Лекции по курсу Государственное регулирование экономики (на укр. яз.)

Подождите немного. Документ загружается.

Частково конвертовані валюти мають певні валютні обмеження - заборона оплати

імпорту деяких товарів іноземною валютою, концентрацію в руках держави іноземної

валют і т.п.

Неконвертованими - валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці інших

країн.

Пропорцію обміну валют називають валютним або обмінним курсом. У сучасних

умовах валютні курси бувають фіксовані й плаваючі. Фіксовані діють на основі

міждержавних угод, а плаваючі складаються під впливом взаємодії попиту та пропозиції.

Для підтримки фіксованого курсу, покриття дефіциту платіжного балансу

використовують офіційні резерви іноземної валюти, валютний контроль.

Грошову політику формує центральний банк залежно від стану економіки. Якщо

економічна активність на ринку погіршується - відбувається збиток вироблення, зростає

безробіття, банк робить спробу збільшити грошову масу й кредити.

Грошова маса - загальний обсяг купівельних і платіжних коштів, які обслуговують

господарський оборот і належать приватним особам, підприємствам, державі.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є маніпулювання

дисконтними ставками, регулювання обсягів рефінансування, зміна обсягів обов’язкових

банківських резервів.

На думку фахівців, у країнах з перехідною економікою необхідною умовою

поступового неінфляційного росту грошової маси є дотримання процентних ставок на

рівні 7 - 17 % для кредитів і 5 - 9 % для депозитів. Це можливо лише за умови досягнення

стабільних макроекономічних параметрів економіки й невисокої облікової ставки

тривалий час.

Періодичні фінансові кризи в країнах миру потребують відповідного регулювання з

боку уряду й Національного банку України, яке зводиться до розробки антикризових

заходів фінансової стабілізації. При цьому вживаються заходи щодо впорядкування

операцій купівлі-продажу валюти, уводяться обмеження в оплаті валютою, підсилюється

контроль над діяльністю комерційних банків, яка сприяє вимиванню валюти з банківської

системи, сповільнює темпи девальвації гривні.

1.3 Податкове регулювання економіки

Податкова система в кожній країні з одного боку, забезпечує фінансову базу держави,

а з іншого - є головним знаряддям її економічної політики.

Податки - це система обов’язкових платежів підприємств і населення, які є одним із

джерел доходів державного бюджету.

Податкова система включає:

а) суб’єкти оподатковування (фізична і юридична особи);

б) об’єкти оподатковування (прибуток, оплата праці, вартість майна, дохід від

реалізації, вартість транспортних засобів, кількість землі й т.п.);

в) податкові ставки (величини податкових вилучень на одиницю оподатковування);

г) одиниці оподатковування (одиниці виміру об’єкта оподатковування (тисяч гривень,

гектар і т.п.);

д) податкові пільги й систему податкових органів.

Система податкових органів визначена в законодавчому порядку й включає:

- Головну державну податкову адміністрацію України;

- державні податкові адміністрації в АР Крим, галузях, містах Києві й Севастополі;

- державні податкові інспекції в районах, містах, міських районах;

- податкову міліцію України.

Податки виконують фіскальну, соціальну, регулювальну функції.

Суть фіскальної функції податків укладається в тому, що вона забезпечує

фінансування державних видатків, тобто сприяє нагромадженню фінансових ресурсів.

Вона реалізується через фіскальну політику - заходи уряду, спрямовані на рішення

важливих макроекономічних завдань держави шляхом зміни рівня оподатковування й

державних видатків.

Розрізняють два види фіскальної політики: стимулюючу й стримуючу.

Стимулююча політика направляється на підтримку високих темпів економічного

росту, забезпечення високого рівня життя громадян. При її здійсненні уряд зменшує

податки.

Стримуюча політика проводиться з метою зниження рівня інфляції, скорочення

обсягів виробництва. Із цією метою уряд підвищує податки, тобто стримує інвестиції.

Суть соціальної функції податків полягає в підтримуванні соціальної рівноваги через

зменшення розбіжностей у реальних доходах окремих соціальних груп населення.

Реалізація цієї функції досягається шляхом зменшення податку на доходи фізичних і

юридичних осіб і збільшення виплат з державного бюджету.

Суть регулювальної функції укладається в тому, що за допомогою податків можна

впливати на економічну кон’юнктуру, структуру економіки, інноваційно-інвестиційну

діяльність, зовнішньоекономічні зв’язки й т.п.

В Україні ще не створена ефективна система оподатковування, яка відповідає

сучасним ринковим відносинам. Тут діє дуже складний механізм стягнення різних видів

податків, який характеризується нестабільністю, непрозорістю й нерівністю стосовно

платників податків.

Для податкової системи України характерна перевага непрямих податків, на відміну

від країн з ринковою економікою, де головна частина припадає на прямі податки.

Податки діляться на державні й місцеві - вони формують державний і місцевий

бюджети, прямі й непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з фізичних і

юридичних осіб, а непрямі - установлюються на товари й послуги й платяться покупцем

товару.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках - на додану

вартість і на прибуток підприємств.

Значення прибуткового податку громадян і акцизів є менш вагомим.

Державне втручання в економіку країни здійснюється через механізм перерозподілу

внутрішнього валового продукту й бюджетну систему.

Державне регулювання здійснюється за допомогою податків, зборів і платежів по

багатьом каналам; податкових пільг, податкових звільнень і вилучень; адміністративних

стягнень за порушення податкового законодавства.

Для збільшення надходжень у державний бюджет може проводитися політика

збільшення податкових ставок, зміни бази оподатковування таким чином, щоб

збільшувалися податкові платежі; розширення об’єктів оподатковування (уведення нових

податків); підвищення штрафних санкцій за порушення податкової дисципліни й т.п.

Однак підвищення податків має свої границі. При надмірнім оподатковуванні частина

економіки переходить на нелегальне становище, яке приводить до зменшення податкових

надходжень.

Податкове регулювання передбачає надання суб’єктам господарювання певних

податкових пільг. В Україні в пільговому режимі працює велика кількість

товаровиробників. Типовими державними пільгами є:

а) неоподатковуваний мінімум заробітної плати;

б) капітальні знижки - зменшення ставки податку на прибуток, який використовується

на інвестиційні цілі;

в) прискорена амортизація - фактичне зменшення об’єкта оподатковування;

г) податковий кредит;

д) звільнення від сплати ПДВ, ввізного мита.

Оцінка діючої моделі податкової системи України свідчить про необхідність її

реформування й удосконалення, оскільки вона не створює умов для організації

ефективного суспільного виробництва.

Податкова реформа в Україні здійснюється в таких напрямках:

- законодавче скасування пільг і розширення бази оподатковування;

- зниження ставок податку на додану вартість, прибуток і доходи громадян;

- податкове стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, малого

підприємництва, експорту високотехнологічної продукції;

- оптимізація податків на оплату праці.

З метою створення правового поля вдосконалення податкової системи кілька років

тому був підготовлений проект Податкового кодексу України, який не прийнятий і нині.

Лекція 2. Державний бюджет - головний засіб регулювання економіки

2.1 Державний бюджет як інструмент регулювання економіки

2.2. Фінансування дефіциту державного бюджету

У лекції розглянуто питання формування бюджету, доходи та видатки бюджету.

Розглянуто джерела фінансування дефіциту державного бюджету.

2.1 Державний бюджет як інструмент регулювання економіки

У загальнім розумінні бюджет - це план утворення й використання фінансових

ресурсів для забезпечення функцій певної організації.

Для забезпечення державних функцій розробляється й затверджується державний

бюджет, який забезпечує цілеспрямоване рішення макроекономічних завдань.

Державний бюджет - це баланс прибутків і видатків держави, у якому мобілізуються

кошти для фінансування загальнодержавних видатків протягом бюджетного періоду.

Доходи бюджету - це всі податкові, неподаткові й інші надходження на безповоротній

основі, стягнення яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти,

дарунки, гранти).

Державні доходи - це частка ВВП, яка використовується державою для здійснення

своїх функцій.

Вони утворюються за рахунок надходжень від сплати юридичними й фізичний

особами податків, зборів, обов’язкових платежів і інших передбачених законодавством

надходжень.

Законом України про бюджет передбачені певні джерела наповнення бюджету

держави.

Джерела наповнення бюджету держави:

- податки на доходи й прибуток, податки на власність,

- збори за спеціальне використання природних ресурсів,

- внутрішні податки за товари й послуги (ПДВ, АЗ),

- податки на міжнародну торгівлю й зовнішні операції (ввізне мито),

- неподаткові надходження від власності й підприємницької діяльності,

- адміністративні збори й платежі ( державне мито, митні збори),

- надходження від штрафів і фінансових санкцій,

- власні надходження бюджетних установ,

- офіційні трансферти від закордонних країн і міжнародних організацій,

- цільові фонди.

Важливу роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни

відіграють видатки державного бюджету.

Державні видатки - це державні платежі, які не підлягають поверненню, не створюють

і не погашають фінансових вимог.

Державні видатки здійснюються по статтях і напрямкам на підставі бюджетної

класифікації.

По функціональному призначенню їх поєднують у кілька груп:

1. Фінансування державних послуг загального призначення - державне керування,

судова й правоохоронна діяльність, міжнародна діяльність, національна оборона й безпека

й т.п.

2. Фінансування вироблення суспільних благ - наука, освіта, охорона здоров’я,

культура й мистецтво, фізкультура й спорт, житлово-комунальне господарство, засоби

масової інформації й т.п.

3. Фінансування послуг, пов’язане з економічною діяльністю - видатки на розвиток

галузей матеріального виробництва, реалізацію цільових комплексних програм і т.п.

4. Видатки державних цільових фондів - охорона навколишнього середовища,

попередження й ліквідація надзвичайних ситуацій і т.п.

5. Інші видатки - обслуговування державного боргу, створення резервних фондів і

запасів і т.п.

За допомогою бюджету держава здійснює фінансування розвитку окремих галузей,

регіонів і сфер діяльності.

Крім прямого фінансування й прямих державних інвестицій, бюджетне регулювання

здійснюється у формі дотацій, субсидій, субвенцій.

У державному бюджеті передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів у розмірі

не більше 1 % від обсягу видатків. Його використовують для фінансування невідкладних

видатків, які не були передбачені під час формування й затвердження державного

бюджету.

У структурі витрат державного бюджету найбільш уразливими є видатки на соціальні

потреби. В основі їх визначення лежать соціальні стандарти й нормативи, чисельність

окремих соціальних груп населення, програмно-цільові методи реалізації соціальної

політики.

Забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів є не менш складною

проблемою, ніж їхнє формування. Ефективність використання фінансових ресурсів

значною мірою визначається економічним механізмом керування господарською

діяльністю в країні, станом національної економіки, мотиваційними стимулами й іншими

факторами.

Згідно з економічною класифікацією, видатки бюджету діляться на поточні,

капітальні, кредитування з урахуванням погашення боргу.

Кошти державного бюджету витрачаються лише на цілі й в обсягах, затверджених

законом про державний бюджет.

При невиконанні дохідних статей бюджету й обмеженості коштів проводиться

секвестр (скорочення) видатків - пропорційне їхнє зменшення з обліком спеціально

захищених статей.

Захищеними вважаються поточні витрати - заробітна плата в бюджетній сфері,

трансферти, придбання медичних препаратів і т.п.

Бюджетний процес регламентується відповідним законодавством. Основними його

етапами є:

- прийняття бюджетної резолюції;

- складання проекту бюджету;

- розгляд бюджету

- затвердження бюджету;

- виконання бюджету;

- складання, розгляд, затвердження звіту про виконання бюджету.

Державний бюджет повинен бути збалансованим. Це означає, що видатки держави

повинні рівнятися доходам. Якщо доходи перевищують видатки, то має місце надлишок

фінансових ресурсів, який називають профіцитом бюджету. Якщо видатки більші ніж

доходи, то виникає дефіцит бюджету.

Відношення величини дефіциту бюджету до ВВП, виражене у відсотках, називається

рівнем дефіцитності бюджету.

Більшість країн світу мають дефіцит бюджету. Якщо рівень дефіцитності бюджету

становить 1-2 %, то ситуація в країні є контрольованою й терпимою; якщо рівень

дефіцитності більший, то спостерігається нестабільність економіки.

Одним з головних напрямків бюджетної політики більшості країн миру є прагнення в

бездефіцитний бюджет або підтримування дефіциту на мінімальному рівні.

2.2 Фінансування дефіциту державного бюджету

Дефіцит державного бюджету є одним з важливих макроекономічних показників, який

характеризує стійкість економічної системи.

Країни, які створили ефективні економічні системи, мають позитивне сальдо або

незначний дефіцит.

В Україні протягом останніх років спостерігається дефіцит державного бюджету.

Дефіцит обумовлений як недостатніми надходженнями, викликаними економічною

кризою, так і надмірними (щодо доходів) видатками в підтримку неефективних галузей,

ліквідацію наслідків на ЧАЕС, житлово-комунальне господарство й т.п.

Скорочення дефіциту за рахунок зменшення видатків на соціальну сферу є

недоцільним, оскільки може викликати її повне руйнування, зниження життєвого рівня

самих бідних верств населення, а це буде мати негативні політичні слідства.

Тому важливими є пошуки шляхів збільшення доходів державного бюджету, зокрема,

розширення бази оподатковування за рахунок розвитку підприємництва, впровадження

податку на нерухомість, а також за рахунок продажу частини державного майна.

Основними шляхами покриття дефіциту державного бюджету є:

- додаткова емісія готівки;

- продаж державних цінних паперів;

- державні позики;

- посилення оподатковування.

Нагромадження сум бюджетного дефіциту формує державний борг.

Державний борг має негативні економічні наслідки:

- підсилює диференціацію доходів населення;

- знижує стимули розвитку виробництва;

- сприяє передачі створеного продукту за кордон;

- знижує міжнародний авторитет країни;

- підсилює непевність населення відносно майбутнього;

- загрожує економічної безпеки країни.

Зовнішній борг держави - це накопичені зобов’язання держави іноземним державам;

іноземним приватним особам і організаціям; міжнародним фінансовим установам.

Внутрішній борг держави - це зобов’язання перед банками, кредиторами, власниками

державних цінних паперів, заборгованість по заробітній платі, пенсіям і іншим виплатам

громадянам.

Державний борг - об’єктивне економічне явище, обумовлене залученням державою

додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і

завдань, покладених на нього.

Серед українських економістів і науковців переважають негативні погляди на

залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів.

Повна відмова від державного запозичення, як внутрішнього, так і зовнішнього,

неможлива, оскільки необхідно забезпечувати обслуговування й погашення вже

накопиченого державного боргу, підтримувати платіжний баланс, зберігати й

накопичувати валютні резерви.

Державним боргом необхідно управляти. Під керуванням державним боргом

розуміється сукупність державних заходів, які пов’язані з випуском і погашенням

державних боргових зобов’язань, визначенням ставок відсотків і виплатою доходу по

державних цінних паперах, установленням ліміту боргу, підтримкою курсу державних

зобов’язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Погрозу економіці представляє не стільки державний борг як такий, особливо якщо він

не дуже відрізняється по своїх параметрах від узагальнених макроекономічних

показників, скільки ріст суми видатків на його обслуговування.

Стратегічним завданням бюджетно-податкової політики є мінімізація вартості

обслуговування державного боргу. Уряди всіх рівнів при керуванні боргом ставлять

завдання досягнення оптимальної структури боргу, а також прагнуть дотримувати

„золотого правила” державних фінансів: збільшення довгострокових позик при

скороченні питомої ваги короткострокових позик.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів щодо погашення позик, виплати відсотків

по них, уточненні й зміні умов погашення випущених позик.

Обслуговуванням внутрішнього боргу займаються емісійні банки країн, які

виступають фінансовими агентами казначейства або Міністерства фінансів. Варіанти

фінансування бюджетного дефіциту: кредитно - грошова емісія (монетаризація); базове

фінансування (внутрішнє й зовнішнє); збільшення податкових надходжень, доходів від

приватизації.

Монетаризація дефіциту державного бюджету може не супроводжуватися емісією

грошової готівки, а здійснюватися у вигляді розширення кредитів центрального банку

підприємствам по пільгових ставках.

Дефіцит бюджету, який безпосередньо фінансується центральним банком, має

негативний вплив на платіжний баланс, оскільки збільшується пропозиція грошей. Він

породжує збільшення попиту на вітчизняні й імпортні товари, різні фінансові активи, який

приводить до росту цін і підвищенню рівня інфляції.

У перехідних економіках монетаризація дефіциту державного бюджету

використовується у випадках значного зовнішнього боргу, вичерпаних можливостей

внутрішнього боргового фінансування й різкого зменшення офіційних валютних резервів

центрального банку.

Внутрішнє боргове фінансування державного дефіциту передбачає випуск урядом

облігацій державної позики й інших державних цінних паперів, які забезпечують

збільшення попиту на кредитні ресурси.

Державні цінні папери будуть користуватися попитом за умови більшого доходу з них

у порівнянні з іншими варіантами вкладання коштів. Якщо дохід буде низьким, то

можливості внутрішнього боргового фінансування державного дефіциту значно

поменшаться, незалежно від рівня розвитку внутрішнього ринку капіталу. У такому

випадку власники коштів будуть купувати не облігації, а товари, будуть вкладати кошти

за кордоном.

Цей образ фінансування державного дефіциту не відстороняє погрози росту інфляції, а

лише відсуває її.

Зовнішнє пільгове фінансування бюджетного дефіциту (наприклад, одержання

субсидій, пільгових позик по низьких ставках із тривалими періодами погашення) є

найбільш привабливою формою. Вона ефективна за умови, якщо внутрішні процентні

ставки вище середньосвітових, і є можливість відносно стабілізувати валютний курс.

Однак, якщо макроекономічна політика спрямована на відносне скорочення

внутрішнього боргового дефіциту бюджету за рахунок використання зовнішніх джерел, то

відновити рівновагу платіжного балансу складно. При цьому не усувається дефіцит

державного бюджету, а навпаки, збільшується зовнішня заборгованість.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що зовнішнє фінансування бюджетного

дефіциту є менш інфляційним, ніж монетаризація, оскільки зовнішні позики сприяють

розширенню імпорту, активізують пропозицію товарів на внутрішньому ринку.

Отже, залучення коштів іноземних джерел для фінансування державного дефіциту

може бути ефективним при умовах: організації концесійного фінансування; дефіциту

капіталу на внутрішньому ринку при високій внутрішній нормі прибутку; незначних

первинних розмірів зовнішнього боргу; сприятливих перспектив розширення ринку й

нормального торгівельного балансу.

Запитання для самоперевірки

1. Суть, завдання та умови ефективності фінансової політики.

2. Фінансові ресурси держави.

3. Характеристика бюджетної системи України.

4. Доходи бюджету: зміст, структура.

5. Механізм податкового регулювання економіки.

6. Класифікація податків.

7. Дефіцит бюджету і державний борг.

8. Управління державним боргом.

9. Механізм грошово-кредитного регулювання.

10. Механізм валютного регулювання економіки.

ТЕМА 4. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Лекція 1. Розмежування функцій державного регулювання за рівнями управління

1.1 Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів

1.2 Місцеві бюджети - фінансова основа розвитку регіонів.

Лекцію присвячено питанням державного регулювання соціально-економічного

розвитку регіонів. Розглянуто функції місцевих бюджетів у регулюванні економічних

відносин.

1.1 Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів

Регіони - це цілісна територіальна частина господарства країни, яка характеризується

наявністю місцевих органів керування, певною структурою виробництва, внутрішніми

зв’язками, населенням, виробничою й соціальною інфраструктурою.