Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

440

Розділ 12

Це допоможе на першому етапі швидше й ефективніше стабілізу-

вати виробництво, а надалі — нарощувати його обсяги, поліпшу-

вати якість продукції, зменшувати її втрати. Виняткове значення

має також те, що виробництво зможе здійснюватися з меншими

трудовими й енергетичними витратами і стати на цій основі більш

ефективним.

Це, так би мовити, безпосередній, прямий результат. Водночас

виявлятимуться опосередковані наслідки, значення, роль і місце

яких у вирішенні продовольчих проблем поступово зростатиме.

Особливе значення має те, що спільні підприємства зможуть за-

шкодити розвитку підприємництва як способу господарювання.

Очевидно, що сьогодні небагато керівників володіють навичками

підприємництва у його сучасному розумінні з багатьох причин, а

опанування ними дається нелегко і потребує часу. Робота ж з іно-

земними інвесторами, які діють винятково на засадах підприєм-

ництва і мають великий досвід, сприятиме пришвидшеному фор-

муванню підприємницьких рис в українських керівників. Пряме

перенесення іноземної підприємницької практики в нашу еконо-

міку неможливе і потрібний певний час для того, щоб якомога

краще трансформувати її в наші умови. Проте освоєння загально-

прийнятих підходів до підприємництва відбуватиметься швидше і

ефективніше.

Через спільне підприємництво в агропромисловий комплекс

впроваджуватимуться прогресивні технології, нова техніка, доско-

наліші форми організації виробництва. На цій основі не тільки

зростатиме ефективність виробництва, а й розширюватимуться

виробничий кругозір і кваліфікація працівників. Спільне підпри-

ємництво сприятиме підвищенню культури агропромислового ви-

робництва.

Нині спільні підприємства за участю іноземних партнерів на-

були значного поширення. Організація та функціонування їх є

одним із шляхів подолання економічної кризи.

Основними принципами створення спільних підприємств є:

а) створення та виробниче функціонування СП відповідно до

чинного законодавства. Порушення цього принципу може призве-

сти до значних економічних втрат. Крім того, юридичні чи еконо-

мічні ускладнення, що виникатимуть через порушення правових

норм, можуть спричинити зниження надійності української сторо-

ни як партнера і небажання зарубіжних сторін працювати з нею;

б) переконаність у безумовній вигідності спілкування з інозем-

ними інвесторами. Практично це означає необхідність глибокого

попереднього розроблення всіх матеріалів, обґрунтування напря-

му діяльності створюваного підприємства, опрацювання альтер-

нативних варіантів. При цьому визначальною має бути впевне-

ність, що від спільної діяльності з іноземними партнерами виграє

певне підприємство і не буде завдано будь-якої шкоди державі.

441

в ó Розвитоê заємовідносин підприємницьêих стрóêт р аãробізнес

Інтереси держави мають оберігатися не менше, ніж інтереси само-

го підприємця;

в) добровільність об’єднання капіталу, тобто, як і інші аспекти

підприємницької діяльності, робота з іноземними інвесторами має

ґрунтуватися лише на добровільних засадах;

г) об’єктивне оцінювання внесків у спільне підприємство дого-

вірних сторін. Важливість цього принципу полягає в тому, що в

майбутньому відповідно до частки внесків розподілятимуться

отримані прибутки;

д) найповніше врахування соціально-психологічного чинника.

Перехід унаслідок створення СП на нові техніко-технологічні та

організаційні рішення у багатьох випадках зумовлює вивільнення

робочої сили. Це може створити соціальне напруження в підпри-

ємстві, погіршити психологічну обстановку. Такі явища потрібно

передбачати і заздалегідь готуватися до їх подолання, створюючи

нові робочі місця, розробляючи і здійснюючи заходи соціального

захисту працівників. Не можна допустити, щоб унаслідок перехо-

ду на партнерські виробничі зв’язки з іноземцями соціально, еко-

номічно чи психологічно постраждали люди, які тривалий час

працювали на цьому підприємстві;

ж) висока екологічна безпека створюваних спільних підпри-

ємств з іноземними інвесторами. Цього можна досягти попереднім

проведенням незалежної екологічної експертизи, впровадженням

відповідних технологій виробництва, захистом рослин тощо, які

застосовуватимуться в цьому спільному підприємстві.

Спільні підприємства розвиваються в умовах поглиблення ін-

тернаціоналізації виробництва, об’єктивних процесів усуспіль-

нення капіталу, розвитку форм і методів його концентрації та ви-

везення. На масштаби й динаміку створення СП на території кон-

кретних держав впливають рівень їх розвитку, природно-

ресурсний та інноваційний потенціали, а також відповідна стра-

тегічна орієнтація.

Мотивація закордонних партнерів спрямована на: скорочення

капітальних витрат і зниження ризику під час створенні нових

потужностей; придбання джерел сировини або нової виробничої

бази; розширення діючих виробничих потужностей; можливість

уникнення циклічності виробництва; підвищення ефективності

існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; можли-

вість входження в конкретний географічний ринок; вивчення по-

треб, набуття управлінського досвіду на нових ринках тощо.

Очевидними є виробничо-економічна і маркетингова мотивації

іноземних партнерів. При цьому, за їхньою оцінкою, можливість

безпосереднього виходу на ринок України й ринки інших країн —

це не тільки основний, а й найбільш стійкий збуджувальний мо-

тив створення СП.

442

Розділ 12

Не слід нехтувати також іншими, зазвичай не повністю вивче-

ними мотивами: національними, коли інвесторами держави є

громадяни цієї країни або коли СП створюють засновники однієї

національності; особистими, коли СП створюється на основі ро-

динних зв’язків.

Основна мета створення СП в Україні:

 найповніше задоволення потреб в окремих видах промислової

продукції та продовольчих товарах;

 використання високопродуктивної зарубіжної техніки, про-

гресивної технології та управлінського досвіду;

 залучення додаткових фінансових і матеріальних ресурсів;

 розвиток експортної бази і скорочення нераціонального ім-

порту.

Безпосередні учасники СП реалізують свої конкретні інтереси,

які залежать від типу підприємства, його виробничого та іннова-

ційного потенціалів тощо. Багато підприємств, неконкуренто-

спроможних на світовому ринку, розглядають СП як можливість

збуту товарів на ринку їхніх партнерів. Деякі підприємства, які

мають певні науково-технічні досягнення, не завжди мають достат-

ньо власного капіталу (в твердій валюті) чи управлінського досві-

ду, щоб вийти на світовий ринок і успішно там працювати. Через

це маркетингова (переважно зовнішньоекономічна) мотивація

українських партнерів СП більш очевидна, ніж у зарубіжних парт-

нерів.

Враховуючи вимоги валютної самоокупності, що орієнтують

СП на зовнішній ринок, виникають суперечності в маркетинго-

вій мотивації партнерів. Проте західні підприємці розраховують

на конкурентоспроможність продукції СП і на світовому ринку,

наприклад завдяки низькій вартості елементів виробництва.

Так, за західними оцінками, реальна заробітна плата в промис-

ловості України майже у п’ять разів нижча, ніж у США, а про-

дуктивність праці становить близько 40 % американського рівня.

Відповідно витрати на робочу силу майже втричі менші, ніж у

США. Відомі також більш низькі рівні цін на сировину та енер-

горесурси.

Крім дешевих сировини, енергії та робочої сили очевидною пе-

ревагою вкладення західного капіталу в інноваційну сферу Укра-

їни є високорозвинений науковий потенціал і пріоритет у низці

напрямів технології та науки.

Поряд із загальною суперечністю у мотивації партнерів, що

пов’язано з проблемою вибору ринків збуту та валютної окупності

СП, існують також специфічні суперечності, наприклад іннова-

ційного характеру. Україна хоче отримати через СП доступ до

прогресивних технологій, хоча західні фірми прагнуть реалізува-

ти в СП насамперед не найновіші технології, які перестали давати

максимальні прибутки на світових ринках, проте ще досить ефек-

443

підприємниць аãРозвитоê взаємовідносин êих стрóêтóр робізнес

тивні, на їхню думку, на «ринку продавця» в Україні та інших схі-

дноєвропейських країнах.

Загалом рух іноземного капіталу визначається максимальним

прибутком. Через це основним показником є рентабельність опе-

рацій в Україні, яка має бути не меншою, ніж у своїй країні або

країнах, де певна фірма має філії. Більше того, прибуток має бути

отриманий у вільно конвертованій валюті (ВКВ).

Спільне підприємництво може стати також важливим чинни-

ком пришвидшення виходу сільськогосподарської продукції Укра-

їни та продуктів її переробки на зарубіжний ринок.

Важливою складовою ринку АПК України залишається спо-

живча кооперація, через яку здійснюється понад 60 % роздрібного

товарообігу на селі. Вона закуповує в сільськогосподарських під-

приємств усіх форм власності та населення продукцію рослинни-

цтва і тваринництва.

За сучасних умов роль споживчої кооперації в торгівлі має зро-

сти, особливо в глибинних сільських районах, де розвиток торгівлі

на низькому рівні, незадовільна насиченість ринку продовольчи-

ми і промисловими товарами.

Значущим у ринковій інфраструктурі є подальший розвиток

кооперативних ринків. Їхнє значення зростає з розвитком селян-

ських господарств, розширенням особистих підсобних господарств

на селі, коли зростають потоки сільськогосподарської продукції на

колгоспні ринки.

Система кооперативних ринків значно знижує витрати обіго-

вих коштів на кожну гривню товарообігу, зменшує транспортні

витрати та поліпшує торговельне обслуговування населення.

Успішне функціонування ринку агропромислової сфери в

Україні потребує також подальшого розвитку інформаційної служ-

би, маркетингових служб, особливо реклами вітчизняних товарів,

яка є важливим елементом конкуренції та боротьби за ринок збуту.

1. Опишіть є систему матеріально-технічного забезпечення та її функціо-

нування в Україні. 2. Які принципи формування ринку засобів виробництва

для сільського господарства? 3. Які основні форми матеріально-технічного

забезпечення АПК в ринкових умовах? 4. Що таке лізинг? Його види та роль у

технічному переоснащенні сільського господарства. 5. Схарактеризуйте сис-

теми виробничого обслуговування сільськогосподарських підприємств. 6. Які

основні принципи функціонування системи виробничого обслуговування сіль-

ськогосподарських товаровиробників та його види? 7. Назвіть основні шляхи

удосконалення економічних взаємовідносин між обслуговуючими структура-

ми та сільськогосподарськими товаровиробниками.

Запитання і завдання

для самоперевірки

444

Розділ 13

РИЗИКИ ПІДПРИЄМЦЯ

ТА СТРАХУВАННЯ

У ПІДПРИЄМНИЦТВІ

13.1. Поняття невизначеності

і ризиêó

У практиці господарської діяльності

майже щодня доводиться приймати різно-

го роду рішення. Важливою умовою при-

йняття раціональних рішень є володіння

якомога більш повною і точною інформа-

цією про предмет рішення і його наслідки.

Однак, як і всі інші ресурси, інформація

зазвичай обмежена, тому більшість рі-

шень приймають в умовах неповної поін-

формованості. Наслідком прийняття рі-

шень за цих умов є невизначеність ре-

зультатів, тобто ризик. Крім того, ризик

зумовлений спонтанним і суперечливим

характером процесів, що відбуваються у

складних соціально-економічних систе-

мах, їх неможливо адекватно і вичерпно

описати (аналог — принцип невизначе-

ності у галузі природничих наук). Отже,

ризик слід розглядати як наслідок прийн-

яття рішень в умовах неповної, неточної і

(або) суперечливої інформації, тобто в

умовах невизначеності або неповної ви-

значеності.

Під невизначеністю слід розуміти не-

можливість оцінювання майбутнього роз-

витку подій, як з погляду ймовірності їх-

ньої реалізації, так і з погляду виду їхньо-

го прояву. Відповідно до цього визначен-

ня, невизначеність — це те, що не підля-

гає оцінюванню, тому далі йтиметься про

неповну визначеність (ризик). Неповну

визначеність з певною вірогідністю можна

Розділ 13

445

та страхóвання ó підприємництві Ризиêи підприємця

трактувати як розмитість або примарність майбутніх подій, що

підлягають імовірнісному оцінюванню.

Ризик у загальному випадку слід розглядати як можливість

або загрозу відхилення результатів конкретних рішень або дій від

очікуваних.

Слід зазначити, що ці відхилення можуть бути пов’язані як із

втратами, так і з додатковими придбаннями. Однак далі розгля-

датимемо загрози втрат підприємств, пов’язані з їхньою господар-

ською діяльністю, що необхідно для розроблення адекватних за-

ходів, спрямованих на зниження цих утрат. Цьому більшою мірою

відповідає таке визначення ризику.

Ризик — це загроза втрати підприємством частини своїх ре-

сурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат унас-

лідок здійснення конкретних видів діяльності.

Ризик виникає внаслідок специфіки й особливостей ринкових і

регулюючих механізмів, у тому числі певної свободи дій суб’єктів

ринку, впливу чинників навколишнього середовища (його еконо-

мічної, політичної, правової, технологічної, соціальної, екологічної

та інших складових), суб’єктивних особливостей осіб, що прийма-

ють рішення тощо.

Ризик має місце тільки там, де можуть бути як мінімум два

сценарії розвитку подій, відповідно — два і більше можливих аль-

тернативних результатів. За ситуації, коли можливий тільки один

результат, незалежно від того, йдеться про втрати чи придбання,

ризик відсутній (рис. 13.1), оскільки альтернатив немає.

Наприклад, якщо точно відомо, що з прийняттям певного єдино

можливого за конкретної ринкової ситуації рішення підприємство

понесе збитки, то ризик у такому разі відсутній, оскільки прийнят-

них альтернативних рішень просто немає.

Проект 1 Проект 1

Результат N

Результат 1

Результат 2

Результат 3

Результат 1

. . .

Рис. 13.1. Графічна інтерпретація проектів:

а — ризикованого; б — безризикового

Невизначеність і породжений нею ризик є невід’ємною части-

ною практично всіх прийнятих рішень в економіці та бізнесі. Вони

існують об’єктивно, незалежно від того, враховують їх чи ігнору-

446

Розділ 13

ють. І, як показує досвід, нині без урахування невизначеності та

ризику вже не обійтися. Їхнє ігнорування може стати гальмом

розвитку конкретних суб’єктів господарської діяльності і всієї на-

ціональної економіки.

Наслідком ризику є те, що прийняті рішення часто виявляють-

ся помилковими, вигоди — скромнішими, а витрати — більшими,

ніж очікували. За помилки доводиться платити. Доводиться пла-

тити і за те, щоб застрахувати себе від помилок. Це є справедли-

вим для всіх суб’єктів господарської діяльності споживачів і вироб-

ників, покупців і продавців, і стає серйозним бар’єром на шляху до

ефективного ринку, призводить до значних витрат сил, коштів,

часу й енергії, неоптимального розподілення наявних ресурсів.

Більшість господарських (підприємницьких) рішень, наслідки

яких виявляться в майбутньому, мають невизначений результат.

Особливо значний ризик притаманний інноваційній діяльності.

Наприклад, новий (модернізований) товар уже в процесі виробни-

цтва може виявитися непотрібним, тоді як на момент прийняття

рішення про його розроблення і виробництво, що спиралося на

результати аналізу кон’юнктури ринку, потреб і запитів спожива-

чів, напрямів і темпів розвитку НТП тощо, передбачалося, що по-

пит на нього буде стійким. Ризик може виявлятися й у тім, що на

певному ринку або його ділянці новий товар може бути і не реалі-

зований у тих обсягах, які були розраховані за результатами мар-

кетингових досліджень. Приймаючи рішення про проведення ве-

ликомасштабної рекламної кампанії нової продукції зазвичай не

можна бути цілком упевненим у її ефективності. Так само, як і

вибираючи варіанти цінової стратегії для проникнення на нові

ринки, не можна з повною впевненістю стверджувати, що підпри-

ємство очікує успіх, оскільки конкуренти можуть відповісти адек-

ватними діями. Як наслідок цих ситуацій — можливість понесен-

ня збитків або недоотримання доходу.

Однак ризик варто розглядати і як рушійну силу підприємни-

цтва, можливість досягнення успіху тими, хто здатний ризикнути.

Як показує вітчизняний і зарубіжний досвід, більшість з успішно

працюючих підприємств зобов’язані своїми успіхами розробленню

і виведенню на ринок нових товарів, упровадженню нових методів

виробництва і збуту, проникненню на нові ринки, хоча це і

пов’язано з ризиком. Бездіяльність у сфері бізнесу пов’язана з ри-

зиком невикористаних можливостей.

Найчастіше доводиться вибирати ступінь ризику. У які галузі

доцільніше спрямовувати інвестиції? На які сегменти ринку слід

насамперед орієнтуватися? Де краще працювати — на великому

підприємстві, яке тривалий час працює на ринку, де забезпече-

ність роботою надійна, проте обмежені можливості просування по

службі, чи на новому підприємстві, що дає меншу гарантію зайня-

тості, однак великі можливості для зростання? Щоб відповісти на

447

и п страх підприємництві Ризиê під риємця та óвання ó

такі запитання, необхідно спочатку кількісно визначити ризик,

щоб порівняти ступінь ризику альтернативних варіантів.

Проблема ризику посідає важливе місце в обґрунтуванні варі-

антів господарських рішень як пов’язаних з активною діяльністю,

так і з пасивною поведінкою. Розумність поведінки під час прий-

няття тих чи інших господарських рішень полягає в тім, щоб не

ігнорувати невизначеність і ризик, діючи за принципом фіктивно-

го зниження невизначеності (чим більша невизначеність, тим бі-

льшою мірою формулюється однозначність висновку про наслідки

рішення), а належним чином їх враховувати й обґрунтовано роз-

робляти заходи, спрямовані на запобігання, зниження чи компен-

сацію їх. Тому виникає об’єктивна потреба у кількісному оціню-

ванні величини ризику і пов’язаних з ним втрат частки кожного з

чинників ризику у загальній сумі втрат.

Виділяють такі групи причин виникнення невизначеності і

спричиненого нею ризику:

 індертермінованість багатьох процесів і явищ, які вплива-

ють на економіку (НТП, стихійні лиха, поведінка конкурентів і

споживачів);

 неповнота, неточність і суперечливість інформації, які зу-

мовлені як технічними труднощами під час отримання й оброб-

лення її, так і суто економічними причинами — занадто великими

витратами на отримання інформації, що перевищують можливі

вигоди від володіння нею;

 неоднаковий ступінь поінформованості учасників ринкових

угод, наприклад, продавців і покупців, про предмет і умови угод

(асиметрія інформації);

 багатокритеріальність і конфліктність в оцінюванні рі-

шень, коли доводиться свідомо йти на компроміси, наприклад, під

час формування системи товарообігу доводиться йти на компроміс

між швидкістю оброблення замовлень і витратами на підтриман-

ня запасів готової продукції.

Усі чинники, що визначають ступінь ризику, поділяють на дві

групи — об’єктивні, або зовнішні, і суб’єктивні, або внутрішні.

До об’єктивних належать чинники, які не залежать безпосе-

редньо від конкретного підприємства. Конкретне підприємство

має будувати свою діяльність таким чином, щоб згладжувати їхній

деструктивний вплив і використовувати сприятливі можливості,

що виникають при цьому.

У свою чергу, об’єктивні, або зовнішні, чинники ризику поді-

ляють на безпосереднього й опосередкованого впливу.

До чинників безпосереднього впливу належать: законодавчі і

нормативно-правові акти, які регулюють господарську і підприєм-

ницьку діяльність; бюджетна, фінансово-кредитна та податкова

системи; дії органів влади; дії економічних контрагентів (поста-

448

Розділ 13

чальників, споживачів, торговельних і збутових посередників то-

що); конкуренція; дії криміналітету тощо.

До чинників опосередкованого впливу належать: політична,

економічна, демографічна, соціальна, екологічна ситуації та їхні

зміни; стихійні лиха; міжнародні економічні зв’язки та торгівля;

НТП тощо.

До суб’єктивних належать чинники, які характеризують без-

посередньо конкретне підприємство: стратегія розвитку; марке-

тинг; виробничі потужності; технології; кадри та мотивація їхньої

діяльності; якість продукції; система управління; місце розташу-

вання тощо. Ці чинники ризику є керованими і їхню дію можна

якщо не звести до нуля, то, принаймні, мінімізувати.

Виділені групи чинників ризику мають спільні елементи, що

тісно взаємодіють один з одним, тому розглядати їх слід разом у

їхньому логічному взаємозв’язку.

13.2. Сóтність і зміст ризиêів ó підприємницьêій

діяльності

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» ринкова

економіка ґрунтується на вільному підприємництві. У Законі за-

значається, що підприємці мають право без обмежень ухвалювати

рішення і здійснювати будь-яку діяльність, яка не суперечить

чинному законодавству.

Підприємництву притаманні такі принципи, як вільний вибір

діяльності, самостійне формування програм виробництва, вільне

розпорядження прибутком, що залишився після внесення плате-

жів, установлених законодавством, залучення до підприємницької

діяльності на добровільних засадах майна і коштів юридичних та

фізичних осіб.

Підприємництво здійснюється в умовах значної невизначеності

ситуації, на яку впливає внутрішнє і зовнішнє середовище фірми.

Внутрішнє середовище характеризується організаційною і ви-

робничою структурою підприємства, кількісним і якісним складом

працівників, обсягом і структурою виробничих фондів, техноло-

гією виробництва продукції та іншими чинниками.

Зовнішнє середовище включає:

 середовище прямого впливу (постачальники сировинних ре-

сурсів, матеріалів і капіталу, споживачі, конкуренти, державні

органи, профспілки):

 середовище непрямого впливу (стан економіки, міжнародні

події, науково-технічний прогрес, політичні, соціально-культурні

чинники тощо). Не слід вважати, що внутрішньому середовищу не

притаманні елементи невизначеності. Наприклад, не можна

уникнути таких несприятливих для виробництва випадків, як

449

підприємництві Ризиêи підприємця та страхóвання ó

хвороба працівника, нещасні випадки, передчасні поломки засобів

праці тощо.

Крім того, внутрішнє середовище не є самоізольованим. Воно

залежить від зовнішнього середовища, яке значною мірою схильне

до змін.

За цих умов будь-який результат виробничо-господарської діяль-

ності очікується з певною ймовірністю. Він зумовлюється якістю

прийнятих рішень і наявністю достатньої кількості інформаційно-

го матеріалу, причому кількість можливих рішень і результатів

від їх прийняття може бути різною.

Це твердження переконливо доводить так звана «матриця рі-

шень» (табл. 13.1, де наведено символи, які означають: S

, ..., S

—

можливі варіанти стану навколишнього середовища (дії конку-

рентів, споживачів, постачальників та ін.); Р

, ..., Р

— імовірності

можливого конкретного стану навколишнього середовища; а

, ...,

— можливі дії на підприємстві; J

, ..., J

— можливі резуль-

тати, отримані від дії а за стану навколишнього середовища S.

Таблиця 13.1. Матриця рішень

Стан навколишнього

середовища

…

… …

…

іm

…

Імовірності конкретного

стану навколишнього се-

редовища. Можливі дії на

підприємстві

…

Отже, в умовах можливості багатоваріантного стану навко-

лишнього середовища та різних дій є ймовірність появи різних

результатів виробничо-господарської діяльності фірм як пози-

тивних, так і негативних.

Економічна свобода і певна невизначеність ситуації, в яку по-

трапляє фірма, зумовлюють можливість несення нею втрат або

отримання надприбутків. Інакше кажучи, підприємства ризику-

ють. Оскільки ризик притаманний підприємницькій діяльності, то

його називають підприємницьким. В економічній літературі під-

приємницький ризик трактують по-різному. Так, Б. Райзберг під

підприємницьким ризиком розуміє ризик, який виникає за будь-

яких видів діяльності, пов’язаних з виробництвом продукції, това-

рів, послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими і фінансовими опе-

раціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науко-

во-технічних проектів. Це визначення ризику не дає відповіді на

його сутність, а лише вказує на види діяльності, в яких він може

виникнути.