Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
261
Лекція 11. Європейська культура XIX–XX ст.
Й дотепер вихідною точкою багатьох модерністських пошуків є
революція в галузі традиційного багатовікового художнього досвіду,
яка була зроблена кубістами на початку XX ст. Ця течія зійшла на
нівець до початку Першої світової війни.
Кубізм виявився кроком до останньої крайності ірраціоналістич
ного (алогічного, уявного) мистецтва – до абстракціонізму. Абст
ракціонізм (від лат. abstractio – далекий від дійсності, відвертання) –
напрямок в мистецтві XX ст., який відмовляється від зображення
реальних предметів і явищ у живописі, скульптурі та графіці.
Абстракціонізм – це «безпредметне», нефігуративне мистецтво.
Його послідовники зображують реальний світ як сполучення, по
єднання відокремлених форм, кольорових імпровізацій.
Засновником абстракціонізму є російський художник Василь
Кандинський, який з 1921 р. постійно жив за кордоном. Він вважав,
що нова абстрактна мова живопису допоможе прорватись крізь
зовнішнє до внутрішнього, крізь тіло – до душі. Естетичну програму
абстракціонізму, його теорію Кандинський виклав в книзі «Про ду
ховне в мистецтві» (1910). Кандинський – автор перших абстракт
них живописних полотен. Свою художню манеру він пояснював тим,
що «коли релігія, наука і мораль розкладаються, коли зовнішні підпо
ри загрожують зруйнуватися, тоді людина відвертає погляд від зов
нішнього світу до духовного, до передачі «чистого», незалежного від
матерії духовного життя»
1
.
Інший провідний представник абстракціонізму – російський ху
дожник К.Малевич, українець за походженням, став основополож
ником одного з видів абстрактного мистецтва, так званого супрема
тизму (від фр. supreme – найвищий). Його знаменита картина
«Чорний квадрат» (1913) стала своєрідним маніфестом супрематизму,
а текстовий варіант свого маніфесту Малевич назвав «Від розуму і
футуризму до супрематизму». Цим самим він підкреслив, що розг
лядає новий напрямок як необхідну ланку в еволюції світового жи
вопису і як продовження «загального руху» до визволення мистецтва
від дійсності та переважання в ньому функцій життєбудови. Супре
матизм тяжіє до зображення художнього світу в формі простих
геометричних фігур (квадрат, коло, трикутник).
1
Українська та зарубіжна культура / За ред. М.М.Заковича. – К., 2000. –
С. 319.
262
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Голландський художник Піт Мондріан (1872–1944) виступив
творцем неопластицизму – абстрактних композицій з прямокутних
фігур, які пофарбовані в основні кольори спектра (з додаванням біло
го та сірого тонів).
Одним з мистецьких напрямків 10–20х років XX ст. був футу
ризм (від лат. futurum – майбутнє), який досяг найбільшого розквіту
в Італії, Росії та Франції. Одним з фундаторів футуризму був італ
ійський письменник Філіппо Марінетгі (1876–1944). Теоретики фу
туризму намагались виробити нові канони «мистецтва майбутньо
го». Футуризм оголошував людські почуття, ідеали любові, щастя,
добра – «слабостями», проголошуючи критеріями прекрасного «енер
гію», «швидкість», «силу». В футуризмі могутньо звучала апологія
техніці, урбанізації, руху. Футуристи стверджували, що автомашина
краща за Венеру, теплота шматка заліза хвилює більше, ніж посмішка
або сльози жінки. Ставилось завдання прислухатися до моторів і
відтворювати їхню мову («мотор – кращий з поетів»). Страждання
людини повинні цікавити художника не більше, ніж «скорбота елек
тролампочки». Маніфести футуристів закликали руйнувати музеї та
бібліотеки, вони вітали війну (як єдино можливу гігієну світу), міліта
ризм та анархію.
У 1911 р. з’являється експресіонізм (від лат. ехрressio – вираження,
виразність) – термін для позначення художнього напряму, що виник
у 1905 р. у Німеччині. Тоді чотири студенти архітектурного
факультету Вищого технічного училища в Дрездені – Е.Кірхнер,
Ф.Блейль, Г.Хеккель і К.Ротлуфф – створили групу «Міст». Уже в
самій назві «експресіонізм» була зафіксована одна з визначальних
рис цього напрямку – прагнення митця найповніше виразити себе у
ліричному творі.
Експресіонізм проголошує суб’єктивний світ художника єдиною
реальністю, характеризується яскравістю виразних засобів, гро
тескністю образів. Мета цієї мистецької течії – якомога виразніше
передати ідею твору без уваги на точність відтворення предмета. Го
ловне завдання мистецтва експресіонізм вбачає в експресії емоційного
переживання.
Один з фундаторів експресіонізму, австрійський художник і дра
матург Оскар Кокошка (1886–1980) твердив, що митець «повинен
забувати всі закони», оскільки єдиним законом для нього є «його
263
Лекція 11. Європейська культура XIX–XX ст.
душа – єдине справжнє відображення всесвіту»
1
. Різновидом
абстрактного експресіонізму є ташизм. Це – живопис плямами, маз
ками, які виражають несвідому активність художника.
Експресіонізм як художній напрямок проіснував до середини 20х
рр. XX ст. Але головна його риса – загостреноконкретне бачення
світу – серйозно вплинула на художню культуру багатьох країн
Європи і Америки.
Однією з модерністських течій в мистецтві був дадаїзм (букв. «де
рев’яний коник»), в переносному значенні – незв’язний дитячий ле
пет. Дадаїзм виник у лютому 1916 р. під час Першої світової війни у
нейтральній Швейцарії, де доля звела художників та поетів з
ворогуючих країн Європи. Пізніше центром цієї форми модернізму
став Париж. Поет, румун Трістан Тзара, засновник дадаїзму, випад
ково виявив у словнику слово «дада». «Мовою негритянського пле
мені Кру, – писав Тзара в маніфесті 1913 р., – воно означає хвіст
священної корови. В деяких областях Італії так називають матір. Це
може бути позначенням дитячого дерев’яного коника, годувальниці,
подвоєного ствердження в російській та румунській мовах. Це могло
бути й відтворенням безладного дитячого лепету. В усякому разі –
щось цілком безглузде, що віднині й стало найдоречнішою назвою
для всієї течії»
2
.
Дадаїзм підкреслював безглуздість навколишньої дійсності та
будьяких проявів людської творчості, активно насаджував культ аб
сурду, вважав, що мистецтво утворює нерівність поміж людьми, а
слово «художник» звучить як образа. Своїм ворогом дадаїсти вважа
ли будьякий авторитет, будьяку традицію і, навіть, саме мистецтво.
Вони не висували ніяких ідеалів. «Ми просто знущалися з усього, –
писав Георг Грос, – для нас не було нічого святого, ми плювали на
все, і це була дада»
3
. Прихильники дадаїзму використовували техніку
колажу, спонтанність творчого процесу, епатажність, примітивізм,
наслідуючи художній світ архаїчної людини, дитячий малюнк.
У 1922 р. дадаїзм припинив своє існування, розпався. На його
основі в 20ті рр. у Франції виник сюрреалізм (фр. surrealisme –
1
Історія культури / Левчук Л.Т. та ін. – С. 358.
2
Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. – К., 1993. –
С. 154.
3
Українська та зарубіжна культура / За ред. М.М.Заковяча. – С. 321.
264
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
надреалізм). Сам термін запровадив французький поет Г.Аполлінер
в 1917 р., хоча він не був поетом сюрреалізму. Розквіт сюрреалізму
припадає на 1924–1938 рр. У 1925 р. в Парижі відбулася перша
виставка художниківсюрреалістів. Представники цього художнього
напряму – художник Сальвадор Далі (1904–1989), письменник Луї
Арагон (1897–1982), поет Артюр Рембо (1854–1891) та інші – свою
духовну революцію в культурі здійснювали шляхом абсолютного
бунту, тотальної непокори, неухильного саботажу, гумором і культом
абсурду.
Принциповий ворог сюрреалізму – світ компромісів і здорового
глузду. Єдиним джерелом натхнення сюрреалісти визнавали сно
видіння, містичні видіння, галюцинації та божевілля. Сюрреалісти
закликали до звільнення людського «Я» від кайданів матеріалізму,
логіки, розуму, традиційної естетики, моралі, які пригнічують творчі
можливості особистості. Головна мета сюрреалізму – вихід за межі
видимого світу. Мистецтво сюрреалістів предметне, реальне, але ця
реальність деформована, викривлена. Реальні предмети перебувають
у нереальних співвідношеннях і нереальних ситуаціях. Сюрреалізм
увійшов в досвід мистецтва XX ст. як його невід’ємна складова час
тина, мобілізувавши могутні сили людської підсвідомості як одного
із джерел художньої творчості.
Своїми попередниками сюрреалісти оголосили вихідця з Росії,
живописця Марка Шагала та італійського архітектора Антоніо Гауді.
До сюрреалізму в літературі примкнули такі великі майстри, як Поль
Елюар, Луї Арагон, Федеріко Гарсіа Лорка, Пабло Неруда.
Одним з найвидатніших сюрреалістів був відомий іспанський ху
дожник Сальвадор Далі. В його творчості, яка почалася в 30ті рр.,
мистецтво сюрреалізму знайшло найбільш концентроване виражен
ня. Художник не без підстави говорив: «Сюрреалізм – це я». Надре
алістична достовірність образів С.Далі інколи настільки сильна, що,
здається, вони осьось вилізуть з рам і підуть гуляти по світу. С.Далі
спеціально вивчав різну оптичну техніку, працював із дзеркалами,
цікавився голографією, електронною фотографією. В полотнах ху
дожника «Атомний Нерон» (розколота статуя імператора), «Атомна
Леда» (майже академічно правильне зображення жіночого тіла і ле
бедя з величезними лапами) поєднані окремі деталі із загальним фан
тастичним змістом і абстракціонізм, що зводив живопис до «вільно
го» поєднання ліній і фарб.
265
Лекція 11. Європейська культура XIX–XX ст.
Дослідники вказують на два методи в його творчості. Він або
вводив у нереальний, фантастичний пейзаж предмети підкреслено
буденні, або спотворював реальні предмети до страхітливого образу.
У картині «Передчуття громадянської війни» (1936) зображена
розкладена голова на кістяній нозі з двома величезними лапами.
Одна з них вичавлює кров з частини іншого тіла, страшна голова
якого закинута назад у дикому вищирі. Все це показано на тлі мер
твого пейзажу.
На хвилі студентських революцій 1968 р. в європейську культу
ру на зміну модернізму прийшов постмодернізм – той стан духовної
культури і мистецтва, в якому перебуває західне людство до сьо
годнішнього дня. Постмодернізм як культурне явище став реакцією
на попереднє мистецтво, яке в XX ст. скуштувало вже всі принади
суспільства споживання. Характерними рисами постмодернізму є:
– орієнтація постмодерністської культури і на «масу», і на «елі
ту» суспільства;
– суттєвий вплив мистецтва на позахудожні сфери людської
діяльності (на політику, релігію, інформатику і т.ін.);
– стильовий плюралізм;
– широке цитування в своїх творіннях творів мистецтва попе
редніх епох;
– іронізування над художньою традицією минулих культур;
– використання прийому гри при створенні творів мистецтва.
В сучасній західній культурі широкого розповсюдження набула
так звана масова культура. У найбільш типових яскравих формах
вона виникла у США, які стали в ній «законодавцем моди», зосере
дивши для цього потужні фінансові та технічні ресурси. Відомий
американський політолог Збігнєв Бжезинський любив повторювати
фразу, яка стала з часом повсякденною: «Якщо Рим дав світу право,
Англія – парламентську діяльність, Франція – культуру і республі
канський націоналізм, то сучасні США дали світу науковотехнічну
революцію та масову культуру». Типові її риси – стандартизація,
засилля легко доступних форм, апеляція до лібідних інстинктів, рин
кове ставлення до мистецтва, науки, політики, релігії як до вироб
ників споживчих вартостей. На відміну від високої, елітарної куль
тури, яка завжди була орієнтована на інтелектуальну, думаючу
публіку, масова культура свідомо орієнтується на «усереднений»
рівень масових споживачів.
266
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Масова культура є продуктом індустріального, а потім постінду
стріального суспільства з притаманним їм культом споживання та
високим розвитком засобів масової комунікації, насамперед, преси,
радіо, кіно, телебачення, зв’язку, відео та звукозапису, які й роблять
споживання культурних цінностей масовим. Однак прагнення до
масового охоплення (термін «масова культура» містить у собі вка
зівку на масовість даного явища) ґрунтується не на змістовній, а на
формальній кількісній ознаці. Масовість є не народність, а кількісний
спосіб виробництва та споживання. Характерно, що масова культура
знаходить родючий ґрунт там, де ще не розвинена національна куль
тура.
Масова культура створюється і нав’язується зверху спеціаліста
ми – майстрамипрофесіоналами (менеджерами, письменниками,
теле та кінорежисерами і сценаристами, естрадними композитора
ми, музикантами, співаками, акторами) іноді на високому про
фесійному рівні. Проте якість її творів визначається лише одним кри
терієм – комерційним успіхом.
Масова культура є надзвичайно прибутковою справою, особли
вим типом бізнесу (шоубізнесу). Вона характеризується наявністю
розгалуженої мережі «індустрії розваг». Причому саме поняття «інду
стрія розваг» свідчить про те, що «творення» культури поставлене
на промисловий рівень. Будьяке художнє явище навіть високого
ґатунку набуває ознак товар; комерціалізується. В сучасній західній
культурі шоу всіляко рекламується як один з найбільш демократич
них видів мистецтва, що втім не виключає, а швидше передбачає його
широке використання у різних політичних акціях (виборчі кампанії
тощо).
Головний засіб дії масової культури – імідж (образ), уявлення
про речі та людей, цілеспрямовано сформоване засобами масової
інформації, зокрема рекламою. Імідж включає в себе кілька обов’яз
кових характеристик – «людина з народу», хороший сім’янин, тур
ботливий батько.
Масова культура спрощує культурні цінності, робить ставку на
видовищність, штампи, стереотипи. Вона не вимагає від людини зай
вих інтелектуальних та емоційних зусиль, витрат розумової енергії,
почуттів, волі, тобто того, що вимагає серйозне мистецтво (елітарна
культура). Масова культура тільки створює пародію на високу куль
туру, паразитуючи на ній.
267
Лекція 11. Європейська культура XIX–XX ст.
Жанри масової культури – мелодрама, детективний роман, вес
терн (від англ. western – західний) – фільми, присвячені, як правило,
героїзації перших поселенців західних районів Америки, мюзикл –
музичносценічні твори, головним чином комедійного характеру, в
яких використовуються різні засоби естрадної та побутової музики,
драматичного, хореографічного і оперного мистецтва. Жанр мюзиклу
виник в США в кінці XIX ст. Популярними жанрами масової
культури є фільми жахів і порнофільми.
Одним з найяскравіших елементів масової культури є комікс –
оповіді в картинках з короткими коментарями до змісту. Комікс ви
пускається у вигляді окремих журналів або на сторінках газет. Як
правило, комікси мають вкрай низький естетичний зміст, всіляко ек
сплуатують теми еротики, насильства і вульгарного гумору. Якраз в
межах цих жанрів створюються спрощені «версії життя», які зводять
соціальне зло до психологічних і моральних факторів.
Подібні псевдоцінності культури для широкого вжитку одержа
ли назву «кітч», «кіч» (від нім. verkitschen – продавати задешево і
kitschen нім. жаргон – збирати вуличне сміття). Він має всі ознаки
культури, крім її змісту. Це – культура за формою й антикультура за
змістом. Для вітчизняного глядача таким яскравим зразком кітча, фе
номеном масової культури виступають численні мексиканські та бра
зильські серіали. Вони розраховані на первинний рівень сприйняття
й художнього мислення, на примітивну й естетично нерозвинену
людину. Це фільми для «бідних людей», бідних, насамперед,
культурно.
Суперечливість розвитку масової культури XX ст. спричинила
появу такого явища, як контркультура, яка як ідейна течія та гро
мадський рух досягла найбільшого розвитку в 60–70і рр. XX ст.
Основне в ній – це боротьба з офіційними цінностями, опозиція
офіційній культурі.
Офіційна культура є такою формою культури, яка транслюється
зверху і визнається (найчастіше мовчки) більшістю суспільства як
певний стандарт. Офіційна культура існує в будьякому суспільстві.
Офіційній культурі контркультура протистоїть не як її антипод,
а просто як інше. Найбільш популярними і впливовими теоретика
ми контркультури виступили французький письменник, філософ і
публіцист Жан Поль Сартр і німецькоамериканський філософ і
соціолог Герберт Маркузе (1898–1979). Вони розглядали усю існуючу
268
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
культуру як організоване насильство над особистістю, що викорінює
з людських душ творчі пориви. Найбільш ефективним засобом контр
культурного протистояння існуючому Сартр і Маркузе вважали без
посередню дію, спонтанний бунт, виклик, заперечення, порушення
норм громадського порядку, правил поведінки, пристойності взагалі.
Контркультура – це моральне протистояння світові вдоволеності,
світові ситих, духовно глухих. Ідеологія контркультури виражалась
у критиці міщанського матеріального благополуччя, накопичення,
життєвого успіху, соціального конформізму. Вона має особливий
попит серед молоді, студентства, ліво і праворадикальних рухів, сек
суальних меншин. Сюди відносяться «нові ліві», хіпі* та інші. Кон
тркультурою можна називати культуру дисидентів в часи СРСР.
Від поняття контркультури необхідно чітко відділяти антикуль
туру. Остання є антагоністичною культурі як такій. Антикультура є
такою формою буття людини і суспільства, яка спеціально спрямова
на на зруйнування, знищення, деструкцію духовності та культури.
Інколи антикультура може проявлятись під маскою офіційної культу
ри, наприклад фашизм.
Складним, своєрідним та суперечливим явищем XX ст. є рок
культура, яка виникла на межі 50–60х рр. Рок (від англ. rock –
хитатися, розкачуватися) – це не лише музичний стиль. Музика –
не все, що становить зміст року. Головне в ньому – моральна по
зиція, тип існування. Роккультура зародилась як прагнення молоді
повернути моральності та мистецтву їх простий, безпосередній людсь
кий зміст, звільнити їх зпід диктату церкви, держави, партій.
* Представники молоді, що висловлюють свій протест проти несправед
ливості суспільства проповідуванням незалежності від сім’ї та суспільства, відхо
дом від цивілізації.
269
Лекція 11. Європейська культура XIX–XX ст.
Словник термінів та понять теми
Абстракціонізм – формалістична течія в образотворчому мистецтві
(виникла на початку XX ст.), що відмовляється від реалістич
ного зображення предметів і явищ.
Авангардизм (фр. аvantgardisme, від аvantgardе – передовий загін) –
умовний термін для позначення загальних новаторських
напрямів у художній культурі XX ст., яким притаманні
прагнення докорінно оновити художню практику, пошук но
вих, нетрадиційних засобів вираження форми й змісту творів.
Академізм (фр. асаdemisme) – напрямок в мистецтві ХІХ–ХХ ст.,
який догматично слідує усталеним канонам, спрямований на
збереження й утримання творчих здобутків своїх безпосередніх
історичних попередників (зокрема романтиків). У своїх крайніх
проявах характеризується епігонським догматичним насліду
ванням зовнішніх форм і стильових засад, канонів і традиціо
налістських принципів творчості, еклектичним поєднанням
різностильового матеріалу. Для академізму характерні запози
чення сюжетів (переважно з античної міфології, Біблії, старо
давньої історії), ідеалізація образів.
Ампір (від фр. еmріrе, букв. – імперія) – стиль в архітектурі та
декоративному мистецтві, який вперше виник у Франції в кінці
XVIII – на початку XIX ст. при Наполеоні І, служив втіленню
ідей державної могутності, заснований на наслідуванні антич
них зразків; стиль пізнього класицизму у західноєвропейській
архітектурі й мистецтві (початок XIX ст.).
Бестселлер (від англ. bestseller) – видання, що набуло особливої, все
загальної популярності. У дослівному перекладі означає: «те,
що найкраще розпродається, розходиться».
Ватиканський музей – відомий музей грекоримських та інших ху
дожніх пам’яток. Організований на основі колекції античних
скульптур папи Сікста IV, зібраної у 1471 р., та особистої ко
лекції одного з кардиналів, зібраної у 1682 р. Музей відкрито
для глядачів лише на початку XIX ст.
Вестерн – пригодницькі фільми або літературні твори, дія яких роз
гортається у другій половині XIX ст. в західних штатах США
і героями яких є ковбої.
270
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Дадаїзм (фр. dadаіsmе, від dadа – дерев’яний коник, у переносному
розумінні – незв’язний дитячий лепет) – модерністська
літературнохудожня течія, що зародилася (1916) в Цюриху під
впливом сприйняття Першої світової війни як розв’язання в
людині одвічних тваринних інстинктів. Художні методи його
представників засновані на програмному ірраціоналізмі та де
монстративному антиестетизмі. В 20х рр. у Франції дадаїзм
злився з сюрреалізмом, а в Німеччині – з експресіонізмом.
Декадентство – загальне позначення кризових явищ у філософії,
естетиці, мистецтві та літературі кінця XIX – початку XX ст.
(передусім у їхніх нереалістичних течіях); неприйняття реаль
ного життя, відторгнення соціальних проблем, культ краси як
єдиної цінності.
Елітарне мистецтво – мистецтво, яке орієнтується на невелику гру
пу людей.
Естетизм – підхід до мистецтва як до предмета витонченої насоло
ди, доступної нібито тільки еліті суспільства. Естетизм при
розгляді мистецтва віддає перевагу формі перед змістом. Для
нього характерні проповідь безідейності та аполітичності. Ви
ник і поширився в XIX ст. у ряді країн Західної Європи, а та
кож в Росії та на Україні.
Західна культура – суспільні системи, які характеризуються
спільністю установки на підкорення природи, активне перетво
рення суспільного життя, культом науки і техніки.
Ікебана – мистецтво складання художніх композицій, букетів (інко
ли з символічним значенням) із квітів, рослин, гілок.
Імпресіонізм (фр. impressіonisme, від impressіon – враження) – напрям
у мистецтві та літературі останньої третини XIX – початку XX
ст. Провідною метою мистецтва імпресіонізм проголошував
витончене відтворення суб’єктивних швидкоплинних вражень
та спостережень, мінливих відчуттів і переживань художника.
Імпресіонізм сформувався в пейзажному живописі у Франції
(70–80 рр. ХІХ ст.); художникиімпресіоністи збагатили
живопис творчими досягненнями в зображенні мінливих станів
природи, тонких відтінків світла, забарвлення предметів
залежно від освітлення.