Ільчук М.М., Іщенко Т.Д. (ред.) Підприємницька діяльність та агробізнес

Подождите немного. Документ загружается.

420

Розділ 12

окремих складних систем машин. Це розширює ринки збуту мате-

ріально-технічних ресурсів і техніко-технологічних послуг, ство-

рює сприятливе конкурентне середовище.

Обласні структури концерну «Украгротехсервіс» можуть пере-

творюватися на сервісні технічні центри з такими функціями:

розміщення замовлень на поставку ресурсів; організація нових

виробництв у агротехсервісних підприємствах регіону; відновлен-

ня спрацьованих деталей; координація сервісних підприємств у

наданні послуг; регулювання економічних взаємовідносин і ціно-

утворення на період кризових явищ та недостатнього забезпечен-

ня деякими видами матеріально-технічних ресурсів і послуг; осво-

єння нової техніки і досягнень науково-технічного прогресу.

Упорядковується закупівля технічних засобів за кордоном. На-

самперед купують тільки ту техніку, аналоги якої не виробляють в

Україні, переважно на умовах створення спільних підприємств та

їх одночасного інвестування. Поєднання цілеспрямованого імпор-

ту зарубіжних технічних засобів з нарощуванням власного вироб-

ництва високоякісних машин на рівні кращих світових зразків за

передовими технологіями сприятиме створенню конкурентного

середовища на ринку техніки.

12.1.3. Орãанізація виробничоãо обслóãовóвання

сільсьêоãосподарсьêих підприємств

Аграрна політика держави за сучасних умов спрямована на

повне оснащення агропромислового комплексу засобами механі-

зації, хімізації та енергетичними ресурсами, асортимент, якість і

надійність яких відповідають досягненням науково-технічного

прогресу, забезпечують своєчасне виконання всіх технологічних

процесів виробництва продукції з найменшими витратами праці

і коштів. Держава сприяє освоєнню випуску різних типів машин

та засобів хімізації, які враховують зональні відмінності, розміри

господарств і вимоги сільськогосподарського виробництва. Про-

водяться роботи, пов’язані з постійним удосконаленням техніко-

економічних показників машин і обладнання, що випускаються

вітчизняними машинобудівними заводами із застосуванням но-

вих прогресивних і енергозберігаючих технологій. Модернізу-

ються машинобудівна і хімічна галузі, здійснюються програми

виробництва комплексів машин і обладнання для сільського гос-

подарства, харчової та переробної промисловості, засобів хімі-

зації.

Сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів

хімізації, нафтопереробка визначені пріоритетними галузями

економіки України.

Особливо гострими є питання виробничого обслуговування

сільськогосподарських підприємств. Для їх вирішення в Україні

421

Розвито ê взаємовідносин підприємницьêих стрóêтóр аãробізнес

створено підприємства системи «Украгротехсервіс», «Украгро-

хім», «Украгропромбуд», «Украгроенергопостач», «Укрзооветпос-

тач» та ін. На них покладено завдання щодо максимального і

своєчасного виробничого обслуговування сільськогосподарського

виробництва.

Поряд з цими підприємствами в країні успішно працюють ко-

мерційні структури «Украгробізнес», «Агроінком» та ін. Вони на-

дають сільськогосподарським підприємствам послуги, пов’язані з

виконанням основних виробничих процесів у рослинництві (підго-

товка ґрунту до сівби, сівба, догляд за посівами, збирання врожаю,

заготівля кормів). Такі послуги надають переважно з використан-

ням техніки та матеріальних засобів цих структур.

Економічні взаємовідносини між підприємницькими структу-

рами з виробничого обслуговування та сільськогосподарськими

підприємствами ґрунтуються на основі прямих договорів, у яких

зазначають усі умови щодо виробничого обслуговування та розра-

хунки за надані послуги.

Економічні відносини з виробничого обслуговування сільсько-

го господарства мають ґрунтуватися на принципах взаємовигід-

ного партнерства. Сучасні умови потребують принципово нової

системи виробничого обслуговування сільськогосподарських то-

варовиробників. Це передбачає виникнення нових організацій-

них форм у сільськогосподарському виробництві та перехід засо-

бів виробництва переважно у приватну власність, що зумовлює

більш економне використання коштів і майна сільськими това-

ровиробниками і дає їм можливість вибору, враховуючи еконо-

мічну доцільність, між виконанням робіт власними силами та

передаванням їх на сторону.

Зменшення обсягів виробництва засобів механізації для сіль-

ського господарства та зростання цін на них через брак коштів у

сільськогосподарських підприємств призводять до збільшення тер-

мінів експлуатації наявних засобів, а це знижує їх технічну готов-

ність і спричинює порушення агротехнічних термінів виконання

сільськогосподарських робіт. Зміна форм власності підприємств з

виробничого обслуговування сільського господарства дала їм змо-

гу проводити самостійну економічну політику.

Для вирішення цих питань підприємствам агросервісу потрібно

змінювати форми організації обслуговування сільських товарови-

робників. Кожне таке підприємство має самостійно визначати пер-

спективу своєї діяльності, формувати плани, пропонувати такі ви-

ди та форми обслуговування, які необхідні для споживачів. Діяль-

ність таких підприємств має бути орієнтована на потреби ринку та

стимулювання надання послуг.

Для визначення напрямів розвитку сфери виробничого об-

слуговування, а також прийнятних для споживачів економічних

відносин важливим є розвиток маркетингової діяльності. Вона

422

Розділ 12

має визначати потребу сільських товаровиробників у виробничих

послугах та механізм забезпечення виявлених потреб. На обслу-

говуючих підприємствах ці заходи здійснюють маркетингові

служби. Вони розробляють плани маркетингу, які можуть бути

короткотерміновими (деталізованими на поточний рік) та довго-

терміновими (стратегічними). Для їх розроблення потрібно мати

повну інформацію, яка ґрунтується на маркетингових дослі-

дженнях.

На першому етапі маркетингових досліджень обслуговуюче

підприємство має визначити такі види послуг, які користуються

попитом. Адже чимало сільських товаровиробників через низьку

платоспроможність відмовляються від багатьох видів послуг і

здійснюють їх власними силами. Попит визначають за видами

послуг та групами споживачів. Потреби кожної групи визначають,

виходячи з обсягів сільськогосподарського виробництва, забезпе-

чення їх власними матеріально-технічними засобами та кваліфі-

кованою робочою силою, віддаленості від обслуговуючого підпри-

ємства.

Для визначення попиту на кожний вид можливих послуг його

погоджують зі споживачами. Вони самі визначають загальний об-

сяг робіт, частина яких виконуватиметься власними силами, а ча-

стина передаватиметься обслуговуючому підприємству.

Перед виконанням цих обсягів послуг розраховують економіч-

ну ефективність виконання окремих видів робіт за різних варіан-

тів їх організації, тобто виконання робіт власними силами товаро-

виробників і обслуговуючими підприємствами. Основним еконо-

мічним показником при цьому є максимум прибутку. Крім того,

використовують і додаткові показники оцінювання ефективності,

зокрема:

 економія витрат і матеріально-технічних ресурсів сільсько-

господарських підприємств під час надання виробничих послуг;

 економія капітальних вкладень, потрібних для проведення

робіт власними силами;

 дохід від отримання додаткової сільськогосподарської продук-

ції та підвищення її якості.

Після визначення цих показників ухвалюють рішення про до-

цільність виконання робіт власними силами чи підприємствами

виробничого обслуговування.

Найбільша частка виробничих послуг у сільському господарстві

належить агрохімічному обслуговуванню. Основним в організації

виробничого обслуговування агрохімічними підприємствами сіль-

ськогосподарських товаровиробників є розроблення економічного

механізму взаємовідносин між партнерами. Визначення обсягів

робіт і послуг з агрохімічного обслуговування та їх розподілення

не завжди забезпечують вимоги обох сторін. Інтеграція партнерів

має відбуватись у напрямі створення агрохімічних підприємств

423

дп Розвитоê взаємовідносин пі риємницьêих стрóêтóр аãробізнес

ринкового типу на основі приватизації, спрямованої на поєднання

інтересів обслуговуючих підприємств і сільськогосподарських то-

варовиробників їх кооперуванням або передаванням контрольного

пакета акцій агрохімічного підприємства сільськогосподарським

товаровиробникам під час створення акціонерного товариства. По-

трібно впровадити такий фінансовий механізм управління діяль-

ністю агрохімічного підприємства з надання послуг сільським то-

варовиробникам та механізм взаєморозрахунків між ними, який

задовольняв би всіх контрагентів.

З розвитком ринкових відносин необхідно послаблювати моно-

польне становище підприємств і організацій агрохімічного сервісу,

збільшуючи обсяги виробництва хімічних засобів, розгортаючи

власне виробництво агрохімікатів, особливо сучасних засобів за-

хисту рослин, які не виробляють в Україні.

Для вирішення цих проблем важливо на державному рівні під-

тримувати і матеріально заохочувати вітчизняних виробників за-

собів хімізації, випускати конкурентоспроможну й економічно не-

шкідливу хімічну продукцію та реалізовувати її на вітчизняному

ринку.

Створення ринку мінеральних добрив і хімічних засобів захи-

сту рослин має передбачати налагодження прямих зв’язків між

виробником і споживачем, забезпечувати вільний вибір партне-

ра з комерційних відносин, наявність конкуренції між виробни-

ками та посередниками, а також скасування існуючої розподіль-

ної системи мінеральних добрив в обмін на сільськогосподарську

продукцію. Для формування цивілізованого ринку цих мате-

ріальних засобів в Україні слід подолати диспропорції в суспіль-

ному господарстві та в окремих його галузях, нормалізувати дія-

льність податкової та кредитної систем, перейти до нових прин-

ципів ціноутворення. Потрібно створити паралельно діючі струк-

тури багатоканальної торгівлі: кооперативи, дилерські пункти,

акціонерні товариства, спеціалізовані біржі, лізингові компанії

тощо.

У перспективі ринок агрохімічного сервісу має розвиватися за-

вдяки удосконаленню відносин між виробником і споживачем,

тобто його диверсифікації, що передбачає не лише поставки міне-

ральних добрив, пестицидів та інших агрохімікатів, а й забезпе-

чення машинами та обладнанням для їх приготування і внесення,

пропонування виробничих послуг фермерам, їх кредитування, на-

дання їм технічної і наукової допомоги. З розширенням агрохімі-

чного обслуговування слід ураховувати вітчизняний досвід виро-

щування сільськогосподарських культур, упроваджувати техноло-

гії, що знижують потребу в мінеральних добривах і засобах захис-

ту рослин з метою отримання екологічно чистої сільськогосподар-

ської продукції.

424

Розділ 12

12.2. Орãанізація підсобних виробництв

і промислів

12.2.1. Об’єêтивна необхідність і передóмови розвитêó

підсобних виробництв

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує

створення нових і розширення існуючих видів підприємницької

діяльності. Особливо така тенденція спостерігається в агропромис-

ловому комплексі. Це зумовлено тим, що сільське господарство

відрізняється від інших сфер матеріального виробництва і має ба-

гато специфічних особливостей. Воно найуспішніше розвивається

за раціонального поєднання основних і підсобних (допоміжних)

галузей. При цьому підсобні галузі сприяють розвитку основного

виробництва, надають йому певні види послуг, виготовляють ма-

теріальні засоби, переробляють сільськогосподарську продукцію.

За таких умов знижується сезонність використання робочої сили,

забезпечується рівномірна її зайнятість упродовж року, раціо-

нально використовуються матеріальні, сировинні та енергетичні

ресурси, відбувається додаткове надходження грошових коштів.

Крім того, розвинене підсобне виробництво дає змогу сільсько-

господарським підприємствам в умовах економічної кризи розви-

вати основне виробництво, зберігати трудові колективи, тобто воно

є чинником економічної стабільності.

Доцільність поєднання сільськогосподарського виробництва з

іншими видами діяльності зумовлена дією таких чинників: при-

родних, соціально-економічних, організаційних, технологічних

тощо. Їх взаємодія безпосередньо впливає на результати господа-

рювання сільськогосподарського підприємства загалом.

Різниця між робочим періодом і періодом виробництва у сіль-

ському господарстві створює необхідні умови для поєднання зем-

леробства з підсобними промислами. Наприклад, період виробни-

цтва озимих зернових культур триває 250 – 300 днів, а робочий

період, що охоплює обробіток ґрунту, сівбу, догляд за посівами,

збирання врожаю, — близько трьох тижнів. Така сама закономір-

ність виявляється в садівництві, виноградарстві та інших галузях

рослинництва, що зумовлює сезонність у сільському господарстві,

нерівномірне розподілення та використання трудових ресурсів

упродовж року, створення їх надлишку в міжсезонний період і не-

стачу в період масових польових робіт. Одним з напрямів більш

повного та рівномірного використання трудових ресурсів є органі-

зація підсобних виробництв.

Іншим важливим чинником, що зумовлює розвиток підсобних

виробництв і належить до природних, є наявність сировинних ре-

сурсів місцевого значення. Природними джерелами сировини є

ліси, надра, родовища корисних копалин, мінеральні джерела.

Зокрема, використовують дари лісів (плоди, ягоди, березовий сік,

425

Розвитоê взаємовідносин підприємницьêих стрóêтóр аãробізнес

лікарські рослини), поклади граніту, бутового каменю, черепаш-

нику.

Здебільшого для створення потужних промислових підпри-

ємств з перероблення цієї сировини її запаси малі або діючі під-

приємства не спроможні охопити всю мережу сировинних джерел.

Тому доцільно організовувати невеликі виробництва місцевого

значення на основі одного або кількох сільськогосподарських під-

приємств.

Раціональне використання природної сировини для виготов-

лення будівельних матеріалів (гравію, цегли, вапна тощо) частко-

во дає змогу забезпечити потребу в них господарств та населення,

збільшити прибутки. У цьому разі природні чинники взаємодіють

з виробничими та соціально-економічними.

Додатковим джерелом грошових надходжень є перероблення в

господарстві виробленої сільськогосподарської продукції. Це, зок-

рема, виробництво плодоовочевих консервів, сухофруктів, борош-

на, олії, круп, м’ясних та молочних виробів.

Потреба у переробленні цієї продукції спричинена також тех-

нологічним чинником — максимальним збереженням вихідних

властивостей виробленої продукції, що досягається дотримуван-

ням оптимальних термінів її збирання, закладанням на зберіган-

ня або перероблення, тобто запобіганням якісним втратам. На-

приклад, у разі перевезення помідорів на відстань до 50 км частка

першосортної продукції знижується до 10 %, на відстань до

100 км — до 15 %. До того ж у господарствах можна переробляти

нестандартну плодоовочеву сировину, яка становить до 20 % вало-

вого збору. Ця сировина (перезрілі помідори, дрібні яблука, по-

шкоджені кісточкові плоди та ягоди), зберігаючи свої технологічні

властивості, не може бути реалізована у свіжому вигляді, а продук-

ція її переробки (соки, джеми, повидло) має високі смакові якості

та поживність. Підраховано, що в умовах ринку за існуючих цін

на сировину і готову продукцію реалізація 1 ц некондиційних по-

мідорів у вигляді соку забезпечує вдвічі більші грошові надхо-

дження порівняно з тими, які були б у разі продажу такої продук-

ції у свіжому вигляді. Завдяки цьому в господарствах, які мають

плодоовочепереробні цехи, урожайність плодів і овочів на 20 %

вища, ніж у тих, де таких цехів немає. Відходи переробки плодо-

овочевої продукції і картоплі залишаються в господарстві і вико-

ристовуються на корм худобі.

Підсобні промислові виробництва виконують важливу соціаль-

но-економічну функцію не тільки щодо сільського господарства та

сільського населення. Виробляючи продукти харчування, продук-

цію виробничо-технічного призначення, товари народного спожи-

вання нехарчової групи, художні вироби, будівельні матеріали,

вони забезпечують потреби внутрішнього ринку, створюючи кон-

куренцію імпортним товарам завдяки нижчим цінам.

426

Розділ 12

Наявність плодоовочепереробних заводів (цехів) у сільськогос-

подарських підприємствах дає можливість раціонально викорис-

товувати надлишки овочів і плодів, вирощених на присадибних та

садово-городніх ділянках, площі яких останнім часом збільшилися

в десятки разів. Закуповуючи їх за договірними цінами, переробні

виробництва створюють свої сировинні запаси і, що найважливі-

ше, вивільняють господарства від турбот, пов’язаних зі збутом.

Особливо актуальним це є для мешканців населених пунктів, від-

далених від міст і промислових центрів.

Збільшенню грошових надходжень сприяє робота сільських

млинів, олійниць, крупорушок.

Останніми роками грошові надходження сільськогосподарсь-

ких підприємств України від функціонування підсобних підпри-

ємств і промислів становлять до 10 % загальної суми їх, а в деяких

регіонах (Прикарпаття, Закарпаття) вони досягають 50 % і біль-

ше. Для таких підприємств наведені види діяльності лише умовно

належать до категорії підсобних (допоміжних), оскільки забезпе-

чують роботою більшу частину сільського працездатного населен-

ня. Вони є основою функціонування сільськогосподарських галу-

зей, насамперед вівчарства, ведення якого, незважаючи на низьку

прибутковість, необхідне і найбільш можливе. В цій зоні промис-

лове виробництво — єдине джерело соціального розвитку села,

основна життєзабезпечувальна галузь.

Підсобні виробництва і промисли організовують на базі агро-

фірм, агрокомбінатів, агроторговельних підприємств, агропромис-

лових об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств

фермерських господарств та їх об’єднань. Функціонують вони в

цих формуваннях на правах їхніх виробничих підрозділів. Основ-

ним завданням діяльності їх є раціональне використання продук-

ції, збільшення обсягів виробництва продуктів харчування та ви-

робів виробничо-технічного призначення, повнішої зайнятості та

закріплення робочої сили, зміцнення економіки господарств зага-

лом, пришвидшення соціального розвитку села. Кінцева мета їх-

ньої діяльності, як і будь-якого іншого підприємництва в умовах

ринку, — це отримання максимального прибутку. В разі потреби

підсобні виробництва можна створювати на міжгосподарській ос-

нові як безпосередньо в одному з господарств-учасників, так і на

самостійному балансі.

Організовують і ліквідовують підсобні виробництва в колек-

тивних сільськогосподарських підприємствах за рішенням за-

гальних зборів (зборів уповноважених), на міжгосподарських

підприємствах (в організаціях) — за рішенням зборів

уповноважених представників господарств-учасників. Зазвичай

їх створюють на території господарств, в окремих випадках

(заготівля деревини, видобуток нерудних матеріалів тощо) — за

їхніми межами.

427

Розвитоê взаємовідносин підп ãриємницьêих стрóêтóр а робізнес

Засновники підсобних підприємств мають створювати всі необ-

хідні умови для ефективної діяльності їх. Це, зокрема:

 забезпечення нормативно-технічною документацією;

 закріплення за ними потрібного обладнання, транспортних

засобів, будівель та іншого майна, а у разі потреби — земельних

ділянок;

 розроблення і здійснення заходів щодо впровадження прогре-

сивних технологій, удосконалення умов виробництва, підвищення

якості та розширення асортименту продукції, що виробляється;

 матеріально-технічне постачання;

 контроль за обліком сировини та готової продукції;

 проведення маркетингових досліджень та розширення ринків

збуту.

Матеріально-технічне забезпечення підсобних підприємств

здійснюється засновниками у такий спосіб:

 проведення розрахунків і обґрунтування потреби в машинах,

транспортних засобах, обладнанні, матеріалах, паливі тощо;

 придбання на договірних засадах у торговельних організацій

окремих товарів ринкового фонду, що використовують як сировину

та допоміжні матеріали для виробництва товарів народного спо-

живання;

 закупівля в інших господарствах та населення залишків сіль-

ськогосподарської продукції, а також дикорослих плодів, ягід, гри-

бів для перероблення їх;

 приймання від інших підприємств та організацій, а також від

населення сільськогосподарської та іншої сировини для перероб-

лення її на давальницьких умовах.

Продукцію підсобних підприємств реалізовують згідно з дого-

ворами, укладеними з організаціями споживчої кооперації, дер-

жавної та приватної торгівлі, промисловими підприємствами та

іншими господарськими формуваннями на колгоспних ринках, а

також через систему власної торгівлі. Останнє особливо стосується

агрофірм, агрокомбінатів та агроторговельних підприємств.

Ціни на продукцію підсобних виробництв і промислів зде-

більшого є договірними з урахуванням вимог чинного законо-

давства. Підсобні підприємства забезпечуються трудовими ре-

сурсами переважно завдяки працівникам господарств, де вони

створені, особливо тим, які вивільняються із сільськогосподар-

ського виробництва в міжсезонний період. Деяких фахівців, в

основному технологів, можна залучати зі сторони. Широко ви-

користовують працю громадян, які постійно проживають на те-

риторії господарства, враховуючи пенсіонерів, осіб з обмеженою

працездатністю. Застосовують практику організації праці вдо-

ма, а також можливість працювати в підсобному господарстві

неповний робочий день або тиждень. Працівникам, які викону-

ють роботу вдома, видають сировину, матеріали, обладнання

428

Розділ 12

згідно з договором, укладеним із засновником підсобного під-

приємства.

Загальні управлінські функції підсобних підприємств викону-

ють керівники підприємств-засновників. Безпосередньо керують

підсобним господарством начальники цехів, майстерень, дільниць

тощо. Вони відповідають за раціональну організацію виробницт-

ва, ефективне використання фондів і матеріальних ресурсів, ви-

конання завдань з виробництва і реалізації продукції, її якість,

дотримання встановлених правил санітарного, протипожежного,

екологічного стану виробництва.

Економічний контроль виробничо-господарської діяльності

здійснює переважно бухгалтерія господарства, а у великих підсоб-

них господарствах можуть призначатись окремі бухгалтерські

працівники, які підпорядковані центральній бухгалтерії.

Підсобні підприємства функціонують на основі затвердженого

Положення про їх діяльність, яке розробляють з урахуванням

конкретних умов.

Створення підсобних підприємств і промислів у сільському гос-

подарстві є економічно закономірним етапом агропромислової ін-

теграції. Він зумовлений постійно зростаючими потребами людей

у нових видах праці, об’єктивною необхідністю розвитку продук-

тивних сил, удосконалення виробничих відносин.

Народногосподарське значення підсобних підприємств і про-

мислів полягає в тому, що вони дають змогу ефективніше викори-

стовувати сільськогосподарську техніку завдяки організації ре-

монту на місцях, забезпечують будівництво на селі місцевими бу-

дівельними матеріалами, створюють вироби господарського і есте-

тичного призначення (сувеніри, художні вироби, товари культпо-

буту), збільшують грошові надходження.

12.2.2. Класифіêація підсобних підприємств

і подальший розвитоê їх

Діяльність підсобних підприємств спрямована на збільшення

доходів і прибутків сільськогосподарських підприємств завдяки

ефективнішому використанню трудових ресурсів, сільськогоспо-

дарської продукції, природних ресурсів тощо. Це питання особ-

ливо актуальне в умовах економічної кризи народного госпо-

дарства.

Підсобне підприємство має функціонувати як повноправний

структурний госпрозрахунковий підрозділ. По суті, підсобні вироб-

ництва на сучасному етапі агропромислової інтеграції є одним із

видів агропромислових формувань, які мають компенсувати недо-

статню роботу галузей, що обслуговують сільське господарство.

Саме цим в основному і спричинена поява різних агрофірм, агро-

комбінатів, міжгосподарських підприємств, кооперативів. Усі види

429

Розвитоê взаємовідносин підприємницьêих стрóêтóр аãробізнес

підсобних підприємств і промислів класифікують за спеціаліза-

цією, принципом організації діяльності, характером використання

праці, розмірами тощо. Найістотнішою є класифікація за спеціа-

лізацією. Зокрема виділяють підсобні підприємства, що:

1) обслуговують основне виробництво;

2) переробляють сільськогосподарську продукцію;

3) випускають промислову продукцію.

Найширше підсобну діяльність в Україні характеризують під-

приємства першої групи. До них належать кузні, ремонтні майс-

терні сільськогосподарської техніки, цехи для виробництва

трав’яного борошна, приготування кормових сумішей, комбікор-

мові заводи тощо. Основна мета діяльності цих підприємств — за-

безпечення безперебійної роботи основного сільськогосподарського

виробництва.

До підприємств другої групи належать млини, крупорушки,

олійниці, консервні та плодоовочеві цехи і заводи, цехи з перероб-

лення молока і м’яса та ін. Перероблення сільськогосподарської

продукції широко розвинене в усіх економічних районах України,

але найбільше — в південних областях, де здебільшого перероб-

ляють овочі і фрукти.

Підприємствами третьої групи є швейні, цегляні виробницт-

ва, з видобування та перероблення нерудних будівельних матері-

алів, виробництва плівки, лісозаготівельні, лісопильні, столярні

майстерні, художні промисли, з випуску металовиробів, товарів

культпобуту, різних комплектуючих виробів і деталей для проми-

слових підприємств. Підприємства цієї групи найпоширеніші в

Західному регіоні України.

Функціонування підсобних підприємств і промислів останнім

часом показало, що економічно доцільним є поєднання розвитку

підприємств у всіх трьох групах. Це підтверджує приклад агро-

фірми «Зоря» Рівненської області. Загальна земельна площа аг-

рофірми 5090 га, з них 4294 га сільськогосподарських угідь, у тому

числі 3248 га ріллі. Великі обсяги виробництва сільськогосподар-

ської продукції створили умови для розвитку та успішної роботи

підсобних підприємств і промислів. У господарстві функціонують

ремонтна майстерня, цех для приготування кормосумішей і ком-

бікорму, плодоконсервний завод потужністю 10 млн умовних ба-

нок, крупорушка, цех для калібрування насіння кукурудзи, фрук-

тосховище на 3000 т, цехи для перероблення молока, м’яса, завод з

виробництва скляної тари потужністю 70 млн умовних банок, роз-

ливу мінеральної води. Крім того, в господарстві створено невели-

кі цехи для виробництва асфальту і залізобетону, будівельних ма-

теріалів, лісозавод з виробництва лісоматеріалів і тари. У цій сфе-

рі зайнято близько 15 % працездатного населення, а грошові над-

ходження становлять до 30 % загального прибутку фірми. Саме

тому в агропромисловому комплексі України потрібно створювати