відображенні. Терміни, фіксуючи цю сутність, закріплюють результати
пізнавальної діяльності, тому термінологія стає певним завершальним етапом
стосовно наукового дослідження реальних об'єктів [11, 44-51; 57, 3-39].
Прогрес науки і техніки накладає свій відбиток на кількісний і якісний
стан термінології, що є своєрідним відображенням усіх досягнень у мовній
системі [9, 3-8].
У зв'язку з цим спостерігається природне прагнення науково-технічної
громадськості втрутитися у розвиток термінології [123, 84-93] для того, щоб
будувати терміносистеми, які з'являються, та удосконалювати ті, що вже
існують, з урахуванням вимог, що визначаються сучасними потребами
суспільства [122, 3-12].
Широка участь мови у вирішенні багатьох народногосподарчих проблем
висуває на перший план завдання уніфікації та стандартизації термінології,
яка набуває все більшої активності та наукового й суспільного значення [126, 24-
37].
Для успішного вирішення питань унормування та стандартизації
термінологічної лексики необхідно, як зазначають деякі вчені, «з'ясування
усіх закономірностей і тенденцій, які мають місце у певній терміносистемі, у
мові науки й техніки взагалі, і факторів, що їх обумовлюють» [107, 32], тобто
повинні всебічно вивчатися шляхи і засоби формування термінолексики,
лексико-граматичні, семантичні особливості термінів, а також визначатися
активні способи термінотворення. Важливістю будь-якої термінології є те, що
вона сприяє становленню певних загальномовних норм, її оптимізація
допомагає поліпшенню взаєморозуміння між спеціалістами, створенню
різноманітних кодових систем, що забезпечують значну економію часу в
пошуках необхідної інформації [148, 264].
Науково-технічна термінологічна лексика, яка раніше сприймалася як
периферійна частина загальнолітературної мови, останнім часом почала
займати у ній ключові позиції. Тому не дивно, що такі вчені, як
В. В. Виноградов, І. К. Білодід, М. А. Жовтобрюх, А. П. Даниленко, Д. С. Лотте,