Корнієнко О.Г, Слободянюк О.В. та ін. Загальна тактика
Подождите немного. Документ загружается.
на полі бою змінюється часто і швидко
:
ініціативні дії всіх посадових осіб, які беруть участь в управлінні
військами мають досить велике значення.
Кожен командир повинен проявляти розумну ініціативу у визначенні способів виконання отриманих
завдань.
Повну ініціативу у визначенні способів виконання поставлених завдань необхідно надавати підлеглим на
всіх рівнях управління військами. Офіцер не повинен боятись відповідальності за використання в критичний
момент бою всіх можливостей для досягнення успіху.
Знання і глибокий аналіз обстановки належать до основних принципів, бо без них управління неможливе.
Вони дозволяють виділити в обстановці, Що склалася, суттєве, виявити моменти, що заважають виконанню
отриманого завдання у визначений термін, своєчасно намітити заходи щодо усунення їхнього негативного
впливу на дії підлеглих військ, прийняти найбільш доцільне рішення про бій. Знання і глибокий аналіз
обстановки, в якій ведуться бойові дії, дають можливість командиру, штабу та іншим органам управління
спрямувати зусилля підлеглих на подолання труднощів, що зустрічаються
П|
Д час бою, своєчасно реагувати
на зміни в обстановці.
Однак, якщо в сучасному загальновійськовому бою обмежитися тільки Реагуванням на події, що вже
сталися, то при швидких і різких змінах обстановки в результаті нанесення противником ядерних, хімічних
ударів чи масованого застосування високоточної зброї важко розраховувати на успішне конання
поставлених завдань. Тепер, як ніколи, зростає роль передбачення ходу подій на полі бою.
Передбачення перспектив розвитку подій дозволяє успішно подолати труднощі сучасного бою, як
недостатня кількість даних про обстановку і брак часу; завчасно та обгрунтовано намітити шляхи й засоби
досягнення поставленої мети. Сьогодні командир повинен передбачати можливі зміні-обстановки на значно
більшу глибину і з більшим випередженням у часі аніж у роки Другої світової війни. А це залежить,
головним чином, від рівні підготовленості командира та інших посадових осіб, які беруть участь у уп.
равлінні військами, від знання ними тактики дій противника, від врахуванні факторів, які впливають на
розвиток подій, ведення активної й цілеспрямованої розвідки, наявності надійного зв'язку, своєчасних
донесень підлеглих постійної інформації з боку вищестоящих органів управління й сусідів.
Досвід свідчить, що твердість і наполегливість у втіленні прийнятих рішень і планів у життя завжди
сприяли досягненню успіху в бою. Особливе зростає значення цього принципу при веденні бою в умовах
застосуванні противником ядерної, хімічної, високоточної зброї, що нерідко може викликати багато
непередбачених труднощів, порушувати сплановані дії військ т; призвести до великих втрат у підрозділах і
частинах, сильного зараженні місцевості, великих руйнувань, затоплень, пожеж. У частини особового скла-
ду можуть з'явитися розгубленість, панічний страх, а в командира, який організовує бій, — невпевненість,
сумніви щодо правильності своїх дій. Усе це ускладнить становище військ.
На успіх можна розраховувати тільки за умов, якщо високу вимогливість командира, штабу та інших органів
управління, усі зусилля війсь рішуче об'єднати й спрямувати на подолання труднощів, які виникли, на по-
вне і точне виконання прийнятих рішень і планів.
Історичний досвід свідчить, що управління військами може бути успішним тільки за умови досягнення
високої організованості, оперативності й творчості в роботі командира та штабу. Командири, штаби,
начальники родів війсь і спеціальних служб повинні діяти як єдиний згуртований колектив. Кожен них має
добре знати і вміло виконувати свої функціональні обов'язки, а } всього управлінського організму в цілому
повинні відзначитися чітким розподілом завдань та функцій між виконавцями та злагодженістю в їхній робі
ті, дисциплінованістю, суворим порядком, які забезпечують точне і своєчасне виконання завдань щодо
управління військами в складних умовах сучасної загальновійськового бою.
Професійні навички офіцерів управлінського апарату й технічні засоби керування необхідно максимально
використовувати для вироблення оригінальних прийомів і способів дій, на появу яких противник не
сподівається. Відмова від шаблону, постійний пошук нових шляхів виконання завдань, и виникають у
процесі управління військами, в значній мірі сприяють успіху керування підрозділами і частинами при
підготовці та під час бою.
Кожний з розглянутих принципів управління військами в різних умовах сучасного загальновійськового бою
відіграє неоднакову роль. Тому командири, офіцери штабів та інших органів управління повинні оволодіти
ними
виробляти навички творчого застосування їх відповідно до конкретних умов
бойової обстановки.
Необхідними умовами успішної реалізації основних принципів управління військами при підготовці й під
час бою є, головним чином високі особисті якості й професійна підготовка офіцерів, застосування ними
досконалих методів роботи і вміле використання технічних засобів при виконанні завдань, постійна
проінформованість про противника, збереження в таємниці всіх заходів щодо керування військами,
забезпечення життєздатності системи управління.
СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ
Організаційно-технічну основу управління військами становить система управління, її створюють для
надійного й ефективного керування підрозділами, частинами, з'єднаннями при підготовці та під час бою.
Вона містить у собі органи управління, пункти управління, засоби управління - зв'язок і автоматизовані
системи управління, а також інші спеціальні системи.
Органи управління — це організаційно-штатні чи тимчасово створені (виділені) колективи, окремі посадові
особи, які наділені певними правами й обов'язками щодо управління військами в мирний і воєнний час.
В основу побудови органів управління всіх ланок покладено функціональний принцип, суть якого полягає в
тому, що кожна посадова особа, штаб, відділення відповідає за
1
виконання конкретних обов'язків щодо того
чи іншого виду робіт. Разом із тим, структура органів управління в різних ланках є однотипною.
У загальному вигляді структура органів управління в кожній ланці містить у собі: командування, штаб,
начальників родів військ, спеціальних військ, начальників із видів технічного й тилового забезпечення.
Органи управління мають визначений штатами чисельний склад посадових осіб, які виконують покладені на
них функціональні обов'язки, передбачені статутами й настановами.
Під органами управління необхідно розуміти окремих осіб керівного складу й небагаточисельні колективи
офіцерів, які очолюють військові формування різних рівнів та виконують функції щодо управління
підрозділами, частинами і з'єднаннями при підготовці й під час бою. До них належать командири, їхні
заступники, штаби, начальники родів військ, спеціальних військ і служб.
Особливу роль в управлінні військами відіграють командири і штаби.
Командир є центральною фігурою в управлінні військами. На нього покладають усю відповідальність за
дисципліну, морально-психологічний стан, виховання й навчання особового складу, постійну бойову
готовність і боєздатність підрозділів, частин і з'єднань, за якість управління військами, правильне
застосування їх у бою та успішне виконання ними поставлених завдань.
Командир-єдиноначальник у процесі управління військами повинен спиратися на колектив, тому що
самостійно не взмозі вирішити всі питання. ш управляє військами не тільки особисто, й через штаб, своїх
заступників, чальників родів військ, спеціальних військ і служб.
Штаб є першим помічником командира в управлінні військами, основні органом, що забезпечує управління
ними в період підготовки й під час уся його робота будується на основі рішення й вказівок командира, а
також розпорядження вищестоящого штабу.
Сучасний штаб — складний організм, який виконує в процесі управління військами відповідальні й
багатогранні завдання. Він повинен забезпечувати підтримання високої бойової готовності й боєздатності
військ і організації управління, займатися питаннями підготовки й ведення бою. Це зумовлю, необхідність
мати в організаційній структурі штабу для виконання різни) функцій операторів, розвідників, зв'язківців і
офіцерів інших спеціальностей
Знати обстановку, глибоко і всебічно її аналізувати — найважливіший обов'язок штабу. Це досягається
ретельною організацією розвідки, наполегливим добуванням даних про противника, безперервним
вивчення;, справжнього стану й бойових можливостей своїх військ, характеру місцевості, метеорологічних
умов, радіаційної, хімічної й бактеріологічної (біологічної) обстановки. Під час підготовки до бою штаб у
короткі терміні проводить складні розрахунки, прогнозує можливі результати бою, готу командиру
пропозиції щодо застосування наявних сил і засобів. Він плану бій, ознайомлює війська із завданнями,
допомагає командиру організовувати й безперервно підтримувати взаємодію військ під час виконання
поставлених завдань.
У механізованому (танковому) полку до складу управління входять командування, штаб, начальник
артилерії й начальник ППО полку, службі технічна частина і тил полку.
Командування становлять: командир полку, його заступники (начальник штабу, заступник командира полку
з виховної роботи, заступник командира полку з озброєння та заступник командира полку з тилу).
До складу штабу входять: старший помічник начальника штабу, старший помічник начальника штабу із
стройової частини й кадрів, начальник
розвідки, начальник зв'язку, секретна частина та інші.
Командування механізованого (танкового) батальйону нараховує трьох офіцерів: командира батальйону,
його заступника (начальника штабу), заступника командира з виховної роботи.
Під час бою штаб здійснює постійний контроль за своєчасним і точним виконанням підрозділами й
частинами поставлених завдань, надає І необхідну допомогу. Важливі обов'язки штабу: подати донесення
вищестоящому штабу під час бою; постійно інформувати командирів, штаби підлеглих та взаємодіючих
підрозділів і сусідів про нові дані обстановки, наявнім особового складу, матеріальних засобів і доз
опромінення; комплектував підрозділи і частини всім необхідним для ведення бою; вивчати й передавай
військам бойовий досвід.
Успішне виконання цих складних завдань потребує високої бойової готовності, організованості, чіткості,
злагодженості та оперативності в (V боті штабу. Підтримання безперервного зв'язку з підлеглими військами,
су дами й вищестоящим штабом, кваліфіковане виконання поставлених завдань в обмежено короткий час,
передбачення можливих змін в обстановці й своєчасне реагування на них також є основними вимогами до
роботи штабу.
Значна роль в управлінні військами належить начальнику штабу. Він першим заступником командира і має
право від його імені віддавати розпорядження військам, а також заступникам командира, офіцерам родів
військ, спеціальних військ і служб. Про всі накази, які віддає, начальник штабу доповідає командиру, а
командир інформує його про прийняті ним рішення і видані підлеглим розпорядження. Робота командира й
начальника штабу • будується на основі взаємоповаги, творчого і ділового контакту. ' Начальник штабу
повинен завжди знати обстановку, передбачати можливі її зміни і бути готовим доповісти про свої
пропозиції щодо рішення розпочати бій, знати, де знаходяться, чим займаються, як забезпечені, чого
потребують війська. Він несе особисту відповідальність за організацію й підтримання безперервного
управління підрозділами й частинами, постійно керує роботою штабу і як основний організатор роботи
всього апарату управління спрямовує його діяльність на своєчасне проведення заходів, пов'язаних із
підготовкою й веденням бою. Начальник штабу узгоджує роботу заступників командира, штабу,
начальників родів військ, спеціальних військ і служб при виконанні конкретних завдань щодо управління
військами.
5.2. МЕТОДИ РОБОТИ КОМАНДИРІВ І ШТАБІВ ПРИ
ПІДГОТОВЦІ ДО БОЮ
Управління військами в бою — це процес отримання певної інформації (бойового завдання), даних про
умови обстановки, прийняття чи уточнення рішення, ознайомлення з ним виконавців, контроль за
підготовкою до бою й виконання поставлених завдань. Цей процес в різних формах і в різному обсязі
багаторазово повторюється при підготовці й під час бою, починаючи з моменту одержання бойового
завдання й закінчуючи досягненням поставленої мети.
Робота командирів і штабів щодо організації бою залежить від конкретної обстановки, отриманого
завдання, наявності часу. Вона буває послідовною чи паралельною, можливе поєднання.
Основні заходи щодо управління військами найчастіше проводять паралельно в декількох інстанціях, тобто
кожна вищестояща інстанція починає виконувати певні заходи майже одночасно з вищестоящою з
невеликим відставанням у часі, починаючи роботу на основі попередніх бойових розпоряджень. Деколи
заходи щодо управління військами проводять на різних рівнях послідовно: нищестояща ланка починає
роботу після закінчення її вищестоящою ланкою або при поєднанні паралельного й послідовного методів
роботи органів управління декількох інстанцій.
Метод послідовної роботи командира й штабу щодо організації бою. Після отримання бойового наказу
чи бойового розпорядження командир:
1. З'ясовує завдання.
2.Визначає заходи, які потрібно провести для підготовки частини підрозділів) до виконання отриманого
завдання.
3. Проводить (затверджує) розрахунок часу.
4. Особисто або через начальника штабу орієнтує своїх заступників і командирів (начальників), залучених
до роботи щодо організації бою, про наступні дії, дає вказівки щодо організації розвідки, часу і порядку
роботи на місцевості, щодо підготовки даних, необхідних для прийняття рішення.
5. Оцінює обстановку.
6. Проводить рекогносцировку.
7. Одноосібне приймає рішення.
8. Доповідає про це рішення старшому командиру.
9. Віддає бойовий наказ.
10. Організує взаємодію, дає вказівки щодо основних питань організації всебічного забезпечення бою та
управління.
11. Управляє підготовкою частин (підрозділів) до бою.
12. Доповідає старшому командиру про готовність частин (підрозділів) до виконання бойового завдання.
При обмежених термінах підготовки до бою, а також у ході бойових дій, застосовують метод паралельної
роботи. При цьому методі організацію бою в нищих ланках починають відразу після визначення старшим
командиром задуму бою й здійснюють паралельно на основі відданих ним попередніх бойових
розпоряджень. Даний метод є основним під час ведення бойових дій.
З отриманням попереднього бойового розпорядження командир полку спочатку виконує ті ж заходи що й
при послідовному методі роботи:
1. З'ясовує завдання.
2. Визначає, заходи які потрібно провести для підготовки частин (підрозділів) до виконання отриманого
завдання.
3. Проводить (затверджує) розрахунок часу.
4. Особисто або через начальника штабу орієнтує своїх заступників і командирів (начальників), залучених
до роботи щодо організації бою, про наступні дії, дає вказівки щодо організації розвідки, часу і порядку
роботи на місцевості, підготовки даних, необхідних для прийняття рішення.
5. Оцінює обстановку.
А тоді:
6. Одноосібне визначає задум бою і доповідає про нього старшому командиру.
7. Знайомить із задумом своїх заступників, начальників родів військ і служб.
8. Віддає попередні бойові розпорядження підрозділам.
Після отримання бойового наказу чи бойового розпорядження командир:
9. Закінчує приймати рішення за картою.
10. Віддає бойовий наказ.
11 Проводить рекогносцировку.
12. Уточнює своє рішення та завдання підрозділам.
13. Організовує взаємодію і дає вказівки щодо основних питань організації всебічного забезпечення бою та
управління.
14. Безпосередньо керує підготовкою підрозділів до бою.
15. У визначений час доповідає старшому командиру про готовність полку до виконання бойового завдання.
У випадку, коли часу обмаль, організацію бою можна здійснювати за картою або на макеті місцевості.
Однак і тоді командир полку повинен знайти можливість для проведення рекогносцировки, уточнення свого
рішення і завдань підрозділам, для організації взаємодії на місцевості, особливо на напрямку зосередження
основних зусиль (головного удару).
Залежно від обстановки й наявності часу, послідовність роботи командира щодо організації бою може бути
й іншою. В усіх випадках, незалежно від методів роботи, командир і штаб при організації бою повинні всі
свої зусилля спрямовувати на забезпечення безперервного управління військами, своєчасне прийняття
рішення й ознайомлення із завданнями, приділити більше часу на підготовку підлеглих підрозділів до
виконання завдання.
При з'ясуванні одержаного завдання командир перш за все повинен зрозуміти мету наступних бойових дій,
задум старшого командира (особливо способи розгромлення противника), завдання, місце в бойовому
порядку і роль полку в бою, завдання сусідів, порядок взаємодії з ними й частинами інших родів військ, а
також термін готовності полку до виконання завдання.
Після цього командир розраховує час на організацію бою, визначає заходи, які потрібно провести, вивчає
зміст попередніх бойових розпоряджень, дає вказівки начальнику штабу, які дані й розрахунки йому
потрібно підготувати для прийняття рішення. Потім він починає оцінювати обстановку.
Розрахунок часу — один із найважливіших висновків із з'ясування завдання. Вихідними даними для
проведення розрахунку часу на організацію бою є: час отримання завдання й готовності полку до його
виконання; час доповіді рішення старшому командиру; час, коли командир бере участь у заходах, які
проводить старший командир щодо організації бою на місцевості; наявність світлого та темного часу.
Оцінка обстановки містить у собі оцінку противника, своїх військ, району бойових дій (місцевості), стану
погоди, пори року, а також інших факторів, що впливають на виконання бойового завдання. На основі
кожного елемента обстановки командир робить висновки. При оцінці обстановки командир (начальник)
ретельно вивчає:
1. Склад, положення, стан, ступінь захисту, можливі шляхи висування й рубежі розгортання, систему вогню
і загороджень, сильні й слабкі сторони противника, можливий характер його дій.
2. Склад, положення, можливості, захист і забезпеченість своїх військ.
3. Склад, положення, характер дій сусідніх частин (підрозділів) і умови взаємодії з ними.
4. Характер місцевості, метрологічні умови, пору року і час доби, Оологічний стан району та їхній вплив на
підготовку й ведення бою.
5. Радіаційну, хімічну, біологічну (бактеріологічну) обстановку.
На основі оцінки сил противника і своїх військ проводять кількісно-якісний аналіз їхнього складу, бойових
можливостей, визначають кількісно-якісне (з урахуванням бойових потенціалів) співвідношення сил сторін
завданнями (загальне й на напрямку зосередження основних зусиль, головно удару). Після цього командир
одноосібно приймає рішення на бій.
У рішенні командир частими (підрозділу) визначає:
І. Задум бою.
2. Бойові завдання підрозділам.
3. Основні питання взаємодії.
4. Організацію управління.
Крім цього, в рішенні можна визначати завдання за видами забезпечення.
Основу рішення становить задум бою, в якому визначають:
1. Напрямок зосередження основних зусиль (головного удару).
2. Способи розгромлення противника (якого противника, де, в які послідовності, як розгромити) з
визначенням порядку вогневого ураження заходів щодо введення його в оману.
3. Бойовий порядок полку.
Рішення командира (начальника) оформлюють на карті. При необхідності складають пояснювальну записку.
На основі рішення командира та його вказівок, відповідно до прийнятого методу роботи, штаб разом із
заступниками командира, начальникам родів військ і служб здійснює планування бою, яке полягає в
детальній розробці способів дій сил і засобів, що беруть у ньому участь, розробці та оформленні бойових та
інших документів та підготовці відповідних розрахунки
5.3. ПУНКТИ УПРАВЛІННЯ. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗВ'ЯЗКУ
Для управління підрозділами частини при підготовці та під час ведення бойових дій створюють систему
пунктів управління.
Вони повинні забезпечувати надійність та безперебійність управління підрозділами, бути високорухомими,
оснащеними сучасними засобами зв'язку, захищеними від зброї масового ураження, здатними забезпечити
нормальні умови для роботи особовому складу цих пунктів.
Для управління підрозділами полку створюють командний та тилові пункти. Елементом командного пункту
є спостережний пункт.
Командний пункт (КП) — основний пункт управління, з якого командир керує підрозділами при підготовці
й під час бою. Він розгортається і бойовим порядком частин першого ешелону на відстані, яка забезпечує
надій не управління підлеглими.
Спостережний пункт частини створюють для безперебійного спостереження за полем бою, а в
найвідповідальніші періоди — й для управління підрозділами полку. Із нього ведуть постійне
спостереження командир, ЙОР заступники та офіцери штабу.
Тиловий пункт управління (ТПУ) необхідний для керування під розлами тилу й технічного забезпечення
частини. Він розгортається, як правило, в районі розташування основної частини підрозділів тилового й
технічного забезпечення.
Склад пунктів управління залежить від призначення й ролі в загальні системі управління, від
укомплектованості органів управління, підрозділів частин зв'язку, забезпечення та обслуговування особовим
складом, технічними засобами управління й транспортом. В усіх випадках найбільш дієздатним
повинен бути командний пункт, який у кожній ланці є основним пунктом управління, тому що тут
виконуються основні завдання управління. При виході із строю командного пункту частини управління
підрозділи здійснюють із командно-спостережного пункту одного з батальйонів. У деяких випадках при
виході із строю командного пункту частини з тилового пункту управління можна виконувати окремі
завдання щодо управління підрозділами. Командир, який прийняв на себе командування частиною,
доповідає це старшому командиру, а також інформує підлеглі підрозділи і сусідів. 0сновним засобом
управління військами вважають зв'язок. Командири всіх рівнів і начальники штабів повинні завжди мати
при собі засоби зв'язку, які б давали можливість підтримувати постійний зв'язок із своїми пунктами управ-
ління, підлеглими і взаємодіючими військами, сусідами й вищестоящою ланкою управління.
ВСЕБІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БОЮ
6.1. БОЙОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Бойове забезпечення — це комплекс заходів, які проводяться із метою створення сприятливих умов для
успішного ведення бою, ефективного застосування засобів збройної боротьби, збереження високої бойової
готовності військ (сил) та інше
Водночас із розвитком озброєння, вдосконаленням організації військ і способів їхніх дій бойове
забезпечення постійно розвивалося та вдосконалювалося. При цьому одні види бойового забезпечення
згодом переходили забезпечуючих заходів до головних, інші, наповнюючись новим змістом, продовжували
залишатися видами забезпечення бою, але відігравали важливу роль у досягненні успіху в бою. Одні види
бойового забезпечення зближувалися та об'єднувалися, інші втрачали своє значення, а їхнє місце займали
нові види, які з'являлися в результаті зміни умов ведення й характеру бою.
До Першої світової війни бойове забезпечення обмежувалося розвідкою, маскуванням і охороною. Але
застосування в ході війни танків, авіації хімічної зброї зумовило появу нових його видів: протитанкової
оборони, протиповітряної оборони і протихімічного захисту військ. А використання повітроплавальних
апаратів і вогню артилерії із закритих вогневих позицій -видів метеорологічного забезпечення. У роки
Другої світової війни зріс ступінь вразливості флангів частин і з'єднань, а також стиків між ними. Це
пояснюється відносно невеликою щільністю сил і засобів на флангах і збільшення проміжків між сусідами
при веденні маневрових дій. З'явився новий вид бою свого забезпечення забезпечення флангів і стиків.
Застосування повітряних десантів зумовило необхідність вести боротьбу з ними, яка також стала видом
бойового забезпечення. У зв'язку з появою в післявоєнний період ядерні зброї та загрози використання
противником бактеріологічної (біологічно зброї, почали застосовувати протиядерний і
протибактеріологічний захист. Невдовзі разом із протихімічним захистом ці види бойового забезпечення
склали новий вид — захист військ від зброї масового ураження.
Протитанкова і протиповітряна оборона, забезпечення флангів і стиків боротьба з повітряними десантами
були вилучені з бойового забезпеченні тому що їхнє практичне застосування ввійшло до основного змісту
загальні військового бою.
Тепер видами бойового забезпечення є: розвідка, захист від зброї масового ураження, маскування,
інженерне забезпечення, хімічне забезпечення та охорона.
Розвідка — найважливіший вид забезпечення. Вона є сукупністю заході які проводять із метою добування,
збирання та вивчення даних про противник місцевість і район наступних дій в інтересах підготовки та
успішного ведення бою.
Розвідку противника ведуть із метою встановити бойовий склад, положення, стан і угрупування його військ,
особливо засобів ядерного і хімічного нападу, систем високоточної зброї, характер дій і намірів, а також
сильні слабкі сторони; ступінь і характер інженерного обладнання зайнятих районів і позицій; систему
загороджень, особливо ядерно-мінних; нові засоби боротьби і способи ведення бою; економічний стан
району бойових дій; результат застосування різних засобів поразки.
Розвідку місцевості ведуть для виявлення особливостей рельєфу, наявності природних перешкод і місцевих
предметів, характеру водних перешкод, ну доріг; визначення ступеня впливу місцевості на дії військ,
застосування засобів ураження й захисту від ядерної, хімічної, високоточної і вогнепальної зброї; виявлення
зони районів зараження, руйнувань, затоплень, пожеж і можливих напрямків їхнього подолання чи обходів.
Глибина ведення розвідки повинна забезпечувати своєчасне передбачення змін обстановки та отримання
даних про об'єкти противника для їхнього ураження на всю глибину.
Для добування відомостей про противника і місцевість із метою підготовки та успішного ведення бою
застосовують різні сили, засоби й способи ведення тактичної розвідки, сили й засоби наземної і повітряної
розвідки. Для ведення наземної розвідки виділяють сили й засоби військової, артилерійської, інженерної,
радіаційної, хімічної, бактеріологічної (біологічної), радіолокаційної розвідки.
Однією з найважливіших складових частин тактичної розвідки є військова розвідка, яку ведуть в інтересах
підрозділів, частин і з'єднань. Для ведення військової розвідки із складу розвідувальних, механізованих і
танкових підрозділів, частин і з'єднань виділяють різні органи розвідки. Залежно від масштабу військового
формування, характеру його дій і завдань, які виконують для добування розвідувальних відомостей про
противника й місцевість, можна виставляти спостерігачів, спостережні пости і спостережні пункти,
висилати окремі розвідувальні дозори, розвідувальні загони, бойові розвідувальні дозори, розвідувальні
дозори, дозорні відділення або дозорні танки, офіцерські розвідувальні дозори, підрозділи для ведення
пошуків, влаштування засідок, підрозділи для ведення розвідки боєм.
У підрозділах і пунктах управління спостережні пости й спостережні пункти ведуть розвідку методом
спостереження — способом, який широко застосовують у підрозділах і частинах усіх родів військ,
спеціальних військ і в тилу в будь-якій обстановці, при підготовці і веденні бою, пересуванні і розміщенні
на місці. Спостереження ведуть візуально з використанням оптичних приладів, а в умовах обмеженого
бачення приладів нічного бачення та освітлювальних засобів або за допомогою технічних засобів, які
дозволяють органам розвідки виконувати поставлені завдання в будь-який час доби і
в
будь-яку погоду.
Окремі розвідувальні дозори і розвідувальні загони висилають на найважливіші напрямки, переважно в
наступі, при відсутності безпосереднього зіткнення з противником в обороні й на марші, передбачаючи
вступ у бій. До нього складу входять розвідувальні або загальновійськові підрозділи. В окремій
розвідувальний дозір виділяють посилений взвод, у розвідувальний загін — роту, посилену танками,
артилерією, підрозділами інженерних і хімічних військ. Розвідку «ведуть методом спостереження,
безпосереднього огляду місцевості, діями із засідок, а також застосовуючи нальоти, а при необхідності —
боєм. Відстань від підрозділів і ширину смуг, в якій ведуть розвідку, визначаються складом
розвідувального органу, отриманим завданням умовами місцевості й можливостями зв'язку.
Бойові розвідувальні дозори висилаються під час бою загальновійськовими підрозділами (батальйону,
інколи — ротою) дія ведення розвідки попереду їхніх бойових порядків у складі до взводу. Віддаленість від
підрозділу, які ведуть бій, повинна забезпечувати можливість спостереження за діями дозорів і їхню
підтримку вогнем.
Розвідувальні дозори висилаються розвідувальним загоном. При необхідності їх посилюють танками,
підрозділами інженерних і хімічних військ.
Дозорні відділення або дозорні танки висилаються від окремих розвідувальних дозорів для огляду
місцевості з метою виявлення противника і безпосередньої охорони, а також від загальновійськових
підрозділів (від батальйону, інколи — від роти), які виконують нерозвідувальні завдання при здійснені
маршу і розташуванні на місцевості. Дозорні відділення чи дозорні таі діють у межах прямої видимості.
Офіцерські розвідувальні дозори висилають у тих випадках, коли при раптовій і різкій зміні обстановки
виникає необхідність в уточненні або отриманні відомостей про положення, дії чи наміри противника,
положення стан своїх військ або сусідів, місцевості в районі бойових дій, а також перевірки важливих, але
суперечливих даних про обстановку, що склалася. До складу дозору можуть входити один-два офіцери із
засобами зв'язку та охороною їх перевозять на вертольоті, БМП (БТР) або інших рухомих засобах.
Офіцерські розвідувальні дозори виконують поставлене завдання, як правй в межах бойового порядку або в
смузі своєї частини, застосовуючи, переважно, спостереження за діями противника, своїх військ, сусідів і
опитувані командирів підрозділів, діючих в районі розвідки. Залежно від обстановки про отримані в
результаті розвідки відомості негайно доповідають командиру, який вислав дозор засобами зв'язку або після
повернення.
Підрозділи для проведення пошуків і влаштування засідок виділянні складу розвідувальних або
загальновійськових підрозділів, як правило розвідувальних або механізованих, а для влаштування засідок —
ще й танк підрозділи силою до взводу.
Пошук здійснюють в умовах безпосереднього зіткнення з противником, як правило, вночі або в негоду. Дії
підрозділів полягають у наближені до вказаного об'єкта непоміченими чи очікуванні сприятливих умов для
раптового нападу на противника з метою знищення засобів ядерного, хімічного нападу або інших важливих
об'єктів, захоплення полонених, документи зразків озброєння й техніки.
У сучасних умовах військову розвідку ведуть також силами й засобами радіо, радіотехнічної і повітряної
розвідки, які дозволяють добути досі точні відомості про найважливіші об'єкти противника, характер його
дії можливі наміри.
Дані тактичної розвідки дозволяють командиру скласти якомога повніше достовірне і точне уявлення про
противника й місцевість у районі наступних Тому всі її сили необхідно застосовувати комплексно, з
максимальним і ефектним використанням наявних сил і засобів відповідно до обстановки, що склалася.
В умовах, коли противник може застосувати ядерну, хімічну, бактеріологічну (біологічну) зброю, одним із
найважливіших видів бойового забезпечення стає захист військ від зброї масового ураження. Це комплекс
тактичних і спеціальних заходів, які проводять із метою не допустити або максимально послабити вплив
ядерної, хімічної і бактеріологічної (біологічної) зброї на війська, зберегти їхню боєздатність і забезпечити
успішне виконання ними поставлених завдань. Зміст і порядок проведення цих заходе залежать від
характеру дії військ, наявності сил, засобів і часу, а також ) від можливостей противника щодо застосування
зброї масового ураження при конкретних обставинах.
До основних заходів захисту військ від зброї масового ураження залежать: своєчасне виявлення підготовки
противника до використання цієї зброї; розосередження військ і періодична зміна районів їхнього роз-
ташування (позицій); інженерне обладнання районів, позицій, що їх займають війська, і підготовка шляхів
для маневру; застосування захисних і маскуючих властивостей місцевості; попередження військ про
безпосередню загрозу й початок використання противником зброї масового ураження; про радіоактивне,
хімічне і бактеріологічне (біологічне) зараження: протиепідемічні, санітарно-гігієнічні й спеціальні
профілактичні (медичні і ветеринарні) заходи; виявлення наслідків застосування противником зброї
масового ураження: забезпечення безпеки і захисту особового складу в зонах зараження, районах руйнувань,
пожеж і затоплень; ліквідація наслідків використання противником зброї масового ураження.
Заходи захисту військ від зброї масового ураження проводиться у повному обсязі при підготовці та веденні
бою як із застосуванням, так і без застосування зброї масового ураження. Проведення цих заходів у
підрозділах і частинах не повинно впливати на виконання ними бойових завдань.
Маскування — один із найважливіших видів бойового забезпечення; комплекс заходів, спрямованих на
введення противника в оману відносно складу, положення, стану бойової готовності своїх військ, їхніх дій
та намірів.
Залежно від характеру дій військ, завдань, які вони виконують, і конкретних умов обстановки, застосовують
засоби оптичного маскування (маскувальна одежа, маски, макети), радіолокаційного маскування
(радіолокаційні відбивачі), світлового маскування (світломаскувальні засоби для фар, габаритних і
сигнальних вогнів бронетанкової та автомобільної техніки, світильники й ліхтарі з маскувальними
насадками, світлові вказівники), теплового маскування (пристрої, що знижують температуру нагрітої
поверхні техніки, теплові екрани з незаймистих матеріалів) та звукового маскування.
Основними способами маскування є імітація, демонстративні дії і дезінформація.
Імітацію застосовують для створення вдаваних об'єктів. Вона полягає у відтворенні різних демаскувальних
прикмет, які притаманні військам і об'єктам (районам розташування та оборони, позиціям, рубежам тощо),
шляхом улаштування вдаваних районів, розташування військ і об'єктів, використання макетів озброєння,
бойової та іншої техніки, піротехнічних, світло- і звукоімітаційних, димових, радіоелектронних та інших
технічних засобів.
Демонстративні дії — це навмисний показ реальними підрозділами і частинами пересування, дій для
створення в противника обманливого уявлення про дії та наміри військ і спрямування його зусиль на
другорядні напрямки. Вони широко застосовувалися рядянськими військами в роки Другої світової війни.
При визволенні Києва від німецько-фашистських загарбників, щоб ввес-ти противника в оману, наступ із
Букринського плацдарму почали за дві доби до переходу в наступ головного угрупування військ 1-го
Українського фронту з Лютежського плацдарму. Раптовий удар головного угруповання фронту прискорив
розгромленням противника і сприяв звільненню столиці України 6 листопада 1943 року.
Дезінформація полягає в отриманні противником оманливих відомостей про склад, боєздатність, дії і наміри
наших військ для введення його в оману і створенні вигідних умов для досягнення успіху в бою. Для
дезінформації використовують технічні засоби зв'язку, підкидання фальшивих документів, інші засоби і
способи.
Інженерне забезпечення здійснюють з метою створення сприятливих умов для дій військ і підвищення
їхнього захисту від усіх засобів ураження противника, а також для нанесення противнику втрат
інженерними засобами й ускладнення його дій.
6.2. ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Технічне забезпечення — це комплекс заходів, які проводять із метою своєчасного укомплектування військ
(озброєння і техніка), забезпечення боєприпасами і військово-технічним майном, підтримання озброєння і
техніки в постійній готовності до бойового застосування, забезпечення високої ефективності й на-
дійності в їхній роботі в будь-якій обстановці, а також для швидкого полагодження озброєння і техніки
при пошкодженнях.
В умовах повної моторизації і механізації підрозділів і частин усіх родів військ, спеціальних військ і тилу
технічне забезпечення відіграє важливу роль у досягненні й підтриманні їхньої боєздатності. Без
своєчасного і правильного проведення заходів технічного забезпечення зараз неможливо розраховувати на
успішне ведення загальновійськового бою тривалий час чи на здійснення маршу на значну відстань,
особливо в складних погодних умовах і на місцевості. Про це свідчить досвід навчань, маневрів і локальних
війн. Технічне забезпечення поділяється на ракетно-технічне, артилерійсько-технічне, танко-технічне,
автотехнічне, інженернотехнічне, хіміко-технічне, технічне забезпечення зв'язку й автоматизованої системи
управління військами, технічне забезпечення по службах тилу та метеорологічне забезпечення.
До основних заходів технічного забезпечення відносять: укомплектування військ (озброєння і техніка),
забезпечення боєприпасами і військово-технічним майном, здійснення технічно правильної експлуатації
озброєння і техніки, своєчасне проведення їхньої евакуації і ремонту, організація оволодіння технікою та
управління силами і засобами технічного забезпечення. Ці заходи здійснюються постійно силами і засобами
бойових підрозділів, а також спеціальними підрозділами технічного обслуговування (ремонтними і
ремонтно-відновлювальними, підрозділами складів із запасами військово-технічного майна і т. ін.).
У військах існує чітка система укомплектування озброєнням, бойовою
т
а іншою технікою, забезпечення
боєприпасами і війсково-технічним майном.
Вона передбачає централізоване укомплектування і забезпечення цими засобами підрозділів і частин за
планом старшого командира, а також відповідальність посадових осіб вищестоящої ланки за своєчасне та
безперебійне укомплектування підлеглих військ озброєнням, бойовою та іншою технікою, забезпечення їх
боєприпасами і військово-технічним майном.
Відповідно до штатів і табелів, що визначають чисельність і призначення особового складу, а також перелік
озброєння і техніки для забезпечення підрозділів і частин, здійснюють їхнє укомплектування і забезпечення
визначеною кількістю ракетно-артилерійського озброєння, радіотехнічних засобів, боєприпасів і
артилерійського майна бронетанкової та автомобільної техніки, засобів інженерного і хімічного озброєння,
засобів захисту, техніки і майна зв'язку, техніки продовольчої, речової, медичної та інших служб.
Укомплектування військ озброєнням і технікою можна проводити не тільки за рахунок засобів, що
надходять від вищестоящої інстанції, але й за рахунок засобів, підібраних на полі бою (трофейних і
відновлених у частинах і з'єднаннях).
Для безперебійного забезпечення військ військово-технічним майном створюють військові запаси. Вони
знаходяться в особового складу, при озброєнні, в бойових та інших машинах, у транспортних підрозділах і
частинах. При необхідності створюють додаткові запаси, які перевищують встановлені норми військових
запасів. За цільовим призначенням і порядком витрат військові запаси боєприпасів поділяються на витратну
частину та недоторканий запас, який витрачають лише в окремих випадках з дозволу командира частини
(підрозділу).
Одночасно з витратами боєприпасів, пального, інших засобів під час бою або при здійсненні маршу, а також
при знищенні частини озброєння, техніки та інших засобів високоточним озброєнням, запалювальними
боєприпасами противника або при їхньому пошкодженні виникає потреба в поповненні витрачених і
знищених засобів. Воно здійснюється шляхом доукомплектування, поповнення підрозділів необхідною
кількістю засобів за рахунок витратної частини військових запасів, а також за рахунок надходження
озброєння, техніки, боєприпасів зі складів і баз їхнього зберігання. Щоб безперебійно забезпечувати війська
озброєнням, технікою, боєприпасами і технічним майном, своєчасно поповнювати їхні витрати і втрати,
рухомі склади і бази, а також транспорт із військовими запасами розміщують і переміщують з урахуванням
умов обстановки, що склалася, і можливих її змін.
Технічно правильну експлуатацію озброєння і техніки становлять: підготовка їх до застосування, технічне
обслуговування, транспортування і зберігання. Вона здійснюється спеціально підготовленим особовим
складом підрозділів — водіями, механіками-водіями, екіпажами, обслуговування із залученням спеціалістів,
якщо це потрібно при виконанні робіт щодо підготовки до бойового застосування, технічного
обслуговування, транспортування і зберігання. Порядок експлуатації встановлює командир відповідно до
отриманого завдання, обстановки, що склалася, і вказівок старшого командира.
При підготовці до бою і під час бою, при пересуваннях і розташуванні військ на місці деяка частина
озброєння і техніки в результаті впливу противника, порушення правил експлуатації та з інших причин
виходить із ладу.
Зразками техніки і комплексами, що вийшли з ладу, вважають: пошкоджені, несправні або засипані,
потоплені й перевернуті, а також справні зразки і комплекси, експлуатаційний персонал (водії, механіки-
водії, екіпажі обслуговування), що втратили боєздатність. Озброєння і техніка, що вийшли з ладу,
підлягають евакуації.
Евакуацію проводять із метою своєчасного зосередження озброєння і техніки, що вийшли з ладу, в районах
розташування ремонтних підрозділів і на пунктах збирання пошкоджених машин, що розгортаються для
їхнього огляду і ремонту поблизу шляхів евакуації, джерел води та в місцях найбільшого виходу з ладу
озброєння і техніки.
Озброєння і техніку, що вийшли з ладу, евакуюють безпосередньо в ході бою або в інших умовах дій військ,
як правило, спеціально призначені для цього підрозділи (рятувально-евакуаційні групи, евакуаційні
команди, технічне забезпечення колон на марші тощо) і попутний транспорт загального призначення. В
окремих випадках її здійснює експлуатаційний персонал із залученням штатних машин загальновійськових
підрозділів, підрозділів родів військ і спеціальних військ.
Ремонт озброєння і техніки проводять із метою підтримання і відновлення технічних ресурсів зразків або
їхніх складових частин. У бойовій обстановці його здійснюють, в основному, на місці виходу озброєння і
техніки з ладу або в найближчому укритті, а також в районах розгортання ремонтних підрозділів і на
пунктах збору пошкоджених машин.
Насамперед ремонтують озброєння, бойову та іншу техніку, які необхідні підрозділам і частинам для
виконання бойових завдань, а також ті, які потребують найменшого обсягу відновлювальних робіт і за
найменший термін часу можуть бути полагоджені.
Відремонтовані озброєння і техніку повертають у підрозділи і частини або направляють за вказівкою
командира на укомплектування підрозділів і частин, які відновлюють свою боєздатність. А озброєння і
техніку, які не можна полагодити в ремонтних підрозділах чи на пункті збирання пошкоджених машин,
передають ремонтно-евакуаційним органам.
Управління силами і засобами технічного забезпечення — складова частина управління військами.
Враховуючи особливу важливість технічного забезпечення для успішних дій військ, командир здійснює
управління ним як особисто, так і через штаб, своїх заступників з озброєння і тилу, начальників родів військ,
спеціальних військ і служб. Ці посадові особи організовують технічне забезпечення на основі рішення і
вказівок командира, а також розпоряджень відповідних начальників вищестоящої ланки управління з питань
технічного забезпечення.
Управління силами й засобами технічного забезпечення здійснюють із командно-спостережних пунктів і
пунктів технічного спостереження підрозділів, із командних пунктів і тилових пунктів управління.
Технічне забезпечення бойових дій військ тісно пов'язане з тиловим забезпеченням. Узгоджена робота
органів управління із силами й засобами
технічного і тилового забезпечення є однією з найважливіших умов досягнення успіху у виконанні
поставлених перед ними завдань.
6.3. ТИЛОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Тилове забезпечення — це сукупність заходів, проведення яких дозволяє убезпечити війська всіма видами
матеріальних засобів із метою підтримання їхньої боєздатності й створення сприятливих умов для успішного
виконання поставлених завдань.
Для виконання завдань тилового забезпечення загальновійськового бою, забезпечення військ усім
необхідним для ведення бою і повсякденного життя в будь-яких умовах обстановки існує військовий тил.
Тилове забезпечення складається зрізних видів забезпечення: матеріального, транспортного, торгова- по-
бутового, квартирно-експлуатаційного і фінансового.
Найважливішу роль для своєчасного і повного забезпечення бою відіграє матеріальне забезпечення:
Матеріальне забезпечення здійснюють із метою своєчасного і повного задоволення потреб підрозділів і
частин у матеріальних засобах. Воно полягає в одержанні та зберіганні матеріальних засобів, їх відправленні
чи видачі загальновійськовим підрозділам і частинам, підрозділам і частинам родів військ, спеціальних
військ і тилу, ознайомленні споживачів із встановленими нормами, створенні необхідних запасів.
Матеріальне забезпечення здійснюють централізовано за планами і розпорядженнями старших
начальників, які несуть відповідальність за безперебійне забезпечення підлеглих частин і підрозділів
матеріальними засобами, їхнє раціональне використання та економне витрачання. До матеріальних засобів
відносять усі види озброєння, бойової та іншої техніки, боєприпаси, пальне, продовольство, засоби захисту,
інженерне, речове й інші види майна, матеріали і рідини різного призначення, а також воду.
Для своєчасного і повного задоволення потреб підрозділів і частин треба завчасно створювати достатні
запаси потрібних матеріальних засобів, правильно їх ешелонувати і безперебійно поповнювати їхні витрати
і втрати. Частини і підрозділи отримують необхідні матеріальні засоби в межах виділених їм ресурсів
відповідно до їхніх реальних потреб і з урахуванням необхідності мати встановлені запаси матеріальних
засобів. Ці запаси називають військовими і створюють у визначених розмірах. Вони призначені для своє-
часного і безперебійного задоволення потреб підрозділів і частин. Розміри запасів встановлює старший
командир до початку кожного бою, залежно від його характеру, розмаху, ролі підрозділів або частин у
виконанні загального бойового завдання, очікуваного витрачання матеріальних засобів, можливостей щодо
їх підвезення та використання місцевих ресурсів.
Залежно від обстановки, розпорядженням старшого командира можуть створюватися додаткові запаси
матеріальних засобів.
Військові запаси матеріальних засобів зберігають і перевозять у транспорті підрозділів і частин (у бойових
та інших машинах) разом з озброєнням та особовим складом.
Військові запаси матеріальних засобів поділяються на витратну частину і недоторканий запас, а пальне є
незменшуваним запасом. За рахунок частини, яка витрачається військові запаси задовільняють матеріальні
потреби частин і підрозділів. Недоторканий (незменшуваний) запас витрачають у деяких випадках, як
правило з дозволу командира полку, а в невідкладних випад, как із дозволу командира батальйону.
Основою своєчасного і повного задоволення матеріальних потреб військ є безперебійне підвезення їм
необхідних матеріальних засобів. Його здебільшого здійснюють транспортом вищестоящої ланки, однак при
необхідності залучають і транспортні засоби підрозділів та частин. Якщо обстановка вимагає, а умови
дозволяють, матеріальні засоби можна доставляти через інстанцію, а пальне і боєприпаси — безпосередньо
до бойових машин і на вогневі позиції артилерії. При поверненні транспорт використовують для евакуації
поранених та хворих, пошкодженого озброєння, техніки і майна.
6.4. МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Медичне забезпечення здійснюють із метою збереження боєздатності та зміцнення здоров'я особового
складу, своєчасного надання медичної допомоги пораненим і хворим, швидкого повернення їх у стрій. У
бойовій обстановці проводять такі заходи медичного забезпечення: лікувально-евакуаційні, санітарно-
гігієнічні й протиепідемічні, а також медичні заходи щодо захисту особового складу від зброї масового
ураження противника.
До лікувально-евакуаційних заходів належать: пошук, збір, евакуація, надання медичної допомоги,
лікування поранених і хворих. При застосуванні противником зброї масового ураження, високоточної і
запалювальної зброї можливі масові санітарні втрати, тобто втрати особового складу пораненими,
ураженими і хворими, які надходять у лікувальний заклад більше як на одну добу. Зберегти життя якомога
більшій кількості поранених і хворих можливо лише при умові невідкладного проведення лікувально-
евакуаційних заходів із залученням достатньої кількості сил і засобів, необхідних заходів із застосуванням
сучасних технічних і медичних засобів.
Санітарно-гігієнічні заходи спрямовані на збереження здоров'я особового складу і підвищення його
боєздатності. До них відносять, насамперед, медичну розвідку, яку ведуть із метою виявлення в районі дій
військ тих факторів, що впливають на здоров'я особового складу, санітарний стан військ та їх медичне
забезпечення. Для цього в районі дій військ вивчають умови побуту населення, санітарний стан населених
пунктів; виявляють інфекційних хворих серед місцевого населення, а також серед тварин, джерела
захворювань: локалізують осередки епідемічних захворювань; позначають заражені ділянки місцевості,
джерела води; визначають ступінь зараження грунту, якість води і місцевих продуктів харчування, наявність
отруйних рослин і тварині
добувають відомості про епідемічні захворювання у військах противника, санітарний стан території, яку
вони займають, про санітарно-гігієнічні й протиепідемічні заходи, що ними проводяться.
Протиепідемічні заходи спрямовані на попередження виникнення і розповсюдження інфекційних
захворювань та на їхню ліквідацію. Для цього проводять санітарно-епідеміологічну розвідку, санітарно-
епідеміологічне спостереження і санітарний нагляд за побутом особового складу, діагностику захворювань,
дезінфекційно-дезінсекційні заходи, імунопрофілактика і термінова (екстрену) профілактику, своєчасне
інформування вищестоящого командування про виникнення захворювань.
Заходи медичної служби щодо захисту особового складу від зброї масового ураження є важливою
складовою частиною медичного забезпечення, їх проводять у поєднанні з протиепідемічними і санітарно-
гігієнічними заходами з метою попередити чи послабити вплив уражаючих факторів ядерної, хімічної,
бактеріологічної (біологічної) зброї на особовий склад і запобігти чи зменшити вихід його зі строю, зберегти
боєздатність підрозділів і частин. До заходів медичної служби щодо захисту особового складу від зброї ма-
сового ураження відносять: забезпечення його медичними засобами профілактики; надання першої медичної
допомоги; медичну експертизу продовольства і води на зараженість радіоактивними, отруйними
речовинами і бактеріальними засобами; проведення ізоляційно-обмежувальних та інших заходів при
ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження; медичний контроль за особовим
складом, який потрапив під вплив зброї масового ураження, але зберіг боєздатність, а також за проведенням
санітарної обробки в підрозділах і частинах.
Подальший розвиток засобів збройної боротьби і способів ведення загальновійськового бою неминуче
ускладнить зміст завдань щодо його всебічного забезпечення, збільшить їхній обсяг і зменшить кількість
часу на їхнє виконання при підготовці й, особливо, під час бою та інших діях військ. У майбутньому
можлива поява такого виду забезпечення, як захист військ від високоточної зброї. Усе це вимагатиме
проведення різних заходів щодо всебічного забезпечення бойовими підрозділами і частинами самостійно без
залучення сил і засобів спеціальних військ і тилу. А це викличе необхідність подальшого підвищення рівня
технічної і спеціальної підготовки особового складу загальновійськових підрозділів і частин, підрозділів і
частин усіх родів військ.
Глава сьома
ОБОРОННИЙ БІЙ
7.1. ОСНОВИ ОБОРОННОГО БОЮ
Оборона виникла одночасно з наступом, тому що бойові дії є двобічним процесом: якщо одна сторона
нападає, тобто наступає, то друга відбиває наступ, тобто обороняється.
Нерівність сил і засобів, наявність у наступаючих військ ініціативи і можливості вибору напрямку та часу
нанесення ударів ще на ранніх стадіях розвитку військового мистецтва визначали основну мету оборони й
способи її досягнення.
Війська, що оборонялися, ставили собі за мету відбити наступ противника, нанести йому значних втрат і
утримати вказаний пункт чи район місцевості. При цьому вони займали вигідну позицію, яка перехоплювала
напрямок удару противника й дозволяла зупинити його наступ. Якщо війська не досягали цього на одній
позиції, то завдавали поразки противнику на декількох, послідовно розташованих у глибину позиціях. Після
того, як наступаюча сторона зазнавала втрат і втрачала перевагу в силах, війська, що оборонялися
намагалися, використати сприятливі умови для переходу в наступ.