Кузьмін В.В. Фінансові основи підприємництва

Подождите немного. Документ загружается.

ною як збитків, так і доходів (за сприятливих змін). Статич$

ний ризик завжди призводить до збитків, оскільки його

сутнісна характеристика пов’язана з утратою реальних ак

тивів, а також з утратою доходу через недієздатність суб’єкта

господарювання.

Фінансовий план е ключовим розділом бізнесплану. Го

ловна мета фінансового плану — узагальнити основні поло

ження всіх попередніх розділів бізнесплану, зводячи їх в одне

ціле у вартісній формі, та обґрунтувати доцільність реалізації

даного підприємницького проекту з економічного погляду.

Особливий інтерес до фінансового плану пов’язаний з

тим, що в ньому:

• узагальнюються у вартісній формі результати розробки

решти розділів бізнесплану;

• кількісно визначається потреба даного бізнесу в інвес

тиціях;

• обґрунтовується висновок щодо економічної

доцільності реалізації підприємницького проекту.

Розрахунки, які містить фінансовий план, мають дати

чіткі та ясні відповіді на такі запитання самого підприємця,

потенційних інвесторів і кредиторів.

Звідки фірма отримуватиме кошти і на що конкретно ос

танні будуть витрачені?

Як співвідносяться поточні потреби фірми у грошах з ру

хом готівки?

Яким буде фінансовий стан фірми на кінець прогнозова

ного періоду?

Чи зможе підприємець виконати взяті на себе зобов’язан

ня?

Чи здатний підприємець належно розпорядитися отрима

ними коштами, щоб своєчасно повернути борги та забезпечи

ти достатній прибуток на вкладений капітал?

У процесі розробки цього розділу бізнесплану слід врахо

вувати такі його особливості.

Поперше у багатьох відношеннях фінансовий план є най

менш гнучкою за формою частиною бізнесплану. На відміну

Òåìà 8

від інших розділів він має містити відповідний перелік фінан

сових документів (у тому числі таблиць і графіків). Кожен із

цих документів повинен мати стандартну форму. Жорсткі ви

моги до опрацювання цих документів викликані необхідністю

забезпечення єдиної методики розрахунків фінансових показ

ників. Це означає, що потенційний інвестор або кредитор мо

же самостійно за стандартною методикою провести аналіз

фінансової інформації, яку містить бізнесплан, оцінити

фінансовий стан даної фірми та прийняти рішення щодо вкла

дання своїх коштів у даний проект.

Подруге, інвестори та кредитори, як правило, вимагають,

щоб фінансовий план складався з перспективою на три роки

(до того ж із щомісячними показниками за перший рік та щок

вартальними — за другий і третій).

Потретє, фінансовий план не може мати розбіжностей з

іншими розділами бізнесплану. Якщо, наприклад, у марке

тингплані йдеться про наміри розгорнути широкомасштабну

рекламну кампанію, то це обов’язково має знайти відображен

ня в плані доходів і видатків. Якщо на бізнес фірми впливає

фактор сезонності продажу, то його слід ураховувати, проек

туючи рух готівки, тощо.

Почетверте, у зв’язку з тим, що будьякий фінансовий

аналіз майбутнього неминуче характеризується певним ступе

нем невизначеності, у фінансовому плані доцільно опрацюва

ти кілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробля

ти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один із

них має ґрунтуватися на консервативних припущеннях, а дру

гий — враховувати повний потенціал бізнесу.

Поп’яте, у фінансовому плані треба (по можливості)

підкреслювати достовірність інформації, яку він містить. Якість

первинної інформації безпосередньо позначається на точності

фінансових розрахунків. Інвестори часто проводять власні

дослідження з метою оцінки достовірності розрахунків у бізнес

плані. Тому в разі відхилення відповідних фінансових показ

ників бізнесплану від середніх по галузі, до якої належить да

ний бізнес, обов’язково треба дати вичерпне пояснення цього.

Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑÎÂ² ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐÈªÌÍÈÖÒÂÀ

Мета та особливості розробки фінансового плану визнача

ють його зміст, послідовність і рівень деталізації опрацювання.

Фінансовий план містить такі основні підрозділи.

1. План доходів і видатків (план прибутків і збитків).

2. План грошових надходжень і виплат (план руху

готівки).

3. Плановий баланс.

Поряд з основними показниками цих підрозділів у фінан

совому плані мають бути наведені припущення, на підставі

яких ці показники розраховано. Чітко й стисло викласти всі ці

припущення й передбачення необхідно в текстовій частині

фінансового плану. Без цього всі наведені у фінансовому плані

розрахунки не матимуть належного практичного значення.

Лише після ретельного аналізу таких припущень можна

оцінити, наскільки вони заслуговують на довіру. Оскільки

розрахунки всіх зазначених фінансових документів ґрунту

ються на таких передбаченнях, вони є важливою складовою

фінансового плану.

Для вже існуючої фірми у фінансовому плані обов’язково

слід навести динаміку основних фінансових показників за ми

нулі роки (як мінімум за три). Копії відповідних фінансових

документів подаються в додатках.

Відповідно обґрунтований фінансовий план може бути

використаний не тільки для залучення інвесторів і кредиторів,

а й для оцінювання результатів діяльності фірми після фак

тичного започаткування бізнесу.

Òåìà 8

Òåìà 9. Ô³íàíñè ³ ïîäàòêè ó ï³äïðèºìíèöüê³é

ä³ÿëüíîñò³

9.1. Îðãàí³çàö³ÿ ô³íàíñ³â ï³äïðèºìñòâ

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі

фінансів підприємств у системі підприємницького уп

равління. Конкурентоспроможність та платоспроможність

підприємств визначаються добре налагодженою організацією

фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства по

винна сприяти підвищенню ефективності прийнятих

підприємством управлінських рішень. Функціонування

фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допо

могою цілеспрямованої їх організації.

Організація фінансів підприємств — це сукупність форм,

методів, способів формування та використання ресурсів, кон

тролю за їх кругообігом для досягнення економічних цілей

згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено ко

мерційний розрахунок, який базується на принципах саморе

гулювання, самоокупності та самофінансування. Сутність ко

мерційного розрахунку полягає у постійному порівнюванні (у

грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його

метою є одержання максимального прибутку за мінімальних

витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання

про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, у

ринкових умовах для підприємця визначаються основним

орієнтиром — прибутком.

Комерційний розрахунок в ринкових умовах має значний

вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає

зміну взаємовідносин держави і підприємця. Фінансові відно

сини підприємств регламентуються державою в основному

економічними методами — за допомогою важелів відповідної

податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської

політики. Збитки, що їх зазнало підприємство внаслідок вико

нання вказівок державних органів та посадових осіб, які супе

речать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані

відповідними органами.

Кожен суб’єкт підприємницької діяльності має справжню

фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати,

як і що виробити, кому реалізувати продукцію, як розподіли

ти виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибут

ком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовува

ти. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсут

ності будьяких правил їхньої поведінки. Ці правила розроб

лено та законодавчо закріплено у відповідних нормативних

актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення

самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб’єкти підприємницької діяльності несуть реальну еко

номічну відповідальність за результати діяльності та своєчас

не виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, спо

живачами, державою, банками. За своїми зобов’язаннями

підприємство відповідає власним майном і доходами. За неви

конання зобов’язань підприємством до нього застосовується

система фінансових санкцій. Справді самостійне

підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок

фінансових резервів, системи страхування та за рахунок влас

ного прибутку.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств

є реально зароблені доходи від реалізації продукції, виконаних

робіт та наданих послуг. Економічна відповідальність

підприємств настільки велика, що його можуть оголосити бан

крутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати

зобов’язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини

з банками, фінансовими посередниками, страховими ком

паніями. Підприємства і банки є рівноправними партнерами,

які налагоджують фінансові взаємовідносини з метою одер

Òåìà 9

жання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштов

них та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за

зберігання коштів на банківських рахунках одержують певні

відсотки. Фінансові посередники допомагають краще залуча

ти та використовувати грошові кошти підприємств. Страхові

компанії страхують численні ризики, пов’язані з підприєм

ницькою діяльністю суб’єктів господарювання, створюючи

певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом

та державними цільовими фондами, створеними для підтри

мання комерційних засад в організації підприємництва. Дер

жава встановлює податкові платежі, обов’язкові збори та вне

ски на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості

підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його

ефективності. У разі необхідності підприємствам виділяють

бюджетні асигнування у вигляді цільових субсидій та суб

венцій, що виключає можливість паразитування за рахунок

державних коштів.

На організацію фінансів впливають організаційноправові

форми, сфера та характер підприємницької діяльності. Це

проявляється у процесі формування капіталу (статутного

фонду), розподілі прибутку, утворенні грошових фондів, а та

кож внутрішньовідомчому розподілі засобів, у взаємовідноси

нах з бюджетом тощо. Ринкова економіка зовсім не виключає

наявності поряд з іншими і державної власності. До державно

го сектору належать ті установи та організації, які повністю

або частково фінансуються із державного бюджету. Створю

ються також підприємства зі змішаною формою власності, у

статутному фонді яких держава є основним власником. Так, на

малих підприємствах управління фінансами найчастіше

здійснює підприємець — власник (власники) фірми. Бухгал

терія здійснює збір та первинну обробку інформації, але уп

равлінські рішення приймає власник.

Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑÎÂ² ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐÈªÌÍÈÖÒÂÀ

9.2. Ô³íàíñîâà ä³ÿëüí³ñòü ó ï³äïðèºìíèöüêîìó

óïðàâë³íí³

В управлінській роботі підприємця фінансова діяльність

посідає особливе місце. Від неї багато в чому залежить

своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо

господарської діяльності та розвитку підприємства, виконан

ня фінансових зобов’язань перед державою та іншими

суб’єктами господарювання.

Фінансова діяльність — це система використання різних

форм і методів фінансового забезпечення щодо функціонуван

ня підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто

це та практична фінансова робота, що забезпечує

життєдіяльність підприємства, поліпшує її результати.

Фінансове забезпечення управління здійснюється за таки

ми основними напрямками:

• фінансове прогнозування та планування;

• аналіз та контроль підприємницької діяльності;

• поточна фінансовоекономічна робота.

Фінансове прогнозування та планування — одна з най

важливіших ланок фінансової роботи підприємства. На цій

стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у гро

шових коштах для забезпечення нормальної виробничогоспо

дарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає на

прями використання та розмір прибутку, який залишається в

його розпорядженні після сплати податків. Метою складання

фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіта

лу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових

показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відра

хувань, прибутку, суми податку.

Планування виручки необхідне для розробки плану при

бутку від реалізації продукції або виконаних робіт, наданих

послуг, визначення суми планових платежів у бюджет. Від

обґрунтованості та правильності розрахунку виручки значною

Òåìà 9

мірою залежить також реальність основного джерела надход

ження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості найе

кономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових

ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат вироб

ництва та обігу — важливий фактор підвищення ефективності

виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії си

ровини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу ви

робити значну кількість додаткової продукції, збільшити при

буток та рентабельність підприємств, створює реальні можли

вості для самофінансування, приведення в дію конкурентних

переваг. Скорочення витрат на виробництво одиниці про

дукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а

відтак — прискорення обертання оборотних коштів, зростання

можливостей розширення підприємницької діяльності.

Підприємці та менеджери, орієнтуючись на опрацьовані

фінансові показники, складають перспективні, поточні та опе

ративні фінансові плани. Так, поточний фінансовий план

складається у формі балансу доходів та витрат грошових

коштів. Аналіз та контроль фінансової діяльності

підприємства — це діагноз його фінансового стану, що умож

ливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та

мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення

доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підви

щення рентабельності, поліпшення фінансовогосподарської

діяльності в цілому. Матеріали аналізу використовуються в

процесі фінансового планування та прогнозування, визначен

ня потреб залучення зовнішніх джерел фінансування.

В умовах переходу до ринкової системи господарювання,

як було з’ясовано у попередніх темах, зароджується конку

ренція — важливий механізм регулювання економічних про

цесів. Однак у перехідний період вона ще незначна, не охоп

лює усі сфери економічного життя. Це дає змогу продавцям

установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони

могли б дозволити собі за умови розвинутої конкуренції, що

призводить до зменшення попиту, застою у виробництві, без

Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑÎÂ² ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐÈªÌÍÈÖÒÂÀ

робіття, а в кінцевому підсумку — до соціальноекономічної та

політичної нестабільності, блокування розвитку підприєм

ництва.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечи

ти правильною організацією управління фінансами: рухом

фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Суть

фінансового менеджменту полягає в ефективному викорис

танні фінансового механізму для досягнення стратегічних і

тактичних цілей підприємства.

Фінансовий механізм підприємства — це система уп

равління фінансами, призначена для організації взаємодії

фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації

їхнього впливу на кінцеві результати діяльності підприємства.

Взаємодія фінансових відносин досягається завдяки викорис

танню усіх фінансових категорій (виручки, прибутку, аморти

зації, оборотних коштів, кредиту, бюджету, податків), норма

тивів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансо

вих важелів.

Як відомо, на підставі маркетингового дослідження під

приємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, по

слуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути ви

роблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використа

ти ці товари та послуги?

Підприємці зобов’язані визначити обсяг та джерела

фінансових ресурсів, необхідних для виробництва і реалізації

продукції, виконання фінансових зобов’язань перед бюдже

том, банками, партнерами по бізнесу.

Процес виробництва відбувається в певній технологічній

послідовності, коли безперервно повторюються стадія прид

бання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва,

стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незаверше

не виробництво, готову продукцію, тобто відбувається оборот,

рух ресурсів. Потреба в коштах у підприємства виникає на

кожній із цих стадій ще до відшкодування виробничих витрат

з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожен

підприємець, формуючи свій капітал (статутний фонд), му

Òåìà 9

сить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені

оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, перехо

дячи з однієї функціональної форми в іншу, зміщуються після

реалізації продукції.

Дуже важливим у процесі управління фінансами

підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах,

яка б забезпечувала мінімально необхідні розміри виробничих

запасів, незавершеного виробництва, залишків готової про

дукції для виконання виробничої програми. За браком влас

них виробничих коштів для поточного інвестування необхідно

визначити потребу в позичкових коштах.

Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає

саме через те, що надходження та використання грошей не

збігаються у часі і здійснюються в різних обсягах. Внаслідок

цього на одних підприємствах у певний момент з’являються

тимчасово вільні кошти, а в інших — виникає тимчасова по

треба в них. Ця суперечність процесу відтворення

вирішується комерційними банками шляхом кредитування

підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних

коштів підприємство звертається до банку з метою одержання

кредитів.

Отже, цінова діяльність забезпечує втілення уп

равлінських рішень у життя. Фінанси пов’язані й з іншими на

прямами підприємницького управління — виробничим ме

неджментом, збутом, маркетингом. Безпосереднім завданням

управління фінансами підприємств є забезпечення формуван

ня та правильного розподілу виручки від реалізації продукції

для відновлення оборотних коштів, формування аморти

заційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне

підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних ак

тивів для своєчасної сплати короткострокової кредиторської

заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження вируч

ки від реалізації продукції постійно контролюється фінансо

вими менеджерами.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим еле

ментом витрат на виробництво та основним джерелом відтво

100

Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑÎÂ² ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐÈªÌÍÈÖÒÂÀ