Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
341
Лекція 14. Українська культура литовсько;польскої доби (XIV–XVII ст.)
Словник термінів та понять теми
«Апостол» — перша друкована книга в Україні. Видана у лютому
1574 р. І.Федоровим у Львові.
Афон (Атос) – великий релігійний центр православної церкви, зна
ходиться на східному виступі Халкіндонського півострова в
Егейському морі (Греція).
Байда – узагальнений образ патріота рідної землі, борця проти ту
рецького і татарського поневолення, герой широковідомої ук
раїнської народної пісні „В Цареграді, на риночку»; іноді його
пов’язували з конкретною історичною особою – Дмитром
Вишневецьким. В іншому розумінні – безпечний чоловік.
Братства – національнорелігійні та громадськокультурні ор
ганізації в Україні, які почали виникати в кінці XVI ст., відсто
ювали права українського народу, ставали на захист його віри,
насаджували освіту.
Голосіння – стародавні українські народні пісні (на похованнях).
Це – імпровізаційні поетичні твори, пов’язані переважно зі
смертю, похованням та поминками небіжчика.
Дидаскал (гр.) – означає вчитель.
Думи – лірикоепічні твори української усної словесності про події з
життя козацької України ХVІ–ХVII ст. Думи не співаються, а
виконуються речитативом (мелодійною декламацією) у супро
воді музичного акомпанементу на бандурі, кобзі або лірі.
Епос (гр. – «слово», «розповідь», «історія») – сукупність народних
героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що,
на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно
описовою (епічною) формою, широтою зображення подій та
характерів.
Ігумен – титул настоятеля (управителя) монастиря у православній
церкві. Настоятелі великих монастирів називались архімандри
тами.
Ієромонах – священикчернець.
Інтермедії – короткі одноактові вистави комедійного характеру з
народного життя, які гралися між діями серйозної вистави, існу
вали як і самостійні твори.
342
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Катехізис – короткий виклад (у формі запитань та відповідей) дог
матів християнського віровчення.
Кіш – козацька залога, озброєні козаки.
Обскурантизм – крайня реакційність, вороже ставлення до освіти і
науки; мракобісся.
Паланки – адміністративні одиниці, на які ділилася територія За
порізької Січі.
Поетика – розділ теорії літератури, в якому вивчаються форма, струк
тура і творчі прийоми поетичних творів;
Полеміка – аргументована суперечка при обговоренні або з’ясуванні
чогонебудь.
Полемічна література – церковнотеологічна і публіцистична літе
ратура ХVІ–ХVII ст. в Україні та Білорусі, яка спрямовува
лась проти спроб інших конфесій поширити свій вплив на
православне населення. Була важливою зброєю в боротьбі за
соціальне і національне визволення народу, яскравим явищем
української культури.
Право ставропігії – звільнення братств зпід влади місцевих єпис
копів, яке проводили в Україні в ХVІ–ХVІІ ст. константино
польський та інші східні патріархи, що брали братства під свою
опіку.
Протосингел – головний друкар.
Тестамент – заповіт.
Тулумбаси – ударний музичний інструмент, литаври.
Укуп – одноразовий внесок під час вступу до братства.
Унія церковна – об’єднання православної та католицької церков під
владою Папи римського.
Устав – каліграфічне письмо великими літерами.
Червона Русь – історична назва Галичини в ХV–ХІХ ст.
Шпиталь – будинок для старих і немічних людей, де тимчасово пе
ребували прочани.
343
Лекція 14. Українська культура литовсько;польскої доби (XIV–XVII ст.)
Питання до самоконтролю
1. Звідки йшли впливи на українську культуру в литовсько
польську добу?
2. Як розуміти вислів М.Грушевського про «нашествіє галичан»
на Київ?
3. Хто з учених – вихідців з України дістав титул довічного гро
мадянина Болоньї?
4. Що це за Пересопницьке Євангеліє?
5. Яка була роль братств у розвитку української культури?
6. Які наслідки для розвитку культури Берестейської унії
(1596)?
7. Що зробили для розвитку української культури князь Костян
тин Острозький і Петро Могила?
8. Хто такий Єлисей Плетенецький?
9. Який внесок в українську культуру Мелетія Смотрицького?
10. Яке значення козацтва в розвитку культурного життя України?
11. Якими були культурні надбання Запорізької Січі?
12. Чим пояснюється високий освітній рівень Запорізької Січі?
13. Як здійснювався культурний зв’язок Запорізької Січі з Києвом?
14. Яка роль гетьмана реєстрового козацтва Петра Конашевича
Сагайдачного в розвитку української культури?
Завдання для тестової перевірки знань студентів
1. Розташуйте в хронологічній послідовності вихід в світ таких
книг:
а) «Острозька Біблія»;
б) «Апостол» у Львові;
в) Пересопницьке Євангеліє;
г) слов’янська граматика Мелетія Смотрицького;
д) перша київська книжка «Часослов»;
е) «Прогностична оцінка поточного 1483 року» Юрія Дрогобича;
є) перші полемічні твори «Ключ царства небесного» і «Календар
римський новий» Герасима Смотрицького;
ж) «Хроніка Польщі» Мартина та Йоахіма Бєльських;
з) перший словник української мови «Лексиконь словеноросский
альбо имен толкование» П.Беринди;
344
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
и) полемічний твір «Пересторога» невідомого автора, що друку
вався під псевдонімом Клірик Острозький.
2. Першою науковою установою України вважається:
а) Львівська братська школа;
б) Острозька слов’яногреколатинська академія;
в) КиєвоМогилянська академія.
Теми рефератів
1. Падіння княжої Русі і гальмування поступального розвитку
культури.
2. Культурне піднесення в Україні в другій половині ХVІ ст. як
результат пробудження національної самосвідомості.
3. Братства та їх роль у розвитку української культури.
4. Розвиток освіти на українських землях в литовськопольську
добу.
5. Початок книгодрукування в Україні.
6. Українські освітні діячі: Юрій Дрогобич, Костянтин Ост
розький, Мелетій Смотрицький, Єлисей Плетенецький, Петро
Могила.
7. Берестейська церковна унія (1596) і її наслідки для розвитку
культури.
8. Література і літописання.
9. Архітектура і образотворче мистецтво ХІV – першої половини
ХVП ст.
10. Усна народна творчість. Історичні пісні, їх тематика і особли
вості.
11. Козацтво як феномен світової культури.
12. Культура Запорізької Січі.
13. Культурні зв’язки України з культурними осередками Цент
ральної та Західної Європи.
345
Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.
Лекція 15
КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ
ХVІІ – ХVIII ст.
• Освіта і наука.
• Культурнопросвітницька діяльність КиєвоМогилянської
академії.
• І.Мазепа як меценат і культурний діяч.
• Література і мистецтво.
Українська національна революція 1648–1676 рр. привела до ство
рення української держави. Частина її на території Лівобережжя
(Гетьманщина) на правах автономії проіснувала у складі Російської
імперії до початку 80х рр. XVIII ст. Вважаємо слушним міркування
канадського вченого Ф.Сисина, що якби «не повстання Хмельниць
кого, то окрема руська ідентичність та культура були б приречені на
повільну, але неминучу ерозію і дезінтеграцію в Польському ко
ролівстві». Революція сприяла розвитку усної народної творчості,
історичної науки (у формі літописання), художньої літератури тощо.
Рівень духовної культури будьякого народу визначається, насам
перед, станом освіти та поширенням наукових знань у суспільстві.
Розвиток їх в гетьманській Україні у другій половині XVII – кінці
XVIII ст. – яскраве свідчення духовного прогресу українського наро
ду. Освіта досягла в Гетьманщині порівняно високого рівня. У 1740 р.
тут діяло 866 початкових шкіл, де діти вчилися читанню та письму.
Центром вітчизняної освіти, науки і культури, духовним цент
ром України вподовж майже двох століть була КиєвоМогилянська
академія, її порівнюють з такими національними святинями й
світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів,
Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.
Дійсно, значення академії в історії України було велике. За роки
її існування в ній навчалося близько 25 тисяч українців. Переглядаю
чи біографії видатних людей XVIII ст., рідко можна зустріти людину,
що не вчилася в академії. Вона стала свого роду кузнею наукових,
346
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
державних і церковних діячів України та всієї Східної Європи. Нею
була створена інтелектуальна, церковна, військова еліта України
замість втраченої в результаті полонізації. Представники нової еліти
обмінювалися між собою книгами, ідеями, листувалися, вели наукові
диспути, породжували попит на високохудожні твори малярського,
музичного, архітектурного мистецтва, створювали в Україні атмо
сферу культурного спілкування.
В академії навчалися майбутні видатні вчені, письменники, педа
гоги, релігійні та культурні діячі, політики, філософи: Л.Баранович,
І.Гізель, Ф.Прокопович (в 1688–1698 рр.), М.Березовський, Д.Борт
нянський, А.Ведель, І.ГригоровичБарський, С.Яворський, А.Лопа
тинський, Г.Кониський, Г.Полетика, П.Завадовський, О.Безбородько,
великий російський вчений М. Ломоносов (в 1734–1735 рр.), який
став засновником Московського університету і першим російським
членом Академії наук в Петербурзі. В академії здобували освіту шість
українських гетьманів: І.Виговський, І.Самойлович, Ю.Хмельницький,
І.Мазепа, П.Орлик, П.Полуботок, а також діти видатної старшини –
Ломиковського, Горленка, Данила Апостола, Ханенка, Лизогуба,
Полуботка, Скоропадського, племінники І.Мазепи – І.Обидовський
та А.Войнаровський, син воєводи П.Шеремет’сва – Б.П.Шеремет’єв,
син російського військового діяча шотландського походження Пат
рика Гордона (1635–1699), дід композитора П.Чайковського, козаць
кий старшина Петро Федорович Чайковський, який був козацького
роду, українцем за національністю і родом із села Миколаївка (тепер
Фрунзівка) Глобинського повіту Полтавської губернії. У Централь
ному державному історичному архіві у Києві зберігається «Проше
ніе» студента академії П.Ф.Чайковського, який навесні 1769 р. звер
нувся до імператриці Катерини II за дозволом щодо переведення його
у СанктПетербурзький шпиталь для медичнохірургічної науки.
В академії працювали кращі наукові та педагогічні сили того ча
су. Зокрема, професор філософії Інокентій Гізель – ректор академії
(1646–1650) – читав курси філософії та психології, в свій час на
вчався в Кембриджському університеті (Англія); Лазар Баранович –
відомий політичний, освітній, церковний діяч і письменник – ректор
академії (1650–1657); професор риторики Іоаникій Галятовський –
ректор академії (1657–1665), талановитий проповідник, автор пер
шого не тільки вітчизняного, а й серед всього слов’янського світу дру
кованого посібника з риторики (гомілетики) «Наука, альбо способ
347
Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.
зложеня казаня», що додавався до його циклу проповідей «Ключ
разумення» (видання 1659, 1663 і 1665 рр.); професор Стефан (до
постригу Семен) Яворський (1658–1722) – уродженець Галичини із
Яворова під Львовом, викладач (1690–1693), вчився у Львові,
Любліні, Познані та Вільнюсі; професори Йоасаф Кроковський (пра
вославний митрополит Лівобережної України в 1708–1718 рр., заа
рештований в 1718 р.) і Феофан Прокопович (6.06.1681–19.09.1736),
мабуть, найвизначніший вченийенциклопедист тогочасної України –
філософ, літератор, публіцист, історик, математик, астроном, глава
«вченої дружини» Петра І.
Народився майбутній мислитель у Києві, в родині небагатого
купця. При хрещенні був названий Єлисієм (Єліазаром). Справжнє
прізвище його, імовірно, Церейський. Після смерті батьків його
опікуном став дядько по матері – Феофан Прокопович І, професор
і ректор КиєвоМогилянської академії. Помітивши великі здібності
хлопця, він віддав його на навчання до цього закладу. Не прослухав
ши курсу теології, юнак вирушив в освітню мандрівку за кордон, за
робляючи по дорозі собі на прожиття.
Щоб мати можливість навчатись у католицьких університетах і
академіях, куди православних не приймали, він міняє віру, стає уніа
том і отримує нове ім’я – Самійло. Спочатку юнак вчився у Польщі,
а потім тривалий час в Італії, в Римській католицькій академії.
Повернувшись в Україну, Самійло знову міняє віру, стає право
славним, постригається у ченці і бере ім’я та прізвище свого дядька
по матері. Так він стає Феофаном Прокоповичем II, повторюючи
пройдений шлях Прокоповича І від вихованця до професора і ректора
КиєвоМогилянської академії.
Свої професорські, а пізніше єпископські, гроші Ф.Прокопович
витрачав на придбання книг. Такої як у нього кількості книг в Росії
не було ні в кого. Знаменита тоді бібліотека незмінного секретаря
Французької академії Дорту де Мерана налічувала 3400 книг, у
Прокоповича їх було 3193, у М.Ломоносова – 670, у ректора
Московської академії А.Лопатинського – 1416 книг. Більшість книг у
Ф.Прокоповича складали книги античних авторів: Гомера, Аристотеля,
Цицерона, Сенеки, Овідія, Вергілія та європейських, переважно
ренесансних, авторів: Яна Амоса Коменського, Лоренцо Валла, Ераз
ма Роттердамського, Г.Греція, Т.Кампанелли, Н.Макіавеллі, а також
вчених: природознавців та математиків – Я.Бернуллі, Р.Бойля, Г.Галі
348
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
лея, Й.Кеплера, філософів Бекона і Декарта. Серед теологічної літе
ратури найбільший інтерес викликали у Ф.Прокоповича твори Лю
тера, Кальвіна, Соціні, Меланхтона.
Літературна і наукова спадщина Ф.Прокоповича велика й різно
манітна. Він писав численні «слова» і проповіді, був автором курсів
поетики, риторики, логіки, натурфілософії, математики, чимало
віршів українською, російською та латинською мовами. Складений
ним у 1707–1708 рр. курс лекцій з арифметики і геометрії для сту
дентів академії мав переваги над тогочасними зарубіжними підруч
никами з математики. Писав Ф.Прокопович латинською, книжною
українською, російською та польською мовами. Немало його творів
було видано за кордоном англійською, німецькою, французькою,
шведською мовами.
Новаторством було позначено його твір – історичну трагікомедію
«Володимир» (1705). З її появою Ф.Прокопович стає зачинателем
раннього класицизму в українській літературі. Тим самим українсь
кий письменник виступив учителем А.Кантемира (1708–1744) та
попередником М.Ломоносова (1711–1765).
Новими для тогочасного літературного процесу жанрами – сати
рами, одами, зразками любовної лірики – позначена поетична спад
щина Ф.Прокоповича.
У своїй філософській концепції видатний філософмислитель на
перший план висунув тезу про право кожної людини на земне щас
тя, радив наслідувати кращих представників античної культури. Він
виступив за пріоритетність розуму та практичних дослідних знань
над теологією, догматами церкви, засуджував сліпу віру в авторите
ти. Ф.Прокопович першим в Україні почав пропагувати філософські
теорії Декарта, Локка, Бекона, знайомив слухачів академії із вчен
ням Коперніка та Галілея.
Філософські ідеї Відродження як професор академії популяризу
вав С.Яворський. Він читав курси поетики, риторики, філософії та
богослов’я, виконував обов’язки префекта. За вірші українською,
польською, російською та латинською мовами був удостоєний зван
ня «лавроносного поета».
За рівнем навчання академія не поступалась тогочасним євро
пейським університетам. В ній нараховувалось вісім класів.
Першим був підготовчий або елементарний клас. До нього всту
пали діти з певним обсягом знань та вмінням читати і писати. Три
349
Лекція 15. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.
молодших класи вивчали мови (латинську, старослов’янську, ук
раїнську книжну (руську), грецьку та польську), а також арифмети
ку, геометрію, нотний спів, катехізис. В наступних двох класах на
вчали піїтиці та риториці – учні навчалися складати вірші та
опановували теорію ораторського мистецтва. Вища частина навчаль
ного курсу академії складалася з двох класів: філософії та богосло
в’я. Навчання в першому з них тривало два роки, в другому – чоти
ри. В академії вчилися 12 років. Навчальний рік, починався 1 вересня
і продовжувався до середини липня, але приймалися на навчання
протягом усього року: і в листопаді, і в грудні, і в березні, і в липні.
Не було в академії також вікових обмежень. Наприклад, у друго
му і третьому молодших класах могли навчатися учні віком від 11 до
24 років. Невстигаючих студентів академія не відраховувала. Зали
шатись в класі учень міг за бажанням скільки завгодно разів. Іноді
студенти поверталися із вищих класів до нижчих «підтверджувати
знання».
Викладання велося в основному латинською мовою, як у тогочас
них європейських університетах. За традиціями братських шкіл по
чесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати,
художньопоетичні твори, драми для театру, започаткованого й роз
винутого саме в академії. З середини XVIII ст. почалася русифікація
академії. З 1753 р. навчання почало проводитися тільки російською
мовою, а в 1765 р. за наказом Катерини II в академії було запровад
жено курс російської мови.
У 1694 р. після тривалих клопотань академія одержала царську
грамоту на самоврядування. В самій академії розпорядок був цілком
демократичним. Ще навіть в 1759 р. вибирали «вільними голосами»
кандидатів на посади учителів. Виборне начало в академії скасував
тільки митрополит Гавриїл Кременецький (1770–1783).
Високий рівень навчання, діяльність плеяди визначних вчених,
письменників, педагогів, ораторів сприяли перетворенню академії в
осередок освіти не лише для УкраїниГетьманщини. Серед слухачів
було багато росіян, українців із Західної та Правобережної України,
із Сербії, Болгарії, Молдавії, Румунії, навіть із Греції. Ізза кордону
вчилися: в 1736 р. – 127 студентів, в 1737 р. – 122, в 1790 р. – 47
студентів.
Академія була доступною для всіх станів населення. Є дані про
соціальний склад її слухачів. Так, в 1737 р. тут навчались діти:
350
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
козацької старшини – 22, офіцерських – 1, ратушних чиновників –
2, купецьких – 6, простих козаків – 84, міщан – 66, ремісників – 7,
селянських дітей – 39.
Починаючи з другої половини XVII ст., професорів академії та її
вихованців почали запрошувати до Росії. Вони там були організато
рами і викладачами шкіл, посідали місця архімандритів, єпископів,
митрополитів.
У 1700 р. був висвячений на митрополита рязанського й муромсь
кого С.Яворський. З 1702 р. він став екзархом і блюстителем все
російського патріаршого престолу. Водночас був протектором слов’я
ногреколатинської академії. В 1721 р. очолив Синод – найвищий
орган управління руською православною церквою. Правляча верхів
ка першого складу Синоду складалася з українців: С.Яворський –
президент, Ф.Прокопович – віцепрезидент, А.Лопатинський та ін.
За наказом Петра І Ф.Прокопович у 1716 р. переїхав до Петербурга
і відразу ж став одним з керівників Руської православної церкви,
помічником Петра І в його реформаторській діяльності. «Реформа
Петра Великого, – як слушно відзначав М.П.Драгоманов. – в культур
ному відношенні була не що інше, як тільки запровадження адмініст
ративним порядком у Великоросії того, що було вже раніш в Ук
раїні».
Вихованці КиєвоМогилянської академії були організаторами ба
гатьох духовних училищ в Росії – у Москві, Архангельську, В’ятці,
Рязані, Костромі, Суздалі. В другій половині XVII – першій поло
вині XVIII ст. відчувався дуже сильний вплив української думки,
літератури і взагалі культури на процес європеїзації російської куль
тури.
Багато вихованців академії займали в Росії світські посади. Так,
один з її випускників білоруський суспільний та церковний діяч
Симеон Полоцький (1629–1680), приїхавши у 1664 р. до Москви, став
вихователем царських дітей – Петра і Софії, а також викладачем ство
реної для нього монастирської школи. Він брав участь у складанні
проекту слов’яногреколатинської академії. С.Полоцький в 1678 р.
організував у Москві друкарню і в 1679 р. видав буквар – книгу для
дітей з текстами для читання, підібраними зі Святого Письма.
З КиєвоМогилянської академії вийшов письменник та церков
ноосвітній діяч Данило Савич Туптало (Димитрій Ростовський,
грудень 1651–8.11.1709 рр.) – син київського сотника Сави, якого