Лекции по курсу Государственное регулирование экономики (на укр. яз.)

Подождите немного. Документ загружается.

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

Кафедра Економіки підприємств

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

за курсом „ Державне регулювання економіки ”

для студентів спеціальності 07.050.107

„Економіка підприємств”

Конспект лекцій

складено ст. викладачем

кафедри Економіки

підприємств

Мілошевич Н.В.

Одеса-2009

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

Кафедра економіки підприємств

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

за курсом „ Державне регулювання економіки ”

для студентів спеціальності 07.050.107

„Економіка підприємств”

Затверджено на засіданні

кафедри економіки

підприємств

Протокол № 5 від 8.12.08

Одеса, 2009

Конспект лекцій за курсом „ Державне регулювання економіки ” для студентів

спеціальності 07.050.107 „Економіка підприємств” / Укл. Н.В. Мілошевич, - Одеса,

ОНПУ, 2009 – 56 с.

Укладач:

ст. викл. Н.В. Мілошевич

ВСТУП

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства є системою

типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюють

правомочні державні установи та суспільні організації з метою стабілізації та адаптації

існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінилися.

Основною метою сучасного державного регулювання економіки є її переведення на

інтенсивний шлях розвитку з послідовним скороченням видатків на екстенсивне зро-

стання і вкладень в інтенсифікацію ефективного використання вже створеного

господарського потенціалу.

Мета навчальної дисципліни "Державне регулювання економіки" - дати студентам

знання про сутність, засоби, сфери, об'єкти і механізми державного регулювання еко-

номіки. Особливого значення набуває з’ясування ролі його інструментів, а саме:

прогнозування, планування, програмування. В умовах ринкової трансформації економіки

України підвищується необхідність усвідомленого впливу держави на формування

сучасних цивілізованих соціально-економічних відносин. Відповідно до цього, основними

завданнями цієї навчальної дисципліни є такі:

- ознайомити із сучасними проблемами державного регулювання економіки, а також

світовим досвідом його здійснення в ринкових умовах;

- розкрити методологічні засади державного регулювання економіки - мету, принципи,

функції;

- охарактеризувати засоби, сфери й об’єкти державного регулювання та його основний

механізм;

- показати сутність і специфіку розмежування функцій державного регулювання за

рівнями управління;

- звернути увагу на закон, законодавчі акти і концептуальні підходи до створення

державної системи економічного прогнозування та планування;

- показати значення соціально-економічних і науково-технічних програм державного

рівня у процесі регулювання економіки.

Дисципліна „Державне регулювання економіки” вивчається студентами заочної

форми навчання самостійно шляхом прослухування настановних лекцій, вивчення

літератури, методичних вказівок та одержання консультацій протягом навчального року.

Згідно з навчальним планом студент повинен в процесі навчання дисципліни виконати

контрольну роботу і скласти іспит.

ОСНОВНІ ТЕМИ КУРСУ ТА ЇХНІЙ КОРОТКИЙ ЗМІСТ

ТЕМА 1 ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Лекція 1. Методологічні засади державного регулювання економіки

1.1. Сутність державного регулювання економіки

1.2 Економічна політика держави й основні форми її реалізації

Лекцію присвячено розгляду сутності державного регулювання економіки. Розглянуто

форми реалізації економічної політики держави та об’єктивні причини необхідності

державного регулювання в сучасних умовах.

1.1. Сутність державного регулювання економіки

Побудова розвиненого ринкового господарства - складний процес, який вимагає

знання світового досвіду, врахування національних, економічних, соціальних,

географічних і інших особливостей розвитку держави. Україна має всі необхідні умови,

щоб почати власний шлях розвитку із соціально орієнтованими й державно

регульованими ринковими відносинами.

Механізм вільного ринку дозволяє задовольнити тільки ті потреби, які виражаються

через попит. Однак є й інші потреби - у товарах і послугах колективного користування

(національна оборона, державне керування, державні комунікації). Це так звані суспільні

товари, які мають регіональну структуру. Функціонуванням структур, які надають

населенню ці товари, займається держава.

Досвід країн з розвиненими ринковими економіками свідчить про те, що сучасний

конкурентний ринок не може нормально функціонувати без державного втручання по

наступних причинах:

1) Механізм ринку не завжди дає суспільству потрібні результати. Поза впливом ринку

залишається сфера освіти, фундаментальних наук, громадяни, які не беруть участь у

виготовленні товарів (послуг), а виступають лише як споживачі (інваліди, діти, люди

похилого віку).

2) Ринковий механізм не гарантує реалізації права людини на рівень добробуту. У

зв’язку із цим необхідно втручання держави в перерозподіл доходів.

3) Механізм ринку не забезпечує дотримання й інших прав людини. Обов’язком

держави стає регулювання ринку робочої сили з метою підтримки зайнятості, скорочення

безробіття, матеріального забезпечення непрацюючих верств, установлення мінімального

рівня оплати праці.

4) Ринковий механізм не в змозі самостійно забезпечити стратегічні напрямки

розвитку науки й техніки, здійснити великі інвестиційні проекти із тривалим строком

окупності, видатки на космічні, природоохоронні програми й т.п.

У сучасних умовах держава повинна впливати на формування високоефективної

науково-технічної, соціально-економічної, ринкової, правової політики, які в сукупності

будуть забезпечувати постійний поступальний розвиток.

Для визначення ролі держави в економіці використовуються різні терміни: „державне

втручання”, „державне керування”, „державна економічна політика”, „державна

регуляторна політика”, „державне регулювання економіки”. Усі вони взаємозалежні й

характеризують відносини держави із суспільством. Державне керування економікою - це

процес впливу держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її

впорядкування й підвищення результативності господарювання.

Держава в процесі регулювання економіки орієнтується на показники, які

характеризують рівень економічного розвитку і якість життя: тривалість життя людини,

дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, стан

навколишнього середовища.

Державне регулювання економіки - це сфера діяльності держави щодо

цілеспрямованого впливу на поведінку суб’єктів господарювання з метою забезпечення

пріоритетів державної економічної політики.

Таке визначення є повним і всебічним.

Термін „регулювання” (лат. означає „підкоряти певному порядку” ) має два значення.

У широкому розумінні він ототожнюється з державним втручанням в економіку, у більш

вузькому - з адміністративно-правовою регламентацією підприємницької діяльності.

Основу об’єктів регулювання представляють цілі й пріоритети в соціально-

економічному розвитку.

Мети економічного розвитку визначаються для країни в цілому, окремих її регіонів,

інституціональних одиниць, груп населення. Вони повинні бути конкретними, кількісно

певними.

Пріоритети - це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких

направляється в певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних

регуляторів.

Об’єктом регулювання є господарство країни, регіонів, міст, а також соціально-

економічні процеси: економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність,

інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція, ціни, платіжний баланс і т.п.

Суб’єктом регулювання є держава в особі державних органів керування (президента,

парламенту, уряду, місцевих адміністрацій), яка залучає наукові установи, політичні

партії, суспільні й релігійні організації. ( для вирішення складних соціально-економічних

проблем, всебічного врахування інтересів).

Економічною основою державного регулювання є бюджетний фонд, а також майно

держави. ( засоби виробництва, спорудження, транспорт, які перебувають у власності

держави).

Державне регулювання - це комплекс заходів держави, спрямованих на поведінку

товаровиробника в напрямку, необхідному для досягнення поставлених органами

державної влади цілей.

Потреба в державнім регулюванні економіки теоретично обґрунтована Дж. Кейнсом.

На думку Дж. Кейнса і його прихильників, держава повинна брати на себе

відповідальність не тільки за стан вироблення, але й за ситуацію в сфері зайнятості,

регулювання доходів населення.

Історія розвитку країн з ринковою економікою характеризується неоднозначністю

рішень щодо втручання держави в економіку. Однак у ніякій країні держава не припинила

діяльності щодо розвитку ринкової економіки. Навпаки, постійно ведеться пошук

напрямків удосконалення взаємин між державою й товаровиробниками, і залежно від

багатьох факторів спостерігається ослаблення або посилення державного втручання. У

нинішніх умовах господарювання держава вже не тільки визначає загальні правила й

рамки функціонування ринкової економіки, а й саме доповнює ринковий механізм.

Об’єктивними причинами необхідності державного регулювання в сучасних умовах є:

- відсутність зробленої конкуренції й наявність монополізму в деяких галузях

народного господарства;

- недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їхнє

вироблення малоефективним;

- повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків - робочої сили,

капіталів, і т.п.

- забезпечення стабільності суспільства;

- рішення питань міжнародної політики.

Однак ринок не є пасивним середовищем, який автоматично міняється під впливом

зовнішнього середовища. Ринок крім спільних інтересів, включає інтереси окремого

товаровиробника, які не завжди збігаються з інтересами держави. Світова практика

показала недоліки надмірного втручання держави в економіку. Товаровиробник реагує на

втручання в його діяльність тільки тоді, коли вони лише коректують (а не ігнорують,

суперечать) його діяльність.

Система державного регулювання економіки повинна ґрунтуватися на наступних

принципах:

1) Розумної достатності (державі підкоряються тільки ті функції, які не можуть

виконуватися іншими ланками господарської системи) внаслідок їхньої обмеженої

компетенції й недостатніх ресурсів).

2) Поступовості (командно-адміністративні методи регулювання заміняють правовими

й економічними в міру створення об’єктивних умов) - демонополізації, приватизації,

стабілізації й т.п.

3) Адекватності ( необхідно враховувати реальний стан соціально-економічного

розвитку).

Укрупнено можна об’єднати функції державного регулювання економіки по

наступних напрямках:

1. Цільова - укладається у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямків розвитку

економіки.

2. Стимулююча - формування таких регуляторів, які здатні ефективно впливати на

діяльність суб’єктів господарювання.

3. Регламентуюча - здатність за допомогою нормативно-правової бази визначити певні

правила діяльності для суб’єктів господарювання. ( сформувати відповідний правовий

простір).

4. Коригувальна - внесення змін у хід реалізації економічної політики з метою

усунення негативних результатів.

5. Соціальна - регулювання державою соціальних відносин, перерозподіл доходів.

6. Контролююча - державний нагляд і контроль над дотриманням нормативно-

правових актів, норм і стандартів.

7. Безпосереднє керування неринковим сектором економіки.

Можна виділити такі основні функції державного регулювання економіки:

- регулювання макроекономічних процесів і пропорцій;

- регулювання зовнішньоекономічних відносин;

- розробка й регулювання науково-технічної, інвестиційної й соціальної політики;

- захист внутрішнього товаровиробника;

- регулювання регіональної політики;

- соціальний захист населення

У період становлення ринкових відносин додатково виконуються наступні функції:

- формування інститутів державного регулювання економіки;

- розвиток місцевого самоврядування;

- здійснення програм роздержавлення й приватизації власності;

- підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції;

- здійснення цінової політики;

- кредитно-грошове регулювання, контроль над грошовим обігом.

1.2 Економічна політика держави і основні форми її реалізації

Перш ніж здійснювати свої найважливіші функції - регулювання соціально-

економічних процесів, виправлення недоліків ринкового господарювання, здійснення

перерозподілу доходів - держава формує свою економічну політику.

Економічна політика держави - це формування системи соціально-економічних цілей

розвитку країни. Економічна політика не визначає цифрові величини розвитку, а лише

формує фундаментальні напрямки розвитку економіки.

Економічна політика повинна створювати сприятливі умови для розвитку всіх

господарських одиниць.

Економічна політика держави реалізується у формі антициклічної (антикризової),

структурної, інвестиційної, амортизаційної, науково-технічної, цінової, фіскальної,

зовнішньоекономічної, соціальної, екологічної, регіональної політики.

Економічна політика держави реалізується в наступних формах:

1. Антициклічна політика - спрямована на підтримку певних стабільних темпів

економічного росту (регулювання макроекономічної кон’юнктури).

2. Структурна політика - передбачає формування сучасної структури національної

економіки.

3. Амортизаційна політика - спрямована на нагромадження капіталу, з метою

розширення й відновлення вироблення.

4. Інвестиційна політика - регулює капіталовкладення для структурної перебудови

економіки, його технічного й технологічного відновлення й модернізації.

5. Науково технічна й інноваційна політика - спрямована на розвиток науки, техніки,

забезпечення стратегічних науково-технічних розробок.

6. Цінова політика - забезпечує механізми впливу держави на ціни й ціноутворення,

формує цінову стратегію й тактику.

7. Фіскальна політика - визначає механізми часткового вилучення доходів суб’єктів

господарювання для формування державного бюджету.

8. Зовнішньоекономічна політика охоплює регулювання різних аспектів зовнішньої

торгівлі, контроль над пересуванням капіталів, робочої чинності, підтримку вітчизняного

виробника за кордоном.

9. Соціальна політика - спрямована на формування соціальних гарантій і умов для

підвищення добробуту населення, забезпечення ефективної зайнятості.

10. Екологічна політика - спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону

навколишнього середовища.

11. Регіональна політика - забезпечує збалансований і комплексний розвиток окремих

територій країни, виходячи із загальнодержавних і регіональних інтересів.

Лекція 2 Методи державного регулювання економіки

2.1 Суть і класифікація методів державного регулювання економіки

2.2 Органи державного регулювання економіки

Лекцію присвячено розгляду сутності і класифікації методів державного регулювання

економіки. Розглянуто компетенцію і функції органів державного регулювання економіки.

2.1 Суть і класифікація методів державного регулювання економіки

Під методами розуміють засоби впливу держави на сферу підприємництва з метою

створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно прийнятій національній

економічній політиці.

Практика державного регулювання економіки в розвинених країнах свідчить про те,

що в механізмі регулювання беруть участь правові, адміністративні, економічні й

специфічні методи.

1. Правові методи

Правове регулювання - це діяльність органів державної влади щодо встановлення й

контролю над дотриманням обов’язкових юридичних правил поведінки суб’єктів права.

Серед правових методів важливе місце займають:

1 Закони - спрямовані на тривале правове регулювання ринку.

2) Постанови, укази, декрети, рішення виконують функції короткострокового, або

оперативного регулювання.

Правовою основою для функціонування ринкових відносин в Україні є: Конституція,