Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

рицького зареєстровані у двох сусідніх сотнях: Лесько у сотні Го

родиській, Федір — в Імгліївській, в сотні Куришковій родичі

Романа Поповича — Іван, Курило і два Яреми Поповичі. Федір

Калина — посол на коронаційний сейм (1632 р.) — у 1648 р. він

був сотником, а потім сотню очолив Івахниченко, а він з Климом

і Мелешком Калинами залишилися в її складі рядовими козака

ми (1649 р.).

Рід БутівНестеренків міцно утримував керівні позиції у полку.

Наприкінці літа 1648 р. полк очолив покозачений шляхтич герба

«Побуг» Максим Нестеренко [1186, Ч. ІІ, 391], який ще у 1638 р.

очолив третю Корсунську сотню. Після Зборівського миру до ре

єстру записаний як козак сотні Марка Бажаненка. Надалі неодно

разово був наказним полковником, що засвідчує його належність

до полкової старшини.

До антигетьманскої коаліції належав полковник корсунський,

гетьманський син Лук’ян Мозиря, якого Б.Хмельницький за про

тидію виконанню рішень Білоцерківського миру звільнив з посади.

Мозиря ж став за спиною старшин свого та Білоцерківського пол

ків, які розпочали заворушення і вбили полковників білоцерківсь

кого Громику і новопризначеного корсунського [1233, 44, 95]. За

наказом гетьмана заколот був придушений, а Мозиря страчено.

Мисько Івахниченко був сотником стеблівським з 1638 р.,

а у 1649 р. — корсунським. Федір Жолудь був отаманом сотенним

в одній із сотень полку (1638 р.), потім козаком цієї ж сотні Івах

нюка (1649 р.). Козак сотні Івахниченка шляхтич [1162, 205] Юсь

ко Степанович Шрамко став писарем полковим. Отаман сотенний

(1638 — ?) Кузьма Черевань став козаком сотні Корчовського

(1649 р.). Отаман Корсунської сотні (1638 р.) Яцько Голубицький

залишався у її шеренгах і у 1649 р. [823, 132]. У попередній період

відомий старшина з Корсуня Гарбуз, а Остап Гарбуз знаний коза

ком Корсунського полку у 1649 р. Якісь родичі сотника (1638 р.)

Павла Гайдученка Захар і Яцько були козаками полкової сотні

Корсунської (1649 р.).

Колишній сотник корсунський (1638 р.) шляхтич Андрій Ба

лакшеєнко (Балакчеєнко) був козаком сотні Василя Гаркуші

(1649 р.), в той же час згадані Федір Балакчеєнко у полковому то

варистві [823, 131] і Левко Балакчій в сотні Гаркушиній, який став

городовим отаманом корсунським (1653.05.) [1233, 114]. Отаман

Корсунського полку (1638 р.) Михайло Скиба, мабуть, і є Скиба

Старий з Тишком Скибенком — козаки сотні Василя Гаркуші

Козацька еліта Гетьманщини

(1649 р.). Отаман сотенний (1638 р.) Москаль (Москаленко) Се

мен разом з Василем і Сергієм ввійшли до сотні корсунської Мар

ка Бажаненка (1649), їх родичі були ще у восьми сотнях полку.

З родини дрібних овруцьких шляхтичів походив Лаврін Гри

горович Пашковський, який перебрався до Корсуня ще на початку

ХVІІ ст. Неодноразово обирався військовим писарем (1614, 1617,

1619, 1624 рр.), був послом на сейм (1632 р.). Мабуть, один з близь

ких соратників Максима Кривоноса. Козак Ольшанської сотні

Лисянського, а потім Корсунського полку (1649 р.), писар полковий

корсунський (1649 р.). Крім нього у 1649 р. у козацькому війсь

ку у Білоцерківському полку (сотня Коростишівська) були Павло

і Прокіп Пашковські, у Корсунському полку Матій Пашковсь

кий — козак Ольшанської сотні [1162, 165]. З цієї родини похо

див пізніший полковник комонний Григорій Пашковський.

За гетьманування Хмельницького в Корсунському полку ві

домі дев’ять повних полковників: Іван Шангирей, Станіслав Мро

зовецький, Лука Мозиря, Спіл [715, 351], Антон Кілдей, Іван Золо

таренко, Максим Нестеренко Бут, Яків Улізько, Іван Дубина

Гуляницький [826, Т. 8, 1244].

Попередньо Іван Золотаренко 1649 р. був у полковому това

ристві [823, 131], Яків Петрович Улізько (за реєстром 1649 р. Яцько

Петриченко [823, 131]) — в сотні Василя Гаркуші. Відомий також

Іван Улізченко, мабуть, брат Якова, бо поминався у його субот

нику [1062, 29].

Наказними полковниками були вісім старшин: Михайло Івах

нюк, Мисько Стадниченко, Антін Кілдей, Семен Дубина, Мисько

Дубина, Максим Нестеренко Бут, Дмитро (Дементій) Трутина.

У Корсунському полку відомо п’ятнадцять Гуляницьких. Разом

з тим, у реєстрі 1649 р. немає жодного Дубини. Проте троє з Ду

бин протягом 1654–1657 рр. перебували на трьох найвищих уря

дах в полку. Семен і Мисько наказні, а Іван — повний полковник

[826, Т. 8, 1244]. В одному з документів за 1660 р. серед значних

козаків корсунських названий Іван Дубина Гуляницький [1233,

115]. Це дає змогу зробити припущення, що Дубини корсунські і Гу

ляницькі корсунські — це один рід.

Городовим отаманом корсунським згаданий Яким Грабар з сотні

Івахненка. Тимко Бондаренко, який у полковому товаристві кор

сунському був уже у 1649 р., пізніше став отаманом цього това

риства (1656 р.).

У 1631 р. у Київському Михайлівському монастирі був записа

В.В. Кривошея

ний поминальник козака корсунського [695, 92 зв.] Парфена Пру

тила: Парфен, Євдокія, Семен, Євдокія, Іван, Юліана, Терентій,

Марія, Зіновія, ієрей Стефан. Сотник Корсунського полку (1649

[823, 137]) Демко Прутилчич належав до цього роду.

Серед корсунських сотників є згадки про Богдана Кондратенка

(1654), який у 1649 р. був серед полкового товариства. Він з трьома

товаришами і дев’ятьма козаками 24 жовтня 1654 р. виїхав з Кор

суня до царя [620, 119].

Козак сотні Гаркушиної (1649) Яцько Яковенко (Яковлєв), а по

тім сотник богуславський (1655) разом з уманським сотником Ти

мофієм Семеновичем також їздив до царя [620, 122].

Серед сотенних містечок Корсунського полку мали бути Сміла

(з В’язовцем і Тарасівкою) і Стеблів (зі Склемичем, Сидорівкою,

Щербачинцями, Скірупчинцями, Лебодинчим, Лучовим, Тонопів

кою). Генеалогічний аналіз дав змогу встановити, що сотня Гав

риленкова — це Звенигородська сотня (раніше її очолював Мак

сим Нестеренко Бут), а Куришкова і Корчовського — Стеблівські

(раніше цю сотню очолював Мисько Івахниченко). Ці населенні

пункти і раніше належали до Корсунського староства [827, 657].

Звенигородську сотню очолив Гринець Гавриленко, тут же були

його родичі Ясько і Юхно, значним впливом користувалися родини

Погорілих [699, 300] (Михайло) та Кальницьких [699, 300] (Яр

мола). Старшина у 1637 р. Федір Бабиченко був із Стеблева, його

родичі Мандик, Микита, Процик, Степан Бабиченки зареєстро

вані козаками сотні Корчовського (1649).

Вільшанську сотню у січні 1654 р. очолював якийсь Андрій

(в сотні 1649 р. вісім Андріїв і тому важко надати перевагу якомусь

із них).

Серед старшин полку слід назвати і Миська Таборненка, який

був полковником на Волині (1649.05.) [1215, 11], а потім став коза

ком сотні Миська Івахнюка (1649), входив до складу делегації на

сейм (1652) [1215, 31]. З родини Миневських до реєстру 1649 р. по

трапили Матяш і Костя у сотні Марка Бажаненка. Юрій Миневсь

кий, який надав свій хутір на р. Смиків корсунському монастирю,

був полковим осавулом. У жовтні 1657 р. з корсунської ради пос

ланий на чолі посольства до Москви. Його брат Василь став пол

ковим писарем.

Клим Дубовик із сотні Костенкової згадується військовим това

ришем і навесні 1655 р. був у складі козацького посольства до ца

ря у Смоленськ, де захворів і залишився [620, 125; 823, 149].

Козацька еліта Гетьманщини

Покозачилися у полку шляхтичі Андрій і Герасим Трипольські

(сотня Данила Корчовського) [823, 147], Ярош Черепинський (сот

ня Гаркушина). У 1652 р. останній продав свій хутір у с. Припо

ні брацлавському полковнику Тимофію Носачу [1095, 184]. Його

брат Василь Черепинський також козакував у тій самій сотні.

У 1648 р. до Корсунського полку структурно належали лише

сотні Корсунські. Усі ж переферійні (кілька Лисянських, Віль

шанська, Ситницька, Мгліївська, Городиїська) складали полк Ли

сянський, який після Зборівського договору ввійшов до складу

полку Корсунського. Навесні 1649 р. Лисянський полк Кривоноса

нараховував 27 сотень [792, 142]. Коли Кривоніс став наказним

гетьманом, його місце зайняв син, а потім Дем’ян Якимович Ли

сянський [1254, 41] — після ліквідації полку багаторічний сотник

лисянський (1649–1665). 1654 р. були такі сотні: 1–а Корсунсь

ка, 2–а Корсунська, 1–а Бугуславська (сотники Яцько у 1655 р.,

можливо, Андрій Бардак раніше 1660 р.), 2а Богуславська, Віль

шанська, Водяницька, Деренківецька, Кальниболоцька, Ли

сянська, Мгліївська, Сахнівська (сотник Михайло Череватенко

у 1675 р.), Синицька, Стеблівська, Тарасівська (сотник Лесько Ру

данин у 1670 р.).

15 полковників корсунських, з яких 10 повних, репрезенту

вали 13 старшинських родин. Крім того, відомі два полковники

лисянські. Є згадки про 24 сотники, з яких двоє лише за іменами.

Вони репрезентували 23 родини. Всього ж в полку того періоду ві

домо 39 старшин з 36 родин.

Завдяки генеалогічному методу вдалося локалізувати три іменні

сотні: Богуславську, Звенигородську і Стеблівську.

Серед канівських полчан проходили службу сини колишнього

старшого полковника Війська Запорозького (1610 р.), гетьмана

Андрія Стороженка, один з яких записаний у реєстрі 1649 р. як

козак полкового товариства канівського Фесько Андрієнко [823,

98]. Можливо, що його старшим братом був Яцько Андрійович,

який у 1638 р. став полковим осавулом, а пізніше залишався ко

заком у сотні Рещенковій 1649 р [1254, 113].

У XVII ст. Кулаги — відомий в Канівському та Переяславському

полках козацькостаршинський рід, який вів своє коріння від геть

мана Івана КулагиПетражицького. У реєстрі 1649 р. Канівського

полку записані сотник Яким Кулага, Яків, Григорій, Трохим —

жителі Чабанівки (середина ХVІІ ст.) [673, 8], крім того, згадуються

Сахно Кулаженко у Межиріцькій і Сак Кулага у Іржищівській сотнях.

В.В. Кривошея

Полковник (? — 1638), а потім сотник канівський (1638 — ?)

Іван Іванович Боярин у 1642 р. керував спільним морським походом

запорожців і донців. Перейшов до Медведівки, де і був вписаний

до козацького реєстру 1649 р. У Межигірському монастирі зберігся

поминальник роду Івана Боярина з Чигирина: Федір, Марія, Йо

сип, Іван, Тиміш, Пелагея, Ірина, Яків [692, 272]. У Каневі ж за

лишилися його родичі Матвій, Ілляш і Семашко Боярини — ко

заки сотні Клима Малашенка [823, 114]. Останній з них згаданий

як значний козак канівський [717, 110].

Григорій Думич поминав рід у Межигірському монастирі, за

писаний поряд з родом канівського полковника Андрія Лагоди:

Григорій, Гафія, Федір, Федір, Леон [692, 272]. Марко Думич —

козак сотні Стародубової (1649) [823, 199], Левко Григорович Ду

менко — проживав у с. Литвинці [695, 10]. Клим — козак сотні

Стародубової (1649), Тиміш — козак сотні Андрієвої (1649).

Василь Сокіл відомий як старшина Канівського полку (1630)

[1107, 56], а Андрій Соколенко згаданий козаком сотні Андріївої

(1649).

Колишній отаман городовий канівський (з 1638 р.) Григорій

Щербина [823, 98] був учасником посольства Максима Нестеренка

до Варшави у питанні ратифікації Зборівського миру (1650.01.).

Яцько Борисенко — отаман сотенний у 1638 р. козакував у сотні

Волинця (1649). Дударенко був сотником у 1638 р., а у 1649 р. коза

ками сотні Кулаги зареєстровані Тарас, Федір, Денис Дударенки.

Першим полковником під час Національновизвольної війни

зафіксований Семен Савич. Можливо, він і Семен Верещака, який

навесні 1649 р. очолював козацький полк, — одна особа. Дотичним

підтвердження є той факт, що у сотнях полку були козаки Вере

щаченки. Якщо це припущення правильне, то Канівський полк

мав навесні 1649 р. 23 сотні [792, 142].

Першу сотню Канівську очолював представник місцевого роз

галуженого роду Іван Стародуб, у сотні ж, крім нього, були Ілля

і Лесько Стародуби. Іван очолив і полк у 1653–1654 рр. Іван Шан

гирей (Шинкирий) був козаком Канівської сотні Кулаги (1649)

[823, 107]. Той факт, що в 1650 р. він, хоча і тимчасово, очолював

полк, свідчить, що вже в цей час став сотником канівським, за

мість Якима Кулаги.

Два останні роки гетьманування Хмельницького полк очолював

Андрій Бутенко. Він був покозаченим шляхтичем Терехтемирівсь

кої сотні, а після полковникування знову повернувся в рідну сотню

Козацька еліта Гетьманщини

і згодом очолив її (1659) [1177, 179]. Належав до родини, яка

настільки була розгалуженою в полку, що мала кілька гілок (Бути,

Бутки і Бутенки). Ще у 1638 р. сотником став Ілля Бут. Василь

Бут козакував у сотні Богданенка (1649), Іван Бут — полковій,

Федір — сотні Волинця, Яцько, Стас, Якуб — сотні Ресченкова,

Іван — сотні Климова, Іван Буток — полковій сотні, один Бутенко

Іван — у полковій сотні, а другий — у сотні Волинця, Пилип —

сотні Ресченкова. Дещо пізніше Бутко переходять у Лепляву.

Серед наказних полковників відомі чотири старшини: Заблоць

кий [715, 351], Гулак, Іван Шангирей, Васько Решетило. Заблоць

кий з Канева був обраний від повстанців до комісії у 1630 р. [963,

118]. У Канівському полку серед полкового товариства були Про

кіп, Яцько, Іван Заболоцькі, а Овсій — у полковому товаристві

переяславському, Кирик і Лесько — у сотні Романенковій Пере

яславській, Андрій — Лубенській сільській сотні Миргородського

полку. В.Сергійчук вважає, що наказного полковника канівсько

го Заболоцького звали Прокопом [1343, 36]. Козак сотні Волинця

(1649) Василь Хоменко став писарем полковим (1652), був писа

рем посольства Яцкевича на сейм до Варшави (1652) [1215, 31].

Вдалося простежити серед канівського козацтва представників

старовинних боярських родин Київщини і Канівщини: Потапо

вичів, Чайок, Черевчеїв, Морозів. Ще у 1572 р. братаничева бояр

Потаповичів (донька брата — племінниця [980, 125]) Милохна

Михайлова Морозова продала їм свою частину Жердева. Можливо,

хтось із родини Потаповичів був одружений з вдовою московсь

кого боярина Михайла Яковича Морозова княжною Євдокією

Іванівною ОльгердовичВолодимирович (Бєльською) і усиновив

її дітей від попереднього шлюбу [922, 150].

Дев’ять представників родини Морозів записані до реєстру

1649 р.: козак сотні Климова Іван Мороз, Михайло в Стояцькій

сотні, в сотні Гугина Отрошко, Отрушко Морози і Григорій, Мелеш

ко, Мисько, Омелян, Семен Морозенки [823, 115, 126, 110]. Від

боярина канівського (1552) [714, 104] вів свій родовід козак сотні

Волинця Роман Чайка, від зем’ян Київського воєводства походив

козак сотні Гугина Іван Черевченко.

Священиком спаським канівським був представник відомої

шляхетської родини Мелешків. Хтось з його родичів «на рати по

бит под Курском в Москве» [673, 1]. Рід розрісся у Каневі і серед

його представників були козаки сотні Стародуба Курило, Терешко

і Трошко Мелешковичі [823, 100].

В.В. Кривошея

Сотня Богданенкова — це Келебердинська сотня. Доказом цьо

го є те, що козак сотні Богданенкової Тишко Шелест проживав

у с. Келеберді (1649) [673, 14], яке входило до Леплявської сотні.

23 березня 1655 р. у Богуславі гетьман написав листа царю,

до якого його повіз канівський сотник Осип Томиленко з писарем

Федором Томиленком і товаришем Климом Дубовиком [620, 125].

Федір, Іван, Степан і Гнат Томиленки були козаками сотні Клима

Малашенка ще у 1649 р. [823, 114]. Це дає змогу стверджувати,

що Осип Томиленко очолював сотню, в якій раніше сотникував

Малашенко.

Село Костенець, яке було у повному козацькому володінні ще

1622 р., належало до сотні Кулаги. Це підтверджується тим, що

Гаврило і Андрій Розколупи жили там у середині ХVІІ ст. [673,

14 зв], а Андрій був козаком сотні Кулаги (1649) [823, 105], Кар

по Розколупенко козакував у цій же сотні. Жителем цього ж села

був Тимошенко Семен [673, 8], а Остап, Данило і Прокіп Тимошен

ки — козаки сотні Кулаги (1649).

Село Литвинець за генеалогічними даними локалізовується

у сотні Стародуба. Так, Іван Лавриненко — житель литвинецький

[673, 8] був козаком цієї сотні, Кузьма Пилипенко козакував у цій

сотні, а Яким і Сава Пилипенки — жителі литвинецькі (середина

ХVІІ ст. [673, 8]). Сидір, Максим, Іван Чаплі — козаки сотні Ста

родуба (1649), Іван і Наталія Чаплі — жителі литвинецькі (сере

дина ХVІІ ст. [673, 8 ]).

Село Пейє (Піє) входило до сотні Євхимової, в ній козакував

місцевий житель Іван Лебідь [823. 116]. Село Пекарське за Дніпром

було у козацькому володінні ще 1622 р, а пізніше входило до сотні

Волинцова. Місцевими жителями і козаками цієї сотні були

Кравці [673, 8], Шабини (Шабуненки) [673, 8].

Спочатку родина Незамай мешкала у с. Пекарів [673, 14]. Юрій

Григорович Незамай (? — 1642–1674 — ?) козакував у сотні Гугина

Канівського полку (? — 1649 — ?) [823, 111], надалі став генераль

ним суддею (? — 1663–1666 — ?).

Є згадки про 8–9 полковників канівських, з яких повних 4 чи

5 представляють 8–9 родин. Відомо 18 сотників (один лише за

ім’ям) з 18 родин. З полкових старшин відомі два осавули, два пи

сарі, один хорунжий — це 5 представників 5 родин.

Загалом джерела зберегли інформацію про 29–30 старшин у пол

ку, що представляли таку ж кількість родин. Завдяки генеало

гічному методові вдалося локалізувати шість іменних сотень.

Козацька еліта Гетьманщини

Сотня Стародуба — це Литвинецька, Волинця — Пекарська, Кула

ги — Костенецька, Богданенка — Келебердинська, Ращенка Пет

ра — Леплявська, Рощенка Юхима — Бубнівська, чи, як іноді

називалася, Прохорівська.

У сусідньому полку вісім полковників очолювали білоцерківців:

Ярема Хмеленко, Іван Гиря, Михайло Громика, Яцько Кліша,

Семен Половець (був двічі), Макар Москаленко, Яків Люторенко,

Іван Сулима. Яків і Тишко Кліші з 1638 р. очолювали дві сотні

білоцерківські. У проміжку між 1638 і 1648 рр. Яків виконував

функції старшого сотника [556, 106 зв.]. Яцина Люторанеко і Са

ва Москаленко також сотникували з 1638 р.

Серед шести наказних полковників двоє — Кліша і Люторен

ко були і повними, а Сава Москаленко, Самійло Курманчук, Да

нило Гиря, Матвій Положний, відповідно, лише сотниками чи

полковими старшинами. Данило Гиря згаданий ще у 1638 р. серед

десяти сотників полку. Яцько Свірщенко очолював ще одну сотню,

а у реєстрі 1649 р. був Лесько (Левко за 1654) Свірщенко [816, 33].

Сотник 1638 р. Гаврило Хроленко– це Гаврило Хруль у 1649 р.,

в 1654 р. його вже в реєстрі не було [823, 174; 816, 37]. Наступни

ками у козацькій службі сотника Стефана Шевченка стали Гриць

ко і Протас Шевченки [816, 35, 41].

Харко Нераденко був одним з десяти отаманів полку 1638 р.,

у 1649 р. в полку були Іван Нераденко [816, 34] та Нерадин зять

Іван. У 1621 р. відомий полковник Мусій Писаренко, Данило Пи

саренко — отаман Білоцерківського полку у 1638 р., про остан

нього разом з Захаркою, Іваном, Максимом і Романом згадується

у 1649 і 1654 рр. [816, 45].

Родичі прибічника павлюківців Смоляги [963, 253] продов

жували його справу: Ничипір в Обухівській сотні Київського пол

ку (1649) і Кіндрат козаком Фастівської сотні Білоцерківського

полку (1649).

Відомий дослідник В.Сергійчук вважає першим білоцерківсь

ким полковником Ярему Хмеленка [1342, 67]. Учений віднайшов

згадку про нього в травні 1648 р. Пізніше знаний Гаврило Хмелен

ко, який був козаком Чорнокам’янської сотні і проживав у Ста

вищах [823, 182; 816, 48].

Полковник Іван Васильович [735, Т. І, 50] Гиря (? —

1595–1649 — ран. 1654) походив з остерської шляхти [1080, 43],

разом з Семеном Гирею (мабуть, братом) отримав Мрин. У 1618 р.

разом з іншим Іваном Гирею, пішовши з Баришівки до козацько

В.В. Кривошея

го полку Яцька Люберського, потрапив у московський полон. У

1625 р. був послом до московського царя, а у 1630 р. проживав

у Жовнині і обирався військовим суддею. Брав участь у повстанні

Федоровича. Став білоцерківським полковником, знову полков

никував у 1648 р. Мабуть, його сином був Данило Гиря (? —

1608–1654 — ?), який очолював білоцерківську сотню у 1638, 1649

[823, 175], 1654 [816, 38], 1655 рр., що дозволило йому бути і на

казним полковником (1654, 1655) [823, 175; 710, 783].

Шляхтич, козак білоцерківський (1649, 1654) [823, 169; 710,

785] Іван Кравченко (? — 1629–1675 — ?) сотником був уже в люто

му 1649 р., коли Б.Хмельницький направив його на чолі посольства

до хана. У вересні 1650 р. він очолював посольство до М.Потоць

кого з вимогою розпустити коронне військо.

Яків Кліша (? — 1600–1654.12. — ?) — посол до короля (1627),

запорозький полковник (1631–1632). 16 лютого 1633 р. запорозькі

посланці Федір Каленик, Яцько Кліша та Сава Бурчевський були

прийняті маршалком польського сейму Миколою Остророгом

і отримали підтвердження про позитивне вирішення конфесійного

питання [1473, 125]. Був полковником (1637) і сотником білоцер

ківським (1638–1648) [1490, 81]. Пізніше змінив на полковництві

Михайла Громику. Дослідник Ю.Гаєцький вважав, що він був

полковником впродовж 1652–1653 рр. Документальне підтверд

ження маємо лише в одному документі, який датується 19 червня

1653 р [735, Т. ІІІ, 295]. У грудні 1654 р. він — наказний полков

ник білоцерківський, що не виключає можливість того, що вод

ночас посідав уряд отамана городового білоцерківського.

Ще влітку 1653 р. замість Якова Кліші полковником став Семен

Половець (? — 1613–1664 — ?). На цій посаді він фіксується вже

13 липня 1653 р. Був шляхтичем і козаком білоцерківським з по

чатку Національновизвольної війни (1649) [823, 172]. Крім ньо

го у 1654 р. в Білій Церкві відомі Андрій і Федір Половці [710,

783], а у Кам’янному Броді сотником став Іван Половець. Семен

Половець був полковником білоцерківським у 1653–1654 рр. і цьо

му мало передувати сотництво однієї з білоцерківських сотень.

Брав участь в підписанні Переяславської угоди в січні 1654 р.

Там з ним, очевидно, був Тиміш Деркач, який змінив його на сот

ництві. У той час за наказного полковника в Білій Церкві зали

шався Данило Гиря [710, 783]. Ю.Гаєцький стверджує: «Половець

був усунутий з посади Богданом Хмельницьким за недостатню

компетентність. Петро Дорошенко узяв за дружину його дочку»

Козацька еліта Гетьманщини

[1495, 546]. Знову Половець став полковником білоцерківським

у 1656 р.

Білоцерківський козак (1649) [823, 169] Макар Москаленко

змінив Семена Половця і був полковником білоцерківським

(1654–1656) [1100, 129]. Якийсь його родич Сава Москаленко (? —

1608–1654 — ?) був сотником у Білоцерківському полку (? —

1638 — ?), згаданий як наказний полковник білоцерківський

(1651, 1654), був серед козацької делегації до Москви (грудень

1654). Рід Москаленків — один зі спадкових сотницьких Білої

Церкви.

Матяш Половський очолював одну з сотень 1638 р. У 1649 р. він

названий Матяш Половний (правильно — Положний), а разом

з ним козакували Васько, Матвій, Іван Половні. Білоцерківський

козак (1649) Матвій Положний (? — 1619–1654 — ?) став суддею

полковим (1654) [823, 170; 710, 783; 816, 28]. У липні 1654 р. —

посланець Б.Хмельницького до Москви вже як наказний полков

ник білоцерківський [710, 697]. Козаком у Білій Церкві був і Ва

силь Положний (1649) [823, 171]. У поминальнику Київського

Михайлівського Золотоверхого монастиря поминався рід колиш

нього білоцерківського протопопа, ієромонаха Іоана Положного

[695, 139], що засвідчує зв’язки роду з середовищем духовенства.

Серед сотників білоцерківських згадується також Семен Малчен

ко (1654) [816, 28].

Великим козацьким центром була Чорнокам’янська сотня,

що включала Насташки, Ставище, Синявку, Лесевичі, Ковшева

ту, Шавулиху, Вільнанку, які пізніше виділилися в окремі сотні.

Іван Мітла був полковником козацьким у 1613 р., пізніше відо

мий покозачений шляхтич і суддя військовий Родіон Мітла [692,

380], Матвій — козак сотні Чорнокам’янської (1649) з Ставищ [823,

182], Хома — в тій же сотні [823, 186].

Насташська шляхта покозачилась і на чолі сотні став Андрій

Рудика [823, 179; 816, 56]. Кам’янобродський сотник Іван у

1649 р. і наступний сотник цієї сотні Іван Поповець — різні осо

би, бо останній ще у 1649 р. був козаком цієї сотні [823, 167]. На

далі він став полковником паволоцьким. Козак Чорнокам’янської

сотні Андрій Федоренко з Синявки став полковим осавулом у Бі

лоцерківському полку (1654) [823, 183; 816, 59].

Відомо про 11 полковників білоцерківських, з яких 8 повних, що

представляли 10 старшинських родин. Три осавули полкові і один

обозний представляли чотири родини, 25 сотників — 25 родин. За

В.В. Кривошея