Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
231
Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII–XVIII ст.)
плодовита земля колись прокинеться і подібно, як з багатьох племен,
якими колись були греки, постане велика культурна нація. Її межі
простягнуться до Чорного моря, а звідтіля – ген у широкий світ».
Цікаве висловлювання залишив Гердер про мову: «Чи має нація
щось дорожче, ніж мова її батьків? У мові втілені всі її думки, її тра
диції, її історія, релігія, основа її життя, все її серце і душа. Позбави
ти народ мови – значить позбавити його єдиного вічного добра».
XVII ст. є часом видатних досягнень в європейському
мистецтві. Пануючими в ньому стали два великі загальноєвро
пейські стилі: бароко і класицизм. Терміном «бароко» (від італ.
bаrоссо – дивний, химерний), введеним швейцарським істориком
та філософом Буркхардтом наприкінці XIX ст., позначається
напрям західноєвропейської культури, що сформувався, виник у
80–90х рр. XVI ст. в Італії після кризи Відродження на основі
творчого переосмислення його естетичних принципів. Бароко
увійшло в архітектуру й музику, живопис й літературу, декора
тивне мистецтво.
Найяскравіше цей художній метод проявився в архітектурі. Ба
рочні будівлі відрізняються грандіозністю, урочистістю, для них ха
рактерна складна, примхлива, пишна декоративність. Для бароко
притаманна здатність поєднувати непоєднуване – умовність та на
туралістичну конкретність, наївну простоту та ускладненість, фан
тазії та реальності. Барочному стилю властиві зовнішній блиск,
парадність, декоративність, театральність, прагнення до екзотики, не
чуваного і незвичайного. Прагнення до помпезності приводило до
того, що міські брами (ворота) ставали античними тріумфальними
арками, на ринкових площах з’являлись статуї відомих міфологіч
них героїв. Навіть кондитери робили торти із зображенням міфоло
гічних персонажів. Бароко як художньоестетична течія проіснувало
до середини XVIII ст.
Видатними представниками бароко у живописі були італієць
Мікеланджело Караваджо (1573–1610) і голландець Пітер Паусл
Рубенс (28.06.1577–30.05.1640). На початку століття вони обидва
працювали в Римі. Головною вимогою Караваджо стало звернення
до реальної дійсності. Сміливі реалістичні спостереження характерні
і для творчості Рубенса.
Як антитеза бароко виступає класицизм (від лат. classicus –
зразковий) – напрям у європейській літературі та мистецтві у XVII –
232
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
на початку XIX ст. Він є естетичним вираженням ідей абсолютизму,
тому склався і основний розвиток одержав у Франції. Основні прин
ципи класицизму такі: ментальність, наслідування античних зразків,
нормативність творчості, раціоналізм, моралізаторство. На перше
місце в системі мистецтва висувались драматургія та театр, центр
уваги яких зосереджується на проблемі взаємодії людини та суспіль
ства. Визначними діячами класицизму були драматурги П’єр Кор
нель (6.06.1606–30.09.1684), Жан Расін (21.12.1639–21.04.1699), Жан
Батіст Мольєр (15.01.1622–17.02.1673), поет Нікола Буало (1636–
1711). Драматургія та театр провідними жанрами в мистецтві зали
шаються і в XVIII ст., яке часто називають «золотим віком театру».
В архітектурі найяскравішим зразком класицизму є ансамбль
Версальського палацу, збудований в 1668–1689 рр. за наказом фран
цузького короля Людовіка XIV. Головними авторами цієї пам’ятки
французького класицизму були архітектор Жюль АрдуенМансар та
майстер садовопаркового мистецтва Андре Ленотр. Основні спору
ди Версаля нагадували своїми формами давньоримські будівлі з ве
личезними колонами, портиками, скульптурами.
У сфері живопису класицизм набуває провідного значення у твор
чості видатного французького майстра XVII ст. Ніколя Пуссена
(1594–1665). Він є творцем найбільш універсальної доктрини класи
цизму, фундаментом якого вважав раціоналізм. У своїй творчості
художник пов’язував ідеали краси, істини і добра з розумом, за
кономірністю, доцільністю та справедливістю. Одна з найвідоміших
його картин – «Смерть Германіка»*.
Взагалі XVII ст. увійшло в історію як золоте століття живопису.
Крім згадуваних Караваджо, Рубенса, Пуссена в цей час працюють у
Фландрії** Антоніс Ван Дейк (1599–1641), в Іспанії Дієго Сільва де
Веласкес (5.06.1599–6.08.1660), в Нідерландах – Рембрандт Харменс
ван Рейн (15.07.1606–4.10.1669). Ці великі майстри живопису втіли
ли в своїй творчості нові пошуки. Рембрандт по праву вважається
справжньою вершиною голландського реалізму. Син мельника, він
став автором 600 картин, 300 гравюр і близько 2 тисяч малюнків.
Живопису навчався у своєму рідному місті Лейдені, а потім – в Ам
стердамі, де в 25 років став найзнаменитішим художником.
* Германік – полководець Стародавнього Риму.
** Південна частина Нідерландів, нині – Бельгія.
233
Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII–XVIII ст.)
Новизна картин Рембрандта полягала в реалістичному зображенні
людей з різних прошарків суспільства, у глибокому відображенні їх
внутрішнього духовного світу. Будучи геніальним митцем світлотіні,
Рембрандт відкрив у живописі світло. У славнозвісній картині мит
ця «Повернення блудного сина» (1668–1669) саме світлом змальована
вся гама людських почуттів – пошуки, досягнення, зневіра, втрати,
знахідки. Цю картину можна розглядати як заповіт Рембрандталюди
ни і як втілення досвіду Рембрандтахудожника. Вона проникнута
незгасною вірою в людину і в силу її кращих почуттів.
Загальновідомим шедевром художника є картина «Даная» (1636).
У ній Рембрандт відтворив покинуту Данаю її коханим – богом Зев
сом. Складна гама почуттів у Данаї: чекання, надія та майже благаю
ча посмішка. Ніколи ще і ніхто не писав оголеного жіночого тіла з
більшою безпосередністю та теплотою, повністю порвавши з класич
ною традицією ідеальної жіночої краси. Головний зміст його поло
тен («Святе сімейство», «Пристрасті Св.Маврикія», «Есполіо») –
протиставлення духовної досконалості та благородства низьким при
страстям, жорстокості та злості.
Нідерланди стали батьківщиною двох самостійних жанрів живо
пису – натюрморту та пейзажу. Їх розквіт був викликаний тим, що
Реформація заборонила художникам писати картини на релігійні те
ми, і їм прийшлось шукати нові напрямки.
Взагалі витіснення релігійних засад мистецтва світськими стало
однією з важливих характеристик культури епохи Просвітництва.
Світська архітектура у XVIII ст. вперше бере верх над церковною
практично на території всієї Європи. Очевидне і вторгнення світських
засад в релігійний живопис тих країн, де він раніше відігравав го
ловну роль – Італії, Австрії, Німеччині.
В епоху Просвітництва в Європі влаштовуються перші публічні
виставки – салони. Вони являли собою новий вид зв’язку мистецтва
і суспільства. У Франції салони відіграють надзвичайно важливу роль
не тільки в житті інтелектуальної еліти, художників і глядачів,
цінителів творів мистецтва, а й стають місцем для диспутів з питань
державного устрою.
На XVIII ст. припадає виникнення нових художніх напрямків –
рококо і романтизму. Вони позначилися на різних жанрах мистецт
ва, але, насамперед, знайшли своє втілення в архітектурі та
образотворчому мистецтві.
234
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Рококо (від фр. rососо – подібний до черепашки) – художній стиль,
що відрізняється вишуканою складністю форм і вигадливими
орнаментами у зовнішньому і внутрішньому оздобленні палаців, замків,
церков. Характерним для нього є застосування великої кількості
дрібних ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками.
Романтизм як світогляд і художня течія зародився в Німеччині
на основі осмислення уроків Французької революції. Для романтиз
му властиві духовний порив, піднесення над реальністю, інтуїтивно
почуттєве світосприйняття. Це зумовлено небажанням змиритися з
суперечностями дійсності. Романтикам було властиве глибоке
розчарування в реальній дійсності, у наслідках антифеодальних ре
волюцій, в можливостях існуючої цивілізації.
Разом з тим однією з найхарактерніших рис романтизму є прист
расна, всеохоплююча жадоба нового, почуття необхідності радикаль
ного оновлення світу. Романтики прагнули до усього незвичайного,
їх приваблювала фантастика, минулі історичні епохи, народні леген
ди, екзотичний побут та звичаї далеких країн. Характерним для ро
мантизму є й захист свободи, суверенності та самоцінності особис
тості, увага до внутрішнього світу людини. Романтики пристрасно
захищали право митця на творчу свободу, безмежну фантазію, відки
даючи регламентацію в мистецтві, його уніфікацію. Вони тяжіли до
всього, що стояло «над прозою життя», ставило митця над «сірою
повсякденністю». Подібно до того, як класицисти вважали нормою
та зразком мистецтво античності, романтики орієнтувалися на
мистецтво середніх віків і Нового часу, відмінного від класицизму.
Романтизм характерний для творчості великого іспанського ху
дожника Франсіско Хосе де Гойї (30.03.1746–16.04.1828), діяльність
якого припадає і на XIX ст. Він став не тільки одним з найвеличні
ших живописців і графіків Іспанії, а й суттєво вплинув на все
європейське мистецтво XIX і XX ст. Гойя малював картини, які ос
півували іспанський народ, прославляли його красу, здоров’я, мораль
ну силу. Революційним пафосом овіяні його офорти, зокрема карти
на «Розстріл повстанців в ніч на 3 травня 1808 року» (іспанець у
білій сорочці відчайдушне розкинув руки назустріч смерті). Худож
ник створив і другу графічну серію «Страхіття війни» – це справжній
документ героїчної боротьби іспанського народу проти французької
інтервенції (кінь, який відбивається від зграї собак, – це Іспанія се
ред ворогів; темні силуети старої та старого, які шукають тіло сина
235
Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII–XVIII ст.)
серед білих плям мерців). Тут Гойя беззастережно став на бік наро
ду, який боровся з Наполеоном. В той же час він створив картини,
сповнені злої, викривальної іронії. Широко відомий портрет «Сімей
ство короля Карла IV». на якому художник реалістично зобразив
обличчя короля з ознаками виродження, відштовхуюче, пихате і злоб
не обличчя королеви.
Важливу віху залишили XVII–XVIII ст. в історії музики. Це був
час виникнення нових музичних жанрів, зокрема опери, синте
тичність якої дозволяє найбільш повно відобразити багатомірну кар
тину дійсності та складні внутрішні переживання людини. Батьків
щиною опери є Флоренція. Там на рубежі ХVІ–ХVІІ ст. створюються
перші «драми з музикою». В 1637 р. у Венеції відкрито перший плат
ний оперний театр. До того опери ставились у приватних театрах.
Тепер же кожний за гроші міг прийти і послухати виставу. Саме слово
«опера» вперше згадується в 1639 р.
Найвиразнішою італійською музичною формою, провідним жан
ром у музичному мистецтві залишалась опера і в XVIII ст. Італія в
той час була джерелом нових явищ в музичному житті Європи. 2 сер
пня 1778 р. свою першу виставу дав один із найзнаменитіших опер
них театрів світу – Ла Скала в Мілані. У другій половині XVIII ст.
опера досягає розквіту у Франції. В Німеччині та Австрії розвива
лись такі форми музичних творів, як ораторія і меса (в церковній
культурі) і концерт (у світській культурі).
Вершиною музичної культури епохи Просвітництва, безперечно,
є творчість Баха і Моцарта. Великий німецький композитор і органіст
Йоганн Себастьян Бах (21.03.1685–28.07.1750) створив сотні му
зичних творів для церковного хору та індивідуального співу, кон
цертів для оркестрів, п’єс для органа, скрипки, флейти, клавесина.
Композитор використав і переробив величезний матеріал з німець
ких, французьких, англійських народних хорів, пісень і танців. Його
твори відрізняються глибиною та силою почуттів, безперервним і
цілеспрямованим рухом вперед. Інший великий німецький компози
тор Бетховен сказав про Баха: «Не струмок! – Море повинно бути
йому ім’я»*.
Життєстверджуючою за характером і демократичною за спряму
ванням була творчість великого австрійського композитора, пред
* «Бах» німецькою означає «струмок».
236
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
ставника віденської класичної школи Вольфганга Амадея Моцарта
(27.01.1756–5.12.1791). Творчість Моцарта – вершина європейської
музики XVIII ст., що відобразила передові ідеї епохи Просвітництва.
Про талант, геніальність композитора свідчить те, що славетна Му
зична академія в Болоньї визнала його академіком у 14 років. Він
почав писати музику і грати на скрипці та клавесині в такому віці,
коли інші діти ще не вміють складати букви.
Моцарт – автор опер «Одруження Фігаро» (1786), «Дон Жуан»
(1787), «Чарівна флейта» (1791), інструментальних творів (симфо
ній, концертів, сонат, варіацій, фантазій), пісень, вокальних ансамблів.
Останнім твором композитора, який він так і не закінчив, був
«Реквієм». Завершив цей твір його учень Ф.К.Зюсмайр. У своїх опе
рах Моцарт з дивовижною майстерністю створює різнобічні та живі
людські характери, показує життя в його контрастах, переходячи від
жарту до глибокої серйозності, від веселощів до тонкої поетичної
лірики.
Творча спадщина митця – понад 600 творів – охоплює всі жанри
й форми музики; 16 опер, близько 50 симфоній, 23 концерти для
фортепіано, 7 скрипкових, 4 валторнові, 2 флейтові, 7 струнних квін
тетів, 23 квартети, тріо, дуети тощо; для скрипки та фортепіано – 34
сонати, варіації: для фортепіано – 18 сонат, фантазії, фуги, варіації,
сольні пісні, вокальні ансамблі.
Одним з основоположників віденської класичної школи, видат
ним композиторомноватором був Йозеф Франц Гайдн (1732–1809).
Його справедливо вважають «батьком» симфоній і квартетів, заснов
ником класичної інструментальної музики, родоначальником сучас
ного оркестру. П.І.Чайковський писав про нього: «Він обезсмертив
себе удосконаленням чудової, ідеально розумної форми сонати і сим
фонії. Не будь його – не було б ні Моцарта, ні Бетховена».
Видатним симфоністом, творцем героїчного музичного стилю,
піаністом і диригентом був німецький композитор Людвіг ван Бет
ховен (17.12.1770–26.03.1827). Завоювання свободи в результаті на
полегливої боротьби – головна ідея його творчості. Бетховен нади
хався героїчними сюжетами. Такі його єдина опера «Фіделіо»,
увертюри «Коріолан», «Егмонт». Безкінечно багатий світ його сонат.
Ліричнодраматичні образи Чотирнадцятої «Місячної» і Сімнадця
тої сонат відобразили відчай композитора в найважчий період жит
тя, коли Бетховен був близьким до самогубства через втрату слуху.
237
Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII–XVIII ст.)
Але криза була подолана: поява Третьої симфонії ознаменувала пе
ремогу людської волі над страшною недугою.
Одним з наймогутніших засобів для цілей Просвітництва стала
література, яка зайняла провідне місце в системі видів мистецтва. Для
літератури того часу характерні поглиблене осмислення дійсності,
вироблення та розповсюдження нових жанрових форм, головною з
яких став роман.
Одним з найвідоміших письменників цієї доби був англієць Да
ніель Дефо (близько 1660 – 26.04.1731 рр.). Світову славу приніс йому
написаний у 1719 р. роман «Життя і надзвичайні пригоди Робінзона
Крузо». В основу твору автор поклав пригоди шотландського моря
ка Селькірка, який завдяки мужності, наполегливості, копіткій праці,
винахідливості перемагає несприятливі обставини. Дефо прославляє
людину, її велич і невичерпні можливості. Цей роман викликав у
ХVIII–ХІХ ст. численні наслідування, а ім’я Робінзона стало загаль
ною назвою людини, що живе в безлюдній місцевості. Пригоди такої
людини називають «робінзонадою».
Інший англійський письменник і політичний діяч Джонатан
Свіфт (30.11.1667–19.10.1745) видав у 1726 р. роман «Мандри Гуллі
вера». Герой роману – капітан Лемюель Гуллівер – потрапляє в імпе
рію Ліліпутів, що її населяють людці як палець завбільшки. Під виг
лядом казкових подорожей свого героя письменниксатирик висміяв
вади сучасного йому англійського суспільства: чванливість,
жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. У су
часній літературній мові Гуллівера й ліліпутів згадують, коли треба
образно протиставити щось величне й могутнє чомусь мізерному, не
значному. Свіфту належить вислів: «Гарні манери має той, хто най
меншу кількість людей ставить у незручне становище».
На епоху Просвітництва припадає творчість великого шотландсь
кого поета Роберта Бернса (25.01.1759–21.07.1796). У своїх поезіях
він змалював образи селян («Був бідний фермер батько мій»), вис
тупав проти соціального й національного гніту («Веселі жебраки»).
Революційними настроями пройняті його твори періоду Французької
буржуазної революції – «Дерево свободи», «Чесна бідність».
Глибоким соціальним змістом сповнені твори великого французь
кого драматурга і публіциста П’ера Огюстена Карона де Бомарше
(24.01.1732–18.05.1799). Світову славу принесли йому комедії «Се
вільський цирульник» (1755) і «Одруження Фігаро» (1784). У них
238
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
автор висміяв нікчемність та розпусту аристократів, зловживання
владою напередодні Французької буржуазної революції, створив
образ повного енергії та розуму слуги Фігаро, який став втіленням
загальнонародної опозиції старому режиму – тієї самої опозиції, яка
привела до революції. Своєму панові графу Альмавіві цирульник
Фігаро говорить: «Вашою єдиною працею було народитися... в той
час як мені, загубленому в темній юрбі, мені лише тільки для того,
щоб прогодуватися, довелося виявити більше знань і кмітливості, ніж
їх було використано за сто років на управління всіма Іспаніями.
І ви хочете змагатися зі мною?» Недарма Людовик XVI заборонив
ставити «Одруження Фігаро» у театрі. На сюжети цих комедій ком
позитори Джоаккіно Россіні (29.02.1792–1868) і Моцарт написали
опери.
Демократичні настрої знайшли відображення і в творчості ряду
німецьких письменників. У 70х роках XVIII ст. в Німеччині виник
літературний та суспільний рух «Буря й натиск». Важливу роль у
ньому, в розвитку німецького Просвітництва взагалі відіграли видат
ний письменник, мислитель та природодослідник ЙоганнВольфганг
Гете (28.08.1749–22.03.1832), великий поет і драматург, теоретик мис
тецтва Просвітництва, автор праць з естетики ЙоганнФрідріх
Шіллер (10.11.1759–9.05.1805), згадуваний вже філософ і письмен
ник Йоганн Готфрід Гердер. Німецькі просвітителі вперше протис
тавили літературу, театр, музику традиційно панівному образотвор
чому мистецтву, розглядаючи їх як жанри мистецтва динамічного.
Вони виступали проти деспотизму, за справедливість та свободу,
оспівували сильних, сміливих людей, яким притаманні яскраві гли
бокі почуття.
Саме такі риси характеру властиві героям творів Шіллера – од
ному з основоположників німецької класичної літератури. Він є авто
ром багатьох ліричних віршів, балад, драм, пройнятих волелюбними
мотивами, ідеєю братерства, боротьби народів проти поневолення.
Серед його творів – драми «Розбійники», «Вільгельм Тель», трилогія
«Валлешнтейн». У драматичному творі «Розбійники» (1781) в об
разі Карла Моора Шіллер втілив прагнення до свободи, утвердження
людської гідності, ненависть до феодальних порядків. У драмі
«Вільгельм Тель» звеличено швейцарського народного героя, бор
ця за свободу та визволення країни зпід австрійського гніту. Драма
«Орлеанська діва» присвячена героїні визвольної боротьби фран
239
Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII–XVIII ст.)
цузького народу Жанні д’Арк. В «Оді до радості» поет виступив проти
тиранії та гноблення, за братерство і єдність народів.
Поруч з Й.Г.Шіллером основоположником німецької літератури
нового часу, найвидатнішим її представником кінця XVIII – почат
ку XIX ст. був Гете, – «універсальний геній», що став одним з
найосвіченіших людей свого часу. За 82 роки життя він написав де
сятки літературних творів – романів, повістей, драм, поем, балад,
ліричних віршів, а також наукових праць з природознавства. Веле
тенський доробок Гете складається із 143 томів, серед них – 3150
віршів. До його думки прислухалась уся Європа, і навіть всемогутній
Наполеон вважав за честь побачитися і поговорити з ним.
Творчість Гете виявила найважливіші тенденції та суперечності
епохи. Глибоко зрозумівши значення Французької революції, він, од
нак, негативно поставився до революційного насильства, бо був пе
реконаний, що більше користі дадуть виховання народу і реформи
зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості
людини. Це знайшло яскраве відображення у його всесвітньо
відомому філософському творі, книзі всього його життя, безсмертній
трагедії, драматичній поемі «Фауст». Понад півстоліття працював
Гете над цим твором, другу частину якого закінчив за рік до смерті.
В драматичній поемі відбито пошуки сенсу життя, щастя. Доктор
Фауст – герой німецьких середньовічних легенд та головний герой
трагедії Гете – це, насамперед, людина, вічно невдоволена собою та
своїм оточенням, душа бентежна й щира. Наприкінці трагедії, пере
живши безліч пригод, вже гинучи, Фауст доходить висновку, що сенс
життя, найвища насолода, щастя полягають у самовідданій праці,
діяльності та боротьбі на користь народу:
Служить цій справі благородній –
Це верх премудрощів земних:
Лиш той життя і волі годний,
Хто б’ється день у день за них.
У літературі ХІХ–ХХ ст Фауст є символом титанічної творчої
праці, невтомного шукання істини й боротьби за свободу людського
духу.
Фауста в усіх його мандрах супроводить Мефістофель. Його об
раз не менш складний, ніж образ Фауста, і часом Мефістофель вис
ловлює дуже глибокі думки. Ось одна з них:
240
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Теорії, мій друже, завжди сірі:
Зелене тільки дерево життя.
На сюжет гетевського «Фауста» французький композитор Ш.Гу
но (1818–1893) створив однойменну оперу, яка користується ве
личезною популярністю.
Секретар Гете, письменник Еккерман мав звичку щодня запису
вати почуті від нього думки та міркування. Згодом ці записи склали
чималу книжку – «Розмови з Гете». В одній з таких розмов Гете го
ворив про архітектуру, що це – застигла музика. Цей вислів вжива
ють і нині, коли мова заходить про уславлені пам’ятники мистецтва.
Один з кращих театральних творів Гете п’єса «Егмонт». На дум
ку письменника, найвеличніша мета полягає в утвердженні людя
ності, втіленням якої є Егмонт. Гете писав: «Щоби мати дійсну уяву
про людей, треба їх знати на схилі життя».
Таким чином, епоха Просвітництва може бути названа револю
ційною не лише в розумінні соціальноекономічних та політичних
перетворень, а й перетворень у сфері духовної культури. Внаслідок
творчості вчених, філософівпросвітителів, літераторів, митців люд
ство отримало принципово нові підходи до розуміння філософських,
етичних і естетичних проблем, які не втратили своєї актуальності і
сьогодні. В цілому епоха Просвітництва була важливим етапом у роз
витку світової культури.
Словник термінів та понять теми
Абсолютизм – необмежена монархія, форма правління, за якої вер
ховна влада повністю належить монархові (царю, імператору,
королю).
Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пі
знання об’єктивного світу та його закономірностей.
Бароко (від італ. barocco – вигадливий, химерний) – один із провід
них художніх стилів кінця XVI – середини XVIII ст. Виник в
Італії, поступово поширився в інших країнах Європи та Ла
тинській Америці. Мистецтву бароко властиві грандіозність,
пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність по
чуттів, пристрасть до ефективних видовищ, поєднання ілю