Лекции по курсу Государственное регулирование экономики (на укр. яз.)

Подождите немного. Документ загружается.

реалізації законів, постанов і інших законодавчих актів.

б) Основними міністерствами в Україні є: Міністерство економіки, фінансів, праці й

соціальної політики, екології й природних ресурсів, транспорту й зв’язку, юстиції, освіти

й науки, охорони здоров’я й т.п.

У структурі виконавчої влади важливе значення має Міністерство економіки України,

основними функціями якого є:

- участь у реалізації соціально-економічної стратегії держави, визначення економічної

політики;

- формування пріоритетів розвитку національної економіки;

- розробка програм розвитку країни;

- координація зусиль міністерств і відомств.

До складу державних комітетів входять комітети: промислової політики, земельних

ресурсів, регуляторної політики й підприємництва, і т.п. Вони здійснюють регулювання

економіки в певній сфері або галузі.

Центральними органами виконавчої влади, наділеними спеціальним статусом, є:

Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Фонд державного майна,

Фонд комунального майна, Державна митна служба, Пенсійний фонд, Державне

казначейство, Державна комісія із цінних паперів і фондовому ринку й т.п.

Функції основних органів влади, наділених спеціальними правами:

Орган

влади

Підпорядкованість Найважливіші функції

Національний

банк України

Проводить політику в сфері грошового обігу,

кредиту, зміцнення грошової одиниці.

Організує міжбанківські розрахунки.

Координує діяльність банківської системи.

Визначає курс грошової одиниці щодо валют

інших країн.

Забезпечує випуск грошей і грошових знаків.

Здійснює контроль над дотриманням

банківського законодавства, економічних

нормативів

Державна

податкова

адміністрація

України

Міністерство

фінансів України

Здійснює облік платників податків і інших

обов’язкових платежів у бюджети й держфондів.

2 Проводить контроль над правильністю,

повнотою й своєчасністю платежів.

3 Здійснює контроль над вірогідністю

податкового обліку й звітності

Антимонополь

ний комітет

України

Кабінет Міністрів

Забезпечує державний контроль України за

дотриманням антимонопольного законодавства.

Здійснює захист інтересів підприємців і

споживачів.

Державна

контрольно-

ревізійна

служба

Міністерство фінансів

України

Контролює витрати бюджетних і

позабюджетних коштів усіх рівнів.

Проводить контроль вірогідності обліку й

звітності, схоронністю держмайна в бюджетних

установах.

Фонд

державного

майна України

Верховна Рада України

Здійснює державну політику в сфері

приватизації державного майна.

Виступає орендодавцем майнових комплексів,

які перебувають у державній власності

Пенсійний

фонд України

Кабінет Міністрів

України

Забезпечує стягнення й акумуляцію внесків для

пенсійного забезпечення й допомоги

Здійснює контроль за своєчасним і повним

перерахуванням страхових внесків у Пенсійний

фонд

Рахункова

палата

Верховна Рада України

Здійснює контроль над використанням коштів

державного бюджету

в) Місцеві органи виконавчої влади наділені всією повнотою державної влади на своїй

території. Вони управляють місцевими бюджетами, формують регіональну політику;

самостійно здійснюють зовнішньоекономічні відносини; забезпечують соціальний захист

населення території.

3) Вищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд

України. До судів спеціальної юрисдикції належать Господарський і Адміністративний

суди. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний суд, який

вирішує питання про відповідність законів і інших правових актів конституції України й

дає офіційне тлумачення Конституції й законів України.

Крім державних органів влади, регулювання економіки здійснюють недержавні

структури керування економікою. До них відносять асоціації, об’єднання, союзи, фонди,

центри й т.п. - молодіжні, ветеранів, по професійних напрямках, захисту прав споживачів і

т.п.

Характерною ознакою сучасного стану органів державного керування й влади є те, що

рівень їх впливу на суспільні процеси не задовольняє потреби динамічного розвитку

громадянського суспільства, формування нового соціально-економічного укладу й

демократичної правової держави. За останні роки не вдалося досягти такого рівня

організації влади, за який її суб’єкти забезпечували б функціонально достатню й

структурно несуперечливу систему керування й регулювання. Це виявляється в

недосконалому стані всіх складових державного керування.

Місцеві органи державного керування недостатньо дієздатні, оскільки внаслідок

політики автономізації й незалежності місцевих рад фактично не вписуються у владно-

виконавчу вертикаль. У той же час державний вплив центру через місцеві

держадміністрації ослаблений, а місцеве самоврядування не знаходить достатнього

розвитку.

Оцінка діяльності органів державного керування всіх рівнів говорить про відсутність

принципової згоди між органами виконавчої й законодавчої влади по ключових питаннях

розвитку держави, втрати нею управлінських якостей. Тому вироблення адміністративної

реформи в Україні має важливе значення.

Адміністративна реформа - це вид політико-правової реформи в сфері виконавчої

влади, спрямованої на вдосконалення її організаційної структури, функцій, кадрового й

інформаційного забезпечення, взаємин з органами місцевого самоврядування.

Питання для самоперевірки

1. Необхідність державного регулювання економіки.

2. Суть державного регулювання економіки.

3. Об’єкти державного регулювання економіки.

4. Основні принципи державного регулювання економіки.

5. Характеристика форм регулювання економіки.

6. Загальна класифікація методів державного регулювання економіки.

7. Характеристика правових методів.

8. Характеристика адміністративних методів.

9. Характеристика економічних методів.

10. Інструменти прямого втручання держави в економіку.

11. Інструменти опосередкованого (непрямого) втручання держави в економіку.

12. Компетенція органів державного регулювання економіки.

ТЕМА 2. СТРУКТУРНА, КОН’ЮНКТУРНА

І ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

Лекція 1. Суть і особливості структурної, кон’юнктурної

та інвестиційної політики держави в сучасних умовах

1.1 Суть і механізм структурної політики держави

1.2. Суть кон’юнктури й механізм кон'юнктурної політики держави

1.3. Державне регулювання інвестиційної діяльності

Лекцію присвячено питанням державного регулювання інвестиційної діяльності.

Розглянуто суть і механізм структурної та кон’юнктурної політики держави.

1.1 Суть і механізм структурної політики держави

Стабілізація економіки неможлива без структурних змін, тому що структурна політика

забезпечує ефективну сукупну пропозицію.

Структурна політика держави - це сукупність наукових методів і практичних заходів,

спрямованих на оптимізацію внутрішніх пропорцій економічної системи й ефективна

сукупна пропозиція.

Це комплекс заходів щодо розвитку тих елементів економічної системи, які

забезпечують економічний розвиток і конкурентоспроможність економіки.

Основне завдання структурної політики укладається в активнім сприянні держави

економічному росту.

В останні десятиліття у світовій економіці спостерігаються вповільнені темпи

економічного росту, загострення проблем структурної політики держав.

Структура економіки - це співвідношення різних елементів економічної системи, яке

характеризує пропорції народного господарства й стан суспільного поділу праці.

Структура економіки має важливе значення для забезпечення збалансованого

розвитку національного вироблення, ефективного й стабільного його розвитку,

задоволення потреб суспільства в коротко - і довгостроковому періодах. Світовий досвід

показує, що економічний розвиток багатьох країн пояснюється глибокими структурними

змінами.

Галузева структура економіки відображає поділ виробничої сфери на окремі галузі,

підгалузі, а національної економіки - на види економічної діяльності.

У складі національної економіки виділяють такі види економічної діяльності:

промисловість; сільське господарство; транспорт; зв’язок; будівництво; матеріально-

технічне забезпечення (МТО) і збут; торгівля й громадське харчування; інформаційно-

обчислювальне обслуговування; операції з нерухомістю; загальна комерційна діяльність;

геологія й розвідка надр.

Сучасна структура економіки України деформована й неефективна.

У загальному обсязі промислової продукції приблизно 70 % припадає на важку

промисловість, у тому числі на машинобудування, паливно-енергетичний комплекс,

виготовлення будівельних матеріалів.

Продукція легкої промисловості становить близько 13 %, а переробних галузей АПК -

17 % .

У порівнянні із Францією, Україна на одного споживача виробляє: вугілля в 8,9,

природного газу - в 6,9, нафти - в 1, 6 рази більше, а м’яса - в 1,7, молока - в 1,3, тканин -

в 1,8, легкових автомобілів - в 21,7, паперу - в 22 рази менше.

Маючи на один жителя дохід в 15 раз менший, ніж Франція, Україна споживає

енергоресурсів на 20 % більше.

При збільшенні енергоємності національного доходу (7,5 % порівняно з 1985 р.)

Україна має проблеми із забезпеченістю енергоносіями (задовольняє себе на 60 %).

При порівняно задовільному розвитку основних галузей матеріального виробництва в

Україні недостатньо розвинена виробнича інфраструктура, сфера послуг населенню.

Перенапруженою є відтворювальна структура економіки. Величина зношування

виробничих фондів - понад 60 % .

За умови істотної деформації економіки, обмеженої фінансової підтримки в державі,

механізм структурної політики повинен ґрунтуватися на об’єднанні державного втручання

з дією ринкових важелів.

Існують два типи структурної політики: пасивна й активна.

Пасивна структурна політика зводиться до створення правової бази для вільного

переміщення факторів виробництва з однієї сфери в іншу, з регіону в регіон і т.п. При

цьому структура економіки міняється внаслідок зміни норм прибутковості. Якщо в якийсь

галузі попит перевищує пропозицію, то це приводить до росту цін і збільшення норми

прибутку. Капітал з інших, як правило, менш прибуткових галузей, переливається в цю

галузь, збільшуючи тим самим вироблення товарів (пропозиція).

У такий спосіб ринкове саморегулювання забезпечує оптимальну структуру

економіки.

Активна структурна політика укладається в тому, що, використовуючи державні

важелі, органи керування сприяють прискоренню структурних зрушень в економіці.

Такими важелями служать: державна програма структурних перетворень, пряме державне

інвестування програм структурної перебудови економіки, створення спеціальних фондів,

залучення іноземних і приватних інвестицій, податкові й кредитні пільги, згортання

вироблення в депресивних галузях, програми перепідготовки кадрів.

Активна структурна політика визначає пріоритети щодо вдосконалення галузевої

структури економіки.

При визначенні пріоритетних сфер і галузей виходять із таких критеріїв:

- експортного потенціалу галузі;

- перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку;

- рішення проблеми зайнятості населення;

- вирішення екологічних проблем і ін.

Пріоритетними групами галузей структурних перетворень України є:

- наукомісткі й технологічні галузі - ракетно-космічна, літако- і моторобудування,

металургія, робототехніка, біотехнології, і т.п.;

- галузі агропромислового комплексу, - харчова, кондитерська, консервна, молочна,

легка промисловість і т.п.;

- галузі транспорту, зв’язку, телекомунікації - транзит нафти й газу, міжнародні

перевезення;

- туристичний і оздоровчий комплекси.

В основі структурної перебудови економіки України лежить Державна програма

структурної перебудови, розроблена до 2015 р., що включає три етапи:

I етап (1994-1995 рр.) - стабілізація економіки;

II етап (1996-2005 рр.) - активізація економічного розвитку;

III етап (2005-2015 рр.) - установлення раціональної структури економіки.

Кінцевою метою програми структурної перебудови економіки є створення

високоефективної соціально орієнтованої економіки. Для цього треба здійснити науково-

технічну перебудову економіки, зменшити ресурсоємність вироблення, прискорити

розвиток експортних розробок, підвищити внутрішню збалансованість економіки.

1.2 Суть кон’юнктури й механізм кон’юнктурної політики держави

Економічна кон’юнктура - це сукупність умов, у яких функціонує національна

економіка, окремі галузі, регіони протягом певного періоду.

Економічна кон’юнктура може бути стабільною й нестабільною.

На рівні народного господарства вона визначається динамікою вироблення,

будівництва, станом внутрішньої й зовнішньої торгівлі, відсотком за кредит, курсом

цінних паперів, прибутками, рівнем безробіття, заробітної плати.

На економічну кон’юнктуру, крім циклових факторів, впливають науково-технічний

розвиток, концентрація вироблення й капіталу, мілітаризація економіки, стихійні лиха,

соціальні й політичні конфлікти.

Економічна кон’юнктура визначається кон’юнктурою ринку.

Кон’юнктура ринку - це сукупність умов, які характеризують співвідношення

сукупного попиту та сукупної пропозиції на товари й послуги.

Сукупний попит відображає готовність держави, підприємств і споживачів придбати

певний обсяг національного продукту.

По своїй структурі він охоплює споживчий і інвестиційний попит, на які, насамперед,

впливає рівень цін.

Його підвищення приводить до зменшення попиту, який стримує вироблення. І,

навпаки, зменшення рівня цін підвищує попит і викликає збільшення обсягів виробництва.

На сукупний попит, крім цінових факторів, впливають:

а) на споживчий попит - рівень добробуту населення, податків, інфляції;

б) на інвестиційний попит - величина відсоткової ставки, податки підприємств,

технології, надлишкові потужності.

На сукупний попит діють зміни в державних видатках, обсягах експорту й імпорту.

Кожний з перерахованих факторів по-різному позначається на величині споживчого й

інвестиційного попиту.

Механізм ділових циклів і фактори кон’юнктури ринку взаємодіють в автоматичному

режимі. Коли доходи зростають, збільшується споживання, зростає сукупний попит, а

відповідно активізується вироблення й зростає сукупна пропозиція. Якщо сукупна

пропозиція перевищує попит, то підприємства мають проблеми з реалізацією продукції,

вони скорочують обсяги виробництва. Установлюється рівновага попиту та пропозиції.

Однак ця рівновага не завжди гарантує повну зайнятість, а забезпечення повної

зайнятості може привести до збільшення попиту при обмежених природних, технічних

ресурсах, які своєю чергою будуть сприяти росту цін і інфляційних процесів.

На кон’юнктуру ринку істотно впливають зовнішні фактори ( зокрема стан зовнішньої

торгівлі), які можуть порушити автоматизм циклу.

У країнах з невідпрацьованим ринковим механізмом дію механізму кон’юнктури

стримують: обмежений доступ до кредитів; диференційований споживчий попит;

нерозвиненість ринку цінних паперів; стримування рівня безробіття.

В умовах нестабільного розвитку, держава повинна свідомо протидіяти коливанню

кон’юнктури за допомогою відповідного механізму. Це, як правило, антициклічна

політика - дії, протилежні напрямку поточної економічної кон’юнктури.

Антициклічну політику держави можна охарактеризувати як політику експансії або

стримування.

У період спаду або низької кон’юнктури держава здійснює політику експансії -

збільшення державних видатків або зменшення податків. У період високої кон’юнктури

використовується політика стримування - підвищення податків, скорочення державних

видатків.

До основних функцій держави в сфері кон’юнктурної політики належать: контроль

над співвідношенням сукупного попиту та сукупної пропозиції; аналіз показників стану й

зміни економічної кон’юнктури; оцінка й прогнозування стану економічної кон’юнктури;

розробка механізму стимулювання споживчого й інвестиційного попиту; впровадження

механізму обмеження споживчого й інвестиційного попиту.

Нині в Україні відсутня система аналітичної статистики кон’юнктури, не сформовані

методика й показники прогнозування й моделювання економічної кон’юнктури.

Щодо цього закордонні країни й міжнародні організації мають великий досвід.

Зокрема, у щомісячнім статистичнім виданні ООН передбачається 60 стандартних

статистичних таблиць, які відображають стан і динаміку економічної кон’юнктури; у

щомісячному друкованому органі країн - членів Економічної комісії ООН для Європи

передбачені 43 стандартні показника. Україна подає в цей орган 22 показника.

Визначальними показниками економічної кон’юнктури є:

- у сфері обігу - співвідношення попиту, пропозиції й платоспроможності всіх секторів

економіки;

- в галузі фінансів - формування й використання бюджетних і кредитних ресурсів,

функціонування ринку цінних паперів, показники грошового обігу;

- у системі цін - співвідношення цін виробників і споживачів, договірних, оптових,

закупівельних, роздрібних, зміни номінальних і реальних доходів населення,

еквівалентності цін на промислові й сільськогосподарські товари;

- в галузі економічної діяльності - наявність і використання ресурсів, зміна видатків,

продуктивності роботи й ефективності виробництва.

Використовуючи систему перерахованих груп показників, державні органи керування

аналізують і визначають кон’юнктуру ринку, становлять прогнози на перспективу. Це

забезпечує поінформованість про ситуацію на ринку, його збалансованість, допомагає

визначити напрямки державного втручання й регулювання кон’юнктури, сприяє

усуненню небажаних диспропорцій.

Основні засоби впливу держави на кон’юнктуру ринку.

Якщо метою є активізація сукупного попиту, то як засоби можуть використовуватися:

1. Фіскальна політика розширення, суть якої полягає в збільшенні державних видатків

і зменшенні податків.

Росту державних видатків можна добитися через розширення державного сектору,

збільшення дотацій, тобто через підвищення купівельної здатності.

2. Стимулювання інвестицій за допомогою зниження ставки відсотка за кредит, який

робить кредит більш дешевим і сприяє росту сукупного попиту, збільшенню інвестицій,

розширенню вироблення.

3. Збільшення грошової маси шляхом розширення грошової кредитної емісії,

збільшення обов’язкових резервів комерційних банків, зниження облікової ставки, по якій

продаються цінні папери. Усі ці дії дають можливість збільшити платіжні спроможності в

країні, а отже, і сукупний попит.

З метою стримування сукупного попиту держава може застосовувати протилежні від

перерахованих вище засобів.

1.3 Державне регулювання інвестиційної діяльності

Активне державне регулювання інвестиційної діяльності потрібне державі з будь-якою

системою господарювання. У країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин

держава, незалежно від форми власності інвестора, втручається в його інвестиційну

діяльність.

Найбільш важливим фактором структурних перетворень в економіці є інвестиції.

У широкім розумінні:

Інвестиції - це види майнових і немайнових (інтелектуальних) цінностей, які

вкладаються в об’єкти підприємницької й інших видів діяльності, внаслідок чого

створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші

цінні папери; рухоме й нерухоме майно (будинки, спорудження, устаткування й інші

матеріальні цінності); майнові права, які випливають із авторського права, досвід і інші

інтелектуальні цінності; сукупність механічних, технологічних, комерційних і інших

знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду,

необхідних для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих;

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудженнями,

устаткуванням, а також інші майнові права.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих

запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і

держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність передбачає інвестування, здійснюване громадянами,

недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, союзами й суспільствами,

суспільними й релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на

колективній власності; державне інвестування, здійснюване органами влади й керування

за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також

державними підприємствами й установами за рахунок власних і позичкових коштів;

іноземне інвестування, здійснюване іноземними громадянами, юридичними особами й

державами.

Практика господарювання свідчить, що основою економічного росту будь-якої країни

є внутрішні інвестиції.

Головним внутрішнім інвестором в Україні є підприємницькі структури.

Так, в 2005 р. за рахунок власних коштів підприємств і організацій профінансовано

57,4 % загального обсягу інвестицій.

Основними елементами власних інвестиційних ресурсів є амортизаційні відрахування

й прибуток. В Україні, у зв’язку з низькою рентабельністю, прибуток є незначним

джерелом інвестиційних ресурсів.

У світовій практиці амортизаційні відрахування - головне джерело інвестицій, яке

забезпечує понад 60 % вкладень в основний капітал. Приблизно на такому рівні цей

показник був в 80- х рр. і в Україні, однак в останні роки він перестав виконувати свою

роль.

У зв’язку з високим рівнем спрацьовування основних фондів, гострим дефіцитом

інвестиційних ресурсів, необхідно корінне реформування державної інвестиційної

політики, спрямоване на інтенсифікацію внутрішніх інвестиційних процесів.

Основними напрямками такої політики можуть бути: