Лекції з агролісомеліорації / Автор невідомий

Подождите немного. Документ загружается.

здійснювати випрямлення прибалкових смуг, розміщуючи їх паралельно до

довгої межі полів сівозмін. Невеликі ділянки землі у вигляді клинів, що

розміщені нижче від смуги, і обмежені розгалуженнями елементів гідрографічної

сітки, необхідно залужувати чи заліснювати у вигляді куртини.

У місцях, де береги балок плануються під суцільне заліснення, прибалкову

смугу можна не проектувати.

Для розміщення прибалкових смуг потрібно враховувати характер будови і

форму берегів гідрографічної сітки. При різкому перегині бровки берегів

прибалкові смуги слід розміщувати вище бровки; при опуклій формі схилів і

нечітко вираженій бровці смуги розміщують або вище наорного валика, або у

верхній частині берега (див. додаток 9). Якщо береги порізані розмивами і

вимоїнами, прибалкову смугу потрібно проектувати вище цих розмивів.

Після нанесення умовними позначеннями (можна червоною чи темно-червоною

лінією) прибалкових смуг на плані землекористування у пояснювальній записці

викладаються обґрунтування призначення прибалкових смуг і їх розміщення,

рекомендації щодо створення смуг, які полягають у наступному, потрібно

обґрунтувати конструкцію прибалкової смуги, її параметри, підібрати асортимент

деревно-кущових порід, накреслити схему змішування порід у вигляді рисунка

(додаток 10), розрахувати потребу садивного матеріалу.

Конструкція прибалкових смуг щільна чи ажурно-щільна, що відповідає одній з

основних функцій: закріплення ґрунту на досить крутих та еродованих схилах.

Смуги таких конструкцій за участю кущів активно поглинають поверхневий стік,

здійснюють кольматування, затримують сніг, не допускаючи здування, його у

зниження гідрографічної сітки.

Ширина прибалкових смуг залежить від протяжності вищерозташованих

схилів, інтенсивності ерозійних процесів, еродованості тощо і становить 12,5-2їм.

Якщо на берегах балкової сітки є глибокі вимоїни та інтенсивні ерозійні процеси,

то ширину смуги збільшують до 30м.

Прибалкові смуги мінімальної ширини слід проектувати на слабозмитих землях

в умовах слабохвилястого (рівнинного) рельєфу; максимальної - на середньо і

сильнозмитих ґрунтах в умовах сильнохвилястого рельєфу.

У верхів'ях балкової сітки (у нижній частині водопідвідних улоговин) потрібно

створювати вершинні балкові насадження, які є продовженням балкових смуг. їх

розташовують упоперек тальвегу гідрографічної сітки (вони є до певної міри

мулофільтром і розпилювачем поверхневого стоку, тому їх ширина повинна бути

подвійною у порівнянні з шириною прибалкової смуги).

Прияркові смуги проектуються вдовж бровок обох відкосів великих ярів ІІ-ІІІ-Ї

стадії розвитку на віддалі очікуваного осипу відкосу, але не ближче 3-5м від

бровки.

Призначення прияркових смуг - послаблення росту діючих ярів шляхом

скріплення грунтів на їх відкосах за допомогою кореневих систем дерев,

попередження знесення снігу У яри, покращення режиму зволоженя відкосів,

сприяння швидшому заростанню ярів.

Якщо вершина яру не закріплена гідротехнічними спорудами, прияркові смуги,

які створюються біля ярів другої стадії

розвитку, продовжуються вище за вершину на 30-40м. При цьому простір

шириною 3-5м між лісосмугами, розміщеними вище за вершину яру, залужують чи

задерновують.

Вздовж вузьких берегових ярів досить створення однієї відтінюючої лісосмуги

з південної сторони.

За наявності на плані "галузистих" ярів і значної розчленованості схилів

прияркові смуги проектують вдовж кожного відвершка, якщо віддаль між ними

більше 100м. Якщо віддаль між відвершками менше 100 м, створюється одна

смуга вище розмивів, а площа між ними відводиться під заліснення чи залуження.

Для послаблення інтенсивності росту вершків діючих ярів, з площею

водозбору до 15га, необхідно запроектувати вище їх вершин простіші

гідротехнічні споруди: (вали-рови, водозатримувальні вали, водовідвідні борозни

тощо. На дні донних ярів можна запроектувати поперечні загати.

На плані прияркові смуги і гідротехнічні споруди наносяться відповідно з

прийнятими умовними позначеннями та нумеруються. Для кожної смути

проставляються порядковий номер, протяжність, площа.

При розробці схем прияркових лісових смуг слід запроектувати в них 1-2

вегетативних (прибровкових) ряди із паростковідприскових порід, 3-5 рядів із

шпилькових і високостовбурних листяних порід і 1-2 узліскових ряди із супутніх

порід та кущів. Отже, прияркова лісосмуга повинна мати 5-9 рядів і ширину 12,5-

21м. Вздовж вузьких берегових ярів ширина смуги може бути мінімальною

(12,5м). Вздовж вершинних, відвершкових та донних ярів, в які надходить

великий об'єм поверхневого стоку, ширина смуг повинна бути максимальною (до

21,5м). Конструкція прияркових смуг щільна.

Отже, при створенні протиерозійного насадження важливо правильно

підібрати головну і допоміжні породи. Висока меліоративна ефективність,

достатня стійкість, добрий ріст та швидке змикання пологу захисних насаджень

досягається відповідним розміщенням у них деревних і чагарникових порід, що

характеризують певний тип протиерозійного насадження.

3. Закріплення рухомих пісків. Піски є у всіх областях України. Завдяки

досягненням лісоводів в залісненні пісків площа їх зменшилась більше як у два

рази.

Для переважної більшості лісорослинних умов на пісках усіх природних зон

України головною породою є сосна звичайна, а на пісках Степу—ще й сосна

кримська, для мокрих судібров усіх зон — береза пухнаста, вільха чорна та верба

біла; для свіжих та вологих судібров—-тополя чорна; в Степу в сухих та свіжих

судібровах — акація біла. Введення до сосни листяних порід поліпшує умови

розкладу підстилки, збагачує грунт поживними речовинами, створює сприятливі

умови для оселення в лісі корисних птахів.

Змішані дубово-соснові насадження вирощувати важко. Більш-менш успішно

їх вирощують тільки в вологих суборах, що за родючістю грунтів наближаються

до судібров. На пісках Полісся й Лісостепу в цих лісорослинних умовах

висаджують сім рядів сосни звичайної, потім три ряди дуба звичайного або

червоного; на пісках Степу можна рекомендувати сім рядів сосни звичайної, три

ряди сосни кримської, два ряди дуба чистими рядами чи в суміші з чагарником.

Примірно такі ж схеми садіння можна рекомендувати в судібровах Полісся й

Лісостепу: сім рядів сосни звичайної, восьмий і десятий ряди —підгін з

чагарником, дев'ятий — ряд дуба.

Чистими насадженнями березу доцільно висаджувати на Поліссі і в Лісостепу

у вологих і свіжих судібровах, де вона добре росте, та в обмежених за площею

вологих зниженнях на пісках Степу. У таких зниженнях з вологими й сирими

родючими грунтами можна садити для гніздування і корму птахів ягідні

чагарники й деревця — бузину чорну й червону, смородину золотисту, червону і

чорну, калину, горобину.

На Нижньодніпровських пісках в усіх лісорослинних умовах добре

рекомендували себе змішані смугами шириною 15—30 м культури сосни

звичайної і кримської. Сосна кримська менше пошкоджується шкідниками, вона

БІЛЬШ посухостійка, ніж сосна звичайна, але змолоду значно повільніше росте.

Тому ці породи тем не можна змішувати в рядах або через ряд, а лише смугами.

В Лісостепу та на Поліссі сосна кримська підмерзає і її культивувати не слід.

У кращих і добре вологозабезпечених умовах (С

—Сі) на пісках можна

вирощувати чисті насадження з тополі, а в Сь — з вільхи чорної та верби.

Способи створення лісових культур на пісках різні залежно від природної

зони, типу лісорослинних умов та категорії лісокультурної площі. На Поліссі та в

Північному Лісостепу особливо під захистом стін лісу, де немає загрози

виникнення дефляції, доцільно застосовувати суцільну оранку грунту під лісові

культури. У свіжих та більш вологих суборах і сугрудках грунти підготовляють

так само, як і в сільському господарстві на супісках та суглинках. В Лісостепу,

особливо південному, під захистом стін лісу плантажна оранка створює

оптимальні умови для росту коріння сосни і значно полегшує боротьбу з

трав'яною рослинністю, особливо в перший рік після садіння.

ЛЕКЦІЯ № 7

ТЕМА: «СИСТЕМА ЗАХИСНИХ НАСАДЖЕНЬ – ГАРАНТІЯ

ВИСОКИХ ВРОЖАЇВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР»

1. Поняття про систему захисних лісових насаджень.

2. Агрономічна ефективність агролісомеліоративних насаджень.

3. Економічна ефективність полезахисного лісорозведення.

1. Поняття про систему лісових насаджень. Одним із найважливіших

завдань сучасної аграрної науки є визначення оптимального співвідношення та

розташування земельних угідь певної території землекористування. Насамперед

виникає необхідність підвищити лісистість території до науково обґрунтованих

норм (лісистість визначається шляхом відношення існуючих площ лісових

масивів до загальної площі території землекористування, і виражене як правило у

відсотках). Багаторічний досвід свідчить про те, що де лісистість території висока

природні ландшафти менш деградують.

Україна належить до лісодефіцитних держав. За даними Державного комітету

лісового господарства України площа лісів складає 10,8 млн. га, а лісистість

території України становить 15,6 %, що втричі майже менше ніж лісистість

Західної Європи (43,2 %). За сучасними оцінками провідних фахівців для

досягнення оптимальних показників лісистості (науково обґрунтована норма –

20-22 %) необхідно збільшити площу лісів як мінімум на 2-2,5 млн. га.

Захисне лісорозведення в нашій країні є одним із важливих заходів, які

направлені на запобігання негативного впливу несприятливих агрокліматичних

чинників на сільськогосподарське виробництво. Лісомеліоративні заходи по

захисту грунтів від вітрової та водної ерозії, а також покращення мікроклімату

являють собою систему захисних лісових насаджень. Система захисних лісових

насаджень являє собою сукупність взаємозв’язаних по впливу на поля лісових

смуг і масивних насаджень, раціонально розміщених з врахуванням рельєфу

місцевості, напрямку панівних шкідливих вітрів і типу грунту. Система захисних

лісових насаджень є одним із основних заходів підвищення родючості грунту та

урожайності сільськогосподарських культур.

Таким чином, система захисних лісових насаджень – це комплекс вітро- і

водорегулюючих, прияружних і прибалкових лісових смуг, протиерозійних

насаджень на яружно-балковій мережі, раціонально розміщених на території, і

які забезпечують максимальний агролісомеліоративний ефект.

2. Агрономічна ефективність агролісомеліоративних насаджень. За даними

Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та

агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького, на даний час в Україні на полях

сільськогосподарських підприємств є близько 1,2 млн. га захисних насаджень

різного цільового призначення, в тому числі 440 тис. га полезахисних лісових

смуг. Близько 4 тисяч агроформувань мають закінчені системи захисних

насаджень, які захищають більше як 13 млн. га ріллі.

Проте, їх недостатньо для забезпечення стабільних та високих врожаїв

сільськогосподарських культур. Наявні агролісомеліоративні насадження

захищають лише 40 % ріллі і вимагають термінових заходів для покращення їх

лісомеліоративних властивостей. Полезахисна лісистість не відповідає

науковообгрунтованим рекомендаціям щодо оптимальної величини цього

показника у певних регіонах. Значна частина рекомендацій, нормативних

матеріалів, наукових розробок по створенню агролісомеліоративних насаджень

залишаються поза увагою та не впроваджуються у виробництво. Це обумовлено

різними причинами, зокрема відсутністю відповідних фінансувань щодо

впровадження цих напрацювань у сучасне сільськогосподарське виробництво.

У системі заходів із захисту грунтів від ерозії комплекс

агролісомеліоративних насаджень займає чільне місце з екологобезпечного

формування території водозбірних басейнів агроландшафтів та захисту

грунтового покриву від змивання, розмивання й видування. Місце розміщення

лісомеліоративних насаджень визначається проектами землеустрою з контурно-

меліоративною організацією території, а їх створення проводиться за

локальними техно-робочими проектами.

Комплекс агролісомеліоративних насаджень ефективно виконує свої захисні

функції цілорічно упродовж десятків років. Вони сприяють підвищенню

ґрунтозахисної ефективності агротехнічних протиерозійних заходів,

підвищують врожайність сільськогосподарських культур.

На землях з ухилом понад 3 ° всі полезахисні лісові смуги по довгих межах

полів повинні бути водорегулювальними і розміщуватися поперек схилу або під

допустимим відхиленням. Водорегулювальні лісосмуги є

багатофункціональними. Вони виконують функції зниження розмивної енергії

стоків талих і зливових вод, зарегулювання стоку на схилах, снігозатримання,

накопичення ґрунтової вологи, поліпшення мікроклімату на полях, захисту

ґрунтів від дефляції, а рослинності від посух і суховіїв. Водорегулювальні

лісосмуги повинні мати ажурну або продувну конструкцію з обов'язковою

наявністю низькорослих чагарникових насаджень. Для зарегулювання

поверхневого стоку на примережевих схилах залежно від їх довжини,

улоговинності, гідрокліматичних та інших особливостей застосовується система

водорегулювальних (стокорегулювальних) лісових смуг. Відстань між ними

встановлюється з урахуванням їх граничного впливу на процеси формування

поверхневого стоку талих і дощових вод на прилеглих полях, допустимих

нерозмиваючих швидкостей водних потоків, ступеня улоговинності схилу і

форми його профілю, ухилу і шорсткості поверхні, інтенсивності випадання

атмосферних опадів.

Обґрунтування оптимальних параметрів системи водорегулювальних лісових

насаджень проводиться в технічно-робочому проекті протиерозійних заходів в

ув'язці з проектом внутрішньогосподарського землеустрою або в його рамках.

Розміщення водорегулювальних і вітроломних лісових смуг та інших лісових

насаджень визначається при розробці протиерозійної організації території.

Створення суцільних і куртинних лісових насаджень із деревно-чагарникових

порід на сильноеродованих та сильнодефльованих земельних ділянках із змитих,

розмитих і видутих ґрунтовим покривом на пісках та інших деградованих

непродуктивних землях забезпечує захист їх від водної і вітрової ерозій, та

природне їх оздоровлення і відновлення родючості, зменшення негативного

впливу на навколишнє природне середовище. До таких насаджень відносяться

також прияружні і прибалкові лісові смуги. Куртинні лісові насадження

створюють також на пасовищах для відпочинку в них худоби.

Затримання і поглинання лісовими насадженнями стічних вод, що поступають

з вище розташованих полів та інших земельних ділянок, обумовлюється

ступенем розпилення стоку і характером надходження води у насадження та

інфільтраційною властивістю ґрунту. Значну роль при цьому виконує пухка

лісова підстилка, яка зберігає на високому рівні максимальну водопроникність

лісового ґрунту. Лісові насадження є також акумуляторами твердого стоку, а

прибережні смуги і фільтрами, що запобігають замуленню та забрудненню їх

шкідливими реагентами. Для посилення протиерозійної дії лісових смуг в

окремих випадках проводиться їх поєднання з будівництвом гідротехнічних

земельних протиерозійних споруд типу валів-канав.

Агролісомеліоративні насадження послаблюють силу вітрів і покращують

мікроклімат полів, сприяють снігозатриманню і перешкоджають здуванню снігу

у гідрографічну мережу, затримують і регулюють стік талих і зливових вод,

поліпшують гідрологічний режим території і підвищують вологість полів,

захищають грунти від змиву і розмиву та дефляції, створюють стійкі форми

агроландшафту, які є направляючими для проведення обробітку ґрунту і сівби

сільськогосподарських культур. Комплекс протиерозійних лісових насаджень

утворюють вітроломні та водорегулювальні полезахисні лісові смуги, розта-

шовані з урахуванням рельєфу місцевості та основного напрямку пануючих

вітрів; прибалкові, прияружні та прибережні лісові смуги; суцільні та куртинні

лісові насадження на сильноеродованих, сильнодеградованих та інших не

придатних для сільськогосподарського виробництва землях.

Позитивний вплив полезахисних лісових смуг поширюється на віддаль, яка

дорівнює 25—30 висотам дерев, а 1 га лісосмуги захищає 25—30 га полів.

Найкраще виконують свою роль вітроломні смуги, розміщені перпендикулярно

до напрямку пануючих вітрів. Допускається відхилення в напрямку розміщення

основних смуг до 35°. Насадження створюються продувної і ажурної

конструкції, які зменшують швидкість вітру на 40—60%, що поліпшує

мікроклімат (підвищується відносна вологість повітря, зменшується

випаровування води з ґрунту на міжсмужних полях, а також надходження су-

хих і перегрітих мас повітря в період суховіїв; полезахисні лісові насадження є

постійно діючими заходами із снігозатримання і рівномірному його розподілу

на поверхні полів, що захищає озимі посіви від вимерзання). Це в кінцевому

підсумку позитивно впливає на ріст, розвиток та урожайність сільськогос-

подарських культур.

Під захистом лісових смуг завжди в роки з різними погодними умовами

урожайність сільськогосподарських культур вища ніж у відкритому полі.

Середні багаторічні дані (Пастернак П.С. та ін., 1988 р.) свідчать, що за

рахунок меліоративного впливу полезахисних лісових смуг приріст урожаю

складав по групі зернових культур - 13,8 % (4 ц/га), технічних - 24,4 % (цукрові

буряки – 59 ц/га, соняшник – 3,6 ц/га), і кормових культур – 26,3 % (кукурудза на

силос – 39 ц/га, багаторічні трави на зелену масу – 45 ц/га, багаторічні трави

на сіно – 2,2 ц/га).

Для забезпечення найбільшої протиерозійної і господарської ефективності

полезахисних лісових смуг необхідно постійно проводити нагляд за їх станом і

своєчасно проводити рубки догляду, щоб вони мали продувну чи ажурну

конструкцію та належну кількість низькорослих чагарникових порід.

3. Економічна ефективність полезахисного лісорозведення. Економічна

ефективність полезахисного лісорозведення оцінюється як ефективність

допоміжних (на створення лісових смуг) капітальних вкладень у

сільськогосподарське виробництво, спрямованих на підвищення продуктивності

праці, збільшення виробництва продукції рослинництва, зниження її собівартості

та збільшення прибутку. Економічна ефективність полезахисного лісорозведення

базується на захисті агролісомеліоративними насадженнями частини врожаю

від несприятливих природних умов.

Одним із найважливіших показників економічної ефективності капітальних

вкладень є період окупності. Чим він менший, тим вища ефективність вкладень.

Період окупності затрат на створення лісових смуг залежить насамперед від

головної породи та грунтово-кліматичних умов, які визначають швидкість росту

насаджень у висоту. Так, за розрахунками Устиновської Л.Т., затрати на

створення лісових смуг з тополі на чорноземах звичайних окуповуються на

п’ятий рік після садіння, а з дуба – на десятий. З цього часу полезахисні лісові

смуги починають давати прибуток. Який тим вищий, чим довговічніше

насадження.

Прибуток від лісових смуг, або агролісомеліоративний доход, можна

розрахувати на 1 га лісових смуг і на 100 га захищених ними орних угідь.

Розрахунок на 1 га лісових смуг можна зробити за один, ряд років і за все життя

насаджень.

Усі дані для визначення затрат на виробництво додаткової продукції беруть з

бухгалтерської звітності, кошторисних розрахунків або з технологічних карт

вирощування культур. Затрати (капіталовкладення) на створення лісових смуг

вираховують за фактичними витратами.

Створення полезахисних лісових смуг пов’язане з додатковими затратами:

основними – на створення насаджень, зворотними – на збирання, доробку,

перевезення додаткової продукції тощо. При цьому додаткові затрати пов’язані із

полезахисним лісорозведенням в 2-3 рази менші вартості приросту врожаю. Слід

відзначити, що на полях захищених лісовими смугами, відмічено покращення

показників економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

(собівартість одиниці продукції нижча, а прибуток і рентабельність вищі).

Отже, визначення економічної ефективності полезахисних лісових смуг дає

можливість визначити частку їх участі у виробництві продукції рослинництва,

їх значення в економіці сільськогосподарських підприємств.