Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
201
Лекція 9. Культура Відродження
1374), поета, письменника, гуманіста Джованні Боккаччо, архітекто
ра Філіппо Брунелескі (1377–1446), скульптора Донателло (1386–
1466), живописця, вченого Леонардо да Вінчі (1452–1519), живопис
ця, скульптора, архітектора і поета Мікеланджело Буонаротті
(6.03.1475–18.02.1564), живописця Рафаеля Санті (6.04.1483–
6.04.1520).
Найбільшим представником періоду Проторенесансу в історії іта
лійського мистецтва (ХIIІ – початок XIV ст.) був великий італійсь
кий поет, флорентієць Данте Аліг’єрі. Це – легендарна постать. Його
називали великим флорентійцем, «центральною людиною світу». Він
є останнім поетом Середньовіччя та, разом з тим, першим поетом
Нового часу. З творчості Данте починаються витоки гуманістичної
культури епохи Відродження (Раннього Відродження – італійська
назва Кватроченто). В його творчості проявились тенденції розвит
ку італійської літератури і культури в цілому на століття вперед.
Найвидатніший твір Данте, вершина його творчості – поема
«Комедія», яку нащадки, висловлюючи своє захоплення, назвали
«Божественною комедією». Епітетом «божественна» (у розумінні
«прекрасна») вперше її наділив у 1360 р. інший видатний італійсь
кий письменник цієї доби Джованні Боккаччо, перший біограф Дан
те. Назва «Комедія» пояснюється середньовічною поетичною тра
дицією, згідно з якою так називали твір з сумним початком і
щасливим кінцем, написаний народною (а не латинською) мовою.
Тим самим Данте створив нову італійську літературну мову. Він
називає таку літературу «ячмінним хлібом, яким наситяться тисячі».
«Божественна комедія» – своєрідна «Іліада середніх віків», по
етична енциклопедія середньовіччя, написана в 1307–1321 рр. й ви
дана у 1502 р. Вона складається з трьох частин – «Пекло», «Чисти
лище» і «Рай», кожна з двох останніх нараховує тридцять три пісні,
а «Пекло» – тридцять чотири. Всього в поемі 100 пісень. Ці числа
вважались священними: 3 – означало святу трійцю, 100 – доско
налість, 9 (3
u
3) – число небесних сфер.
Данте використав звичайний для того часу сюжет – змалював своє
уявне блукання в 1300 р. у потойбічному світі по Пеклу, Чистилищу
і Раю у супроводі давно померлого римського поета Вергілія. Пере
казують, що багато людей, зустрічаючи Данте на вулиці, з цікавістю
й острахом вдивлялися в його обличчя і, без сумніву, вірили, що він
насправді побував на тому світі. Вони намагалися розгледіти на
202
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
обличчі Данте відблиски пекельного полум’я. Великий поет відтво
рив середньовічне суспільство з усіма його вадами та людськими
гріхами. Данте створив не тільки «Божественну» комедію», а й мову
для неї. Латинська мова змінювалась італійською літературною мо
вою – мовою життєвою, гнучкою.
Данте виступив з вченням про подвійне призначення людини. Во
но передбачає два види блаженства: в земному житті і в посмертно
му вічному житті. Отже, за Данте, земне життя ставало самостійним
і рівноцінним вічному блаженству. Це вказує на розрив Дантефіло
софа з середньовічною традицією. Якщо земне життя самоцінне, цер
ква мусить відмовитись від зазіхань на світську владу.
Доля самого Данте склалася нещасливо. Ще за життя в 1302 р.
він був засуджений до вигнання, а потім – до страти через спалення.
До кінця життя Данте так і не зміг повернутися на батьківщину, зали
шався політичним вигнанцем. З покинутою Флоренцією його зв’я
зувало дуже багато. Там почалось перше кохання – величезне почут
тя, яке не тільки освітило особисте життя поета, але й залишило
глибокий слід в його творчості. Юну і прекрасну обраницю звали
Беатріче. Вона була дочкою батькового друга. Вийшла заміж і рано
померла – у 1290 р. у віці двадцяти п’яти років. Її образ нерозлучний
з поетом і проходить через всю його творчість. Два десятки сонетів,
кілька канцон і балад, написані біля могили коханої, містять філо
софське тлумачення пережитого і благородний образ коханої.
Після смерті Данте у 1321 р. гоніння на нього не припинялися.
Церковники не дозволяли ховати його у Флоренції* і навіть намага
лися спалити його прах. Лише у 1968 р. спеціальний суд у Флоренції
скасував усі висунуті проти Данте звинувачення «у зраді».
Як геніальний поет і як людина схожої долі, Данте приваблював
Т.Г.Шевченка. В листі до А.Толстої 9 січня 1857 р. Т.Г.Шевченко з
гіркотою і болем писав: «Данте Алигьери был только изгнан из оте
чества, но ему не запрещали писать свой «Ад»** и свою Беатриче...
А я... Я был несчастнее флорентийского изгнанника».
Крім Данте величезною постаттю Ренесансу був Франческо Пет
рарка, якого в 1341 р. увінчали в Римі лавровим вінком як найвидат
нішого поета Італії. Його вважають родоначальником нової системи
* Данте похований у Равенні.
** «Пекло» – перша частина «Божественної комедії».
203
Лекція 9. Культура Відродження
культурних цінностей – гуманізму, першим європейським гу
маністом, батьком гуманістичної культури в Європі. Петрарка – ос
новоположник нової європейської лірики, автор знаменитої «Книги
пісень» («Канцоньєре»). Хоч більшість своїх художніх творів Петрар
ка написав латинською мовою, але ця збірка – італомовний твір. Во
на започаткувала європейську ліричну поезію Нового часу, породи
ла літературну течію – петраркізм, що набула значного поширення у
поезії доби Відродження.
Любовна лірика поета присвячена Лаурі де Саді – гарній моло
дій жінці, яку він випадково зустрів в авіньйонській церкві святої
Клари 6 квітня 1327 р. і яка полонила Петрарку на все життя, стала
натхненницею його творчості. Двадцять один рік оспівував Петрар
ка у своїх сонетах і канцонах Лауру, яка була одружена з іншим чо
ловіком і народила одинадцять дітей. А коли вона померла, оплаку
вав її ще довгі роки. У коханні вбачав поет шлях до добра і спасіння.
Як видно з творів Петрарки, він відстоював право людини на ща
стя в земному, реальному житті. Це великою мірою розходилось з
догматами католицької церкви. В центр своєї творчості Петрарка по
ставив не Бога, а людину. Він першим протиставив середньовічному
богослов’ю новий світогляд – людське знання, вивчення людини.
Петрарка захоплювався античністю. Протягом усього життя він
збирав і вивчав старовинні рукописи і зажив слави видатного знав
ця античної культури. Його вважають засновником класичної філо
логії в Європі.
Поет, гуманіст помер за своїм робочим столом з пером у руці,
поклавши голову на розгорнену книгу.
Знаменитим поетом Відродження був Джованні Боккаччо. Продо
вжуючи традиції Данте і Петрарки, він розвивав італійську літера
турну мову на народній основі. Найвизначніший твір Боккаччо –
«Декамерон» (від гр. – «десятиденник»), написаний у 1350–1353
рр. і виданий у 1471 р. Це – збірка реалістичних новел, які об’єднані
спільним гуманістичним ідеалом і є єдиним цілим. Основний зміст
«Декамерона» – розкриття аморальності папського двору, розпусти
монахів, їх святенництва, висміювання аскетичної моралі Середньо
віччя, прославляння насолод земного життя, почуттєвої любові. Цим
твором Боккаччо заклав основи європейської новели і надовго виз
начив розвиток цього жанру. Боккаччо – перший гуманіст, який
вивчив грецьку мову.
204
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
У період Раннього Відродження набувають самостійності такі ви
ди мистецтва, як живопис та скульптура, відокремлюючись від ар
хітектури, з якою раніше вони становили одне ціле. В мистецтві на
перший план висувається яскраво виражена вільна людська осо
бистість, що обов’язково мислиться фізично, тілесно, об’ємно і три
вимірно. Образотворче мистецтво епохи Відродження найбільшого
розквіту набуло в Італії.
Епоха Раннього Відродження завершилась до кінця XV ст. На
зміну йому прийшло Високе Відродження (італійська назва – Чин
квеченто). Це був час найвищого розквіту гуманістичної культури
Італії. Цей етап тривав до другої третини XVI ст. Якраз тоді з най
більшою повнотою та силою були висловлені ідеї про честь і гідність
людини, про її високе призначення на Землі.
Мистецтво Високого Відродження найповніше представляють три
художники: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело. Їх часто
називають титанами Відродження, маючи на увазі їхню універ
сальність. Вони уособлюють головні цінності італійського Відрод
ження: інтелект, гармонію і могутність.
Один з найвидатніших людей в історії Леонардо да Вінчі. Він
народився в невеличкому містечку Вінчі, поблизу Флоренції, а ос
танні роки життя жив і працював у Франції, куди був запроше
ний королем Франциском І. За розповіддю Джорджо Вазарі,
Леонардо помер на руках короля 2 травня 1519 р. За іншими да
ними, він помер на руках свого найулюбленішого учня Франчес
ко Мельці.
Леонардо да Вінчі втілив у собі універсальний геній епохи Відро
дження. В його особі дивовижним чином поєднувалося обдарування
вченого й геніальність художника. Він був живописцем, скульпто
ром, архітектором, письменником, музикантом, теоретиком мистецтва,
військовим інженером, винахідником, математиком, анатомом, бота
ніком, фізиком, астрономом, фізіологом.
Леонардо да Вінчі одним з перших обґрунтував ідею пізнаваності
світу розумом і відчуттям. «Все наше пізнання починається з
відчуттів», – заявляв він. Леонардо був упевнений, що закони при
роди містяться всередині неї самої, і в пошуках істини вимагав бага
торазової перевірки відчуттів, повторення дослідів. Задовго до
Френсіса Бекона (1561–1626) він висловив велику істину, що осно
ва науки – дослід і спостереження. Великий вчений настоював на
205
Лекція 9. Культура Відродження
тісному зв’язку науки з життям. Йому належить відомий афоризм:
«Наука – полководець, практика – солдати».
Леонардо по праву вважають предтечею сучасного експеримен
тального природознавства. Він висловив геніальну догадку про річне
обертання Землі, про те, що Земля – одне з небесних тіл – не є цен
тром Всесвіту. Леонардо вказав на величезне значення математики,
написав змістовний твір з фортифікації, вивчав падіння тіл на ос
нові гіпотези обертання Землі, виводив закони руху по похилій пло
щині, мав ясне уявлення про дихання і горіння. Рівними наукам в
пізнанні природи Леонардо вважав мистецтва, на перше місце серед
яких висував живопис, який, за переконанням художника, є універ
сальною наукою пізнання сутності буття. Мистецтва дозволяють
виявити конкретне, неповторне і пізнати якісну сторону речей. Сам
він щоденно управлявся в малюванні, підкоряючись неодмінному
правилу: «Жодного дня без риски».
У 1495–1497 рр. Леонардо да Вінчі створив чи не найвідоміший
шедевр – знамениту фреску «Таємна вечеря» для трапезної монас
тиря СантаМарія делле Граціє в Мілані. В основу твору була покла
дена відома євангельська легенда, згідно з якою Ісусу Христу яви
лось видіння: і було сказано, що один з його дванадцяти учнів
(апостолів) учинить зраду – «один із них зрадить тебе». Це зробив
Іуда. Саме з цією легендою пов’язане втілення художником ідеї осу
ду зрадництва, огиди до нього.
Доля «Таємної вечері» трагічна. Леонардо сам спричинив осипан
ня стінопису, бо проводив досліди з фарбами, змішуючи темперу з
олією. Згодом у стіні було пробито двері, і в трапезну почали прони
кати волога й пара. Наприкінці XVIII ст. бонапартисти, які вдерлись
до Італії, влаштували в трапезній конюшню, склад сіна, а потім тюр
му. Під час другої світової війни у трапезну влучила бомба – і стіна
лише чудом вціліла. У 50х роках розпис був фундаментально реста
врований.
Одна з вершин творчості Леонардо – всесвітньо відомий портрет
молодої флорентійки Мони Лізи (близько 1503 р., Лувр, Париж),
знаменитій своєю багатозначною посмішкою. Він має ще одну назву –
«Джоконда», за іменем чоловіка Джокондо. В портреті Мони Лізи
виражений гуманістичний ідеал жінки. Зображення здавалось на
стільки правдивим і живим, що кожний, хто уважно вдивлявся в
шию, бачив в ній биття пульсу.
206
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Неповторний слід у мистецтві залишила творчість великою ху
дожника Рафаеля Санті. Він є творцем «Сікстинської мадонни»*,
найвизначнішого твору не тільки італійського Відродження, а й усьо
го світового мистецтва. Над цим відносно невеликих розмірів порт
ретом художник пропрацював чотири роки. Картина була написана
в 1515–1519 рр. для церкви святого Сікста в м. П’яченці, де й зна
ходилася до 1754 р., коли її придбав за 20 тисяч дукатів король Сак
сонії Август III й помістив у Дрезденську картинну галерею.
Звичайний релігійний сюжет завдяки таланту Рафаеля став ус
лавленням Людини. В картині передано трагізм молодої мами, глибо
ко і яскраво втілена тема материнства. Юна мадонна, легко ступаю
чи босими ногами по хмарах, віддає людям найдорожче, що в неї є,
свого маленького сина – Христа. Вона відчуває його загибель, сумує
через це і розуміє необхідність принесення цієї жертви заради спас
іння, врятування людства, спокути гріхів людських. За твердженнями
сучасників Рафаеля, моделлю для «Сікстинської мадонни» та інших
його картин була Форнаріна (XV – початок XVI ст.) – кохана вели
кого італійського живописця та архітектора. Єдиний недолік такої
версії – повна відсутність доказів. Можливо, це збірний образ.
При житті супутником Рафаеля була не просто слава, а загальне
поклоніння. Його, як і Мікеланджело, називали божественним. Ра
фаель помер в той же день, що і народився, 6 квітня 1520 р., в день,
коли йому виповнилось 37 років. Його поховали в Римі, в одному з
найкращих римських приміщень – в Пантеоні, який став усипаль
ницею великих людей Італії.
Останнім великим представником культури Високого Відроджен
ня був геніальний скульптор, живописець, архітектор і поет Мікелан
джело Буонаротті. Його доробок належить до найвищих досягнень
світового мистецтва. За універсальністю обдарування Мікеланджело
можна порівняти лише з Данте, Леонардо, Шекспіром і Гете.
У творчості Мікеланджело гуманістичний ідеал знаходить своє
найяскравіше відбиття. Причому антропоцентризм Відродження до
сягає у нього не лише своєї вершини, а й своєї крайності: увагу митця
привертає тільки людина, натомість арена її діяльності, реальне ото
чення його майже не цікавить. Так визначилася специфічна особ
ливість творчого обдарування Мікеланджело – з усіх видів об
*Мадонна – богоматір.
207
Лекція 9. Культура Відродження
разотворчого мистецтва на першому плані в нього була скульптура.
Він в першу чергу вважав себе скульптором.
Між серпнем 1501 р. і квітнем 1504 р. Мікеланджело створив зна
мениту статую Давида – один з найкращих своїх шедеврів. Вона по
винна була уособлювати свободу Флоренції – рідного міста Мікел
анджело. Біблійний герой у нього – сильний юнак, переможець
єдиноборства з велетнем Голіафом, втілення ідеї республіканської
свободи. Скульптор показав свого героя в момент, коли він приготу
вався до битви.
Статуя висотою близько 5.5 м була виготовлена з великої брили
мармуру, над якою свого часу працював якийсь скульптор і, як усім
вважалось, безнадійно її зіпсував. Мікеланджело блискуче справився
з цим завданням, а відкриття монумента в 1504 р. у Флоренції
перетворилося у народне свято. Самі флорентійці, за свідченням
Джорджо Вазарі, усвідомлювали високий громадянський зміст ста
туї, встановленої перед Палаццо Веккйо – будинком міського само
управління, як заклик до мужнього захисту міста і справедливого уп
равління ним.
У 1508 р. Мікеланджело прийняв запрошення папи Юлія II роз
писати стелю Сікстинської капели Ватиканського палацу в Римі. Не
зважаючи на поганий стан здоров’я, лежачи на спині на висоті 18 м,
в умовах недостатнього освітлення, витрачаючи величезну кількість
енергії, він сам, без помічників, протягом чотирьох років (з травня
1508 р. до жовтня 1512 р.), виконав увесь розпис, створив колосальні
надзвичайні фрески, цілі грандіозні поеми: про створення світу,
людське гріхопадіння, спокуту. Загальна площа розпису становить
близько 600 м
2
, а кількість постатей досягає кількох сотень. Ця
фреска, відома під назвою «Створення світу», – одна з вершин всьо
го ренесансного мистецтва.
В 1536–1541 рр. на одній із стін тієї ж Сікстинської капели Міке
ланджело створив фреску «Страшний суд». Всі постаті на цій фресці
голі. Сучасники були обурені, вражені цим реалізмом. Цере
моніймейстер папи умовляв автора, від імені його святості, прикри
ти хоч чимнебудь оголеність постатей. «Передайте папі, – відповів
Мікеланджело, – що якщо він виправить світ, я виправлю картину в
декілька хвилин».
Говорять, що художник, розсерджений надоїдливістю цере
моніймейстера, тут же і приписав його внизу картини, приробивши
208
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
до того ж ослині вуха. Той побіг скаржитись до папи: «Звільніть ме
не, ваша світлість!» – «А він тебе куди ж посадив?» – запитав папа.
«На саме дно пекла». – «Так далеко влада моя не сягає, – відповів
святий отець, – і якщо б ти був у чистилищі, я тобі допоміг би».
Прославився Мікеланджело і як архітектор. За його проектом в
1534 р. була побудована в Італії Лауренціана – перша публічна біблі
отека в Західній Європі. 1 січня 1547 р. він був призначений головним
архітектором собору св. Петра в Римі. І хоча будівництво було почато
до нього і закінчено після його смерті, собор св. Петра, який був освя
чений в 1626 р., несе на собі печать великого генія Мікеланджело: ми
тець переробив план і побудував більшу частину собору, за його мо
деллю споруджений прекрасний купол. Як свідчать усі старі джерела,
ніякої спеціальної архітектурної освіти Мікеланджело не мав.
Молодшою із мікеланджелівських муз була поезія. Як поет Міке
ланджело склався під впливом Данте і Петрарки. До нашого часу
дійшло понад 200 його віршів.
Мікеланджело прожив довге життя, для його епохи – дуже дов
ге: майже вісімдесят дев’ять років. Помер він у Римі. Римляни не
хотіли віддавати прах великого художника Флоренції. До Флоренції
його перевезли таємно і похоронили в церкві, де він спочиває і нині,
недалеко від могили Нікколо Макіавеллі.
Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело в своїх творах через
релігійну тематику розкрили вічні людські питання – любові та не
нависті, вірності та зради, самовідданості та користолюбства. В них
втілені торжество і трагізм людського роду. Не може вважатись куль
турною людина, якщо вона не знає картин цих трьох художників.
В епоху Відродження з’являються праці з педагогіки, зокрема
італійський гуманіст Леонардо Бруні (1370 або 1374–1444 рр.) пише
трактат «Про виховання юнаків». У ньому він висловив думку про
необхідність зрівноважувати розумове і фізичне виховання. Л.Бруні
висунув ідею про індивідуальний підхід педагога до учнів.
Засновником і одним з найбільших представників німецького
Відродження, «північним Леонардо да Вінчі» був німецький живопи
сець і графік Альбрехт Дюрер (1471–1528). Своїм життям і творчістю
він символізував перехід німецької культури до нового історичного
етапу, сприяв об’єднанню окремих прогресивних явищ у цілісну сис
тему поглядів і художніх форм. Дюрер першим з своїх сучасників осяг
нув самоцінність пейзажу. До нього німецькі художники зображали
209
Лекція 9. Культура Відродження
пейзаж лише як фон для релігійних або міфологічних сцен. Худож
ник першим у німецькому живописі написав власний портрет (авто
портрет). Традиційно в переліку великих імен ХV–ХVІ ст. прізвище
Альбрехта Дюрера стоїть поряд з іменами Леонардо да Вінчі, Рафа
еля, Мікеланджело. Він був і теоретиком мистецтва, першим у Німеч
чині створивши працю про перспективу і написавши «Чотири книги
про пропорції».
Видатним гуманістом так званого Північного Відродження
(Німеччина, Нідерланди, Франція) був Еразм Роттердамський
(28.10.1469–12.07.1536) – голландський мислитель, богослов, пере
кладач Нового Заповіту, письменник. Справжнє ім’я та прізвище
Еразма – Герхард Герхардс. Народився він в Роттердамі (звідси його
літературний псевдонім Роттердамський). Позашлюбний син роттер
дамського бюргера Еразм вчився в міських школах Роттердама і
Девентера. В 1486 р. поступив в монастир, який залишив, і з 1496 р.
проходив курс в Паризькому університеті.
Репутацію видатного вченого, гуманіста і публіциста Еразм зак
ріплює за собою виданням сатири «Похвала глупоті» (1509). Вона
викриває вади феодального суспільства. Гуманіст таврує таку по
божність, що виявляється в надмірному культі ікон і читанні моли
тов, зловживання у відпущенні гріхів. Справжній сенс, смисл хрис
тиянства гуманіст вбачає у дотриманні законів любові та милосердя,
а не в сліпому й формальному виконанні зовнішніх обрядів. Е.Рот
тердамський намагався примирити християнство з античністю, за
кликав повернутись до ідеалів первісного християнства,
Як і його великі сучасники англієць Т.Мор і француз Ф.Рабле,
Еразм вважав, що людина створена доброю, що мати Природа на
ділила її здатністю творити світле й прекрасне. Тому війна є пору
шенням гармонійного розвитку людини, великим лихом. Війна му
сить зникнути з життя суспільства.
Визначним гуманістом Високого Відродження був Томас Мор
(1478–1535) – видатний англійський письменник і політичний діяч.
Він народився в сім’ї лондонського адвоката, освіту здобув в Окс
фордському університеті. Т.Мор вважається основоположником
утопічного соціалізму В 1516 р. він опублікував свій найважливіший
твір – книгу «Золота книга, така ж корисна, як і втішна, про найкра
щий лад держави і про новий острів Утопію», яка й поклала початок
утопічному соціалізму.
210
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
У цій книзі Т.Мор змалював ідеальне, на його думку, людське
суспільство, що нібито існує на фантастичному острові Утопія. В цьо
му суспільстві немає приватної власності. Утопійці живуть в бу
динках, міняючи їх за жеребкуванням кожні десять років. Всі носять
плащі однакового кольору, які видаються на два роки. Золото і сріб
ло – презирливі метали, вони не є цінністю. З них виготовляють нічні
горшки і посуд для інших брудних потреб. Ті, хто заплямував себе
злочином, караються золотом. З нього роблять кайдани для зло
чинців. У вухах у них висять золоті кільця, на шиї – золотий ланцю
жок, на голові – золотий обруч.
Всі громадяни Утопії працюють, займаючись і ремеслами, і
сільським господарством. Завдяки цьому жителі Утопії мають бага
то продуктів, які розподіляються за потребами. Державою керують
виборні громадяни, які змінюються щороку на своїх постах. Найваж
ливіші справи розв’язують народні збори.
Своєрідним ґрунтом, на якому будується ідеальна держава Уто
пія, є родина. Утопійці живуть в умовах повної рівності, вони по
долали розбіжність між містом і селом, розумовою та фізичною пра
цею. Людина в державі Утопія працює лише 6 годин, а весь вільний
час зайнята наукою та художньою діяльністю.
В «Утопії» Т.Мор висловив своє гуманістичне переконання, що
людина народжена для щастя. Вся книга пронизана радістю любові
до людей і ненавистю до пригноблення людини.
Життя Т.Мора закінчилося трагічно. В Англії він займав ряд ви
соких державних посад. Будучи лордомканцлером (першим мініст
ром) короля Генріха VIII, Т.Мор виразив незгоду з королем з приво
ду Реформації. Це призвело до неминучого конфлікту між ним і
королем. Його було звинувачено у зраді і страчено на ешафоті. Це
сталося 6 липня 1535 р., через чотири дні після суду. В останню
хвилину, поклавши голову на плаху, Т.Мор сказав кату: «Зачекай
трохи, дай мені забрати бороду, адже вона ніколи не здійснювала
ніякої зради»
1
.
Через 400 років, в 1935 р., католицька церква канонізувала Т.Мо
ра як святого, блаженного. В 1895 р. Карл Каутський зарахував його
до прямих попередників марксизму й оголосив першим провісником
комунізму. В 1901 р. молодий київський вчений Євген Тарле захистив
1
Историки и история. Жизнь, судьба и творчество. – С. 608.