Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
371
Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.
до себе ставленням, М.М.Березовський у 32 роки покінчив життя
самогубством. А.Веделя в 1799 р. заарештували за сфальсифікованим
політичним звинуваченням і оголосили божевільним, помістили у
будинок божевільних на території Кирилівського монастиря в Києві.
В 1808 р. батько забирає його додому, де А.Ведель і помер. Похований
він на Щекавицькому кладовищі, але могила композитора не збе
реглася. Царська цензура заборонила друкувати його музичні твори.
Видатним реформатором церковного співу, духовним композито
ром, диригентом був Д.Бортнянський. Його перу належить понад 100
хорових релігійних творів. Серед них найвідоміші: «Господи, силою
твоєю», «Слава во вишніх Богу», «Сей день», «Услиши, Боже, глас
мій». Перебуваючи в Італії, де відвідував заняття в Болонській,
Римській та Неапольській академіях, композитор написав і поставив
в 1776–1779 рр. на італійські лібретто опери «Креонт», «Алкід»,
«Квінт Фабій». Цей період був першим кроком до міжнародного виз
нання Д.Бортнянського. Взагалі
в його творчості плідно поєднува
лись традиції українського хорового мистецтва й досягнення євро
пейської музики. Після повернення в Росію композитор став
придворним капельмейстером, а з 1796 р. – управителем придворної
капели. Для придворних спектаклів написав три опери на французькі
тексти: «Сокід», «Синсуперник», «Свято сеньйора».
На початку XX ст. в одному з храмів НьюЙорка – єпископаль
ному соборі святого Іоанна Богослова – встановлено скульптурне
зображення Д.Бортнянського. Це єдиний в світі пам’ятник славетно
му композитору.
Істотні зміни сталися в архітектурі та будівництві. Вони зв’язані з
іменем архітектора Йоганна Готфріда Шеделя (1680–21.02.1752), який
21 рік (з 1731 по 1752 рр.) жив і працював у Києві. За його проектами
споруджено Велику дзвіницю КиєвоПечерської лаври (1731–1744),
яку народ назвав «Шеделеве диво». Дзвіниця – восьмигранна чоти
риярусна вежа. Висота її – 96,52 метра. Це була найвища споруда в
межах Російської імперії. Підмурок дзвіниці на сім метрів заглиблено
у землю. Про свою роботу Шедель писав: «Сия звонница в Киево
Печерской лавре трудом моим сделанная, каким образом по всей Руси
й в Европе другой не обыщется, и на вечность оная звонница стоять
будет». Ці слова великого майстра стали пророчими.
Й.Шедель очолював роботи по реконструкції митрополичого бу
динку (1731–1748) та надбудові дзвіниці Софійського собору (1744–
372
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
1748). Він побудував західний парадний в’їзд на територію митрополи
чого двору Софії Київської, відомий як «Брама Заборовського» (1746–
1748), – один із найкращих творів українського барокового мистецтва.
Визначним архітектором і будівничим був Степан (Стефан)
Ковнір (1695–1786) – кріпак КиєвоПечерської лаври. У цьому мо
настирі він навчався будівельної справи, понад 60 років працював
під керівництвом і разом з архітекторами П.Неєловим, И.Шеделем
та І.ГригоровичемБарським. Найвідомішими спорудами, зведеними
С.Ковніром, є так званий Ковнірівський корпус (1744–1745), дзвіниці
на Дальніх (1754–1761 рр., за проектом І.ГригоровичаБарського) та
Ближніх (1759–1763) печерах у КиєвоПечерській лаврі, дзвіниця
КиєвоБратського монастиря (1756–1759 рр., зруйнована у 1935 р).
Споруди С.Ковніра виконані у стилі українського бароко, їм прита
манні національна своєрідність і колорит, мальовничий пластичний
декор. Взагалі, архітектурі бароко були властиві риси урочистої підне
сеності, грандіозності, схильності до напружених, рухливих компо
зицій, декоративної пишності й вибагливості. Цього досягали за до
помогою протиставлення великих і малих об’ємів, світла й тіні,
поєднання контрастних матеріалів, кольорів. В Україні поряд з «ви
соким», аристократичним бароко існувало народне – міщанське, се
лянське, козацьке, тобто стиль нецерковного, світського напряму.
Кращі риси українського будівельного мистецтва розвинув Іван
ГригоровичБарський (1713–1785). Його творчість відіграла помітну
роль у розвитку українського бароко другої половини XVIII ст., в
якому зароджувалися риси класицизму. До найвідоміших споруд,
зведених ним, відноситься водогін в Києві на Подолі з павільйоном
фонтаном «Феліціан» (1748–1749).
На початку XIX ст. у середині павільйону було поставлено дерев’я
ну скульптурну композицію «Самсон роздирає пащу лева». У 1982 р.
фонтан відновили в первісному вигляді (автор проекту – архітектор
В.П.Шевченко). З фонтаном пов’язано багато переказів. Вважається, на
приклад, що той, хто вип’є води від «лева», залишиться жити в Києві.
Крім того, І.ГригоровичБарський побудував церкву Миколи На
бережного на Подолі (1772–1785 рр., нині – головний храм Ук
раїнської автокефальної православної церкви), Будинок бурси Київсь
кої академії (1778) та ін.
У середині XVIII ст. в Україні шириться стиль пізнього бароко –
рококо. Він відзначався легкістю та елегантністю. До нього належать
373
Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.
перлини мистецтва, шедеври світової архітектури – Андріївська церк
ва в Києві (1744–1767) – твір архітектора Б.Растреллі (Бартоломео
Франческо) (1700–1771) і собор св. Юра у Львові (1745–1770). Його
автором був український архітектор Меретин Бернард (Мердерер)
(?–1759), за походженням німець. У соборі гармонійно поєднуються
риси західноєвропейської та української архітектури.
Над розписами Андріївської церкви працювали художники
Г.К.Левицький (ЛевицькийНіс) (близько 1697–1769 рр.), його син
Д.Г.Левицький (близько 1735–1822 рр.) і А.Антропов.
З пам’яток дерев’яного будівництва XVIII ст. всієї України
найбільш відомий Запорізький собор в Новомосковському, колись
запорізькому місті Новоселиці. В народі Новоселиця звалась Сама
рою. Новомосковський Троїцький собор – видатний пам’ятник ук
раїнського народного зодчества XVIII ст. Автор цього шедевру
архітектури – талановитий зодчийсамоук Яким Погрібняк, тесляр з
села Нової Водолаги на Харківщині.
Собор було закладено в 1773 р. на головному майдані Новосе
лиці. Його будівництво закінчилось в 1779 р., коли вже не існувало
Запорізької Січі. Собор зроблений без єдиного залізного цвяха. Ду
бові й соснові бруски скріплені дерев’яними тиблями. Ці бруски
складені так, що служать опорою один одному виключно на основі
рівноваги. Тому ніяких підтримуючих колон, ніяких підпор як в се
редині собору, так і зовні немає.
Архітектурний стиль, в якому збудовано Новомосковський со
бор, – українське бароко. Отак в ХVII–ХVIII ст. будували в Україні
церкви, але далеко не кожна являє собою такий зразок народного
українського мистецтва, як цей собор. Троїцький собор є безсмерт
ною творчістю генія із народу. Це – вершина українського дерев’я
ного зодчества.
У живописі переважає документальність передачі образу, психо
логічна характеристика людини. За свідченням арабського мандрівни
ка та письменника Павла Алеппського (близько 1627–1669 рр.), який
супроводжував у подорожах по Україні свого батька, антиохійського
патріарха Макарія, козацькі живописці були «вельми спритні в зобра
женні людських облич», «мають велику вигадливість у відтворенні
людей, як вони є». З’являються картини світської тематики, портре
ти із зображенням історичних постатей – гетьманів, козацької стар
шини.
374
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Український художник Тимофій Калинський у 1778–1782 рр. ви
конав близько 30 малюнків із зображенням представників різних
верств українського суспільства – селян, козаків, міщан, козацької
старшини. З 1782 р. Т.Калинський жив у селі Андріївці на Чернігі
вщині. В тому ж селі і з того самого року жив генералмайор у
відставці, історик, військовий інженер, топограф О.І.Рігельман (1720–
1789). Там він створив компілятивний історичний трактат «Летопис
ное повествованіе о Малой России...», присвячений історичному
минулому України від найдавніших часів до 80х років XVIII ст. Саме
у цій книжці, що побачила світ у 1847 р. в Москві, і було вперше
надруковано малюнки Т.Калинського.
Зміни, що відбулися в політичному і соціальноекономічному
житті України в другій половині XVIII ст., негативно позначились
на розвитку української культури. Найобдарованіша молодь їде
навчатися до Петербурзької академії мистецтв, яку було засновано в
1757 р., і не повертається в Україну. Її творчість стає частиною ро
сійської культури. Серед таких видатних митців були киянин Дми
тро Левицький (1735–1822), глухівець Антон Лосенко (1737–1773),
миргородець Володимир Боровиковський (1757–1825), скульптор з
Ічні на Чернігівщині Іван Мартос (1754–1835).
В цілому культурний рівень тодішньої України був доволі висо
ким. Гетьманська Україна за часів Івана Мазепи (1687–1708), Івана
Скоропадського (1708–1722) та Кирила Розумовського (1750–1764)
перебувала на рівні найбільш освічених країн Європи. У культурі
України ХVІІ–ХVШ ст. знайшли відображення кращі риси украї
нського національного характеру – прагнення до свободи, осуджен
ня зла, соціальної несправедливості, прагнення до розвитку в людині
добрих начал.
Словник термінів та понять теми
Балаган – театральне видовище переважно комічного характеру на
ярмарках і народних гуляннях.
Бандура – український народний багатострунний щипковий музич
ний інструмент з декою овальної форми.
Бурлеск – перебільшено комічне зображення (у літературі та сце
нічному мистецтві).
375
Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.
Бурлескна література – жартівлива література.
Бурса – гуртожиток, де жили учні колегії чи академії.
Вертеп – український народний ляльковий театр в ХVІІ–ХІХ ст.;
ящик без передньої кришки, де була обладнана сцена, яка зоб
ражувала народження Христа. Звідси походить і назва «вер
теп» (з грецької – печера, в якій народився Ісус).
ВіршіOтравестії (від фр. «травестувати» – переодягати) – в них
біблійні персонажі, переодягнені в народний одяг, говорять
простою народною мовою, діють в обстановці міщанського по
буту. Засобами сміху тут розвінчується церковна ідеологія. Бог
і святі знижуються до рівня звичайних людей і діють в умовах
реального життя.
Водевіль – невелика комедійна вистава з куплетами й танцями.
Гротеск (букв. «причудливий», «химерний») – у літературі, живопису,
театрі зображення людей або речей у фантастичному, химерно
комічному вигляді. Означає надмірне перебільшення, загострен
ня тієї чи іншої теми. Гротеск порушує межі правдоподібності,
надає зображенню умовності, до краю розкриває суть явищ.
Межигірський монастир – монастир під Києвом, у якому доживали
свій вік запорізькі козаки.
Народна драма – поширені у ХVIII–ХХ ст. самодіяльні вистави, в
основі яких сюжети і тексти усної фольклорної традиції, що
розігрувались згідно з усталеним постановчим каноном.
Панегірик – святкова, урочиста промова; недоречне звеличення, над
мірне, нещире вихваляння когонебудь, чогонебудь.
Префект – заступник ректора в колегії, академії.
Самсон – згадуваний у Біблії легендарний Самсон прославився чис
ленними подвигами у боротьбі з ворожим іудеям народом, що
вторгнувся в Палестину у XII ст. до н.е.
Синод – найвища духовна інстанція в Росії на початку XVIII ст., яка
була заснована для управління руською православною церк
вою замість патріаршого правління.
Синопсис – збірка матеріалів, статей, описів з якогось питання, як
правило, розташованих у хронологічному порядку.
Спудей – студент чи школяр.
376
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Схизматики – православні.
Торбан – український народний музичний інструмент, близький за
своєю будовою до кобзи, бандури.
Шкільна драма – вистави, що ставилися у XVII–XVIII ст. учнями
КиєвоМогилянської колегії, а потім академії та братських шкіл
за творами переважно викладачів цих закладів. У них ви
користовувалися релігійні, біблійні та історичні сюжети дидак
тичного характеру.
Питання до самоконтролю
1. Яким чином українська державність впливала на розвиток ук
раїнської культури?
2. Чому КиєвоМогилянська академія стала центром освіти і на
уки?
3. Які заслуги І.Мазепи перед українською культурою?
4. В чому полягає вплив української культури на російську?
5. Хто такий Феофан Прокопович?
6. Де і коли були засновані в Україні колегіуми? Яке було їх зав
дання?
7. Як довести, що М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель
українські, а не російські композитори?
8. В чому викривальна сила вірша Г.Сковороди «Всякому городу
нрав и права»?
Завдання для тестової перевірки знань студентів
1. У ХVIII ст. колегіуми існували в містах України:
Полтаві; Харкові; Києві; Переяславі; Чернігові.
2. Перша спеціальна музична школа у Україні виникла:
Чернігові; Батурині; Глухові.
3. Друга золота доба українського мистецтва:
а) кінець ХVІ – початок ХVII ст.;
б) часи Б.Хмельницького;
в) часи гетьманування І.Мазепи.
377
Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.
4. Які українські гетьмани навчалися в КиєвоМогилянській
академії:
а) Іван Виговський;
б) Іван Скоропадський;
в) Іван Самойлович;
г) Іван Мазепа;
д) Кирило Розумовський;
е) Юрій Хмельницький;
є) Пилип Орлик;
ж) Данило Апостол;
з) Павло Полуботок.
Теми рефератів
1. Українська державність та її роль у розвитку самобутніх рис
національної культури.
2. Особливості розвитку культури на українських землях за часів
Гетьманщини.
3. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.
4. Розвиток українських освітніх традицій за часів Гетьманщини.
5. Наукові знання і книгодрукування в період Гетьманщини.
6. КиєвоМогилянська академія – центр освіти і науки.
7. Іван Мазепа як культурний діяч.
8. Діяльність відомих вчених, громадських діячів і педагогів Л.Ба
рановича, І.Галятовського, І.Гізеля, С.Яворського.
9. Історичні твори. Літопис Самовидця, київський «Синопсис»,
літописи Григорія Грабянки і Самійла Величка.
10. Діяльність філософа та письменника Г.С.Сковороди.
11. Реакційна політика царизму щодо української культури у
ХVІІІ ст.
12. Перенесення центру культурного життя до Росії.
13. Бароко – стиль визначних будівель і архітектурних ансамблів.
14. Провідні школи живопису в Україні в ХVІІІ ст.
15. Музичне мистецтво у ХVIII ст. Максим Березовський, Артем
Ведель, Дмитро Бортнянський.
378
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Лекція 16
КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В XIX – НА ПОЧАТКУ XX СТ.
• Початок українського культурного відродження.
• КирилоМефодіївське братство, «Руська трійця», громади.
• Репресії царизму проти української культури.
• М.П.Драгоманов.
• Переміщення центру національнокультурного руху в Галичину.
• Український культурний рух на початку XX ст.
На кінець XVIII ст. внаслідок політики російського царизму було
остаточно ліквідовано автономію України – Гетьманщини, її права,
вольності та привілеї. Із скасуванням гетьманства та полковосотен
ного устрою вона стала просто адміністративною одиницею, зведе
ною за станом до звичайної російської провінції. Україна перестала
існувати як окремий державний організм із самостійним внутрішнім
життям, на всій її території насильно встановлювалися органи уп
равління Російської імперії. Вона була остаточно, за висловом Петра І,
«прибрана до рук» Росією. Зникли всі особливості місцевого устрою,
які відповідали народному характеру і складали кращі набуття на
ціональної культури. Це – організація народної освіти, своєрідний
устрій церковнорелігійного життя. Вони поступилися своїм місцем
загальноросійському порядкові, який тримався на трьох китах: цен
тралізмові, абсолютизмі, бюрократизмі.
Україна втратила навіть своє ім’я. Його офіційно заступила «Ма
лоросія». Поволі втрачалася самоназва українців. Замість того вво
дився офіційнобюрократичний термін «малоросіянин» – у співвідно
шенні до Московської держави – «Великої Русі».
Незважаючи на несприятливі умови (не було державного захис
ту української культури), процес творення на українській землі «і
під чужими урядами» ні на мить не припинявся, не уривався, за
висловом Михайла Драгоманова, «поступ цивілізації» народу нашо
го. Це знайшло свій прояв у розвитку освіти.
379
Лекція 16. Культура України в XIX – на початку XX ст.
На початку XIX ст. в Наддніпрянській Україні єдиним вищим
навчальним закладом лишалася КиєвоМогилянська академія. Вона
не могла забезпечити належного розвитку вищої освіти. Згодом відо
мий український вченийекономіст, винахідник, просвітник і гро
мадський діяч Василь Назарович Каразін (9.02.1773–6.11.1842) доміг
ся згоди царського уряду на заснування університету в Харкові,
організував серед дворянства збір коштів на його утримання, напи
сав проект першого статуту.
17 січня 1805 р. відбулося відкриття Харківського університету.
До нього було зараховано 33 казеннокоштних та 23 своєкоштних сту
денти. Усього ж протягом першої половини XIX ст. цей заклад закін
чило 2800 чоловік. Університет одержав широку автономію на зра
зок тодішніх західноєвропейських університетів. Структура його
зазнавала численних реорганізацій і лише в 50х роках усталилася.
Навчання проводилося на чотирьох факультетах: історикофілологіч
ному, фізикоматематичному, юридичному, медичному.
В.Каразін прагнув забезпечити навчальний процес в університеті
кращими науковими та педагогічними силами. Йому самому належать
наукові праці з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої справи.
Він був винахідником парового опалення, сушильних апаратів, печі
для сухої перегонки дерева, технології видобування селітри, конст
руктором сільськогосподарських машин. Сучасники слушно прозва
ли його «українським Ломоносовим».
В університеті працювали два відомі професори математики –
Тимофій Федорович Осиповський (1765–1832) та його учень, ака
демік Петербурзької Академії наук та кількох іноземних академій
Михайло Васильович Остроградський (24.09.1801–1.01.1861). У 1813 р.
Т.Ф.Осиповський став ректором університету. Виданий ним у Пе
тербурзі тритомний «Курс математики» протягом кількох десятиліть
служив вітчизняним підручником з цієї важливої галузі.
В університеті були викладачами: відомий письменник Петро
ГулакАртемовський (1790–1865), історики Микола Іванович Кос
томаров (1817–1885) та з 1882 р. – Дмитро Іванович Багалій (1857–
1932).
З Харківським університетом пов’язане й ім’я відомого філолога
славіста, професора Ізмаїла Івановича Срезневського (1812–1880).
Крім педагогічної, І.Срезневський займався науковою роботою.
В 1833–1838 рр. він видавав у Харкові «Запорожскую старину» –
380
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
фольклорну й істориколітературну збірку, яка була дуже популяр
ною на той час. Всього вийшло 6 книг. Тут вміщено історичні пісні
й думи ХVI–ХVIII ст., уривки козацьких літописів, переказів, урив
ки з «Історії Русів». Крім того, І.Срезневський включив до збірки і
свої статті й стилізації під фольклор. Він же першим виступив в 1834 р.
у пресі за якнайширше використання української мови, висловивши
тверде переконання в тому, що її чекає літературна слава.
Український фольклор, зібраний І.Срезневським, зацікавив Ми
колу Васильовича Гоголя (1809–1852), який мріяв тоді написати істо
рію України. Високо цінував публікації молодого вченого Михайло
Олександрович Максимович (1804–1873), який постійно з ним лис
тувався. Своє захоплення збірником «Запорожская старина» вис
ловив в листі до П.Корольова 22.05.1842 р. Т.Г.Шевченко: «Лежу
п’яту добу і читаю «Старину», добра книга, дякую вам і Срезневсь
кому. Я думаю дещо з неї зробити, якщо здоровий буду, там багато
такого, від чого навіть облизуєшся, дякую вам».
Російський Харківський університет став не просто науково
освітнім центром Слобідської та Лівобережної України, а й провідни
ком, колискою нової української романтичної культури, одним з
перших осередків українського національнокультурного відродження
XIX – початку XX ст. При університеті була заснована друкарня та
книгарня, започатковано видання газет, журналів, альманахів. У Хар
кові з 1816 до 1819 р. випускався перший в Україні літературноху
дожній, науковий і громадськополітичний журнал «Украинский
вестник», який проголосив своїм девізом: «Сприяти всебічному підне
сенню науки й літератури». Часопис першим започаткував друку
вання українською мовою. Він радив широко її використовувати на
сторінках друкованих видань, публікувати нею друковані праці вче
них, які, «можливо, змагатимуться з найосвіченішими народами
Європи». В січні 1816 р. почав виходити перший в Україні журнал
сатири і гумору «Харьковский Демокрит».
Заснування першого у Східній Україні університету, видання пер
ших українських журналів, діяльність найвизначніших культурних
сил того часу сприяли тому, що на початку XIX ст. Харків став най
більшим культурним центром в Україні.
У Києві єдиним вищим навчальним закладом до 1834 р. була
духовна академія, відкрита в 1819 р. у Братському монастирі, де до
1817 р. існувала КиєвоМогилянська академія. Київська духовна