попиною глухівською Максимовою тримав півтори
кола на р. Ясмані, млин на р. Щениці за Марчиши-
ною Будою, у с. Полошках млин-вешняк в два кола,
сінокіс між селами Бачевським і Собичем. Усі його
маєтності перейшли пасинку Івану Мануйловичу, а
після смерті останного – сину сестри Дем’яну Васи-
льовичу Каневському-Оболонському. Д.: Марія Ми-
хайлівна Зеленська (? – 1670 – 1725.25.06), донька
полковника брацлавського, вдова Мануйла.
Яневич Максим – гонець гетьманський до Москви
(1693), військовий товариш Чернігівського полку.
Яненко Іван – значковий товариш 1748 р., мав двір у
с. Ясмань Глухівської сотні
Яненко Іван (1721 – 1763 – ?) – служив з 1738 р., був під
Перекопом, двічі на лінії, при закритті кордонів ко-
мандиром над козаками двічі, чин військового то-
вариша отримав від ГВК (1740 – 1763 – ?). 1759 р.
мав суперечку з військовим канцеляристом Іваном
Савойським, яка дійшла до побоїв і грабунків. Був
винен 80 карбованців військовому товаришу Йо-
сипу Зарудному (1759).
Яненко Павло (? – 1629 – 1679 – ран. 1687) – любець-
кий шляхтич, двоюрідний брат Юрія Хмельниць-
кого. 25 червня 1655 р. Богдан Хмельницький надав
йому маєтності покійного Грузевича-Нечая Буга-
ївку, Беркове та за Прип’яттю два села (Масани і
Борщівку) з млинами. 8 серпня 1656 р. підтверд-
жуючий лист полковника запорозького Павла Яно-
вича Хмельницького Микольському монастирю на
с. Павловичі. 30 грудня 1687 р. гетьман Іван Мазепа
затвердив універсалом за Печерським жіночим мо-
настерем ігумені Марії–Магдалені села Бугаївку і
Берков, які раніше передала монастирю вдова
Павла Яненка. Цей спадок «в Киевском полку на Ки-
евской стороне Днепра над речкою Стугною лежачій,
теперь в запустении будучий». В значному товаристві
Війська Запорозького в Чигирині. У 1650 р. в по-
сольстві до Туреччини, у 1651 р. в посольстві до
Василя Лупула. Сотник київський (1650–1654). У
1653 р. їздив за тілом Тимоша Хмельницького в Су-
чаву. Після переяславської ради, в якій брав активну
участь, змінив полковника київського (раніше лю-
того 1654 р.). Ще в жовтні 1653 р. був наказним по-
лковником київським. 2 лютого 1654 р. вбив
колишнього полковника київського Пешка за неви-
конання розпоряджень гетьмана. У вересні 1658 р.
очолював напад на київський воєводський гарнізон.
Прибічник Ю.Хмельницького, завдяки якому у 1661
р. був нобілітований. В червні 1662 р. возив до Мос-
кви від Ю.Хмельницького 12 татар – «язиків». Слу-
жив у Тетері, Дорошенка: полковник паволоцький
(1663), уманський (1667). У грудні 1663 р. брав участь
у поході на Лівобережжя, зосерджуючись своїм по-
лком у Монастирищі. Після падіння Дорошенка пе-
рейшов на Лівобережжя (до Сосниці, а пізніше до
Нових Млинів). Д.: (? – 1656 – 1680 – ?) N Філонівна
(черниця Феодосія).
Яненко Федір Іванович (1728 – ?) – син прем’єр-
майора, значковий товариш, корнет у відставці
(1787), мав 48 підданих у с. Янівці. Д.: Пелагея Ва-
силівна Уманець (1732 – 1787 – ?), донька полкового
хорунжого.
Яненко-Рубан Григорій Григорович (1706 – 1763 – ?) –
служив з 1733 р. значковим товаришем Лубенського
полку. Був у ногайському поході, під Перекопом,
двічі поранений стрілою і в плече шаблею. У 1739 р.
під час турецької війни був на кордоні, потім шість
місяців у комісії в Гадяцькому полку. Утримував ко-
зацьку команду при Дніпрі у 1745 р., прикриваючи
кордони. За службу батька (військовий товариш) і
власну (був у походах, а після смерті батька служив
за нього) просив у 1743 р. чин військового това-
риша. Чин військового товариша отримав від ГВК
«по атестату о службах его … Генерала фельдмар-
шала и кавалера графа фон Лессія 738 году дан-
ному» (14.09.1743 – 1763 – ?). Полковий комісар, в
Переяславській полковій рахунковій комісії (1747).
Мав у с. Коржові Роменської сотні двір житловий та
7 дворів посполитих малоґрунтових не могучих, 1
тяглих та 9 піших убогих (1745).
Яненко-Рубан Григорій Григорович (1748 – ?) –
службу розпочав з 1770 р., бунчуковий товариш у
Лубенському полку (? – 1783 – 1787 – ?). Мав 90 під-
даних у 1 селі в Роменському повіті. Внесений до І
частини родовідної книги Чернігівського наміс-
ництва. Не одружений (1790).
Яненко-Рубан Григорій Янович (? – 1688 – 1746 – ?) –
можливо, син охотницького полковника Івана Ру-
бана, знатний товариш полку Лубенського, отримав
с. Коряки (1709). Значковий товариш Лубенського
полку (? – 1738 – 1746 – ?). Учасник кримського
(1735), очаківського походів (1737), походів (1738 і
1739 рр). Присягнув у 1741 р. Мав у с. Римасовці 3 під-
данних (1738). Д.: (1709) Євдокія Степанівна Гречана.
Яненко-Рубан Іван Григорович – значковий товариш
Лубенського полку, військовий товариш (1745.31.03.
– 1763). Проживав у Костянтинові.
Яненко-Рубан Іван Іванович – службу розпочав з 1757
р., значковий товариш Лубенського полку, абшито-
ваний у 1782 р. військовим товаришем.
Яненко-Рубан Іван Федорович (1719 – 1761 – ?) –
«сказка» датована 17 грудня 1761 р., служив з 1738 р.
значковим товаришем, за указом Лубенської по-
лкової канцелярії був того ж року під Перекопом, у
1739 р. на лінії під командуванням обозного гене-
рального Лизогуба у фортеці Параскевській; у
1741 р. був на розмежуванні під Перекопом в ко-
манді полковника прилуцького Галагана. У 1743 р.
на закритті кордону при Кременчуцькій дивізії в
команді обозного переяславського Семена Безбо-
родька. В 1744 р. зустрічав «ходу» цариці. На всі
служби були підтвердження, які згоріли під час по-
жежі в будинку. У 1745 р. призначений військовим
товаришем від ГВК і в тому ж році був на прикритті
кордону за полкового командира два роки. В уні-
версалі ГВК на військового товариша від 21 березня
1745 р. згадується його померлі дід військовий то-
вариш Григорій Яненко і батько Федір Яненко. Д.:
Марія Григорівна Огронович, донька пирятин-
ського сотника і онука полковника Горленка.
426