Лекції з агролісомеліорації / Автор невідомий

Подождите немного. Документ загружается.

органами питання про створення в Україні системи полезахисних лісових смуг.

УкрНДІЛГА взяв активну участь в опрацюванні урядової постанови «Про заходи

по полезахисному лісонасадженню в колгоспах Української РСР», яка була

прийнята 10 квітня 1948 року. Згідно цієї постанови передбачалось за 15 років

створити в Україні 1273 тисячі гектарів захисних лісонасаджень, з них

полезахисних лісосмуг – 862 тисяч гектарів. Відразу ж після винесення цієї

постанови в кожному колгоспі та радгоспі були організовані лісомеліоративні та

лісокультурні ланки. У 1949-1952 рр. колгоспи і радгоспи України щорічно

своїми силами і за свій рахунок саджали в середньому по 66 тисяч гектарів

полезахисних лісових смуг (в два рази більше, ніж передбачалось планами). В ті

роки вважалось, що ця робота рівнозначна захисту держави. Такого піднесення і

розмаху робіт по створенню захисних лісонасаджень не знало ніколи. Однак, з

весни 1953 року настав період недооцінки лісосмуг. Після 1953 року захисне

лісорозведення неодноразово зазнавало періодів короткочасного піднесення і

тривалого занепаду.

Лісосмуги в Україні діють вже понад 180 років. Систематичне вивчення

впливу їх на урожайність сільськогосподарських культур і на навколишнє

середовище проводиться вже близько 100 років. Отриманий багаторічний

матеріал по вивченню питань впливу лісосмуг на продуктивність

сільськогосподарських культур свідчить, що агролісомеліоративні насадження

захищають землю, пом’якшують мікроклімат та підвищують урожайність

сільськогосподарських культур.

3. Класифікація агролісомеліоративних насаджень. Багато авторів

групують агролісомеліоративні насадження по господарчо-цільовому признаку. В

основу пропонованої класифікації захисних лісових насаджень покладено їх

функціонально-меліоративне призначення, що визначає специфіку їх створення з

обов’язковим врахуванням умов місцезростання (див. табл. 1).

Класифікація агролісомеліоративних насаджень

Таблиця 1

Категорія

захисних лісових

насаджень

Види насаджень Місце закладки

насаджень

Призначення насаджень

Вітрорегулюючі Привододільний

земельний фонд

Захист полів від вітрової ерозії,

с.-г. культур від суховіїв, посух і

пилових бур. Регулювання

снігорозподілу

Стокорегулюючі На оброблюваних

схилах с.-г. угідь

Регулювання поверхнового

стоку, захист полів від вітрової

ерозії, регулювання

снігорозподілу

Прибалкові і

прияружні

Вздовж брівок

балок, навколо

ярів

Поглинання, розпилення

поверхневого стоку, запобігання

утворенню розмивів, зносу снігу

в балки

Полезахисні

лісові смуги

Садозахисні Сади,

виноградники

Захист від вітрової ерозії і

поліпшення мікроклімату,

регулювання сніговідкладання

Схило-захисні На схилах балок,

ярів, річкових

долин

Регулювання прорвавшихся

грязево-водних потоків з вищих

схилів, перетворення в корисні

угіддя схилів

Руслозахисні По днищам

руслам яружно-

балочних систем і

річкових долин

Поглинання і регулювання

стоку, запобігання утворенню

розмивів

Яружно-балково-

долинні

Водоймо-і

берегозахисні

Навколо водойм,

ставків, по

берегах річок і

водосховищ

Захист водних джерел від

замілення та розмиву берегів,

прикрашання місць масового

відпочинку

ЛЕКЦІЯ № 2

ТЕМА: « ПОНЯТТЯ ПРО ЛІС. ТАКСАЦІЯ ЛІСУ»

1. Основні поняття про ліс.

2. Таксаційні показники лісових насаджень.

3. Типи лісу.

1. Основні поняття про ліс. Ліси мають велике та різноманітне значення для

народного господарства нашої країни: позитивно впливають на клімат, воду,

грунт та сільськогосподарське виробництво, розвиток промисловості і загальний

добробут населення. Ліс як важливий компонент біосфери регулює склад повітря,

являється джерелом кисню, фітонцидів, запобігає замуленню річок, закріплює

схили і сипучі піски, послаблює затоплення, підтримує екологічну рівновагу у

природі, забезпечує кругообіг води. Ліси захищають поля від суховіїв, засух та

пилових бур, сприяють підвищенню продуктивності сільськогосподарських

культур.

Ліс – джерело деревини для різних галузей народного господарства. Із

деревини отримують велику кількість різних матеріалів, продуктів і сировини.

Особливо різко зростає потреба в деревині у зв’язку з розвитком хімічної

промисловості. В результаті хімічної переробки деревини одержують багато

виробів широкого споживання і технічних продуктів (целюлози, паперу, тканин,

спирту тощо).

Ліси є джерелом продуктів харчування. У лісах заготовляють плоди горіха

грецького, ліщини, черешні, шовковиці, обліпихи і ін.). У лісах також збирають

гриби і ягоди. Ліси являються базою лікарської сировини (валеріана, ландиш,

калина і ін.). Ліси використовують також як мисливські угіддя і для медозбору.

Ліси сприятливо впливають на формування естетичного розвитку людини.

Навіть нетривалий відпочинок в лісовій місцевості підвищує працездатність

людей. Ліси мають велике курортне і санітарно-гігієнічне значення. Вони як

своєрідні фільтри захищають від забруднення приземні шари атмосфери в

населених пунктах.

Поняття про «ліс» перш за все асоціюється з деревною рослинністю. Вона

серед вищих рослин є найстарішою. Спочатку на Землі з’явились хвойні породи, а

потім – листяні, а ще пізніше – трав’янисті (40-50 млн. років тому). Нині ліси

вкривають третину суші земної поверхні, створюючи своєрідний ландшафт.

Для неспеціалістів ліс – це велика сукупність дерев або певна площа земної

поверхні, що заселена деревною рослинністю. Такого розуміння лісу для фахівців

лісового господарства не досить. Для грамотного господарювання у лісі потрібно

більш глибоко розуміти його природу.

Ліс являє собою особливий тип рослинності на земній суші, який

складається із сукупності дерев, кущів, трав’яної та іншої (мохи, лишайники)

рослинності, а також тварин, мікроорганізмів, що біологічно пов’язані між собою

і впливають один на одного та на середовище, що їх оточує. Ліс – важлива

частина біосфери, географічного ландшафту.

Характерною особливістю лісу є також високорослість дерев у зрілому віці.

Так, сосна, ялина, дуб, бук в умовах помірного клімату можуть сягати у лісі

висоти 40-45 м, чим створюють значну шершавість поверхні суші і відповідним

чином впливають на вітер.

Займаючи значну територію земної поверхні, ліси є глобальним

акумулятором живої речовини, вони впливають на рівень кисневого та

вуглецевого балансу.

Суттєвою рисою лісу є довготривалість життя деревних порід. Так,

характерні для лісів помірної зони породи можуть доживати: дуб – до 1000 років,

липа – до 800, сосна звичайна – до 450 років.

Визначення лісу давали й інші відомі вчені. Так, професор М.О. Ткаченко

розумів під лісом своєрідний елемент географічного ландшафту у вигляді великої

сукупності дерев, що у своєму розвитку біологічно взаємопов’язані і впливають

на довкілля на більш-менш значному земельному просторі.

Сучасне визначення лісу діючими офіційними документами, які

регламентують ведення лісового господарства, таке: «Ліс – сукупність землі,

рослинності, у якій домінують дерева та кущі, тварин, мікроорганізмів та інших

природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов’язані,

впливають один на одного і на навколишнє середовище».

Поняття про «ліс» має синоніми. У лісівницькій літературі і у

повсякденному мовленні серед лісових спеціалістів дуже часто вживаються

вирази: «лісове насадження», «насадження». Вони стосуються не тільки лісу, який

створено штучно, але й лісів природного походження. Зміст у ці вирази

вкладається такий же, як і у поняття «ліс».

Таким чином, ліс потрібно розуміти як елемент географічного ландшафту,

особливе рослинне угруповання, у якому деревні рослини розміщені щільно, є інша

рослинність, тваринний світ і мікроорганізми. Усі ці складові частини лісу

взаємодіють між собою та певним чином впливають на навколишнє середовище.

Для розуміння сутності лісу необхідно порівняти ріст і зовнішній вигляд

дерев, що ростуть у лісі, тобто при більш густому їх розміщенні на площі, значно

відрізняється від росту дерев, які знаходяться на відкритому просторі. З моменту

утворення молодого покоління лісу деревні рослини розвивають крону, але її

розміри із-за тісного розміщення самих деревних рослин обмежуються

простором, рослини витягуються угору до світла. Нижня частина крони

поступово відмирає від дефіциту світла, а мертві гілки та сучки згодом

відпадають. Відбувається так зване очищення стовбурів від гілля та сучків.

Стовбури дерев виростають стрункими, а крона знаходиться у їх верхній частині,

займаючи частку довжини стовбура, яка залежить також від деревної породи. Так,

у сосни ця частка менша ніж у ялини.

Якщо ж дерева змолоду знаходяться на відкритому просторі поодиноко,

вони формують стовбур і крону такими, які притаманні тій чи іншій деревній

породі. Загальна риса габітусу дерев, що усе життя знаходилися без впливу інших

дерев з боків, полягає у тому, що вони формують широку, розгалужену крону,

мають меншу висоту і дуже збіжистий стовбур.

Ріст дерев у лісі відрізняється від росту їх на відкритому простору завдяки

так званому взаємному підгону. Він проявляється із-за бокового затінення

сусідніми деревами одне одного. Саме із-за нього крона дерев не може

розростатися убік від стовбура, а має можливість рости тільки угору. При цьому

відбувається зміна у ході деяких фізіологічних процесів, які стимулюють ріст у

висоту. В результаті взаємного підгону у дерев формується високий, мало

збіжистий та очищений від сучків стовбур. Такі дерева дають більш цінні

сортименти та більш якісну деревину, ніж ті, що виросли при вільному

розміщенні на площі. При дотриманні характерного для лісу густого стояння

дерев кількість деревини на одній площі також буде більшою.

Процес взаємодії дерев між собою та з іншою лісовою рослинністю досить

складний. Окрім впливу дерев одне на одного, вони впливають і на зайняте ними

середовище – грунт, нижні шари атмосферного повітря. Змінюючись, середовище

відповідним чином впливає на самі дерева. Взаємний вплив різних складових

частин – рослин, тваринного світу, мікроорганізмів – характерне явище для життя

лісу.

2. Таксаційні показники лісових насаджень. Деревостан є не тільки

основним компонентом лісу за долею участі у рослинному угрупованні, а й

головним об’єктом господарювання у лісі. Тому його прийнято характеризувати

за рядом показників, а саме: за складом порід, формою, походженням, густотою,

повнотою, бонітетом, запасом деревини, віком, товарністю. Кількісна і якісна

оцінка окремих ділянок лісу за цими показниками називається таксацією лісу, а

самі показники таксаційними. Таксаційні показники можна визначати окомірно

або шляхом перерахунку і вимірювання дерев з послідуючими розрахунками.

Склад деревостану – це перелік деревних порід з визначенням частки

кожної з них у загальній масі деревини за 10-бальною системою. Так, якщо

деревостан сформувався лише з однієї породи, наприклад, сосни звичайної, він

вважається чистим. Якщо ж у ньому зростають дві і більше породи, то він є

мішаним. Склад деревостану прийнято виражати таксаційною формулою, у якій

коефіцієнти показують частку породи у загальному обсягу (запасі) деревини, а

породи записуються індексами. Наприклад, чистий сосновий деревостан (доля

сосни 10/10) має формулу складу 10Сз, а деревостан, у якому 80 % запасу має

сосна, а 20 % береза повисла – 8Сз2Бп. Отже, сума коефіцієнтів у формулі складу

деревостану завжди повинна дорівнювати 10. Якщо частка якоїсь породи

становить менше 5 %, то вона відображається у формулі «+» (плюс). Наприклад,

маємо деревостан, у якому запас деревини стосовно окремих порід поділяється

так: 78 % сосни звичайної, 18 % берези повислої, 4 % осики. Формула складу

деревостану буде мати вигляд: 8Сз2Бп+Ос.

Деревостани можуть утворювати один або більше ярусів. Залежно від

кількості ярусів деревостани поділяють на прості, які мають один ярус, та складні

2-3 ярусні. Такий деревостан може сформуватись з кількох ярусів, що

представлені однією породою, наприклад, ялиною. У цьому випадку деревостан

буде чистим за складом і складних за формою. За походженням деревостани

бувають природного походження, тобто такі, що з’явились із насіння або порослі

природним шляхом, а також штучного походження, тобто створених людиною

шляхом висіву насіння або садіння молодих рослин.

Вік деревостану. У лісівництві і лісовій таксації загальноприйнятим є

застосування для визначення віку деревостану класів віку та віднесення їх до

вікових груп. Для більшості деревних порід, що зростають у лісах України,

встановлені 10-річні класи віку. Виняток становлять бук, ялиця, ялина, які

зростають у лісах Карпатського регіону. Для них встановлені 20-річні класи віку.

Для швидкорослих порід (тополі) – 5-річні класи віку. Класи віку прийнято

позначати римськими цифрами. Якщо дерева у деревостані мають різницю у віці,

яка не перевищує тривалості одного класу віку, такий деревостан вважається

одновіковим. Штучно створені деревостани часто бувають повністю

одновіковими. При більшій різниці – різновіковим. Вік дерев визначають,

наприклад, у сосновому молодняку – за кількістю утворених на стовбурі

щорічних гілок («мутовок»). Іноді використовують віковий бурав. Вік зрубаних

дерев визначають за кількістю річних кілець на пеньку.

На практиці часто користуються для вікової характеристики деревостану

віковими групами. Так, молодняком вважається насадження з моменту утворення

власного пологу, формування густої хащі і до 20-річного віку. Жердняк – це

густий деревостан, у якому більша кількість дерев може дати при зрубанні такий

сортимент, як жердина. Середньовіковий ліс – ліс, у якому дерева починають

масово плодоносити. Достигаючий ліс має більшість дерев з рясним

плодоношенням, іде активний приріст деревини. Стиглий ліс має найвищі запаси

деревини високої якості, придатної для заготівлі цінних сортиментів. Перестійний

ліс характеризується процесом руйнування. Деревна маса майже не приростає.

Велика кількість дерев уражена хворобами, є сухостійні дерева. Такий ліс

потребує заміни на молодий. Остання вікова група визначається терміном

настання природної стиглості конкретних деревних порід. Так, у найбільш

сприятливих лісорослинних умовах вона настає для насіннєвих насаджень дуба

звичайного у 500-700 років, сосни звичайної – у 300-350, ялини європейської – у

200-300, бука лісового – у 150-250, граба та вільхи чорної – у 100-150, у берези

повислої та осики – у 60-100 років.

Бонітет деревостану. Чим кращі грунтово-кліматичні умови для тієї чи

іншої деревної породи, тим активніше відбувається ріст дерев у насадженні та

швидше накопичується органічна маса – деревина. Тому бонітет деревостану

вважається показником продуктивності деревостану, адже, як було встановлено,

маси деревини у деревостанах відносяться між собою так як їх середні висоти.

Професором М.М. Орловим (1911) складені бонітувальні таблиці для

деревостанів насіннєвого і порослевого походження, за якими визначається клас

бонітету. Для цього потрібно знати середній вік і середню висоту деревостану.

Чим більша середня висота деревостану у певному віці, тим вищий клас бонітету.

За М.М. Орловим, найвищий клас бонітету І

, а найнижчий - V

. Як виявилось

пізніше, у природі існують насадження, у яких деревостани мають як значно

більші середні висоти, так і менші від передбачених М.М. Орловим. Тому таблиця

була доповнена І

і V

класами бонітету.

Повнота деревостану – ступінь щільності стояння дерев у деревостані, що

відображає частку використання ними навколишнього простору. Цей показник

дуже важливий не тільки для визначення запасів деревини, але і для призначення

господарських заходів при лісовирощуванні. Розрізняють повноту абсолютну і

відносну. Перша встановлюється як сума площ поперечних перерізів на висоті 1,3

м усіх дерев на площі 1 га. Друга виражається у десятих долях одиниці. При

цьому за одиницю приймається повнота зімкнутого (нормального) деревостану

відповідних породи, віку, бонітету, умов місцезростання. При точному визначенні

повноти виконується суцільний перелік дерев на певній площі, обчислюється

сума поперечних перерізів, після встановлення її величини на гектарі площі –

співвідноситься з площею відповідної таблиці ходу росту.

На практиці іноді встановлюється лісівницька повнота деревостану за

ступенем зімкнутості пологу деревостану. Співвідношення лісівницької і

таксаційної повноти деревостану змінюється залежно від деревної породи, віку,

умов місцезростання. Наприклад, у густих молодняках лісівницька повнота буде

мати більші значення, а у стиглих насадженнях з рідким стоянням дерев, навпаки,

таксаційна повнота матиме більш високі показники за лісівницьку. За повнотою

деревостани поділяються на високоповнотні (0,8-1,0), середньоповнотні (0,6-0,7),

низькоповнотні (0,4-0,5) та рідколісся – менше 0,3.

Густота деревостану відображає щільність щільність заселення лісової

площі деревами, характеризується кількістю дерев на 1 га. Цей показник

застосовується у лісокультурній справі, при проведенні рубок догляду за лісом.

Встановлюється суцільним переліком дерев на певній площі та переведенням

даних на один гектар. Від густоти деревостану залежать процеси росту дерев у

висоту, очищення стовбурів від гілок, сучків. У деревостанах природного

походження кількість дерев спочатку може сягати десятків тисяч екземплярів на 1

га. У міру росту та формування насадження їх у стиглому віці залишається кілька

сотень.

Запас насадження – це кількість деревини на 1 га лісу, яка виражена в

кубічних метрах. Запас стиглих насаджень являє собою кінцевий продукт, урожай

промислових лісів. Він складається з об’ємів всіх стовбурів насадження, які

залежать від форми і розмірів стовбура. Запас насадження можна визначати

окомірно і розрахунковим способом.

Товарність деревостану є економічною категорією, що відображає його

якість. Вона визначається виходом ділової деревини або кількістю ділових

стовбурів у відсотках. Нині в Україні діють три класи товарності для хвойних і

чотири класи для листяних порід.

3. Типи лісу. Лісова типологія - наука про типи лісу, типи лісорослинних

умов, наука що вивчає їх особливості, закономірності просторового розміщення і

т.п. Лісова типологія є частиною лісознавства, яка розробляє питання

діагностування, виділення і класифікації типів лісу, типів лісорослинних умов як

природної основи ведення лісового господарства. Адже у сучасних умовах

грамотне і раціональне ведення господарства у лісах можливе лише на

типологічній основі. Лісова типологія пояснює причини різноманітності

природних лісів, спираючись на фактори навколишнього середовища і

біоекологічні властивості деревних порід. Про важливість типології для вивчення

природи лісу, Г.М. Висоцький писав: «щоб не бачити важливості типів для

вивчення природи лісу – все одно, як би агроному не потрібно було вивчати грунт

своїх полів, а лікарю – людський організм».

У липні-серпні 1929 р. у Стокгольмі проходив Міжнародний конгрес науково-

дослідних лісових станцій. П.С.Погребняк надіслав до конгресу доповідь про

методику досліджень умов місцезростання у зв'язку з типами лісу, яка була

зачитана та опублікована у матеріалах конгресу. У доповіді наведені результати

типологічних досліджень в Україні за три роки, розкрито підхід до визначення

типу місцезростання на основі загального водного балансу лісової ділянки та

багатства її ґрунту. Тип лісу визначався за ступенем гідрофільності і трофності

відповідного лісового угруповання. Так зародилася відома нині едафічна сітка. В

коло ознак, які дозволяють визначити тип місцезростання (тип лісорослинних

умов) входить деревна порода, її ріст, склад надґрунтового покриву, рівень