Лекции по курсу Государственное регулирование экономики (на укр. яз.)

Подождите немного. Документ загружается.

До складу України входять 24 галузі, АР Крим, два міста загальнодержавного

підпорядкування - Київ і Севастополь. Усі ці території мають свої відмінності й

особливості відносно соціально-економічного, історичного, язикового, культурного

розвитку.

Об’єктами державної регіональної політики є територіальні утворення, у межах яких

здійснюється державне керування й місцеве самоврядування ( адміністративно-

територіальні одиниці регіону, галузі господарського комплексу, виробнича, соціальна

інфраструктури, ресурси регіону).

Суб’єктами державної регіональної політики є органи державної влади - центральні й

місцеві, представницькі органи місцевого самоврядування.

Предметом регулювання є механізми децентралізації влади, розподіл повноважень,

відповідальності, фінансів, ресурсів, соціально-економічний розвиток регіону.

Розрізняють державну регіональну політику, яка розглядається як дії центру щодо

розвитку регіональних процесів, впливу на них і внутрішню політику самих регіонів.

Збалансованою вважається така регіональна політика, коли інтереси центру й регіонів

збігаються, доповнюють і збагачують один одного; коли можливості центру сприяють

вирішенню регіональних проблем; коли ефективно розподілені повноваження й

відповідальність між центральними й місцевими органами влади.

Державне регіональне керування складається із двох рівнів:

1) державне регіональне керування;

2) місцеве самоврядування.

Структура районних державних адміністрацій формується з урахуванням типового

переліку відділів і інших структурних підрозділів райдержадміністрацій.

Конституція України закріпила дві системи влади на місцях: місцеві державні

адміністрації, які є відповідними органами виконавчої влади, і місцеве самоврядування,

яке є публічною владою територіальних громад.

Місцеве самоврядування - це право й реальна здатність територіальної громади

самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування

вирішувати питання місцевого значення в межах чинного законодавства.

Суб’єктом і основним носієм функцій у системі місцевого самоврядування й

повноважень є територіальна громада.

Місцеві ради наділені власними й делегованими повноваженнями. До власних

повноважень належить: затвердження програм соціально-економічного й культурного

розвитку; прийняття бюджетів і т.п. Делеговані повноваження здійснюються по взаємній

згоді органів самоврядування первинного й вторинного рівнів.

Механізм державного регулювання розвитку регіонів передбачає наявність

взаємопогоджуваних елементів:

- нормативно-правової бази;

- бюджетно-фінансового регулювання й селективної підтримки окремих регіонів;

- державних регіональних програм розвитку;

- створення й розвитку спеціальних економічних зон у певних регіонах;

- розвитку міжрегіонального й прикордонного співробітництва.

Нормативно правова база визначає права й обов’язки регіонів у фінансово-бюджетній

сфері; повноваження в керуванні майном; участь у реалізації загальнодержавних і

регіональних соціально-економічних програм, порядок створення й використання

регіональних фондів, форми соціальної підтримки населення.

Вплив фінансово - бюджетної системи держави на економіку регіонів здійснюється

шляхом:

- прямого державного інвестування;

- надання субсидій;

- створення спеціальних фондів для фінансування регіональних програм;

- залучення іноземних інвестицій;

- пільгового кредитування й оподатковування;

- преференцій і напрямків коштів державних позабюджетних фондів;

- формування місцевих бюджетів.

Із централізованих джерел фінансуються видатки на нове будівництво й

реконструкцію промислових об’єктів, об’єктів природоохоронного призначення, на

перебудову й розвиток депресивних територій і регіонів з низьким рівнем промислового

потенціалу, надлишком трудових ресурсів, регіонів зі складними природно-географічними

й екологічними умовами.

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутих

макроекономічних показників, державні соціальні стандарти й нормативи забезпеченості

населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної

інфраструктури, можливості потенційних інвесторів і інвестиційна привабливість регіону.

Аналогічну структуру мають програми соціально-економічного розвитку регіону, які

обов’язково узгоджуються із проектом державного плану (програми) економічного й

соціального розвитку України на відповідний рік. У цих програмах відображаються:

аналіз і оцінка соціально-економічного розвитку за поточний період, основні проблеми

розвитку регіону; основні показники економічного розвитку; зведений план заходів

соціального розвитку; показники розвитку промисловості; показники розвитку аграрного

сектору; капітальне будівництво; регіональна інфраструктура; трудові ресурси; охорона

природи й раціональне використання природних ресурсів; рівень розвитку й економічна

ефективність виробництва.

Державні регіональні програми розробляються з метою активізації господарської

діяльності й розвитку ринкових відносин у регіонах; забезпечення структурної перебудови

народногосподарських комплексів; вирішення проблем соціального характеру, пов’язаних

із зайнятістю населення, розвитком соціальної інфраструктури; ліквідації локальних

соціально-економічних криз; створення умов для екологічної безпеки в регіоні й т.п.

Основні показники економічного розвитку характеризують господарський комплекс

регіону в цілому: чисельність населення, кількість зайнятих у народнім господарстві,

випуск продукції, темпи випуску продукції, продуктивність роботи й темпи росту

продуктивності роботи, обсяг будівельно-монтажних робіт, розвиток основних сфер

народного господарства й галузей невиробничої сфери.

Динаміку й обсяги структурних зрушень в економіці регіонів характеризує валовий

регіональний продукт (ВРП), який є узагальнюючим показником економічного й

соціального розвитку регіону. У державній статистиці цей показник використовується з

2004 р.

До показників, які характеризують соціальний розвиток регіонів (галузей) і заходів в

цій галузі, належать: чисельність населення і його соціально-демографічна структура;

показники забезпеченості населення житлом, культурно-побутовими об’єктами,

установами освіти, охорони здоров’я, торгівлі; показники середньої заробітної плати і т.п.

У плані розвитку промислового виробництва відображаються такі показники: частка

внутрішнього валового продукту, який створюється галузями промисловості; обсяги

випуску найважливіших видів промислової продукції в натуральному вираженні; випуск

товарів народного споживання.

Розвиток агропромислового комплексу характеризується рівнем забезпечення

сільського господарства літеральними добривами, технікою, кормами; сховищами

сільськогосподарської сиро вили й продукції промисловістю, що переробляє,

холодильними установками; забезпечення населення регіону (галузі) основними

продуктами харчування.

Планування капітального будівництва передбачає розрахунок таких показників:

уведення в дію виробничих потужностей і об'єктів виробничого й невиробничого

призначення, розмір капітальних вкладень у будівельно-монтажні роботи.

План розвитку інфраструктури передбачає зведені показники капіталовкладень,

уведення в дію об'єктів житлово-комунального й культурно-побутового будівництва;

показники частки (паю) участі підприємств різних міністерств і відомств у будівництві

об'єктів соціальної інфраструктури (наприклад, телефонізація, перевезення пасажирів і

ін.).

При плануванні використання трудових ресурсів визначають додаткові потреби

(надлишок) у трудових ресурсах, розподіл трудових ресурсів за областями й сферами

народного господарства, рівень забезпеченості галузей і сфер народного господарства

кваліфікованими кадрами.

У плані з охорони природи й раціонального використання природних ресурсів

установлюються обсяги споживання природних ресурсів (води, землі, лісу, мінеральних

родовищ), показники збереження навколишнього середовища.

Показники рівня розвитку економічної ефективності господарювання визначаються по

найважливіших галузях регіону (галузі) - промисловості, сільського господарства,

будівництва, транспорту, зв'язки - як відносини обсягів виробництва відповідної до

продукції до витрат окремих видів ресурсів. Для оцінки ефективності використання

роботи обчислюються показники продуктивності роботи, середньої заробітної платні.

При плануванні розвитку регіонів використовуються державні регіональні цільові

комплексні програми, реалізація яких досягається шляхом залучення в вироблення

місцевих ресурсів, державних інвестицій, позабюджетних коштів.

Підготовлені державні регіональні програми соціально-економічного розвитку

схвалюються Кабінетом Міністрів України й стають складовими державної програми

розвитку країни.

1.2 Місцеві бюджети - фінансова основа розвитку регіонів

Ефективність державного регулювання розвитку регіонів значною мірою залежить від

державної регіональної фінансової політики, у якій сперечаються принципи розподілу

доходів і видатків між державним і місцевим бюджетами; принципи формування й

використання коштів місцевого бюджету.

Держава здійснює регулювання міжбюджетних відносин за допомогою міжбюджетних

трансфертів. Міжбюджетні відносини - це відносини між державою і його

адміністративно - територіальними одиницями - АР Крим, областями, органами місцевого

самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами,

необхідними для виконання своїх повноважень, передбачених законодавством.

Міжбюджетні трансферти - кошти, які безповоротно передаються з одного бюджету до

іншого. Для визначення величини міжбюджетних трансфертів використовується

фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом розподілу

загального обсягу фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію бюджетних програм,

на кількість населення або споживачів певних послуг. Фінансові нормативи для місцевих

бюджетів коректуються з урахуванням особливостей регіону - соціально-економічних,

демографічних, кліматичних, екологічних і інших.

Основними видами міжбюджетних трансфертів є:

- дотації вирівнювання;

- субвенції;

- субсидії.

Дотації вирівнювання надаються бюджетам АР Крим, обласним, якщо прогнозована

величина доходів відповідних бюджетів не покриває видатків, створених з використанням

фінансових нормативів бюджетної забезпеченості.

Субвенції надаються місцевим бюджетам з метою компенсації втрат внаслідок

уведення пільгового оподатковування, яке привело до зменшення доходів бюджету; на

здійснення програм соціального захисту й виконання інвестиційних проектів.

Субсидії виділяються місцевим бюджетам для покриття видатків населенню,

пов’язаних з підвищенням цін і тарифів на роботи й послуги соціального характеру.

Питання для самоперевірки

1. Суть, завдання й особливості сучасної регіональної політики.

2. Предмет, об’єкти й суб’єкти державної регіональної політики.

3. Пріоритети державної регіональної політики.

4. Органи регіонального керування.

5. Характеристика нормативно правової бази регіональної політики.

6. Кошти бюджетне фінансового регулювання регіонів.

7. Регіональні програми розвитку.

8. Міжбюджетні відносини.

9. Джерела доходів місцевих бюджетів.

10. Видатки місцевих бюджетів.

Список використаних джерел

1. Геєць В.М. Економіка України - стратегія і політика довгострокового розвитку. - К.:

Фенікс, 2003.

2. Глівенко С.В., Соколов М.О., Теліженко О.М . Економічне прогнозування: Навч.

посіб. - Суми: Університетська книга, 2001. - 207 с.

3. Гурне Б. Державне управління. - К.: Основи, 1993. - 165 с.

4. Дідківська Л.І„ Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - К.:

Знання-Прес, 2000. - 209 с.

5. Ковтун О.І. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - Л.: Новий світ - 2000,

2006. - 432 с.

6. Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. - К., 1998. - 304 с.

7. Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування. - К.:

МАУП, 1998. - 183 с.

8. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки.- Тернопіль: Аст., 2001.-362 с.

9. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2000. -

176 с.

10. Ходов Л.Г. Основьі государственной зкономической политики: Учебник. - М.:

БЕК, 1997. - 311 с.

11. Чистов CM. Державне регулювання економіки: Навч.-метод, посіб. - К.: КНЕУ,

2002. - 208с.

12. Чистов CM., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. та ін. Державне регулювання

економіки. - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.