Лекции по истории Украины

Подождите немного. Документ загружается.

Визнання особливого значення відносин України з Росією не означає дистанціювання від

Заходу. Навпаки, лише забезпечення співробітництва із західними країнами, не менш

масштабного, ніж з Росією, дасть змогу утвердити самостійність української держави.

Європейський напрямок. За роки незалежності зроблено чимало для того, щоб органічно

інтегруватися до європейської міжнародної спільноти. Україна першою з країн СНД уклала

угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом, стала повноцінним членом Ради

Європи, учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала ряд

документів про співробітництво і партнерство з НАТО та західноєвропейськими країнами.

Наша держава співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, іншими

світовими та європейськими кредитно-фінансовими інституціями. З 1 січня 2000Nр. Україна

вперше як незалежна держава почала виконувати функції члена Ради Безпеки ООН, що означає

підвищення її відповідальності та ролі у збереженні миру на нашій планеті.

В той же час характерною рисою процесу інтеграції України до європейських структур є

надзвичайно обережна позиція Євросоюзу, уповільнений розвиток економічних зв’язків. Серед

чинників, котрі перешкоджають активізації інтеграційних процесів, виділяються такі, як

низький рівень конкурентоспроможності більшості українських підприємств, високий рівень

корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства,

політичні проблеми, що спричинили критику Ради Європи.

Європейський вектор зовнішньої політики України відкрив можливості для розвитку

плідних двохсторонніх стосунків з європейськими державами. Чільне місце тут посідає

Німеччина, котра за обсягом прямих інвестицій займає друге місце після США серед іноземних

інвесторів України. Останнім часом активізувалися контакти з Великобританією, Францією,

Австрією, Італією.

Європейська інтеграція України передбачає налагодження добрих відносин з сусідніми

державами. Найбільш активно розвиваються контакти з Польщею, яка сприяє реалізації

прагнень України інтегруватися в європейські структури, енергійно підтримала вступ нашої

держави до Ради Європи. Регулярними стали зустрічі президентів України та Польщі.

Інтенсивно розвиваються економічні відносини. Значно збільшився торговельний оборот, який

в окремі роки подвоювався. На початку 2001Nр. в Україні функціонувало понад 800 фірм за

участю польського капіталу.

За роки незалежності Україна налагодила відносини з такими сусідніми державами, як

Словаччина, Угорщина, Румунія та ін.

Намагаючись гарантувати власну безпеку, Україна активізувала контакти з

Північноатлантичним союзом. У липні 1997Nр. у Мадриді Президентом України та лідерами 16

держав-членів НАТО було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО.

Важливою в цьому документі є теза про те, що “НАТО продовжуватиме підтримувати

суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність, а також принцип

непорушності кордонів”.

Співробітництво з Північноатлантичним союзом розгортається в різних сферах. Зокрема,

Україна брала активну участь у багатьох заходах, передбачених програмою “Партнерство

заради миру”, у тому числі й спільних військових навчаннях. Військове співробітництво

передбачає участь у миротворчих місіях, в яких з липня 1992Nр. було задіяно бл. 10 тис.

українських військовослужбовців. Яскравим прикладом такої діяльності є участь миротворчого

контингенту Української армії на території Іраку.

Американський напрямок. Протягом останнього десятиріччя динамічно, але водночас

непросто, розвивалися відносини ще на одному з магістральних напрямків української

зовнішньої політики –американському. У перші роки незалежності України США

дотримувалися політики блокування американсько-українських економічних та політичних

контактів. Але рішучі кроки нашої держави на шляху ядерного роззброєння сприяли

переоцінці Білим домом як розуміння місця України у світі, так і значення українсько-

американських відносин. Внаслідок цього США від блокування перейшли до політики

“стратегічного партнерства”, яка передбачає тісну взаємодію у сферах національної безпеки,

зовнішньої політики, економіки, торгівлі, інвестицій тощо. Вашингтон дедалі частіше

підкреслює, що Україна нині є важливим гарантом стабільності й безпеки в Європі, помітним

чинником міжнародного життя.

Українсько-російські відносини. Водночас виникли проблеми у стосунках України з

Росією, керівництво якої вбачало в СНД зародок нового Союзу під своєю егідою. Москва

прагнула перетворити співдружність у наддержавну організацію, яка б давала змогу

контролювати економічну, політичну та військову діяльність держав-учасниць. У зв’язку з

цим, Україна не підписала ряд угод, зокрема, договір про створення Економічного Союзу від

24 вересня 1993Nр. Президент Л.Кравчук прийняв компромісне рішення, заявивши, що Україна

буде співпрацювати там як асоційований член, що залишило їй більшу свободу дій. Існували

проблеми щодо недоторканості кордонів. В діях російського парламенту проявились претензії

стосовно Криму, пізніше – Севастополя. Найбільшим каменем спотикання в українсько-

російських взаєминах став Чорноморський флот, на який претендували обидві держави. На

сьогоднішній день названі проблеми загалом вирішені, а відносини між двома сусідніми

державами закріплені у так званому “великому договорі” (1997Nр.). Та час від часу

великодержавні, проімперські устремління представників керівництва Росії даються взнаки.

Яскравим прикладом такої поведінки є події навколо острова Тузла; намагання скористатися

ситуацією в Україні щодо нафти і газу, використання мовного і національно-релігійного

факторів тощо.

Соціально-економічний і політичний розвиток. Більшість мешканців України

сподівались, що з проголошенням незалежності буде забезпечено високий рівень

матеріального добробуту. Але ці надії не справдилися. Рівень життя продовжував падати. В

економіці склалось надзвичайно важке становище.

Спад виробництва й рівень життя у 1991-1992Nрр. набув загрозливих масштабів. Так,

національний доход в 1991Nр. знизився на 10N%, а наступного року на 14N%. Валова продукція

промисловості за 2 згаданих роки зменшилася на 13,4N%, а сільського господарства – на 18N%.

У листопаді 1992Nр. інфляція перейшла рубіж 50N%. Значною мірою це зумовлювалось тим, що

Росія розпочала ринкові реформи з лібералізації цін, що привело до значного зростання цін в

Україні на газ та нафту (відповідно в 100 та 300 разів). Зростання цін на енергоносії почало

розкручувати спіраль інфляції. За 1992Nр. гроші знецінились в 21 раз, а за 1993Nр. – у 103 рази.

Таких масштабів інфляції не спостерігалось в цей час у жодній країні світу. Зросла

заборгованість іншим державам.

Загалом за роки економічної кризи (1991-1999Nрр.) валовий внутрішній продукт України

скоротився в 2,5 рази, обсяги промислової продукції – майже у 1,9, сільського господарства – у

2,1 разів.

Руйнувався науково-технічний потенціал. Питома вага асигнувань на науку в бюджеті

скоротилася у 1990-1994Nрр. вчетверо, а чисельність науковців – утричі. Сотні спеціалістів

вищої кваліфікації виїхали за кордон на тимчасову або постійну роботу.

“Відплив умів” призводить до того, що внаслідок міграції Україна втрачає щороку до 10

тис. дипломованих спеціалістів. Це може привести до катастрофічних втрат. Адже підготовка

спеціалістів з вищою освітою, вченим ступенем та втрачена вигода від його використання

обходиться, за розрахунками фахівців ООН, у 300 тис. доларів. А процес деградації науки

може стати незворотним, якщо країну залишать 10-15% найперспективніших молодих

спеціалістів. Не менш загрозливий і внутрішній “відплив умів”. За останні роки понад 20%

науковців перейшли працювати у комерційні структури.

Економічна криза ставила під сумнів державну незалежність. Активізувалися сили, які

виступали за відродження Радянського Союзу, приєднання до Росії і т.п. Адже, голосуючи під

час референдуму за самостійність, багато хто з громадян виходив із того, що Україна має кращі

шанси вижити, як самостійна держава, а не як республіка у складі СРСР. Але коли замість

обіцяного добробуту мешканці України одержали погіршення свого матеріального становища,

52% із них, за даними соціологічного опитування, після першого року самостійності вже

жалкували за СРСР.

Слід відзначити, що ставлення до нової Української держави і її політики значно

відрізнялося в залежності від регіонів. Національно найсвідоміший “Галицький П’ємонт” надав

повну й безумовну підтримку державним реформам. Зовсім іншим було ставлення

зрусифікованого населення Сходу й Півдня. Жителі регіонів з високим рівнем індустріалізації

найбільше відчули на собі вплив економічної кризи, що найдошкульніше зачепила великі

підприємства. Обмежені й обережні спроби уряду ввести в дію закон 1989р. про державний

статус української мови, викликав серед них хвилю обурення й страху перед наступом

“українського націоналізму”.

Вибори до Верховної Ради весною 1994 N р. показали, що Схід і Захід України за роки

самостійності не тільки не наблизилися один до одного, а навпаки, все більше дрейфують у

різні боки. Лавиноподібний характер економічної кризи породив прогноз про неминучість в

Україні громадянської війни між українцями й росіянами, Сходом і Заходом. На щастя, цей

прогноз не справдився.

Як не дивно, але якою б не була ситуація в Україні, вона мала окремі позитивні моменти.

Якщо населення Польщі, Росії та інших сусідів України, що вступили на шлях радикальних

економічних перетворень, пережило “шокову терапію” і було втомлене реформами, то українці

потерпали власне від їх відсутності. З іншого боку, мовно-культурна роз’єднаність та

відмінності у політичних орієнтаціях мешканців Сходу й Заходу робили неможливою появу

єдиної “червоно-коричневої” опозиції, на зразок антиреформаторського блоку комуністів і

націоналістів Росії.

Ці дві обставини створювали сприятливий клімат для приходу до влади реформаторів.

Фактичні ж зміни економічного курсу стали можливими після перемоги на президентських

виборах улітку 1994Nр. Леоніда Кучми. У жовтні він виголосив промову у Верховній Раді, де

накреслив програму економічної й соціальної політики. У своєму розумінні економічних

реформ він пішов значно далі передвиборних обіцянок навести порядок адміністративними

методами й запропонував програму радикальних змін: звільнення цін, обмеження дефіциту

держбюджету, запровадження вільної внутрішньої й зовнішньої торгівлі, масову приватизацію

великих підприємств, проведення земельної реформи. Л.Кучмі вдалося зібрати навколо себе

команду молодих реформаторів. Вони досягли певних успіхів у проведенні економічних

реформ. Різко впали темпи інфляції: із 72N% у листопаді 1994Nр. до 4,6 у травні 1995Nр. Значно

зменшився розрив у рівні середньої заробітної плати між Україною й Росією. З’явились умови

для перетворень у промисловості і сільському господарстві. Президент видав декрет, за яким

до кінця 1995Nр. мали бути приватизовані 90% дрібних підприємств.

Важливу роль у стабілізації зіграла грошова реформа (вересень 1996 N р.) , коли була

введена національна валюта – гривня, а також прийняття у цьому ж році Основного закону

держави – Конституції. Ухвалення 28 червня 1996 N р. Конституції стало важливим підсумком

п’ятирічного утвердження державної незалежності України. За оцінками вітчизняних та

зарубіжних експертів, Конституція України належить до найдемократичніших у світі.

Протягом 1990-х років відбулися глибокі зміни в економічній сфері: поряд із кризовими,

зародилися та набрали силу певні позитивні тенденції та процеси. Насамперед, треба

відзначити перелом у реформуванні відносин власності. Уже на початок 2001Nр. понад 70%

загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. Значні

зміни відбулися в аграрному секторі, де мало місце роздержавлення землі й формування

реального власника на землю. Подальшому реформуванню на селі сприятиме Земельний

кодекс, затверджений парламентом у жовтні 2001Nр. Головна мета земельної реформи –

передання землі тим, хто її обробляє, і формування в перспективі ринку землі, перетворення її

на товар.

Відбулися деякі позитивні зміни в економіці протягом останніх років. У 2000Nр. вперше

відбулося реальне зростання ВВП (на 5,8%), виробництво промислової продукції зросло на

12,9%, а сільськогосподарської – на 9,2%. Досить високі темпи приросту як у промисловості,

так і в аграрному секторі, спостерігалися і в наступні роки. Так, у 2003Nр. обсяг валового

продукту зріс на 9,3%, в основному за рахунок будівництва та машинобудування.

На виборах Президента України у 1999 N р. у 2-му турі повторно був обраний Л.Кучма,

набравши 56,3N% (понад 15Nмлн.) голосів. За лідера Комуністичної партії П.Симоненка

проголосувало 37,8N% (понад 10Nмлн.) виборців.

Посилилося протистояння між Президентом і парламентом, внаслідок чого в січні-

лютому 2000Nр. у Верховній Раді вперше була створена некомуністична більшість. Це

породило сподівання на започаткування якісно нового етапу розвитку українського

парламентаризму та української держави загалом. Та насправді, формування більшості не

зняло, а лише на деякий час приглушило протиріччя, пов’язані з боротьбою різних політичних

сил за владу і розподіл сфер впливу. Вже восени 2000Nр. знову загострилося політичне

протистояння у суспільстві, приводом до якого стали події навколо загибелі журналіста

Г.Ґонгадзе та “касетний” скандал, пов’язаний із записами на магнітну плівку розмов

посадовців у президентському кабінеті. Активізувалася правоцентристська опозиція,

спалахнули гострі дискусії у Верховній Раді навколо осіб силових міністрів, а у центрі Києва

15-26 грудня функціонувало наметове містечко опозиціонерів, на зразок студентської акції

1990Nр. В межах опозиції організаційно оформилися три осередки – Форум національного

порятунку, об’єднання “Україна без Кучми”, Громадський комітет опору “За правду!”.

Серйозним випробуванням, як для влади, так і для опозиції, стали події 9 березня 2001 року,

які вилилися у масові сутички з міліцією.

На виборах 2002 N р. до Верховної Ради пройшло 6 партійних блоків і партій: блок

В.Ющенка “Наша Україна” (23,5%), Комуністична партія (20%), пропрезидентський блок “За

єдину Україну” (11,9%), блок Ю.Тимошенко (7,21%), Соціалістична партія (6,9%) і Соціал-

демократична (об’єднана) партія (6,2%). Половина народних депутатів, тобто 225 чоловік,

балотувались за партійними списками. Згодом внаслідок політичних маніпуляцій Головою ВР

обрано лідера блоку “За єдину Україну” В.М.Литвина. Протягом 2002-го і наступних років

опозиція до нинішньої влади в складі блоків “Нашої України” і Ю.Тимошенко, Компартії і

Соцпартії провела серію політичних акцій, спрямованих на дострокову відставку президента

Л.Кучми.

Проблема консолідації політичних сил. Усього в Україні зареєстровано більше 130

партій. Процес розвитку багатопартійності відкрив простір для партій досить різнобарвного

політичного спектра, але всі вони фактично належать до 3-х класичних політичних напрямів—

лівого, правого та центристського.

Характерні риси розвитку багатопартійності в Україні: мала чисельність партійних лав

(більшість політичних партій є фактично партіями-карликами, які налічують від тисячі до

кількох тисяч членів); невизначеність соціальної бази (програми партій дуже схожі й апелюють

до всього народу); значна частина партій створена навколо лідера чи групи авторитетних

людей, а не об’єднані завдяки ідеї; локальність партійного впливу; поява на політичній арені

незареєстрованої “партії влади” (колгоспно-радгоспна еліта, директорський корпус державних

підприємств, апарат місцевих рад), що має значний вплив на перебіг подій у державі. У зв’язку

з цим все більшої актуальності набуває проблема консолідації політичних сил, укрупнення

політичних партій, що дасть змогу перетворитися їм на реальну і впливову силу нової

політичної системи в Україні.

Цьому процесу сприятимуть і запропоновані зміни до Конституції, котрі передбачають

перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської та

вибори народних депутатів лише на пропорційній основі (тобто відмову від мажоритарної

системи і перехід до виборів від партій). Посилиться роль та відповідальність тих партій, які

фактично прийдуть до влади, утворять більшість у парламенті і будуть формувати уряд.

Підсумки

Незважаючи на значні труднощі і невдачі 90-х років у політичних, соціально-економічних

реформах і у ході приватизації, що призвели до зростання безробіття і збідніння більшості

населення на тлі казкового збагачення небагатьох, Україна не втратила шансів наздогнати те,

що упустила протягом першого періоду свого існування. Майбутнє нашої держави цілком

залежить від мудрості, далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості в діях

різних політичних сил, єдності та віри громадян України у свої сили.

Впевненості додає той факт, що серед еліти українського народу зростає розуміння

тісного зв’язку між економічним розвитком, що надає можливість покращити добробут людей,

і утвердженням повноцінного громадянського суспільства, процесом демократизації всіх сфер

суспільного життя в Україні.

Питання для самоконтролю:

 Чому Україна майже до кінця 1980-х років залишалася “заповідником застою”?

 Проаналізуйте наслідки Чорнобильської катастрофи.

 Які неформальні організації діяли в Україні у період “перебудови” і що ви можете розповісти

про їх діяльність? Як формувалася в Україні багатопартійна система?.

 Розкрийте зміст “Декларації про державний суверенітет України”.

 Охарактеризуйте економічну та політичну кризу в УРСР на межі 1980-1990 років.

 Коли і за яких обставин відбулося проголошення незалежності України?

 Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності України та міжнародного становища в

умовах незалежності.

 Політичні та соціально-економічні перетворення в Україні на межі тисячоліть. Дискусії про

необхідність проведення політичної і конституційної реформи.

Хронологічний довідник до четвертого розділу (до 2002 року)

1945 рік

 Завершення ІІ Світової війни. УРСР стала членом-співзасновником ООН.

1946 – 1947`рр.

 Третій масовий голодомор в УРСР (1946-1947Nрр.).

 У Галичині ліквідовано греко-католицьку церкву (1946Nр.). Створено Закарпатську область.

 Започатковано шовіністичну політику “ждановщини” із звинуваченнями діячів української

науки і культури у націоналізмі. У 1947Nр. запроваджено новий український правопис,

наближений до російського.

 У Польщі за підтримки урядів СРСР і Чехословаччини здійснено злочинну акцію “Вісла” по

переселенню бл. 150 тис. західних українців (1947Nр.).

 В СРСР проведено наймасовішу у повоєнний період депортацію українців із західних

областей (бл. 78Nтис. чол.); здійснено грошову реформу та відмінено карткову систему

(1947Nр.).

1948 – 1952`рр.

 Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини (1948Nр.).

 Прийнято Державний гімн, герб і прапор УРСР (1949Nр.).

 На Закарпатті ліквідовано уніатську церкву (1949Nр.).

 У с. Білогорщі поблизу Львова загинув командир УПА Р.Шухевич (1950Nр.).

 В СРСР пройшли репресивно-ідеологічні кампанії нищення генетичної науки

(“лисенківщина”, 1948Nр.); проти “безродних космополітів-антипатріотів” і низькопоклонства

перед Заходом (1949-1950Nрр.); “рішучої боротьби з проявами українського буржуазного

націоналізму” та ін. Редакцію журналу “Дніпро” звинувачено в антинародності і формалізмі. У

1951Nр. розкритиковано вірш В.Сосюри “Любіть Україну”, лібрето опери О.Корнійчука

“Богдан Хмельницький” та ін. Проведено чергову “чистку” в КП(б)У. У 1952Nр. ВКП(б) була

перейменована у КПРС, відповідно КП(б)У – у КПУ.

1953 – 1955`рр.

 В СРСР після смерті Й.Сталіна розпочалися процеси десталінізації і лібералізації.

Керівником партії у вересні 1953Nр. обрано М.Хрущова; вийшли укази про скасування

військових трибуналів та “особливої наради” МВС, постанов 30-х років про здійснення

терористичних актів, а також розпочався перегляд рішень колишніх колегій ОДПУ, “трійок

НКВС” і т.п. У грудні винесено смертний вирок Л.Берії. В УРСР Компартію очолив

О.Кириченко – перший українець на цій посаді.

 Ухвалено постанови та проведено масові акції по відзначенню З00-річчя “возз’єднання”

України з Росією (1953-1954Nрр.). Розпочалася кампанія освоєння цілинних і перелогових

земель (1954Nр.).

 Проведено зміни в адміністративному устрої УРСР: Кримську область передано зі складу

РРФСР до УРСР; створено Черкаську область; ліквідовано Ізмаїльську та включено її до

Одеської; місто Проскурів перейменовано у м. Хмельницький, Кам’янець-Подільська область –

у Хмельницьку.

 Відбувся розкол у закордонних частинах ОУН-Б (1954-1955Nрр.). Прихильники Л.Ребета

оформили групу “ОУН за кордоном” (ОУНз).

 Українські політичні в’язні мордовських таборів передали “Відкритий лист до ООН” – один

з перших документів “самвидаву” (1955Nр.).

1956 – 1960`рр.

 На ХХ з’їзді КПРС (1956Nр.) М.Хрущов зробив доповідь про культ особи Сталіна. Згодом

ЦК КПРС ухвалив постанову про подолання культу особи та його наслідки.

 Розпочалася антицерковна кампанія. Закрито багато церков і монастирів.

 Ліквідовано Дрогобицьку область та включено її до складу Львівської області.

 Л.Лук’яненко створив опозиційну Українську робітничо-селянську спілку з вимогами

конституційного права виходу УРСР зі складу СРСР (1959-1960Nрр.). У Києві

“шестидесятники” утворили Клуб творчої молоді (КТМ, 1960Nр.).

 В Узбекистані утворено перші ініціативні групи та організовано перші звернення кримських

татар з вимогою повернення на історичну батьківщину (1956Nр.).

 До переліку проголошених Конгресом США щорічних “Тижнів поневолених націй” увійшла

і українська.

 У Мюнхені агентом КДБ Б.Сташинським вбито Л.Ребета (1957Nр.), згодом С.Бандеру

(1959Nр.). Суд над вбивцею відбувся у Німеччині у 1962Nр.

1961 – 1964`рр.

 В СРСР проголошено програму будівництва комуністичного суспільства (1961Nр.)

Ю.Гагарін вперше в історії здійснив політ людини у космос. Проведено кампанію боротьби із

“проявами формалізму і абстракціонізму” у літературі та мистецтві.

 Місто Сталіно перейменовано 1961Nр. у Донецьк (Донецька область), Станіслав 1962 р – в

Івано-Франківськ (Івано-Франківська область).

 У зв’язку з підвищенням цін у Києві розповсюджувалися листівки із закликом до протесту

(1962Nр.); у Кривому Розі відбувся робітничий страйк (1963 р).

 У 1963Nр. у Києві (КДУ) відбулася представницька наукова конференція з вимогою надати

українській мові статус державної.

 Першим Секретарем ЦК КПУ у 1963Nр. призначено П.Шелеста (1963-1972Nрр.). У жовтні

1964Nр. Першим секретарем ЦК КПРС обрано Л.І.Брежнєва.

 У 1964Nр. у Київському університеті знищено вітраж на пошану великого Кобзаря,

виконаний А.Горською, П.Заливахою, Г.Зубченко та Л.Семикіною. У Державній бібліотеці АН

УРСР Погружальський здійснив зумисну пожежу.

1965 – 1967`рр.

 У 1965-1966Nрр. пройшла велика хвиля арештів та судових процесів над українськими

діячами. І.Дзюба виступив із працею “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, що згодом без

дозволу автора вийшла у “самвидаві”. У Парижі вийшов друком збірник В.Чорновола “Лихо з

розуму” про долю українських політв’язнів. Відомий український учений М.Брайчевський

написав дискусійну полемічну розвідку “Приєднання чи возз’єднання?”.

 У 1967Nр. у Києві біля пам’ятника Т.Шеченкові та біля будинку ЦК КПУ відбулися

демонстрації протесту та сутички з міліцією з приводу арешту учасників Шевченківського

вечора. Заарештовано учасників нелегальної організації “Український Національний Фронт”.

 У 1967 р у Нью-Йорку засновано Світовий Конгрес Вільних Українців (СКВУ).

1968 – 1969`рр.

 У журналі “Вітчизна” (січень 1968Nр.) опубліковано роман О.Гончара “Собор”, що був

згодом брутально розкритикований, як “політично шкідливий твір, що пропагує елементи

націоналізму, в спотвореному світлі зображує радянську дійсність”.

 Відомі українські діячі та представники української інтелігенції і молоді направили листи до

радянського керівництва з протестом проти нової хвилі політичних репресій і закритих

судових процесів, проти російщення України (1968Nр.).

 У Києві здійснив акт самоспалення колишній воїн УПА і в’язень сталінських таборів Василь

Макух (1968Nр.).

 У Чернівцях та в інших містах УРСР розповсюджувалися листівки з протестом проти

вторгнення радянських військ у Чехословаччину. Українські дисиденти направили листа до

Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання в СРСР політв’язнів.

 У Львові засуджено священика УГКЦ, автора книги “Історія чудотворної ікони Божої

Матері помочі” Василя Величковського (1969Nр.). У західних областях УРСР стихійно

формуються ініціативні групи по відновленню УГКЦ, організовується петиційна кампанія.

 У Москві утворено “Ініціативну групу захисту прав людини в СРСР”, до складу якої

ввійшли Л.Плющ з Києва та Г.Алтунян з Харкова (1969Nр.).

 У Гарвардському університеті відкрито кафедру історії України (1968Nр.)

1970 – 1972`рр.

 Місто Луганськ перейменовано у Ворошиловград, Луганську областьN–

Nу Ворошиловградську.

 В Івано-Франківську відбувся судовий процес над дисидентом В.Морозом, що спричинив

хвилю протестів в Україні і за кордоном. Почав виходити підпільний опозиційний часопис

“Український вісник” за редакцією В.Чорновола (1970Nр.).

 У Василькові біля Києва трагічно загинула Алла Горська (1970Nр.).

 Відбувся виступ та арешт А.Лупиноса біля пам’ятника Т.Шевченка у Києві (22.05.1971Nр.).

На Янівському кладовищі у Львові знищено могили українських січових стрільців. Створено

“Громадський комітет захисту Ніни Строкатої”.

 Розпочато будівництво Чорнобильської атомної електростанції (1971Nр.).

 У 1972Nр. П.Шелеста звільнено з посади І Секретаря ЦК КПУ. Його наступником став

В.Щербицький (“опора застою”, 1972-1989Nрр.).

 У 1972Nр. у м. Чоп заарештовано Ярослава Добоша – громадянина Бельгії, активіста “Союзу

української молоді”; його звинувачено у проведенні антирадянської діяльності в Україні.

Пройшла друга велика хвиля арештів українських дисидентів.

1973 – 1976`рр.

 Посилився наступ на інтелігенцію. Українського правозахисника Л.Плюща направлено на

примусове лікування в психіатричну лікарню (звільнений у 1976Nр.). Письменника В.Некрасова

виключено з членів КПРС (1973 р). Визначено недоліки у роботі Харківського відділення СПУ,

редакції журналу і видавництва “Прапор”. “Літературна Україна” опублікувала вимушену

заяву-каяття І.Дзюби.

 У Запоріжжі відбувся судовий процес проти групи кримських татар, звинувачених в

антирадянській та націоналістичній діяльності. Академік А.Сахаров звернувся з листом до

міжнародної громадськості з проханням об’єднати зусилля в боротьбі за звільнення лідера

кримськотатарського національного руху Мустафи Джемілєва.

 У 1974Nр. політв’язні Прибалтики, України й Кавказу звернулися до керівництва СРСР з

вимогою відновлення національних прав неросійських республік.

 Створено московське відділення організації “Міжнародна амністія” до складу якого увійшов

український письменник Микола Руденко (1974Nр.).

 У 1975Nр. українські політв’язні (В.Чорновіл, І.Світличний, І.Калинець та ін., всього понад

20 чол.) склали заяви про відмову від радянського громадянства.

 У 1976Nр. у Києві засновано Українську групу сприяння виконанню Гельсінських угод на

чолі з М.Руденком (УГГ). Подібну групу створено також у Вашингтоні (президент А.Зварун).

 У Гарварді створено Український науковий інститут; в Едмонтоні почав діяти Канадський

інститут українських досліджень Альбертського університету.

1977 – 1979`рр.

 В СРСР та УРСР прийняті нові Конституції та Державні Гімни (1977-1978Nрр.). У 1979 р

проведено Всесоюзний перепис населення. Посилився паспортний режим, особливо щодо

кримських татар. У Ташкенті відбулася (1979Nр.) Всесоюзна конференція, яка накреслила нові

заходи щодо російщення народів СРСР. Радянські війська введено в Афганістан (грудень

1979Nр.).

 УГГ оприлюднила “Маніфест українського правозахисного руху” (1977Nр.) і почала

видавати “Інформаційний бюлетень” (1978Nр.).

 У 1978Nр. у Каневі поблизу могили Т.Шевченка здійснив акт самоспалення колишній

політв’язень польських та радянських тюрем Олекса Гірник із Калуша. Ряд протестних

самоспалень і самогубств здійснено кримськими татарами. Помер від тортур письменник-

дисидент Г.Снєгірьов (1978Nр.). На Янівському цвинтарі у Львові у 1978Nр. перезахоронено тіло

єпископа Й.Кощиловського, який був засуджений за антирадянську діяльність і помер у

в’язниці. У Брюховичах поблизу Львова трагічно загинув за загадкових обставин популярний

український композитор В.Івасюк (1979Nр.).

 Організації західної діаспори звернулися до ООН у справі деколонізації України. Масові

акції на захист прав України пройшли у Нью-Йорку. У Клівленді створено правниче

об’єднання з метою правового захисту українських дисидентів. Колишній генеральний

прокурор США Р.Кларк висловив бажання стати адвокатом українських політв’язнів

М.Руденка і О.Тихого.

1980 – 1985`рр.

 Радянський режим досяг апогею системної кризи. Протягом 1982-1985-х років в СРСР тричі

змінювалося партійно-державне керівництво: у 1982Nр. до влади прийшов Ю.В.Андропов; у

1984Nр. – К.У.Черненко; у 1985Nр. – М.С.Горбачов.

 У 1980Nр. Закордонне представництво УГГ почало видавати “Вісник репресій в Україні” за

редакцією Н.Світличної. У 1982Nр. Президент США Р.Рейган підписав прокламацію про

відзначення “Дня Української Гельсінської групи”. У 1983Nр. на Заході відзначено 50-річчя

голодомору в Україні.

 У Львові Ініціативна група захисту прав віруючих і церкви в Україні (Й.Тереля, В.Кобрин та

ін.). розпочала видавати “Хроніку Української Католицької Церкви”.

 У 1984Nр. померли і загинули у радянських таборах Б.Антоненко-Давидович, О.Тихий,

Ю.Литвин, В.Марченко, у 1985Nр. – В.Стус.

 У 1985Nр. в СРСР на квітневому пленумі ЦК КПРС проголошено курс на перебудову; у

травні розпочалася гучна кампанія проти пияцтва та алкоголізму.

1986 рік

 На четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася найбільша у ХХ столітті аварія-

катастрофа (26.04).

1987 рік

● В УРСР посилилися процеси демократизації і гласності у всіх сферах суспільно-політичного

і духовного життя. Розгорнулася масова кампанія щодо реабілітації жертв політичних репресій

1930-х – початку 1950-х років.

● З ув’язнення повернулися В.Чорновіл, М.Горинь та інші дисиденти. У Києві виник

Український культурологічний клуб, у Львові – Товариство Лева, Українська асоціація

незалежної творчої інтелігенції, Комітет захисту УКЦ та ін.

 Відбулися наради і демонстрації кримських татар з вимогами повернення на батьківщину.

Утворено Державну комісію для розгляду звернень кримських татар.

1988 рік

● УГГ перетворена на Українську Гельсінську спілку (УГС). Згодом УГС оприлюднила

“Декларацію принципів” з радикальними вимогами перетворення СРСР на конфедерацію

незалежних держав; надання державного статусу українській мові; створення республіканських

військових формувань; звільнення всіх політв’язнів; легалізації УКЦ та УАПЦ тощо.

 Влітку у Львові пройшли багаточисленні мітинги з вимогою демократичних перетворень та

створення Народного фронту в Україні. Продовжувалися мітинги кримських татар проти

порушень їхніх національних та громадянських прав.

 У Києві створено клуб “Спадщина” та студентське об’єднання “Громада”.

● Відзначено 1000-ліття утвердження християнства на Русі.

1989 рік

● Вперше на альтернативній основі відбулися вибори народних депутатів СРСР (26.03). Ряд

народних депутатів обрано від опозиції.

● Завершено виведення радянських військ з Афганістану (15.02) У Луцьку відкрито перший в

Україні пам’ятник воїнам-афганцям.

● Розпочали діяльність Товариство української мови ім. Т.Шевченка (лютий; ТУМ, згодом

– ТУМ “Просвіта”), історико-просвітницьке товариство “Меморіал”, Народний рух України

за перебудову (вересень; Рух), Українська екологічна асоціація “Зелений світ” та ін.

Відновлено діяльність НТШ у Львові, Товариство ім. Т.Г.Шевченка у Ленінграді. Створено

Міжнародну асоціацію україністів (МАУ), Республіканську асоціацію українознавців (РАУ) та

ін. З’явилися перші масові і впливові неформальні видання: “Вибір”, “Вільна Україна”,

“Поступ”, “Слово” та ін.

● У вересні подав у відставку В.В.Щербицький.

● Ухвалено Закон про мови (28.10), що надавав українській мові статус державної.

● У Західній Україні пройшли масові демонстрації на підтримку УГКЦ. Відбулася часткова

легалізація діяльності УГКЦ та УАПЦ.

● Відбулися масові робітничі мітинги та демонстрації, страйки шахтарів у Донбасі та у

Західній Україні. У Криму відбулася нарада представників незалежних національно-

демократичних рухів республік СРСР.

● На мітингу пам’яті Чорнобильської трагедії у Львові вперше піднято синьо-жовтий прапор.

Відновлено традицію відзначення Дня пам’яті козаків на “Козацьких могилах” під

Берестечком.

● Кримські татари спорудили перші “наметові містечка”, що були розгромлені

правоохоронними органами. У Львові з ініціативи письменника С.Тельнюка утворено

громадську організацію “Українці на захист кримських татар”.

● Проголошено створення Української Національної Партії.

● У Києві на Байковому цвинтарі відбулося перепоховання В.Стуса, Ю.Литвина та О.Тихого

(19.11). У багатьох місцях відбулося перепоховання та пошанування жертв сталінських

репресій, мітинги і вечори пам’яті відомих діячів.

1990 рік

● Вперше у республіці публічно відзначено Різдво Христове (7.01) та День Чорнобильської

трагедії (26.04). Відбулися також масові акції по відзначенню пам’яті жертв голодомору 1932-

1933Nрр., репресій НКВС-КДБ, 500-річчя українського козацтва та ін. Скасовано ідеологічні

постанови ЦК КП(б)У 1940-х – початку 50-х років з питань розвитку української літератури,

мистецтва, історії.

● У День соборності (21.01) проведено “живий ланцюг” – “українську хвилю” від західних

до центральних і східних областей.

● Місто Ворошиловград перейменовано у Луганськ, Ворошиловградську область у Луганську.

● Рішенням Московського Собору РПЦ створено Українську Православну Церкву (УПЦ) –

Український екзархат Московського патріарха.

● На позачерговому ІІІ з’їзді народних депутатів СРСР (12-15.03) М.С.Горбачова обрано

Президентом СРСР. В СРСР запроваджено багатопартійність.

● Вибори до ВР УРСР та місцевих Рад народних депутатів на альтернативній основі (4 та

18 березня). У ВР виникла парламентська опозиція – Народна Рада.

● У містах Стрий та Львів вперше на державних установах піднято синьо-жовті прапори

(березень-квітень). У Червонограді демонтовано пам’ятник В.І.Леніну (1.08), що набуло згодом

масового характеру.

● На основі УГС створено Українську Республіканську Партію (УРП). Виникло об’єднання

“Державна самостійність України”.

● У Києві проведено перший Собор УАПЦ (5-6.06).

● Декларація про державний суверенітет України (16 липня).

● Л.М.Кравчука обрано Головою ВР УРСР (23.07). У Києві поруч з Державним прапором

УРСР піднято національний синьо-жовтий прапор (24.07).

● Ухвалено Закон про економічну незалежність УРСР (3.08).

● Відбувся одноденний політичний страйк (1 жовтня).

● Голодування студентів у Києві (2-17.10) з радикальними вимогами відставки Голови РМ

УРСР; перевиборів ВР УРСР, відмови від підписання союзного договору та надання Декларації

про державний суверенітет України конституційної сили, проходження військової служби

юнаками України за межами республіки лише на добровільних засадах та ін.

● ВР УРСР ухвалила рішення про скасування 6-ї статті Конституції про керівну і

спрямовуючу роль КПРС, а також про відставку Голови РМ В.А.Масола (23.10).

● На ІІ з’їзді Руху (25-28 жовтня) сформульовано нову програмну ціль – здобуття

самостійності України мирними методами.

1991 рік

● Ухвалено постанову про відновлення Кримської автономної Республіки (12.02).

● Проведено Всесоюзний референдум (17. 03) щодо збереження Союзу РСР як оновленої

федерації рівноправних суверенних республік. Згодом з’явилося декілька варіантів договору

про Союз Суверенних Республік.

● Відбулися масові шахтарські страйки (березень-квітень).

● У Сімферополі курултай ухвалив Декларацію про національний суверенітет

кримськотатарського народу та обрав меджліс під головуванням М.Джемілєва.

● ВР УРСР ухвалила закон про заснування поста Президента УРСР (5.07).

● Спроба антиконституційного державного перевороту у Москві (“путч”, 19-21.08). Президія

ВР УРСР відхилила пропозицію про запровадження на території УРСР надзвичайного стану.

● Проголошення незалежності України (24 серпня). 30.08. заборонено діяльність

Компартії. 4.09. над будинком ВР піднято синьо-жовтий прапор.

● У вересні-листопаді створено Службу національної безпеки України (СБУ); прийнято

закони про Національну гвардію, Державний кордон і Прикордонні війська України. Ухвалено

Закон “Про громадянство України” (8.10) та “Основні напрями економічної політики України в

умовах незалежності”.

● Заява ВР про без’ядерний статус України (24.10).

● Ухвалено Декларацію прав національностей України (1.11).

● Всеукраїнський референдум і вибори Президента України (1 грудня). У грудні

розпочалося міжнародне визнання незалежності України.

● Указ Президента про створення Збройних сил України (6.12).

● СРСР припинив існування як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність. 7–8

грудня керівники Білорусії, Росії та України підписали Угоду про створення Співдружності

Незалежних Держав (СНД)). 21.12 ухвалено декларацію держав – учасниць СНД. 25 грудня

Президент СРСР М.Горбачов подав у відставку.

1992 рік

● Введено в обіг купони багаторазового використання (1.01).

● Затверджено Державні гімн (15.01), прапор (28.01) і малий герб (тризуб, 19.02).