Лекции - Товарознавство кондитерських виробів

Подождите немного. Документ загружается.

один день на сім'ю бджіл складає близько 0,5 кг, з білої акації — 2—5, з липи

— 3—7, а в Приморському краї — 12—15 кг.

Падь — це солодкі виділяння попелиць та інших комах на листках

дерев, кущів та деяких трав'янистих рослин. Попелиці поселяються переважно з

нижнього боку листкової пластинки і живляться клітинним солодким соком.

Дрібні клітинки їх екскрементів падають (звідси назва продукту) на нижче

розміщені листки, утворюючи часом суцільний шар липкої цукристої рідини. За

відсутності нектарного взятку бджоли збирають падь, приносять у вулики, де

переробляють на падевий мед. У наших умовах бджоли збирають падь

переважно з дуба, липи, верби, осики, ялиці, ліщини, плодових дерев, ялини та

клена. Крім того, бджоли збирають медяну росу, що утворюється вранці на

листях рослин або дерев за різких коливань добової температури: душний

ранок після холодної ночі.

Перетворення нектару і паді починається ще в організмі бджоли-

збирачки, в медовий зобик якої потрапляють і виділення гортанних залоз. Так

під впливом ферменту інвертази проходить гідроліз цукрози до глюкози і

фруктози. Приймальниці нектару у вулику швидко перехоплюють корм від

збирачок і багаторазово випускають із зобика на кінчик хоботка і вбирають

назад. Внаслідок цього продукт збагачується ферментами, під дією яких

продовжує зменшуватись кількість цукрози і відповідно підвищується

концентрація глюкози і фруктози. Одночасно має місце синтез багатьох цукрів,

утворення глюконової кислоти, її лактону, деяких барвників і ароматичних

речовин, зниження вологості. Бджоли наповнюють комірки не більше 1/3 їх

об'єму і постійно сприяють прискореному дозріванню меду. Під впливом

активного випаровування зменшується вміст води, особливо протягом перших

діб. Зрілий мед бджоли запечатують у комірках восковими кришечками.

3.1.2. ХІМІЧНИЙ СКЛАД І ВЛАСТИВОСТІ МЕДУ.

Хімічний склад квіткового меду дуже багатий і залежить від нектару,

регіону, де ростуть рослини, часу одержання, зрілості меду, породи бджіл,

кліматичних умов тощо.

Цукри становлять основну частку меду і їх кількість досягає 80%. Вміст

окремих вуглеводів у меді коливається в широких межах, %: фруктоза — 22—

47, глюкоза — 20—44, мальтоза — 1,1—10, цукроза — 0,0—13. З підвищенням

вмісту фруктози підсилюються солодкий смак, гігроскопічність і знижується

схильність меду до кристалізації. За співвідношенням глюкози до фруктози і

наявності інших цукрів у деяких країнах судять про ботанічне походження

меду. Окремі види меду відрізняються характерним складом вуглеводів, що

приведено нижче. В обмеженій кількості, за даними В. Г. Чудакова, у меді

виявлені: куїбіоза — 0,3%, фураноза — 0,17%, ізомальтоза — 0,16%,

мальтулоза і ізомальтулоза — 0,11 %, нігероза — 0,06%, неотреголоза —

0,04%, гентибіоза — 0,015%, ламінарибіоза — 0,004%.

Азотисті речовини меду в основному представлені білками і в

обмеженій кількості небілковими сполуками. Вони попадають у мед разом з

нектаром, пилком, а також у вигляді виділень залоз бджоли. Квіткові меди

містять мало білків — 0,08—0,4%, тільки гречаний і вересовий — до 1%, а

падевий — від 1,0 до 1,9%. Білки підсилюють спінювання меду, сприяють

утворенню каламуті і потемнінню, а також є центрами кристалізації під час

зберігання меду. Аміносполуки займають 10—15% азотистих речовин. У меді

виявлено 23 вільні амінокислоти і аміни. Серед них більше всього у

вітчизняних медах, за даними І. П. Чепурного, міститься треоніну: світлі сорти

— 54,8—68,7%, гречаний — 33,4%, фацелієвий — 40,7%. Вільні амінокислоти

вступають у реакцію з моноцукрами і утворюють темнозабарвлені меланоїдіни.

Між вмістом азотистих речовин і активністю ферментів встановлена

пряма кореляційна залежність. У меді виявлені такі ферменти: а і р-амілаза,

інвертаза, каталаза, кисла фосфатаза, пероксидаза, поліфенолоксидаза,

глюкооксидаза, ліпаза, редуктаза, протеаза, аскорбінатоксидаза, фосфоліпаза,

інулаза, гдікогеназа.

Найбільш вивчені амілолітичні ферменти меду — а- і Р-амілази. Їх

сумарну активність характеризують діастазним числом, яке виражають в

одиницях Готе (за прізвищем дослідника, який один з перших методів розробив

визначення активності цього ферменту у меді). Амілазна активність різних

видів меду неоднакова. За даними А. І. Черкасової, білоакацієвий мед

відрізняється низькою амілазною активністю, але більшість зразків меду з

різних зон України проявляють високу ферментативну активність. Діастазне

число еспарцетового меду коливається від 0 до 30 одиниць, гречаного — від 20

до 50 одиниць Готе. Темні і падеві сорти меду характеризуються вищою

амілазною активністю, що зумовлене більшим вмістом білків і вільних

амінокислот. Під час тривалого зберігання проходить старіння ферментів, що в

деякій мірі впливає і на послаблення аромату меду. З нагріванням меду вище 55

—60°С чи фальсифікації ферментативна активність його знижується або

втрачається повністю.

З диких рослин у мед попадають такі сполуки як міо-інозитил, пінітол,

рідше — кверцитол, метил-міко-інозітол і муко-інозити.

Мед містить органічні кислоти (близько 0,3%), більша частина яких

представлена глюконовою, яблучною, лимонною і молочною, а також

неорганічними (0,03%) — фосфорна, соляна. Вони можуть знаходитись у меді у

вільному і зв'язаному стані, а попадають до нього з нектару, паді, пилку,

виділень бджоли, а також синтезуються в процесі ферментативного розкладу і

окислення цукрів. Мед, що забродив, має вищу кислотність переважно із-за

накопичення оцтової та молочної кислот. Вміст органічних кислот мало

впливає на рН меду. Рівень окисно-відновлювального потенціалу меду

характеризує відносну його стійкість.

Мед містить різні вітаміни (В

, В

, РР, Н, А, С, Е), але в невеликій

кількості, яка залежить від джерела одержання нектару, числа пилкових зерен у

продукті. З врахуванням кислотного середовища вітаміни повільно руйнуються

в меді. Хоч вітамінів у медові небагато, але в суміші з іншими його

компонентами вони підвищують біологічну цінність продукту.

Мінеральні речовини меду представлені 37 макро- і мікроелементами,

що мають важливе значення для його поживної цінності. Співвідношення

відповідних елементів залежить від ґрунту, на якому ростуть медоносні

рослини. Світлі квіткові види меду містять близько 0,2—0,3% зольних

елементів, темні квіткові — 0,5—0,6, а падеві — до 1,6%. За даними В. Г.

Чудакова, особливо багато в меді калію (в середньому 832 мкг/г), фосфору (217

мкг/г), кальцію (190 мкг/г), хлору і сірки (біля 80 мкг/г), натрію і магнію

(приблизно 45—55 мкг/г). Серед мікроелементів значна частка припадає на

залізо, марганець, мідь, кобальт; у меді з вересу — на алюміній, магній,

марганець; з лугових трав – на бор, мідь, цинк, алюміній і магній.

Встановлена залежність електропровідності меду від вмісту золи і в той

же час рН меду корелює з електропровідністю та вмістом золи у меді.

Колір меду залежить від вмісту рослинних пігментів. Серед

жиророзчинних у меді виявлені похідні каротину, ксантофілу, хлорофілу, що

надають жовтий або зеленуватий відтінок свіжозабарвленим медам.

Водорозчинні барвники (антоціани, таніни) містяться у темних медах. Склад

барвників меду залежить від його ботанічного походження, що може служити

орієнтиром під час визначення виду меду. За тривалого зберігання чи

нагрівання меду накопичуються меланоїдини, які зумовлюють темно-коричневе

забарвлення.

Аромат меду залежить від джерела нектару, строку зберігання, ступеня

термічної обробки. Виділяють квітковий і медовий аромат. Формування

медового аромату із продуктів ферментативних перетворень цукрів,

амінокислот, вітамінів та інших речовин завершується до третього — п'ятого

місяця і генерується до того часу, поки діє ферментативна система. Зараз

визначено близько 200 ароматичних речовин меду, які представлені в

основному спиртами, альдегідами, кетонами, кислотами і ефірами спиртів з

органічними кислотами. Інтенсивність квіткового аромату значно

послаблюються під час фасування, зберігання меду в негерметичній упаковці,

його нагріванні.

У складі окремих видів меду виявлені манніт, дульцин, терпени,

арбутин, алкани, гліцериди, стероли, ростові, бактерицидні речовини,

інгібітори, біогенні стимулятори та ін. Серед небажаних речовин є

отрутохімікати, гербіциди тощо.

Енергетична цінність меду досить висока — 330 ккал/100 г, тобто 100 г

меду забезпечують 10% добової потреби дорослої людини в енергії. Мед

натуральний характеризується високими смаковими і споживними

властивостями. Складові частини меду легко, швидко і повністю засвоюються

організмом людини, що відчутно впливає на відновлення сил фізично і

розумово стомленого організму.

Мед особливо корисний дітям, людям похилого віку, особам з

послабленим здоров'ям, виснаженим або тим, хто видужує від різних хвороб,

після операцій, а також при анеміях, захворюваннях серцево-судинної системи,

харчового каналу, печінки, нирок, нервово-кишкових розладах тощо. Цінні

властивості меду краще всього проявляються за умов його систематичного

споживання по 60—100 г на день дорослою людиною (30—40 г дитиною) за

декілька прийомів з теплою кип'яченою водою, чаєм або молоком за 1—1,5 год.

до їжі або через 3 год. після приймання їжі. Науково обґрунтована можливість

застосування меду, бджолопродуктів і соку шипшини концентрованого для

виробництва нових продуктів функціонально призначення. Особливо

виділяють безалкогольні напої на основі меду, у тому числі збагачені залізом,

кондитерські вироби з додаванням меду і бджолопродуктів, у тому числі

збагачені вітаміном С.

Глюкоза і фруктоза меду легко всмоктуються із шлунка в кров без

перетравлювання. Органічні кислоти і ароматичні речовини покращують

апетит, регулюють секрецію шлункового соку і його кислотність, мінеральні

речовини сприяють кровотворенню і поліпшують склад крові. В той же час мед

містить обмежену кількість мінеральних речовин та вітамінів, тому 100 г меду

забезпечують добову потребу дорослої людини в міді і цинку тільки на 4%, у

калії, залізі і марганцю — приблизно на 6,5% і тільки в кобальті — на 25%; у

вітамінах В

і С — на 4%, а В

і Н — на 20%.

У народній медицині мед широко застосовують для лікування ран і

виразок, деяких захворювань шкіри, під час простуди, грипі (медово-часникова

кашка), захворюванні нервової системи (неврастенія, безсонні), органів

дихання, в урології, для лікування гінекологічних хворих. Використовують мед

для профілактики і лікування опіків, виразок, фурункулів, карбункулів, наривів.

Мед входить до складу мазі, мікстури, кремів, масок. Він швидко проникає в

шкіру, надає свіжість, бархатистість, м'якість, підвищує її тонус.

Окремі спеціалісти (В. О. Соломка) рекомендують певні види меду для

хворих, зокрема, органів дихання — будяковий, вербовий, гірчичний, липовий,

малиновий, лісовий, луговий, польовий; серцево-судинної системи — гречаний,

еспарцетовий, каштановий, конюшиновий, кульбабовий, липовий, сафлоровий,

синяковий, соняшниковий, лісовий, луговий, польовий; крові — гречаний,

падевий, лісовий; органів травлення — акацієвий, буркуновий, каштановий,

липовий, сафлоровий, падевий, лісовий, луговий, польовий; печінки —

акацієвий, вербовий, волошковий, каштановий, кульбабовий, липовий,

люцерновий, м'ятний, осотовий, синяковий, соняшниковий, луговий, польовий.;

сечостатевої системи — волошковий, гірчичний, польовий; нервової системи —

кульбабовий, м'ятний, синяковий, луговий; шкіри — гречаний, липовий,

польовий.

Антимікробні властивості меду зумовлені надходженням у нектар

секретами слинної і підгортанних залоз бджіл. У секретах залоз знаходяться

антибактеріальні сполуки і лізоцим, які перешкоджають розмноженню

мікроорганізмів у меді. До складу меду входять фітонциди та інші сполуки.

Багато видів меду підсилюють ріст і активність біфідобактерій.

В окремих публікаціях відзначається середня антимікробна активність

проти деяких мікроорганізмів, особливо Heicobacter piroli ATCC 49503,

Staphylococcus aureus ATCC 25923, Bacillus subtilis ATCC 6633, Candida

tropicalis ATCC 13803 і Candida albicans ATCC 10231.

Завдяки наявності фенольних сполук мед проявляє антиоксидантну і

протирадикальну активність.

Чисельні дослідження різних авторів встановили суттєву різницю вмісту

у пробах меду фенольних сполук. Високу кількість їх виявлено у меді,

зібраному на квітах мускатної дині. Значну різницю відзначено також у вмісті

флавоноїдів і проліну. Ефективність зв'язувати радикали більше корелювала із

вмістом проліну, ніж із загальним вмістом фенольних сполук. Тому деякі

автори роблять висновок, що аналіз амінокислотного складу дозволяє оцінити

здатність меду зв'язувати вільні радикали і його анти-окислювальну активність.

3.1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ

МЕДУ.

Натуральний бджолиний мед за ботанічним походженням поділяють на

квітковий, падевий і змішаний (природна суміш квіткового і падевого меду).

Крім того, в товарознавчій практиці всі види меду поділяють на світлі і темні.

Деякі закордонні фірми випускають сухий порошкоподібний мед, який

використовується для різних потреб.

Квітковий мед можу бути монофлорним — з нектару однієї (або

переважно однієї) рослини і поліфлорним (збірним) — з нектару кількох

рослин.

Білоакацієвий мед у чистому вигляді водянисто-прозорий, а у разі

потрапляння інших видів набуває певного відтінку, має тонкий і ніжний

аромат. За кімнатної температури може довгий час зберігатись у

сиропоподібному стані завдяки високій частці фруктози (39—44%) і середній

— мальтози (2,5—5,7%), яка є добрим антикристалізатором цукрів. Має низьке

діастазне число і за стандартом нормується не нижче 5 од. Готе (до безводного

меду). Деякі виробники випускають цей мед під назвою «Акацієвий», фасують

у скляну тару масою нетто 250, 400 і 1300 г.

Липовий мед — один з кращих, свіжовідкачаний має світло-жовтий або

світло-янтарний колір, приємний ніжний аромат квітів липи і високе діастазне

число.

Малиновий мед має дуже приємний тонкий аромат і ніжний смак,

особливо стільниковий. У рідкому стані прозорий, а в закристалізованому —

білий з кремовим відтінком. Проявляє цінні лікувальні властивості.

Соняшниковий мед має золотистий відтінок, приємний терпкуватий смак

і слабкий аромат. До його складу входять терпеноїдні сполуки. Мед швидко

кристалізується, часом навіть і в стільниках. Внаслідок кристалізації утворює

крупнозернисту масу світло-янтарного кольору, інколи із зеленуватим

відтінком.

Буркуновий мед вважається одним із кращих завдяки дуже приємному

смаку, ніжному аромату і світло-жовтому кольору. Відкачаний мед

кристалізується у крупнозернисту масу.

Ріпаковий мед має гіркуватий присмак, світлого кольору, схильний до

швидкої кристалізації.

До темних видів меду відносять гречаний, вересовий, каштановий.

Гречаний мед — темний з коричневим відтінком, характерним сильним

ароматом, гострим приємним смаком, злегка подразнює слизову оболонку

горла. Містить близько 36% глюкози і понад 40% фруктози, підвищену

кількість білків, заліза, марганцю і рубіну. Має високе діастазне число.

Кристалізується у масу від дрібно- до крупнозернистої світло-коричневого або

темно-коричневого кольору.

Вересовий мед — темно-бурого або світло-бурого кольору, із сильним

ароматом, терпким смаком. У стільниках швидко набуває драглистої

консистенції, а тому важко піддається відкачуванню. Із стільників, що

підлягають вибраковуванню, вересовий мед одержують також пресуванням.

Кристалізується дуже повільно, дає кристали голкової форми.

Поліфлорний мед. Назва поліфлорного меду може походити від назви

угідь або місцевостей, з яких його збирають бджоли, наприклад, мед луговий, з

плодових культур, гірський тощо.

Луговий мед — золотисто-жовтого, часом жовто-коричневого кольору, з

приємним ароматом і смаком. Вважається дуже корисним і лікувальним.

Використовується за різних захворюваннях як лікувально-профілактичний

засіб. У торгівлю він часто надходить під назвою «Мед натуральний із

різнотрав'я», часом з додаванням «Травневий».

Мед з плодових культур — один із ранніх весняних видів. Має дуже

приємний аромат, колір від блідо-жовтого до червонуватого.

Гірський мед карпатських бджіл відзначено на міжнародних виставках

золотими медалями. Більшість медів гірських пасік належить до поліфлорних

темного та янтарного кольорів, що відрізняються високими смаковими та

лікувальними властивостями.

Падевий мед. За даними В. А. Нестерводського в Україні таке

співвідношення збирання паді з різних рослин: з липи — 21%, дуба — 18, верби

— 12, білої акації — 9, осики — 8, груші — 8, яблуні — 6, клена — 4, сливи —

3, кропиви — 3, сосни — 2, молочаю 2 и будяка — 2%. В окремі роки виявлено

збір паді ще й з кукурудзи.

Падевий мед темного кольору, різних відтінків. Так, з липи та ялини він

темно-зелений, з верб — коричневий, дуба — коричнево-чорний. Зустрічається

і світлого кольору із золотисто-жовтим (ялиця), лимонно-жовтим і ясно-бурим

(морина), водянисто-прозорим (гірська сосна) забарвленням. Аромат падевого

меду слабкий, більш відчутний той, що одержали з хвойних дерев. Солодкість у

нього значно нижча, ніж у квіткового. Деякі види падевого меду з кислуватим

або солонуватим присмаком. Консистенція цього меду в'язка, тягуча, липка,

клейка і за в'язкістю він у 2—3 рази переважає квітковий мед.

Падевий мед містить менше моноцукрів, ніж квітковий. У його складі до

5% трегалози, від 1,0 до 16% мальтози: від 0,3 до 19% вищих олігоцукридів, у

деяких видах основним вуглеводом є мелецитоза (70—80%). У порівняні з

квітковим падевий мед містить у 2—3 рази більше білків і аміносполук,

відрізняється в 2 рази вищою амілазною активністю і в 1,7 раза — загальною

кислотністю.

Окремі підприємства фасують і випускають мед натуральний у наборах,

а також з квітковим пилком, з маточним молочком, з прополісом, з пергою.

Експресний мед, отриманий згодовуванням бджолам сиропу із відходів

інулінового виробництва, що не містять глюкозу. В його складі 80% фруктози,

5—7% глюкози і 10—12% низькомолекулярного інуліну на суху речовину.

Такий продукт рекомендують як цукрозамінник для хворих діабетом.

Залежно від способу одержання мед може бути центробіжним,

пресованим, стільниковим, самовитікаючим. Центробіжний мед вилучають з

розпечатаних стільників на медогонках. Для розпечатування стільників

використовують теплі ножі. У цьому випадку можливе засмічування меду

дрібними шматочками воску, іншими домішками. Потім мед проціджують і

залишають за температури 20°С. Пресуванням стільників виділяють тільки

в'язкі і желеподібні види меду. Такий продукт містить багато квіткового пилку,

воску і тому каламутний.

Стільниковий мед характеризується найвищою цінністю. У

запечатаному вигляді в комірках стільників мед повністю зберігає свій аромат,

не контактує з металом медогонки, повітрям і вважається кращим для

лікування. Медові стільники нарізають шматочками різної форми. Величини і

форми, після стікання меду із зруйнованих комірок стільники осушують,

загортають у полімерні матеріали і направляють у реалізацію. Випускають

також змішаний мед, коли стільниковий у відповідній тарі заливають

центробіжним. Для цього використовують переважно мед світлих відтінків і

мало схильний до кристалізації. Кращим стільником вважається мед,

вироблений у секційних рамочках таких розмірів, щоб в одній секції вмістилось

близько 400 г меду.

Асортимент меду розширюється за рахунок поєднання його з квітковим

пилком (10%), з прополісом (1%), маточним молочком, ядрами горіхів:

мигдалю, фундука, волоського, арахісу, асорті (30%).

За період заготівлі, обробки, реалізації враховують такі властивості меду

як кристалізацію, гігроскопічність, густину, показник заломлення, тиксотропію.

Кристалізація, яку ще називають «садкою» — це перехід меду з рідкого,

в'язкого стану в кристалічний і є природним, явищем, що не погіршує якість

продукту. В залежності від розмірів кристалів садка буває салоподібною,

дрібно- і крупнокристалічною. На схильність меду до кристалізації та її

швидкість впливають: склад меду, кількість центрів кристалізації і температура.

В перенасиченому розчині швидше кристалізується глюкоза і мелицитоза. Це

пояснюється обмеженою розчинністю їх у воді (глюкоза— 72 г в 100 см

;

фруктоза— 375 г у 100 см

. Чим більше в меді фруктози і води, тим повільніше

проходить кристалізація. Якщо вміст глюкози в меді нижчий 30%, то мед

майже не кристалізується. Наявність обмеженої кількості зародкових кристалів

сповільнює кристалізацію і приводить до нарощування їх розмірів. За високої

концентрації зародкових кристалів, кристалізація проходить швидко, а садка

стає салоподібною.

3.1.4. ВЛАСТИВОСТІ МЕДУ.

Кристалізацію меду можна прискорити або затримати під впливом

температури. Найбільш швидко кристалізується мед за температури 10—15°С.

У випадку більш низької температури нарощування кристалів затримується

внаслідок зниження дифузії, а за високої — підвищується розчинність цукрів.

За неповної кристалізації, що характерно для недозрілого меду, який зберігався

тривалий період в умовах 25—28°С, над кристалічною масою утворюється

рідкий шар з підвищеним вмістом води.

Гігроскопічність меду зумовлена наявністю фруктози і деяких

нецукристих речовин, агрегатного стану, в'язкості. Наприклад, сиропоподібний

і падевий мед більш гігроскопічний, ніж закристалізований і квітковий. Із

збільшенням в'язкості меду гігроскопічність його підвищується.

Вологість меду знаходиться у рівновазі з оточуючим середовищем.

Густина меду залежить від вмісту води і температури. Із збільшенням

частки води і зростанням температури густина меду знижується.

Показник заломлення меду зв’язаний із вмістом води і за температури

С складає відповідну одиницю від 1,4992 до 1, 4840.

ФРУКТОВО-ЯГІДНІ КОНДИТЕРСЬКІ ВИРОБИ

До фруктово-ягідних відносять вироби, які випускають кондитерські

фабрики (мармелад, пастильні вироби) і плодоконсервні підприємства (варення,

джем, повидло, желе, фруктово-ягідні цукати, галярет). Завдяки включенню в

рецептурний склад фруктів і ягід, біологічна цінність даних кондитерських

виробів значно вища, ніж інших. Мармелад і пастила вдало містять у своєму

складі пектини, білки, солі кальцію, біофлавоноїди. Використання в таких

виробах антиоксидантних добавок (вітамін С, |3-каротин) підсилює їх

профілактичні властивості.

4.1. МАРМЕЛАД

Мармелад (франц. marmelade) — це желеподібний продукт, який

одержують виварюванням фруктово-ягідної сировини або розчину желюючих

речовин з цукром та іншими добавками для поліпшення смаку, аромату,

кольору і консистенції.

Залежно від використаної сировини і способу приготування мармелад

поділяють на фруктово-ягідний, желейний, желейно-фруктовий і жувальний.

Мармелад фруктово-ягідний виробляють з фруктово-ягідної сировини,

яка містить пектин, достатній для утворення желеподібної структури. В

желейному мармеладі такої структури досягають завдяки використанню агару,

агароїду, пектину, желатину або модифікованого крохмалю. Завдяки наявності

пектинових речовин мармелад використовують у дієтичному харчуванні.

Біологічно важливими вважають адсорбційні властивості пектинів відносно

важких металів, вони стимулюють заживання ран, прискорюють лікування

опіків, проявляють лікувальні властивості при виразковій хворобі шлунку. До

складу мармеладу входять вуглеводи (76—78%) і в обмеженій кількості

органічні кислоти (0,5—1,1%). Мармелад характеризується середньою

енергетичною цінністю — 293—302 ккал/100 г.

Основною сировиною для виробництва фруктово-ягідного мармеладу

є яблучне пюре і цукор-пісок. Для деяких видів мармеладу використовується

пюре інших плодів та ягід. Поліпшувачами споживних властивостей вважають

фруктово-ягідні припаси і підварки, а також патока, лимонна кислота, лактат

натрію, деякі нетрадиційні види сировини.

Пюре яблучне кращих технологічних властивостей, тобто те, яке здатне

утворювати міцні драглі, одержують із зимових сортів яблук з щільною

м'якоттю, добре вираженим смаком і ароматом, з вмістом пектинових речовин

близько 1%, органічних кислот — 0,5% і цукрів — 6—10%. Кращими сортами

вважаються яблука Антонівка, Пепінка, Ренет Сими тощо.

Науковцями НДІ кондитерської промисловості встановлено залежність

міцності фруктово-желейного корпусу на пектині від кислотності яблучного

пюре. Вони вважають оптимальною кислотність 10,6—11,8 град. Відхилення

від цих значень у різну сторону зумовлює зниження міцності корпусу.

Консервують пюре за допомогою сірчистої і бензойної кислот, частково

— сорбінової кислоти, а також стерилізацією, заморожуванням,

концентруванням, сушінням. Для виготовлення виробів дитячого асортименту

використовують тільки стерилізоване або швидкозаморожене пюре.

Припаси фруктово-ягідні застосовують для поліпшення смаку і аромату

мармеладу, їх готують з високоякісних плодів і ягід. Підготовлену сировину

протирають, змішують з цукром до концентрації сухих речовин у припасі 55—

60%, фасують у банки, герметизують і стерилізують. Частину припасів готують

холодним способом, для чого підкислюють і змішують з цукром-піском у

співвідношенні 1:1,6 до 1:2,3. Випускають у герметичній і бочковій тарі.

Підварки фруктово-ягідні одержують виварюванням пюре з цукром, щоб

вміст сухих речовин становив не менш, як 69%. Вони достатньо технологічні,

стійкі під час зберігання і потребують менше тари.

Цінними є напівфабрикати асептичного консервування, які за

температури нижчій за 5°С тривалий період зберігають натуральні властивості і

придатність до виробництва кондитерських виробів.

Харчову цінність продукції можна підвищувати, використовуючи

фруктові основи із осмотично зневоднених плодів, концентровані соки, що

містять 70% сухих речовин, напівфабрикати з буряків, гарбузів, моркви та

інших овочів. З яблучних вичавок виготовляють яблучно-пектинову пасту,

завдяки якій прискорюється технологічний процес (сушіння і вистоювання

виробів). Споживні властивості мармеладу можна підвищити з допомогою

вторинних молочних продуктів.

Мармелад цільового призначення можна виготовляти з використанням

продуктів переробки дикорослих ягід. Перспективними вважаються дикорослі

ягоди родини брусничних — брусниця, журавлина, чорниця, буяхи (голубіка).

Із напівфабрикатів у виробництві мармеладу використовують припаси із

журавлини і брусниці і сік із чорниці і буяхів. Завдяки цій сировині можна

розширити асортимент мармеладу підвищеної біологічної цінності і

поліпшених споживних властивостей та вивести на ринок

конкурентоспроможну продукцію.

Виконані дослідження щодо використання екстрактів пряноа-

роматичних трав, завдяки чому можна замінити синтетичні ароматизатори,

підвищити біологічну цінність продукції і розширити її асортимент. Дослідні

зразки готовили за концентрації сухих речовин у водному екстракті 3, 5 і 7%.

Приготування мармеладної маси на водних екстрактах СО

-шротів і сумішей

пряноароматичних та лікарських трав знижує ступінь прилипання готових

виробів до форм порівняно із зразками, що виготовлені без використання

водних і СО

-екстрактів, у 4 рази.

Включення обліпихового шроту у рецептуру мармеладів дозволяє

виключити використання в їх виробництві синтетичних барвників і