Корнієнко О.Г, Слободянюк О.В. та ін. Загальна тактика

Подождите немного. Документ загружается.

Із появою масових, багатомільйонних армій, розгортанням бойових дій на великому фронті застосування

оборони залежало не тільки від необхідності протистояти противнику, але й від вимоги поєднати

наступальні дії на одних напрямках з обороною на інших. У зв'язку з цим, розширювалась і мета оборони, її

складовими також стали: економія сил і засобів на одних напрямках для створення переваги над

противником і ведення наступу на інших, більш важливих напрямках; утримання захоплених під час

наступу рубежів, відбивання контрударів чи контрнаступу противника; прикриття флангів і тилу

наступаючих угрупувань; закріплення досягнутих рубежів, виграшу часу для підготовки нового наступу.

Таким чином, застосування оборони багато в чому підпорядковувалось інтересам наступу. Із появою

вогнепальної зброї ураження наступаючому противнику наносилося, головним чином, вогнем піхоти та

артилерії, а в роки Першої й особливо Другої світової воєн, крім цього,— вогнем танків, протитанкових

засобів і ударами авіації.

Оскільки війська, що оборонялися, як правило поступалися противнику в силах та засобах і були

залежні від нього в діях, то їм доводилося вишукувати шляхи підвищення ефективності ураження

противника. Щоб позбавити його переваги в силах і засобах, насамперед використовували такі фактори,

як місцевість і час.

Позиції для оборони вибирали при можливості за природними перешкодами, на командних висотах, які

забезпечували добрий огляд й обстріл місцевості, що знаходиться в полі зору. Природні перешкоди

утруднювали дії не тільки піхоти наступаючого противника, але і його танків. Важливого значення набуває

інженерне обладнання позицій, а також застосування військами різних загороджень. Крім цього, позиції

вибирали здебільшого на такому відділенні від наступаючого противника, яке змушувало, його витрачати

певний час на підхід до них, а потім — на підготовку військ до наступу. Цей час війська, оборонялися,

використовували для створення більш міцної оборони.

При нестачі сил і засобів, властивих обороні, різко зросло значення маневру вогнем підрозділами й

частинами для посилення військ, які зазнали втрат, протидії прориву противника в глибину і в сторони

флангів, зміни співвідношення сил і засобів та завоювання вогневої переваги над противником на

найважливіших напрямках.

Досвід бойових дій свідчить про те, що сторона, яка обороняється, добивається успіху в тому випадку, коли

уражає противника не тільки вогнем із підготовлених позицій, застосовує маневр силами й засобами, але й

наносить противнику удари у відповідь.

Важливою перевагою сил, що обороняються залишається, можливість використання на напрямках наступу

противника загороджень, особливо мінно-вибухових. Загородження і в умовах застосування зброї масового

ураження дозволяють затримати або знизити темп висування, розгортання та атаки танків, БМП і БТР

противника, а також підвищити ефективність впливу на них вогневих засобів.

Війська, що обороняються, мають більші можливості щодо ефективного використання маскування.

Приховуючи дійсне й показуючи вдаване положення, вони змушують противника витрачати різні види

боєприпасів, наносячи удари по місцях, де немає військ, а також по другорядних об'єктах.

Розвиток оборони пов'язаний із удосконаленням озброєння й бойової техніки. При цьому вплив нових

засобів боротьби на характер і способи оборонних дій проявляється не тільки безпосередньо, але й через

способи наступу противника, які постійно змінюються.

Застосування військами, що обороняються, нових засобів боротьби підвищує їхні бойові можливості, надає

обороні нових рис, робить її стійкішою та активнішою. Разом із тим використання нових видів озброєння й

бойової техніки наступаючим противником збільшує вогневу потужність і силу його удару, що висуває

більші вимоги до тих якостей і властивостей оборони, які вона повинна мати, щоб протистояти

наступаючим військам.

Сучасний період розвитку засобів збройної боротьби характеризується вдосконаленням зброї, яка за своїми

властивостями наближається до зброї масового ураження, впровадженням її в з'єднання й частини всіх видів

Збройних сил, родів військ і спеціальних військ.

У цих умовах оборона досягне своєї мети, лише коли вона буде стійкою в протиядерному відношенні. А це

означає, що насамперед необхідно виявляти й знищувати засоби ядерного нападу наступаючого противника

(до того, як він їх застосує) а також зберегти від ураження ядерними ударами противника максимальну

кількість сил і засобів, щоб відбити атаки його військ.

Протиядерна стійкість оборони передбачає також її здатність протистояти використанню противником

інших засобів масового ураження — хімічної й бактеріологічної (біологічної) зброї. Стійкість оборони в

протиядерному відношенні означає також її здатність протистояти ударам наступаючого противника,

ударам різних систем високоточної зброї, яка наближається за своїми характеристиками до зброї масового

ураження.

У сучасних умовах велику увагу приділяють удосконаленню танків, бойових машин піхоти,

бронетранспортерів і наявності їх у достатній кількості в загальновійськових з'єднаннях і частинах. Тому

вимога до оборони бути протитанковою, тобто спроможною відбивати масовані удари танків та інших

броньованих машин наступаючого противника, стає не менш важливою, ніж її стійкість до ядерної зброї та

інших засобів масового ураження.

Важливим бойовим засобом в арміях зарубіжних країн вважають тактичну авіацію. Вона здатна наносити

удари різними видами зброї, зокрема, керованими авіаційними бомбами й ракетами, по найважливішим,

особливо рухомим і малорозмірним, об'єктам на полі бою.

Зараз з'єднання цих армій все більше оснащують вертольотами вогневої підтримки. В останні роки багато

уваги приділяють створенню аеромобільних військ.

У цих арміях відпрацьовується оперативно-тактична концепція повітряно-наземної операції, згідно з якою

при нанесенні по обороні масованих прицільних ударів потужними засобами ураження на велику глибину,

рішучих діях військ, наступаючих із фронту, в поєднанні із широким застосуванням високоточної зброї,

тактичної авіації, повітряних десантів, аеромобільних військ, диверсійно-розвідувальних груп і засобів

радіоелектронної боротьби можна досягнути мети розчленування угрупування військ, що ведуть оборону,

по фронту й у глибині та створення умов для швидкого розгромлення його по частинах.

У сучасних умовах значно підвищуються вимоги до оборони в протиповітряному й протидесантному

відношенні.

Зірвати чи зупинити наступ противника можливо лише впертою обороною із застосуванням усіх засобів

ураження, при стійкій та активній обороні.

Стійка оборона повинна протистояти ударам усіх засобів ураження противника, відбити наступ його

переважаючих сил, не допустити висадки і дії повітряних десантів, утримати важливі райони (рубежі,

об'єкти) і знищити угрупування противника у випадку їх вклинення або проникнення в глибину оборони.

Необхідною умовою стійкості оборони є її здатність уникати ураження своїх угрупувань усіма видами зброї

наступаючого противника, швидко відновлювати порушену систему вогню, взаємодію та управління

військами, здійснювати всебічне забезпечення бойових дій, а також забезпечувати витримку, стійкість і

наполегливість військ, що ведуть оборону.

Частини й підрозділи не мають права залишати позиції, які вони займають, і відходити без наказу старшого

командира. Вони повинні бути готовими діяти поза тактичним зв'язком із сусідами і в оточенні. Активність

оборони полягає в безперервному ураженні наступаючих військ усіма наявними вогневими засобами,

нав'язуванні противнику своєї волі, створенні невигідних для нього умов ведення бою, в проведенні

широкого маневру й рішучих контратак, швидкому знищенні противника, який вклинився в оборону, й

десантів що висадилися, аеромобільних військ і диверсійно-розвідувальних груп.

Високої активності оборони не можна досягнути без її стійкості, а стійкість оборони буде тим вищою, чим

активніше ведуться оборонні дії.

У зв'язку із зростанням вогневої потужності, сили удару й темпу просування наступаючого противника, його

можливостей щодо перевезення (перекидання) військ, особливого значення набуває підвищення темпу

маневрування силами й засобами в обороні, зокрема, з використанням повітряного простору. Темп маневру

повинен забезпечувати випередження противника у виході на намічені позиції, рубежі (в райони).

Характерною рисою сучасної оборони є розосередження бойових порядків військ, що обороняються, по

фронту і в глибину. Розосередження військ на полі бою застосовували й до виникнення зброї масового

ураження.

Межі розосередження залежали від вогневих можливостей автоматичної стрілецької зброї й радіусів

ураження снарядів, мін, бомб. Воно було спрямоване на захист окремого солдата й невеликих підрозділів,

його використовували переважно в цих підрозділах.

Зброя масового ураження здатна уражати війська на великій площі. Тому зараз розосередження набуло

інших масштабів, воно зменшує ураження підрозділів типу батальйон (дивізіон), рота (батарея), взвод.

Розосередження необхідно здійснювати і в умовах застосування противником високоточної зброї, оскільки

за ефективністю вона наближається до ядерної зброї малої потужності.

У результаті розосередження бойових порядків по фронту оборона не має суцільного фронту не тільки в

масштабі з'єднань і частин, але й у масштабі підрозділів. При цьому у два-три рази збільшився фронт їхньої

оборони. Цьому сприяли оснащення військ зброєю масового ураження, танками, новими протитанковими та

іншими засобами боротьби.

Розосередження бойових порядків військ, що обороняються, в глибину призвело до збільшення глибини

батальйонних районів оборони в 1,5-3 рази. Поряд із зменшенням ураження від ядерних ударів, це дає їм

змогу протистояти зростаючим за глибиною ударам наступаючого противника, протидіяти йому, дає

можливість стороні, яка обороняється, маневрувати вогнем, силами і засобами.

Зміна способів досягнення мети наступу та оборони, яка викликана оснащенням військ зброєю масового

ураження та іншими новими засобами боротьби, підвищила маневреність бойових дій, необхідність

розосередження бойових порядків по фронту і в глибину, вплинула на способи зосередження зусиль військ,

що обороняються, масування сил і засобів в обороні.

До виникнення зброї масового ураження на напрямках імовірних ударів наступаючого противника та у

важливих районах місцевості, що перехоплюють ці напрямки й забезпечують стійкість оборони,

знаходилась більша частина сил і засобів частин та підрозділів, що обороняються, створювались щільніші

бойові порядки, завдяки чому досягались вища, ніж на інших напрямках, Щільність вогню і навіть вогнева

перевага над атакуючим противником.

7.2. МЕТА ОБОРОНИ. СПОСОБИ ПЕРЕХОДУ ДО ОБОРОНИ

Мета оборони полягає у відбиванні наступу переважаючих сил противника, нанесенні йому максимальних

втрат, утриманні важливих районів місцевості, економії сили та часу. При її досягненні з'являються

сприятливі УМОВИ для переходу в наступ.

Оборона повинна бути стійкою та активною; здатною протистояти ядерним ударам та масованим вогневим

ударам противника; відбити наступ великої чисельності його танків та піхоти з фронту та флангів; не

допустити висадки в тил повітряного десанту, аеромобільних груп, а у випадку висадки —ліквідувати їх;

протитанковою, протиповітряною та протидесантною, підготовленою до тривалого ведення бою в умовах

застосування противником зброї масового ураження, високоточної зброї, ведення радіоелектронної

боротьби; глибокоешелонованою.

Мети оборони досягають:

— постійною розвідкою угрупувань, створених противником, своєчасним розкриттям підготовки до наступу

та задуму дій;

— негайним знищенням засобів ядерного та хімічного нападу противника, систем високоточної зброї;

— глибокоешелонованим та майстерним шикуванням оборони, перш за все для відбивання атак великої

кількості танків та інших броньованих машин, повним використанням для цього вигідних умов місцевості та

її інженерним обладнанням;

— своєчасним маневром, силами й засобами з неатакованих ділянок, завзятим утриманням позицій та

районів, проведенням рішучих контратак, нав'язуванням противнику своєї волі, створенням для нього

невигідних умов бою;

— створенням та ефективним використанням систем вогню всіх видів, насамперед протитанкового, на

дальніх та ближніх підступах до оборони, на флангах та проміжках у поєднанні із системою інженерних

загороджень;

— постійним прикриттям військ від ударів противника з повітря, швидким знищенням його повітряних

десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп;

— маскуванням елементів бойового порядку та введеням противника в оману відносно способу їхніх дій;

— підготовкою частин та підрозділів до ведення тривалого оборонного бою;

— постійним захистом військ від зброї масового ураження, високоточної зброї противника та його засобів

радіоелектронного придушення;

— надійним, всебічним забезпеченням, стійким управлінням, швидким відновленням боєздатності військ

СПОСОБИ ПЕРЕХОДУ ДО ОБОРОНИ

Залежно від бойового завдання, наявності сил та засобів, а також віл характеру місцевості, оборона може

бути позиційною чи маневровою.

Позиційна оборона — основний вид оборони. Вона повністю відповідає головній меті оборони і ведеться

шляхом нанесення максимальних втрат противнику під час утримання готових до оборони районів

місцевості. Позиційну оборону застосовують на більшості напрямків, насамперед там, де недопустима

втрата території.

Маневрову оборону використовують із метою нанесення противнику втрат, виграшу часу та збереження

сил шляхом послідовних оборонних боїв на завчасно визначених та ешелонованих у глибину рубежах у

поєднанні з короткими контратаками. Вона допускає залишення деяких районів, територій і застосовується в

умовах раптового нападу противника та ведення бою в смузі забезпечення.

При веденні маневрової оборони війська змушують противника наступати в напрямку, на якому

підготовлена стійка позиційна оборона, або заманють у район, який забезпечує вигідні умови для його

знищення контратаками.

Частини (підрозділи) можуть готувати оборону й займати її завчасно, ще до початку війни, або в ході

бойових дій.

Оборону використовують навмисно або вимушено. Навмисний перехід до оборони найбільш типовий для

початку війни. У ряді випадків його здійснюють і під час бойових дій, коли вигідніше зупинити противника,

спираючись на обладнану в інженерному відношенні місцевість, а також із метою економії сил та засобів

для наступу на інших напрямках. Вимушений перехід до оборони є, як правило, невдалим збігом обставин

під час відбивання удару сил противника, невдалого закінчення зустрічного бою, при нестачі сил та засобів

для ведення наступу.

Перехід до оборони здійснюють при відсутності зіткнення з противником чи в умовах зіткнення з ним.

Оборону можна готувати тривалий час або в короткі строки (квапливо).

7.3. ЗАВДАННЯ І БОЙОВИЙ ПОРЯДОК ЧАСТИНИ (ПІДРОЗДІЛІВ) В ОБОРОНІ

Для ведення оборони полку призначають ділянку, батальйону — район оборони, роті та взводу — опорні

пункти. Фронт оборони, залежно від бойових можливостей на Західному та інших Європейських театрах

воєнних дій, складає: полку — до 15 км; батальйону — до 5 км; роти — до 1,5 км; взводу — до 400м. На

інших театрах воєнних дій, а також при обороні морського узбережжя і прикритті державного кордону,

ширина ділянки оборони полку може бути до ЗО км. На напрямку можливого головного удару противника

полку, як правило, призначають більш вузькі ділянки оборони. Глибина оборони повинна забезпечувати

посилення протидії противнику при його вклиненні, тактичний взаємозв'язок між ешелонами бойового

порядку, свободу маневру військами, особливо другими ешелонами і резервами, та розосередження частин і

підрозділів із метою захисту від зброї масового ураження й високоточної зброї.

Глибина оборони полісу може бути до 15 км, батальйону — до 3 км, роти — До 1 км, взводу — до 300 м.

Для ведення оборонного бою будують оборону. Складовими частинами цієї побудови є: бойовий порядок

полку; система оборонних рубежів, позицій і районів; система комплексного вогневого ураження

противника; система боротьби з повітряними десантами; система протитанкової оборони; система

протиповітряної оборони; система інженерних загороджень.

Бойовий порядок — це шикування частин і підрозділів для ведення бою (схема 8).

Бойовий порядок полку складається з підрозділів: першого ешелону; Другого ешелону;

загальновійськового резерву (ЗВрез), артилерійської групи "П (артилерійських підрозділів), протиповітряної

оборони (ППО), протитанкового резерву (ПТрез), рухомого загону загороджень (РЗЗ).

Залежно від обстановки і завдань, до бойового порядку полку може входити і протидесантний резерв

(ПДрез).

Бойовий порядок полку в обороні будують у два або в один ешелон. При одноешелонному шикуванні

бойового порядку створюється сильний загальновійськовий резерв.

Механізований полк на бойових машинах піхоти і танковий полк механізованої дивізії можна

використовувати як у першому, так і в другому ешелонах. У першому ешелоні вони обороняються

здебільшого на найбільш танконебезпечних напрямках головного удару противника, при цьому танковий

полк механізованої дивізії, як правило застосовують у другому ешелоні.

Механізований полк танкової дивізії переважно займає оборону в першому ешелоні.

Танковий батальйон механізованого полку використовують для підсилення механізованих батальйонів і

частково в загальновійськовому резерві, він може також знаходитися у другому ешелоні.

Перший ешелон полку в обороні призначений для відбивання наступу переважаючих сил противника,

знищення його перед переднім краєм оборони та при вклиненні в оборону, утримання позицій та створення

умов для його розгромлення. Він, як правило, має у своєму складі більшу частину сил та засобів полку.

Перший ешелон полку в обороні складають два-три механізованих батальйони, які обладнують та займають

першу позицію.

Другий ешелон полку в обороні призначений для стійкого утримання району в глибині та знищення

противника, що прорвався з вогневих рубежів або контратакою, а також для заміни підрозділів першого

ешелону, які втратили боєздатність, для знищення повітряних десантів та аеромобільних груп противника.

Він займає та обладнує район оборони на другій позиції і готовий до проведення контратак для знищення

противника, який вклинився.

Якщо полк знаходиться у другому ешелоні з'єднання, то він здебільшого займає ділянку оборони на

найважливішому напрямку на третій позиції й готує маршрути висування й рубежі розгортання для

проведення контратак, а танковий полк і механізований полк на бойових машинах піхоти, крім цього, —

один-два вогневих рубежі для відбивання удару противника, який вклинився вогнем із місця. Вогневі рубежі

можуть співпадати з рубежами розгортання для контратак. При сприятливих умовах обстановки і при

наявності часу полк, підготувавши вказану йому ділянку оборони, може з метою підтримання готовності до

здійснення маневру і введення противника в оману розташовуватися в обладнаному на третій чи четвертій

позиції районі зосередження.

Батальйон другого ешелону полку займає район оборони на другій позиції і готовий до проведення

контратак, а танковий і механізований батальйони на бойових машинах піхоти, крім цього,— до займання

вогневих рубежів.

Загальновійськовий резерв займає вказаний йому район зосередження, готує оборонні позиції, може

виконувати раптово виникаючі завданння.

Артилерійська група (підрозділ) призначена для вогневого ураження наступаючого противника перед

переднім краєм та в глибині оборони, дистанційного мінування місцевості, прикриття флангів вогнем,

боротьби із засобами вогневого ураження противника. Вогневі позиції артилерійської групи (підрозділу)

призначають переважно на танконебезпечних напрямках. Вогневі позиції дивізіонів (батарей) ешелонуються

в глибину. Для маневру підрозділами готують запасні й тимчасові вогневі позиції і шляхи пересування до

них.

Підрозділ протиповітряної оборони прикриває бойовий порядок полку від ударів засобів повітряного

нападу противника з повітря і веде боротьбу з його повітряними десантами в польоті та при висадженні.

Позиції зенітних підрозділів полку обладнують у бойових порядках військ, що обороняються. Кожному

підрозділу призначають одну-дві запасні позиції. Позиції змінюються після відбиття нальоту повітряного

противника з дотриманням усіх правил маскування. Крім цього, обладнують удавані стартові (вогневі)

позиції, застосовують кочуючі й діючі із засідок зенітні підрозділи.

Протитанковий резерв в обороні веде боротьбу з танками та іншими броньованими машинами противника,

що прорвалися, прикриває танконебезпечні напрямки та проломи, утворені в бойовому порядку полку,

відкриті фланги та стики, а також прикриває розгортання та дії частин, які проводять контратаку. Йому в

глибині оборони призначають район зосередження (основний та запасний), а на танконебезпечних

напрямках — кілька рубежів розгортання.

Рухомий загін загородження в обороні наносить втрати противнику в техніці, живій силі, перешкоджає

маневруванню його військ, а також прикриває танконебезпечні напрямки, відкриті фланги, проміжки, стики,

проломи та рубежі розгортання для контратак. Йому в глибині оборони призначають район зосередження

(основний та запасний), а на танконебезпечних напрямках — кілька рубежів мінування.

Протидесантний резерв в обороні знищує десанти противника, що висадилися (аеромобільні і диверсійно-

розвідувальні групи), самостійно чи у взаємодії з підрозділами другого ешелону (загальновійськового

резерву) і підрозділом протиповітряної оборони. Йому в глибині оборони на ймовірному напрямку висадки

десанту противника призначають райони зосередження.

Система оборонних позицій і районів у полку складається з передової позиції (позиції бойової охорони)

і, як правило, двох оборонних позицій, її поява залежить від прийнятого рішення і бойових можливостей

полку.

Передову позицію створюють, здебільшого, при відсутності смуги забезпечення перед переднім краєм

оборони на відстані, до 6 км із метою ввести противника в оману відносно дійсного положення переднього

краю та побудови оборони, уникнути раптового нападу противника на підрозділи першо-

° ешелону, відбити

атаку підрозділів розвідки та змусити передчасно розгорнути свої головні сили.

Позиції бойової охорони розміщують на відстані до 2 км від переднього "Раю оборони при відсутності

передової позиції з метою не допустити раптового нападу противника та ведення ним наземної розвідки.

Кількість оборонних позицій та їхнє накреслення визначає командир з'єднання. Глибина кожної позиції — 3

км на ній знаходиться, як правило 3-4 траншеї. Друга траншея розташована на відстані 300-600 м від

першої, а третя (четверта) — 600-1000 м від другої (третьої) траншеї. Відстань між позиціями залежить від

умов місцевості, забезпечення взаємодії та ефективності вогневого ураження в міжпозиційному просторі і

може становити до 4 км.

Перша позиція є найважливішою в обороні полку, її обороняють батальйони першого ешелону, вона

призначена для нанесення противнику рішучого ураження з метою не допустити прориву ним переднього

краю головної смуги оборони.

Другу позицію обороняють батальйони другого ешелону (загальновійськового резерву) полку, вона

призначена для зупинки та знищення противника, який прорвався в глибину ділянки оборони полку.

Батальйонні райони оборони складаються з ротних опорних пунктів, зв'язаних між собою по фронту і в

глибину системою вогню, загородженнями, траншеями та ходами сполучення, які призначенні для ведення

кругової оборони. Ротні опорні пункти обладнуються на позиціях так, щоб своїм розташуванням та вогнем

перекрити найімоворніші напрямки наступу противника.

Основою кожної позиції є батальйонні райони оборони (схема 9). Вони розташовуються один біля одного і

з'єднуються між собою системою траншей. Між ротними опорними пунктами можуть бути проміжки до 1

км. За ними треба безперервно наглядати, прострілювати фланговим та перехресним вогнем усіх вогневих

засобів, особливо протитанкових, а також прикривати вогневими засідками, вогнем артилерії та

загородженнями. Система траншей та ходів сполучення повинна забезпечити військам ведення кругової

оборони, швидкий та прихований маневр по фронту та в глибину, перешкоджати виявленню противником

бойового порядку і системи вогню в обороні.

Відсічні позиції створюють по всій глибині смуги оборони полку з метою не допустити розповсюдження

противника, який прорвався в сторони флангів, створити вогневі мішки, а також примусити його вийти на

загородження, які прикриваються вогнем. Відсічні позиції можуть також бути рубежами розгортання частин

(підрозділів) для контратак, а також вогневими рубежами танкових частин (підрозділів) та механізованих

частин (підрозділів) на бойових машинах піхоти, які знаходяться в другому ешелоні (загальновійськовому

резерві), їх обладнують однією-двома траншеями, а також ходами сполучення, які йдуть від фронту в тил.

Інженерне обладнання ділянки оборони може розпочинатись ще до зайняття оборони, а в повному обсязі

проводиться після розгортання військ і продовжується безперервно під час усього оборонного бою. До

основних заходів інженерного обладнання ділянки оборони відносять: перевірку місцевості на наявність мін

та розмінування; фортифікаційне обладнання оборонних позицій, районів зосередження, вогневих рубежів

та рубежів розгортання дія проведення контратак, позиційних районів та районів вогневих позицій, пунктів

управління, підготовки до оборони населених пунктів, створення системи інженерних загороджень;

обладнання шляхів маневру.

підрозділів, переправ, районів розташування підрозділів спецвійськ та тилу, проведення інженерних заходів

щодо маскування, зокрема створення фальшивих позицій, районів оборони (опорних пунктів) та об'єктів;

обладнання пунктів водопостачання.

При відсутності безпосереднього зіткнення з противником інженерне обладнання ділянки оборони

здійснюють, широко використовуючи засоби механізації. Інженерні споруди, які були створені за

допомогою таких засобів, дообладнують особовим складом. Насамперед обладнують інженерні загород-

ження в смузі забезпечення та перед переднім краєм оборони; звільнюють смуги для спостереження та

обстрілу; відривають окопи для механізованих підрозділів, танків, БМП, БТР та інших вогневих засобів; на

основних позиціях будують основні спорудження для пунктів управління та медпунктів; для особового

складу влаштовують перекриті щілини, створюють ділянки суцільних траншей у взводних та ротних

опорних пунктах; проводять заходи щодо маскування озброєння, техніки та споруд; створюють інженерні

загородження в проміжках між частинами, підрозділами та флангами; обладнують рубежі розгортання

протитанкових резервів та визначають рубежі мінування рухомих загонів загородження; готують шляхи

висування до них та шляхи маневру військ: пристосовують до оборони населені пункти; обладнують пункти

водопостачання.

Потім дообладнують ротні опорні пункти: відривають окопи для танків, БМП, БТР та інших вогневих

засобів на резервних (тимчасових) позиціях та вогневих рубежах; створюють та вдосконалюють системи

траншей та шляхів сполучення; в батальйонних районах оборони дообладнують пункти управління та

медичні пункти, будуються бліндажі та сховища для особового складу, озброєння, техніки, ракет,

боєприпасів та інших матеріальних засобів; удосконалюють рубежі розгортання протитанкових резервів та

рубежі мінування рухомих загонів загородження; створюють відсічні позиції; додатково влаштовують

інженерні загородження та збільшують щільність мінування перед переднім краєм, у проміжках між

частинами та на флангах; готують до руйнування дороги, мости, шляхопроводи та інші важливі об'єкти в

глибині оборони; нарощують мережу шляхів маневру військ, підвозу та евакуації, а в загальному обсязі

проводять Інженерні заходи щодо маскування, споруджують обманні оборонні пункти, вогневі позиції, на

ділянках оборони полків створюють обманну систему траншей.

При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником інженерне обладнання ділянки

оборони здійснюють одночасно на всю глибину в послідовності, що забезпечує постійну готовність військ

до відбивання наступу противника та підвищення захисту їх від високоточної зброї та інших засобів

ураження. Робота щодо інженерного обладнання починається відразу після уточнення на місцевості позицій

підрозділів.

7.4. ПІДГОТОВКА ОБОРОНИ

Підготовка оборони частини (підрозділу) починається відразу після одержання бойового завдання від

старшого командира (начальника). Вона полягає в: організації бою (прийнятті рішення, плануванні бою,

визначенні бойових завдань підрозділам, проведенні рекогносцировки, організації взаємодії й всебічного

забезпечення бою та управління); підготовці полку до виконання бойового завдання; зайнятті оборони

відповідно до бойового порядку; створенні системи вогню; інженерному обладнанні ділянки оборони;

практичній роботі командира полку, його заступників, штабу, начальників родів військ та службу

підпорядкованих підрозділах; проведенні інших заходів.

Тривалість підготовки оборони залежить від умов обстановки та очікуваного часу переходу противника в

наступ. При наявності часу підготовку до оборони ведуть проводячи всі заходи в повному обсязі, а при його

відсутності — в короткі терміни в скороченому обсязі.

В усіх випадках враховують підтримання постійної готовності військ до відбивання раптових ударів

противника із застосуванням як звичайної, так і зброї масового ураження.

Для відбивання агресії противника в початковий період війни в мирний час проводять попередню

підготовку оборони, а в загрозливий період перед війною (іноді з початком) — безпосередню підготовку.

Попередню підготовку оборони проводять приховано, з доведенням завдань до батальйону включно та

визначаючи положення підрозділів: у полку — до відділення, в батальйоні — до окремого вогневого засобу.

Безпосередню підготовку оборони проводять у короткі терміни. Під час підготовки оборони командир

уточнює рішення на оборону та завдання підрозділам. Уточнені завдання доводяться до всіх командирів

(включно до командирів відділень (танків)). Підрозділи займають та готують оборону. В повному обсязі

здійснюють інженерне обладнання місцевості та позицій, створюють систему вогню та інженерних

загороджень.

В умовах відсутності зіткнення із противником командир полку приймає рішення та ознайомлює

командирів підрозділів за картою. Потім усю роботу щодо організації оборони проводять на місцевості.

При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником командир полку перш за все

застосовує заходи щодо захоплення та закріплення вигідного рубежу. В ході закріплення він визначає задум

бою; віддає підрозділам попередні бойові розпорядження; завершує прийняття рішення за картою;

ознайомлює підрозділи із завданнями; дає вказівки щодо організації взаємодії, всебічного забезпечення бою

та управління, а також проводить заходи щодо створення в найкоротші строки бойового порядку, системи

вогню та інженерних загороджень, організації протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби.

Згодом, як тільки дозволять обставини, командир полку проводить рекогносцировку, під час якої уточнює

завдання підрозділам та порядок взаємодії.

7.5. ВЕДЕННЯ ОБОРОННОГО БОЮ

Ведення оборонного бою можна почати з дій щодо відбивання масованих авіаційних та ракетних ударів

противника і вторгнення його мобільних і диверсійно-розвідувальних груп.

Командир полку та штаб повинні якнайкраще підготуватися до оборони та вжити заходи щодо підвищення

готовності своїх підрозділів, сил та засобів до відбивання ударів противника.

Особливе значення має своєчасне зайняття оборони та вмілі бойові дії полку щодо відбивання вторгнення

противника на початку війни. У цих умовах необхідно взяти до уваги дуже обмежені терміни для зайняття

оборони, можливість її ведення при неповній готовності захисних позицій, застосування противником нових

видів зброї та неочікуваних способів дій і малий бойовий досвід.

У ході вступу в бій передових частин противника підрозділи передового загону та частини прикриття

послідовним упертим утриманням позицій та районів оборони (опорних пунктів) на найважливіших напрям-

ках, ведучи маневрову оборону, вимотують противника, наносять йому якомога більших втрат, зупиняють,

примушують передчасно ввести в бій головні сили та наступати в невигідному напрямку, втягують їх у

вогневі мішки. При цьому широко застосовують у тилу противника дії розвідувальних груп та загонів. Крім

цього, при сприятливих умовах частина сил проводить короткі раптові контратаки.

Під час ведення бою за утримання першої позиції підрозділи першого ешелону перешкоджають спробам

противника прорвати передній край оборони та завдають йому максимальних втрат. При переході

противника в атаку здійснюють вогневе відбивання атаки з повним використанням вогневих можливостей

оборони. У разі наближення противника до оборони вогонь військ, що захищаються, наростає та досягає

найбільшого напруження. Його зосереджують спочатку на знищенні танків та інших броньованих машин

противника, для чого широко застосовують керовані боєприпаси.

Підрозділи в обороні знищують танки та іншу броньовану техніку противника, відсікають піхоту від танків,

знищують її вогнем стрілецької зброї та іншими вогневими засобами. Танки, що прорвалися, знищують

усіма протитанковими засобами, а також вогнем артилерії, танків та БМП. Швидкість маневру вогнем,

особливо прії загрозі вклинення в глибину оборони полку, має вирішальне значення для відбивання наступу

противника.

При вклиненні противника в оборону проводять вогневу підтримку військ, що обороняються. Командир

полку вживає заходи, щоб зупинити його просування в глибину та сторони флангів, роз'єднати його бойові

Порядки вогнем усіх видів зброї та ударами авіації і нанести йому максимальних втрат.

Підрозділи, що залишилися в тилу противника, продовжують утримувати зайняті опорні пункти.

За.сприятливих умов вони можуть наносити Удари у фланги та тил противника. Командир полку повинен

підтримувати їхні дії силами та засобами, які має у своєму розпорядженні.

Контратаку другими ешелонами полку застосовують у сприятливих Умовах при вклиненні незначних сил

противника, здебільшого разом з іншими ешелонами полку, а іноді — самостійно, з дозволу командира

полку.

Самостійну контратаку другими ешелонами полку проводять при веденні бою за утримання батальйонами

районів оборони на першій позиції.

Контратаку організовує особисто командир полку та проводить її швидко у фланг чи тил противника, що

прорвався. Про прийняття рішення розпочати контратаку командир полку доповідає своєму начальнику.

Висування других ешелонів здійснюють по якомога більшій кількості маршрутів у передбойовому порядку,

приховано, з максимальним використанням маскуючих властивостей місцевості, засобів маскування та

протидії технічним засобам розвідки та наведення противника. Одночасно з цим починають вогневе

ураження противника. Бойовий порядок завжди шикується в один ешелон з виділенням загальновійськового

резерву.

Контратаку необхідно підтримувати всіма засобами, що є в розпорядженні командира полку, та проводити у

взаємодії як із підрозділами першого ешелону, так і підрозділами, що залишилися в тилу противника,

рішуче та беззупинно, до повного відновлення оборони чи виходу на вказаний рубіж.

Після контратаки всі командири та штаби, не чекаючи вказівок, вживають заходи щодо швидкого

відновлення порушеної систем й вогню, протитанкових загороджень, взаємодії та підготовки підрозділів до

відбивання повторних атак противника.

7.6. ВИХІД ІЗ БОЮ І ВІДХІД

Вихід із бою і відхід застосовують із метою залишення зайнятого опорного пункту (району оборони) і займання

більш вигідного рубежу або виведення своїх військ із-під у дару противника.

Відхід роти в усіх випадках починають тільки після наказу старшого командира (начальника). Як правило,

вихід із бою і відхід здійснюють вночі або в інших умовах обмеженої видимості. Але ситуація може

скластись так, що рота (батальйон) буде змушена почати відхід вдень.

При безпосередньому зіткненні з противником відходу передує вихід із бою. Для забезпечення виходу з бою

основних сил роти (батальйону), виділяються підрозділи прикриття. До складу підрозділів прикриття від

батальйону можна призначати по одному посиленому взводу від кожної роти, яка знаходиться в

безпосередньому зіткненні з противником. При сприятливих умовах для досягнення даної мети необхідна

одна з рот першого ешелону, яка діє в напрямку головного удару противника. Ці підрозділи залишаються на

зайнятих ними позиціях із метою введення противника в оману, ведуть посиленні) вогонь і підтримують той

режим бойових дій, який був перед виходом із бою Для управління ними прикриття призначають старшого

командира, який підпорядковується командиру роти (батальйону) і підтримує з ним зв'язок Підрозділ

прикриття відступає згідно з наказом командира роти (батальйону) раптово, як правило всіма силами

відразу або короткими перебіжками від одного пункту місцевості до іншого, надаючи взаємну допомогу

вогнем.

Усі заходи щодо виходу з бою і відходу проводять потай у короткий строк і без порушення попереднього

режиму діяльності особистого складу, особливо рот першого ешелону. При цьому велику увагу приділяють

забезпеченню виходу з бою, прикриттю відходу, організації регулювання руху на маршруті, встановленню

загород, завалів і засідок на шляхах руху противника.

Бойовий порядок батальйону при виході, з бою і відході складається з підрозділів прикриття, охорони і

головних сил.

Порядок виходу з бою залежить від характеру дій противника, одержаного наказу відходу та інших умов

ситуації. Його можна здійснювати тоді, коли противника зупинено і при активних його діях.

У першому випадку порядок виходу з бою може бути таким. Підрозділи прикриття залишаються на своїх

позиціях до вказаного часу або сигналу і ведуть такі ж дії, які були до початку виходу головних сил із бою.

У визначений час усі підрозділи, згідно з наказом командира роти (батальйону), відходять раптово, як

правило по всій смузі одночасно. Якщо противник виявить їх відхід і почне переслідувати, то в такому

випадку підрозділи прикриття, притримуючи наступ противника, відходять короткими перебіжками, з

рубежу на рубіж. При цьому вони спільно з інженерно-саперними підрозділами руйнують мости, переправи

і ділянки доріг, влаштовують мінно-підривні та інші загороди в напрямках руху противника і тим самим

затримують його просування.

При виході з бою в умовах активних дій противника рота (батальйон) вогнем усіх засобів завдає йому

поразки, а при необхідності може частиною сил або в повному складі раптово контратакувати з тим, щоб

зупинити наступ противника, а потім за допомогою виділених підрозділів прикриття, вогню артилерії,

гранатометів, загороджень, димів і аерозолів швидко вийти з бою і відійти головними силами у вказаний

район. У районі збору командир роти (батальйону) уточнює взводам (ротам) і приданим засобам завдання

щодо відходу, а також організовує розвідку й охорону головних сил.

Охорону роти (батальйону) при відході здійснює тильна похідна застава, а при необхідності — бокові

похідні застави, які вогнем находу і з місця, а також діями із засідок затримують противника до вказаного

часу. Застави разом із саперними підрозділами руйнують мости, переправи, ділянки доріг і влаштовують

мінно-підривні та інші загороди.

При виході з бою і відході посилений механізований (танковий) батальйон може бути призначений в

ар'єргард полку із завданням затримати противника, виграти час, необхідний для того щоб відірвати головні

сили полку і забезпечити їх відхід на новий оборонний рубіж.

При цьому батальйон посилюють танковими, механізованими, артилерійськими, інженерними та іншими

підрозділами.

Батальйон, виділений в ар'єргард, завчасно займає для оборони визначений йому рубіж і утримує його

протягом певного часу або до одержання наказу відходити. При відході на наступний рубіж широко

застосовує засідки і руйнування.

Відхід ар'єргарду здійснюють послідовно з рубежу на рубіж або перекатами, коли частина сил і засоби

ураження відходять на наступний рубіж, де займають оборону на широкому фронті й забезпечують

організований відхідних підрозділів батальйону.

Артилерійські підрозділи, придані батальйону, знищують противника, особливо його танки і бойові машини

піхоти, які наступають із фронту і на флангах, ведуть вогонь на граничні відстані по накопиченню військ н

вузлах доріг і переправах, сповільнюють його просунення, крім того, уражують противника, який прагне

обійти ар'єргард із флангів.

Головні сили ар'єргарду, які вийшли з бою по ротах, сходяться в похідні колони І швидко відходять для

організації оборони наступного або кінцевого рубежу відходу чи району, вказаного командиром полку.

Насамперед відходять підрозділи батальйону, які не пов'язані з боєм (другі ешелони, резерви), потім —

артилерія і підрозділи першого ешелону.

Підрозділи технічного забезпечення і тилу, які не використовуються для безпосереднього забезпечення

виходу із бою, завчасно відходять у район, вказаний командиром батальйону, або на кінцевий рубіж

відходу. Поранених і хворих, а також несправне озброєння, бойову та іншу техніку евакуюють до початку

відходу.

Глава восьма

НАСТУПАЛЬНИЙ БІЙ

8.1. ОСНОВИ НАСТУПАЛЬНОГО БОЮ

Протягом багатовікової військової історії тактика наступального бою безперервно змінювалась, насамперед

під впливом удосконалення сил і засобів збройної боротьби.

На ранній стадії розвитку військової справи, коли знищення противника досягали тільки силою

безпосереднього фізичного впливу воїнові холодною зброєю, наступ вели в щільно зімкнутих рядах і на

невелику глибину. Він складався, з одного елемента — удару військ. У подальшому, у зв'язку з уск-

ладненням бойових дій, з'явилися й інші елементи наступального бою. Так, із винаходом пороху, а потім і

вогнепальної зброї, важлива роль у бою стала належати вогню. Одночасно велике значення мав маневр

військ.

Починаючи з другої половини XIX ст., основні удари противнику в бою завдавалися вогнем. Якщо в період

наполеонівських війн втрати особистого складу від вогнепальної зброї становили 40 %, від холодної зброї —

60 %, то у франко-прусській війні 1870-1887 рр. втрати від вогню збільшилися до 90 %.

Подальше підвищення ролі вогню в наступальному бою пов'язане з оснащенням військ скорострільною й

далекобійною артилерією, а також кулеметами. Наприклад, підчас Першої світової війни вогнева

потужність піхотних дивізій внаслідок наявності в них автоматичної зброї та артилерії збільшилась у 2,5-3

рази. У результаті рукопашний бій, багнетна атака піхоти й шабельний удар кінноти поволі поступилися

місцем ближньому вогневому бою.

Склався груповий бойовий порядок навколо сильних ударно-вогневих засобів (гармат безпосереднього

супроводження, а потім і танків), що призвело до підвищення маневреності військ і їх швидкого просування

в глибину оборони противника.

Наступальний бій набув загальновійськового характеру. Успіху можна було досягти лише спільними

зусиллям всіх родів військ і засобів, які брали участь у бою. У зв'язку з цим, підвищилося значення взаємодії

в наступі. Одночасно під впливом нових засобів боротьби зросли активність і напруженість бойових дій,

збільшився просторовий розмах операцій (боїв).

Досягти успіху в сучасному наступі неможливо без сильного удару на всю глибину бойового порядку

противника, безперервного бойового ураження всіх його елементів, широкого маневру військами,

постійного нарощення бойових зусиль.

Посилюється вогневе протиборство в бою. Обидві сторони намагаються ще до введення в бій головних сил

завдати вирішальної поразки противнику на дальніх підступах, максимально послабити його, а потім ударом

наземних військ із повітря розчленувати оборону противника по фронту і в глибину та розгромити по

частинах угрупування, що обороняється.

У сучасних умовах підвищується значення рішучості наступального бою її показником є якомога ширше

залучення в сферу активної боротьби повітряного простору. Вже в роки Другої світової війни найважливішу

роль відігравали авіація й повітряні десанти, внаслідок чого наступ являв собою сукупність стрімких

наземних ударів по противнику і ударів із повітря. Зараз ця тенденція отримала подальший розвиток. Наступ

набув наземно-повітряного характеру. А це означає, що для досягнення успіху в бою першочергове

значення мають тверде й безперервне управління різнорідними силами. чітка організація взаємодії військ з

авіацією, тактичними повітряними десантами, підрозділами вертольотів, а також створення гнучкої системи

протиповітряної оборони, надійне прикриття підрозділів від ударів із повітря.

Наземно-повітряний характер наступу створює вигідні передумови для застосування рішучіших способів

розгромлення противника: глибоке охоплення противника з повітря; нанесення йому комбінованих наземно-

повітряних ударів силами атакуючих військ першого ешелону з фронту в поєднанні з ударом тактичними

повітряними десантами із тилу, а також авіацією й бойовими вертольотами з повітря.

У сучасному наступальному бою значно зростає роль маневру. Його застосовують із метою створення

найвигіднішого угрупування військ, швидкого використання результатів вогневого ураження противника,

стрімкого просування в глибину його оборони, нанесення раптових ударів по вразливих місцях у його

бойовому порядку, особливо по флангах і тилу, а також для швидкого виведення своїх підрозділів з-під

ударів противника й перенесення зусиль на нові напрямки.

Важливе значення в досягненні швидкого й рішучого успіху має вміле використання нових, не очікуваних

противником, тактичних прийомів. У сучасних умовах є широкі можливості для подальшого збагачення

арсеналу тактики наступального бою новими тактичними прийомами. Так, у зв'язку з осередковим

характером сучасного бою, як зазначено в іноземній пресі, набуває подальшого розвитку тактика рейдових

дій. Вважається, що рейдовий маневр буде найефективнішим при захопленні засобів масового ураження

противника, його комплексів високоточної зброї, знищенні пунктів управління, вузлів зв'язку, засобів

протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби, перехопленні комунікацій.

У результаті того, що в бою найбільше застосовують бойові вертольоти, виникає необхідність засвоювати

способи противертолітної боротьби, а також прикриття військ від авіаційних ударів.

Необхідно звертати увагу на боротьбу з розвідувально-ударними комплексами противника й заходи щодо

захисту від них.

Відповідно до концепції повітряно-наземної операції, планують досягати мети оборонних дій шляхом

глибокого вогневого ураження не тільки першого, але й другого ешелону і резервів наступаючих військ,

широким застосуванням маневру силами і засобами на землі й повітрі, а також інженерних загороджень,

рішучим проведенням контратак.

Сучасний наступальний бій, як свідчить досвід локальних війн, характеризується складною

радіоелектронною обстановкою. Досліджуючи вплив радіоелектронної обстановки на дії військ, військові

спеціалісти США зробили висновок, що за рахунок створення радіоелектронних перешкод можливо знизити

ефективність виконання бойових завдань окремими засобами ураження приблизно на 70 %.

У зв'язку з подальшим ускладненням сучасного наступального бою, вирішальну роль відіграють ініціатива й

творчість командирів і офіцерів штабів при виборі способів розгромлення противника, вміння організовува-

ти безперервну розвідку, надійне вогневе ураження противника, чітку взаємодію сил і засобів, гнучкий і

сміливий маневр, ефективний захист своїх військ від зброї масового ураження й високоточної зброї

противника, постійне підтримання високої бойової готовності військ.

8.2. МЕТА НАСТУПУ. СПОСОБИ ПЕРЕХОДУ В НАСТУП

Переходять у наступ із метою розгромлення (знищення) противника та оволодіння важливими районами

(рубежами, об'єктами) місцевості.

її досягають: ураженням противника всіма наявними засобами; рішучою атакою; стрімким просуванням

військ у глибину оборони противника; знищенням і взяттям у полон його живої сили; захопленням зброї,

різних об'єктів і вказаних районів (рубежів) місцевості.

При переході в наступ противника розгромлюють здебільшого шляхом послідовного ураження першого і

другого ешелонів і резервів, рішучого наступу механізованих і танкових частин (підрозділів) у визначених

їм смугах, оволодіння вказаним районом (рубежем).

Для досягнення мети наступу на напрямку головного удару забезпечують і постійно підтримують перевагу

над противником у силах і засобах. У вирішальні моменти бою здійснюють маневр ударами авіації, масують

вогонь артилерії та інших засобів ураження, а також застосовують тактичні повітряні десанти, другі

ешелони й резерви.

Наступ можна вести після тривалої чи короткочасної оборони, при переході військ у контрнаступ для

розвитку успіху, досягнутого в контрнаступальній (наступальній) операції.

Залежно від обстановки і поставлених завдань, наступають на противника, який обороняється, наступає або

відходить.

Наступ на противника, який займає підготовлену оборону, здійснюють із положення безпосереднього зіткнення

з ним. а на противника, який поспіхом перейшов до оборони — з висуванням із глибини. Він розпочинається з

прориву оборони противника ударами всіх видів зброї.

Наступ на противника, який наступає, ведуть шляхом зустрічного бою, на противника, який відходить, -

шляхом його переслідування.

У сучасних умовах способи переходу в наступ постійно вдосконалюється. У зв'язку з різким підвищенням

потужності, далекобійності засобів

Враження, швидкості й маневрових можливостей частин і підрозділів, недоцільно завчасно зосереджувати

ударні угрупування безпосередньо перед переднім краєм оборони противника. Таке зосередження дуже

ризиковане, тому що виникає небезпека ураження військ зброєю масового ураження і звичайними

вогневими засобами противника. Маючи високі маневрові можливості, війська здатні швидко висуватися з

глибини й атакувати з ходу. Цей спосіб переходу в наступ застосовують нині в багатьох арміях світу.

У сучасних умовах переходять у наступ із ходу не тільки в процесі розвитку бою в тактичній чи оперативній

глибині оборони противника, а й на початку операції, зокрема, при прориві підготовленої, добре укріпленої

оборони противника, оскільки вогневими ударами наступаючі війська спроможні знищити чи надійно

придушити оборону і, використовуючи їхні результати, стрімко атакувати противника, розвиваючи успіх у

глибину.

У сприятливих умовах обстановки (в ході розвитку бойових дій у глибині оборони противника) підрозділи

можуть атакувати противника, розгортаючись у бойовий порядок із похідних колон, тобто безпосередньо з

маршу. Такий спосіб атаки не дає противнику можливості маневрувати, забезпечує раптовість удару. В

сучасних умовах широке застосування нової зброї, авіаційних засобів створює передумови для подальшого

розвитку способів переходу військ у наступ: поєднання ударів із фронту, флангів і тилу, ударів із повітря, а

на приморських напрямках — із моря; бойових порядків противника; використання різних військових

хитрощів для введення його в оману.

Тому мистецтво командирів і штабів при виборі способів переходу в наступ полягає в тому, щоб повністю

застосувати фактор раптовості, застати противника непідготовленим, не дати йому можливості повністю

використати свої сили й засоби, насамперед високоточну зброю, при відбитті атаки наступаючих військ, а

також створити сприятливі умови для нанесення сильного удару, маневрування вогнем і підрозділами при

прориві оборони противника.

8.3. ЗАВДАННЯ І БОЙОВИЙ ПОРЯДОК ЧАСТИН (ПІДРОЗДІЛІВ) У НАСТУПІ

Одним із найважливіших питань організації бою є вміле визначення частинами і підрозділами бойових

завдань. Бойове завдання регламентується командирами й штабами, взаємодією, управлінням і всебічним

забезпеченням бойових дій. Його своєчасне й точне виконання — основний показник успіху наступу.

Зміст бойового завдання частин (підрозділів) у наступі відображає досягнутий рівень їхньої технічної

оснащеності, бойового досвіду, морально-бойових якостей особового складу.

Для того, щоб правильно визначити бойові завдання частин (підрозділів), потрібно враховувати фактори

обстановки, насамперед бойові можливості своїх військ і військ противника, співвідношення сил, вплив

місцевості та інші умови.

За будь-яких умов бойові завдання військам повинні бути реальними. Практика визначення

необгрунтованих завдань, крім втрат, виснаження сил і занепаду бойового духу, нічого не дає.

Для ведення наступу частині (підрозділу) ставлять бойові завдання: розгромлення чи завершення

розгромлення противника у визначеній смузі наступу та оволодіння до встановленого терміну важливим

районом (рубежем, об'єктом) місцевості в глибині його оборони. Бойове завдання старший командир

(начальник) визначає залежно від складу та стану противника, побудови та інженерного обладнання його

оборони, задуму бою, складу Й бойових можливостей частини (підрозділу), характеру місцевості та інших

умов обстановки.

Бойове завдання характеризується шириною смуги наступу, ділянки прориву та її глибиною.

Механізований (танковий) батальйон першого ешелону за своїми бойовими можливостями може

наступати у смузі до 2 км, рота — до 1 км (схема 10).