Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

галом у Білоцерківському полку маємо згадки про 39 старшин з

38 родин.

Із старовинних козацьких полків на лівому березі був лише

один — Переяславський. Серед його полковників відомі Федір

Лобода, Яким Сомко, Богдан Калющенко, Павло Тетеря, наказни

ми зафіксовані Петро Головацький, Яцько і Андрій Романенки,

Герасько Яцькович, Іван Сулима, Степан Затутовський, Стефан

Калениченко. Як бачимо, з чотирьох відомих за Богдана Хмель

ницького повних полковників переяславських двоє були родича

ми гетьмана, а Калющенко — свояком.

Історик А.Стороженко Федора Лободу вважав чи сином, чи ону

ком козацького гетьмана Григорія Лободи [1406, 110]. Останньому

вимушений був продати частину с. Сошників Адам ОлізарВолч

кевич [1406, 109], а київський підчаший Лаврін Лозка — с. Сот

ники. У 1596 р. він був забитий козаками під Лубнами за підоз

рою в зраді і всі його володіння перейшли до Лозки. Шляхтич

Федір Лобода (? — 1666) з’явився на політичній арені вже зрілою

людиною. Вперше його бачимо на полковництві переяславському

(1649), десь у 1652 р. здав полк і став суддею генеральним (? —

1654–1655 — ?), (? — 1658.7.09. [707, 144] — 1659.1.07. — ?). На

далі, у 1659 р., захоплений в полон і відправлений до Москви.

Зупинимося на характеристиці Калющенка. Син Каленика (Ка

леника Андрійовича деякі джерела називають козацьким гетьма

ном у 1609–1610 та 1625 рр.) невідомого прізвища і сестри Якима

Сомка, Богдан Калениченко Калющенко зафіксований у полко

вому товаристві переяславському (1649) [823, 315]. Цікаво, що

представники роду Кулаг стоять поряд з ним і також названі Ка

лющенками. Богдан став полковником переяславським (1652),

був і наказним полковником переяславським (1659). Можливо,

він нащадок відомого на Переяславщині козацькостаршинського

роду Кулаг. У такому вразі, Богдан Хмельницький був свояком

гетьмана Кулаги. Підтвердженням цього є той факт, що Семен

Калющенко (Кулага) — у полковому товаристві переяславському

(1649), Онисько Калющенко — козак Переяславської сотні Федора

Чикмена (1649), Степан Калющенко (Калениченко) — полковник

наказний переяславський (1654) у козацькому реєстрі стоять поруч.

Про писарів полкових документи зберегли згадки стосовно

Павла Тетері, Василя Василевського, Василя Войткевича. Про

останнього відзначимо, що він походив з родини священнослу

жителів.

Козацька еліта Гетьманщини

Полкові сотні очолювали Петро Скок (1649) (у 1669 р. з товари

шем перебував у неволі в Москві [714, 54]), Федір Шкода (1653),

Яким Сомко (1654). Нащадків одного з перших сотників бере

занських (1630) Гриська Поліченка виявити невдалося. Справу

наступного сотника (1638) Остапа Лисовця в сотні продовжували

козаки Йосип і Юсько Лисовченки [1064, 71–72]. В Басані козак

цієї ж сотні [823, 337] Ничипір Царенко (1653–1657) змінив

Тишка Смєлея, рід якого продовжувався і поступово збіднів

(у 1726 р. є згадка про Каленика Смєлея — козака басанського

убогого [575, 112]). Царенки ж були не лише у Басанській, але

і у сусідній Биківській сотні Переяславського полку (1649) [823,

333].

У сотні Биковській Переяславського полку козаків очолював

Онопрій Величко (1649) [823, 331], його нащадки проживали

у с. Брагинці Басанської сотні [575, 124] і посідали уряди басансь

кої сотенної старшини.

Першим з відомих бориспільських сотників був син місцево

го війта Герасима Йосиповича Антін Герасименко [778, 52, 50].

У 1653 р. його змінив Семен Світличний. У 1639 р. Сергій Мос

каль продав йому ниву біля Пункового озера [778, 28], у 1649 р.

він — козак, а після сотникування згадується серед «зацних» Бо

риспільської сотні. Третім сотником став покозачений шляхтич

[778, 53] Тиміш Цицюра (? — 1630 — бл. 1669).

Одними із найпотужніших остерських козацьких родів були

Горячки. У січні 1649 р. Прокіп Горячка іменувався сотником Пе

реяславського полку та старшим над усім Остерським повітом.

Він прибув з Остра до Козельця і очолив там сотню. Про вплив Го

рячки в регіоні засвідчує той факт, що його доньці — дружині Ва

силя Ласко — 3 березня 1655 р. був наданий універсал Б.Хмель

ницького [300, 217]. Сотню ж після нього очолював якийсь родич

чи син Марко Горячка (1654–1660).

Полковником остерським був Григорій Дубина, який з часом пі

шов у ченці. Він знаний як Ієроніма, законник Печерський. Тиміш

Носач очолив Остерський полк у 1649 рр. [1342, 42]. Змінивши

старого батька на полковництві прилуцькому після того, як Ос

терський полк був влитий до Переяславського.

Протягом досліджуваного періоду остерчани мали дев’ять сот

ників: Ларко Бутко, Яцько Кошин, Прокiп Горячка, Iван Лук’яно

вичЛиждвой, Яким Градчаний, Iван Янко, Сидiр Велигорський,

Роман Маркович, Іван Харкович.

В.В. Кривошея

У перших рядах повстанців бачимо представників остерської

шляхти Закоблуцьких, Єрченків, Купрієнків, Лаських, Міщен

ків, Шереметів, Сергійовичів та інші. До родини шляхтичів гер

бу «Ясенчак» (доповнений) [1162, 101] Лиждвоїв належав козак

остерський (1649) [823, 342], пізніший сотник Іван Лук’янович.

Велигорський після сотникування став місцевим бурмістром

(1656), а пізніше і війтом (1661). Остерські бояри Ничипір і Ярош

Єрченки мали тут володіння перед Визвольною війною, у козацько

му війську рід був представлений Самійлом і Данилом (Козелецька

сотня) [823, 340]. З родини місцевого боярина Омеляна Купрі

єнка Конон став козаком Козелецької сотні (1649) [823, 340],

пізніше ж цей рід дав Остру родину священнослужителів. Службу

ж Ярмоли Ласького — остерського боярина (1627) [666, 1] і сот

ника боярського остерського (1636) продовжував козак Козелець

кої сотні Іван Ласький (1649) [823, 341].

Остерські бояри Петро, Федір 1й, Федір 2й Міщенки згадані

у 1636 р., а Матюша Міщенко став козаком Козелецької сотні

(1649) [823, 340]. Остерські шляхтичі Федір, Овдій, Несеж Сір

гійовичі згадані у 1636 р., Ничипір Сергієнко — козак остерсь

кий (1649) [823, 342]. Рід Шереметів відомий ще за люстрацією

1552 р. Боярин Гаврило Шеремет згаданий у 1636 р., Курило Ше

мет став козаком Козелецької сотні (1649) [823, 340].

Остерське боярство не поривало і з міщанською верхівкою міста.

Так, у козацькому середовищі були Іван і Степан Козловські,

а дещо пізніше Герасим Козловський майже двадцять років був

війтом остерським (1671–1690). Іван Гладкий же був війтом

(1648–1656), а Денис і Михайло козакували в Остерській сотні

[823, 342].

Покозачена остерська шляхта взяла під свій протекторат і на

вколишні села. Вони організували сотні в Козельці, Бобровиці,

Носівці, Морові, тим самим склавши основу старшинського кор

пусу не лише для Переяславського, Київського, але і Ніжинсько

го полку.

У Морові сотникував Нечипiр Ткаченко (1649), в об’єднаній

НосівськоКобизькій сотні — Опанас Єдута, пізніше у самостійній

Кобизькій — Степан Михайлович Шевлюга (1655.02. — 1658),

а у Бобровиці — Іван Міщенко (1649).

Козацька еліта Гетьманщини

2.3. Формування старшини полків

західної і північно'західної групи полків

На території колишнього Брацлавського воєводства виникли

Брацлавський, Кальницький і Уманський полки, до яких за

своїм складом тяжіли Білоцерківський і Київський полки

Київського воєводства, а також Паволоцький з Волинського

воєводства. У цих полках відсоток шляхтичів був найвищим.

Таблиця 2.2

Кількість старшини полків західної і північнозахідної групи

Уманськими полковниками були Іван Ганджа, Степан Байбуза

(наказний), Яхимів, Йосип Глух [1200, 60], Григорій Держановсь

кий, Самійло Іванович Богданович (наказний), Іван Гродзенко (на

казний), Матвій Нечай (наказний), Семен Оргієнко (Угриненко),

Михайло Ханенко [993, 93].

Рід Байбуз козакував у Черкаському полку ще перед Національ

новизвольною війною, а саме: Тишко в сотні Черкаській Драги

левій, Василь в Мошенській сотні. Степан Байбуза у 1649 р. був

козаком сотні Жаботинської Чигиринського полку (1649).

Наказний полковник уманський Іван Гродзенко загинув під

час оборони Монастирища. Покозачений шляхтич гербу «Загло

ба» [1186, Ч. ІІ, 30; Ч. ІІІ, 15–16] Іван Федорович Безпалий (? —

1619–1659 — ран. 1662.02. [712, 97]) вже за реєстром 1649 р. на

лежав до керівного ядра Уманського полку [823, 203], і, відповід

но, був фундатором полку, козакомсічовиком, що підтверджуєть

ся подальшими його кроками та сталими зв’язками з Січчю. Він

відзначився внутрішнім несприйняттям порядків Речі Посполи

тої, і це дає можливість зробити припущення, що ще на Січі на

лежав до антипольської партії.

20 липня 1661 р. королівським привілеєм «добра» Зржанець

(вірогідно Іржавець), Монедоніка (?), Лазарщиця (вірогідно

В.В. Кривошея

Полки Сотники Полкові осавули Полковники Разом %

Уманський 14 2 1 17 20,2

Брацлавський 22 2 1 25 29,8

Кальницький 19 2 1 22 26,2

Київський 17 2 1 20 23,8

Разом: 72 8 4 84

Лазірці сучасне село Канівського району) в Канівському старостві

були передані шляхтичам Степану і Андрію Держановським, які

були, мабуть, синами уманського полковника Григорія Держа

новського.

Серед полкових осавулів відомі двоє старшин: Максим Мар

тиненко і Гаврило Маковецький. Крім Гаврила рід Маковецьких

в козацькому середовищі представлений Макаром у сотні Демковій

Корсунського, Василем — Іркліївській Кропивненського, Мака

ром — Жовнинській, Григорієм — Потоцькій сотень Чигиринсь

кого полків. З сотників уманських згадані Іван БогданенкоЗа

рудний (1653–1654), місцевий козак Тиміш Семенович (1650.10

[888, 66] — 1655.03. — ?) та Михайло Махаринський (1656 — ?)

з Брацлавщини.

У квітні 1649 р. в бою під Костянтиновим козацький полк

Приступи зазнав поразки і вимушений був відступити до Хмель

ника [1191, 127]. Найвірогідніше, що Приступа був наказним

полковником уманським. Підтвердженням цього є той факт, що до

реєстру Бабанської сотні був записаний Іван Приступа.

Вихідцем з Уманського регіону був генеральний обозний (? —

1649–1650 — ?) Іван Чарнота — згаданий вперше під Замостям.

У лютому 1649 р. він хворів у Переяславі, а в квітні був з гетьма

ном у Чигирині. Влітку 1649 р. в поході в Галичину був наказним

гетьманом. Після Зборівської битви організовував проведення

козацького реєстру. В Уманському полку в козацькому середовищі

за реєстром 1649 р. зафіксовані якісь його родичі Іван Чарнота

в Бузівський сотні, Андрушко, Фесько — в Бабанській, Матей —

в Кочубіївській, Михайло — в Іванській, Панас — в Кислянській.

З брацлавських зем’ян Богдановичів [1481, 56] походив Самійло

БогдановичЗарудний. 1642 р. згадуються служилі шляхтичі

князя Януша Вишневецького Микола Зарудний з синами Мико

лою і Григорієм, які тримали маєтність свого патрона — містеч

ко Бадівку [1308, 407]. Самійло Богданенко потрапив в козацьке

середовище перед Національновизвольною війною і служив у Го

родинській сотні Корсунського полку [823, 154], в цій же сотні

згадується Пасько Зарудченко [823, 155]. На Уманщині ж були

їх родичі Василь та Стець Богдановичі — козаки Бузівської сотні

Уманського полку (1649) [823, 516]. 1654 р. Самійло отримав

царську грамоту з підтвердженням на Млієв. Його син Іван Богда

ненко (? — 1603–1659 — ?) спочатку згадується як козак (1649),

потім сотник в Умані (? — 1653–1654). В.Шевчук зафіксував його

Козацька еліта Гетьманщини

на чолі Уманського полку у 1653 р., який прикривав Україну від

татар [734, Т. І, 127]. Пізніше мешкав неподалік Чигирина. За

гетьмана Виговського став осавулом полковим миргородським.

Крім Івана в Умані козакував Мартин Богданенко.

У Буківській сотні 1653 р. відомий сотник Іван Бородатий. Сот

ник бузівський Уманського полку Порокіп Негребецький похо

див з шляхетської родини з Брацлавщини з с. Негребки [827, 720],

тісно пов’язаної з київським православним духовенством і братсь

кою могилянською школою. Один з представників цієї родини

в чернецтві Костянтин навіть став намісником Київського Со

фійського монастиря (1646), а 27 лютого 1647 р. підписав акт про

вибори київського митрополита Сильвестра Косова.

Брацлавський полк очолювали Якуша, Данило Нечай, Левко

(Уманський), Грозенко (Гродзенко?), Іван Богун, Іванчул, Тиміш

Носач, Михайло Зеленський, наказними полковниками були

Григорій Дорошенко, Сила Волошин, Григорій Кривенко, Павло

Лисиця.

З шляхетського роду Зеленських Петро був кошовим отаманом

запорозьким [1467, 127]. Михайло тримав с. Зеленянку поблизу

М’ястківки, очолив М’ястківську сотню. У травні 1654 р. отримав

полковництво брацлавське. Разом з ним активно діяли Павло, Се

мен, Олександр Зеленські [853, 360]. В.Липинський зараховує цю

родину до шляхти гербу Прус [1160, 566], а К.Нісецький — до

гербу Прус ІІІ [1497, 163]. Зеленський у травні 1655 р. був у Рашко

ві, його підтримував піхотний полковник у Шаргороді Іван Писар

[1254, 68].

Полковник придністрянський (1649 р., весна) Кривецький

очолював полк у складі 26 сотень [792, 143]. Михайло Махаринсь

кий (? — 1619–1660 — ?) — власник с. Ілляшівки (в ній у реєстрі

записано 15 козаків) і, заставленої йому вінницьким гродським

підсудком Косаківським, Тимонівки, став сотником тимонівсь

ким [823, 246, 247]. У селі було 10 козаків, мабуть, раніше його

піддані. Разом з братом Лукою у 1654 р. був послом до російського

царя. З початку 1656 р. фіксується як уманський сотник. Одним

з найближчих соратників Махаринського був Остап Короставченко

[823, 246], рід якого походив від Хоростовецьких — шляхтичів

гербу «Остоя».

Очолити Чернівецьку сотню Нечай направив Гаврила Невми

рецького, який був його родичем ще по спільній маєтності с. Невми

ринцях. Від шляхтича Петра Білоуса з Вінницького повіту вели

В.В. Кривошея

свій родовід козаки с. Білоусівки Федір Білоус, Семен, Ярема і Дем

ко Білоусівські [823, 240], які були серед перших фундаторів

Тульчинської сотні.

Представників родини Шандаровських Харитона у Брацлавсь

кому, Савки у Корсунському і Прокопа у Миргородському пол

ках В.Липинський відносив до родини гербу «Юноша» з Брац

лавщини [1160, 565]. Козака Минка Шурминського він вважав

негербованим шляхтичем з Литви [1160, 565].

Полковий пірнач Кальницького полку тримали Остап Гоголь

[1139, 451], Іван ЯцковськийКуницький, Іван Богун, наказним був

Іван Нечай. Як бачимо, полк почергово очолювали то Іван Яцьківсь

кийКуницький то Іван Богун. Позиція автора щодо цих двох пол

ководців висвітлена в окремих розвідках [1069, 113; 1079, 64].

Війт кальницький Філон Немира став суддею полковим каль

ницьким.

Ярема Урошевич очолив Вінницьку сотню, у 1660 р. він був но

білітований разом з синами [853, 360]. З синів відомий, мабуть,

старший Василь, який був козаком Вінницької сотні ще у 1649 р.

[823, 282].

Крім реєстру сотників 1649 р. Кальницького полку за часів Бог

дана Хмельницького, вдалося виявити лише двох сотників: іллі

нецького Івана Вертелецького у 1654 р. і липовецького Виторина

у 1651 р. [1495, 574–578].

Наказний полковник вінницький у 1648 р. [791, 19] Минко

після Зборівського миру став сотником іванським сусіднього

Уманського полку. Місцеві шляхтичі гербу «Топор» [1160, 563]

Ободенські представлені в козацькому середовищі шістьма свої

ми представниками: Власом, Мартином, Логвином, Іваном, Сте

паном і Олексою. Цьому сприяв як конфлікт, який стався на по

чатку ще 1629 р. між Василем Ободенським і князем Домініком

Заславським (останній здійснив наїзд на Ободну і захопив сіно

жать під Гайсином [827, 653]), так і той факт, що Йосип Обо

денський отримав привілей на ярмарок і торги в Іллінцях [827,

668], а самими Іллінцями заволодів Чарнецький, воєвода русь

кий.

До козацького середовища вливалися і православні вихідці

з інших місцевостей. Так, козаків Кальницького полку Техна і Пе

дора Тереховських В.Липинський вважав шляхтичами гербу «По

бог» з Мінського воєводства [1131, 565], а Петро Шумський похо

див з шляхетської родини [1131, 565].

Козацька еліта Гетьманщини

На Паволоччині полк почергово очолювали Іван КуцевичМинь

ківський [1198, 197] і два представники родини Хмелецьких:

Адам і Степан, доки їх не змінили Михайло Богаченко, а потім

Михайло Суличич [707, 109].

Шляхтичі Миньківські спочатку були власниками маєтку

с. Миньківців Кременецького повіту, а потім с. Миньківців, с. Вер

бівки, с. Верхівні під Паволоччю — після отримання посади па

волоцького війта. Ще у 1630 р. одним із запорозьких генераль

них старшин був Михайло Миньківський [1467, 131]. Поступово

представники роду переходять і на Лівобережжя. У 1645 р. Олек

сандр Конецпольський позивав Купріяна Миньківського за крив

ди його підданим в містечку Яблонові [556, 365], а Купріян з Яб

лонова позивав суддю переяславського Боремського.

Різні представники цієї родини потрапили у ворожі табори:

Олександр і Григорій стали ротмістрами у князя Чарторийського,

а Іван КучевичМиньківський (? — 1621–1651 — ран. 1657) очолив

козацький Паволоцький полк. Після Зборівського миру полк був

ліквідований, його сотні ввійшли до складу Білоцерківського пол

ку, і Миньківський зафіксовані серед козаків полкової сотні Бі

лоцерківської [1198, 196].

Ретроспективно можна стверджувати, що до Зборівського миру

Паволоцьку сотню Паволоцького полку очолював Довгаль, Хо

дорківську — Гаврило Присович, Антонівську — Степашко Мос

каленко, Брусилівську — Василь Богуславець, Вілльську — Яцько

Гаврусенко, Водотийську — Олекса Дикий (пізніше, можливо,

Ханенко Лаврiн Степанович [823, 178], Войташевську — Іван

Ященко, Дідовщинську — Грицько Охсонка, Івничанську — Ан

тін, Карабачевську — Івашко Косниченко, Коростишевську —

Ігнатенко Іван, П’ятигірську — Іван, Рожівську — Михайло Ста

родубенко, Сквирську — Пархом Понацька, Торчицьку — Михей

Букаченко (пізніше, можливо, Самійло Безсмертний). З віднов

ленням Паволоцького полку його сотні повернулися з Білоцер

ківського полку, крім того, туди ввійшли Погребищенська і Бор

щагівська Кальницького. Сотником Паволоцького полку у квітні

1651 р. названий син Кривоноса [792, 145].

Київський полк, який виник з новоохоплених територій та

частково з Білоцерківського на Правобережжі і Переяславського

(Броварська, Гоголівська сотні) на Лівобережжі, очолювали пол

ковники Олексiй Теплуцький, МихайлоСтанiслав Кричевський,

Антiн Жданович (тричі), Михайло Криса, Остап Пiшко, Павло

В.В. Кривошея

ЯненкоХмельницький. Серед наказних відзначився Василь Дво

рецький (? — 1629–1671[1240, 395] — ?) — шляхтич, сотенний

старшина Київського полку (1649), наказний полковник київсь

кий. Він походив зі старовинного шляхетського роду, представ

ники якого просувалися з району Володимира до Житомира і Остра.

Так, у 1592 р. Григорій ХолявичівДворецький згаданий у Воло

димирі [827, 441]. БогдановичіДворецькі зафіксовані вже у ме

жах Київського воєводства [1481, 147]. 1 березня 1619 р. жовнір

Адам Дворецький отримав привілей на добра Трибушів (городище

Біліковці, Прежов, Прежовку) в Житомирському старостві [827,

591]. Він же у 1620 р. склав декрет з Олізарами на маєтності

у с. Біловичі (Біловежі) на Київщині (що було підтверджено

в 1622 р.), а з Прежовським на села Трибушів чи городище Пре

жов і Прежовку на Житомирщині [827, 612].

Увесь період гетьманування Б.Хмельницького полковим пи

сарем київським (1649–1658) був Іван Якимович [1493, 63; 1485,

119]. Разом з полковником Ждановичем у 1653 р. їздив до коро

ля, який наказав їх і дев’ять козаків «оковать и держать за прис

тави в розних городах». Сейм і Радзивілл у 1654 р. умовили короля

обміняти Ждановича і його товаришів на полонених шляхтичів

Радзивіллового полку. 19 квітня 1654 р. король дав на це дозвіл

і Радзивілл відправив Якимовича з листом до Б.Хмельницького

з відповідною пропозицією.

Полковий осавул Карпо Воропай відомий за реєстром 1649 р.

у Київській сотні Білецького [823, 293]. У одній із польських ре

ляцій зазначено, що у липні 1651 р. загинув Воропай, «великий

осавул, котрого головою оба сі полковники (Жданович і Гарку

ша) вели справи» [964, 321].

Правобережні гостомельський, мотовилівський, обухівський,

преварський, трипільський, ходосівський, білогородський сотни

ки досліджуваного періоду відомі лише за реєстром 1649 р. Ва

сильківська сотня вступала у битви під проводом Микити Бута

(1649), Івана Кривди (1650), в Макарові сотниками були Григо

рій Петрицький (1649), Степан Пхекало (1654), Сава Григорович

Тупталенко.

Серед київських сотників відзначимо Опанаса Предримовсько

го. Він належав до шляхетської родини [1162, 142], яка була досить

близькою до київської митрополичої кафедри. Так, у 1646 р. Іван

Предримовський, як боярин митрополита Могили, очолював по

сольство духовенства до Москви [1476, 31], Федір Предримовський

Козацька еліта Гетьманщини

був старостою печерських маєтностей. У 1631 р. митрополит Петро

Могила прийняв рішення про обмін хутора Опанаса Предримовсь

кого з КиєвоПечерським монастирем з доплатою 500 золотих влас

нику. Через двадцять років архімандрит Тризна хутір забрав,

а грошей не повернув [620, 93]. 6 грудня 1653 р. в обозі під Жван

цем король ЯнКазимір надав привілей за військові заслуги това

ришу корогви вінницького старости Андрія Потоцького Кришто

фу Кульчицькому на маєтки Позняки і Ведельце у Київському

воєводстві за Дніпром, які належали козацькому сотнику Опана

су Предримовському [860, 12].

Крім зазначених у реєстрі, відомі київські сотники Павло Янен

ко, Богдан Молява, Михайло Крюковський. У Броварах сотником

був Федір Медведин, у Гоголеві — Василь Гоголівський і Федір

Матвійович. У проміжку між 1650 і 1654 рр. перестали існувати

Овруцька, Ясногорська і Ворсенська сотні, сотники яких відомі ли

ше за реєстром 1649 р. Ці території відійшли до Овруцького полку.

Перед 1654 р. у складі Київського полку виникли нові сотні: Ди

мерська, Лесняківська, Рожевкинська, Чорнобильська, Карпи

лівська, Вишгородська. З названих сотень вдалося віднайти згад

ку лише про сотника вишгородського Артема Богдановича, але без

вказівки року. Дещо пізніше виникла сотня Борщагівська, сот

ником якої став Корнило Харитонович.

Згідно з реєстром В.Липинського шляхтичі у Війську Зопо

розькому становили 3,3%. Наші дослідження дозволяють тверди

ти, що такий відсоток становив щонайменше 12,6%.

Не можна не погодитися з твердженням, що «українська

шляхта в своїй переважній більшості відразу ж і без жадних ва

гань із зброєю в руках рішуче виступила на захист Речі Посполи

тої» [1362, 29], проте Хмельницькому і його соратникам вдалося

її розколоти. Частина шляхти стала на бік повсталих і покозачи

лась. Н.Яковенко виділяє «більші хвилі покозачення шляхетсько

го елементу: впродовж літа–осені 1648 р., тобто внаслідок перших

військових тріумфів Хмельницького, і восени 1649 — на початку

1650 р., після Зборівської угоди» [1482, 22].

На початковому етапі у повстанні брала участь лише шляхта,

покозачена перед 1648 р., яка була як серед реєстровців, так і се

ред запорожців. У травні 1648 р. Б.Хмельницький звернувся до

козаків із забороною страчувати українську шляхту [1369, 60].

17 липня 1648 р. видав універсал до Війська Запорозького, заборо

няючи чинити шкоди маєткам литовських шляхтичів [1369, 66].

100

В.В. Кривошея