Лекции по истории Украины
Подождите немного. Документ загружается.
областей України до складу Радянського Союзу. Однак, значна частина етнічних територій
України відійшла до Польщі (Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина).
Історія воєн пишеться переможцями. Переможцем, який виніс головний тягар боротьби з
фашистською Німеччиною, був Радянський Союз. Це дало йому велику перевагу у створенні
власної, сфальсифікованої версії війни. Радянські фальсифікації починалися уже при виборі
назви і хронологічних рамок. У СРСР, так само як у теперішній пострадянській Україні, ця
війна називається “Великою Вітчизняною”, а її відлік проводиться не з 1 вересня 1939р., а з 22
червня 1941р., із початку німецької агресії проти СРСР. Вибір дати створював ілюзію, ніби
Радянський Союз був невинною жертвою і тільки те й робив, що визволяв інші народи; ніби
перед тим не було його агресії проти Польщі, Румунії, Фінляндії, балтійських країн; ніби пакт
Молотова-Ріббентропа не торував шлях війні, а німецькі танки не завоювали всю Європу,
заправляючись радянським паливом.
Назва “Вітчизняна війна” приховує той факт, що мільйони українців після початку
воєнних дій не вважали СРСР своєю “вітчизною”, а Україна, яка не мала своєї державності,
була не суб'єктом, а об'єктом війни, іншими словами, жертвою агресії тоталітарних держав.
Україна втратила понад 8 млн. чоловік, що є одним із найбільших показників втрат народів у
цій страшній війні.
Німецько-радянська війна закінчилася підписанням фельдмаршалом Кейтелем 8 травня
1945 року акту капітуляції Німеччини, який прийняли представники СРСР, Великобританії,
США та Франції. Друга світова війна закінчилася пізніше – 2 вересня 1945 року після
капітуляції Японії. Натомість значна частина українців і далі продовжували боротьбу, у т.ч.
збройну, за незалежність проти радянської і польської окупації, вступивши в новий період
своєї історії. Ця боротьба велася, як і в попередні часи, на власній етнічній території, а значить
була оборонною та справедливою, на відміну від дій сусідів України зі сходу чи з заходу.
Питання для самоконтролю
1. Коли було підписано німецько-радянський договір про ненапад? Що Ви знаєте про
пакт Молотова-Ріббентропа?
2. Хто розпочав другу Світову війну? З якими країнами воювали СРСР та Німеччина у
1939-1940 рр.?
3. Які наслідки мало приєднання Західної України до СРСР у 1939 р.?
4. Що ви знаєте про найбільші бої між німецькою армією та збройними силами СРСР на
території України у період німецько-радянської війни?
5. Розкажіть про український національно-визвольний рух в умовах німецько-
радянської війни.
6. Назвіть чільних командирів УПА.
7. На яких міжнародних конференціях і коли вирішувалось питання повоєнних кордонів.
Хронологічний довідник за третім розділом
1772 р. – перший поділ Речі Посполитої. До Австрії відійшла Галичина.
1793 р. – другий поділ Речі Посполитої. Росія приєднала Правобережну Україну.
1795 р. – третій поділ Речі Посполитої. Росія приєднала західну Волинь і Східну Холмщину.
Більша частина Холмщини відійшла до Австрії.
60-80 рр. ХІХ ст. – утвердження капіталізму на Наддніпрянщині.
1818 р. – у Полтаві засновано масонську ложу “Любов до істини”.
1830-1837 рр. – заснування та діяльність у м. Львові “Руської трійці”.
1821 р. – створення у Тульчині “Південного товариства” декабристів.
1823 р. – створено у Звягелі (Новоград-Волинську) “Товариство об‘єднаних слов’ян”.
1825 р., 14 грудня – повстання декабристів на Сенатській площі в Петербурзі.
1826 р., січень – поразка повстанців Чернігівського полку на Київщині.
1846 р. – виникнення “Кирило-Мифодіївського братства” у Києві.
1848 р. – відбулась демократична революція в Австро-Угорській імперії. Скасовано кріпацтво.
81
1848 р. – виникнення у Львові “Головної Руської Ради”.
1861 р. – скасування кріпацтва в Наддніпрянщині.
1890 р. – у Львові засновано “Русько-українську радикальну партію” – першу українську
політичну партію.
1900 р. – утворено у Харкові “Революційну українську партію” (РУП) – першу українську
політичну партію у Наддніпрянській Україні.
1905-1907 рр. – перша буржуазно-демократична революція в Російській імперії.
1908 р. – заснування Товариства українських поступовців (ТУП).
1914-1918 рр. – Перша світова війна.
1914 р. – створення у Львові “Головної Української Ради”. Формування легіону Українських
січових стрільців.
1914 р. – створено у Львові Союз Визволення України (СВУ), який діяв у Відні.
4-7 березня 1917 р. – утворено Українську Центральну Раду.
6-8 квітня 1917 р. – відбувся Український національний конгрес.
травень 1917 р. – переговори у Петрограді делегації Центральної Ради з Тимчасовим урядом.
10 червня 1917 р. – Перший Універсал Центральної Ради, проголошення автономії України.
15 червня 1917 р. – створення Генерального секретаріату.
3 липня1917 р . -- Другий Універсал Центральної
7 листопада 1917 р. – Третій Універсал Центральної Ради. Проголошення Української
Народної Республіки.
4 грудня 1917 р.- Ультиматум РНК Росії Українській Центральній Раді.
22 січня 1918р.- Четвертий Універсал Центральної Ради. Проголошення незалежності
Української Народної Республіки.
29 січня 1918р. – бій під Крутами студентського куреня та підрозділів війська УНР з
більшовицькою армією.
9 лютого 1918 р.- підписання Брестського миру між УНР та державами Черверного союзу.
29.04.-14.12.1918р. – Гетьманщина Павла Скоропадського.
1 листопада 1918 р. – утворення Західноукраїнської Народної Республіки.
14 листопада1918 р. -- створення Директорії УНР.
14 грудня 1918 р. – прихід Директорії до влади.
22 січня 1919 р. – Акт злуки УНР та ЗУНР.
квітень 1919 р. – перебування Директорії на Рівненщині.
28 квітня1920р. – підписання Варшавського договору між УНР та Польщею.
1920 р.- остаточне встановлення більшовицької влади в Україні.
18 березня 1921 р. – підписання Ризького договору, згідно якого Східна Галичина і Західна
Волинь відходили до Польщі.
березень 1921 р. – Х з’їзд ВКП(б). Перехід до НЕПу.
літо 1921 р. – перший голодомор в Україні. Загальні втрати близько 5 млн. осіб.
30 грудня 1922 р. – утворення СРСР, до якого увійшли РРФСР, БРСР, УСРР, ЗФСР.
1923 р. – впровадження політики українізації.
1929 р. – ліквідація НЕПу, згортання українізації.
1929 р. – виникнення у Відні Організації українських націоналістів (ОУН), керівник –
полковник Є.Коновалець.
1929-1930 рр. -- суцільна колективізація та розкуркулювання.
1932-1933 рр. – другий голодомор в Україні. Загальні втрати близько 10 млн.осіб.
січень 1937 р., – прийнято нову Конституцію УРСР.
15 березня 1939 р. -- проголошено незалежну Карпатську Україну та обрано президентом
держави А.Волошина.
18 березня 1939 р. – майже уся територія Карпатської України була окупована угорськими
військами.
23 серпня 1939 року – підписання німецько-радянського договору про ненапад та додаткового
таємного протоколу – т.зв.”пакту Ріббентропа-Молотова”.
1 вересня 1939 р. – напад Німеччини на Польщу. Початок П світової війни.
82
17 вересня 1939 р. – напад СРСР на Польщу, вступ радянських військ на територію Західної
України та Західної Білорусії.
28 вересня 1939р. – підписання радянсько-німецького договору про дружбу і кордон.
30 листопада 1939 р. – 12 березня 1940 р. – радянсько-фінська війна. Окупація Радянським
Союзом частини території Фінляндії.
28 червня 1940 р. – Радянському Союзу передано Бессарабію та Північну Буковину, що перед
тим належали Румунії.
10 лютого 1940 р. – у Кракові створено Революційний провід ОУН на чолі з Степаном
Бандерою.Початок розколу в ОУН.
22 червня 1941 р. – напад Німеччини на СРСР. Початок німецько-радянської війни.
22-24 червня 1941 р. – розстріли політичних в’язнів у радянських в’язницях Західної України.
30 червня 1941 р. – проголошення у Львові Акту відновлення незалежності Української
держави.Утворення уряду на чолі з Ярославом Стецьком.
5 липня 1941 р. – німцями у Кракові заарештовано Стапана Бандеру.
3 серпня 1941 року – створення “Поліської Січі” Тараса Бульби-Боровця.
осінь 1941 – окупація більшої частини території України нацистською Німеччиною.
Жовтень 1942 року – створення Української Повстанської Армії.
Листопад 1942 р. – радянський контрнаступ під Сталінградом, оточення 6-ої німецької армії
генерала Паулюса.
Листопад 1943 р. – вступ радянських військ до Києва.
Листопад 1943 р. – УПА скликає конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії у
селі Будераж Здолбунівського району Рівненської області.
Грудень 1943 року – таємні українсько-угорські переговори в Будапешті про припинення
вогню між УПА та угорською армією.
Лютий 1944 р. – захоплення радянськими військами м. Рівне.
23-25 квітня 1944 р. – найбільша битва між формуваннями УПА та військами НКВД в
урочищі Гурби Здолбунівського р-ну., Рівненської обл.
Липень 1944 р. – створення Української Головної Визвольної Ради – уряду українського
самостійницького підпілля.
Жовтень 1944 р. - витіснення Червоною армією німецьких військ з території України.
8 травня 1945 року – підписання в Берліні акту капітуляції Німеччини.
2 вересня 1945 р. – підписання акту капітуляції Японії, завершення ІІ Світової війни.
Література до третього розділу
Бандера С. Перспективи української революції. - Мюнхен, 1978.
Беднаржева Т. Августин Волошин – державний діяч, педагог-мислитель. – Л., 1995.
Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Кн.1-2.-К.,1994.
Богачевська-Хом’як М. Білим по білому. Жінки в громадянському житті України. 1884-1939. -
К.,1995
Бойко О.Д. Історія України.- К., 2001.
Бульба-Боровець Т. Армія без держави. – Вінніпег, 1981.
Вегеш М. Карпатська Україна (1938-1939) – Ужгород,1993.
Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. – Нью-Йорк, 1977.
Волковинський В. Нестор Махно. Легенда і реальність. – К., 1994.
Голод 1921-1923 років в Україні. Збірник документів і матеріалів.-К.,1993.
Голод-геноцид 1933 р. в Україні. : історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та
морально-психологічних наслідків. Міжнародна науково-теоретична конференція. Матеріали.-
К., 2000.
Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки.-К.,2003.
Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації Х1Х-ХХ століття. –
К.,1996.
Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. Нариси політичної історії. – К.,1993.
Довідник з історії України. А-Я / Підкова І., Шуст Р. – К., 2002.
83
Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї.-К.,1991.
Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України.- К.,1994.
Історія України, - Л., 1996.
Історія України в особах ХIХ-ХХ ст.- К.,1995.
Історія українського війська. Т.1-2.-Л., 1996.
Колективізація і голод на Україні (1929-1933). Збірник док. і матеріалів.-К.,1993.
Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. –К.,1993.
Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні.-Париж, Нью-Йорк, Л., 1993.
Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939).- К., 1999.
(Серія “Україна крізь віки”, Т.11)
Літопис УПА. Т.1-4. К., 2001.
Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т.1-2.-К.,1994.
Мейс Д. Відзначення українською діаспорою 50-річчя голодомору // Голод 1932-1933
років в Україні: причини і наслідки.- К.,2003.
Мейс Д. Діяльність комісії Конгресу США з вивчення голоду в Україні // Голод
1932-1933 років в Україні: причини і наслідки.- К.,2003.
Мелешко М. У кігтях гестапо.- К., 1996.
Мірчук П .Українська Повстанська Армія.1942-1952.Документи і матеріали.-Л., 1991.
Мудрик-Мечник С. Служба безпеки революційної ОУН у боротьбі з НКВД –НКГБ-КГБ.-
Тернопіль,1994.
Нагаєвський І. Історія української держави ХХ ст.-К., 1994.
Нариси з історії українського національного руху. - К.,1994.
Пащенко В. Держава і православ’я в Україні: 20-30-ті роки ХХ ст.-К.,1993.
Петлюра С. Статті. - К.,1993.
Полонська-Василенко Н. Історія України. Т.2.-К.,1995.
Пристайко В., Шаповал Ю. Справа “Спілки визволення України”.- К.,1995.
Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання. 1917-1921рр.- К., 1999. (Серія
“Україна крізь віки”, Т.10)
Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи
опору в Білорусі, Литві, Латвії, Естонії в 1940-1950-х роках. – К., 2002 .
Самчук У. На білому коні. – Л., 1999.
Самчук У. На коні вороному.-Л., 2000.
Сергійчук В. Поляки на Волині у роки другої світової війни.- К., 2003.
Сергійчук В. Трагедія Волині. Причини і перебіг польсько-українського конфлікту в
роки Другої світової війни.-К.,2003.
Скоропадський П. Спогади.- Київ-Філадельфія, 1995.
Субтельний О. Україна: історія.-К., 1993.
Трохимович В. Україна в роки другої світової війни (1939–1945). – Л., 1995.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали.Т.1-2. - К., 1996-1997.
Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні. Особи, факти,
документи.-К., 1997.
Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993
Ярош Б.О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях. 30-50-ті роки ХХ століття. -
Луцьк, 1995.
ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ : УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
84
Вступ
Вивчення основних тенденцій суспільно-політичного, економічного і духовного розвитку
України на межі ІІ і ІІІ тисячоліть становить актуальне завдання багатьох соціально-
гуманітарних дисциплін. У курсі історії України головним є осмислення історичного досвіду
нашого народу у контексті сучасних проблем і завдань.
Запропонований увазі студентів конспект-довідник хронологічно охоплює період від
завершення ІІ Світової війни (1945Nр.) і до початку ІІІ тисячоліття (2002Nр.). Тематично
матеріали посібника висвітлюють основні етапи повоєнного розвитку та занепаду радянської
командно-адміністративної системи і становлення суверенної української держави. Ці етапи
були неоднозначними за довготривалістю, характером і напрямками суспільно-політичних
змін; так само різними є їх оцінки і відображення у навчально-методичній літературі, у
публікаціях та свідомості наших сучасників. В цілому увесь період радянської і особливо
пострадянської історії сприймається сьогодні ще досить суб’єктивно, відповідно до набутого
життєвого досвіду, знань та громадянських переконань. Тому сподіваємося, що підібрані і
систематизовані тут довідкові матеріали стануть у нагоді студентам усіх спеціальностей для
підготовки до семінарських занять та іспитів, а також для самостійного опрацювання
завершальних 10-ї і 11-ї тем курсу історії України у нашому центрі.
Конспект-довідник може бути використаний і під час вивчення відповідних розділів
інших суспільно-гуманітарних дисциплін – філософії, політології, соціології, економіки,
культурології та ін. на старших курсах. Адже фактологічний виклад основних подій нашого
недавнього минулого становить необхідну підставу для наукового розуміння тих складних
трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні сьогодні, і які, очевидно, триватимуть
ще й у наступні роки і десятиліття. Мова йде не лише про системну кризу і розпад СРСР та
об’єктивну закономірність становлення суверенної української держави, але, насамперед, про
необхідність подолання стереотипів тоталітарного мислення і способу дій, виявлення тих
перспективних орієнтирів суспільного поступу, які дозволять з найменшими втратами
подолати труднощі і проблеми сучасного перехідного періоду.
Матеріали конспекта-довідника подані в авторській редакції відповідно до навчальної
програми. Тему 10, а також хронологічний довідник, додатки і список літератури підготував ст.
викладач В.М.Гром, тему 11 – доцент В.І.Цибульський. Загальне упорядкування текстів
здійснив В.М.Гром. Зважаючи на обмежений обсяг видання, упорядники свідомо зосередили
свою увагу лише на найголовніших подіях української історії, і в основному на тих, що
відбувалися в Україні; зацікавленим у вивченні загальної і регіональної історії, а також історії
української діаспори, церкви, культури, рекомендуємо звернутися до спеціальних досліджень,
які подаємо у списку літератури.
Бажаємо усім нашим читачам успіхів у нелегкій, але необхідній справі наукового
пізнання минулого нашої Батьківщини та розуміння незворотності історичних і політичних
перемін на зламі ІІ і ІІІ тисячоліть.
Тема 10. Україна в умовах командно-адміністративної системи СРСР
(1945—1985`рр.)
1. Україна в останній період “сталінщини” (1945 – 1953Nрр.)
2. Лібералізація тоталітарної системи у 1950-х – 1960-х роках
3. Наростання застійних явищ у 1970-х – першій половині 1980-хNрр.
1. Україна в останній період “сталінщини” (1945 – 1953 ` рр.)
УРСР на міжнародній арені . У післявоєнний період відбулися важливі зміни у
міжнародному становищі УРСР: у 1945 N р. Україна стала членом-співзасновником ООН.
Рішення про прийняття УРСР у члени-співзасновники ООН було викликане, з одного боку,
визнанням ролі і значення України у розгромі фашизму, а з іншого – наслідком боротьби за
голоси і вплив у післявоєнному світі між СРСР та західними державами.
Ще у 1944Nр. Сталін прийняв далекоглядне рішення про розширення прав союзних
республік у сфері міжнародних відносин. Тоді ж був утворений Наркомат закордонних справ
УРСР на чолі з О.Є.Корнійчуком. Розпочалася також робота по створенню збройних сил
республіки і навіть був призначений нарком оборони генерал-лейтенант В.П.Герасименко, але
згодом від цієї ідеї відмовились.
З проголошенням ООН 24 жовтня 1945Nр. Україну обрано до складу Економічної й
Соціальної Ради, протягом 1948-1949Nрр. вона була постійним членом Ради Безпеки ООН,
пізніше входила до Всесвітньої Ради Миру, з 1954Nр. – до ЮНЕСКО та ін. УРСР брала участь у
Паризькій мирній конференції 1946Nр., у підписанні мирних договорів з Італією, Румунією,
Угорщиною, Болгарією, Фінляндією.
Але діяльність УРСР на міжнародній арені носила обмежений, декларативний характер і
повністю залежала від московського центру. Як і СРСР у цілому, Україна у післявоєнний
період була втягнута у вир “холодної війни”.
Встановлення західних кордонів. Переселення. Операція ”Вісла”. До складу УРСР у
1945Nр. було включено Закарпаття, згодом були підписані відповідні договори з
Чехословаччиною та Угорщиною.
Найскладнішим було врегулювання українсько-польського кордону. Поляки
претендували на західноукраїнські землі, на Львів і Галичину. Проте на Кримській конференції
(лютий 1945Nр.) основоположною в українсько-польському розмежуванні стала т. зв. “лінія
Керзона”, що проходила по річках Сян, Західний Буг, Вісла і була визнана ще у 1919-1920Nрр.
як східний кордон Польської держави (її ініціатор Дж.Керзон тоді був міністром закордонних
справ Великобританії).
Внаслідок переговорів між СРСР, США і Великобританією, українсько-польський кордон
встановлювався західніше Львова, але такі українські етнічні землі, як Холмщина, Підляшшя,
Посяння і Лемківщина (т.зв.“3акерзоння”) із містами Холм, Ярослав, Перемишль, Сянок та ін.
визнавалися польською територією.
Протягом 1944-1946Nрр. відбувалося добровільно-примусове переселення українців
(всього бл. 480 тис.) з їх етнічних земель Закерзоння до УРСР; відповідно поляки (бл. 810 тис.)
виїхали з України до Польщі.
У квітні-серпні 1947Nр. польський уряд під приводом ліквідації загонів УПА здійснив
насильницьке переселення понад 140 тис. українців із Закерзоння у північно-західні воєводства
Польщі (операція ”Вісла”). Розселені окремими сім’ями поміж поляками, українці були
приречені на денаціоналізацію й спольщення.
Ця злочинна акція була узгоджена і підтримана військовими силами СРСР і
Чехословаччини. У концтаборі Явожно поблизу Кракова, на території філіалу колишньої
фашистської катівні Освенціму, поляки ув’язнили бл. 4 тис. українців.
На початку 1990-х років Сенат Польської Республіки спеціальною ухвалою засудив акцію
“Вісла” як злочинну проти українського народу.
Відбудова народного господарства. За роки війни УРСР зазнала надзвичайно великих
господарських втрат : було знищено 714 міст і селиш міського типу, понад 28 тис. сіл, 15 тис.
промислових підприємств, 29 тис. колгоспів і радгоспів. На Україну припадало 42% усіх
матеріальних втрат СРСР.
Відбудовчі роботи розпочалися ще в ході війни. До її закінчення було відновлено близько
третини довоєнного промислового потенціалу.
У роки ІV п’ятирічки (1946-1950Nрр.) завдяки трудовому героїзму вдалося на 15%
перевищити довоєнне промислове виробництво. Перевага надавалася галузям важкої
промисловості, вугільно-металургійному та оборонному комплексам. Валова продукція легкої
промисловості на 1950 рік становила лише 79% довоєнного рівня, повільно відбудовувалося
сільське господарство.
Відбудова проходила в умовах “холодної війни”. До того ж СРСР та країни
соціалістичного табору відмовилися від американської програми фінансової допомоги (“план
Маршалла”).
Голод 1946-1947 ` рр. Важке становище склалося у сільському господарстві, ресурси й
можливості якого різко зменшилися. До цього додалася посуха 1946Nр., що супроводжувалася
надмірно високими й нереальними планами хлібозаготівель та занадто великими обсягами
експорту хліба й продуктів тваринництва за кордон. В результаті від голоду у східно-південних
областях УРСР померло щонайменше 300-500 тис.Nчол., траплялися випадки людоїдства.
Водночас із СРСР у країни соціалістичного табору було безкоштовно вивезено бл.
1,7Nмлн. пудів хліба.
Наступ на інтелігенцію. Протягом 1946-1951Nрр. вийшло 12 постанов ЦК ВКП(б) із
політико-ідеологічної роботи. Її основними напрямками визначалися поетапно боротьба проти
націоналізму, космополітизму й низькопоклонства перед Заходом. Головним “ідеологом” в
СРСР був А.NЖданов, а в Україні знову вславився Л.М.Каганович, який з березня по грудень
1947Nр. очолював ЦК КП(б)У.
У післявоєнні роки переслідувань і публічного цькування зазнали О.NДовженко (за
кіносценарій “Україна в огні”), М.Рильський, Ю.Яновський, І.Сенченко, Ю.Смолич, В.Сосюра
(за вірш “Любіть Україну”), К.Данькевич (за оперу “Богдан Хмельницький”) та багато інших
визначних літераторів, митців та науковців.
Крім загальносоюзних, масовані ідеологічні удари в республіці визначалися такими
постановами, як “Про перекручення й помилки у висвітленні української літератури у “Нарисі
історії української літератури”; “Про журнал сатири й гумору “Перець”; “Про журнал
“Вітчизна”; “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії Академії Наук
УРСР” та ін.
Розгорнуті наприкінці 1940-х — на початку 1950-хNрр. всесоюзні “дискусії” із питань
мовознавства, філософії та політичної економії остаточно встановлювали партійну монополію
у науці, ідеологічний диктат і контроль у всіх сферах суспільно-політичного й духовного
життя.
Великої шкода біологічній науці і сільському господарству завдала “лисенківщина”. Її
жертвами в Україні стали відомі генетики М.Гришко, С.Гершензон, Л.Делонс, І.Поляков та
інші.
В цілому розвиток наукових досліджень був спрямований на виконання “плану
перетворення природи”, що його висунув Сталін у 1948Nр. Розпочалося будівництво багатьох
гідроелектростанцій, водосховищ, каналів, пробували акліматизувати субтропічні культури
тощо.
У дещо сприятливіших умовах розвивалися математично – природничі й технічні науки,
які обслуговували військово-промисловий комплекс. У 1948-1950Nрр. в Україні було
виготовлено першу в Європі електронну цифрову обчислювальну машину, вперше одержано
важкий азот, розроблено теорію розділення ізотопів, методів концентрування важкої води.
Активно проводилися дослідження у галузі фізики атомного ядра та атомної енергетики,
авіації, порошкової металургії, електрозварювання, освоєно технологію отримання надміцного
чавуну, у 1953Nр. збудовано найбільший на той час (понад 1,5 км) суцільнозварний міст через
Дніпро у Києві та ін.
Радянізація західних областей. Паралельно з відбудовчими роботами, у західних
областях прискореними темпами здійснювалися індустріалізація, колективізація, т.зв.
“культурна революція” і “радянізація”. Спосіб життя західних українців необхідно було у
найкоротші строки привести у відповідність із Наддніпрянською Україною.
За темпами промислового розвитку західні області випереджали загальнореспубліканські
показники. Обсяг валової промислової продукції тут зріс більше, ніж втричі, з'явилися нові
галузі виробництва (машино– і приладобудівництво, металообробки, хімічна та ін.),
розроблялися нові родовища корисних копалин (Бориславське нафтове родовище, Львівсько-
Волинський вугільний басейн, Роздольське родовище сірки та ін.). Було збудовано
найпотужніший на той час у Європі газопровід Дашава – Київ.
Однак промислове зростання краю мало як позитивні, так і негативні наслідки:
безгосподарність, розкрадання й винищення природних ресурсів (особливо Карпат),
відставання галузей харчової й легкої промисловості, порушення екології тощо.
До початку 1950-хNрр. в західних областях була завершена суцільна колективізація
сільського господарства. Вона здійснювалася у звичних для командно-адміністративної
системи умовах примусу, репресій і терору, із порушенням принципів добровільності й
поступовості.
У соціально-культурній сфері інтенсивно ліквідовувалася неграмотність, зростала мережа
шкіл, училищ, вузів, технікумів, закладів культури й охорони здоров’я. Так, порівняно з
довоєнним періодом кількість учителів зросла майже у 6, а кількість студентів майже у 10
разів, тут було створено 22 вузи.
Водночас швидкими темпами викорінювалося усе, що було пов’язано з попереднім
способом життєдіяльності. Зі Сходу прибуло бл. 86Nтис. партійних, радянських,
комсомольських працівників та спеціалістів різних галузей народного господарства і
соціально-культурної сфери. Приїжджі кадри становили бл. 90N% керівників різних чинів, вони
ж складали основне ядро партійних організацій. Наприклад, у 1950Nр. із 23 тис. членів
Львівської обласної організації КП(б)У тільки 10 відсотків становили місцеві активісти.
Утвердження радянського способу життя супроводжувалося збройною боротьбою
численними зловживаннями, порушеннями норм законності, ігноруванням місцевих
особливостей.
Ліквідація греко-католицької церкви. До приходу Радянської влади греко-католиками
були бл. 5Nмлн. західних українців на чолі з митрополитом А.Шептицьким. Після його смерті у
1944Nр. греко-католицьку церкву очолив Й.Сліпий. Тоді ж розпочалася ліквідація цієї церкви:
розроблявся сценарій, створювалася “ініціативна група”, заарештовувалися й переслідувалися
священики.
У березні 1946Nр. у Львові був скликаний і проведений під контролем НКВС церковний
Собор. “Ініціативну групу” очолив Г.Костельник (у 1948Nр. вбитий). І хоч рішення Собору не
були канонічними, але офіційно Українська греко-католицька церква у Галичині перестала
існувати (з 1949Nр. також у Закарпатті). Її віруючі насильно переводилися до Руської
(Російської) Православної церкви. Понад 1400 священиків та 800 монахів і монахинь були
заслані у Сибір, 200 розстріляні.
Збройна боротьба. Військова сила і репресивно-каральні органи були вирішальним
фактором “радянізації” західних областей УРСР. Наприкінці війни та у перші повоєнні роки
сталінське керівництво зосередило тут велику кількість армійських та спеціальних підрозділів
НКВС-НКДБ. З лютого 1944Nр. до пізньої осені 1945Nр. вони здійснили 27 тис. бойових
операцій проти ОУН-УПА.
Чисельність УПА на час вигнання фашистів із Західної України становила бл. 100 тис.
чоловік, ще стільки ж нараховувало бандерівське запілля. З 1946Nр. УПА реорганізувалася у
невеликі підпільні загони.
За офіційними даними, протягом 1944-1945Nрр. було проведено бл. 6 тис. бойових
операцій проти радянських військових частин і 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, у ході
яких загинуло бл. З0 тис. осіб.
Втрати ОУН-УПА тільки протягом 1944-1946Nрр. становили 56,6 тис. убитими та 108,5
тис. полоненими. Ще 48,3 тис. бандерівців добровільно склали зброю.
Намагаючись якнайшвидше здобути перемогу, радянське керівництво вдавалося до
найжорстокіших форм боротьби, провокацій, репресій і терору. На боці сталінського
тоталітарного режиму була явна перевага у засобах і методах ведення бойових і каральних
акцій. Відомо багато фактів страшного насильства, свавілля й беззаконності, що їх чинили
спеціальні підрозділи і виконавці.
Щоб позбавити повстанців підтримки, уряд вдався до масових депортацій. У період з
1944 по 1947Nр. кількома етапами було відправлено у північно-східні райони СРСР понад 100
тис. членів ОУН-УПА та їх родин. Вивозили також за відмову вступати до колгоспу та за будь-
які інші “націоналістичні” і “контрреволюційні” дії. Серед виселених було багато жінок, дітей і
престарілих. Усього з 1944 по 1952Nрр. за офіційними даними із Західної України було
виселено понад 200 тис. чол., за неофіційними – від 300 до 800 тис. чол.
Наприкінці 1940-хNрр. збройний опір бандерівців почав слабнути, хоча окремі загони
діяли до середини 1950-хNрр. 5 березня 1950Nр. під Львовом у сутичці з енкаведистами загинув
крайовий провідник ОУН і головнокомандувач УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка). Його
наступником став Василь Кук, але результат боротьби був уже визначений.
2. Лібералізація тоталітарної системи у 1950-х – 1960-х роках
Україна і хрущовська “відлига”. Десталінізація. Невдовзі після смерті Сталіна у
1953Nр. в СРСР наступив період т.зв. хрущовської “відлиги” (1953-1964Nрр.). Головними
змінами у суспільно-політичному житті стали: припинення масових репресій; ліквідація
сталінських органів терору; зміни у карно-процесуальних кодексах; арешт і розстріл Л.Берії
(1953Nр.) та його однодумців; часткова реабілітація й звільнення репресованих і депортованих;
розвінчання культу особи Сталіна у 1956Nр. і перемога над сталінською опозицією В.Молотова,
Г.Маленкова, Л.Кагановича та ін. у 1957Nр.; часткова децентралізація й лібералізація командної
системи; надання республікам та регіонам більшої самостійності; позитивні зрушення у
соціально-побутовій сфері, культурі тощо.
В Україні припинилися масові кампанії боротьби проти “українського буржуазного
націоналізму”, дещо сповільнилися темпи російщення. Вперше Компартію України очолив
українець О.Кириченко (1953-1957Nрр.). Українці почали становити більшість у виборних
радянських органах, у партійно-державних і громадських структурах. У республіканське
підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій, бюджет УРСР зріс у 2,5
раза.
У 1954Nр., з нагоди 300-річчя Переяславської Ради, Україні був переданий Крим.
Одночасно у сумнозвісних “Тезах” і Постанові про 300-річчя возз'єднання України з Росією
фальшувалося історичне минуле українського народу, щоб назавжди позбавити його
перспектив самостійного державного існування.
Хрущовські економічні реформи і “надпрограми”. В УРСР, як і у всьому СРСР
здійснювалося реформування колективного й особистого сільськогосподарського
виробництва: зростала матеріальна зацікавленість і самостійність господарств, поліпшився
якісний склад керівництва, селяни отримали паспорти. Валовий збір зерна зріс майже на 20%,
цукрових буряків удвічі, виробництво м’яса й молока – у 2-3 рази.
Однак, після 1958Nр. темпи зростання сільськогосподарського виробництва різко
зменшилися. Якщо з 1950 по 1958Nрр. обсяг валової продукції сільського господарства УРСР
збільшився на 65%, то у період з 1958 по 1964Nрр. – лише на 3%. Обмежувалися присадибні
господарства колгоспників. З 1963Nр. СРСР змушений був вдатися до імпорту зерна з-за
кордону.
Серед причин такого становища були ліквідація у 1958Nр. машинно-тракторних станцій
(МТС) з обов'язковим викупом їх техніки колгоспами і радгоспами, а також здійснення
грандіозних хрущовських “надпрограм”: освоєння цілини (з 1954Nр.); надмірне розширення
посівних площ під кукурудзу; намагання наздогнати й перегнати США по виробництву м'яса,
масла й молока, які поглинали колосальні матеріальні та людські резерви, консервували
екстенсивний характер розвитку сільського господарства. А головне – продовжувала
зберігатися безперспективна у нових умовах командно-адміністративна система управління,
планування й розподілу.
У 1957Nр. Хрущов розпочав реформу управління, за якою створювалися раднаргоспи –
територіальні ради народного господарства ( в СРСР–105, в Україні – 11). Мета полягала у
тому, щоб поєднати надмірно централізоване планове керівництво із самостійністю республік,
країв та областей, демократизувати й скоротити управлінський апарат. Спочатку реорганізація
управління стосувалася тільки промисловості й будівництва, згодом (1962Nр.) і аграрного
сектора. Розпочалася також перебудова усіх державних, партійних, громадських організацій за
виробничо-територіальною ознакою, із поділом на промислові і сільські.
Разом з тим, зосередивши у своїх руках партійну й державну владу (з 1958Nр. – також
Голова Ради Міністрів), Хрущов фактично відновив практику одноосібного керівництва. На
місцях усе залежало від влади партійних функціонерів. Вони разом з органами держбезпеки
контролювали усі сторони суспільно-політичного й духовного життя.
У 1963Nр. у газеті “Правда” було видруковано новаторську статтю харківського
професора О.Лібермана про необхідність розширення в СРСР ринкових відносин. Розпочалися
цікаві дискусії й підготовка економічної реформи, але після усунення Хрущова (1964Nр.)
командно-адміністративні системі уже ніщо не загрожувало.
Зміни у соціальній сфері. У період “великого десятиріччя” (1953-1963Nрр.) поліпшилися
умови праці радянських людей, зросли їх доходи, скорочено робочий день, запроваджено 5-ти-
денний робочий тиждень, значних розмірів набуло житлове будівництво, у побуті з’явилися
телевізори, магнітофони, пральні машини тощо.
Але вже з початку 1960-х років періодично почали виникати дефіцити найнеобхідніших
товарів, у т.ч. навіть хліба, зросли роздрібні ціни на м'ясо й масло, траплялися випадки
замороження заробітної плати. У 1963Nр. у Кривому Розі та Одесі відбулися робітничі страйки
та заворушення.
Прорив у Космос. Досягнення науки. Грандіозні задуми Хрущова вимагали істотних
зрушень у галузі освіти, науки, фундаментальних розробок, винаходів і відкриттів. Протягом
1956-1965Nрр. кількість осіб з вищою й середньою спеціальною освітою, а також учених зросли
в Україні приблизно у 2,5 раза. Українські вчені багато зробили для розвитку ракетної техніки,
космонавтики, використання атомної енергії у військових і мирних цілях, брали активну участь
у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі (1957Nр.), польоту у Космос першої
у світі людини – Ю.Гагаріна (1961Nр.) та ін. З 1956Nр. Генеральним конструктором космічних
кораблів в СРСР став виходець із Житомирщини С.П.Корольов. У 1964Nр. у Харкові було
споруджено найбільший у світі прискорювач електронів. В.М.Глушков став фундатором
першого у Союзі Інституту кібернетики. Важливі винаходи було здійснено Інститутом
електрозварювання ім. Є.О.Патона. У медицині вславився хірург М.Амосов. Значного розвитку
набули теоретичні й практичні напрямки математичних, хіміко-біологічних, фізичних,
геологічних, сільськогосподарських та інших наук.
Важливі науково-освітні й культурні центри створювалися у західних областях. Так, з
1959Nр. у Рівному розпочав роботу Український інститут інженерів водного господарства
(УІІВГ), тепер – НУВГП.
Програма комуністичного будівництва. Із утвердженням соціалізму “повністю і
остаточно”, Хрущов вважав за можливе здійснити в СРСР форсований комуністичний ривок.
Третя програма КПРС, прийнята у 1961Nр., для будівництва “світлого майбутнього” визначала
20-річний період – до 1980 року. Передбачалося добитися щонайменше подвійного зростання
виробництва й продуктивності праці, створення потужної матеріально-технічної бази,
формування нових суспільних відносин і моралі, комуністичної культури тощо. Це була
наукоподібна утопія, чергова “надпрограма” державної партії, яка з подвійною силою
намагалася спекулювати на народному ентузіазмі і зовсім не була зацікавлена у справжньому
реформуванні суспільства.
Культурне життя. “Шестидесятники”. Лібералізація була схвально сприйнята
інтелігенцією. В Україні розпочалися кампанії за реабілітацію й поверненні читачам творчої
спадщини відомих письменників та митців (В.Еллан-Блакитний, В.Чумак, Л.Курбас,
О.Досвітний, Г.Косинка, М.Ірчан, М.Куліш, Г.Хоткевич, Б.Антоненко-Давидович та багато
інших), а також партійних, державних та військових діячів.