Лекции по курсу Государственное регулирование экономики (на укр. яз.)

Подождите немного. Документ загружается.

Господарський кодекс і Закони „Про банки й банківську діяльність”, „Про захист

економічної конкуренції”, „Про банкрутство”, „Про інвестиційну діяльність”, „Про захист

іноземних інвестицій в Україні”, „Про державне мито”, „Про єдиний митний тариф”,

„Про оплату праці” і ін.; укази й розпорядження Президента України; постанови і

розпорядження Кабінету Міністрів; нормативні акти місцевих державних адміністрацій і

органів місцевого самоврядування.

Однак досвід функціонування народного господарства в Україні свідчить про недоліки

діючого правового регулювання. До них належать невідповідність законів умовам

господарювання, нестабільність і недієвість. Низьким залишається й рівень виконання

постанов.

Ефект правових методів регулювання ринку знижується у зв’язку із протиріччями між

прийнятими законами, постановами й рішеннями, які ухвалюються урядом і органами

виконавчої влади на місцях.

2. Адміністративні методи

У системі вітчизняного державного регулювання переважними залишилися

адміністративні методи.

Вітчизняна й світова практика господарювання свідчить, що надмірне застосування

адміністративних методів негативно позначається на економіці - звужує економічну

свободу. Однак адміністративні методи шкідливі не самі собою, а тільки тоді, коли не

мають під собою належної економічної основи.

Адміністративні методи державного регулювання укладаються в прямім втручанні в

діяльність товаровиробника шляхом доведення обов’язкових до виконання державних

замовлень (контрактів), ліцензування, квотування, установлення норм і стандартів.

До адміністративних методів також ставляться: контроль над монопольними ринками;

захист внутрішнього ринку й національних інтересів у системі міжнародного

співробітництва; реалізацію цільових програм.

Адміністративні методи випливають із потреби врегулювання деяких видів

економічної діяльності для захисту інтересів громадян і суспільства в цілому,

навколишнього середовища, міжнародного співробітництва.

При нормальних умовах господарювання адміністративні методи відіграють

другорядну роль. Їхнє використання стає доцільним при умовах недієвості ринкового

механізму або в екстремальних ситуаціях.

Основні адміністративні методи:

1. Ліцензування й патентування певних видів господарської діяльності здійснюється з

метою недопущення на ринок неякісної продукції (послуг), упорядкування

підприємницької діяльності в тих сферах, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії - це спеціальні дозволи (документи державного зразка), які одержують

суб’єкти підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів протягом певного

строку за умови виконання ліцензійних зобов’язань (виготовлення й реалізація

медикаментів, горілочних, тютюнових виробів, аудиторські і юридичні послуги,

здійснення приватизації майна, експорт деяких видів товарів, здійснення операцій з

валютою, цінними паперами).

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання

- ліцензіата на вироблення зазначеного в ньому виду господарської діяльності.

В Україні вони видаються на пошук і експлуатацію родовищ корисних копалин,

виготовлення й реалізацію медикаментів, хімічних речовин, горілочних виробів,

тютюнової продукції, здійснення медичної, ветеринарної, юридичної практики й т.п.

Ліцензії видаються також спеціалізованим підприємствам і організаціям на здійснення

посередницької діяльності при приватизації майна державних підприємств, аудиторських

послуг, експорт деяких видів товарів, здійснення операцій з валютою, цінними паперами.

У сферах, пов’язаних з торгівлею за кошти, обміном грошової готівки, у сфері

ігорного бізнес, надання побутових послуг здійснюється патентування підприємницької

діяльності.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта

господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності протягом

установленого строку.

Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта

господарювання на особливий порядок оподатковування згідно із законом.

2. Державне підприємництво - передбачає перелік і механізми створення,

функціонування й банкрутства підприємств із державною формою власності на засоби

виробництва.

Суб’єктами господарювання державного сектору економіки є суб’єкти, які діють на

основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка в статутному фонді

яких перевищує 50%, або представляє величину, яка забезпечує державі право

вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Державний сектор економіки функціонує з кількох причин: з метою створення

робочих місць, у зв’язку з потребами оборони, для втримування галузей комунального

господарства - водо-, тепло- і енергопостачання, зв’язку, муніципального й залізничного

транспорту.

Законом визначаються види господарської діяльності, які можна здійснювати лише

державним підприємствам, установам і організаціям.

В Україні державний сектор є вагомим. До 2007 року підприємства державної форми

власності становили 4,2 %, комунальної - 7,5%. На підприємствах цих форм власності

зосереджене понад 50 % основних коштів країни. Однак відбувся перелом у реформуванні

відносин власності.

За станом на 1 січня 2007 р. форму власності змінили понад 100 тисячі підприємств і

організацій. Нині понад 70 % обсягу промислової продукції проводиться на недержавних

підприємствах.

На період становлення ринкового господарства в сфері державного підприємництва

залишаються: оборонна промисловість, залізничний транспорт, лінії електро- і

газопостачання, поштовий зв’язок, (один з деяких видів діяльності, у якій держави

користуються винятковою монополією), виготовлення валюти й стратегічних матеріалів.

Загальні принципи й методичні основи керування майном держави розробляє

Міністерство економіки України, яке встановлює перелік показників, по яких оцінюється

ефективність використання державного майна й прибутки.

У розвинених країнах у середньому на державні підприємства доводиться менше, чим

7 % ; у країнах, що розвиваються, - близько 11 %; а в групі самих бідних країн - близько

14% ВВП.

Як правило, ці підприємства збиткові. Державна власність у багатьох секторах

економіки не є альтернативою ринку, а передумовою його ефективного функціонування.

Держава виводить частина підприємств з-під контролю ринку з метою підвищення

ефективності національної економіки в цілому.

Участь держави в проведенні в США, Японії значно менша, чому в більшості

європейських держав.

3. Засобом прямого впливу держави на суб’єкти ринку є механізм державних

замовлень і державних контрактів.

Державні замовлення - це перелік і обсяги необхідної державі продукції (робіт,

послуг), її розміщення для вироблення серед підприємств різних форм власності,

фінансування, контроль над виконанням, організація конкурсних торгів (тендерів) і ін.

Механізм державних замовлень широко використовується в багатьох країнах миру,

наприклад, у Франції, США, Італії й ін.

В Україні державні замовлення були впроваджені в 1987 р. і спочатку мали характер

обов’язкових директивних завдань. Вони розглядалися як інструмент, за допомогою якого

оптимально поєднуються адміністративні й економічні методи керування. Частка

продукції, яка проводилася по державних замовленнях, була досить високою й досягала

близько 100 %, поступово вона скорочувалася до 70-80 %, 30-50 %.

В 1992-1993 рр. частка державного замовлення значно скоротилася, на що вплинуло

зародження ринкових відносин.

Державні замовлення вводилися на вироблення й постачання для державних потреб

промислової продукції, сільськогосподарської сировини й продовольства, виконання

робіт, надання послуг, створення виробничих потужностей, здійснення фундаментальних

наукових досліджень, підготовку фахівців і т.п.

Державне замовлення розглядається як важливий інструмент державного регулювання

економіки.

Державне замовлення виконує функції:

- забезпечення першочергових державних потреб у найважливіших видах продукції;

- формування необхідних пропорцій соціально-економічного розвитку вироблення;

- забезпечення виконання прийнятих Верховної Радою України законодавчих актів і

державних програм;

- формування державних резервів і запасів;

- виконання міжнародних угод з питань економічного й науково-технічного

співробітництва;

- задоволення потреб оборони й інших споживачів.

Фінансування державних замовлень здійснюється у двох напрямках:

- у першому воно фінансується з державного бюджету,

- по другому - державу не забезпечує державне замовлення фінансовими ресурсами.

В 1993 р. в Україні були впроваджені державне замовлення й державний контракт.

Оплату державних замовлень здійснювали споживачі, а держава при цьому виступала в

ролі посередника.

Державне замовлення із цього часу розглядається як засіб стимулювання нарощування

вироблення продукції, розвитку пріоритетних галузей і проведень.

В Україні встановлений такий порядок формування й розміщення державних

замовлень:

1) Замовники - відповідні міністерства й відомства - визначають види продукції

виробничо-технічного призначення, сільськогосподарської продукції, сировини й

продовольства.

2) Пропозиції надсилаються замовниками в Міністерство економіки України, яке їх

узагальнює й погоджує з Міністерством фінансів України,

3) Після узгодження вони подаються в Кабінет Міністрів України.

4) Затверджені види продукції (робіт, послуг), розмір і умови фінансування через

галузеві міністерства й відомства надходять до замовників і підприємствам виконавцям.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави

із суб’єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, у якому визначаються

економічні й правові зобов’язання сторін, регулюються їхні господарські відносини.

Державні контракти укладаються в промисловості на кінцевий продукт споживання; у

капітальнім будівництві - на закінчені комплекси виробничо-технічного й соціально-

культурного призначення.

Замовниками в державних контрактах виступають уповноважені на це від Кабінету

Міністрів України органи виконавчої державної влади, до яких належать:

Міністерство економіки, культури України, оборони, освіти й науки України й ін.

Укладаючи контракт, замовник виступає від імені держави гарантом фінансування

поставок продукції (робіт, послуг), передбачених контрактом, у межах асигнувань,

виділених йому на ці потреби.

4. Квотування як засіб державного регулювання економіки вводиться з метою прямого

встановлення державою підприємствам - монополістам їх частки в проведенні, збуті,

експорті, імпорті товарів. Квота визначає частку учасника в капіталі, лімітах можливих

кредитів. У міжурядових угодах застосовується система квот на експорт і імпорт, яка є

системою обмежень вивозу й ввозу товарів на певний строк. У конкретному випадку вона

покликана сприяти найбільш ефективному й ощадливому використанню іноземної

валюти, захисту власного вироблення, збереженню рівня зайнятості населення.

Порядок квотування вироблення й обігу (включаючи експорт і імпорт), а також

розподілу квот установлюється Кабінетом Міністрів України згідно із законом.

5. Державний контроль і нагляд за господарською діяльністю здійснює держава в

сфері:

- збереження й витрати коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських

відносин;

- фінансових, кредитних, податкових відносин, валютного регулювання;

- цін і ціноутворення;

- монополізму й конкуренції;

- земельних відносин і природокористування;

- зовнішньоекономічної діяльності.

6. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської

діяльності до суб’єктів господарювання застосовуються адміністративні господарські

санкції. тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на

припинення правопорушення й ліквідацію його наслідків.

Основними видами адміністративно-господарських санкцій є:

- вилучення прибутку (доходу);

- адміністративно-господарський штраф;

- зупинка операцій по рахунках суб’єктів господарювання;

- застосування антидемпінгових заходів;

- зупинка дій ліцензії (патенту) або її анулювання;

- скасування державної реєстрації й ліквідація суб’єкта господарювання;

- інші санкції.

7. Система нормативів і лімітів регулює, відносини між державою й суб’єктами

господарювання в сферах розподілу доходів, роботи, якості продукції, охорони

навколишнього середовища, соціального захисту населення через установлення рівня

податків, нормативів і лімітів.

Одними з найважливіших нормативів є податкові ставки, які мають нормативний

характер і не можуть установлюватися індивідуально для окремого суб’єкта

господарювання.

Система оподатковування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і

зборів, який міг стягуватися в суб'єктів господарювання.

а) З метою підтримки суб’єктів господарювання, які виробляють життєво важливі

продукти харчування, лікарські препарати, засоби реабілітації інвалідів, надають

транспортні послуги й т.п., держава може надавати дотації по встановлених нормативах.

б) Для обмеження монополізму й сприяння конкуренції держава встановлює норми

антимонопольного регулювання.

До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності, належать норми й

нормативи витрат часу, нормативи обслуговування робочих місць, норми витрат

матеріалів, сировини, енергії, нормативи технічних відходів, запасів, норми амортизації.

Важливими інструментами адміністративного регулювання господарської діяльності

виступають стандартизація й сертифікація. У господарській сфері застосовуються:

державні стандарти України; класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні й

національні стандарти інших країн (відповідно діючим міжнародним договорам України).

Стандарти - це єдині норми за технологією вироблення, типам, маркам, параметрам,

розмірам, якістю виробів, а також по величинам вимірів, методам контролю й правилам

упакування, маркірування й зберігання продукції.

Об’єктами стандартизації є конкретна продукція, методи, строки, позначення, які

використовуються багаторазово й застосовуються в різних галузях народного

господарства, а також у міжнародних економічних відносинах.

З метою запобігання надання послуг і реалізації продукції, небезпечних для життя,

здоров’я й майна громадян і навколишнього середовища, створенні умов для участі

суб’єктів господарювання в міжнароднім співробітництві й торгівлі здійснюється

сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції й послуг вимогам

стандартів.

Види й порядок сертифікації продукції й послуг установлюються законом.

3. Економічні методи державного регулювання.

Економічні методи укладаються в тому, що органами державного керування

створюються такі фінансові або матеріальні стимули впливу на економічні інтереси

суб’єктів господарювання, які обумовлюють їхню поведінку, зберігаючи при цьому право

на вільний вибір.

Основним економічним засобом регулювання ринку є грошово-кредитне регулювання,

яке містить у собі розміри банківських резервів, які комерційні банки зберігають у

Національному банку; дисконтні ставки; операції на відкритому ринку; регулювання

ліквідності комерційних банків.

Складовою грошово-кредитної системи виступає валютне регулювання, основними

інструментами якого служать обмінні курси валют, резерви іноземної валюти, дисконтні

ставки по валютних кредитах.

Грошово-кредитне регулювання в Україні здійснює Національний банк, який впливає

на формування попиту й кон’юнктури позичкового капіталу, здійснення емісії, контролює

грошово-кредитну систему, концентрує тимчасово вільні резерви інших банків.

Регулювання розмірів обов’язкових резервів Національний банк використовує у

випадках, коли потрібно збільшувати або зменшувати платіжні засоби в країні. Якщо

Національний банк підвищує норму обов’язкових резервів комерційних банків, то це

приводить до зменшення в них кредитних активів. І навпаки, якщо норма обов’язкових

резервів знижується, то обсяг кредитних ресурсів у комерційних банках зростає.

Маніпулювання дисконтними ставками ґрунтується на тому, що комерційні банки

продають Національному банку цінні папери (переважно комерційні векселі). Якщо

Національний банк ставить завдання стримати циклічний підйом, зменшити інфляцію, то

він підвищує дисконтну ставку й тим самим змушує комерційні банки своєю чергою

підвищувати кредитні ставки. У таких випадках починають стримуватися від кредитів,

через що зменшуються інвестиції в народне господарство, скорочується попит.

Якщо Національний банк здійснює ліберальну грошово-кредитну політику, то все

відбувається навпаки.

Втручання Національного банку в ринок цінних паперів укладається в тому, що він

виставляє на ринок короткострокові зобов’язання - облігації, сертифікати, векселі. Якщо

банк продасть на ринку більшу кількість цінних паперів, то їх курс почне неминуче

знижуватися. Це обумовить зменшення доходу власників цінних паперів. Комерційні

банки у свою чергу підвищать процентні ставки за надані кредити, що обумовить

зниження ділової активності.

Оскільки ринок в Україні ще ефективно не працює, то грошово-кредитний механізм не

налагоджений, і економіка регулюється в основному фінансово-бюджетними засобами.

Суть фінансово бюджетних засобів регулювання полягає у встановленні державного

оподатковування й державних видатків з таким розрахунком, щоб вони приводили

економіку в стан рівноваги.

Використання засобів фінансово-бюджетного регулювання зводиться до:

маніпулювання ставками податків, впровадженню багатоканального формування бюджету

(різні податки, збори платежів, відрахування), координації державних видатків,

амортизаційної політики.

Серед засобів економічного регулювання економіки важливе місце займає цінове

регулювання.

У період функціонування адміністративно-командної системи керування держава

здійснювала контроль над оптовими й роздрібними цінами, забезпечувала їх стабільність.

В 1992 р. в Україні була оголошена цінова лібералізація. В умовах товарного дефіциту й

монополізму це привело до різкого й необґрунтованого росту цін.

Цінова політика держави направляється на ліквідацію цінових деформацій,

забезпечення зближення національних і світових цін шляхом поетапної, контрольованої

державою лібералізації цін, поступового переходу до вільного ціноутворення.

Цієї мети можна досягатися методами прямого й непрямого впливу. Прямий

державний вплив на ціни здійснюється для захисту споживачів від монополістів,

несумлінної конкуренції, стимулювання випуску соціально значимих товарів (робіт,

послуг). Це стосується цін на енергоносії, паливо, комунальні послуги, транспорт і т.п.

Засобами непрямого впливу є: установлення граничних рівнів рентабельності на

окремі види продукції (робіт, послуг), контроль над складом видатків на виготовлення

продукції, грошово-валютна стабілізація.

Специфічними засобами державного впливу на економіку виступає економічне

прогнозування, планування, переконання громадськості. Вони охоплюють заходи

інформування, виховання, роз’яснення й популяризації цілей і завдань економічної

політики держави, території, галузі. Ефективність засобів залежить від организації їх

роботи й довіри до них громадськості.

2.2 Органи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки здійснюється центральними й місцевими органами

державного керування. Держави різняться між собою формами правління, державним

устроєм, політичною системою, функціями органів влади.

Державна влада в Україні підрозділяється на законодавчу, виконавчу й судову.

Функції, права й обов’язки державних органів України закріплені Конституцією,

законами України й іншими нормативно-правовими актами.

1. В Україні інтегруючу функцію щодо галузей влади виконує глава держави -

Президент.

Президент України повинен сприяти погодженості в діяльності органів державної

влади, їх взаємодії з органами місцевого самоврядування.

Основні функції президента:

 представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво

зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає

міжнародні договори України;

 припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених

Конституцією

 вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді

України подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра

України

 вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони

України, Міністра закордонних справ України;

 призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України

Генерального прокурора України;

 призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного

банку України;

 зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій

Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо

їх конституційності;

 підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

 має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів

про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на

повторний розгляд Верховної Ради України;

Відповідальними перед Президентом і Кабміном є місцеві органи керування

економікою - місцеві державні адміністрації.

Президент бере участь у формуванні стратегії соціально-економічного розвитку

країни, основні положення якої висвітлюються в посланнях до народу й щорічних

посланнях Президента до Верховної Ради України.

Апаратом Президента України є Секретаріат Президента України, який здійснює

організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне

забезпечення діяльності Президента.

2. Єдиним законодавчим органом країни є Верховна Рада України.

Верховна Рада розробляє й ухвалює закони й інші законодавчі акти щодо регулювання

економіки в цілому й окремих її сфер.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада виконує ряд основних функцій щодо

регулювання економіки.

Основні функції Верховної Ради України:

- прийняття законів;

- затвердження Державного бюджету України й внесення змін у нього;

- контроль над виконанням Державного бюджету;

- визначення принципів економічної політики держави;

затвердження державних програм економічного, науково-технічного, соціального

розвитку;

- здійснення контролю над діяльністю Кабінету Міністрів України;

- затвердження переліку об’єктів державної власності, які не підлягають приватизації.

Підготовка й попередній розгляд питань, які належать до повноважень Верховної Ради

України проводиться в комітетах.

Попередня законодавча робота у Верховній Раді проводиться в постійно діючих

комітетах - економічної політики, бюджету, фінансів, банківської діяльності, соціальної

політики й праці, власності й інвестицій і т.п.

3. Виконавча влада України включає три рівні:

а) Вищий рівень - Кабінет Міністрів України.

б) Центральний рівень - міністерства, державні комітети, центральні органи

виконавчої влади зі спеціальним статусом;

в) Місцевий або територіальний рівень - обласні, районні, державні адміністрації;

органи галузевої й функціональної компетенції.

Місцевий або територіальний рівень, на якім діють органи виконавчої влади загальної

компетенції - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська й

Севастопольська міські державні адміністрації; органи галузевої й функціональної

компетенції, які безпосередньо підлеглі органам виконавчої влади або перебувають у

подвійнім підпорядкуванні.

а) Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.

Кабінету Міністрів України підкоряються міністерства, комітети, центральні органи,

наділені спеціальним статусом.

Кабінету Міністрів належить основна роль у керуванні економікою, забезпеченні