Лекції з агролісомеліорації / Автор невідомий

Подождите немного. Документ загружается.

чорного, раннього, сидерального і зайнятого парів. Глибина оранки визначається

комплексом кліматичних і лісорослинних умов, типом грунту, призначенням

ділянки. Вона коливається від 20—22 до 40 см у посівному відділенні, від 25—30

до 40 см в школах і від 35—40 до 60—65 см у маточних плантаціях і садах.

Обробіток грунту за системою чорного пару включає лущіння за 20 днів до

оранки, основну оранку восени (зяблеву), боронування зябу, ранньовесняне

боронування, літні культивації з боронуванням, осінню безполицеву оранку.

Глибина лущіння 5—7 см, основної оранки для всіх зон 26—30, культивації 5—12

см. На Поліссі та в Лісостепу глибину кожної наступної культивації збільшують,

в Степу—навпаки, зменшують. Обробіток за системою раннього пару

відрізняється тим, що основну оранку проводять не восени, а рано навесні з

одночасним боронуванням.

Застосування добрив у лісових розсадниках. Система удобрення включає

основне (до сівби), передпосівне і підживлення. Основне удобрення вносять під

пар. Розрізняють органічні, мінеральні, органо-мінеральні і бактеріальні добрива.

Гній, торф, компости слід вносити добре перепрілими. Приблизна норма

внесення гною на важких грунтах 30—40 т/га один раз у 3—4 роки восени, на

легких грунтах 15—25 т/га один раз у 2—3 роки навесні. Провітреного торфу на

легких грунтах вносять від 15—30 до 60 т, на важких — від 20 до 80 т/га.

Дуже цінне добриво — сапропель. На бідних піщаних грунтах його вносять

40—60 т/га.

Азотні добрива як основне добриво вносять у два строки — 50—60 % перед

сівбою, решту — через 1—1,5 місяця. їх використовують також для підживлення.

З цією метою застосовують сірчанокислий амоній (21 % поживної речовини) і

карбамід (сечовина, 46%). З фосфорних добрив суперфосфат (містить 14—19 %

фосфору) вносять як восени під оранку, так і навесні перед сівбою. Фосфоритну

муку (19—22 %), томасшлак (14— 18 %) використовують як основне, калійні

добрива (калійну сіль) і сильвініт — як основне і передпосівне удобрення.

Застосовуються також складні (комплексні) мінеральні добрива —

нітроамофоска (N, Р, К), діамофос (N, Р} та ін.

Строки висіву насіння. Строки сівби насіння залежать від біологічних

особливостей вирощуваних деревних і чагарникових порід, грунтово-

кліматичних умов і агротехніки. Найбільш поширені весняна сівба, осіння, а

також інколи літня і зимова.

Весняну сівбу насінням, зібраним у минулому році або взимку після

попередньої підготовки застосовують для айланту, акації білої, гледичії, дуба,

ялини, мигдалю, обліпихи, горіхів, бузку, сосен кримської і звичайної, шовковиці,

ясена зеленого та багатьох інших порід.

Пізньовесняну і ранньолітню сівбу свіжозібраним насінням застосовують для

верб, осики, тополь, в'язових, літню свіжозібраним насінням — для вирощування

сіянців протягом 1,5 року практикують для беріз, жимолості татарської, акації

жовтої та шовковиці.

Ранньоосінню сівбу (за 1,5—2 місяці до промерзання грунту в районах з

сталими зимами) можна застосовувати для абрикоса звичайного, бирючини,

груші дикої, ірги, клена гостролистого, маслинки вузьколистої, ялівцю

віргінського, смородини золотистої, яблуні лісової та ін. Осінню сівбу (за місяць

до промерзання грунту) без попередньої підготовки насіння можна застосовувати

для обліпихи, ясеня зеленого, жимолості татарської тощо. Взимку висівають

насіння берези бородавчастої, жимолості.

Види і схеми посівів змінюються залежно від біологічних властивостей

породи, способу підготовки грунту і прийнятого розташування посадочних місць.

Види посівів — грядковий і безгрядковий. Грядкові посіви застосовують на

вологих грунтах переважно в лісовій зоні. Застосовують здебільшого

бороздковий (рядковий) посів для таких порід як тополя, верба, береза, вільха, які

висівають без загортання. Практикують і посів розкиданням. Бороздкові посіви

поділяють на рядкові і стрічкові, а також на вузько- і широкобороздкові. Схеми

посівів визначаються максимальним виходом сіянців з урахуванням біологічних

властивостей порід (насамперед швидкості росту) і можливостей механізації

догляду за посівами.

Найбільш перспективними і поширеними для хвойних і деяких листяних порід

з дрібним насінням є стрічкові п'яти- і шестирядні з шириною рядів 2—5 см і

відстанню між рядками (20—25 см) — (20—25) — (20—25) — (20—25) — (50—

70 см); 10—20—10—20—10—70; 10—10-40—10—10—70 см.

Догляд за посівами. Для підвищення схожості насіння деяких порід перед

сівбою застосовують коткування, а в районах, недостатньо забезпечених вологою,

мульчування тирсою, торфокришкою шаром товщиною 0,5—1 см. Іноді

проводять також боронування грунту і полив. Після появи сходів агротехнічний

догляд за посівами полягає у знищенні бур'янів, розпушуванні грунту,

підживленні, зволоженні, притіненні сходів, підрізанні коренів, боротьбі з

грибковими хворобами і шкідниками сіянців.

Бур'яни знищують механічним і хімічним способами. Прополювання бур'янів і

розпушування грунту в посівах першого року проводять 5—8, на другий рік—3—

5 разів. Спочатку глибина розпушування грунту в міжряддях дорівнює 3—5 см,

далі її поступово збільшують до 8—10 см. Культивацію необхідно поєднувати з

застосуванням гербіцидів. У перший рік при цьому необхідна обережність, тому

що сіянці деревних і чагарникових порід недостатньо стійкі проти гербіцидів.

Добрий одноразовий обробіток грунту гербіцидами вивільнює посіви від бур'янів

на весь наступний вегетаційний період.

Посіви, сходи і сіянці потребують захисту від несприятливих кліматичних

факторів, шкідників і хвороб. Особливе значення в південних районах набуває

захист посівів від вітрової ерозії — видування або засипання їх пилом, а також

від засікання сходів і висушування грунту. Надійним способом захисту посівів

від вітрів є куліси з сільськогосподарських рослин — рано навесні жита, пізніше

— сорго, кукурудзи. Залишена на зиму стерня високорослих злаків, до того ж,

добре затримує сніг.

До профілактичних заходів боротьби з хворобами і шкідниками належить

насамперед висока агротехніка підготовки грунту і вирощування сіянців,

передпосівний обробіток грунту, обробка насіння, а потім сіянців фунгіцидами,

які запобігають виляганню сходів від фузаріозу, хвороби шютте тощо.

Викопування, зберігання і транспортування садивного матеріалу. Викопують

сіянці і саджанці більшості порід у стані біологічного спокою, найчастіше

навесні до початку вегетації рослин, ряд листяних — восени після закінчення

здерев'яніння пагонів і вегетації. Молоді рослини викопують спеціальними

знаряддями і машинами. Основною вимогою до яких є гостре заточування

підрізувальних ножів, щоб запобігти розмочалюванню коріння, яке обрізують.

Способи зберігання садивного матеріалу залежать від його типу (з закритою

або відкритою кореневою системою) і строку зберігання. Основні способи

зберігання — прикопування і зберігання при знижених температурах (в

льодовнях, на складах-сховищах тощо). Прикопування використовують для

зберігання сіянців з відкритою кореневою системою. У розсадниках і на

лісокультурних площах у період весняних польових робіт застосовують

тимчасове прикопування. Правильне і ретельне його виконання дозволяє

зберігати садивний матеріал тривалий строк, наприклад, при прикопуванні на

зиму. Садивний матеріал прикопують у затінку або притіняють пухким шаром

гілля, моху, очерету, соломи, при необхідності поливають, особливо при

прикопуванні на зиму. Для продовження строків зберігання навесні садивний

матеріал ставлять на лід або в сніг чи льодовню. У спеціальних льодовнях можна

зберігати до 1,5 місяців.

При перевезенні садивного матеріалу з тривалістю не більше 6—8 год його

укладають шарами товщиною 10—15 см з прошарками зволоженого

пакувального матеріалу — соломи чи гілля, зверху накривають мокрим

брезентом, мішковиною тощо. Допускається перевезення в кошелях, ящиках,

мішках, обложених пакувальним матеріалом. При більш тривалих перевезеннях

сіянці і саджанці слід упаковувати в рогожі чи солом'яні тюки, або вкладати в

ящики, ізолюючи коріння від пересихання.

ЛЕКЦІЯ № 4

ТЕМА: «ВПЛИВ ЛІСУ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ»

1. Вплив екологічних факторів на лісові насадження.

2. Вплив лісових смуг на мікроклімат полів.

1. Вплив екологічних факторів на лісові насадження. За більш ніж 400

мільйонів років існування лісової рослинності на планеті Земля докорінно

змінювався клімат (багаторічний режим погоди характерний для певної

місцевості на земній поверхні), а разом з ним і сама рослинність. І у нинішніх

умовах розповсюдження лісів на земній суші визначається кліматом, у першу

чергу, - тепловими умовами і опадами. Грунт, волога, повітря, інші елементи

зовнішнього середовища постійно забезпечують лісові рослини елементами

живлення. Між рослинами і середовищем існує постійний обмін речовин, що і

визначає їх єдність. Єдність рослинних організмів лісу і середовища їх існування

передбачає, у першу чергу, відповідність біологічних властивостей умовам

середовища. Якщо така відповідність відсутня, то змінюється сам ліс, тобто

зникають одні і з’являються інші деревні породи. Але і самі деревні рослини

певним чином можуть впливати на середовище, пристосовуючи його до своїх

властивостей. Такі складні форми взаємодії деревних рослин і середовища

розглядаються у розділі лісознавства – лісовій екології.

Термін «екологія» походить від грецького ojkos, що означає «середовище»,

«дім». Ввів цей термін в ужиток німецький вчений Е. Геккель у 1866 р. Він же дав

формулювання екології як науки про взаємозв’язок живих організмів з

навколишнім середовищем і між собою.

У лісі не можна розглядати або тільки навколишнє середовище, або тільки

живі організми, у першу чергу деревну рослинність. Лісове угруповання є завжди

продуктом цих двох начал. Лісове середовище за своїми ознаками поділяється на

фізичне середовище, яке охоплює повітряний простір від верхівок дерев до

поверхні грунту, і простір, у якому розміщені підземні частини лісових рослин

(дерев). У сумі ці два простори складають лісове місцеоселення. При цьому

вважається, що на фізичне середовище в атмосфері і грунті впливають фактори

біоти, тобто рослинний і тваринний світ, що зростає і мешкає на даній ділянці

лісу.

У лісівництві відомі фактори, які впливають на ріст дерев у лісі. Їх досить

легко виміряти, але досить непросто визначити дію факторів у комплексі, як вони

діють на місце оселення у цілому.

Найбільш вдало поділяв екологічні фактори академік П.С. Погребняк. Він

об’єднав їх у три великі групи: абіотичні, біотичні та антропогенні. Абіотичні

фактори, тобто фактори неживої природи, у свою чергу поділяються на три

категорії: кліматичні, едафічні та геологічні.

Кліматичні фактори, або фактори надземного середовища – це атмосферні

фактори, які включають у себе сонячну радіацію, світло, тепло, опади, вологість

повітря, випаровування вологи, вуглекислий газ повітря, атмосферне електричне

поле та ін.

Едафічні фактори, або фактори підземного середовища, ґрунтової

родючості, включають у себе вологу у грунті з розчиненими у ній поживними

речовинами, концентрацію ґрунтового розчину та його кислотність, наявність

шкідливих для рослин сполук, фізичні властивості грунту – механічний склад,

шпаруватість, аерацію, теплові властивості грунту, його глибину та доступність

для кореневих систем, лісову підстилку тощо.

Геологічні фактори – це гірські породи, що сформували грунт, поверхневий

стік, наявність ерозійних процесів грунту на схилах, повені, алювіальні процеси у

заплавах річок, вплив землетрусів та вулканічної діяльності, діяльності морських

припливів та відпливів.

Рельєф відносять до орографічного фактору, що відображає категорію

простору. Він розподіляє у просторі світло, тепло, вологу, поживні речовини у

грунті.

До біотичних факторів відносять рослини, тварини, мікроорганізми.

Мається на увазі не лише вплив трав’яної, мохової, лишайникової рослинності на

деревну, але й взаємовплив дерев між собою. Цей вплив вважається ценотичним

фактором. Тут ураховуються спадково закріплені властивості деревних порід

(відношення до світла, тепла і т.п.).

Групу антропогенних факторів складають фактори людської культури,

господарської діяльності, рубки лісу, лісові пали, сінокосіння, випас худоби у лісі,

сільськогосподарське використання лісових земель. Особливо відчувається вплив

рукотворних водосховищ, які часто підтоплюють лісові масиви, і т.п.

Ріст, продуктивність та стійкість лісових насаджень залежать від складного

комплексу екологічних факторів, в тому числі і абіотичних, серед яких важливе

значення мають кліматичні (фотосинтетична активна радіація, теплові умови,

кількість атмосферних опадів). Всі екологічні фактори діють на ліс у комплексі.

Екологічні фактори, які мають найбільше значення для росту і розвитку деревних

порід, називаються факторами життя. Для росту і розвитку лісу фактори життя

рівнозначні і незамінні. Оскільки, рослини в процесі розвитку пристосувались до

факторів життя, ці екологічні особливості у них спадково закріплені. Вони

характеризують вибагливість кожного виду до основних факторів середовища.

Для розуміння значення конкретного екологічного фактора у житті лісу

необхідно умовно розглянути їх дію окремо. Проте, у природі всі ці фактори

взаємодіють із лісом сукупно.

Світло як форма сонячної енергії використовується зеленими рослинами, у

тому числі і деревними, для асиміляції вуглецю із вуглекислого газу повітря,

перетворюючи променисту енергію в енергію хімічних зв’язків органічних

речовин шляхом фотосинтезу. Щорічно завдяки фотосинтезу на земній кулі

утворюється близько 150 млрд. т органічних речовин. При цьому засвоюється

близько 300 млрд. т вуглекислого газу та виділяється 200 млрд. т вільного кисню.

Зімкнуті ліси помірної зони здатні за вегетаційний період поглинати 20-25 т/га

СО

і виділяти 15-18 т/га кисню. При цьому у них утворюється 14-18 т/га

органічних речовин.

Зелене листя і хвоя використовують для фотосинтезу не всі промені

сонячного спектру, а лише ті, що відносяться до фотосинтетичної активної

радіації (ФАР) з довжиною хвилі у межах 0,38-0,71 мкм. Розрізняють пряме

сонячне освітлення (радіація), яке поступає безпосередньо від Сонця, і розсіяне

(дифузне), яке надходить на земну поверхню від небозводу. Рослини краще

пристосовані до розсіяного світла. Стосовно прямої радіації, то для її сприйняття

рослини виробили ряд захисних пристосувань, які зменшують негативний вплив:

взаємне затінення листя, зміна кута нахилу стосовно сонячного проміння,

волосяний покрив, зростання транспірації тощо.

Режим освітленості місцевості впливає на процес фотосинтезу в лісових

насадженнях. Оптимальною для більшості наших, аборигенних порід є

освітленість у межах 20-25 тис. люксів. Причому інтенсивність фотосинтезу,

тобто його продукція на одиницю маси листя, зростає у дерев від 1 до 5 класу за

Крафтом. Саме освітленість у нижній частині пологу величиною 7-15 тис. люксів

дає 3/4 максимальної продукції фотосинтезу.

Лісоводу потрібно знати види освітлення, оскільки вони впливають на ряд

господарських заходів, у першу чергу – на забезпечення природного поновлення

лісу. Такі деревні породи, ялина, ялиця, бук, прекрасно поновлюються при навіть

незначному наскрізному або боковому освітленні. Дуб, сосна, інші породи

поновлюються при наявності не тільки наскрізного, але й верхнього освітлення.

Верхнє освітлення сприяє утворенню густого листя, хвої та гілок, що спрямовані

вертикально або косо-вертикально. Лісоводи-практики давно помітили, що

потреба у світлі у різних деревних порід різна. Породи дерев стали поділяти на

світловибагливі і тіньовитривалі. До типових світловибагливих порід відносяться

береза, сосна звичайна, осика, акація біла; до тіньовитривалих – тис, ялиця, бук,

ялина, липа, клен-гостролистий, клен польовий, граб. Для віднесення деревної

породи до тієї чи іншої групи лісоводи здавна використовують комплекс ознак

(густота облистення, ступінь освітлення поверхні грунту під пологом

деревостану, очищення стовбурів від нижніх гілок та сучків, ступінь пригнічення

підросту під пологом деревостану, швидкість природного зрідження деревостану

тощо).

У лісовому господарстві доводиться проводити заходи щодо збільшення

освітленості у насадженнях, якщо його дефіцит призводить до послаблення росту

і розвитку дерев, а іноді борються з надмірним освітленням, яке не забезпечує

нормального ходу процесу очищення стовбурів від сучків тощо.

Тепло. Промениста енергія Сонця надходить на земну поверхню у вигляді

світлових та теплових променів, що поєднуються між собою, діючи сукупно.

Різна кількість тепла, яка надходить на Землю у різних географічних широтах та

на різній висоті над рівнем моря, зумовлює й різну рослинність. Але крім цього,

на характер забезпечення тієї чи іншої території теплом впливають й інші

фактори, наприклад, земне випромінювання, циркуляція повітря в атмосфері

Землі. Все це впливає на температурний режим тієї чи іншої території. Життєві

процеси, які відбуваються у деревних рослин, мають широку температурну

амплітуду. Тканини життєдіяльні у межах від 0 до 50 С, тобто до

температурного рівня, при якому залишаються живими клітини. При підвищенні

температури від 0 всі життєві процеси у рослинах активізуються до певного

температурного рівня. Потім активність знижується, і при критичних величинах

рослини гинуть. Рослини самі регулюють власну температуру шляхом

розсіювання частини енергії, яку поглинули, тим самим запобігаючи перегріву.

Додаткову кількість тепла вони витрачають на транспірацію, яка охолоджує

листя, при конвекційних процесах у повітрі, яке оточує рослину, тощо. У

результаті таких процесів рослини зберігають тепловий баланс з навколишнім

середовищем.

Деревні породи для свого росту та розвитку вимагають різний

температурний режим зовнішнього середовища. Умовно деревні породи

поділяють на теплолюбні та невимогливі до тепла. Найбільш яскравим

показником відношення певної деревної породи до тепла є її географічне

розповсюдження. Дуже важливим показником для оцінки відношення деревної

породи до тепла є терміни початку та кінця вегетації. Чим більше теплолюбна

деревна порода, тим пізніше вона розпускає бруньки і розпочинає ріст пагонів,

тим пізніше досягає звичних розмірів листя. Академік П.С. Погребняк

запропонував шкалу вимогливості деревних порід до тепла з врахуванням їх

географічного розповсюдження. До групи «теплолюбні» увійшли породи: каштан

їстівний, дуб пухнастий, горіх волоський, акація біла, гледичія, берест, тополя

срібляста і ін.; «середньовимогливі до тепла»: дуб звичайний, граб, клени, ясен

звичайний, дуб скельний, бук, клен явір, липа, вільха чорна і ін.; «маловимогливі

до тепла»: осика, вільха сіра, горобина, береза, ялина, сосна звичайна, ялиця біла,

сосна кедрова сибірська, вільха зелена і ін.

Характер температурних змін на невеликих за площею відкритих місцях у

межах лісового масиву потрібно враховувати при розміщенні тимчасових

розсадників, при сільськогосподарському використанні підсобними

господарствами тощо. Як запобіжний захід, який дозволяє зменшити

температурні коливання, практикують розрідження щільних узлісь. Щоб

запобігти негативному впливу температурних крайностей, потрібно підбирати

деревні породи, які не страждають від заморозків і високих температур. Або

вирощувати такі породи, змішуючи їх з стійкими, наприклад, ялину, ялицю, бук з

березою, осикою, грабом.

Волога є одним із найважливіших факторів існування деревних рослин.

Вода використовується рослинами як будівельний матеріал для клітин і тканин,

вона забезпечує життєдіяльність плазми, підтримує належний клітинний тургор,

забезпечує переміщення поглинутих коренями з ґрунту елементів живлення через

стовбур до листя крони та до інших органів деревних рослин. Велике значення

води для транспірації, яка регулює теплообмін між листям і атмосферним

повітрям. Без води не відбувається процес фотосинтезу, внаслідок якого

утворюються органічні речовини, формується деревна маса.

Джерелами вологи у лісі є: 1) атмосферні опади; 2) конденсаційні опади; 3)

ґрунтова волога, яка утворилася внаслідок перелічених вище джерел; 4)

підґрунтові води; 5) ріки та інші водойми. Дерева по-різному пристосовуються до

споживання необхідної кількості води, щоб виживати в умовах її дефіциту.

Вода впливає на географічне розповсюдження лісів, визначаючи сухість

клімату. Природні ліси у Євразії і Північній Америці не заходять за.межі