Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

Вів переговори з посланцем головнокомандувача польських військ,

сандомирського воєводи князя ВладиславаДомініка Заславсько

го Колонтаєм про збереження маєтків князя і видав відповідний

універсал [1369, 66]. Відразу ж по цьому написав листа до коронно

го стражника Самійла Лаща про передачу йому маєтків Я.Вишне

вецького, якщо той перейде на бік Війська Запорозького [1369, 67].

У липні 1648 р. отримав листа від священиків з проханням звіль

нити місто Кам’янецьПодільський [1369, 68]. Гетьман навіть по

карав Кривоноса і чотирьох його соратників за напади на шля

хетські маєтки і захоплення міст Волині і Поділля (як вважають

В.Смолій і В.Степанков «символічно» [1369, 68]), 9 серпня звіль

нив полонених польських шляхтичів [1369, 120].

Таблиця 2.3

Питома вага шляхти у козацькому війську

за реєстром 1649 р.

На цьому етапі політику уряду Хмельницького слід охарактери

зувати як спробу розколоти польськоукраїнськолитовську като

лицьку шляхту, з одного боку, і українськолитовську православ

101

Козацька еліта Гетьманщини

Полки Чисельність

Шляхта (За

В.Липинським)

Шляхта (Наші

підрахунки)

Білоцерківський 2990 113 (3,78) 544 (18,2)

Брацлавський 2655 134 (5,0) 457 (17,2)

Кальницький 2050 79 (3,85) 291 (14,2)

Канівський 3167 77 (2,4) 397 (12,5)

Київський 2010 110 (5,77) 314 (15,6)

Корсунський 3472 102 (2,9) 501 (14,4)

Кропивненський 1992 51 (2,56) 228 (11,4)

Миргородський 2982 79 (2,6) 200 (6,7)

Полтавський 2970 90 (3,0) 139 (4,7)

Переяславський 2982 79 (2,65) 451 (15,1)

Прилуцький 1996 47 (2,35) 199 (10)

Уманський 2976 112 (3,76) 445 (15,0)

Черкаський 2996 71 (2,37) 364 (12,1)

Чернігівський 997 42 (4,2) 135 (13,5)

Чигиринський 3222 88 (2,7) 435 (13,5)

Загалом: 40475 1324 (3,3) 5100 (12,6)

ну — з іншого, задля ослаблення їх єдності і тим самим послаб

лення противника.

До керованого генеральним писарем Іваном Виговським шля

хетськокозацького угруповання потяглися після смерті воєводи

київського Адама Киселя його ліберальноцентристсько налаш

товані прибічники. Покинули польський табір і деякі служилі

шляхтичі з оточення князя Яреми Вишневецького після смерті

останнього. Їх приваблювала можливість отримання гетьманських

чи полковничих підтверджень на лівобережні маєтності, що на

дав їм тестаментом князь.

2.4. Старшина полків січової орінтації і впливу

Головними центрами запорозького впливу на Гетьманщині

були Миргород, Полтава, Гадяч [903, 42], Лубни. У цих чотирьох

центрах і виникли самостійні козацькі полки, які згодом були

об’єднані у два — Миргородський, до складу якого влилися сотні

Лубенського полку, і Полтавський, увібравший в себе і Гадяцький.

Приблизно рівні за чисельністю (3009 і 2970), ці два новоутво

рені полки становили близько 15% загальної кількості реєстру,

ставши другим за силою і впливом угрупованням старшини. До

цього слід віднести, крім старшини Полтавського і Миргородсь

кого, урядників південних сотень Уманського і Чигиринського

полків.

Таблиця 2.4

Кількість старшини полків січової орієнтації і впливу

При цьому зазначимо, що у Гадячі, де полк фундували Ярема

Хмеленко та Іван Бурляй, відчувався найбільший вплив Запорозь

кої Січі.

У Миргороді за гетьмана Богдана Хмельницького спостерігало

ся почергове отримання полкового пірнача між Гладкими і Гри

горієм Лісницьким. Матвій Гладкий (? — 1610–1652), який очо

102

В.В. Кривошея

Полки Сотники

Полкові

осавули

Полковни

ки

Разом %

Миргородський 16 2 1 19 46,3

Полтавський 19 2 1 22 53,7

Разом: 35 4 2 41

лював полк двічі, мав там чисельну і впливову рідню. Так, у пол

ковому товаристві були записані Іван, Андрій. Гаврило Гладченко

очолював Миргородську сотню, козаком якої був Федір Гладченко.

Зятями були Опанас — козак Миргородської сотні Гаврила Гладчен

ка і Андрій, який у 1650 р. отримав соболя в Лубнах від царсько

го посланця В.Унковського [735, Т. ІІ, 442].

Матвій був розстріляний за наказом гетьмана за протидію його

політиці (похований 7 травня 1652 р.) [1298, 365], а полк перейшов

у багаторічне правління покозаченого шляхтича Григорія Сахно

вича Лісницького [1334, 40–49], який був одним із організаторів

полку і пройшов з ним усі битви початкового етапу становлення.

На початку липня 1655 р. з Києва передав чолобитну царю з про

ханням надати жалувану грамоту на с. Лісняки, яким володів

його батько за наданням ще польських королів. Цар у таборі під

Смоленськом 24 липня підписав жаловану грамоту, яка була пере

дана з миргородським сотником Кирилом Якимовичем [620, 39].

Б.Хмельницький надав йому містечко Шишаки [839, 155], під

тверджене царською грамотою. Володів селами Лісняки [620, 39],

Милюшки [839, 278]. Той факт, що він у багатьох полчан викли

кав «нелюбовь» [711, 759], засвідчував міцність впливу відсторо

неного угруповання Гладких.

Досить впливовим прибічником Лісницького був покозачений

шляхтич Михайло Райченко [1096, 16]. До реєстру 1649 р. він запи

саний як Мисько Радченко, який розпочав війну у Миргородській

сотні Гаврила Гладченка [823, 375]. В один із чергових приходів

до полковничої влади у 1651 р. навіть був наказним полковником.

Став полковим суддею, а у 1655 р. змінив на полковому обозництві

Якима Хоруженка.

Після першого відомого писаря полкового Холода деякий час цю

функцію виконував Силуян Мужиловський, а потім його змінив

Іван Васильович Войтенко (з гетьманського роду Голубів).

З полкових осавулів цього періоду відомі три — Матвій Івано

вич (Подоляченко ?), Іван Гапоненко Солонинка, Лука Григоро

вич. Хорунжим був Іван Микитенко Мойсеєнко, зафіксований

серед козаків ще реєстром 1649 р. [823, 373].

Серед прибічників Лісницького був і сотник 4ї Миргородської

сотні Кирик Якименко, який очолював сотню щонайменше шість

років.

За Богдана Хмельницького у Лохвиці змінилося шість повних

сотників: Василь Зуб, Іван Федорович, Максим Калита, Євстафій

103

Козацька еліта Гетьманщини

Горбатенко, Андрій Виприск, Кіндрат. Роменського сотника Васи

ля Войтенка змінив, мабуть, його племінник Кіндрат Кузьмович.

У Сенчі сотника Михайла Шипало, можливо, змінив Степан Шам

рицький. З перших днів Визвольної війни в рядах повстанців були

«славетно урожені» козаки Хорольської сотні Іван, Нестор і Яць

ко Засядьки [823, 387]. Останній, мабуть, за Богдана Хмельниць

кого був і сотником цієї сотні, особливо враховуючи, що сотники

протягом 1650–1657 рр. в ній невідомі [1070, 128].

1654 р. з Миргородського знову були вичленені сотні, які відно

вили полк Лубенський. Перший лубенський сотник [1070, 145]

Павло Омелянович Швець і очолив його. Враховуючи подальші

події, відзначимо, що він не належав до шляхетського угруповання

і це дає змогу зробити припущення, що вичленення Лубенщини

з Миргородського полку було зроблено гетьманом задля послаблен

ня впливу і як противага зміцненню в полку Григорія Лісницького.

Відомий наказний полковник лубенський у грудні 1654 р. Грило.

Устима Луценка, який очолював Лубенську сільську сотню

(1649) [832, 391], в сотні підтримували родичі Гриць, Іван, Тарас

Луценки. Один його син Василь став отаманом сотенним, а дру

гий — Яким Устимович змінив батька у керівництві сотнею, коли

той, мабуть, очолив обозну службу полку. З утворенням Лубенсь

кого полку Василь став його писарем. Серед новоутворених со

тень Лубенського полку відома В’язовицька, сотником якої став

Дмитро Кулябко.

За нашими підрахунками, в Полтавському полку було 4,7%

шляхтичів, що нижче загальногетьманського показника. Проте

і тут шляхтичі відігравали провідну роль. Полковник Мартин

Пушкар належав до любецької шляхти [1096, 16]. «Без сумніву,

пройшов запорозький гарт… був виразником інтересів козацтва,

насамперед, південносхідного регіону, козацтва вільного січово

го» [875, 9]. Конкуренція між Іскрою і Пушкарем була, скоріше,

відображенням протиріч між місцевим полтавським козацтвом

і козацтвом запорозьким. Шляхетське ж походження як Іскри, так

і Пушкаря відступало на задній план перед їх запорозькими ко

зацькими поглядами [1038, 258].

Одним з наказних полковників був шляхтич Петро Якович

Горбаненко (Петраш Яковенко) [1096, 16]. Серед полкових оса

вулів в полку були також представники козацьких запорозьких

родин Бурляїв і Гончарів. Полтавський осавул Михайло Андрійо

вич Денисенко був одним із значних дипломатів того часу. У квітні

104

В.В. Кривошея

1653 р. Б.Хмельницький посилав його на Дон, а у січні 1656 р. він

разом з уманським сотником Михайлом Махаринським їздив до

Криму.

Стосовно Гадяча, крім сотників за реєстром 1649 р., маємо

згадку про Матвія Боярина. У Рашівській сотні козацтво фунду

вали родини Жижок, ПідсиненківВербицьких. Фесько Жижка

очолив сотню, його активно підтримували Василь і Ничипір Жиж

ченки [823, 433]. У Зінькові поруч з сотником Жаданом Татарин

ченком воював його син Гавриш Жаданенко [823, 413]. У Веприку

ж, крім Захарка Остапенка (? — 1649 — ?), відомо, що сотником

був у 1652 р. Матвій Жураковський, у Котельві сотником став

Гришко Триполів, а у Груні — Тиміш Корсунець. Можливо, до

цієї родини належав Ярема Корсунець, який у 1665 р. став пол

ковим осавулом полтавським. Рід Корсунців зосереджувався

у Лютенській сотні, де ще у 1649 р. козакували Ілько та Іван Кор

сунці [823, 436].

Одним із запорозьких ватажків на Лубенщині після Скидана

(1637) джерела називають Куклу [963, 277]. Цей рід, мабуть, пе

реміщався з Київщини, де в реєстрі 1649 р. зафіксовані козаки

Білогородської сотні Київського полку Степан і Гришко Кукли, до

Полтавщини, де в Лютенській сотні Полтавського полку козаку

вав Яцько Кукла (1649).

Містечко Кропивна у 1648 р. стала сотенним містечком Ірклі

ївського полку, а потім полковим (1649–1658). У Ірклієві зосере

джувалось 32% козаків полку, у Пирятині — 15%, у Кропивні —

14%, Чорнухах — 12%.

Полковником був Філон Джеджалій (1649–1658), а згаданий

у лютому 1654 р. Філон Курятин — це він же, але названий чи за

прізвиськом, чи перекручено у записі. Філон Джеджалій очолю

вав старовинних козаків Лівобережжя. Він улітку 1654 р. заявив

Б.Хмельницькому: «Ти, гетьмане, не довго нап’єшся води Дніп

рової» [1254, 32]. Це засвідчує протиріччя між козацтвом старо

житнім і гетьманом.

Основоположниками роду Джеджалій були Кирило і Марія.

Між Кирилом і Філоном у родовому поминальнику 21 чоловіче

і 10 жіночих імен [1077, 81–82]. Визначити скільки це колін без до

даткових матеріалів важко, але не менше трьох. Серед наказних

полковників маємо згадку лише про Григорія Жданова (1653).

Щонайменше в полку було кілька родин полкових осавулів, ро

дина писарів, хорунжих. Таким чином, родин полкової старшини

105

Козацька еліта Гетьманщини

було не менше чотирьох. Одного разу Філон Джеджалій приїхав до

Межигірського СпасоПреображенського монастиря і записав там

поминальний ряд свого роду. Поруч ще три записи з Кропивни:

осавула Яцька Храпача, Григорія Бутенка, Войтка Голубицького

[1062, 41; 832, 349]. З нашої точки зору — це і є полкові старши

ни кропивненські.

1648 р. Іркліївський полк очолював Михайло Телющенко, на

казним був Лук’ян Мисенко (1654.10.) з Іркліївської сотні. У Кро

пивні в реєстрі зафіксовані Антип, Зінець, Процик Тулюпа, Да

нило і Кузьма Тулюпенки, в Ірклієві — Семен Тулуб. Іркліївську

сотню очолював Клим Семенович (? — 1649 — ?) (можливо, що

у 1654 р. сотником був Лука Мисенко). В 1649 р. у складі сотні були

Лука Мисенко, Матяш Панкевич, Семен Тулуб [832, 353, 352],

представники козацькостаршинських родин. 2у Іркліївську сотню

очолював Кузьма Вергун (1649), серед її козаків були представники

старшинських родин Тиміш Митя, Терешко Буша. 3ю Іркліївсь

ку сотню в бої водив Іван Воропай (1649). Серед її козаків Лесько

Кулага, Іван Тоцький, Мисько Бережецький, які репрезентува

ли старшинські родини.

Значним козацьким центром був Пирятин. Ще у 1619 р. до мос

ковського полону потрапило 10 козаків полку Яцька Люберсько

го з Пирятина. Відомо також, що у 1632 р. князь Ярема Вишне

вецький приїздив до Пирятина, щоб організувати козацький

похід проти татар, але «черкесы ево не послушали, с ним не пошли»

[735, Т. І, 129]. Той факт, що Пирятин був значним козацьким

центром, засвідчує також існування з початком Визвольної війни

тут двох сотень, які очолювалися Ничипором Лелетом і Іваном

Миколаєнком.

Сотником кропивненським з 1638 р. був колишній військо

вий суддя (1634) Михайло Каша, його рід продовжувався Яцьком

[823, 351]. Мабуть, син колишнього отамана (1638) Зборовського

Івана Зборовченко Федір став у лави сотні Демка. За гіпотезою

І.Кривошеї отаман городовий кропивненський Василь Грихненко

(? — 1629–1663 — ?) міг бути сином Грихна Корицького і отама

ном ще за полковництва Філона Джеджалії.

Дві сотні були і в Чорнухах (сотники — Матвій Довгаль і Іван

Кохан). Матвій Довгаль зафіксований на уряді чорнуському

1654 р., але вже не сотником [392, 79].

Матвій Федорович сотникував у Яблунові (1649). Петро Воро

на зафіксований у реєстрі 1649 р. козаком цієї сотні [823, 359],

106

В.В. Кривошея

потім став тут сотником (1672). У цей же час козаками були Данило

Ворона і Процик Вороненко, родини яких продовжувались у с. Пе

рервинці. Набував військового досвіду і реєстровець Грицько

Лунський, пізніше сотником тут же зустрічається Лунський.

Іван Сухонос — козак у 1649 р., а Петро Сухонос згадується сот

ником «в саму Чигиринщину». Городиським сотником був Мартин

Романенко (1649), журавським — Федір Бульба (1649), куренсь

ким — Тиміш (1649), оржицьким — Матюша (1649).

У джерелах полковниками прилуцькими згадуються Іван Мель

ниченко, Федір Кисіль, Федір Скраєнко [1254, 41], Тиміш Носач,

Іван Шкурат (Хороший), Семен Герасимів, Яцько Воронченко, Оме

лян Проценко (1652.11., нак.), Трохим Федькович (1653.10., нак.),

Петро Дорофійович Дорошенко.

Гадаємо, що полковник прилуцький (1648.06.) Іван Мельни

ченко та Іван Шкурат — це одна і та сама особа, позаяк Шкурат був

мельником густинським (1643) [1342, 93]. Іван ШкуратМель

ник 29 жовтня 1643 р. отримав від князя Яреми Вишневецького

дозвіл на побудову млина на р. Удай в два кола мучних і одне

ступне на великій греблі. Полковник, сотник прилуцький (1649)

і знову полковник прилуцький (1651). Полк брав участь у Берес

тейській битві, де втратив свого полковника Шкурата.

Полковник прилуцький Федір Кисіль повернувся у свій полк

і зафіксований як товариш полку Чигиринського (1649) [832,

29]. Федір Скраєнко, зложивши пірнач полковника прилуцького

(? — 1649), залишився у полковому товаристві Прилуцького пол

ку (1649 [832, 439] — ?). Полковником ічнянським у 1649 р. на

місце Головацького став Сава КанівецьКременчуцький [1253, 41].

Пізніше, коли Ічнянський полк влився (чи переформувався) до

Прилуцького, здав пірнач Тимофію Носачу, сам став його заступни

ком (1649) [832, 439]. Будучи наказним полковником кременчуць

ким, Сава Канівець (1662.06.) [618, 56] здав місто козакам Юрася

Хмельницького. Дещо пізніше знову згаданий як сотник кремен

чуцький (? — 1666 — ?) [1420, 70]. У Прилуцькому полку його

підтримував старшина Петро Кременчуцький.

Семен і Радко Герасимовичі були реєстровими козаками сотні

Монастирищанської (1649) [832, 453], потім Семен став полков

ником прилуцьким (1651–1652). Його було знищено разом з мир

городським полковником Гладким та сотником краснянським.

Козак сотні Прилуцької Шкурата (1649) Трохим Федченко став

наказним полковником прилуцьким у 1653 р.

107

Козацька еліта Гетьманщини

Про шляхетське походження Тиміша Івановича Носача (Шкар

лат, Шкурат) (? — 1619–1671.09. — ?) засвідчує його герб (1659)

на розписці про отримання коштів у Варшаві для Війська Запо

розького. Прізвище Шкарлат встановив Ю.А.Мицик, досліджен

ня називають інше прізвище Шкурат і дають матеріали до родо

воду Шкуратенків [1070, 320–321]. Він син прилуцького сотника

(за реєстром 1649 р. — Шкуратевич) [832, 440], а потім полковника

Івана Шкурата (? — 1600–1651), який загинув під Берестечком

в 1651 р. [1070, 294, 297, 320]. Дотичним підтвердженням цього

є наявнісь в сотні Івана Шкурата Тимошівого (тобто полковника

Носача) зятя [832, 440], мабуть, Остапа, в 1664 р. розстріляного

гетьманом Тетерею разом з І.Виговським.

Дотримуємося думки, що він — шляхтич, який перебував у мі

щанському середовищі. Спочатку Тиміш Носач очолив Остерський

полк в 1648–1649 рр. [1343, 92; 1062, 42]. Змінив старого батька

на полковництві прилуцькому після того, як Остерський полк був

влитий до Переяславського. У 1650 р. брав участь на чолі полку

в молдавському поході. Генеральний обозний за Богдана Хмель

ницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького і Павла Тетерю.

У 1652 р. купив у пана Яроша Черепинського в Корсунському

полку хутір в с. Припоні за 300 золотих.

Задля зміцнення керівництва прикордонного Брацлавського

полку посланий Б. Хмельницьким полковником у Брацлав. Він

зміг протягом 1652–1654 рр. згуртувати полк і висунути на керівні

посади майбутніх визначних полководців Зеленського, Лисицю

та інших. Керував полком у Жванецькій битві, у боях на Брац

лавщині навесні 1654 р. [1214, 395–396]. Повернувся на посаду

генерального обозного і брав участь в облозі Львова.

Яцько Воронченко (? — 1609–1679, Київ), родовою маєтністю

якого було, мабуть, село Воронівка — «со всех сторон окружена

земляной насыпью, довольно сохранившейся» [883, 27], після

полковництва черкаського (? — 1649 [823, 63] — 1650 [715, 351] —

1651) став полковником прилуцьким (1652–1657 — ?). Сотник

прилуцький Павло Терех мав годованика Юрка Терехова [823,

144]. Його син Федір Терещенко спочатку був козаком сотні При

луцької свого батька [823, 144], а пізніше осавулом полковим

прилуцьким (1654) [735, Т. ІІ, 7].

За Хмельницького є данні про сотників журавських, іваниць

ких, полкових майже протягом усього періоду. Сотниками пол

ковими були Іван Шкурат, Омелян Проценко, Павло Терещенко,

108

В.В. Кривошея

Іван Данилович. Іваницьким сотником був Степан Степанович Гри

горович, у Журавській сотні числився Федір Бульба. Корибутівсь

кими сотниками згадуються Лесько Федоренко, Степан Семено

вич, Гнат Павлович, срібнянськими — Павло Федоренко, Павло

Андрійович.

Шляхтич Іван Янович став сотником ічнянським [823, 449],

а потім священиком, був основоположником роду Яновських [1162,

211]. Крім нього сотниками в Ічні були Федір Грищенко, Семен

Герасимів (Герасименко) (Семко), Матвій Романович, який, крім

того, у 1649 р. був сотником гурівським [823, 457]. Відомі монас

тирищанські сотники Дацько Малченко, Іван Гордієнко, Семен

Герасимович. У Красному Колядині сотникували Давид Деркач,

Василь Богуславець, Тишко Гавриленко. Сотником гурлянським

був Юрій Демченко. З пізніших часів маємо згадки про населені

пункти, які входили до цієї сотні. У 1686 р. зафіксований склад

курінних отаманів, що дає змогу встановити населені пункти

сотні: м’ятченський Іван Карпенко, савінівський Іван Мороз, ве

чурський Євтух Костюченко, грабарівський Михайло Чичкань,

давидівський Борис Проценко, кротівський Лазар Шолудченко,

гурівський (гурбний) Данило Єщенко, кейбалівський Яцько

Ященко [321, 1].

Відсутня інформація щодо сотників полку: варвинських, пере

волочанських, срібнянських 1650–1657 рр., красноколядинсь

ких, корибутівських 1650–1653, 1655–1657 рр., галичських

1650–1652, 1654–1657 рр., монастирищанських 1652–1657 рр.

2.5. Склад старшини

північно'східної групи полків

На території колишнього Чернігівського воєводства виникли

Ніжинський, Прилуцький, Чернігівський, пізніше Стародубський

полки. Їх територіальне становище, переважаючий вплив і перебу

вання на керівних посадах любецької, а також залишків чернігівсь

кої та стародубської православної шляхти, переважаючі торгово

господарські зв’язки з Московською державою зумовлювали

тяжіння цього регіону до Московської держави.

Серед обозних у полку є лише згадка у травні 1655 р. про Івана

без прізвища (можливо, Ребуха). Активний учасник козацької «ре

белії» 30х років Іван Нестеренко Бут, який 1638 р. став осавулом

109

Козацька еліта Гетьманщини

полковим корсунським, у Визвольну війну вступив козаком Кор

сунської сотні Марка Бажаненка (1649) [823, 141]. Як один із най

досвідченіших козаків разом із Золотаренками був висланий для

організації козацьких полків на території Чернігівського воєводст

ва і як старовинний і поважний воїн отримав уряд полкового ні

жинського судді (? — 1654.08. — 1655.06. — ?). Його вплив зміцню

вався ще і тим, що у полку козакували і його, мабуть, родичі:

Пилип і Григорій Бути — козаки Ніжинської сотні [832, 465, 469].

Таблиця 2.5

Кількість старшини полків північносхідної групи

Разом з Нестеренком на Ніжинщину прибув покозачений шлях

тич [808, 14], козак Демкової сотні (1649) Корсунського полку

Самійло Сухопаренко (? — 1629–1660 — ?), який також викону

вав судові функції, будучи наказним суддею полковим ніжинсь

ким (? — 1656–1657.29.04. — ?).

Серед писарів того часу збереглися згадки про трьох: Іллю Ан

тушкова, Романа Григоровича, Івана Шенявського. Осавульську

службу несли Кіндрат Волковський, Іван Григорович, якийсь Пи

лип, Конон Мазниченко. Корогву охороняли Тиміш Жлутковсь

кий і Кіндрат Волковський.

Ніжинські сотні очолили Григорій Красножон, Іван Борсук,

Іван Нагорний, Григорій Кобилецький, з місцевих ніжинських

козаків висунулися Гапон Гамоля, Опанас Сопел і з часом також

стали сотниками [823, 469], з Корсуня прибув і став сотником Ти

міш ЗолотаренкоОникієнко, ймовірно, шляхтичами були і сот

ники Федір Шкода та Михайло Бердичевський.

Мринський сотник Фесько Завадський (Мринський) щонай

менше десять років керував сотнею (? — 1649–1655.07. —

1659.09. — ?), не менше шести років сотникував у Веркіївці Іван

Косинський (Колибаба). У Івангороді Онисько Дорошенко (1649)

поступився сотницьким урядом Леську Радиминському (1654).

110

В.В. Кривошея

Полки Сотники

Полкові

осавули

Полковники Разом %

Прилуцький 20 2 1 23 48,9

Ніжинський 10 2 1 13 27,7

Чернігівський 8–10 2 1 11–13 23,4–26,5

Разом: 38–40 6 3 47–49