаються, обрізують нижні гілки до висоти 1 м.

На 15—17-му році провадять ще один догляд, при якому повністю формують

їх склад, надають продувної конструкції: вирубують чагарники і паростки, які

з'явились від пеньків раніше зрубаних допоміжних порід, зріджують деревостан

та обрізують спрямовані в бік поля гілки дерев крайніх рядів на висоту до 2 м. У

смугах на темно-каштанових грунтах гілок не обрізують. У місцях зрідження на

кожному пеньку залишають по два кращих пагони. Під час наступної рубки

гірший з них

вирубують.

У п о л е з а х и с н и х с м у г а х д е р е в н о-ті н ь о в о г о типу у віці 8—9, 12—

13 і 15—17 років провадять ті самі рубки догляду, що й за насадженнями

деревно-чагарникового типу, але гілки на стовбурах обрізують до висоти 1,5 м.

У смугах деревно-чагарникового типу другого періоду розвитку, де рубок ще

не проводили, під час першого догляду на чорноземах глибоких, звичайних і

південних чагарники садять на пень, смугу зріджують за рахунок частини

допоміжних порід та обрізують нижні гілки стовбурів до висоти 1,5 м, а на

темно-каштанових — до 1 м. Через 3—4 роки рубки догляду повторюють: знову

вирубують чагарники та зріджують смугу вирубуванням частини допоміжних

порід. У таких же смугах деревно-тіньового типу, де рубок не проводили, заходи

догляду ті самі, що й за насадженнями деревно-чагарникового типу.

На 20—25-му році життя у повністю сформованому насадженні догляд

полягає у підтриманні найбільш ефективної конструкції смуги та в проведенні

санітарних рубок. Вони передбачають розчищення нижнього ярусу, вирубування

дуже пригнічених та всихаючих дерев. Провадять їх у міру необхідності.

У с м у г а х д е р е в н о-ча г а р н и к о в о г о типу восени на 2—3-й рік після

садіння в акації вирубують зайві пагони, залишаючи по одному кращому

стовбуру в кожному посадочному місці. Одночасно обрізують нижні гілочки до

висоти 0,5 м. На 4—5-му році життя чагарники зрубують на пень. Через 3—4

роки проводять другий догляд — вирубують чагарники, що відновилися

паростками, обрізують зовнішні гілки у дерев з крайніх рядів до висоти 1—1,5 м

та проріджують насадження. У смугах на темно-каштанових грунтах гілки не

обрізують.

У віці 13—15 років черговий догляд проводять так само, як і попередній. З

метою зрідження вирубують дуже пригнічені та пошкоджені дерева допоміжних і

головних порід. У зріджених насадженнях рубку не провадять навіть при

наявності недорозвинутих дерев, а в місцях, де є порівняно великі просвіти у

верхньому полозі, на кожному пні раніше зрубаних дерев залишають по одному-

два пагони. Це сприяє збільшенню густоти насадження, змиканню крон дерев і

поліпшує умови лісового середовища.

Неодноразовими обстеженнями і загальними технічними інвентаризаціями

установлено, що деяка частина полезахисних лісових смуг за своїм станом або

складом порід не відповідає тим вимогам, які ставляться до захисних насаджень.

Такі лісосмуги характеризуються великою зрідженістю, значним відпадом дерев,

сильною задернілістю грунту, незадовільним складом (відсутність головних

порід, рекомендованих для даних грунтово-кліматичних умов), наявністю

малоцінних і нестійких допоміжних порід (клена ясенелистого, ільмових, ясенів),

значними розривами смуги тощо. Одні насадження, крім того, бувають

пошкоджені худобою, інші — внаслідок відсутності лісівницького догляду

занедбані і мають щільну конструкцію. Такі смуги не забезпечують достатнього

захисту сільськогосподарських культур на полях. Займаючи земельні ділянки,

вони дають мало користі, а іноді навіть завдають великої шкоди виробництву,

дискредитують ідею полезахисного лісорозведення.

Причиною такого стану лісових смуг є недотримання агротехнічних вимог при

вирощуванні насаджень: погана підготовка грунту, неправильний підбір порід,

пізні строки садіння, відсутність доглядів за грунтом, пошкодження худобою,

хижацькі рубки тощо.

Щоб виростити нові полезахисні смуги, потрібно багато років, значні витрати

коштів і робочої сили. Тому доцільно, зберігаючи деяку захисну дію

незадовільних за станом смуг, виправляти їх до рівня задовільних.

Виправлення полезахисних лісових смуг — це комплекс лісівницьких і

агротехнічних заходів, розрахованих на поліпшення стану або складу насаджень,

посилення їх захисної дії у найближчі роки. Залежно від стану, складу і віку смуг,

а також від пропонованих заходів, вони матимуть характер доповнення, ремонту,

реконструкції, відновлення або заміни.

Д о п о в н е н н я — - це відтворення в культурах порід, що відпали на першому

і другому році після садіння підсівом або підсаджуванням тих же порід.

Доповнення насаджень — захід одноразовий.

Р е м о н т о м називають доповнення насаджень 3—5-річного віку. Під час

ремонту деревця, що збереглися, садять на пень з метою запобігання їх

пригнічуючого впливу на заново висаджені саджанці.

Р е к о н с т р у к ц і я — заміна складу деревних порід у насадженні з метою

підвищення його стійкості, покращення умов для росту і поліпшення конструкції

введенням стійких і високорослих порід, а також здійсненням ряду

лісокультурних заходів, що сприяють їх росту, а в загущених насадженнях —

спеціальними рубками догляду. Реконструкція — процес тривалий. Заміна порід

— лише початок цього процесу.

В і д н о в л е н н я , або заміна — це повторне садіння (сівба) лісосмуг у

заздалегідь підготовлений грунт на місцях, що залишилися після загиблих,

викорчуваних насаджень або поряд з тими, які згодом будуть видалені. При

цьому застосовують способи і схеми змішування, що відповідають місцевим

грунтово-кліматичним та іншим умовам.

За віковими ознаками виділяють дві категорії: полезахисні лісові смуги у віці

до повного зімкнення крон та лісові смуги старшого віку.

За станом лісові смуги першої категорії ділять на три групи: 1 — смуги з

задовільним складом порід, але з занедбаним доглядом за грунтом і частково

пошкодженими саджанцями; 2 — з незадовільним складом порід і станом, які

можна поліпшити; 3 — вкрай незадовільного стану, з великим відпадом,

задернілі.

До першої групи належать смуги, у яких збереглося не менше 75— 80 %

рівномірно розміщених слаборослих дерев, крони яких не змикаються, частина

дерев пошкоджена, грунт дуже забур'янений. Виправлення таких смуг спрямоване

на відновлення догляду за грунтом, знищення бур'янів та розпушення грунту.

Одночасно з обробітком міжрядь пошкоджені деревця і чагарники зрізують на

пень. Догляд за грунтом продовжують до зімкнення пологу.

До другої групи належать занедбані лісосмуги, в складі яких переважають

другорядні і чагарникові породи, а головні пригнічені, в окремих рядах має місце

значний відпад. У таких смугах насамперед слід знищити бур'яни і відновити

догляд за грунтом. Розорювати потрібно не тільки міжряддя; але й окремі ряди з

великим відпадом дерев. Після витримування під паром висаджують головну

породу. Відсталі в рості і пошкоджені саджанці садять на пень. Догляд за

грунтом продовжують до зімкнення пологу.

До третьої групи належать насадження з великим відпадом (понад 60 %) і

дуже зарослі бур'янами. Виправляти такі смуги економічно невигідно, їх краще

списувати і переорювати, а на їх місці або поруч створювати нові смуги.

Лісові смуги другої категорії ділять на три групи за станом лісового

середовища: 1—смуги різного складу зі сформованим лісовим середовищем

(щільна конструкція) і задовільними захисними властивостями; 2 — з частково

розладнаним лісовим середовищем і низькими захисними властивостями; 3 —

дуже розладнані, без лісового середовища і не мають захисної цінності.

До першої групи належать лісові смуги із зімкнутим пологом до повноти 0,8—

1 з мертвою підстилкою і слаборозвинутою рідкою трав'яною рослинністю у

ґрунтовому покриві, в підліску і на узліссях перерослі чагарники, непроріджені

паростки деревних порід. Основне місце в складі смуг займають нестійкі

другорядні породи насінного або паросткового походження (акація біла, клен

ясенелистий тощо). Ці породи недовговічні, але, маючи значну висоту, можуть

ще ряд років непогано захищати поля. Часто у їх складі зустрічається головна

порода — дуб, але незначна участь його і пригнічений стан не дають змоги на

нього орієнтуватися.

Виправлення таких лісових смуг полягає у здійсненні рубок догляду і наданні

насадженням продувної конструкції, завдяки вирубуванню чагарникового

підліску кущів і кореневих паростків на узліссі, обрізуванні гілок на стовбурах

дерев у крайніх рядах до висоти 0,8—1 м, а у внутрішніх — до живих гілок.

Закраїни зменшують заорюванням до половини ширини міжряддя. Під час рубок

не допускають зрідження верхнього пологу, що призводить до погіршення стану

насадження.

До другої групи належать насінні, паросткові або паростково-насінні

насадження з пологом, більш або менш рівномірно зрідженим рубками, і

слаборозвинутим рідким чагарниковим підліском. Мертвої підстилки в таких

смугах майже немає, в надґрунтовому покритті ростуть однорічні бур'яни і

трапляються задернілі ділянки.

У насадженнях часто переважають другорядні породи (біла акація, клени

ясенелистий і зелений тощо). Зімкнутість пологу 0,5—0,7. Загальна кількість

дерев коливається від 1500 до 2500, узлісся часто закрите, щільне. У смугах

зустрічаються галявини, розриви, пішохідні стежки. Виправлення смуг цієї групи

— найскладніша справа. Досвід показує, що лісівницький догляд у таких смугах

призводить до більшої зрідженості, поліпшує умови розвитку трав'яного покриву,

погіршує стан насадження. Тому в зріджених смугах лісівницькі догляди

поєднують з поновленням догляду за грунтом. Тільки за цих умов рубки догляду

можуть активізувати ріст дерев, сприяти поліпшенню лісового середовища.

До третьої групи належать зовсім розладнані смуги з суцільним задернінням і

частими розривами, з великим відпадом деревних порід, іноді переважно з

чагарників. Найбільш доцільним є заміна таких смуг новими. Заміну здійснюють

трьома способами: поступово, коли нову смугу закладають поряд, а стару через

2—3 роки вирубують і розкорчовують; кулісно, коли у відносно широких смугах

розкорчовують внутрішні ряди з великим відпадом порід і після витримування

грунту в паровому стані, створюють нову вузьку, а щільні ряди узлісся (переваж-

но чагарникові) старої тимчасово залишають для снігозатримання, послідовно,

коли незадовільну смугу вирубують, викорчовують, площу обробляють за типом

чорного пару, а потім на цьому місці висаджують нову смугу.

3. Розташування лісосмуг на території господарства. В основу

проектування та розміщення полезахисних смуг покладені грунтово-кліматичні

умови та особливості організації території господарства. Від розміщення лісових

смуг залежить ефективність вітрозахисної дії насаджень під час суховіїв, пилових

бур, хуртовини тощо.

Ефективна вітрозахисна дія полезахисних смуг спостерігається на відстані до

30Н насаджень. Найбільша ефективність вітрозахисної дії полезахисних смуг і її

вплив на врожайність сільськогосподарських культур проявляється на вузьких,

витягнутих впоперек шкідливих вітрів полях.

Лісові смуги, розміщені вздовж довгих сторін полів, називають основними, або

поздовжніми, вздовж коротких – допоміжними, або поперечними.

Полезахисні смуги розміщують, як правило в двох взаємно перпендикулярних

напрямках; поздовжні – впоперек пануючих у даному регіоні шкідливих вітрів,

поперечні – впоперек поздовжніх смуг, які захищають поля від вітрів інших

напрямків.

В умовах хвилястого рельєфу з поширеними процесами водної ерозії

поздовжні смуги з метою водорегулювання розміщують впоперек схилів крутістю

2° і більше на суглинкових та крутістю 3—4° і більше на супіщаних грунтах.

Поздовжні смуги створюють на межах полів сівозміни і всередині їх з

урахуванням рельєфу місцевості і загальної організації території господарства.

Допускаються відхилення цих смуг до 30° від перпендикулярного напрямку до

найбільш шкідливих вітрів.

Відстані між поздовжніми смугами визначають з урахуванням зони їх

двобічного впливу на врожайність сільськогосподарських культур і середніх

висот дорослих насаджень за грунтово-кліматичними зонами України. Відстані

між поперечними смугами повинні бути зручними для використання тракторів та

сільськогосподарських машин і знарядь. При рекомендованих відстанях між

смугами площа полів буде становити 70—120 га.

ЛЕКЦІЯ № 6

ТЕМА: «ЛІСОМЕЛІОРАТИВНІ ЗАХОДИ ПО БОРОТЬБІ

З ЕРОЗІЄЮ ГРУНТІВ»

1. Суть ерозійних процесів.

2. Протиерозійна роль лісових насаджень.

3. Закріплення рухомих пісків.

1. Суть ерозійних процесів. Ерозія грунтів є однією із найактуальніших

проблем сучасності. Інтенсифікація ерозійних процесів та їх поширення на

величезні території призводять до істотної деградації грунтів, спричиняють великі

збитки сільському господарству та ставить під загрозу безпечний розвиток

людства. За даними світового форуму з питань стану і розвитку довкілля (Ріо-де-

Жанейро, 1992), у деградації земель на процеси водної та вітрової ерозії припадає

56 та 28% відповідно. Це робить охорону грунтів від ерозії найпріоритетнішою

проблемою, без розв'язання якої стале землекористування неможливе.

Про масштаби прояву ерозійних процесів в Україні свідчать такі дані: за

розрахунками різних авторів, щорічно від ерозії втрачається від 300— 400 до

500—600 млн т ґрунту. З продуктами ерозії щорічно виноситься до 9—15 млн т

гумусу, 0,3— 0,9 млн т азоту, 700—900 тис. т фосфору й 9— 12 млн т калію, що

значно перевищує їхнє внесення з добривами. Урожайність сільськогосподарських

культур на еродованих ґрунтах на 20—60% нижче, ніж на нееродованих. Втрати

продукції землеробства від ерозії, за експертними оцінками, перевищують 9—12

млн т зернових одиниць за рік, а еколого-економічні збитки перевищують 10 млрд

дол. США в рік.

Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають згубного впливу

водної ерозії, становить 13,3 млн га — 32% загальної площі, у тому числі 10,6 млн

га орних земель. У складі еродованих земель 4,5 млн га сильно- та середньозмиті

ґрунти, 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт. Вітровій ерозії

систематично піддаються понад 6 млн га, а в роки з пиловими бурями — до 20

млн га.

Посилення процесів ерозії та дефляції ґрунтового покриву зумовлене також

порушенням сталої організації території внаслідок земельної реформи, занепадом

лісомеліорації, погіршенням стану полезахисних лісосмуг, нехтуванням

основними правилами ерозійно безпечного землекористування та відсутністю

належного впровадження в системі землеробства ефективних протиерозійних

заходів. Не вирішується питання щодо створення в країні Державної служби

охорони ґрунтів. Більшість законів України, що регламентують діяльність у сфері

охорони ґрунтів, не мають системи їх реалізації, відсутні необхідні нормативні

документи і методики оцінки збитків, нанесених земельним ресурсам внаслідок

недбалого землекористування. У виробництві майже не використовуються сучасні

досягнення учених-ерозієзнавців.

За матеріалами великомасштабного ґрунтового обстеження (1957—1961 рр.)

встановлено інтенсивність розвитку ерозії в країні, її залежність від властивостей

ґрунтів, особливостей схилів (довжина, форма, крутість), розораності, агрофону,

залісення, кліматичних та інших умов. На основі цих матеріалів розроблене

протиерозійне районування земель, а згодом районування за потенційною

здатністю прояву вітрової ерозії. Це дало змогу в попередні роки розробити

Генеральну схему протиерозійних заходів.

Науковими установами УААН були розроблені ґрунтозахисні системи

землеробства з контурно-меліоративною організацією територій (КМОТ), які

системно вирішують проблеми захисту ґрунтів від ерозії і деградації, підвищення

продуктивності агроекосистем і охорони навколишнього середовища [5]. Основні

складові частини цієї системи такі: диференційоване використання земель

сільськогосподарського призначення з урахуванням ґрунтово-ландшафтних

факторів. Це положення реалізовували шляхом поділу земель на три еколого-

технологічні групи; контурна організація всієї території землекористування;

оптимальна структура посівних площ і науково обґрунтованих сівозмін,

адаптована до ґрунтово-ландшафтних факторів: заміна традиційних технологій