Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
221
Лекція 9. Культура Відродження
Питання до самоконтролю
1. Коли і де започаткувалась епоха Відродження?
2. Які історичні передумови становлення культури Відродження?
3. Які винаходи сприяли Відродженню?
4. Які головні носії і елементи Ренесансу?
5. Що таке гуманізм?
6. Яка світоглядна різниця між Середньовіччям і Відродженням?
7. В чому значення спадщини античності для культури Ренесансу?
8. Як ставились гуманісти до співвідношення розуму і віри?
9. Що таке мораль «вседозволення»?
10. Що таке антропоцентризм?
11. Що таке критичний метод пізнання?
12. Що це за вчення Данте про подвійне призначення людини?
13. Кому належать слова «... і все ж таки вона обертається!»?
14. Представниками яких націй були вчені: Коперник, Бекон, Га
лілей, Декарт, Кеплер?
15. Хто такий Ніколло Макіавеллі?
Завдання для тестової перевірки знань студентів
1. Головні риси епохи Відродження:
а) гуманізм;
б) мораль «вседозволення»;
в) антропоцентризм;
г) аскетизм;
д) критичний метод пізнання.
2. Розташуйте події в хронологічній послідовності:
а) винайдення друкарського верстата;
б) відкриття Краківського університету;
в) другий розкол християнства, початок Реформації;
г) створення першого кишенькового годинника («Нюрнберзьке
яйце»);
д) побудова в Італії за проектом Мікеланджело першої публічної
бібліотеки в Західній Європі (Лауренціани);
е) побудова в Лондоні великого театру «Глобус».
222
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
3. З якого твору Уільяма Шекспіра взяті такі слова: «Бути чи
не бути?»:
а) «Гамлет принц Датський»;
б) «Король Лір»;
в) «Отелло».
4. Головний культурний центр Італії епохи Відродження:
а) Венеція; г) Рим;
б) Мілан; д) Флоренція.
в) Неаполь;
5. Кому належить думка, що саме мир, а не насильство і війни,
втілює в собі всі цінності людської культури. Мир – це «джерело,
батько, годувальник, множитель і захисник усього найкращого, що
будьколи існувало... на землі»:
а) Томасу Мору;
б) Еразму Роттердамському;
в) Томмазо Кампанеллі.
Теми рефератів
1. Історичні передумови становлення культури Відродження.
2. Гуманізм як ідеологія Відродження.
3. Значення спадщини античності для культури Ренесансу.
4. Творчість Данте – джерело гуманістичної культури епохи
Відродження.
5. Розвиток науки і освіти в добу Відродження.
6. Видатні вчені епохи Відродження.
7. Мистецтво Відродження.
8. Мистецтво італійського Ренесансу.
9. Творчі портрети видатних художників епохи Відродження: Ле
онардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля.
10. Франческо Петрарка – перший європейський гуманіст, родо
начальник нової системи культурних цінностей.
11. Уїльям Шекспір – геніальний драматург, режисер і організа
тор театру, гуманіст пізнього Відродження.
12. Реформація і культура.
223
Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII–XVIII ст.)
Лекція 10
КУЛЬТУРА ПРОСВІТНИЦТВА (ХVІІ–ХVIІІ ст.)
• Витоки та основні засади Просвітництва.
• Ідеї Вольтера, Дідро, Руссо, Гердера.
• Особливості розвитку мистецтва доби Просвітництва.
• Зростання ролі літератури в житті суспільства.
Батьківщиною Просвітництва вважається Англія, де в другій по
ловині XVII ст. під впливом буржуазної революції зародилось бага
то ідей, характерних для всієї епохи Просвітництва. Свого розквіту
Просвітництво досягає в середині XVIII ст. уже на французькому
ґрунті. Завершенням Просвітництва стала Французька буржуазна ре
волюція, на знаменах якої були написані його гасла: свобода, рівність
і братерство. Ця революція поховала віру просвітителів в «золотий
вік» поступового ненасильницького прогресу. Крім Англії і Франції,
одним з головних осередків Просвітництва була Німеччина.
У XVII ст. в Західній Європі почався загальний прогрес знань.
Він був викликаний потребами матеріального виробництва, торгівлі
та мореплавання. Наукові знання, які раніше були надбанням вузь
кого кола вчених, стали поширюватись на всі суспільні верстви. Цей
період ознаменувався науковою революцією, відкриттями у галузі
природничих наук, технічними винаходами. Англієць Уїльям Гарвей
(1578–1657) першим відкрив кровообіг і став засновником фізіології
як науки. Італійський фізик і математик Еванджеліста Торічеллі
(1608–1647) винайшов барометр і дав основу науці метеорології. Він
відкрив і пояснив безповітряний простір над вільною поверхнею ріди
ни в закритій зверху посудині – Торрічеллієву порожнечу. На
прикінці XVI – у першій половині XVII ст. було винайдено теле
скоп, мікроскоп, ртутні термометри, вдосконалено компас і годинник.
Підсумком у науковій революції XVII ст. стали відкриття вели
кого англійського фізика, астронома і математика Ісаака Ньютона
(1643–1727). Вихідні принципи нового наукового світогляду за Нью
тоном можна сформулювати так: час і простір мають абсолютний
224
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
характер, вони існують самі по собі, незалежно від матерії; рух має
всезагальний характер; всі явища в світі перебувають у причинно
наслідковому зв’язку. Ньютон відкрив закон всесвітнього тяжіння.
Для більш ефективної організації наукових досліджень в країнах
Західної Європи, разом з навчальними закладами, почали поширю
ватися перші товариства вчених. У 1575 р. іспанський король Філіп
II заснував у Мадриді академію математичних наук. 2 січня 1635 р.
Арман Жан Дюплесі, герцог Рішельє, заснував Французьку акаде
мію – об’єднання вчених, переважно філологів. У 1666 р. офіційно
оформляється Паризька природничонаукова Академія, членами якої,
крім французьких вчених, були й іноземці. У XVII ст. виникли і
перші загальнонаціональні академії наук – славетне Лондонське ко
ролівське наукове товариство у 1662 р., до якого належало багато
видатних вчених, у тому числі й І.Ньютон, і Академія наук в Парижі
з 1699 р. Першою академією в галузі суспільних наук була Порту
гальська академія історії.
У XVI–XVII ст. почали виникати перші мистецькі об’єднання.
В 1585 р. брати Каррачі заснували Болонську академію мистецтв в
Італії, а у 1648 р. створюється Королівська академія живопису та
скульптури у Франції.
Характерною рисою Просвітництва було прагнення його
представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі
розуму, рівності, справедливості, що, на їх думку, випливає з самої
природи, прав людини. Просвітителі проголосили культ розуму і
природи. Вони були переконані в тому, що у світі все можна поясни
ти розумом, що розвиток розуму і, насамперед, прогрес науки і про
світництво народу, зможуть вирішальним чином вплинути на всі
сторони життя суспільства і перебудувати його на засадах загальної
рівності, яка відповідає законам природи. Діячі Просвітництва боро
лися за утвердження «царства розуму», яке буде ґрунтуватися на
«природній рівності» людей, оцінці їх за особистими заслугами. Вони
прагнули розкріпачити розум людей і тим самим сприяти їх політич
ному розкріпаченню. Людина розумілась як tabula rasa (чиста дошка),
на яку можна записати все розумне. Проголошується рівність не
тільки перед Богом, а й перед законом. Просвітителі вірили в людину,
її розум і високе покликання. У цьому вони продовжували
гуманістичні традиції доби Відродження.
225
Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII–XVIII ст.)
Рушійною силою історичного розвитку просвітителі вважали
розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення мораль
ного стану суспільства. Головний шлях до прогресу, універсальний
засіб удосконалення людини й суспільства вони вбачали в поширенні
освіти, вихованні та самовихованні. На їх думку, зло у світі існує
через неосвіченість людей, помилки розуму. Коли їм пояснити, що
таке добро, – все буде гаразд. Просвітителі вірили, що знання про
добро вже гарантує вчинки за законами добра. Вони переконували,
що просвітництвом мас виховані монархи приведуть до знищення
безправ’я і несправедливості.
Одним з напрямів духовного життя епохи Просвітництва стало
прагнення до секуляризації культури, максимального розвитку в ній
світських засад, незалежних від церкви. Це знайшло своє відобра
ження у боротьбі за віротерпимість, свободу совісті, за право люди
ни на вибір релігії. Просвітителі заперечили головний постулат тео
логічного світобачення – про божественну напередвизначеність
усього сущого. Просвітителі намагались довести, що суб’єктом історії
є не Бог, а сама людина.
Але ідея Бога не була відкинута. Про Бога згадують майже в
усіх філософських трактатах того часу. Раціоналізм (як світог
лядний принцип) передбачав ідею Бога як гаранта розумності
світобудови та здатності пізнавати її раціональним шляхом. Не
відкидаючи остаточно ідею Бога, значна частина просвітителів
переосмислювала її в контексті деїзму (від лат. деїз – бог). Ця
форма віри, яка виникла в епоху Просвітництва, визнавала, що
хоч Бог і існує в світі як його першопричина, однак після
створення світу рух світотворення здійснюється без його участі.
Провідна теза деїзму – «Закон природи є закон Божий».
Характерна риса Просвітництва – компроміс між знанням і вірою,
між наукою та релігією.
Просвітителі походили з різних соціальних прошарків, класів і
станів: аристократії, дворян, духовенства, службовців, представників
торговопромислових кіл. Але їх об’єднала ненависть до пережитків
феодальноабсолютистського ладу, вимога рівності, оцінки людини
за її особистими заслугами. Просвітницька ідеологія мата антикріпо
сницький, антифеодальний, антирелігійний характер. Цій ідеології
були властиві історичний оптимізм, віра в прогрес людини і люд
ства, в основоположну роль знання. Важливим стало усвідомлення
226
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
можливості існування різних поглядів на світ, філософію, мистецт
во, мораль, толерантність по відношенню до інших.
Відбувалася переорієнтація суспільних ідеалів. Вони ставали
більш прагматичними, позбавлялися героїкоромантичного забарв
лення. Для масової свідомості ідеал підприємливої людини, купця,
допитливого вченого стає більш привабливим, аніж ідеал лицаря чи
ченцяаскета.
Самі діячі Просвітництва довгий час віддавали перевагу назива
ти свою епоху віком розуму, віком філософів, хоча термін «про
світництво» зустрічається в таких видних його представників, як
Вольтер і Гердер. Остаточно затвердив його в правах громадянства і
запровадив у повсякденний обіг німецький філософ Іммануїл Кант.
На самому завершенні Просвітництва, у 1784 р., він пише невелику
статтю «Що таке Просвітництво?» У ній Кант пропонував розгляда
ти Просвітництво як необхідну історичну епоху розвитку людства,
суть якої полягає в широкому використанні людського розуму для
реалізації соціального прогресу. В статті міститься характерний зак
лик до читача: «Майте мужність користуватись власним розумом».
Канту належить знаменита фраза: «Праця – кращий спосіб насоло
ди життям».
У XVII ст. з ідеями Просвітництва виступили філософи Бене
дикт Спіноза (1632–1677) в Нідерландах, Томас Гоббс (5.04.1588–
4.12.1679) і Джон Локк (1632–1704) в Англії. Гоббс вважав, що люди
рівні від природи. Але в процесі розвитку виникає нерівність, а
нерівність сприяє взаємній недовірі, яка призводить до війни. При
відсутності громадянського стану завжди є війна всіх проти всіх,
збиткова для всіх. Тому люди шляхом договору об’єднались у дер
жаву, щоб цим самим одержати захист і можливість гуманного жит
тя. Гоббс підтримував гасло: «Мета виправдовує засоби».
Локк виступив теоретиком англійського раціоналізму. У своїх пра
цях він дотримувався погляду, що людина не має вродженого знання,
як це доводили попередні філософи, а добуває його з практичної дії.
Локк був прихильником конституційної монархії і за мету держави
вважав охорону свободи й природного права людини на життя.
До невід’ємних прав людини Локк відносив три основні права:
на життя, свободу і власність. Правопорядок, за Локком, повинен
забезпечити можливість одержання вигоди кожним, але так, щоб при
цьому зберігались також свобода і приватний інтерес всіх інших.
227
Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII–XVIII ст.)
Англійські просвітителі підкреслювали значення особистого твор
чого зусилля кожної людини, її знань та досвіду. Це сприяло закрі
пленню в характері англійців таких рис, як підприємливість, ви
нахідливість, практицизм.
Великий суспільний резонанс одержало Просвітництво у Фран
ції, яка у XVIII ст. стала гегемоном духовного життя Європи. Най
видатнішим діячем французького Просвітництва був Франсуа Марі
Аруе, відомий під псевдонімом Вольтер (21.11.1694–29.05.1778). Тому
все XVIII ст. називали «століттям Вольтера». Йому не було рівних у
викритті недоліків, вад феодального суспільства, абсолютистського
режиму, в зруйнуванні та подоланні всякого роду забобонів. Воль
тер залишив після себе колосальну як за обсягом (понад 70 томів
творів), так і за широтою жанрової палітри творчу спадщину. Він
писав у всіх жанрах – трагедії, вірші, історичні твори, філософські
романи, сатиричні поеми, політичні трактати і статті. Йому належить
знаменита фраза: «Всі жанри гарні, крім нудного».
У своїх творах Вольтер критикував клерикалізм, лицемірство
офіційної церкви та її слуг, висміював позірне святенництво та ре
лігійний фанатизм. Йому належить вислів, який був спрямований
проти католицької церкви: «Розчавіть потвору». Цю вимогу він по
єднував із закликом до віротерпимості у «Філософських листах»
(1734) і відмовою від атеїзму. Останній загрожував побудованому на
приватній власності суспільному порядкові. «Якби Бога не було, –
писав Вольтер, – його належало б вигадати».
Як історик, автор ряду історичний праць («Історія Російської
імперії в царювання Петра Великого», «Історія царювання Людовика
XIV і Людовика XV», «Філософія історії») Вольтер вимагав опори на
точні джерела, намагався вивчати культуру, взагалі історію народу, а
не тільки життя королів і полководців. Він вірив у історичний про
грес, але не пов’язував його з політичним розвитком мас. Звідси у нього
виникла ідея так званого просвітницького абсолютизму, тобто свої надії
просвітитель покладав на «освіченого монарха».
Одним з найглибших і гостросатиричних творів Вольтера є
повість «Кандід, або Оптиміст» (1759), в якій розповідається про
казкову країну Ельдорадо. Доля головного героя складається непро
сто, роки жорстоких розчарувань стали потрібними йому для того,
щоб прийти до власного світосприйняття. Довго мандруючи по світу
і зневірившись у гонитві за багатством та славою, він побачив турка,
228
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
який обробляв разом із своєю сім’єю ділянку землі. І Кандід зро
зумів, що людина може знайти щастя тільки у впертій та корисній
праці. Виразом цієї думки є вислів: «Треба доглядати свій сад», яким
закінчується повість Вольтера. У цьому вислові вся життєва мудрість,
смисл і призначення людського життя. Якраз праця, на думку авто
ра, позбавляє від «трьох великих бід: нудьги, пороку і нужди». Про
себе Вольтер писав: «Я гнучкий, як в’юн, меткий, як ящірка, і завж
ди за роботою, як білка».
Гостре перо Вольтера здобуло йому всесвітню славу, його бояли
ся навіть королі. Недаремно самого Вольтера сучасники називали
«некоронованим королем Європи», «королем філософів». Він вважав
ся першим поетом Франції XVIII ст. Слава Вольтера була така вели
ка, що він якось одержав листа, на якому замість прізвища адресата
стояло: «Трибуну вітчизни, натхненникові громадян, співцю героїв,
ворогові фанатизму, захиснику пригноблених». Саме таким уявляли
його собі французи, таким він і був. Власне, слово «вольтер’янство»
стало синонімом вільнодумства, не обмеженого впливом влади і за
бобонами натовпу. Вольтеру належать слова: «Я ніколи не погоджусь
з вашими переконаннями, але віддам життя за те, щоб ви могли їх
вільно висловлювати».
Сам Вольтер найбільше цінував у своїй діяльності практичний
захист прав конкретних людей. Уже на схилі літ, здобувши широку
славу, він писав: «Я зробив немало добра, і це найкраще з усього, що
я зробив». Вольтера перезахоронювали в 1791 р. На катафалку, на
якому перевозили його прах, були написані слова: «Він підготував
нас до свободи».
До найвидатніших діячів французького Просвітництва належав
Лені Дідро (1713–1784). Він прославився не тільки як критик і гро
мадський діяч, а й як талановитий літератор і теоретик мистецтва,
яке, на його думку, «повинно учити любити доброчесність і ненави
діти порок».
Дідро – автор численних філософських творів, головними з яких
є «Думки про пояснення природи» (1754 р.), «Розмова д’Аламбера
з Дідро» (1769), «Філософські принципи матерії та руху» (1770),
«Елементи фізіології» (1774–1780) та інші. Філософ виступив з
ідеями про незалежність матерії від руху, єдності органічної та неор
ганічної природи. Задовго до Чарльза Дарвіна він висловив здогад
про біологічну еволюцію. Дідро відкинув компромісну деїстичну
229
Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII–XVIII ст.)
версію про існування Бога як конструктора розумного устрою
природи і став на позиції матеріалізму й атеїзму. Він вірив у сус
пільство, життєвим принципом якого мала стати доброта й народ
жувана нею самопожертва.
Дідро – головний редактор і натхненник знаменитої 35томної
«Енциклопедії або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел»
(1751–1780), яка здобула всесвітню славу. Він зумів залучити до
співробітництва багатьох видатних учених і філософів, блискучу
плеяду публіцистів: Вольтера, Монтеск’є, Руссо, Тюрго, Гельвеція,
Гольбаха, Ж. д’Аламбера, Дюкло, Бюффона, Доббантона і багатьох
інших. При всій різноманітності просвітницької діяльності важко пе
реоцінити роль видання, якому судилося стати одним з найбільших
культурних здобутків XVIII ст.
Мета, яку прагнули досягти автори «Енциклопедії», полягала в
тому, щоб не просто зв’язати у єдине ціле існуючі знання, а й спря
мувати їх до розуміння того, якими повинні бути суспільні відноси
ни. Французькі просвітителі вказували шлях всім, хто шукав сус
пільного порядку. Для свого часу «Енциклопедія», що охопила увесь
наявний фонд знань у галузі природничих, соціальних та технічних
дисциплін, стала справжньою академією науки, зводом найпередо
віших знань XVIII ст. Видання сприяло тому, що усі французи і навіть
всі європейці, за словами Вольтера. зробилися енциклопедистами.
Представником радикального крила французького Просвітницт
ва був Жан Жак Руссо (28.06.1712–02.07.1778). Він виступав побор
ником права людини на свободу, рівність, щастя. В його трактаті
«Суспільний договір» (1762) на весь світ прозвучала репліка: «Лю
дина народжена вільною, а разом з тим вона скрізь в кайданах». Рус
со є одним з основоположників ідеї народного суверенітету, яка пе
редбачає безпосередню участь кожного громадянина у владних
відносинах на відміну від принципу представництва, коли громадя
нин передає свою волю іншій особі
Вчення Руссо зводилось до вимоги вивести суспільство зі стану
загальної зіпсованості моралі. Вихід він бачив не тільки в правиль
ному вихованні, матеріальній та політичній рівності, а й у прямій
залежності моралі та політики, моралі та суспільного ладу. На про
тивагу філософам, які вважали себелюбство та егоїзм сумісними з
суспільним благом, Руссо вимагав підкорення особистості благу
суспільства. Він протиставляв зіпсованості, моральній деградації
230
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
«культурних» націй чистоту і простоту вдачі народів, які знаходи
лись на архаїчному ступені розвитку.
Поруч з Вольтером «патріархом» французького Просвітництва
справедливо називають письменника, публіциста і філософа Шарля
Луї Монтеск’є (18.01.1689–10.02.1755). У своїх творах він піддав
критиці феодальноабсолютистський лад Франції, сформулював ідеї
політичної та громадянської свободи, поділу державної влади на за
конодавчу, виконавчу і судову. Монтеск’є належить вислів: «Кож
ний народ має той уряд, який заслуговує».
Друга половина XVIII ст. стала добою бурхливого пробудження
в масовій свідомості інтересу до історії. З’являється цілий ряд спе
ціальних історичних праць просвітителів, які започаткували «філо
софію історії». Якісно новим кроком у розвитку проблеми історизму
стала діяльність Йоганна Готфріда Гердера (1744–1803) – німецько
го просвітителя, великого дослідника національних культур, визнач
ного історіософа, літературознавця.
Історичний прогрес людства Гердер пов’язував з розвитком куль
тури, до якої відносив мову, мистецтво, науку, релігію, сімейні сто
сунки, державне управління, звичаї та традиції. Він описує історію
та культуру різних народів до XIV ст., засуджує претензії з боку будь
якого народу на обраність, виключне місце у всесвітній історії, зак
ликає вивчати культуру різних народів. Це мало плодотворний вплив
на розвиток гуманітарної думки.
Гердер виступив з ідеєю єдності історичного процесу і суспільно
го прогресу для всіх суспільств і народів, хоч би як їх звичаї були
несхожими. За ним, людське суспільство проходить ряд ступенів, де
немає вищих і нижчих рас і народів, де кожна культура цінна своєю
своєрідністю і де розвиток йде від стародавніх культур Китаю та Індії,
через Грецію та Рим, до середньовіччя і до нашого часу. За Гердером,
вся історія народів – це школа змагання в швидкому досягненні гу
манності.
Гердер заперечив правомірність тези про існування «класичних»
народів як єдиних носіїв нормативних правил культури і мистецтва
та дав теоретичні підстави історичного права поневолених слов’янсь
ких народів на самостійне історичне буття, на розвиток їх мови,
культури й літератури. Вражаюче звучать написані в 1769 р. слова
Гердера про Україну: «Україна стане колись новою Елладою. Пре
красне підсоння цієї країни, весела вдача народу, його музичний хист,